Українська мова, українська та зарубіжна літератури. Інтегрований курс. Частина 1. 5 клас. Хворостяний

Тема 2.4. Люблю свою родину й рідний край

ФОЛЬКЛОР І ЛІТЕРАТУРА

1. Розкажи про різницю між фольклором і літературою за таблицею.

ФОЛЬКЛОР І ЛІТЕРАТУРА

	Фольклор	Література
Чому має таку назву?	Від англ. folk — народ, люди; lore — мудрість, знання; folk lore — народна мудрість, людське знання	Від лат. litterae — буква, літера
Як можна назвати по-іншому?	Усна народна творчість, усна народна словесність, народно-поетична творчість	Письменство, красне письменство
Хто створював?	Народ	Письменник / письменниця
Що зображали?	Народні уявлення про світ, життя, думки і почуття, народні ідеали. Описували традиції, обряди, давали виховні настанови	Будь-які реальні чи вигадані події, явища, думки
Коли виникли?	У давнину, до появи писемності. Найдавніший етап мистецтва слова	Наступний, після фольклору, етап мистецтва слова
Як поширювали твори?	В усній формі. Передавали з «уст в уста» (тому це усна народна творчість), тобто переказувала безпосередньо одна людина — оповідач для інших — слухачів	У писемній формі
Скільки варіантів одного твору існує?	Твори існують у різних варіантах. Під час розповіді оповідачі додавали у твір щось нове, своє. Так виникли варіанти того самого твору	Твори існують в одному авторському варіанті
Оригінальність	Наслідування народної традиції (у художніх образах, описах побуту, мові тощо)	Творче переосмислення традицій, авторські уявлення, ідеали
Жанри	Прислів'я, приказка, загадка, пісня, легенда, казка, байка, легенда, вертеп та ін.	Роман, повість, оповідання, новела, вірші, сонет, ода, трагедія, комедія та ін.

ОРФОГРАФІЯ. ПРАВОПИС НЕНАГОЛОШЕНИХ Е / И

Щоб дізнатися, яку букву писати в ненаголошеному складі, потрібно змінити форму слова або дібрати спільнокореневе слово, у якому сумнівний голосний буде наголошеним.

ЯК ДІЗНАТИСЯ, ЯКУ БУКВУ ПИСАТИ В СЛОВАХ — Е ЧИ И

Якщо неможливо дібрати перевірне слово, відшукай правильне написання в орфографічному словнику.

ОРФОГРАМИ
Букви е, и, що позначають сумнівні ненаголошені голосні	Буква о, що позначає сумнівний ненаголошений голосний	Буква е в сполученнях -ере-, -еле-: берег, зелений
Буква и у сполученнях -ри-, -ли-: тривога, блищати	Буква е, що позначає сумнівний ненаголошений голосний, який при зміні форми слова випадає (випадний е): човен
СПОСОБИ перевірки: наголос, орфографічний словник

2. Яку помилку називають орфографічною?

3. До кожного слова добери перевірне слово. Запиши слова парами.

Сестра, весло, голубити, впливати, стебла, зупинити, ребро, височінь.

4. Спиши, уставляючи пропущені букви. Якщо потрібно, використовуй орфографічний словник.

Г..рой, ч..пурний, л..мон, п..нал, м..лькати, м..нати, ч..кати, п..ріг, ч..кати, ц..буля, тр..вожний, к..рувати, м..тро, д..таль, в..лос..пед.

У сполученнях -ере-, -еле- пишуть літеру е: дерево, велетень. У сполученнях -ри-, -ли- пишуть літеру и: кривавий, блищати. Якщо при зміні чи доборі спорідненого слова сумнівний ненаголошений голосний звук випадає, пишуть е: учень, бо учня.

5. Спиши. Підкресли сполучення -ере-, -еле-, -ри-, -ли-.

Дерево, крикливий, шелестіти, черешня, крилатий, тривога, обережний, крижаний, пелена, кришити, стрепенутися, мереживо, зелений, переказати.

• Поясни правопис слів.

6. Спиши, добираючи перевірне слово.

Уч..нь, їдал..нь, віт..р, олів..ць, квіт..нь, черв..нь.

7. Устав пропущені букви. Запиши в зошит.

К..шеня, ц..рковий, гр..чаний, з..мний, ц..гляний, д..ржава, т..мпература, абр..кос, пр..зидент, с..рпневий, хв..лястий.

