Українська мова, українська та зарубіжна літератури. Інтегрований курс. Частина 2. 5 клас. Хворостяний
Тема 9.2. Чуємо одне одного
ДРАМАТИЧНИЙ ТВІР. ЗМІСТ І ФОРМА ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО. МОВНІ НОРМИ. МОВЛЕННЄВІ ПОМИЛКИ
1. Прочитай про драматичний твір.
Драма (від дав.-гр. — «дія», «діяння», «дійство») — один із літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.
Драматичний твір зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Висловлювання персонажа у драматичному творі називають реплікою, авторські пояснення в тексті — ремарками.
Драматичний твір, призначений для вистави, має назву п'єса.
Драма є особливим видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише у співпраці письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя.
2. Прочитай п’єсу Неди Нежданої «Зачаклований Ховрашок». Знайди в тексті приклади реплік і ремарок.
Неда Неждана
ЗАЧАКЛОВАНИЙ ХОВРАШОК
Комічна казка-мюзикл на дві дії
(Скорочено)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пан Дзиґус, можна просто Дзиґа — гномик.
Вертлик, він же просто Вертлик — також гномик.
Ховрашок — звір, зачаклований, майже без слів, але багато жестів.
Мумітроль — злий чаклун, а потім іграшка, майже зовсім відсутній.
ПЕРША ДІЯ
На сцені лісова галявина з квітами. На сцену виходить гномик, наспівуючи веселої пісеньки під ніс і поливаючи квіти.
Гномик помічає якусь особливу квітку, нюхає, вдихає все більше, голосно чхає. Квітка злітає, гномик ставить її на місце, розправляє, потім знову чхає, і квітка знову злітає. Усе повторюється. На третій раз він стримується і не чхає, але квітка все одно падає, він знову чхає.
Вертлик. Апчхи. Ну от, і «здоровий будь» побажати нікому. (Повертається до залу й помічає дітей.) О, дітки. Привіт, дітлахи. Побажайте мені «здоровий будь», будь ласка. (Знову збирається чхати.) А-а-а-а.... (Чекає поки діти побажають.) Хуух. От і не чхнув. Дякую вам, малеча. Отепер і познайомитися можна. Ви вже здогадалися, хто я? Звичайно, гномик. І звати мене Вертликом.
З-за сцени чути крики: «Агов! Ау!»
Вертлик. О, це, мабуть, мій кум — Дзиґа. Правда, він хоче, щоб його всі називали пан Дзиґа... Агов! Я тут! Вічно він десь губиться...
На сцені з-за лаштунків з’являється другий гномик — пан Дзиґа.
Дзиґа. А, ось де ти, телепню. Я тебе всюди шукаю-шукаю, в усі шпарини, щілини, дірки заглядаю, хвилююсь, а ти тут спокійно собі всівся і теревені правиш!
Вертлик. Тихіше, не кричи ти так!
Дзиґа. Я не кричу. Це в мене голос такий, голосний.
Вертлик. Ти що, їв багато каші?
Дзиґа. Ні, я займався риторикою: мі-ма-му-мо...
Вертлик. Ти б краще перестав верзти дурниці, а привітався з дітьми. Он, поглянь, скільки їх!
Дзиґа. Доброго вам здоров’ячка, дітки! Дозвольте відрекомендуватись: гном лісовий незвичайний, майстер чудернацьких справ і чарівних наук пан Дзиґус-Дзиґусімус!
Вертлик. Можна й просто називати — Дзиґа. (Дзиґа «спопеляє» його поглядом.)
Дзиґа. А ось це нещастя, тут поруч, зветься Вертликом, бо весь час щось крутить-вертить, викручує і переплутує...
Вертлик. Усе, я глибоко, смертельно ображений! (Демонстративно відходить.)
Дзиґа. Ну от, він завжди такий. Ображається на кожну дрібницю! (Вертлик не реагує.) Ну гаразд. Перед вами найрозумніший (тихо) серед телепнів, (голосно) окраса (тихо) найтемніших куточків (голосно) нашого лісу — Вертлик. Ну що, задоволений?
