Українська література. 5 клас. Калинич

Оксана Іваненко

(1906-1997)

Що за дім без дитини?

Ніякого затишку.

Оксана Іваненко

Ознайомся з відомостями про письменницю

Народитися в родині письменниці могла лише майбутня письменниця. Це про Оксану Іваненко з Полтавщини.

Оксана Іваненко згадувала: «Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала... безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався «Гриб». Мій журнал, правда, після кількох номерів «прогорів»... Але я продовжувала писати нескінченні повісті».

Оксана Іваненко здобула освіту педагога й працювала вихователькою в дитячій колонії. Там жили діти з непростими долями. Письменниця добре розуміла, що дитяче серце можна відігріти тільки ласкою та любов’ю, тому її твори й сповнені добра, милосердя, толерантності.

Оксана Іваненко ще й чудова перекладачка. Саме завдяки їй українські діти мають можливість читати казки данського письменника Ганса Крістіана Андерсена та казки, зібрані братами Грімм і перекладені з німецької теж українською письменницею.

Пофантазуй, який вигляд міг мати дитячий журнал Оксани Іваненко?

Можливо, ти також пишеш твори чи маєш навіть свій журнал або блог?

Чи погоджуєшся ти з педагогічним підходом п. Оксани до навчання дітей, у яких з різних причин неповні родини?

Обкладинки книг видавництва «Пегас».

Пригадай, які твори Ганса Крістіана Андерсена ти читав/читала.

Поміркуй, чи варто прочитати німецьку казку «Пані Метелиця» усім дітям? Чому?

Що пов’язує братів Грімм із цією казкою?

ЦВІТАРІНЬ

Тук-тук!.. — тихенько застукотіло на горішній вітці. Так тихо, як у тебе іноді у вушку задзвенить, — навіть ніхто, крім тебе, і не почує. Отак застукотіло і в гнізді, у двох малесеньких яєчках, і почула цей стук лише мати-пташка. Це ж були її рідні-рідні яєчка.

— Тук-тук! — знову повторилося в першому і в другому яєчку. Але вже трошки голосніше. Так, ніби роса падала на світанку з пелюсток лісових дзвіночків. Це вже почули інші пташки. Вони висували голівки із своїх гнізд і з цікавістю прислухалися.

Прочитай твір Оксани Іваненко. Якщо зручно, можна це робити під мелодію «Жайворонок» у виконанні оркестру Поля Моріа

https://cutt.ly/VOVS4S3

Чи не нагадує тобі цей зачин початок однієї з казок Андерсена? Якщо так, то пригадай назву цієї казки.

Які ознаки казки використала авторка в зачині твору?

— Їм так важко пробити цю тверду шкаралупку, — зітхаючи, сказала мати-пташка. — Навіщо я знесла такі тверді яєчка!

Але подруги з сусідніх гнізд засміялися-зацвірінчали. Адже у всіх пташок такі яєчка. І нічого — пташенята вилуплюються.

— Тук-тук! — почулося втретє. І це було цілком виразно — так, як стиглі кислички падають на стежку.

І раптом — трах! — розкололися яєчка, і звідти висунулися дві малесенькі кумедні голівки з великими ротами. Роти враз розкрилися.

— Цві! — цвікнуло перше пташеня.

— Рінь! — закінчило друге.

— Цві-рінь! — сказали вони разом і так широко розкрили роти, що здавалося, от-от роздеруться.

— Цві-та-рінь! Цвітарінь! — підняли всі пташки враз галас, заспівали, засміялися, бо пташки були взагалі найпривітніші й найвеселіші в лісі, а тут же — в їхньої товаришки вилупилися пташенята.

І пташенят тих назвали Цві та Рінь.

Олег Шупляк. Дві пташки

Прочитай розмову пташок за ролями. Про що, на твою думку, ітиметься далі?

Чому пташок назвали Цві та Рінь? Як ти вважаєш, за якими критеріями батьки обирають імена дітям?

У лісі вже наливалися терпкі кислички, а в полі покосили жито й пшеницю. Цілий день Цві та Рінь літали над лісом. Вершечки дерев жартома лоскотали їх, пташки спускалися до річки або намагались у височині догнати хмарки. Коли не було вітру, вони літали дуже-дуже високо...

Щоб не загубити одна одну, вони весь час переспівувалися:

— Цві! Цві! Цві! — кликала Рінь з річки.

— Рінь! Рінь! Рінь! — відповідала Цві з ліщини.

Усі рисунки до цієї казки придумав і намалював художник Василь Євдокименко

Подумай, а де ще можна загубитися?

Які поради ти дав би/дала б, щоб не загубитися, наприклад, у лісі?

А ви знаєте, чому пташки ввечері здіймали такий галас, у лісі? То клопітлива мати скликала їх на весь ліс:

— Цві та Рінь! Цві та Рінь! Цвітарінь!