КАЗКА. ТЕМА. ІДЕЯ

8. Пригадай художні твори, у яких із персонажами відбуваються якісь перетворення, спричинені їхньою поведінкою. Обговори з однокласниками й однокласницями, чому й у народних, і в літературних творах добро найчастіше перемагає, а зло є покараним.

Конфлікт твору (лат. — зіткнення, суперечка) — зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження та крайнє загострення суперечностей, що спонукають до активних дій, ускладнень, боротьби.

Традиційно конфлікт народної казки — це боротьба добра і зла.

9. Проаналізуй таблицю «Казки». Обговоріть у групах, що можна вписати в порожні комірки таблиці.

Елемент казки		Мета	Приклад
Композиція	Приказка	Привернути увагу слухачів
	Зачин	Перенести слухача у казковий світ і розповісти, де, коли і з ким відбуватимуться події	У тридев'ятому царстві...
	Кінцівка	Висновок казки	Стали жити-поживати...

Художні засоби (казкові формули)	Звертання
	Повторення
	Постійні епітети		Добрий молодець, красна дівчина, чисте поле
	Гіпербола (перебільшення)		Протер дві пари залізних чобіт, з'їв три залізні хліби
Чарівні помічники	Істоти
	Предмети

Багато років люди вважали, що казки — забавка для дітей. У XIX ст. в Німеччині брати Якоб і Вільгельм Ґрімм шукали талановитих казкарів і записували народні казки, пісні, легенди, інколи дещо змінюючи первісний текст. Ці казки відомі у всьому світі: «Мізинчик», «Золота гуска», «Бременські музиканти», «Король Дроздобород» «Пані Метелиця».

10. Обговоріть у групах: казки братів Ґрімм є оригінальними творами чи переспівами? Свою позицію аргументуйте.

Оригінал — авторський твір.

Переклад — відтворення твору іншою мовою.

Переспів — твір, написаний за мотивами оригінального твору.

11. Прочитай казку «Гензель і Гретель».

• Чи можна любити родину, навіть якщо вона тебе зрадила? Чому підтримка і взаємодопомога в родині дуже важливі?

Якоб і Вільгельм Ґрімм

ГЕНЗЕЛЬ І ГРЕТЕЛЬ

Казка

Жив біля дрімучого лісу дроворуб. І було в нього двійко діток: хлопчик Гензель і дівчинка Гретель. Жили вони весь час надголодь, а коли стала в тій країні велика дорожнеча, дроворуб не міг уже заробити навіть на шматочок хліба.

Якось уночі він довго крутився в ліжку й зітхав, бо журливі думки обсіли йому голову. Нарешті він глибоко зітхнув і сказав до жінки:

— Що ж тепер із нами буде? Як діток прогодувати, коли нам самим їсти нічого?

— Знаєш що, чоловіче, — відповіла жінка. — Заведімо завтра вранці дітей у найгустіші хащі. Там розкладемо їм вогнище, дамо по скибці хліба, самі підемо на роботу. Додому вони не втраплять, і так ми їх позбудемося.

— Ні, жінко, — мовив чоловік, — щоб я своїх діток самих у лісі покинув? Таж прийдуть дикі звірі і їх роздеруть.

— Ну й дурний! — гукнула жінка. — Тоді ми всі четверо помремо з голоду, і тобі тільки й роботи буде, що стругати дошки на труни.

І гризла його доти, поки він згодився.

— А все ж таки жаль мені моїх бідних діток, — сказав батько.

А обоє діток із голоду також не могли заснути й чули все, що казала їхня мачуха батькові. Гретель заплакала гіркими слізьми й шепнула братові:

— Тепер ми пропали!

— Цить, сестро, не журися, — сказав Гензель, — якось дамо собі раду.

Коли старі заснули, він устав, одягся, відчинив тихенько двері й вислизнув надвір. А надворі було місячно, хоч голки збирай. Скрізь навколо хати в місячному сяйві блищали білі кремінці, наче срібні таляри. Гензель назбирав їх повні кишені, потім вернувся до хати і каже до сестри:

— Тепер не журися, сестричко, спокійно спи, — а тоді й сам ліг.

Уранці, щойно стало розвиднятися, жінка почала будити дітей: — А вставайте вже, бо підемо в ліс по дрова.

Потім дала їм по скибочці хліба й сказала:

— Оце вам на обід, а як з’їсте до обіду, то більше нічого не дістанете.

