Зарубіжна література. 9 клас. Кадоб’янська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

3.2. Олександр Пушкін (1799-1837)

Ще за життя Олександра Сергійовича Пушкіна (1799-1837) склалася його репутація найбільшого російського поета. Пушкіна вважають основоположником сучасної російської літературної мови.

3.2.1 Життєвий і творчий шлях Олександра Пушкіна

Олександр Пушкін народився 26 травня (6 червня за новим стилем) останнього року XVIII ст. в Москві. Батько поета, Сергій Львович, належав до стародавнього дворянського роду; його мати, Надія Осипівна Ганнібал, була онучкою Абрама Петровича Ганнібала — «арапа Петра Великого».

Надія Осипівна й Сергій Львович були людьми освіченими, цікавилися літературою та мистецтвом. Удома у Пушкіних часто збиралися письменники і поети, проходили літературні й музичні вечори, до участі в яких заохочували й дітей (у Пушкіна були сестра Ольга і молодший брат Лев). Розмови дорослих на теми мистецтва, історії, інколи політики, домашні вистави, декламація віршів — уся атмосфера дому Пушкіних формувала майбутнього поета.

Домашніми вчителями Пушкіна були французькі гувернери, він із дитинства чудово знав французьку мову, навіть пробував складати вірші французькою. Літні місяці хлопчик зазвичай проводив у бабусі по матері, Марії Олексіївни Ганнібал, у підмосковному селі Захарово. Бабуся, яка чудово розмовляла та писала російською (явище, рідкісне у дворянських родинах того часу), і нянька Арина Родіонівна прищепили хлопчикові любов до рідної мови.

Орест Кіпренський. Олександр Пушкін. 1827 р.

Абрам (Ібрагім) Петрович Ганнібал — прадід О. С. Пушкіна, камердинер і секретар Петра І, син чорношкірого африканського князя, якого дитиною викрали турки, а російський посол привіз із Константинополя до Москви як подарунок цареві. За рік хлопчика похрестили (хрещеним батьком був Петро І, тому він отримав по батькові Петрович). Пушкін присвятив прадіду незакінчений роман «Арап Петра Великого».

Брат Сергія Львовича, Василь Львович Пушкін, був відомим поетом свого часу. Сергій Львович і сам писав вірші, щоправда, здебільшого для дамських альбомів.

«Прекрасна креолка» Надія Пушкіна-Ганнібал, мати поета

У 1811 році Пушкін вступив до Царсько-сельського ліцею — щойно відкритого привілейованого навчального закладу, призначеного для підготовки дітей дворянського стану за спеціальною програмою до вищих державних посад.

Навчання давалося Олександру легко. Він багато читав, особливо історичні книжки та праці зі словесності, створив разом із ліцеїстами Антоном Дельвігом, Олександром Горчаковим, Вільгельмом Кюхельбекером літературний гурток, на заняттях якого вони видавали рукописні журнали, влаштовували літературні змагання. Можливо, саме завдяки гуртку Пушкін усвідомив своє покликання та всерйоз захопився поезією. Його поетичний талант визнали товариші й високо оцінили наставники ліцею.

У ліцейські роки Пушкін написав близько 120 віршів і почав роботу над поемою «Руслан і Людмила». Головні теми його ранніх творів — дружба й кохання, проте є в них і елегійні мотиви — сум, нерозділена любов, роздуми про смерть. У цих віршах юного поета ще відчувається вплив попередників, проте він уже шукав у поезії свій власний шлях.

Світлі спогади про роки, проведені в ліцеї, про ліцейське братерство назавжди залишилися в душі поета. Товариші по ліцею Дельвіг, Кюхельбекер, Іван Пущин стали його вірними друзями на все життя.

Під час навчання Пушкін також зблизився з видатними російськими літераторами Василем Жуковським, Петром В’яземським і Миколою Карамзіним, які прийняли його у своє коло.

У травні 1817 року Пушкін закінчив Царськосельський ліцей та переїхав до Петербурга, де його було призначено на службу в Колегію іноземних справ. Поет багато уваги приділяє творчості. Він зблизився з вільнодумною молоддю. Ода «Вольність», послання «До Чаадаева» та інші твори Пушкіна цього періоду сповнені тираноборчих мотивів, революційних ідей і поривів. У цей же час Пушкін писав дружні й любовні послання, казки (зокрема, було закінчено поему-казку «Руслан і Людмила»), веселі сатири й пародії. Та саме вільнолюбна лірика зробила його ім’я відомим усій Росії. Хоч твори поета й не публікувалися, їх передавали з вуст у вуста, переписували, вчили напам’ять.

Кріпачка Арина Родіонівна прожила в родині Пушкіних більше тридцяти років і виростила їхніх дітей. Вона була близькою людиною для маленького Саші й залишилась такою, коли він став дорослим. Більшість казок, записаних зі слів няні, лягла в основу творів поета.

На той час уміння складати вірші й зацікавленість літературою були ознаками освіченої людини. У навчальних закладах вчили писати поезії, до того ж учні мали скласти випускний іспит, продемонструвати своє вміння й хист.

Ліцей на малюнку XIX ст.

Одного разу на урочистому публічному іспиті в ліцеї був присутній корифей російської літератури Гаврило Державін. Старий поет був у захваті від «Спогадів у Царському Селі» Пушкіна, навіть хотів обійняти автора, але Пушкін знітився й утік.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Петро Якович Чаадаев (1794-1856) — російський філософ і публіцист, оголошений царським урядом божевільним за твори, у яких різко критикував дійсність російського життя. Пушкін познайомився з Чаадаєвим, який мав на нього величезний вплив, у ліцейські роки в будинку письменника Карамзіна.

Вірш «До Чаадаева» закінчується такими рядками:

І поки, юні, живемо,

І поки в серці сподівання,

Мій друже, краю віддамо

Душі прекрасні поривання!

Товариш, вір, зійде вона,

Зоря принадливого щастя,

Росія збудиться від сна

І на руїнах самовластя

Напишуть наші імена!