Вертлик. Так трохи краще.
Назустріч їм повільно виходить похнюплений і зажурений Ховрашок, довготелесий і кумедний.
Вертлик. Ой, поглянь-но, Ховрашок. Привіт, друже! (Той мовчить.)
Дзиґа. Як ся маєш?... Ти чому не вітаєшся? Це нечемно.... Може, ти образився на Вертлика?
Вертлик. А чого зразу на мене? Як що — зразу Вертлик. (Ховрашок киває «ні».) Ось бачиш, ні... А може, він проковтнув язика? (Ховрашок висовує язика й всім демонструє.) Гей, ти чого дражнишся?
Дзиґа. Ти ж сам запитав про язик. А може, він просто не може говорити? (Той киває «так».) Напевно, він об’ївся морозива чи попив холодної води в спеку — от і маєш — пропав голос. Зараз ми його полікуємо (Дістає лікарське причандалля — стетоскоп, термометр тощо — Ховрашок мотає головою «ні» й починає відступати, Дзиґа наступає.)
Дзиґа. Та ти не бійся, це зовсім не страшно. (Дістає шприц, Ховрашок тікає, а гномики бігають за ним по всій сцені.) Ти тільки відкриєш рота і скажеш «а».
Вертлик. (на бігу). Як же він скаже «а», коли він взагалі нічого сказати не може?
Дзиґа. (на бігу). Тоді просто відкриє рота. (Ховрашок міцно закрив рота і затулив обома руками.)
Вертлик. (зупиняючись). Ти витягнув усе своє причандалля і зразу налякав. (Тихо.) Треба його якось заманити. (Голосно.) Шкода, що він не захотів показувати горло, бо тим, у кого хворе горло, дають малинове варення... (Ховрашок зупиняється і прислухається.)
Дзиґа. А ще липовий мед у необмеженій кількості. (Ховрашок робить несміливий крок назустріч, Дзиґа тихо Вертлику.) Продовжуй, усі ховрашки страшенні ласунчики.
Вертлик. А потім ще гаряче солодке й духмяне згущене мо-ло-ко! (Ховрашок облизується і потроху наближається до гномиків.)
Дзиґа. І дають його такими великими ложками, що треба дуже-дуже широко відкривати рота й сильно-сильно висовувати язика. (Ховрашок підходить упритул і відкриває рота та висовує язика, Дзиґа зазирає туди.)
Вертлик. Ну що?
Дзиґа. Нічого нема.
Вертлик. Як, немає горла?!
Дзиґа. Ні, горло є, але зовсім не хворе.
Вертлик. Не може бути! (Сам зазирає.). Точно. Що ж це таке? І що робити?
Дзиґа. (до Ховрашка). Ми тобі допоможемо, тільки якби ти нам розказав, чого ти мовчиш...
Вертлик. Як же він розкаже, коли він не говорить?
Дзиґа. Як як? Покаже на мигах.
Вертлик. На мигах? А де ти в нього миги бачив? (Ховрашок шукає «миги» на собі, вивертаючи кишені, і показує, що їх немає.)
Дзиґа. Ой, які ви телепні! На мигах — це без слів, жестами. Ясно? (Ховрашок киває, що «ясно», припиняє плач і показує, як він гуляв, танцював, збирав квіти.) Мабуть, це якась дівчинка заблукала на галявинку і загулялася... (Той киває «ні».) Чи метелик? («Ні».) Чи зайчик? («Ні».)
Вертлик. А по-моєму, він сам і гуляв... (Ховрашок киває «так», а потім показує, як на нього нападає хтось страшний.) Ой, хто це такий страшний? Може, тигр?
Дзиґа. Який тигр? Звідки йому тут взятися в нашому лісі?
Вертлик. Не знаю: гуляв-гуляв і заблукав...
Дзиґа. У наших широтах тигри не блукають, географію вчити треба. (Ховрашок показує ще, махає руками.)
Вертлик. Ой, а може, це вітер? (Той махає ще сильніше.) Чи ураган? (Махає ще більше, закручується і падає знесилений.)