Гретель сховала хліб під фартушок, бо кишені в Гензеля були повні каміння, а потім усі разом пішли до лісу.

Пройшли вони трохи, Гензель став й озирнувся на хату. І робив так раз у раз, аж батько нарешті спитав:

— Сину, що це ти ловиш ґав та все озираєшся і відстаєш? Йди швидше.

— Ох, тату, — сказав Гензель, — я дивлюся на нашу білу кицю, вона он сидить на даху й ніби хоче сказати «прощавай».

А мачуха мовила:

— То не кицька, а димар біліє, бо сонце зійшло та його освітило.

А Гензель і не думав дивитися на кицьку, він діставав із кишені білі кремінці й непомітно кидав їх на дорогу.

Як зайшли вони глибоко в ліс, батько й каже:

— Тепер, діти, назбирайте дров, а я розкладу вогонь, щоб не було вам холодно.

Гензель і Гретель назбирали чималу купу хмизу, батько підпалив його, і, коли полум’я знялося високо, мачуха сказала:

— Тепер сідайте біля вогню й спочивайте, а ми підемо в ліс рубати дрова. Як упораємося з роботою, то прийдемо й вас заберемо.

Гензель і Гретель сіли біля вогню, а як надійшла обідня година, з’їли по скибці хліба. Вони чули, як поблизу щось стукає, і думали, що то недалечко їхній батько рубає дрова. Але то не сокира стукала, а колодка, яку батько прив’язав до сухого дерева. Вітер гойдав колодку й гупав нею об стовбур.

Так вони сиділи біля вогню довгенько й почали куняти від утоми, а потім міцно заснули. А коли прокинулись, то була вже темна ніч. Гретель заплакала.

— Як же ми тепер вийдемо з лісу? А Гензель її втішає:

— Зачекай трохи, поки місяць зійде, тоді ми знайдемо дорогу.

Коли зійшов місяць, Гензель узяв сестричку за руку й пішов від кремінця до кремінця; ті кремінці блищали при місяці, наче нові срібні таляри, і показували їм дорогу. Йшли вони цілу ніч і прийшли додому аж удосвіта. Постукали у двері, і коли мачуха відчинила й побачила, що то Гензель і Гретель, то напалася на них:

— Чого це ви так довго спали в лісі? Ми вже думали, що ви й зовсім не хочете додому вертатись!

Але батько дуже зрадів, бо важкий гніт лежав у нього на серці, що він отак покинув дітей самих у лісі.

• Про що ти дізнався / дізналася? Чому батьки вирішили відвести дітей до лісу? Яким чином діти повернулися додому? Що ти можеш сказати про стосунки між братиком та сестричкою? Що буде далі?

Та незабаром їх знову обсіли злидні й біда, і якось уночі діти почули, що мачуха туркотить батькові:

— І знову все з’їдено. Тільки й лишилось, що пів окрайця хліба, а тоді вже нам кінець. Одведемо їх якнайдалі в ліс, щоб уже звідтіль не приплентались. Бо іншого рятунку для нас нема.

Тяжко це було слухати чоловікові, і він подумав: «Краще б останнім шматком хліба поділитися з дітьми». Але жінка слухати нічого не хотіла, а все лаяла його та шпетила.

А вже як ступив на слизьке, мусиш упасти — піддавшись раз, мусив батько піддатись і вдруге.

А діти ще не спали й чули всю ту розмову. Коли старі поснули, Гензель устав і хотів вийти надвір, щоб назбирати кремінців, як зробив першого разу. Але мачуха замкнула двері, отож Гензель не зміг вийти. Він став утішати сестричку:

— Не плач, Гретель, спи спокійно. Якось воно буде.

Рано-вранці мачуха побудила дітей і дала їм по скибці хліба, ще меншій, ніж першого разу. Дорогою до лісу Гензель кришив хліб у кишені, часто зупинявся і кидав крихти на землю.

— Гензелю, чого ти раз по раз стаєш і знай зиркаєш на всі боки? — питає батько. — Йди як слід.

— Я дивлюся на свого голубка, он він сидить на даху і ніби хоче сказати мені «прощавай», — відповів Гензель.

— То зовсім не голуб, — озвалася мачуха, — то димар біліє, бо вже сонце зійшло і його освітило.

А Гензель кидав та й кидав крихти хліба на дорогу.