А пташки, її подруги, допомагали всі хором:

— Цві та Рінь! Цві та Рінь! Цвітарінь!

Цві та Рінь повертали до свого гнізда, і тут починалися такі співи, що кожному листочку в лісі хотілося усміхнутись, а то просто пташки розповідали матері сьогоднішні новини.

— Я була сьогодні над річкою, — казала Рінь, — і бачила, як чайки літають понад самою водою і ловлять пташок, що літають у воді, зовсім без крил. А на болоті я зустріла кумедних птахів. У них у всіх по одній нозі, але вони стоять рівно і не хитаються, і мені здалося — вони спали. Мамо! Невже можна спати не в себе у гніздечку, а на одній нозі?

— А я бачила багато звірів, — перебила її Цві, — але ніхто з них не літає, як ми. Подумайте! Навіть велика ведмедиха не може літати. Вона така велика, що й одна її лапа не вміститься у нашому гнізді. Але я сама бачила, як вона хотіла зірвати грушку і не могла її дістати. Вона трусила, трусила стовбур, але верхня грушка не падала, а я підлетіла і поклювала, скільки хотіла. І я нікого не боюся, бо від усіх можу полетіти!

Та трапилося зовсім не так.

Вже поспіли кислички на диких яблунях, тріскалися шкаралупки на каштанах. Кароокі каштани падали на лісові стежки, і здавалося — веселі очі дивляться з землі.

А за каштанами почало опадати й листя. Пташки загомоніли про відліт.

Одного сухого, але вже не теплого ранку в лісі почулася незнайома пісня:

Чіт-чіт-перечіт! Чи почули мій привіт?

На дубі сиділа весела, не відома малечі пташка. Але літні пташки її знали. Це була північна гостя — чечіточка.

А ти розповідаєш своїм рідним про новини щодня?

Тобі подобається повідомляти про все докладно чи краще сказати кількома словами? Чому?

Назви епітети в цьому абзаці. Зачитай ознаки приходу осені.

Намалюй словесну картину до цього абзацу.

— Як, ви й досі не полетіли? — дивувалася чечітка. — А нас уже випав сніг, і я швидше подалася сюди. Тут буде не так холодно, і я перезимую у вас. Але, любі мої, збирайтеся швидше. Незабаром прилетить справжня морозиха — біла сова, а тоді вже, будьте певні, скоро випаде сніг. Мені що? Мені нічого! Ваша зима мені не страшна!

Чечітка наробила переполоху в лісі, і на терміновому пташиному зльоті вирішено було негайно відлітати.

Знайди в інтернеті зображення чечітки. На яких відомих тобі птахів вона схожа?

Яку новину принесла чечіточка? Про що попередила птахів?

Літні пташки ще перецвірінькувалися про різні дрібні справи, коли зненацька згори каменюкою упав шуліка1 з гачкуватим дзьобом.

1 Шуліка — птах-хижак, схожий на сокола чи яструба.

Всі пташки кинулися врозтіч. Але він встиг схопити в свої колючі пазури маленьку пташку.

— Ббах-бах! — пролунало раптом. Постріл?

Всі пташки враз примружили очі, бо перед ними постелився туман. А коли відкрили — туман розійшовся — ні шуліки, ні маленької пташки ніхто вже не бачив. Уночі всі пташки зібралися летіти.

Яка подія перервала спілкування чечітки з іншими птахами?

Чи дозволено стріляти в пташок?

— Цві! Цві! Цві! — кликала сестричка, але не чути було звичайної відповіді.

— Де ж Цві? Де ж Цві? — хвилювалася мати.

Цві ніде не було.

— Ой мамо! — заплакала Рінь. — То, мабуть, її потяг шуліка.

Та сумувати було ніколи. Співаючи прощальних пісень, пташки знялися вгору.

Замрячив дрібний дощик, і здавалося, весь ліс плаче за пташками, бо з усіх гілочок, листків, хвоїнок стікали дрібні краплини.

Останніми відлетіли журавлі і дикі гуси. Опало листя. Затихла говірлива річка. Жаби й риби залізли подалі від таких холодних неприємностей і поснули на всю зиму. Випав сніг, і почалася справжня зима.

Пейзаж у цьому фрагменті віддзеркалює емоції чи слугує контрастом? Чому ти так уважаєш?

Пригадай вивчені твори, у яких ідеться про зміну пір року. Що в них спільного?

Було темно й тихо. Тільки чулись якісь дивні звуки, зовсім не схожі на пташине цвірінькання.

— Хрр-хрр, — хропів хтось.

«Де ж це я?» — подумала Цві перелякано.

На ній згори і з боків було сухе листя. Це вона зрозуміла. Але це було не в лісі, ні. Вона випросталася, підстрибнула на лапках, і враз її носик ткнувся в щось густе, волохате, дуже тепле й м’яке.

