Українська мова, українська та зарубіжна літератури. Інтегрований курс. Частина 2. 5 клас. Хворостяний

Тема 6.2. Оцінюю ситуацію і граю за правилами

ВСТАВНІ СЛОВА Й КОНСТРУКЦІЇ. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В РЕЧЕННЯХ ЗІ ВСТАВНИМИ СЛОВАМИ Й КОНСТРУКЦІЯМИ. ОРФОГРАФІЧНІ НОРМИ. ПОВІСТЬ. АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Для уточнення основного повідомлення, його оцінювання, вираження особистого ставлення ти можеш використовувати вставні слова й вставні конструкції (словосполучення, речення).

1. Працюючи в парах, проаналізуйте три речення. Визначте, які одиниці в них є вставними: слова, словосполучення, речення.

• 1. Мабуть, ви втомилися від правил.
• 2. Я, соромно сказати, не вивчив правила.
• 3. Один купець, — забув, як звати, — із ярмарку багато грошей віз (Л. Глібов).

Зауваж! Вставні слова (конструкції)

• НЕ є членами речення, тому під час визначення членів речення їх не підкреслюють;

• можуть стояти на початку, у середині й наприкінці речення;

• відокремлюють комами (з обох боків у середині речення; із одного — на початку й наприкінці).

2. Добери приклади значень вставних конструкцій. Використовуй слова з довідки.

Значення вставних конструкцій	Приклади
Упевненість	безперечно, ...
Невпевненість, припущення	напевно, ...
Вказівка на джерело повідомлення	на мій погляд, ...
Привертання уваги	бач, ...
Зв'язок між думками, їх порядок	по-перше, ...
Емоційна оцінка	як на зло, ...
Етикетні формули	будь ласка, ...

Довідка: безумовно, мабуть, перепрошую, можливо, по-моєму, знаєш, на диво, наприклад, на жаль, отже.

Деякі вставні слова й конструкції бувають ЛИШЕ ВСТАВНИМИ; їх завжди відокремлюють комами. Наприклад: мабуть, по-перше, по-друге..., щоправда, крім того, а втім, отже й інші.

Інші — НІКОЛИ НЕ БУВАЮТЬ ВСТАВНИМИ; їх не відокремлюють комами, наприклад: навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки (все ж таки), мовби/немовби/неначе/нібито, адже й інші.

Також є слова, які (залежно від значення, контексту) можуть бути й не бути вставними. Наприклад, у реченні Ігор може грати за правилами слово може — не вставне. Це частина присудка (Ігор — що робить? — може грати за правилами); без цього слова речення втратить сенс («Ігор [...] грати за правилами»).

Порівняй з реченням: Ігор, може, не хотів порушувати правила. У цьому реченні слово може виражає вірогідність, невпевненість; воно не пов’язане з іншими словами в реченні (не ставимо до нього питання від інших членів речення); це слово можна видалити, і речення не втратить свого змісту (Ігор не хотів порушувати правила).

3. Порівняй речення. Визнач, у якій із пар виділені слова чи конструкції є вставними, а в яких — ні.

• 1. Ти розумієш, що потрібно серйозно працювати. — Розумієш, я не хотів її образити.
• 2. По-перше, варто оцінити ситуацію, а вже потім робити висновки. — Ми вчилися по перше червня.
• 3. Було видно дорогу вдалині. — Видно, ми неадекватно оцінили власні сили.
• 4. Я взяла з собою талісман на щастя. — На щастя, дощу не було.

4. Склади по два речення із кожним зі слів так, щоб у першому слово було вставним, а в другому — членом речення.

Може, бачиш, бувало, кажуть, звичайно.

5. Проаналізуй правопис вставних слів і конструкцій. Перепиши їх у зошит, запам’ятай орфографічні норми.

Орфографічна норма

Без сумніву ↔ безсумнівно

На жаль, на щастя, на диво, як на зло

По-моєму, по-твоєму, по-нашому...

По-перше, по-друге, по-третє...

Будь ласка

На добраніч

6. Перепиши. Устав (де потрібно) пропущені літери, зніми риски. Розстав пропущені розділові знаки.