Мачуха завела дітей ще далі в ліс і залишила. Настав і вечір, а ніхто не приходив по бідних діток. Зійшов місяць, і вони рушили в дорогу, але жодної крихти хліба не знайшли, бо птахи визбирали всі до одної.

Тоді Гензель сказав сестричці:

— Не журися, усе одно знайдемо дорогу.

Але дороги їм не пощастило знайти. Діти йшли цілу ніч і ще день із ранку до вечора, та з лісу не могли вийти, заблукали зовсім. Вони дуже зголодніли, потомилися, що на ногах не стояли, а тому лягли собі під деревом і заснули.

Настав третій ранок, відколи діти покинули рідну хату. Вони встали й знову рушили в дорогу. Ось-ось вони знеможуться і пропадуть, як не прийде звідкілясь рятунок.

Як настав полудень, бачать вони — сидить на гілочці гарнесенька біла пташка й співає так любо, що вони аж зупинилися послухати її. Проспівавши пісеньку, пташка пурхнула і полетіла перед дітьми, а вони пішли за нею. Летіла пташка, летіла, довела їх до якоїсь хатинки та й сіла на даху. Коли діти підійшли ближче, то побачили, що хатина з хліба збудована, пундиками вкрита, а вікна в неї з чистого цукру.

— Отут ми підживимося, — сказав Гензель. — Я з’їм шматочок із даху, а ти берися за вікно, воно солодке.Гензель підстрибнув і відламав шматок стріхи, щоб покуштувати, чи смачна вона, а Гретель стала біля вікна й почала собі хрумати цукор.

Коли раптом з хатини почувся пискливий голос:

— А хто там гризе без упину,

Руйнує мою хатину!

Діти відповіли:

— Це вітер лісний

Гуде навісний!

Раптом двері відчинились, і з хатини, спираючись на костур, виповзла старезна бабище. Гензель і Гретель так полякалися, що ласощі повипадали в них із рук. Стара похитала головою і мовила до них:

— Е, дітки, а хто це вас сюди привів? Заходьте до хати, залишайтесь у мене, тут вам непогано буде.

Схопила їх за руки й потягла до хати. Принесла молока, коржів солодких, яблук, горіхів. Потім чистенько постелила два гарні ліжечка. Гензель і Гретель полягали в ліжечка, і здалося їм, що вони потрапили на небо.

Але стара бабище тільки прикинулася доброю, а насправді це була зла відьма, що чекала на дітей, та й хатину побудувала із хліба й ласощів тільки для того, щоб їх принаджувати. Коли діти потрапляли до неї в руки, вона їх убивала, варила й з’їдала.

У відьом червоні очі, і вони недобачають, зате нюх мають тонкий, як звірі, і здалеку чують, якщо до них наближається людина.

• Про що ти дізнався / дізналася? Що буде далі?

Коли Гензель і Гретель підійшли до її хати, вона злісно засміялась і глузливо сказала:

— Ось і попалися пташки, тепер не втечуть! Рано-вранці, коли діти ще спали, вона вже встала і, глянувши, як вони любо спочивають, які в них повні, рум’яні щічки, пробурмотіла тихенько: «Ласий буде шматочок».

А тоді схопила Гензеля своїми кощавими руками, віднесла його в маленький хлівець і замкнула за ґратчастими дверцятами. І хоч як він кричав, ніщо йому не помогло.

Тоді пішла до Гретель, розбудила її й гукнула:

— Ану вставай! Принеси води, звари своєму братикові чогось смачного та занеси йому в хлівець, нехай їсть, набирається жиру. А як стане гладкий, я його з’їм.

Гретель гірко заплакала, але надаремне: вона мусила робити все, що вимагала зла відьма.

Тепер для Гензеля готовано найсмачніші страви, а Гретель мусила живитися самими шкаралупами від раків. Щоранку стара прилазила до хлівця й гукала:

— Гензелю, ану простягни пальця, помацаю, чи то ти скоро гладкий будеш!

А Гензель простягав їй тоненького маслачка. Підсліпувата стара думала, що то Гензелів палець такий худий, і дивувалася, чому він не гладшає.

Отак минув місяць, а Гензель усе чомусь не гладшав. У старої урвався терпець, і вона не захотіла довше ждати.

— Гей, Гретель! — крикнула вона до дівчинки. — Ану мерщій наноси води. Хай там хоч який буде Гензель — гладкий чи худий, а завтра я з’їм його.