Переклад Максима Рильського

У травні 1820 року Пушкіна було заслано на південь Росії за його «обурливі вірші» й епіграми. Побував він у Катеринославі, на Кавказі, у Криму, проїздом був у Києві, потім у Кишиневі. Під час подорожі поет багато працював, з-під його пера виходили не тільки ліричні вірші та романтичні поеми, а й політично гострі твори.

У липні 1823 року Пушкіна перевели до Одеси під начало графа Воронцова, новоросійського і бессарабського генерал-губернатора, де митець прожив близько року. Тут поет написав понад 30 ліричних творів, поему «Цигани», завершив роботу над поемою «Бахчисарайський фонтан», створив дві з половиною глави роману у віршах «Євгеній Онєгін».

В Одесі Пушкін зустрів жінку, яка справила на нього велике враження й залишила слід у його творчості, — дружину графа Воронцова Єлизавету.

Цій витонченій красуні й розумниці Пушкін присвятив багато віршів. З її чоловіком у поета склалися неприязні стосунки. Граф не пробачив Пушкіну злі епіграми, якими той відповідав на обмеження свободи, і поскаржився на нього царю.

Петро Якович Чаадаєв

Південні поеми «Брати-розбійники», «Кавказький бранець», «Цигани», «Бахчисарайський фонтан» — російський національний варіант романтичної поеми, найвище досягнення Пушкіна-романтика.

Єлизавета Воронцова

Іван Айвазовський, Ілля Рєпін. Прощання Пушкіна з морем. 1877 р.

Поета було звільнено зі служби її відправлено в офіційне заслання до родового маєтку в Михайлівське за начебто атеїстичні погляди, а фактично — за вільнодумство.

Один із кращих віршів Пушкіна цього часу — «До моря» (1824). Це своєрідний підсумок важливого етапу його творчості — «періоду південного заслання». Поезію написано як монолог-звернення ліричного героя до моря. Перед читачем постає прекрасна й свавільна стихія, яка різко контрастує з навколишніми сірими берегами. Душа ліричного героя поривається до моря, проте він розуміє, що його місце — на березі. Час мрій залишився позаду. Велика романтична епоха відходить у минуле, а з нею і її могутні символи — Наполеон і Байрон. Французький імператор асоціюється в ліричного героя з бунтівником-романтиком, що спробував завоювати весь світ, але зазнав поразки у своїх титанічних пориваннях. Морська стихія також нагадує йому про недавню смерть її співця — лорда Байрона.

Прощай же, море! Не забуду

Твою красу, твої дари,

І довго, довго чути буду

Твій шум у тихі вечори.

В ліси, в поля, в піски сипучі,

Тобою повний, понесу

Твої затоки й сині кручі,

І сонце, й тінь, і хвиль красу.

Переклад Андрія Малишка

Отже, прощавай, море. Час вирушати в нове заслання — цього разу на північ.

Після шумної, багатолюдної Одеси, де Пушкін мав можливість спілкуватися з багатьма друзями та знайомими, перебування в селі Михайлівському, загубленому в глушині соснових лісів, було для митця важким випробуванням.

Поетові не дозволялося нікуди виїжджати, він перебував під поліцейським наглядом. Друзі його навідували зрідка. Лише творчість допомогла йому пережити самотність. «Поезія врятувала мене», — написав він згодом.

Микола Ге. Пушкін у селі Михайлівському (Пущин у Пушкіна). 1875 р.

Повстання дворян-революціонерів (декабристів) 14 (26) грудня 1825 року на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі було першим організованим виступом озброєної опозиції проти російського самодержавства. Декабристи боролися за встановлення в Росії конституційного ладу та скасування кріпацтва. Активними ідеологами й учасниками декабристського руху були українці (брати Муравйови-Апостоли, брати Борисови, Сергій Волконський, Юліан Люблінський, Іван Горбачевський та інші).

Пушкін провів у Михайлівському майже два роки замкненого, усамітненого життя, наповненого читанням і працею. Найближчою людиною в цей час була для нього няня Арина Родіонівна.

У Михайлівському Пушкін працював над романом «Євгеній Онєгін», написав чудові ліричні вірші та трагедію «Борис Годунов» (1825), у якій зобразив народ як основну рушійну силу історії. Реалістичний підхід до зображення життєвих конфліктів, історизм, народність, достовірність характерів — усі ці риси трагедії поглибляться в наступній творчості поета: і в ліриці, і в поемах, і в прозі.

Звістка про смерть Олександра І і повстання 14 грудня 1825 року застали Пушкіна в Михайлівському. З глибоким хвилюванням чекав він новин зі столиці. Серед «декабристів» було багато його друзів, новини про їхній арешт, про жорстоку розправу над учасниками повстання глибоко вразили поета. Павла Пестеля і поета Кіндрата Рилєєва, з якими він був близький, страчено, десятки знайомих, серед яких найближчі ліцейські друзі Пущин і Кюхельбекер, відправлені на каторгу. У паперах майже кожного арештованого декабриста знаходили крамольні вірші Пушкіна, тому були всі підстави для арешту поета.

Кілька місяців чекав Пушкін на вирішення своєї долі. Під час слідства ніяких свідчень проти нього зібрати не вдалося, і новий цар Микола І викликав поета до Москви. Знаючи про великий вплив поезії Пушкіна на освічену частину суспільства, самодержець вирішив повернути поета із заслання, чим залучити на свій бік.

Як про велику милість імператор оголосив Пушкіну, що сам буде його цензором. Щоправда, цензорство царя обернулося поліцейським наглядом: «Борис Годунов» був кілька років під забороною; поетові не можна було не тільки видавати, а й читати будь-кому свої твори, не переглянуті царем.

У ліриці Пушкіна після 1825 року з’являються філософські мотиви (твори «Спогад», «Знову я навідав» та ін.). Роздумам про місце і призначення поета присвячено цикл віршів «Пророк», «Поет і натовп», «Поету». Як і раніше, велике місце у творчості поета займає любовна тематика. Було написано «Я пам’ятаю мить чудову...», «Я вас кохав...» та інші вірші.