МИСТЕЦТВО РОБИТИ КОМПЛІМЕНТИ

Без/перечно набагато корисніше говорити людям пр..ємні речі пі..тримувати та пі..бадьорювати їх, щиро захоплюват..ся їхніми досягненнями, аніж пр..нижувати їхню гідність. Знавці етикету стверджують, що не/можна казати людині того, що їй зовсім не властиве. Погод..теся комплімент безсумнівно повинен бути щирим: мовлення адресата має супроводжуватися теплими інтонаціями неудаваною усмішкою. На думку багатьох нев..ічливо робити компліменти незнайомим чи малознайомим людям. Оч..видно думаючи не/лише про себе а й про інших, не/варто скупитися на добре слово.

7. Працюючи в парах, запишіть кілька щирих компліментів одне одному.

8. Склади текст електронного листа, у якому ти вітаєш людину / групу осіб із професійним святом (обери будь-яке). Використай у привітанні звертання та вставні слова чи конструкції.

9. Прочитай продовження твору Пауля Маара.

Пауль Маар

МАШИНА ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ БАЖАНЬ, АБО СУБОТИК ПОВЕРТАЄТЬСЯ В СУБОТУ

(Скорочено, частина 2)

• Про що йшлося в попередньому уривку повісті? Як ти уявляєш собі Суботика, на зустріч із яким так чекав пан Пляшкер?

У неділю рано панові Пляшкеру здалося, що він ще спить і вві сні чує, що хтось у його кімнаті голосно виспівує. Пан Пляшкер перекинувся на другий бік. Але спів не змовк. Аж тоді пан Пляшкер пригадав, що до нього ж повернувся Суботик! Пан Пляшкер умить пробудився, сів і роззирнувся по кімнаті.

Суботик кнопками прикріпив до порожньої рами столу скатертину таким чином, що вийшов начебто гамак. Тепер малий шибеник сидів у цьому гамаку. Пан Пляшкер уперше роздивився Суботика. Той був на вигляд такий самісінький, як тоді, коли пан Пляшкер уперше здибав його на вулиці: хоботець, обличчя все в синіх цятках, а спина густо вкрита цупкою рудою шерстю. В усій своїй красі сидів він у гамачку і всміхався панові Пляшкеру.

— А де, власне, ти дів свого водолазного костюма? — запитав пан Пляшкер.

— Якби ж він хоч був смачний! — відповів Суботик, аж здригнувшись від огиди. — На жаль, гума надто в’язка штука. Колись мені, щоправда, трапилися були гумові шлейки до штанів, то ті смакували чудово! Але ж вони були старі-старі й зовсім ослаблі.

— Так. Отже, водолазного костюма вже нема, — сказав пан Пляшкер. — Та гаразд, я ж бо знаю, що нам не конче треба виряджатися заради нього до універмагу. Маючи в хаті Суботика, мені досить буде лише придумувати бажання, аби щось добути! Отож я й починаю: бажаю гарного, нового, блакитного водолазного костюма!

— Справді, тату? — здивувався Суботик.

А що відразу по тому нічого не сталося, пан Пляшкер повторив, трохи вже нетерпляче:

— Хочу гарного, нового, блакитного водолазного костюма!

— Цілком вистачило б одного! — похитавши головою, мовив Суботик. Тієї ж таки миті у нього з обличчя зникли дві сині цятки. Зате на панові Пляшкерові поверх піжами з’явилися два водолазні костюми.

— А це що за дурниці? — розсердився він і мерщій розшморгнув замок «блискавку» на верхньому костюмі: аж у трьох одежинах йому зробилося таки занадто парко.

— Чого — дурниці? — не зрозумів Суботик. — Не дурниці, а два нові, гарні водолазні костюми, як ви й забажали. Дивіться, ось навіть ціну вказано: триста дев’яносто вісім марок!

— Не хочу я ніякого водолазного костюма! — сердився пан Пляшкер. — А двох — і поготів!

— То навіщо ж ви їх забажали?

— Я хотів одного водолазного костюма — тобі, це ж ясно, як білий день! А зовсім не двох — собі! — не вгавав пан Пляшкер, силкуючись виборсатись із обох костюмів.

— Та ви ж сказали: бажаю гарного, нового, блакитного водолазного костюма! — нагадав Суботик. — А тоді те саме промовили вдруге. Іншим разом не кваптеся так!

— А, он як! — сказав пан Пляшкер. Йому тим часом пощастило визволитись і з другого водолазного костюма. — Тоді починаю все спочатку: хочу, щоб на Суботикові був гарненький, новий, блакитний водолазний костюмчик!

