Розділ 3. Взаємодія романтизму і реалізму

XIХ століття не випадково називають «століттям історії», адже саме в цей час відбувалися величезні зміни: Велика Французька революція зруйнувала феодальний світ, остаточно завершився процес формування європейських націй, почалося взаємне збагачення їхніх самобутніх культур. Початок століття позначений поширенням романтизму, та в надрах його вже зароджувався провідний напрям у світовій культурі XIX ст. — реалізм.

Опрацювавши розділ підручника «Взаємодія романтизму і реалізму», ви:

— ознайомитеся з виникненням реалізму в творчості поетів-романтиків;

— складете уявлення про взаємодію двох провідних літературних напрямів XIX ст. — романтизму і реалізму;

— з’ясуєте, як вплинула на розвиток літератури творчість англійського романтика Джорджа Байрона;

— дізнаєтеся про риси романтизму й реалізму в творчості російських поетів О. Пушкіна й М. Лєрмонтова.

Романтизм і реалізм

У широкому розумінні реалізм (лат. realis — дійсний) у мистецтві — це відображення правди життя, що втілена художніми засобами.

Як ви вже знаєте, на початку століття в Європі сформувався романтизм — ідейний рух у літературі й мистецтві, для якого характерний особливий інтерес до неординарної особистості, буремного героя, що протиставляє себе, світ своєї душі навколишній дійсності. Водночас поряд із романтизмом виникає інший літературний напрям: класичний реалізм. Романтизм вважається «старшим» за класичний реалізм, оскільки романтики раніше, ніж реалісти, виробили власний погляд на світ.

Мистецтво завжди було тісно пов’язане із життям, митці осмислювали світ і прагнули створити його художню картину, тому можна простежити, що реалізм певною мірою виявляється в різних епохах і стилях. Не випадково існують терміни реалізм Античності, ренесансний реалізм, просвітницький реалізм, і, нарешті, реалізм XIX століття.

Не можна стверджувати: коли закінчився романтизм, почався реалізм. Це не зовсім так, оскільки як романтизм, так і реалізм розвивалися в першій половині XIX ст. у спільній для них історичній та естетичній ситуації. Іноді їхній розвиток ішов паралельно, а іноді вони перепліталися. Їх об’єднувала спільна тематика (ще до виникнення реалізму романтики відчули ворожість дійсності людині), спільна філософська проблематика, спільні художні засоби (реалісти використовували прийоми романтичної літератури). Поступово у творах багатьох романтиків виникали елементи нового реалістичного світовідчуття, дехто з видатних митців переходив на позиції реалістичного методу зображення дійсності.

Славетний німецький романтик Генріх Гейне, звертаючись до реальних соціальних проблем, започаткував реалізм у німецькій поезії. Символ романтизму, англієць лорд Байрон, у своєму «Дон Жуані» глибоко аналізував історію і сучасне йому життя. Прагнення поета показати, як середовище, суспільство формує людину стало в майбутньому центральною темою реалістичної прози.

Чітко простежуються романтичні та реалістичні тенденції у російській літературі першої третини XIX ст. Для романтиків у творчості головним завданням є не стільки точне відтворення реальності, скільки створення «ідеалу», риси якого зазвичай надані головному героєві й відбивають ставлення автора до дійсності. Тому інакше як романтичними не можна назвати ранні твори Олександра Пушкіна та Михайла Лєрмонтова. Водночас Пушкіна вважають основоположником російського реалізму, а його роман у віршах «Євгеній Онєгін» називають «енциклопедією російського життя». Як і його попередник, поєднав у своїй творчості романтизм і реалізм чудовий поет Михайло Лєрмонтов. Вершиною лермонтовського реалізму вважається прозовий роман «Герой нашого часу».

Принцип поділу авторів та їхніх творів на романтичні й реалістичні певною мірою умовний. Можна сказати, що романтизм і реалізм є не просто двома періодами в історії літератури, а вічними способами зображення світу й людини, причому найбільших художніх вершин досягають саме ті автори, у творчості яких поєднано романтизм і реалізм. Такі твори вирізняються деякою нерозгаданістю й глибиною.

Зміст