Навесні 1828 року Пушкін просив дозволу поїхати за кордон або на Кавказ, проте йому було відмовлено. Відчуваючи необхідність змін у житті, він 1829 року посватався в Москві до юної красуні Наталі Гончарової і, не отримавши визначеної відповіді, самовільно поїхав на Кавказ. Яскраві враження від подорожі Воєнно-Грузинською дорогою, участі у військових діях російської армії Пушкін описав у нарисі «Подорож в Арзрум», у віршах «Кавказ», «Обвал», «На пагорбах Грузії...».

Петро Соколов. Портрет О. С. Пушкіна. 1830 р.

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» (1823-1831) — це перший у російській літературі реалістичний роман.

Повернувшись до Петербурга, поет одержав від шефа жандармів Бенкендорфа лист із різкою реакцією імператора на поїздку без дозволу. З того часу Микола І спілкувався з Пушкіним в основному через Бенкендорфа.

У квітні 1830 року Пушкін знову запропонував руку й серце Наталі Гончаровій. Красуня нарешті дала згоду, й поет виїхав ненадовго у свій маєток Болдіно, щоб упорядкувати справи й підготуватися до весілля. Та епідемія холери затримала його в Болдіно на кілька місяців. Цей один із найбільш плідних періодів творчості Пушкіна дістав назву «Болдінська осінь». Окрилений сподіванням на щастя, поет відчував великий творчий підйом. У Болдіно він написав «Повісті Бєлкіна», «Маленькі трагедії», «Будиночок у Коломні», «Казку про попа і робітника його Балду», вірші «Елегія», «Біси» та майже завершив «Євгенія Онєгіна».

18 лютого 1831 року в Москві Пушкін обвінчався з Н. Гончаровою. Перший поет Росії одружився з першою красунею. «Я одружений і щасливий», — писав він друзям невдовзі після весілля.

Улітку 1831 року Пушкін знову вступив на державну службу в Іноземну колегію з правом доступу до державного архіву. Він писав історичні твори — «Історія Пугачова», дослідження «Історія Петра».

Останні роки життя Пушкіна пройшли напружено. За ним стежили, переглядали його листи, стосунки з царем дедалі загострювалися. Поет відчував ворожнечу з боку впливових кіл придворної і чиновницької аристократії. Родина збільшувалася, погіршувалися матеріальні справи, зростали борги.

Хоча в таких несприятливих умовах займатися творчою роботою було складно, саме в останні роки Пушкін написав «Пікову даму», «Єгипетські ночі», «Капітанську дочку», кілька поем, казки та ліричні твори.

Найбільш значні поеми Пушкіна останнього періоду — «Полтава» і «Мідний вершник».

Олександр Брюллов. Портрет Н. М. Пушкіної. 1831-1832 рр.

Існує багато суперечливих суджень про роль Наталі Гончарової в долі поета. Пушкін же пристрасно й ніжно любив красуню-дружину, матір чотирьох своїх дітей, до останнього подиху. Він написав їй у вірші «Мадонна»: «Творець тебе мені послав, тебе, моя Мадонна, краси небесної божественний взірець» (Переклад Максима Рильського).

У поемі «Полтава» поет дає оцінку діяльності Петра І та Івана Мазепи з позиції великоросійської державності.

Заборонений цензурою «Мідний вершник» — філософська поема, у центрі якої проблема співвідношення особистості й держави.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Наприкінці 1835 року Пушкін одержав дозвіл на видання свого журналу. У 1836 році було засновано літературний журнал під назвою «Сучасник». У ньому друкувалися твори самого Пушкіна, а також Миколи Гоголя, Івана Тургенева, Василя Жуковського, Петра В’яземського.

Незадовго до загибелі Пушкін написав поезію «Exegi monumentum» («Я звів собі пам’ятник...») — своєрідний підсумок роздумів про долю поета.

Напруження у стосунках між «вільнодумцем камер-юнкером Пушкіним» та ворожими йому вищим світом і бюрократичною знаттю зростало. Наприкінці 1836 року воно вилилося в конфлікт, спровокований анонімними листами, образливими для честі дружини поета і для нього самого, що стало підставою для дуелі Пушкіна із французьким емігрантом Дантесом. Уранці 27 січня (8 лютого — за новим стилем) у передмісті Петербурга, на Чорній річці, Пушкіна було смертельно поранено, і через дві доби поет помер.

Олексій Наумов. Дуель Пушкіна з Дантесом. 1884 р.

Могила О. С. Пушкіна

Загибель поета була непоправною втратою: «Сонце російської Поезії закотилося», — написав у некролозі письменник і видавець князь Одоєвський.

Похований Олександр Сергійович Пушкін на цвинтарі Святогірського монастиря, неподалік від села Михайлівське.

Обдаровання Олександра Пушкіна виявилося у всіх родах літератури, майже у всіх її жанрах. Його творча спадщина надзвичайно багатогранна: ліричні вірші, поеми, роман у віршах, повісті, драматичні твори. Пушкіна характеризує надзвичайно майстерне володіння словом, його творам притаманна дивовижна художня яскравість та блискуча образність. У ліриці поета відобразились багатство та різноплановість його особистості, роздуми про сенс життя та щастя людини, моральний ідеал, особливо яскраво втілений у віршах про кохання та дружбу.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте, які життєві обставини найбільше вплинули на формування особистості Олександра Пушкіна.
2. Розгляньте портрети поета різних років на сторінках підручника. Визначте, які риси його характеру можна побачити на портретах.
3. Поясніть причини південного заслання поета. Якими обставинами воно викликане?
4. Розкажіть, який період творчості поета характеризує його як представника романтизму.
5. Розкрийте, чому «Болдінська осінь» вважається одним із найбільш плідних періодів у творчості Пушкіна.
6. Поміркуйте, чим вразила вашу уяву біографія поета.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтесь у групи, подивіться по одному з випусків фільму «Живий О. С. Пушкін», знятого до 200-ліття митця. Підготуйте для однокласників повідомлення про найцікавіше з того, що ви дізналися.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією про повстання декабристів, використовуючи документальні фільми та кадри з художньго фільму «Зірка принадливого щастя» («Звезда пленительного счастья»).