Тільки-но він це сказав, на обличчі в Суботика поменшало ще на одну синю цятку, зате він тепер гойдався в «гамачку» вбраний у водолазний костюм.

— Шик! — захоплено сказав Суботик, то розшморгуючи, то зашморгуючи «блискавку». — Завтра в універмазі тільки свиснуть, як побачать, що бракує трьох костюмів, ге ж?

Пан Пляшкер злякано втупився в Суботика очима.

— Що-що? — скрикнув він. — Чи не хочеш ти сказати, що це костюми з універмагу?

— Ну, звідкись же вони та мають узятися, — відповів Суботик. — Хіба ж ви не бачили етикеток із ціною? Там же вказано й назву універмагу.

— Але я вже знаю, як лихові зарадити! Добре, що це мені так швидко спало на думку. Увага! Я хочу, щоб ці костюми знов опинилися там, звідки з’явилися!

Тільки-но він це сказав, як у Суботика з обличчя де й ділися три сині цятки. А слідом за ними наче вода змила три водолазні костюми: спершу один, потім другий і нарешті третій — Суботиків.

— Ох, як шкода! — зойкнув Суботик і поглянув на своє голеньке черевце.

— Чого ж і твій костюмчик також зник? — обурився пан Пляшкер. — Треба ж було тобі твій залишити, щезнути мали два зайві!

— Я ж вам уже пояснював, тату: вам треба точніше висловлювати свої бажання. Не кажіть: «водолазні костюми», якщо маєте на думці лише два з усіх.

Пан Пляшкер опустився на краєчок ліжка.

Виявляється, з цими бажаннями не все так просто, як він собі гадав. Він хвильку подумав, а тоді сказав:

— Я хочу, щоб на Суботикові знову був цей гарненький, новенький блакитний водолазний костюмчик!

Ще одна синя цятка зникла з Суботикового обличчя, зате він тепер вдоволено гойдався у своєму «гамаку», вбраний у блакитний водолазний костюм.

Пан Пляшкер з полегкістю побачив, що цього разу вийшло до ладу.

Проте Суботик зовсім не був у захваті. Навпаки, обличчя в нього було вельми заклопотане.

• Чому Суботик мав стурбований вигляд?

— У чому річ? Я щось не так зробив? — спитав пан Пляшкер.

— Та ні, тату. Тільки чи помітили ви, скільки вже цяток ви зужили на свої бажання? Двадцять чотири. Якщо ви й далі загадуватимете бажання в такому темпі, то за чотири хвилини й тридцять секунд з мого обличчя щезнуть геть усі цятки. Може б, залишити кілька для поважніших бажань?

— Правда твоя, правда, — злякано сказав пан Пляшкер. — А я про це й не подумав. Тепер нам саме час запустити машину для здійснення бажань. Бо використаємо останню твою цяточку, а машина все не працюватиме.

— А де ж вона у вас, тату? — роззирнувся по кімнаті Суботик.

— Я поставив її на горище. Тут вона стояла в мене на дорозі. Та й я ж все одно не вмів її запустити, — розповідав пан Пляшкер. — Ось зараз я загадаю бажання, щоб вона опинилася тут.

— А треба? Можна ж просто піти туди по неї, — запропонував Суботик.

— Ет, чого там! У тебе ще ж є дев’ять цяток! Спокійно можна дозволити собі одне бажання, — відповів пан Пляшкер. — Я хочу, щоб зараз ми обидва стояли на нашому горищі просто перед машиною для здійснення бажань.

Вони враз опинилися там.

Пан Пляшкер обійшов круг машини для здійснення бажань, оглянув її з усіх боків, зняв з неї кілька мереживних серпанків павутиння. Машина помітно припала пилом.

— Однак тепер я мушу пильнувати, аби не зробити більше жодної помилки, — заклопотано сказав пан Пляшкер. — Цяток лишилося як кіт наплакав. Мабуть, зроблю ось що, врешті-решт: бажаю, щоб у машини була ручка, якою цю машину можна вмикати й вимикати! Що таке, де ж та ручка? Не бачу я ніякої ручки! — розтривожився пан Пляшкер.

— А зайдіть-но з іншого боку, — підказав Суботик.