Дзиґа. Замахався, бідолашний, махати. (Допомагає підвестися.) Вставай, друже. Давай я буду розпитувати про того, хто на тебе напав. Який він. А ти кивай «так» чи «ні». Добре? (Той киває.) А він великий чи малий? (Ховрашок показує когось невеличкого на зріст.) Та-ак, а добрий чи злий? (Ховрашок демонструє когось злого.) А з нашого лісу чи не з нашого? (Той показує «ні», здалеку.)
Вертлик. Стривай, когось мені цей опис нагадує: маленький, злий... (Виразно дивиться на Дзиґу, оцінюючи його і вочевидь натякаючи на нього, пауза.)
Дзиґа (ображений підозрою). Сказано ж, немісцевий, телепню. А може, це і є Мумітроль?
Вертлик. І хто з нас підозріливий, а? Ти ж казав, що вони вже сто років тут не з’являлися...
Дзиґа. Гуляв-гуляв і заблукав... Чому ні? Ні, знаєш, усе-таки мене обсіли сумніви.
Вертлик. Хто тебе обсів?
Дзиґа. Сумніви. Розумієш, Мумітролі — унікальні екземпляри, занесені в Червону книгу! І будуть тобі отак просто заблукувати до наших задрипаних хащ? (Ховрашок весь цей час киває «так», але гномики, захоплені суперечкою, не звертають на нього уваги.)
Вертлик. Чого це в нас хащі? І чим це вони задрипані? Дуже гарний ліс. І не задрипаний. Я б на місці Мумітроля просто мріяв би потрапити до нашого лісу. (Помічає, що з Ховрашком). Ой, дивися, що це з ним? Голова хитається.
Дзиґа. (автоматично). Розбовталася, мабуть. (Звертає нарешті увагу.) Ой, це ж він каже «так». Отже, це все-таки Мумітроль? (Той киває «так».)
Вертлик. За що ж це він тебе, бідолашного, так зачаклував? (Ховрашок показує, як він розпускав язика, а у Мумітроля попухли вуха, і той зачаклував.)
Дзиґа. Ось бачите, до чого доводять порожні балачки!
Вертлик. Ти б краще не нотації читав, а подумав, як біді зарадити — голос повернути!
Дзиґа. Треба щось придумати... (Тихо, Вертлику.) Ходи сюди, щоб він нас не почув.
Вертлик. Що будемо робити?
Дзиґа. Що ж робити?
Вертлик. Ти ж учений, магістр всіляких чудернацьких наук, ти й думай.
Дзиґа. Ідея! Як же я забув про чудернацькі науки! Про чаклування!
Вертлик. Як? Ти будеш чаклувати? По-справжньому?
Дзиґа. Аякже ж! Не хвилюйся, Ховрашику! Ми покажемо цьому пройдисвіту Мумітролю, як бешкетувати в нашому лісі! Неси мою таємну розчаклувальну книгу! (Вертлик приносить велику старовинну книгу.) О, це воно. На кожне чаклування є розчаклування. Шукай на літеру «м» — мовчання. А я поки підготуюсь. (Вертлик шукає слово, а Дзиґа «готується» — імітує різні чаклунські рухи, до Ховрашка.) Не переживай, друже Ховрашику, розчаклуємо тебе. Тільки як раптом будуть якісь бурі, урагани, грім, землетрус — не хвилюйся... Це дрібниці — побічні ефекти...
Вертлик. Щось тут немає такого.
Дзиґа. Як немає?... (Дивиться сам). Дійсно, може, на «н» — німота?
Вертлик. Ур-а-а! Є таке. Є німота вроджена, наживна і примусова.
Дзиґа. Давай рецепт від примусової. (Читає). Як перетворити твар безсловесну у словесну. Так, беремо один чаклунський казан води. Казан, кажу, беремо... (Вертлик приносить чайник.) От нещастя. Де ти бачив, щоб чаклунський напій готували в чайнику?
Вертлик. А де ти бачив, щоб чай готували в чаклунському казані? А ми ж зранку п’ємо лише чай... Та й яка різниця?