3.2.2 «Я пам’ятаю мить чудову...»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

«Я пам’ятаю мить чудову...» — традиційна назва (за першим рядком) вірша Олександра Пушкіна «К***», зверненого до Анни Керн, знайомої поета. Його було написано в липні 1825 року, під час перебування Пушкіна в Михайлівському.

Уперше Пушкін побачив красуню Анну 1819 року на одному з вечорів у Санкт-Петербурзі. Анна Керн справила на поета незабутнє враження.

Наступного разу Пушкін і Керн побачились тільки в 1825 році, коли вона приїхала в гості у Тригірське, село поблизу Михайлівського, до своєї тітки, сусідки та знайомої Пушкіна. Нова зустріч з Анною надихнула поета на створення славетних рядків.

Тема кохання завжди займала провідне місце у творчості Пушкіна. Та саме біографічні реалії життя поета надають композиційної єдності цьому помітному в літературі зразку любовної лірики.

Між першою зустріччю з «генієм чистої краси» й теперішньою миттю ліричний герой багато пережив: роки заслання, гірке розчарування в житті, самотність. У тяжкі роки вигнання він втратив не тільки чарівний спогад про зустріч із красою, зникло відчуття повноти життя й навіть бажання творити:

У глушині важкій вигнання

Минали дні мого життя

Без божества і без палання,

Без сліз, кохання, без чуття.

Тут і далі переклад Володимира Сосюри

Анна Керн

Анна Петрівна. Малюнок О. Пушкіна

Та раптом — диво воскресіння, зумовлене появою божественного образу Музи, яка приносить із собою колишню радість творчості. І саме в момент духовного пробудження ліричний герой знову зустрічає героїню поетичного послання. Краса повертає поетові кохання, поетичне натхнення, відчуття повноти життя:

І серце б’ється променисте,

В моїй душі воскресли знов

І божество, й натхнення чисте,

Й життя, і сльози і любов.

Образ героїні вірша узагальнений і максимально поетизований. Поетичні символи в ньому знайомі з романтичної поезії: «привид, сповнений любов’ю», «холодна безнадія», «голос, наче мрія», «мить чудова» тощо.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Поетична конструкція «геній чистий красоти» запозичена з романтичної повісті «Лалла-Рук» англо-ірландського письменника, сучасника Пушкіна Томаса Мура (у перекладі Василя Жуковського).

Незрівнянна простота пушкінського стилю оживляє прийоми романтичної лірики, наділяючи їх новим поетичним звучанням.

Понад 20 композиторів написали музику на вірш «Я пам’ятаю мить чудову...». Найбільш відома з них — романс Михайла Глінки. Цікаво, що адресатом романсу була дочка Анни Керн — Катерина, у яку композитор був закоханий.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст поезії в оригіналі. Прочитайте переклад вірша Пушкіна «Я пам’ятаю мить чудову...».

К***

Я помню чудное мгновенье:

Передо мной явилась ты,

Как мимолётное виденье,

Как гений чистой красоты.

В томленьях грусти безнадежной

В тревогах шумной суеты,

Звучал мне долго голос нежный

И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный

Рассеял прежние мечты,

И я забыл твой голос нежный,

Твои небесные черты.

В глуши, во мраке заточенья

Тянулись тихо дни мои

Без божества, без вдохновенья,

Без слёз, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:

И вот опять явилась ты,

Как мимолётное виденье,

Как гений чистой красоты.

И сердце бьётся в упоенье,

И для него воскресли вновь

И божество, и вдохновенье,

И жизнь, и слёзы, и любовь.

До А. П. Керн

Я пам’ятаю мить чудову,

Коли мені з’явилась ти,

Як привид, сповнений любов’ю,

Як геній чистий красоти.

В сумній, холодній безнадії,

В людській тривожній метушні,

Звучав твій голос, наче мрії,

Ти часто снилася мені.

Йшли роки. Мрії чарівничі

Розвіяв вітер часу злий.

І я забув твоє обличчя,

Твій стан і голос ніжний твій.

У глушині важкій вигнання

Минали дні мого життя

Без божества і без палання,

Без сліз, кохання, без чуття.

Душа проснулась в мить чудову

І знов мені з’явилась ти.

Як привид, сповнений любов’ю,

Як геній чистий красоти.

І серце б’ється променисте,

В моїй душі воскресли знов

І божество, й натхнення чисте,

Й життя, і сльози, і любов.

Переклад Володимира Сосюри

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Визначте поетичний розмір поезії. Це улюблений поетичний розмір Пушкіна.
2. Розкрийте тему вірша. Пофантазуйте, якими ви уявляєте собі його ліричних героїв.
3. Поміркуйте, чому поезія Пушкіна «Я пам’ятаю мить чудову...» вважається шедевром любовної лірики.
4. Простежте, якими поетичними засобами поет створює особливе звучання твору.
5. Порівняйте оригінал вірша й переклад українського лірика Володимира Сосюри. Поділіться своїми враженнями.
6. Підготуйте виразне читання поезії або вивчіть її напам’ять (за вибором).

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

1. Прослухайте вірш у виконанні Дмитра Журавльова, артиста Юрія Соломіна.
2. Прослухайте романс М. Глінки на слова О. Пушкіна у виконанні українських співаків Івана Козловського, Анатолія Солов’яненка, Юрія Гуляєва. Яке виконання вам найбільше сподобалось і чому?

3.2.3 «Я вас кохав...»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У 1829 році Олександр Пушкін написав одну з найвідоміших своїх ліричних поезій «Я вас кохав...», яка згодом стала романсом.

Написаний у формі послання вірш «Я вас кохав... » невеликий за обсягом, це одна з найкращих ліричних мініатюр у світовій літературі. Вірш передає найтонші відтінки ніжного, всепоглинаючого почуття. Хвилююча емоційність змісту, музикальність мови, композиційна довершеність вирізняють цей твір.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Саме в 1829 році Пушкін уперше побачив свою майбутню дружину Наталю Гончарову, у яку закохався з першого погляду. Під впливом нового захоплення народилися рядки «Я вас кохав...». Це ніби відлуння колишнього почуття, піднесеного й болісного. Поет прощається з минулим, сам сподіваючись на щастя й бажаючи щастя тій, до кого звернені ці слова.