Ох, як же плакала бідна сестриця, носячи воду! Сльози струмками текли в неї по щоках.

— Якби нас у лісі роздерли дикі звірі, — голосила дівчинка, — то ми б хоч разом померли!

— Ану годі скиглити! — гаркнула стара. — Усе одно нічого не поможе.

Рано-вранці мусила Гретель уставати, наливати воду в казан, розпалювати під ним вогонь.

— Зараз ми напечемо хліба, — сказала стара. — Я вже натопила піч і замісила тісто.

Вона штовхнула бідну Гретель до печі, звідки так і пашіло жаром.

— Лізь у піч, — сказала відьма, — і подивися, чи гаразд натоплено, чи не пора вже хліб саджати.

Стара хотіла зачинити залізні дверцята, коли дівчинка залізе в піч, щоб засмажити й з’їсти її також. Але Гретель здогадалася, що в старої на думці, і сказала:

— Не знаю, як воно робиться, як його туди лізти.

— Дурепа! — крикнула стара. — Сама ж бачиш, челюсті такі широкі, що навіть я могла б туди пролізти.

Вона видряпалася на припічок і встромила голову в піч. Тоді Гретель дала їй ззаду такого штурхана, що стара покотилася аж на черінь. А дівчинка мерщій зачинила залізні дверцята, засунула на засув. Ох і заверещала відьмище! Просто страх! А Гретель і Гензель утекли.

Переклад Сидора Сакидона

• Як Гензель вирішив діяти, щоб повернутися додому? Чому йому не вдалося повернутися другого разу?

• Що було у відьми такого, щоб приваблювати дітей? З якою метою народ створив цю казку? Чого вона вчить?

• Напиши своє продовження казки.

12. Уяви, що незнайомець / незнайомка пропонує тобі скуштувати те, що ти любиш. Як ти відреагуєш на його / її пропозицію?

13. Знайди й переглянь мультфільм чи фільм за казкою. Порівняй текст казки та відео чи аудіо.

ГЕРОЙ І АНТИГЕРОЙ У ЖИТТІ Й У ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ

Слова герой і антигерой тобі, мабуть, уже неодноразово траплялося чути чи вживати у власному мовленні. І ти, безперечно, знаєш, що вони можуть мати різні значення залежно від ситуації. Крім іншого, ці слова є термінами, які ми використовуємо, аналізуючи художні твори. У літературознавчому словнику подано визначення терміну «герой літературного твору», тоді як у тлумачному словнику наведено кілька значень слова «герой», серед яких лише одне прямо стосується літературного твору.

Тлумачний словник	Літературознавчий словник
Герой	Герой літературного твору, або персонаж
1) Видатна своїми здібностями й діяльністю людина, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість; 2) людина, яка втілює основні, типові риси певного оточення, часу, епохи і т. д.; 3) головна дійова особа літературного твору; 4) особа, яка чим-небудь відзначилася, привернула до себе увагу.	Людина чи будь-яка інша дійова особа художнього твору (фантастична істота, тварина, рослина, явище природи, предмет тощо), яскраво змальована автором у творі. Розрізняють головних, другорядних та епізодичних персонажів. Також розмежовують позитивних героїв, які правлять за зразок читацькій аудиторії, та негативних — яких автор зображує як втілення несхвальних, осудливих рис. Інколи негативних героїв називають ще антигероями.

Слово «антигерой» є терміном. Його використовують у мовленні під час обговорення саме літературних творів або кінофільмів, вистав. І в тлумачному, і в літературознавчому словниках це слово має одне значення.

Антигерой — герой літературного твору, який не має нічого героїчного, але посідає важливе місце у творі. Антигерой не обов’язково мусить бути винятковим лиходієм. Інколи такий персонаж наділений не тільки негативними якостями, а й позитивними, унаслідок чого читачеві або читачці такий суперечливий персонаж може бути цікавим і навіть симпатичним.

14. Завдання на вибір.

1. Кого з персонажів казки «Гензель і Гретель» можна назвати героєм, а кого — антигероєм? Чи завжди легко розмежувати героїв й антигероїв? Чому? Свої міркування запиши.

2. Чому у творах перемагає добро?

По-перше, тому що... По-друге, адже... По-третє, бо...

ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

15. Прочитай про чергування голосних звуків. Перекажи своїми словами.