Дзиґа. А я звідки знаю — раптом від неточності в чаклуванні виростуть якісь ліві вуха на нозі, чи другий хвіст проросте... (Ховрашок в цей час плутається під ногами, заглядає в «казан» і всіляко заважає.)
Вертлик. Та які там хвости й вуха в чайника? Хіба що зайвий носик...
Дзиґа. Та не в чайника, а у цього... (показує на Ховрашка, Ховрашок підставляє вухо) зайчика... (Ховрашку.) Зрозумів? Ми про зайчиків. Гаразд, давай у чайнику. На твій страх і ризик. Так, додаємо у воду п’ять крапель роси... ретельно перемішуємо. (Вертлик виконує.) Зриваємо одну рослину кропиви...
Вертлик. О, я такий рецепт теж знаю, зелений борщ називається.
Дзиґа. Телепень ти, зелений. Борщ — то борщ, а це чаклунський напій. О-о!
Вертлик. (ображено). Ну от сам і готуй свій О-о, як ти такий розумний.
Дзиґа. Це ти просто не хочеш кропиви рвати. Боїшся?
Вертлик. Це я боюсь? Я?... Ну, боюсь. А чого вона кусається?...
Дзиґа. Дивися і вчися, поки я живий. Береться виделка — одна штука, ніж — одна штука, кропива звичайна — одна штука... (Відрізає «кропиву» і наколює виделкою, у цей час цікавий до всього Ховрашок підлізає під саму кропиву, жалиться й відстрибує, як ошпарений.)
Вертлик. І вжалюється Ховрашок, одна штука.
Дзиґа. Ой, Ховрашику, сильно обпікся? (Ховрашок бігає по колу, гномики за ним, з-за сцени чути дошкульний сміх.) І нема чого сміятися з бідолашаного потерпілого! Давай швиденько доробимо напій. Так, тепер 2-3 колючки з будяків.
Вертлик. Ну от, тільки-но обпеклися, тепер ще поколемось.
Дзиґа. Подумаєш, я сам зроблю... Ой! (Кидає зірвану колючку). І одного павука середніх розмірів... бр-р... От павука — це вже ти будеш шукати, ти з ними дружиш...
Вертлик. Невже тобі не шкода бідолашного павучка?
Дзиґа. А Ховрашка тобі не шкода? Що вдієш, як рецепт такий? Вертлик. (Тихо, до дітей). Не буду я живого павучка кидати, у мене є іграшковий, майже як справжній — ніхто не помітить. Тільки ви не видавайте нас, гаразд? Тс-с... (Голосно, до Дзиґи.) Я тут дістав одного павучка...
Дзиґа. Ану покажи... А чого це він не ворушиться?
Вертлик. Перелякався, мабуть, на смерть, бідолашний.
Дзиґа. Ну кидай його швидше, а то я розчулюсь остаточно і передумаю. (Відвертається, щоб не бачити, а Вертлик підморгує дітям і кидає павучка-іграшку в чайник). Усе? Тепер треба ретельно перемішати, сказати чарівне слово «Бігом!», відлити, охолодити (усе це робить) і випити... На, Ховрашку, пий, пів склянки цієї (нюхає, кривиться) гидоти... себто чарівного напою — і ти говоритимеш! (Ховрашок випиває напій, гномики спостерігають, Вертлик ззаду. Раптом чути свист, гуркіт, можливо, вітер, усі з переляку падають на землю.)
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ
• Про що ти дізнався / дізналася? Що може бути далі?
3. Доведи, що твір Неди Нежданої належить до драматичного роду літератури.
4. Проаналізуй зміст і форму цієї п’єси. Використовуй схему.
|
Зміст твору |
тема ідея проблематика |
|
|
Форма твору |
сюжет композиція художні засоби |
|
5. Працюючи в групах, оберіть фрагмент тексту й інсценізуйте його.
6. Працюючи в групах, пригадайте, що таке «мовна норма». Обговоріть, чи мають актори в театрі говорити нормативною мовою?
7. З’єднай мовні норми з одиницями мови, правильність уживання яких вони регулюють. Наведи приклади мовних помилок.