Кохання в поезії Пушкіна — це чисте, глибоке, надзвичайно ніжне почуття, яке робить ліричного героя шляхетним і піднесеним. Кохання, навіть нерозділене, — це прекрасний дар життя. І кому б конкретно не були адресовані чудові й хвилюючі рядки, це завжди узагальнений образ дивовижного почуття, здатність до якого, власне, й робить людину людиною.

Розвитку ліричної теми в поетичному творі не відбувається. Ліричний герой говорить про своє кохання в минулому часі, усі його думки не про себе, а про неї. Він не хоче нічим турбувати її:

Я вас кохав; в душі моїй ще, може,

Кохання пал і досі не погас,

Та хай воно вас більше не тривоже, —

Не хочу я нічим журити вас.

Тут і далі переклад Миколи Чернявського

Слід зауважити, що високе почуття кохання в житті поета — не тільки пристрасть, котра найповніше втілює відчуття повноти життя. Це невичерпне джерело творчого натхнення. Адже саме закоханість дарує поетові той стан душі, який спонукає його до створення шедеврів.

Першим поклав на музику цей вірш Пушкіна його знайомий, композитор Феофіл Толстой у 1829 році. Згодом написали романси «Я вас кохав...» композитори Олександр Даргомижський, Олександр Аляб’єв і Борис Шереметьєв.

У наступних рядках ліричний герой із ніжністю згадує свою любов, болісну й солодку водночас. Які промовисті епітети використовує Пушкін, як щиро звіряється в найпотаємніших почуттях:

Я вас кохав мовчазно й безнадійно,

Боявся вас і потай ревнував...

Останні рядки вірша показові для любовної лірики Пушкіна. Він залишається джентльменом до кінця, як би не закінчилися ці стосунки.

Я вас кохав так ніжно і так мрійно,

Як дай вам Бог, щоб інший вас кохав!

Поезія, яка оспівує кохання до жінки, тісно пов’язана із загальнолюдською культурою. Долучаючись до високої культури почуттів через творчість великих поетів, знайомлячись із прикладами їхніх любовних переживань, ми вчимося душевної тонкості й чутливості, здатності до справжнього кохання.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст поезії в оригіналі. Прочитайте різні переклади вірша Пушкіна «Я вас кохав...».

Я вас любил

Я вас любил: любовь ещё, быть может,

В душе моей угасла не совсем;

Но пусть она вас больше не тревожит;

Я не хочу печалить вас ничем.

Я вас любил безмолвно, безнадежно,

То робостью, то ревностью томим;

Я вас любил так искренно, так нежно,

Как дай вам Бог любимой быть другим.

Я вас кохав

Я вас кохав; в душі моїй ще, може,

Кохання пал і досі не погас,

Та хай воно вас більше не тривоже,—

Не хочу я нічим журити вас.

Я вас кохав мовчазно й безнадійно,

Боявся вас і потай ревнував;

Я вас кохав так ніжно і так мрійно,

Як дай вам Бог, щоб інший вас кохав!

Переклад Миколи Чернявського

Я вас любив

Я вас любив, а може, і люблю я,

Огонь у серці не погас моїм;

Та ця любов нехай вас не хвилює,

Не хочу я печалить вас нічим.

Я вас любив безмовно, безнадійно,

То ревнував, то ніжно вірив знов,

Я вас любив сердечно так і мрійно,—

Дай, Боже, вам ще раз таку любов!

Переклад Ігоря Муратова

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Визначте поетичний розмір вірша «Я вас кохав...».
2. Простежте за його строфічною будовою. Чому поет ставить у кінці думок не кому, а крапку з комою? Про що це свідчить?
3. Поясніть, якими поетичними засобами поет досягає максимальної виразності твору.
4. Розгляньте, у якому часі вжито в поезії дієслова. Який настрій це створює?
5. Знайдіть у тексті вірша метафору, поясніть її значення.
6. Порівняйте варіанти перекладів поезії. Який із них вам сподобався більше?
7. Підготуйте виразне читання поезії або вивчіть її напам’ять (за вибором).

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

1. Прослухайте і порівняйте романси «Я вас кохав...» О. Даргомижського, О. Аляб’єва і Б. Шереметьева. На яких словах вірша кожен із композиторів поставив смисловий наголос?
2. Послухайте поезію Пушкіна «Я вас кохав...» у виконанні артистів Ігоря Скляра і Юлії Рутберг. Порівняйте виконання. Яке вам більше сподобалося? Чим саме?

3.2.4 «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Після трагічної загибелі Олександра Пушкіна серед його паперів було знайдено чернетку вірша «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...», датованого 21 серпня 1836 року. Оригінал твору було передано поету Василю Жуковському, який уніс літературну правку. Згодом вірш було включено до посмертної збірки творів Пушкіна, яка вийшла друком у 1841 році.

За темою й побудовою вірш близький до однойменного вірша попередника Пушкіна Державша, який, у свою чергу, узяв за зразок оду давньоримського поета Горація «До Мельпомени». В основі твору Горація метафора — поезію уподібнено до пам’ятника. Саме цю метафору запозичили і Державін, і Пушкін. Та «Пам’ятник» Пушкіна — це не переспів відомого твору, а оригінальний вірш.

У своєму вірші Пушкін замислюється про сенс життя, про особливу місію, яка надається кожній людині від народження. Підсумовуючи власний шлях, поет стверджує, що поезія буде жити й після його смерті. Вона як «пам’ятник незотлінний», до якого «вік людська не заросте тропа». Отже, митець залишиться жити у своїх творах.

Пушкін підкреслює у вірші народність своєї творчості. Поет порівнює духовне й матеріальне, живу поетичну думку й мертвий камінь. Митець своєю творчістю сам ставить собі за життя пам’ятник, тому що він — голос народу, його пророк. Пам’ятник поетові підноситься вище Олександрійського стовпа, тобто колони, поставленої на честь Олександра І на Палацовій площі в Петербурзі.