— Тут хоч тепло, як під маминими крилами, але де ж це? — міркувала вона. — Може, це той шуліка, що схопив мене, відніс до себе на гору? Але ні, він би з’їв мене давно? І потім, він же випустив мене, і я упала.

Цві спробувала розправити свої крильця і тихенько сказала:

— Цвірі-цвірі-цвір — цвірінь!

І раптом щось заворушилося у темряві.

— Мамо! Мамо! — почулися рикаючі голоси десь тут поблизу. — Прокидайся, вже, напевне, весна — вже пташки співають!

Де могла опинитися Цві?

Зупини читання тексту. Напиши, як, на твій погляд, далі розгортатимуться події.

Тепер продовж читати й порівняй свій сюжет з оригіналом.

І Цві відчула, що те, в чому вона сиділа, заворушилось, і було воно дуже-дуже велике. Воно, це велике, потяглося, позіхнуло так, що вітром війнуло, і сказало басом, просто як грім загуркотів:

— Що, весна? Пташки співають? Ну, я гляну!

Цві сиділа ні жива ні мертва. Та вона з головою заховалась у волохату шерсть, і її ніхто не бачив. Проте все, що вона побачила, зовсім приголомшило її.

Волохате, велике одгорнуло лапою листя й гілки, і в темряву ринуло світло. Спочатку аж очі засліпило, — а потім вона побачила, вона побачила, що сидить на спині великої ведмедихи! Тої самої ведмедихи, що не вміла літати, але була найдужчим звіром у лісі. А поруч лежали двоє маленьких ведмежаток.

Холодом-морозом війнуло у теплий ведмежий барліг...

Якими кольорами можна зобразити цей зимовий пейзаж?

Які почуття він викликає?

Білим, холодним мело на всі боки й намітало високі кучугури. Маленьких кущиків навіть не видно було. Вила хуртовина, танцювала метелиця, а вітрові підспівували десь здалеку голодні вовки.

— Де там весна! — гримнула сердито ведмедиха. — Тільки розбуркали мене даремно! Пустуни!

— Але ж ми чули, як пташка заспівала, — винувато сказали ведмежата.

— Чули, чули! — буркотіла ведмедиха. — От вижену вас усіх з барлога, коли, по-вашому, вже весна, тоді й знатимете!

Цві злякалася, що всіх виженуть через неї на мороз.

Чи справді вигнала б ведмедиха своїх дітей з барлогу?

Чому вона так каже? Про що це свідчить?

Якими рисами наділено ведмедиху?

Чи можна говорити, що вона людяна?

— Не сердьтеся. Це я! — тихенько сказала вона.

Всі підвели морди, наскільки могли, і побачили над вухом у своєї мами (тільки вона, звичайно, не могла побачити) маленьку-маленьку пташку.

— Ану йди сюди, щоб і я подивилася, — вже лагідно сказала ведмедиха, що ти за звір.

— Я не звір, я пташка, — сказала Цві, — я не знаю, як я опинилась у вас. Справді, я сама не залітала сюди. Я зараз полечу у вирій, — додала вона, але згадала метелицю і аж затремтіла.

— Куди ти там полетиш! — пробурмотіла ведмедиха. — Ти замерзнеш через хвилину. Лягай і спи вже тут за моїм вухом. Можеш поклювати наших грушок.

Цві насмілилась і сказала:

— Спати я вже зовсім не хочу, а я дуже хочу поспівати.

І вона заспівала:

Цві-цвірінь,

Весна, прилинь,

І з нею Рінь!

У барлозі стало весело-весело. Ведмедиха задоволено посміхнулася й сказала:

— Просто наче літо! Аж меду захотілося!

Що стало причиною веселощів у барлозі?

Які пісні, що закликають весну, знаєте ви?

Про яких лісових листонош ти ще чув/чула?

Того ж дня косий заєць, що завжди гасав по всьому лісі і все бачив і чув найперший, бо в нього ж такі довгі вуха і ще довші ноги, — розніс цікаву новину: у ведмежому барлозі живе Цві, яку восени схопив шуліка.

— Як же вона там опинилася? — міркували всі.

А знав про те тільки старий дуб. Він чув, як вистрілив мисливець, що полював на диких качок, і зачепив крило шуліки. Він бачив, як Цві упала непритомна під дерево. Ведмедиха, лаштуючи собі барліг на зиму, загрібала сухе листя. Загребла і Цві: її не помітно було між червоним і жовтим листям. У барлозі вона зігрілася, крильця загоїлися, вона й прокинулась.

Перекажи, як Цві потрапила в барлогу ведмедя.

Поміркуй, що може символізувати старий дуб?

Поясни, чому ти так уважаєш.

