§ 28. Народне мистецтво та основні центри художніх промислів. Сучасні художні напрями українського мистецтва

На початку XX ст. були створені сприятливі умови для розвитку народного мистецтва і художньої промисловості (машинного виробництва декоративно-ужиткових виробів). Розвивалися меблева, фарфорова, фаянсова, скляна промисловість, з’явилася широка мережа навчальних закладів, які готували фахівців творчих професій.

Нині народні художні промисли — окрема галузь, що випускає вироби побутового й сувенірного призначення.

Витвори народних художніх промислів є своєрідною «візитною карткою» народу або навіть окремого регіону країни. Вони виражають самобутність культури конкретної місцевості, несуть на собі відбиток кращих надбань народного мистецтва.

Назвіть види декоративно-ужиткового мистецтва, якими славиться ваш рідний край.

Народні художні промисли існують майже в усіх регіонах України. Різноманіття видів промислів зумовлене природним середовищем, ландшафтом, у якому розташовані їхні осередки. Так, відомими центрами художньої кераміки є Опішня (Полтавщина), Васильків (Київщина), Косів (Гуцульщина); осередками ткацтва і килимарства є с. Дігтярі (Чернігівщина), Кролевець (Сумщина), Решетилівка (Полтавщина), Хотин (Буковина), Косів і Коломия (Гуцульщина), Богуслав (Київщина), Ганичі (Закарпаття). Художня обробка дерева поширена в регіонах України, багатих на ліси. Високохудожнім декоративним розписом виробів із дерева славиться Яворів на Львівщині, а виробами з дерева, що оздоблені різьбленням, — Вижниця (Чернігівська обл.). Одним із відомих осередків декоративного розпису є Петриківка на Дніпропетровщині.

Яворівська іграшка

Кролевецький рушник

Для розвитку українського народного мистецтва, виявлення талантів, обміну досвідом і популяризації народної творчості велике значення мають виставки виробів художньої промисловості й творів народних майстрів. У наш час в Україні існує Національна спілка майстрів народного мистецтва, до якої входять талановиті представники різних видів декоративно-ужиткового мистецтва.

Скульптури біля музею народної кераміки. Опішня

Косівська кераміка

Світовою славою українське мистецтво багато в чому завдячує саме творчості народних митців, серед яких — найвідоміші живописці Катерина Білокур і Марія Приймаченко.

Відомо, що Катерина Білокур ніколи не робила на полотні попереднього ескізу, навіть загального плану, а починала твір з однієї квітки. Таким чином художниця створювала умови для творчого пошуку. Вона не знала, яким буде її полотно по закінченні, твір народжувався, наче сам по собі. Природний талант української майстрині вражає своєю силою, її твори викликають захоплення навіть у видатних живописців. Про це свідчить подія, що сталася 1954 року на міжнародній Паризькій виставці радянського живопису в Луврі. Цю виставку відвідав Пабло Пікассо. Побачивши твори української художниці, він промовив: «Якби в нас був живописець такого рівня майстерності, ми примусили б заговорити про нього весь світ!».

М. Приймаченко. Лелеки

К. Білокур. Урожай

Сучасні художні напрями

Картина художнього життя XX ст. не порівнянна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникло безліч нових жанрів — або внаслідок переосмислення традиційних (наприклад концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи), або завдяки новим технічним можливостям (комп’ютерна графіка). Надзвичайно поширився синтез мистецтв.

Пригадайте, чим відрізняється мистецтво XX ст. від мистецтва попередніх епох.

На початку XX ст. у сфері художньої творчості виникло безліч течій, груп, шкіл, які позначають збірним терміном «модернізм»^*. Об’єднував їх насамперед авангардизм^** — розрив із визнаними нормами і традиціями, бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі.

Але авангард XX ст. все ж таки суттєво відрізнявся від усіх попередніх авангардних течій. Його специфічна риса — повний розрив із традиційними, передовсім реалістичними, методами художньої творчості. Другу половину XX ст. в мистецтві визначають як постмодернізм^***.

^* Модернізм — загальна назва течій у мистецтві XX ст., яким властиві заперечення реалізму, пошук нових художніх форм.

^** Авангардизм (авангард) — принципово нове мистецьке явище, що з’явилося на початку XX ст. Українським авангардом вважаються перші течії модернізму.

^*** Постмодернізм — напрям у мистецтві, що прийшов на зміну модернізму, спрямований проти безликої стандартизації.

В. Єрмилов. Червона Україна

К. Малевич. Дроворуб

Художники цього напряму у своїх творах вдавалися до колажу, відеоефектів, гіперреалізму. Живопис постмодернізму, відмовившись від зображальності, естетичності, прагнув реагувати на важливі проблеми сучасного суспільного життя.

О. Богомазов. Правлення пили

Г. Нарбут. Ілюстрація до поеми І. Котляревського «Енеїда»

Одним із напрямів постмодернізму є гіперреалізм^*. Зображальні засоби гіперреалістів значною мірою новаторські. Гіперреалісти, намагаючись досягти «надреальності», використовували засоби, не вживані у традиційному малярстві: акрилові фарби, фарборозпилювачі, трафарети, шліфували і полірували поверхню картини, щоб позбутися мазків пензля. Полотна гіперреалістів часто були великого формату, зображували об’єкти крупним планом.

^* Гіперреалізм — мистецький напрям XX ст., для якого характерним є наслідування фотографії живописними та графічними засобами.

Набув поширення і концептуалізм^**. Представники концептуального мистецтва відмовлялися від створення традиційних художніх творів, а натомість зверталися до концептуальних об’єктів у формі ідей чи проектів. Твори концептуалістів поєднують несполучувані предмети, часто побутові речі, і супроводжуються певним текстом (написом).

^** Концептуалізм — мистецький напрям XX ст., який ґрунтується на поєднанні несполучуваних предметів.

К. Кустодієв. Портрет Г. Нарбута

Тісні зв’язки між окремими видами мистецтва відбуваються в інсталяції^*, головною метою якої є візуальне поєднання світу реальних об’єктів, що існують поряд із людиною.

^* Інсталяція — просторова композиція, створена з різних речей.