Пушкін говорить про своє історичне безсмертя та пророкує майбутню широку популярність своєї поезії. Поет стверджує, що право на визнання й любов народу він заслужив високою людяністю («добрі почуття я лірою плекав»); тим, що славив волю («в мій суворий вік я звеличав свободу»); тим, що захищав декабристів («і за подоланих благав»).

Звертаючись до своєї музи, Пушкін закликає її, «не прагнучи вінця, оподаль від борні», приймати байдуже хвалу й наклеп, іти власним шляхом і дотримуватися свого покликання.

Вірш написано в жанрі римської оди, з урочистою інтонацією. Піднесеного пафосу поезії надають уведені в текст слов’янізми.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст поезії в оригіналі. Прочитайте різні переклади вірша Пушкіна «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...».

Exegi monumentum — (лат.) я воздвиг пам’ятник.

Я памятник себе воздвиг нерукотворный

Exegi monumentum...

Я памятник себе воздвиг нерукотворный,

К нему не зарастёт народная тропа,

Вознёсся выше он главою непокорной

Александрийского столпа.

Нет, весь я не умру — душа в заветной лире

Мой прах переживёт и тленья убежит —

И славен буду я, доколь в подлунном мире

Жив будет хоть один пиит.

Слух обо мне пройдёт по всей Руси великой,

И назовёт меня всяк сущий в ней язык,

И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой

Тунгус, и друг степей калмык.

И долго буду тем любезен я народу,

Что чувства добрые я лирой пробуждал,

Что в мой жестокий век восславил я Свободу

И милость к падшим призывал.

Веленью Божию, о муза, будь послушна,

Обиды не страшась, не требуя венца,

Хвалу и клевету приемли равнодушно

И не оспоривай глупца.

Я пам’ятник собі поставив незотлінний

Exegi monumentum...

Я пам’ятник собі поставив незотлінний,

До нього вік людська не заросте тропа,

Що перед ним чоло і камінь непоклінний

Александрійського стовпа?

Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті

Душа переживе видимий мій кінець,

І славен буду я, допоки в білім світі

Лишиться хоч один співець.

Полине гомін мій скрізь по Русі великій,

І знатиме мене усяк її язик,

І гордий внук слов’ян, і фіни, і нині дикий

Тунгуз, і степовий калмик.

І довго житиму я в пам’яті народу,

Що добрі почуття я лірою плекав,

Що в мій суворий вік я звеличав Свободу

І за подоланих благав.

О музо! наслухай господнього веління:

Не прагнучи вінця, оподаль від борні

Стрівай байдужістю і осуд, і хваління,

І блазня присуди дурні.

Переклад Миколи Зерова

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний

Exegi monumentum...

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,

Тропа народна там навіки пролягла,

Олександрійський стовп, в гордливості незборний,

Йому не досягне чола.

Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,

Від праху утече нетлінний заповіт,—

І славу матиму, допоки серед люду

Лишиться хоч один піїт.

Про мене відголос пройде в Русі великій,

І нарече мене всяк сущий в ній язик,

І гордий внук слов’ян, і фіни, і нині дикий

Тунгус, і друг степів калмик.

І довго буду тим я дорогий народу,

Що добрість у серцях піснями викликав,

Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу

І за упалих обставав.

Виконуй божеське, о музо, повеління,

Огуди не страшись, вінця не вимагай,

Спокійна завжди будь на кривди й на хваління

І в спір із дурнем не вступай.

Переклад Максима Рильського

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте оду Горація «До Мельпомени». Що спільного й що відмінного в оді і вірші «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...»?
2. Поясніть, який художній прийом, що лежить в основі поезії, Пушкін запозичив у Горація.
3. Простежте, які художні засоби використовує поет для надання віршу урочистого звучання.
4. Знайдіть у тексті вірша слов’янізми й поясніть мету їхнього використання.
5. Порівняйте переклади Миколи Зерова й Максима Рильського. Чим різняться переклади й що у них спільного?
6. Поміркуйте, чи справдилися уявлення поета про долю власної творчості. Що він передбачив у вірші «Пам’ятник»?
7. Підготуйте виразне читання поезії.

3.2.5 «Євгеній Онєгін»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У романі «Євгеній Онєгін» Пушкін створив широку картину життя російського суспільства свого часу, а також типовий портрет сучасника — представника вільнодумної й водночас розчарованої дворянської молоді першої третини XIX ст.

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» називають «енциклопедією російського життя».

Автограф Пушкіна — автопортрет з Онєгіним на набережній Неви

«Євгеній Онєгін» — один із перших соціально-психологічних романів у російській літературі. Новаторською була не лише тематика твору, а й жанрова форма, до якої вдається Пушкін і яку він характеризує так: «не роман, а роман у віршах — диявольська різниця».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Спільним для прозового і віршового романів є наявність зображуваної у творі картини людського життя. Та роман у віршах має ще й ліричну складову, що виявляється в постійній присутності авторського голосу, який звучить у ліричних відступах: автор коментує зображувані ситуації, дає оцінку вчинкам героїв, співвідносить їх з обставинами власного життя.

Жанрова модель пушкінського роману подібна до творів Байрона: ліро-епічної поеми «Чайльд Гарольд» і роману у віршах «Дон Жуан». Та, на відміну від творів англійського романтика, у пушкінському романі втілено реалістичні принципи зображення героїв (тобто подано широкий контекст соціально-історичних обставин, типові характери показані в процесі їхнього психологічного формування під впливом на них соціального середовища).

Також у «Євгенії Онєгіні» присутні ознаки багатьох ліричних жанрів (елегії, послання, епітафії, оди тощо), що зумовило й інше жанрове визначення, яке дав сам автор своєму твору — «вільний роман».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» написаний своєрідною «онєгінською» строфою. Це 14 рядків чотиристопного ямба. В основу «онєгінської» строфи покладено сонет — 14-рядковий вірш із визначеною схемою рими. Від сонета «англійського» («шекспірівського») Пушкін узяв строфічну будову, від «італійського» («петрарківського») — принцип упорядкування рими.