І справді, з іншого боку машини пан Пляшкер побачив невеликий металевий важіль, якого перед цим там не було. Біля нього горіла маленька червона лампочка.

— Що означає це світло? — спитав пан Пляшкер.

— Це знак, що машина готова до роботи, — пояснив Суботик. — Тепер треба поставити цей важіль на «ввімкнено» і промовити своє бажання в отой розтруб на машині. Коли бажання виконано, ставите важіль на «вимкнено».

Ось і все.

— Треба негайно випробувати машину, — вирішив пан Пляшкер. — Я вже просто не витримую! Тільки що ж мені забажати?

— Яке ж бажання придумати мені ще? — Він міркував. — Щоразу, як я придумую бажання в напрямку сюди, виходять усілякі невдачі. Мабуть, треба придумати якесь бажання в напрямку звідси.

— Бажання в напрямку звідси? — спитав Суботик. — А яке ж? Куди саме?

— Та мене ж! Адже я можу забажати опинитися десь-інде. Що ти скажеш про канікули на безлюдному острові?

— Не кваптеся! Поясніть мені спочатку, як ви збираєтеся це зробити. А то знов будуть провали, — сказав Суботик.

— Провали? — образився пан Пляшкер. — Адже всі помилки робив не я, їх завжди робила машина! Я просто забажаю, щоб ми з тобою опинилися на якомусь безлюдному острові.

— Надовго? — запитав Суботик.

— Ну, може, на день, якщо нам там сподобається. Або на хвилину, якщо не сподобається.

— А тоді?

— А тоді я забажаю повернутись.

— Як? Без машини для здійснення бажань?

— Ох, справді! — похопився пан Пляшкер. — Про це я не подумав. Адже машина залишиться тут! Її ж не можна пересувати. А без машини ми так і залишимось на безлюдному острові. Що ж нам робити?

— Боюся, що доведеться вам відвідати безлюдний острів без мене. Я зостанусь тут, коло машини, щоб повернути вас додому.

— Мабуть, так, — погодився пан Пляшкер.

Він поставив перемикач на «увімкнено», зачекав, поки лампочка заблимала рівномірно, й мовив:

— Я хочу негайно опинитися на безлюдному острові!

Машина загула, і ось уже Суботик залишився в кімнаті сам-один. Він якусь хвилину ходив з кутка в куток, трохи погойдався на гардині, побалансував на спинці крісла і нарешті, коли йому здалося, що п’ять хвилин уже минуло, сказав у розтруб машини:

Нехай пан Пляшкер, тато мій,

отут опиниться як стій!

Машина загула, і на столі, тремтячи всім тілом, сховавши змерзлі руки в рукава, постав пан Пляшкер.

— Клята машина! — простогнав він. — Втелющила мене, мабуть, десь під самісіньким Північним полюсом. Отам-то холоднеча, скажу я тобі! Я б не витримав там більше ані хвилини!

— А чи то хоч справді був безлюдний острів? — запитав Суботик.

— Мабуть, найбезлюдніший у світі, — відповів пан Пляшкер і зліз зі столу.

— Ніде ані лялечки, нікого, хто позичив би людині якогось кожуха.

Навколо самі тобі скелі та вода, у якій плавають айсберги.

Він підійшов до машини. А що перемикач досі ще стояв на позначці «увімкнено», то панові Пляшкеру лишилося тільки сказати:

— Я хочу негайно опинитись на спекотному безлюдному острові!

Машина загула, й пан Пляшкер зник.

Цього разу Суботик, зоставшись на самоті, трохи повиглядав у вікно, тоді виліз на шафу і скочив звідти на ліжко, а коли врешті йому здалося, що п’ять хвилин уже минуло, сказав до машини для здійснення бажань:

Пан Пляшкер, тато мій, цю ж мить

тут, біля мене хай стоїть!

Машина загула, і в кімнаті поруч Суботика де не взявся пан Пляшкер.

Його черевики тхнули припаленою шкірою, права холоша штанів була обгоріла і ще трохи курилася.

— Давно пора! — вигукнув він. — Ще п’ять хвилин — і острів злетів би в повітря вкупі зі мною. Земля вже почала двигтіти.

— А чи там було принаймні спекотно? — поцікавився Суботик.

• Чому в попередньому реченні відсутні коми з обох боків слова «принаймні»?