8. Відредагуй речення. Запиши правильні варіанти.
1. До сих пір ми не могли опреділитися, що треба робити прежді всього. 2. При таких обставинах не мішало б хотя б щось зробити. 3. На слідуючий день вони вирішили прийняти участь у цьому конкурсі. 4. Не роби вигляд, що ти не хочеш мене бачити, адже із-за твоєї поведінки я чуствую себе плохо. 5. На свято нового року нам дарували пам’ятні сувеніри. 6. На протязі року відбудуться самі цікаві заходи. 7. Це правило відоме для багатьох школярів та учнів.
9. Випиши з оголошень чи інших текстів приклади порушення мовних норм. Укажи, яку норму порушено.
ДРАМАТИЧНИЙ ТВІР. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО. СИНТАКСИС
10. Прочитай продовження п’єси Неди Нежданої.
Неда Неждана
ЗАЧАКЛОВАНИЙ ХОВРАШОК
Комічна казка-мюзикл на дві дії
(Скорочено)
ДРУГА ДІЯ
Вертлик, Дзиґа і Ховрашок лежать на землі. Гуркіт.
Вертлик. Що це було?!
Дзиґа. Не зна-а-аю. Може, побічні ефекти чаклування...
Вертлик. Ну ти й чаклуєш... У мене аж вуха позаклада-а-ало...
У цей момент чиясь рука виринає з-за кущів і непомітно прикріплює до голови Ховрашка, який опиняється біля куща, маленькі ріжки. Тут же свист і гуркіт припиняється.
Дзиґа. Хух, ніби заспокоїлося все. (Підводиться.) Гей, Ховрашку, ти як, живий, цілий? (Ховрашок підводиться, гномики оглядають його.) Ну, скажи ж нарешті хоч що-небудь. (Ховрашок готується до промови, щось хоче сказати, але нічого не виходить, він так і залишається стояти з відкритим ротом.)
Вертлик. (Обходить його з усіх сторін). Стривай, а що це з нашим Ховрашком, точніше, з його головою?
Дзиґа. (Дивиться в книгу). А що таке?
Вертлик. Наскільки я розбираюся в зоології, це роги.
Дзиґа. А що, раніше їх хіба не було?
Вертлик. Звичайно, не було.
Дзиґа. (Оглядає Ховрашка.) Дійсно, роги, значить, виросли.
Ховрашок намагається відірвати, відкрутити чи ще якось зірвати роги, у нього не виходить, і він знову скиглить.
Вертлик. Треба його якось розчаклувати. Може, є якийсь інший спосіб?
Дзиґа. (бере книжку, гортає, закриває). Ні, не буду я чаклувати...
Вертлик. Як це не будеш? Чому?
Дзиґа. Розумієш, я все казав, буцімто я видатний магістр чудернацьких справ... А насправді я так мало знаю і нічого до пуття не вмію... Бачиш, що я наробив?
Вертлик. Ти ж не винуватий, Дзиґо... Це я наплутав... Може, спробуємо ще якийсь рецепт? Подивімось. (Гортає книжку.)
Дзиґа. Одного рецепту мало. Потрібен справжній чаклун. А який із мене чаклун? Так, невдаха, аматор... (Кидає книжку.) Я більше не братиму до рук цієї книжки!
Вертлик. (піднімає книгу, витирає). Що ти так побиваєшся? Ну, перший раз не вийшло, то вдруге вийде...
Дзиґа. Не буду. З такого чаклування більше лиха, ніж користі...
Вертлик. Знаєш що? Це я зіпсував твоє чаклування, мені й виправляти...
Дзиґа (безнадійно). І що ж ти зробиш?
Вертлик. Піду на пошуки Мумітроля! Буду по всьому лісу шукати, поки не знайду. А тоді я викличу його на герць!
Дзиґа. Ти — на герць? Ти ж боїшся навіть кропиви й колючок із будяків! Ти поб’єш самого Мумітроля?!