Образ Онєгіна

На перший погляд Онєгін нагадує улюблений тип романтичного героя — зневірена в житті, втомлена від світського товариства молода людина, яка прагне самоти в сільській глушині. Проте, якщо уважно вдивитись у його образ, неважко помітити, що Пушкін малює не романтичний «ідеал», а реалістичний портрет людини, яка тільки «грає» самотнього романтичного героя. Автор ставиться до свого персонажа по-різному впродовж роману. Іноді в його ставленні до Євгенія з’являється іронія, а іноді він суворо засуджує поведінку героя. Онєгін — людина складна, суперечливість у характері робить його образ життєвим, реалістичним.

Онєгін мав славу досить розумної людини, та насправді він не скільки освічений, скільки вміє справляти таке враження. Поет викриває систему навчання дворян того часу, говорячи: «Ми всі училися потроху чого-небудь і як-небудь». Зовнішньо Онєгін — ідеал світської людини. Він стежить за модою: стильно вбраний, із гарною зачіскою. Та внутрішньо герой зневажає світське життя через його штучність і лицемірність. Онєгін вважає себе кращим за пихатих, поверхово освічених дворян. Однак насправді герой Пушкіна багато в чому не відрізняється від свого середовища.

Розповідаючи про життя Онєгіна, поет звертає увагу на його виховання, яке згубно вплинуло на героя. Онєгін на початку роману — милий егоїст, який думає тільки про себе й не звертає увагу на почуття інших людей. Отримавши спадок від дядька, він вирішує усамітнитися у своєму сільському маєтку, де знайомиться з молодим поміщиком і поетом Володимиром Ленським, а той представляє його родині Ларіних, у яких дві дочки — Тетяна й Ольга. Тетяна з першого погляду закохується в Онєгіна.

Отже, Пушкін піддає свого героя випробуванню дружбою та коханням. Онєгін випробувань не витримує.

Дружба Онєгіна і Ленського була своєрідною з самого початку. Скептик Онєгін і романтик Ленський дуже різні люди:

Вони зійшлися.

Тьма і промінь, пісні і проза, лід і пломінь

ховають більше схожих рис...

(тут і далі переклад Максима Рильського).

Образ Ленського

Вісімнадцятилітній Володимир Ленський — поет, який пише елегії в стилі Жуковського. Ленський учився в Німеччині, де захоплювався філософією Канта і романтичною поезією. Він не знаходить собі друзів серед навколишніх неосвічених поміщиків, проте швидко подружився з Онєгіним. За вдачею Ленський наївний, романтичний і простодушний. Гарного й багатого, його вважають вдалим нареченим. Ларіних Володимир знає з дитинства, він закоханий в Ольгу, яку ідеалізує.

Лідія Тимошенко. Онєгін і Ленський

Образ Тетяни Ларіної

Тетяна Ларіна, «милий ідеал», є улюбленою героїнею Пушкіна. Це втілення добра, вірності й цілісності натури. Поет називає свою героїню «росіянкою душею», її образ у романі змальований із великою сердечністю й теплом. Завжди замислена, Тетяна почувається самотньою у своїй сім’ї. Вона любить слухати розповіді няні, читає романи про незвичайних героїв, почуття, її душа відгукується на красу рідної природи. Приїзд Онєгіна перевернув життя Тетяни. Не схожий на інших, незвичайний, загадковий, він пробудив у її душі полум’яні почуття. Та й домашні та сусіди пророкують Євгенія їй у суджені. І закохана Тетяна відкриває своє серце Онєгіну в листі, довірливо і зворушливо.

Лідія Тимошенко. Онєгін і Тетяна Ларіна

Лідія Тимошенко. Дуель Онєгіна і Ленського

Образи двох сестер у «Євгенії Онєгіні» — одна з перших спроб типології жіночих образів у літературі. Це протиставлення розуму і почуттів.

Досвідчений Онєгін, навпаки, рано пізнав «науку милування», й любовні справи давно йому набридли. Він одразу розгледів у Тетяні глибоку й непересічну натуру, на відміну від її легковажної молодшої сестри, нареченої Ленського. Та почуття його «пригасли», він не готовий закохуватись, а тим більше одружуватись із сільською панночкою. Він зустрічається з Тетяною наодинці й читає їй «проповідь холодну», у якій застерігає її від необачних учинків:

Учіться володіть собою,—

Як я, вас розуміть не всім;

Біда в недосвіді такім.

Та після цього Онєгін почувається з Тетяною ніяково, й коли невдовзі потрапляє в дім Ларіних, з досади, забувши про почуття свого друга Ленського, починає упадати за Ольгою, якій лестить його залицяння. Ольга, молодша сестра Тетяни — її повна протилежність. Вона життєрадісна, приваблива, але це не може приховати бідності її духовного світу. «Завжди скромна, завжди слухняна» Ольга, не замислюючись, живе за прийнятими у дворянському середовищі правилами.

Ревнощі й подвійна образа штовхають Ленського на необачний вчинок: він викликає Онєгіна на дуель. Євгеній прекрасно розуміє всю трагічну безцільність виклику Ленського, та він боїться уславитися боягузом серед сусідів, яких — сумний парадокс — зневажає. Під час фатальної дуелі сталася трагедія — молодий поет загинув від кулі Євгенія.

Онєгін жахається свого безглуздого злочину. Убивство Ленського перевернуло все його життя. Він не в змозі залишатися там, де все нагадує йому про скоєне. Євгеній залишає батьківщину й вирушає в мандри.

Ольга недовго плакала за Ленським і незабаром вийшла заміж. А Тетяна не знаходить собі місця після від’їзду Онєгіна. Щоб краще зрозуміти того, кого кохає, вона йде до нього в дім, знайомиться з його бібліотекою, вивчає його позначки на полях улюблених книжок. Чутлива душею, Тетяна відчула складне переплетення суперечливих рис у характері Євгенія. Вона міркує, ким є Онєгін, чого в ньому більше: доброго чи злого? Хто її коханий — «творіння пекла чи небес?».

Наступного разу читач зустрічається з героями пушкінського роману, коли Онєгін повертається до Москви. На світському вечорі він зустрічає Тетяну.

Пушкін вдається до прийому «дзеркального відображення»: спочатку Тетяна закохана в Онєгіна — потім Онєгін закоханий у Тетяну.