Ясними днями в лісі бувало тепер весело. Пробігаючи повз старий дуб, і зайчик, і білка, і лисиця не могли не зупинитися. З дупла дуба, де був ведмежий барліг, лунали веселі пісні Цві. Усі ж співочі пташки відлетіли, а Цві нагадувала всім весну.

Прилетіли горобці, чечітки, снігурі, що зимували тут. Вони раділи, що Цві жива, і кликали її з собою.

Але ведмедиха висунула з своєї хати морду і сказала:

— Хай живе у мене, он ви самі гасаєте, холодні й голодні, та ви вже звикли, а вона замерзне!

Струмочок хотів подалі втекти від снігу і побіг швидко-швидко. А тому що він не знав ще дороги, бо це ж був перший весняний струмок, він і плутав то праворуч, то ліворуч.

По дорозі праворуч почув його і виткнувся зелений гострячок якоїсь рослинки — два листки разом. Сонце припікало, і струмок бавився і сміявся, пробиваючи собі дорогу. Два листки розкрилися, як повіки вранці, і звідти визирнула блакитна квітка:

— Так це справді починається весна?

По дорозі ліворуч з-під кори осики вилізла мушка. Вона розправила крильця, кілька разів змахнула ними — це була її ранкова зарядка — і спитала:

— Так це справді починається весна?

А струмок біг далі по лісі і будив усіх і праворуч, і ліворуч. Витикалися з землі трави, проліски; прокидалася комашня, потягалися дерева занімілими за зиму вітами.

Першою серед дерев прокинулася молоденька верба над рікою. Вона була тоненька-тоненька. Їй легко було і потягтися до сонця, і нахилитися до води. Зараз вона потяглася до сонця — треба ж було погрітися після зими. І на гілочках у неї виступили бруньки, як білі зайчики побігли.

— Скільки я живу на світі, а ще не бачив хутряних квітів, — сказав здивовано справжній зайчик і побіг рознести цю новину всьому лісові.

Вилізли ведмежата з барлога, борюкались і бавились. Вилетіла весела Цві і сіла на вершечку дуба, мружачи очі на сонці.

— Що це? Що це?

По блакитному небу наче розсипано чорні намистинки. От намистинки більші. От вони вже як кольорові квіти. Але то не пелюстки квітів — то крила. То пташки махають крилами і летять сюди.

За якими змінами в природі зрозуміло, що прийшла весна? Процитуй.

Із чим авторка порівнює бруньки на вербі?

Чи вдале, на твою думку, таке порівняння? Чому?

Про які «хутряні» квіти йдеться?

А найперша невеличка пташка, така самісінька, як і Цві. Ця пташка радісно вітає ліс.

— Цві! Цві! Цві!

— Рінь! Рінь! Рінь! — закричала дзвінко Цві.

Рінь зупинилася. Це ж Цві! її сестричка Цві! Вона сидить жива й весела на рідному дубі.

— Цві-та-Рінь! Цві-та-Рінь! — зацвірінчали, загомоніли всі пташки. І це вже була справжня весна.

Час перепочити. Виконайте в класі руханку.

Спробуй відтворити рухами прихід весни або виконай руханку під відому всім веснянку «Подоляночка».

Теорія літератури

Літературні прозові твори часто написані так, що розповідь у них ведеться від імені оповідача. Таку розповідь називають мовою автора.

А висловлювання дійових осіб твору, що їх уводить автор у розповідь, називають мовою персонажів (дійових осіб).

Мову автора і мову дійових осіб варто читати, добираючи відповідну інтонацію.

Поміркуй і дай відповідь

1. Яка тема твору?

2. Від чийого імені ведеться розповідь у творі «Цвітарінь» Оксани Іваненко?

3. Визнач головних і другорядних героїв/героїнь твору. Прокоментуй цей поділ.

4. Перекажи, використовуючи цитати з твору, як пташки пізнають світ.

5. Як восени змінюється настрій звірів, пташок зокрема? А що відбувається з ними, коли приходить весна?

6. Яка пригода трапилась із Цві?

7. Перекажіть, як Цві опинилася в барлозі ведмедихи.

8. Що спричинило зустріч двох сестричок-пташок?

9. Поміркуй, чи можна цей твір вважати пізнавальним. Чому?

10. Чому так важливо берегти пташок? Склади, запиши й презентуй пам’ятку щодо охорони птахів.

11. Намалюй схематично розвиток подій у творі.

ПТАХИ РОКУ В УКРАЇНІ

Щороку орнітологи (біологи, які вивчають птахів) України обирають птаха — символ року. Поцікався, до якої пташки в межах Всеукраїнської акції «Птах року» прикута наразі увага. Прочитай у мережі інформацію про цю пташку.

2019 р. Грак

2020 р. Горлиця звичайна

2021 р. Синиця чубата