Чергування — це постійні закономірні зміни в одних і тих самих частинах слів.

ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

16. Визнач, у якому складі — закритому чи відкритому — вимовляють які звуки. Зроби висновок, коли відбувається чергування:

Жонатий — женіть

чотири — четвертий

Якщо немає певності щодо вимови та написання якогось слова, звернися до орфоепічного чи орфографічного словника.

18. Запиши слова парами так, щоб відбувалося чергування голосних звуків. Підкресли звуки, які чергуються.

Село — с..л; пір’я — п..ро; лід — л..ду; стіл — ст..ли; бити — б..йка; сідати — с..дити; брати — б..ру; летіти — л..тати.

19. Прочитай текст. Порівняй із казкою «Гензель і Гретель». Чим вони схожі? Чим відрізняються?

Володимир Рутківський

ГОСТІ НА МІТЛІ

Повість

(Уривок)

Скрипнули двері, і до кімнати на задніх лапах увійшов Аристарх. Передніми він підштовхував знесилену Таню. У її очах завмер жах.

Ядвіга Олізарівна вдоволено посміхнулася.

— Що ж, дорогі гості, — почала вона хрипким, наче у старого ворона, голосом, — прошу до господи, якщо вже самі напросилися. Можете навіть сідати. Та не на лаву, не поруч зі мною, а на підлогу, ближче до печі! Що — припікає, чи не так? Та це лише початок, у нас ще все попереду. Уявляєте, як то воно буде, коли я вас трохи посолю, приперчу й посаджу на вогонь?

І Ядвіга Олізарівна зареготала так, що забряжчали віконні шибки. Вона пожадливо потерла долоні з довгими кістлявими пальцями, що швидше скидалися на пазурі великого хижака.

— Хвилинку уваги, — несподівано заговорив Аристарх чистісінькою людською мовою. Він вийшов на середину кімнати, низько вклонився дітям і відставив задню лапу точнісінько так, як це роблять у кінофільмах мушкетери під час зустрічі з красунями. — Коли не помиляюся, ми ще не відрекомендувались одне одному. Отже, — він хвацько підкрутив вуса, — перед вами кіт Аристарх, що, як ви вже здогадалися, уміє розмовляти людською мовою. Крім того, він також знає тисячу двісті вісімнадцять всіляких капостей та підлот, від показування язика й аж до видряпування очей, у чому ви ще матимете можливість пересвідчитися... А оце, — Аристарх знову відставив задню лапу й шанобливо змахнув обрубком хвоста, — оце моя хазяйка, старша чаклунка Ядвіга Олізарівна, яку людство більше знає під іменем баби-яги. Можете повірити на слово, що на землі немає жодного, м’яко кажучи, негарного вчинку, на який би вона була нездатна.

• Про що ти дізнався / дізналася? Хто такі Аристарх і Ядвіга Олізарівна? Що і кому вона пропонує? Що буде далі?

Кіт Аристарх перевів подих і зі зловтішною посмішкою подивився на занімілих дітей:

— А вам представлятися не треба, — вів він далі. — Ми й без того знаємо, хто ви і з чим вас їдять. Отже, запишемо... — звідкілясь у його лапах з’явився чорний записник, і кіт почав щось креслити в ньому вказівним кігтем. — Значить, так: Степан Коваленко, дванадцяти років, і Тетяна Грушка, що має одинадцять літ... Так... Прибули тринадцятого липня три тисячі вісімсот п’ятдесят восьмого року по лисогірському літочисленню. Мета прибуття — перетворення в сирокопчену продукцію.

І Аристарх облизнувся.

— Кинь блазнювати, — гупнула баба-яга рогачем по долівці. — Хоча, звичайно, ти правильно сказав про копчену продукцію. І хтось із вас стане нею завтра по обіді, а хтось — трохи пізніше. — Баба-яга подивилася на завмерлих дітей так, ніби уявляла, який вигляд вони матимуть завтра по обіді. — Проте є ще один вихід. І якщо ви діти розумні, то ним скористаєтеся. Розкажіть мені, кому й що ви заподіяли лихого, і я, можливо, помилую одного з вас... — вона помовчала, тоді запитала: — Хто почне першим — ти, дівчинко?

Таня дивилася на бабу-ягу круглими очима.

— Ви, бабусю... мабуть... жартуєте, еге ж? — затинаючись, мовила вона.

— Звідкіля ти це взяла? — ліва брова Ядвіги Олізарівни зігнулася п’явкою.

