§ 27. Живопис. Графіка

Живопис

Одним із найяскравіших явищ в українському образотворчому мистецтві початку століття була творчість видатного українського художника Михайла Бойчука та його послідовників (І. Падалка, В. Седляр). Творчість митця була орієнтована на осмислення спадщини всього європейського монументального мистецтва. Вивчаючи твори старих майстрів Візантії, Середньовіччя, раннього Відродження, він прагнув створити національний монументальний стиль у живописі через злиття традицій — українського примітивізму й візантизму.

Намагаючись осягнути закони монументального мистецтва й оволодіти технікою мозаїки та фрескового живопису, молодий художник подорожує Італією, знайомиться з мистецькими шедеврами Венеції, Флоренції, Мілана. У вивченні музейних зібрань і щоденній напруженій аналітичній роботі визрівала оригінальна концепція монументального мистецтва. Практика М. Бойчука показала, що образотворчі канони різних часів і народів і, насамперед, художні засоби давньоруського живопису можуть дати благодатний ґрунт для втілення ідеї митця — створення нового епохального стилю.

М. Бойчук. Біля яблуні

Бойчуківці виконали три монументальні розписи: Луцьких казарм у Києві, Червонозаводського театру в Харкові та санаторію поблизу Одеси. Однак у тридцятих роках було проголошено, що творчість бойчуківців, їхні ідеї ворожі радянській владі. Майже всіх «бойчукістів» було репресовано, а їхні численні монументально-декоративні роботи та фрески знищено.

А. Ерделі. Заручені

Живописці 20-х років (М. Самокиш, Ф. Кричевський, А. Петрицький, О. Шовкуненко) відображали у своїх творах драматичні події революції та громадянської війни, характерні прикмети радянської дійсності, риси нової людини.

Ф. Кричевський. Автопортрет

Одним із перших українських художників, який звернувся до радянської тематики, був основоположник радянського батального мистецтва Микола Самокиш. Художник створив ряд видатних творів про героїчні подвиги народу («Розвідка», «Бій за прапор. Атака»), визвольну війну українського народу XVII ст. («В’їзд Богдана Хмельницького в Київ»).

Зображення минулого українського народу посідає значне місце у творчості І. Їжакевича та Ф. Кричевського. У картинах Івана Їжакевича образи кріпаків відтворені з глибоким співчуттям («Продаж кріпаків», «Уманська різня»).

Федір Кричевський — художник високої академічної освіти, досяг висот професіоналізму (триптих «Життя») завдяки своєму власному стилю, у якому поєдналися мистецькі надбання Європи і національного живопису. Творча індивідуальність майстра розкриває філософський зміст вічних тем життя — любові, надбань, втрат.

М. Самокиш. Атака гусар Кульнева поблизу Клястиць 20 червня 1812 року

Одним із видатних українських живописців був Олександр Мурашко. У молоді роки він мешкав у Парижі, де створив такі полотна, як «Дівчина в червоному капелюсі», «Паризьке кафе», «На вулицях Парижа». Після повернення на батьківщину Мурашко у своїй творчості звернувся до життя народу («Неділя», «Карусель», «Продавщиця квітів», «Селянська родина»). Найвідоміша картина митця — «Похорон кошового». Мурашко першим почав брати участь у виставках за межами країни — у Парижі, Мюнхені, Венеції, Берліні. Під впливом подорожей він позбувся реалістичної манери і став на шлях імпресіоністичного зображення світу. До цього напряму почали схилятися К. Бокшай, А. Куїнджі, І. Похитонов.

О. Мурашко. Благовіщення

Демократичні й реалістичні тенденції в мистецтві Галичини представляли художники І. Труш (пейзажі Придніпров’я, Буковини, портрети письменників І. Франка, Лесі Українки, композитора М. Лисенка), О. Новаківський, який був засновником художньої школи у Львові, й О. Кульчицька — автор картин на антивоєнні теми.

Плідним було звернення живописців К. Трохименка та О. Шовкуненка до індустріальної тематики. К. Трохименко один із перших почав компонувати картину на основі етюдів, виконаних із натури. Саме так створена картина «Дніпробуд».

Т. Яблонська. Застудилася

Провідне місце у творчості українських митців зайняла тематична картина (К. Трохименко, В. Костецький, Т. Яблонська), життєствердні настрої посилилися в портреті (М. Божий, О. Шовкуненко), пейзажі (М. Глущенко, С. Шишко).

С. Шишко. Голосіїво

Графіка

У перші роки відбудови зруйнованого народного господарства Радянської України мистецтво графіки мало задовольняти запити новоутворених видавництв. На порядку денному стояло питання підготовки майстрів графіки. У художніх інститутах Києва, Харкова, Одеси почали діяти поліграфічні факультети з майстернями різноманітних графічних технік. Серед викладачів точилася гостра боротьба між представниками реалістичного напряму (В. Касіян, В. Заузе) та речниками формалізму й натуралізму (В. Єрмилов, І. Падалка).

В. Касіян. Перебендя

Швидке зростання видавничої справи та періодичної преси сприяло розвитку книжкової графіки. В ілюструванні книг виділився І. Їжакевич («Катерина» Т. Шевченка, «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя). Його ілюстрації відзначаються реалізмом, глибоким проникненням у зміст творів.

У графічних майстернях готували спеціалістів у галузі гравюри. У Києві майстерню ксилографії очолила С. Налепинська-Бойчук, у Харкові літографію викладав І. Падалка, в Одесі художників-офортистів готував В. Заузе.

В. Заузе. Дуб

А. Базилевич. Ілюстрації до поеми І. Котляревського «Енеїда»

Яскравою художньою індивідуальністю була позначена графічна творчість Василя Касіяна. Художник послідовно розвивав реалістичну лінію в графічному мистецтві. Він активно працював над оформленням книг («Вечори на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, офорти до повісті І. Франка «Борислав сміється»). У багатьох творах В. Касіян звертається до образу Т. Шевченка. Його літографії «Шевченко на Україні», «Шевченко серед селян», ілюстрації до «Кобзаря» свідчать про високий рівень майстерності художника.

Г. Нарбут. Слава труду

Особливе місце серед майстрів графіки посідає постать Георгія Якутовича — автора багатьох книжкових ілюстрацій, що відрізняються прагненням до узагальнюючого й емоційно-психологічного розкриття образів літературних творів. Від ліногравюр, побудованих на контрасті чорного й білого, що відображали просторову глибину й об’ємність предметів (ілюстрації до повісті М. Коцюбинського «Фата Моргана»), Якутович перейшов до площинно-декоративних композицій. Витонченістю лінії та штриха вирізняються його ілюстрації до повісті І. Франка «Захар Беркут».