Вертлик. Не віриш? Так я тобі доведу! Е-ге-гей, Мумітролі! Де ви поховалися? Вилазьте! Вас кличе найлютіший і найсильніший бойовий гномик Вертлик! (Чимось озброюється ніби шаблею. Біжить до куліс.)
Дзиґа. Стривай, ти ж без мене пропадеш!
Вертлик. (уже біля виходу). Не хвилюйся за мене, куме! (Раптом з-за куліс чути зловісний сміх Мумітроля, Вертлик злякано зупиняється і повертається.) Що це було?
Дзиґа. Хтось сміявся.
Вертлик. Ти знаєш, я самого Мумітроля анітрішки не боюсь, ну аніскілечки, ані крапельки, але от його чаклування...
Дзиґа. Чекай, я, здається, знаю один вихід.
Вертлик. Кажи, який?
Дзиґа. Розумієш, можна розчаклувати зачаклованого, якщо є хтось, здатний узяти чаклування на себе...
Вертлик. Я здатний!
Дзиґа. Та ні, я мав на увазі себе! Я буду мовчати!
Вертлик. Мені все одно, що ти мав на увазі, але мовчати буду я! (Ховрашок перебігає від одного до іншого.)
Дзиґа. Ти ж не вмієш чаклувати, ще все попереплутуєш...
Вертлик. Ти, до речі, теж а-ма-тор.
Дзиґа. А перечакловувати вмію, і я тобі доведу...
Вертлик. Стривай, може, кинемо жереб? Підкинемо монетку?
Дзиґа. Монетку? (Замислився). Ну гаразд. Коли ляже орел — то я, а коли з іншого боку — то ти. (Підкидають монетку, усі троє нахиляються над нею.)
Дзиґа. Орел! (Зрадів, а потім різко похнюпився.)
Вертлик. Дзиґо, а, Дзиґо, скажи що-небудь, будь ласка.
Дзиґа. (трагічно). Навіщо?
Вертлик. Я хочу послухати твій голос.
Дзиґа. Прощавай, Вертлику. Поки я ще можу говорити, то скажу: ти був добрим товаришем...
Вертлик. Який у тебе гарний голос, Дзиґо. Я не залишу тебе ніколи...
Обнімаються, сумна мить прощання.
Дзиґа. Карам-бу-рум-бум-бум, Дзиґо, мовчи, а Ховрашок говори, (кружляє) раз-два-три!
Чути грім, що символізує здійснення чаклування, усі злякано падають на землю. Потім пронизливе виття.
Вертлик. Ой, що це таке, Дзиґо? Нічого собі гуркіт! Невже це ми такого начаклували? Позатикаймо вуха... (Обидва затикають вуха, тоді з-за кущів та згори на сцену летять каштани, шишки чи щось подібне, деякі поціляють у гномиків.) Ой, чого ти б’єшся? (Дзиґа мотає головою «ні».) А, це не ти б’єшся? А хто тоді, ти? (Киває на Ховрашка, той киває головою «ні» і показує на кущі.) A-а, то це Він? Ну, зараз я тобі покажу! Начувайся! (Вертлик кидає каштани назад, Дзиґа й Ховрашок теж по одному каштанчику, з-за сцени чути хрускіт та зойк.) Будеш знати, як кидатися! (Помічає, що в Ховрашка зникли ріжки.) Ой, Ховрашку (оглядає Ховрашка), а в тебе роги зникли!
Ховрашок. (обмацує собі голову). Справді, немає! Ой, здається, я себе чую!
Вертлик. І я тебе чую! А ти, Дзиґо? Як ти? Ти можеш говорити? Ні? (Дзиґа сумно киває головою «ні», Ховрашкові.) От, подякуй пану Дзизі: це він врятував тебе від мовчання, а сам пожертвував своїм золотим голосом...
Ховрашок. Дякую-дякую. Дайте, я вас розцілую, мої любі гномики! (Кидається цілувати обох гномиків, кричить щосили.) Ур-ра! Я такий безрогий і такий балакучий!
Вертлик (затуляючи вуха). Я тебе теж добре чую, для цього зовсім не обов’язково так кричати.