— Так усім же відомо, що бабу-ягу можна зустріти хіба що в казках, — пояснила Таня.

Баба-яга скрушно похитала головою.

— Що ви, люди, знаєте про неї? — криво посміхнулася вона. — Нічого. А баба-яга, між іншим, може прикинутися ким завгодно. І не лише в казках. Не вірите?

Тієї ж миті Ядвіга Олізарівна щезла. А на тому місці, де вона щойно сиділа, виник горобчик. Він бадьоро цвірінькнув і заходився чистити своє пір’ячко.

Від несподіванки діти здригнулися. Навіть кіт Аристарх — і той розгубився. Проте тут же в його очах спалахнув кровожерний вогник. Аристарх нервово облизнувся і приготувався до стрибка.

— Не смій, негіднику! — квапливо цвірінькнув горобчик голосом Ядвіги Олізарівний й перетворився на білого лебедя. Лебідь витягнув довгу шию і з усієї сили цюкнув кота межи очей. Аристарх із пронизливим нявканням відлетів у куток і причаївся там, поблискуючи зеленими ображеними очима.

А на лаві вже сиділа прекрасна принцеса у вигаптуваному сріблом і золотом одязі. Ще мить — і принцеса перетворилася на звичайнісіньку сучасну жінку, яка чимось нагадувала Валентину Петрівну, класного керівника Степанового класу.

Після цього Ядвіга Олізарівна знову перетворилася на бабу-ягу.

— Продовжувати, чи не треба? — трохи захекано запитала вона.

— Вистачить, — подав голос Аристарх. — А то, чого доброго, ще мишею станеш. Відповідай потім за тебе.

— Не дочекаєшся, — запевнила його Ядвіга Олізарівна й знову звернулася до Тані: — Тепер, дівчинко, твоя черга. Розказуй, що, коли й кому ти вчинила лихого.

— Мені... мені немає чого розказувати, — прошепотіла Таня.

— Так я тобі й повірила, — із сумнівом похитала головою баба-яга. — Ну гаразд, допустімо, що це так. Тоді розкажи, як тебе тут ображають і взагалі збиткуються над тобою.

Таня трохи подумала й відказала:

— Ніхто мене, бабусю, тут не ображає.

Баба-яга тяжко зітхнула:

— А це вже відверта неправда, — сказала вона. — Ми, Таню, багато чого знаємо про тебе. Нам відомо, як нелегко тобі доводиться. Твої батьки геть забули про тебе. А ті, кого б ти хотіла мати за товаришів, дружити з тобою не хочуть. Я ж бо своїми очима бачила, як він, — Ядвіга Олізарівна кивнула на Степана, — збиткувався над тобою. І, мабуть, він робить це не вперше. До того ж ти живеш у старої, немічної баби. І замість того, щоб розважатися, як всі звичайні людські діти, ти змушена з ранку до пізньої ночі працювати на городі, прибирати в хаті й на подвір’ї...

— Так це ж зовсім не важко, — заперечила Таня. — І не така вже в мене стара та немічна бабуся...

— Коли дорослі говорять, діти повинні мовчати, — незадоволено зауважила баба-яга. — До речі, колись я теж була, як і ти, самотньою, нікому не потрібною дівчинкою. І, вибач, такою ж невродливою. З ранку до вечора прибирала я за старшими, намагалася догодити всім і кожному. Та, окрім стусанів і образ, нічого у своєму житті не бачила. Тож потроху я почала ненавидіти тих, хто називає себе людьми. Я мріяла лише про те, як би порахуватися з ними за все, що довелося зазнати. На щастя, мені зустрілася могутня чаклунка й згодилася взяти до себе в науку. І тепер люди навіть імені мого бояться.

Ядвіга Олізарівна примружилася на вогонь, і той спалахнув яскравіше.

— Так, я вірю що ти ще не вчинила нікому нічого лихого. Вірю, що ти ще не встигла зненавидіти як слід своїх кривдників. Але я тобі допоможу. Для цього я і прибула сюди. Хочеш до мене в науку?

• Про що ти дізнався / дізналася? Хто такі Аристарх і Ядвіга Олізарівна? Що вони вміють робити? Що полюбляють? Що Ядвіга Олізарівна пропонує дівчинці? Що буде далі?