Минули роки, і юна скромна дівчина перетворилася на заміжню даму, розкішну й знатну Євгеній шукає й не знаходить на її обличчі й сліду хвилювання від їхньої зустрічі. Тетяна вже навчилася володіти собою, вона стримана й спокійна. Невже це та сама дівчинка, якій він колись читав сувору проповідь за те, що вона освідчилася у своїх почуттях?

І з Онєгіним стається дивна зміна — він раптом розуміє, що любить цю жінку. Якщо колишній Онєгін свого часу не побачив усієї внутрішньої краси Тетяни, то новий Євгеній може оцінити її по-справжньому і палко, щиро закохується в неї. У цьому почутті тепер для нього — весь сенс життя. Байдужість до всього, життя тільки для себе не дали йому щастя. Якщо Тетяна не прийме його любов, то життя втрачає для нього сенс.

Герой зізнається у своїх почуттях, але дістає відмову. Розуміння честі не дозволить Тетяні порушити слово, дане перед Богом. Хоч вона й стала княгинею, Тетяна не змінилася внутрішньо, вона та сама. В останній сцені роману наче з серця її вириваються слова:

А щастя видилось безмежне

Так близько!..

Та головна риса Тетяни — глибока щира шляхетність, високе почуття обов’язку. Вона своєю волею дала іншій людині обіцянку бути вірною дружиною й зобов’язана зберігати непорушним дане слово. Тетяна, схвильована й щира, говорить Євгенію:

Я вас люблю (пощо таїти?),

Та з ким я стала до вінця —

Зостанусь вірна до кінця.

Ця нездатність до обману, до компромісів зі своїм сумлінням викликають повагу та захоплення.

Поет зобразив у «Євгенії Онєгіні» столичне й провінційне дворянство, картини народного життя, російську природу. Він простежив на сторінках роману зміни в собі, у житті, у людях. Автор, який розповідає про своїх сучасників, чергуючи розповідь і ліричні відступи, змальовує у творі портрет цілої історичної епохи. Тому роман у віршах «Євгеній Онєгін» справді став першим реалістичним романом у російській літературі.

Видатними зразками реалізму в творчості Пушкіна є також історична драма «Борис Годунов», повісті «Капітанська дочка» та «Дубровський».

Пам’ятник Пушкіну в Тернополі

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте історію написання роману «Євгеній Онєгін».
2. Дайте визначення жанру твору. Поясніть його особливості.
3. Поясніть особливості композиції роману.
4. Простежте вплив Байрона в романі.
5. Проаналізуйте образи головних героїв роману.
6. Поміркуйте, чому «Євгеній Онєгін» — реалістичний роман.

Україна і світ

Олександр Пушкін прожив на українській землі чотири роки південного заслання (1820-1824 рр.). За цей час поет здійснив 19 подорожей, побував у 124 населених пунктах, зокрема у Катеринославі та Одесі, у Києві, Кам’янці біля Білої Церкви, помісті Родзянків на Полтавщині та ін.

Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М. Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, О. Сомовим, М. Гоголем.

Дружина поета, Наталія Гончарова, була правнучкою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка. Письменник відвідував Ярополець і могилу гетьмана у 1833 р.

Твори Пушкіна перекладали українською мовою, починаючи з 1829 р. (Левко Боровиковський). Найкращі переклади XIX — початку XX ст. належать Л. Боровиковському М. Старицькому І. Франкові, М. Вороному, М. Зерову, М. Рильському, М. Бажану, М. Терещенку, В. Свідзінському.

Діалог культур

Музична пушкініана налічує тисячі назв. Це опери й балети, симфонічні твори і музичні драми.

Усього за творами Пушкіна написано понад 20 опер, понад 10 балетів: «Руслан і Людмила» — опера М. Глінки; «Борис Годунов» — опера М. Мусоргського, «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Мазепа» — опери П. Чайковського, «Казка про царя Салтана», «Золотий Півник», «Моцарт і Сальєрі» — М. Римського-Корсакова; «Камінний гість» — О. Даргомижського; «Алеко» — дипломна робота С. Рахманінова; «Мідний вершник» — балет Р. Глієра; «Баришня-селянка» — композитора Л. Мінкуса і багато інших.

Кадр із фільму «Онєгін». 2000 р.

Кадр із фільму «Маленькі трагедії». 1979 р.

Пушкін, Лєрмонтов і Гоголь на пам’ятнику тисячоліттю Росії, встановленому у Великому Новгороді в 1862 р.

На основі віршів Пушкіна також написано багато чудових романсів і вальсів.

Твори Пушкіна і його життя знайшли відображення і в кінематографі. На сьогоднішній день існує понад 20 екранізацій його творів (враховуючи мультиплікаційні) і близько 6 фільмів про життя поета. Найбільше відзнято екранізацій «Пікової дами», «Євгенія Онєгіна» і «Казки про царя Салтана».

Однією з найвідоміших картин, знятих за творами Пушкіна, є фільм «Маленькі трагедії» Михайла Швейцера 1979 року.

Уперше у створенні фільму за мотивами твору О. С. Пушкіна взяли участь Чехія, Німеччина і Польща в 1986 році — це фільм Сергія Бондарчука «Борис Годунов».

А в 2000 році на екрани вийшов британо-американський фільм «Онєгін» режисера Марти Файнс.

Нещодавно відзнято нові картини про життя Олександра Сергійовича — «Пушкін. Остання дуель» (2006 р.) і «1814» (2007 р.), що розповідає про події в Царськосельському ліцеї з 1814 по 1816 рік, коли поет був ще юним школярем.

Пушкін проклав шлях у літературі Миколі Гоголю, Михайлові Лєрмонтову, Іванові Тургеневу, Леву Толстому, Федору Достоєвському й Антону Чехову. Він започаткував літературу, яка стала не тільки фактом російської культури, а й важливим моментом духовного розвитку загалом.

Творчість Пушкіна вплинула на національні літератури народів Російської імперії. Його твори вивчали Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка.

Велике ідейне багатство, народність, висока людяність і досконала художня форма — внесок Пушкіна у скарбницю світової культури.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