Ховрашок. Ну от, ти вже майже як Мумітроль. Я, можна сказати, стільки натерпівся, так намовчався, що тепер за двох говорити буду, ні, за трьох!
Вертлик. Ні-ні, що ти, тобі зараз півголосом, чи хоча б у три чверті. А то з незвички накричишся і захрипнеш, чи зовсім голос втратиш.
Ховрашок. Ой! (Затуляє собі рота, мугиче щось.)
Вертлик. Що-що? (Ховрашок знову мугиче.) Нічогісінько не второпаю.
Ховрашок. Кажу, говорити дуже хочеться, не втримаюсь!
Вертлик. Так ти говори, просто не так голосно, і не так швидко. (Ховрашок хоче щось сказати, відкриває рота і не каже, і так кілька разів.)
Вертлик. Ну, чого ж ти мовчиш?
Ховрашок. (сумно). Ой, а я позабував геть чисто, про що можна говорити...
Вертлик. Ото телепень. От пан Дзиґа завжди мав що сказати, а він через тебе мовчить, бідолашний...
Ховрашок. Я ж не винен, я не хотів, це все він, Мумітроль...
Вертлик. О, так розкажи ж про цього Мумітроля хутчій, це ж дуже цікаво.
Ховрашок (розповідає і починає співати). Ішов я лісом і співав собі пісеньку, майже, напівголосно.
Вертлик (тихо). Уявляю собі це «напівголосно»!
Ховрашок починає співати і танцювати.
Вертлик. Хіба ти не знав правил безпеки в поводженні з Мумітролями?
Ховрашок. Ні.
Вертлик. Невже ти ніколи не читав про них, і ніхто не розповідав у лісовій школі?
Ховрашок. Ні, розумієте, я читаю лише по складах і часто пропускаю школу через гастролі...
Вертлик. Ну от, бачиш, а через те, що ти недоумок і впертюх, яких світ не бачив, найсвітліша голова нашого лісу тепер змушена мовчати, найрозумніший серед розумних і найгеніальніший серед геніальних, бо він перейняв це чаклування на себе...
Ховрашок. Ой, а що ж тепер робити?
Вертлик. Вихід один: ми можемо брати чаклування на себе по черзі... (Дзиґа енергійно киває головою «ні».) Я не залишу тебе в біді, Дзиґо! Ка-рам-бу-рум-бум-бум, Вертлику, мовчи, а ти, Дзиґо, говори. (Обертається довкола себе.) Раз-два-три. (Знову чути грім чи якийсь знак здійснення чаклування та зловісний сміх Мумітроля.)
Ховрашок. (відходить убік, до дітей). Що ж це таке, усі жертвують собою заради мене, а я що, гірше? Звичайно, голос у мене золотий, але друзі дорожче! Ка-рам-бу-рум-бум-бум, Вертлику, говори, а я — мовчи, (Обертається довкола себе.) Раз-два-три. (Знову здійснюється чаклування. Тепер кожен із них починає повторювати це закляття, перебиваючи один одного, страшенне сум’яття.)
Вертлик. Чекайте, помовчіть хоч трішки, як же так? Адже ми всі говоримо одночасно! І ніхто нічого не второпає!
Дзиґа. Дійсно, я теж говорю....
Ховрашок. І я, і я!
Вертлик. Пане Дзиґо, ви геніальний чаклун, наймагістральніший магістр! Панові Дзиґусу віват!
Ховрашок. Віват! Віват! Віват!
Дзиґа. Та ні, це, мабуть, не я... Але як же так вийшло? Стривайте... Який же я телепень, усім телепням телепень на телепні, ще й телепнем поганяю! Я забув основне правило чаклувальної науки: коли хтось робить добру справу й жертвує собою, то всі злі чари втрачають силу!
Ховрашок. О, тепер, коли я ще раз зустріну Мумітроля, я хутенько почну робити якусь добрючу-предобрючу справу, він злякається і втече! От!
Раптом чути страшенний гуркіт, грім, ревіння Мумітроля, валяться дерева, літає листя, на сцені темніє — усе це протягом наступної сцени.