— Спекотно — не те слово! — відповів пан Пляшкер. — То був вулканічний острів. Весь укритий гарячим попелом і текучою лавою. Добре, що ти мене звідти забрав. Я вже не наважуюся загадати бажання про ще якийсь безлюдний острів. Це стає дедалі небезпечніше.

— А яким ви, власне, уявляєте собі любий вам безлюдний острів?

— Там має сяяти сонце. Мають бути пальми, білий пісочок і прозорі джерела. А море довкола — блакитне і прозірчасте, — розмріявся пан Пляшкер.

— І чого ж ви не розповіли отак про нього машині?

— Правду кажеш, — погодився пан Пляшкер. — Зараз я це зроблю: я хочу негайно опинитись на такому безлюдному острові, де є пальми, білий пісочок, прозорі джерела, блакитне море й багато сонця!

Машина загула — і Суботик знову лишився на самоті. Він узяв з полиці газету, прочитав кілька рядків, тоді зробив з однієї газетної сторінки літака і разів кілька пустив його в політ по кімнаті.

Коли п’ять хвилин начебто минуло, він став біля машини й сказав:

Пан Пляшкер, тато мій, цю ж мить

тут, біля мене хай стоїть!

Машина загула — і пан Пляшкер постав перед Суботиком. Він скинув куртку й черевики, з його босих ніг осипався білий пісок.

— Ти маєш це побачити! — захоплено вигукнув він. — Острів — як у книжці з малюнками! Пальми, пісок і море! Я хочу, щоб ми були на цьому острові удвох, а тоді... ти...

Суботик мерщій урвав його балачку:

— Мовчіть! Не кажіть свого бажання, тату! Машина ж увімк....

Та було вже запізно. Вони ще почули, як машина, легенько клацнувши, вимкнулася, — і вже стояли обидва на березі моря під кокосовою пальмою.

Перед ними гомонів прибій і низько над поверхнею води літали великі морські птахи. Позад них у густому пралісі хрипко озивалися дикі папуги й верещали мавпи.

— Тут чудово, татку! — у захваті сказав Суботик. — Цілком так, як ви собі бажали.

— Тільки що ми наробили! — забідкався пан Пляшкер. — Це жахливо!

— Жахливо? Чому жахливо? Що вам не подобається?

— Ніколи вже ми не повернемося додому! — аж затинався пан Пляшкер. — Доведеться нам довіку лишатися тут, на цьому острові! — Сполотнілий від жаху, він сів на білий пісок.

— І що це з вами враз сталося? — спитав Суботик. — То вас хтозна-як тягне на цей острів, аж навіть я мусив опинитись тут, то тепер ви сидите й мало не плачете.

— Мені хотілося трішки перепочити, а не лишатися тут до кінця моїх днів, — відповів пан Пляшкер.

— Не гнівайтеся, татку, — сказав Суботик. І знов засміявся. — Придивіться-но краще пильніш до мого обличчя.

— До твого обличчя?.. Ох, який же я осел!.. Тобто який же я нетяма! — вигукнув пан Пляшкер, і собі сміючись. — Я вже так звик загадувати все машині, що зовсім забув про ту одненьку цяточку, яка в тебе ще є.

— Отож-бо, татуню! Ну то миттю загадайте моїй цяточці, щоб ми чимшвидше опинились у вашій кімнаті.

— Та ні, нема чого так поспішати, — сказав пан Пляшкер і підвівся. — Тепер, знаючи, що в нас є змога повернутися додому, я залюбки побуду тут ще тиждень-другий — влаштую вакації!

Цього вони хотіли обидва.

Переклад Євгенії Горевої

• Що ти відчуваєш після прочитання тексту? Чому?

• Чому пан Пляшкер так зрадів зустрічі з Суботиком? Чому бажання пана Пляшкера здійснювалися не так, як він хотів? Чому важливо правильно формулювати свої бажання?

10. Знайди в тексті фразеологізм. З’ясуй його значення.

11. До якого роду літератури належить «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу»? Чому ти так думаєш?

12. Доведи, що твір П. Маара — повість. Які проблеми порушує автор у повісті?

13. Чітко сформулюй і запиши, про що б ти попросив / попросила б машину бажань, якби вона в тебе була. Розпочни свою відповідь зі вставного слова / вставної конструкції.