У кімнаті зависла напружена мовчанка. Усі чекали, що відповість Таня. А дівчинка лише переводила зляканий погляд із Ядвіги Олізарівни на Степана.

— Ну, чого ж ти мовчиш? — не витримала баба-яга. — Відповідай, хочеш чи ні до мене в науку? Відповідай негайно!

— Ні, — ледь чутно прошепотіла Таня.

— Це твоє останнє слово?

— Так...

Ядвіга Олізарівна спересердя вгатила рогачем у підлогу з такою люттю, що в ній утворилася ямка.

— Ну що ж, так тому й бути, — сказала вона. — Жаль мені тебе, проте нічого вдіяти не можу. Ти сама вибрала свій шлях...

Баба-яга повільно підвелася, підійшла до печі й поправила кілька поліняк. Тоді звеліла Аристархові:

— Підготуй найбільшу сковорідку!

— Вона вже давно готова, — пробурчав Аристарх зі свого кутка. Схоже, він і досі ображався на свою хазяйку. — Он там, під столом лежить.

— Візьми сковороду, дівчинко, — звеліла Ядвіга Олізарівна Тані. — Піднеси її ближче до печі. Ось так. А тепер змаж себе ось цією олією і сідай на неї.

Таня із жахом втупилася в сковорідку.

— Я не... — тремтячим голосом почала вона. — Не треба, бабусю!

— Пізно, дівчинко, — відказала баба-яга. — Пізно. Я ж попереджала тебе. Востаннє запитую: сядеш сама чи посадити тебе силою?

Таня у відчаї закрила обличчя долонями.

— А ти дай їй випити слухняного зілля, — порадив Аристарх зі свого кутка.

— Без тебе знаю, що мені робити, — відрізала Ядвіга Олізарівна. Вона підійшла до дівчинки, силою розкрила їй рота і хлюпнула туди щось із закіптюженого кухля.

Руки в Тані безсило обвисли уподовж тіла. Вона заплющила очі й ступила до сковорідки.

— Ось так, — гигикнув Аристарх. — Менше буде мучитися.

Весь цей час Степанові здавалося, ніби він бачить якийсь жахливий сон. І лише тоді, коли Ядвіга Олізарівна почала відгвинчувати кришечку з пляшки для олії, він наче прокинувся.

— Відпустіть Таню! — вигукнув він і зірвався з місця. — Не чіпайте її!

Проте Аристарх був напоготові. Не встиг Степан ступити й кроку, як кіт чорною торпедою вилетів із кутка й врізався в хлопця з такою силою, що той покотом покотився до дверей.

Ядвіга Олізарівна здивовано заломила брову.

— Не можу тебе зрозуміти, — сказала вона. — То ти збиткуєшся над нею, то захищаєш її.

Степан із зусиллям підвівся. Боліло плече, кімната ходором ходила перед очима.

— Не чіпайте Таню... — із зусиллям вимовив він. — Краще вже мене посадіть замість неї...

— Ха, знаємо ми ці штучки! — насмішкувато вигукнув Аристарх. — А перед тим як сісти на сковорідку, ти попросиш показати, як це робиться. Що, не так?

— До льоху його, — звеліла Ядвіга Олізарівна.

— Правильно, — згодився Аристарх. — Нехай прохолоне трохи. А то бач, який гарячий!

Спритним рухом він завернув Степанову руку за спину й підштовхнув його до дверей. Степан спробував вирватися, але Аристарх із такою силою стиснув йому пальці, що хлопець застогнав від болю.

Біля порогу Степан озирнувся. Таня стояла, сонно похитуючись, а баба-яга змазувала олією її обличчя й шию.

• Чим завершиться ця історія? Чому ти так думаєш?

• Т-схема. Тані потрібно прийняти пропозицію Ядвіги Олізарівни.

• Прочитай монолог кота з відповідною інтонацією. Розкажи про нього. Порівняй кота з Паном Коцьким.

• Випиши з тексту 5 слів. Запиши їх фонетичною транскрипцією.

20. Прочитай фразеологізми. З’ясуй їхні значення у фразеологічному словнику. Які з них описують дії, думки, почуття персонажів?

Води в рот набрати; грати в мовчанку; забути язика в роті; критися зі своїми думками; мовчати як риба; не висловлюватися; не говорити; не давати волі язику; не зронити ні слова; не мовити й слова; не розтуляти рота; прикусити язик; справляти мовчанку; тримати при собі думки; тримати язик за зубами.