Вертлик. Це він! Це Мумітроль лютує!
Ховрашок. Ой, а чому так темно? Рятуйся, хто може!
Вертлик. Не бійся, Ховрашку! Ми більше не дамо тебе в образу. Чуєш, Мумітроле? Я тебе не боюся! (Тихо.) Що робити, Дзиґо?..
Дзиґа. Так, тільки не панікуйте! Щось придумаємо! Ховрашок. А перетворімо Мумітроля на іграшку? А?
Вертлик. Прекрасна ідея, Ховрашку! То як, Дзиґо, зможеш?
Дзиґа. Спробую, тільки б знайти... От, здається, це воно — те саме заклинання: Ачім-мумім-бубім-бубум...
Вертлик. Дзиґо, ну, ти ж такий розумний, у тебе все вийде, от побачиш! (Витівки Мумітроля стають ще дужчими.) A-а, стривайте, треба ще ляскати в долоні й тупати ногами. (Демонструє і повторює.) Ачім-мумім-бубім-бубум. (Шум почав стихати.) О, почало діяти! Бачите? Допоможіть мені...
ВСІ РАЗОМ (тупають і хлопають). Ачім-мумім-бубім-бубум, Ачім-мумім-бубім-бубум, Ачім-мумім-бубім-бубум! (Шум тихішає, сцена світлішає.)
Ховрашок. Виходить, виходить!
Вертлик. Може, нам ще діти допоможуть?
Дзиґа. Спробуємо! Ану, діти, запам’ятали? Разом, нумо: Ачім-мумім-бубімбубум! (Діти допомагають, шум стихає, зовсім «розвиднюється», на сцену падає м’яка іграшка Мумітроля, усі кидаються до неї, розглядають.) Вийшло!
Вертлик. Оце і є Мумітроль?
Ховрашок. Його мармиза, точно!
Вертлик. То ти справжній чаклун, Дзиґо!
Ховрашок. А якже ж! Справжніше й не буває!
Дзиґа. Знаєте, друзі, без вашої допомоги в мене б нічого не вийшло.
Вертлик. І без дітей також.
Дзиґа. Авжеж.
Вертлик. Тільки разом ми змогли здолати Мумітроля!
Ховрашок. Ур-ра! Ото краще сидів би у своїй Червоній книзі!
Дзиґа. Але ж тепер ми знаємо, що всі злі чари безсилі перед справжньою дружбою.
Ховрашок. А в мене тепер є нові друзі!
Вертлик. І в нас теж, правда, Дзиґо?
Дзиґа. Авжеж. Ти справжній друг, Ховрашику!
Усі. танцюють, радіють, одне слово — HAPPY END.
ЗАВІСА
11. Спиши текст про п’єсу Неди Нежданої, розставляючи розділові знаки. Підкресли в ньому головні та другорядні члени речення.
Лісові гномики рятують Ховрашка. Його зачаклував злий Мумітроль. Герої вигадують усе нові рецепти порятунку та потрапляють у кумедні ситуації. Усе завершується несподівано й щасливо. Виставу побачили театри в Києві Білій Церкві Львові Чернівцях. П’єсу перекладено французькою мовою.
• Обведи в тексті однорідні члени речення. Усно прокоментуй уживання розділових знаків.
12. Використовуючи подані схеми, склади речення з однорідними членами (за змістом п’єси «Зачаклований Ховрашок»). Запиши їх у зошит.
13. Запиши в зошит свої враження про п’єсу «Зачаклований Ховрашок». Використай речення зі вставними словами / конструкціями на мою думку, по-перше, по-друге, наприклад, мабуть, отже.
14. Знайди в інтернеті інформацію про авторку п’єси «Зачаклований Ховрашок». Використовуючи цифрові інструменти, створи інфографіку про письменницю. Опублікуй у власному блозі / блозі класу тощо.
15. Поміркуй, про що ти хотів би / хотіла б запитати Неду Неждану. Запиши запитання для уявного інтерв’ю з авторкою в зошит. У запитаннях використай звертання. Обведи їх. Усно прокоментуй уживання розділових знаків.
