Зарубіжна література. 9 клас. Кадоб’янська

3.3. Михайло Лєрмонтов (1814-1841)

Михайло Юрійович Лєрмонтов (1814-1841) російський поет, прозаїк, драматург. Продовжуючи традиції Пушкіна, він разом з тим відкрив нову сторінку в історії російської літератури.

Багатство змісту, енергія думки, напружений психологізм, довершеність художньої форми — усе це визначило важливе історико-літературне значення творчості Лєрмонтова.

3.3.1 Життєвий і творчий шлях Михайла Лєрмонтова

Народився Михайло Лєрмонтов 3 жовтня 1814 року в Москві. Його батько, Юрій Петрович, відставний піхотний капітан, походив зі збіднілої дворянської сім’ї, мати, Марія Михайлівна, уроджена Арсеньева, — із впливового роду Столипіних.

Лєрмонтов рано втратив матір і виріс у розлуці з батьком, що її тяжко переживав. Дитячі роки майбутнього поета минули в селі Тархани Пензенської губернії, у маєтку бабусі Єлизавети Олексіївни Арсеньєвої. Бабуся не шкодувала нічого для єдиного внука. Він отримав прекрасну домашню освіту: з дитинства вільно володів французькою і німецькою мовами, добре малював і ліпив, навчався музики (грав на флейті, фортепіано і скрипці).

У 1827 році бабуся привезла онука до Москви, щоб продовжити його навчання. Лєрмонтов отримав гуманітарну освіту в Московському університетському пансіоні, одному з найкращих закладів Росії. Він багато читав, захоплювався Шекспіром і Шиллером, Байроном і Пушкіним, пробував свої сили в літературі.

У 1828-1829 роках Лєрмонтов написав кілька «байронічних поем» («Корсар», «Злочинець», «Олег», «Два брати»), герої яких — сильні, вольові особистості, наділені титанічними пристрастями, — перебувають у стані війни із суспільством. Є тут і неодмінний у романтичній поемі мотив — трагічне кохання.

Петро Заболоцький. Лєрмонтов у мундирі Лейб-гвардії Гусарського полку. 1837 р.

У батьківській сім’ї Лєрмонтова вважали, що їхній рід походить від шотландських Лермонтів, один із яких улаштувався в Росії на початку XVII ст., за царювання Михайла Романова. Проте цю версію не було ні доведено, ні спростовано, і вона залишається легендою.

Коли хлопчику було десять років, бабуся повезла його на Кавказ, на лікувальні води. Там він зустрів дев’ятилітню дівчинку, що справила на нього глибоке враження. Пам’ять про перше кохання нерозривно злилася з враженнями від Кавказу, захоплення яким вплинуло на життя й творчість майбутнього поета. «Гори кавказькі для мене священні», — писав Лєрмонтов згодом.

Восени 1830 року Лєрмонтов вступив до Московського університету, спершу на етико-політичне відділення. Під час навчання він жив у будинку своєї бабусі на вулиці Малій Молчанівці.

У 1829 році Лєрмонтов задумав знамениту романтичну поему «Демон», над якою працював майже до кінця життя.

Варвара Лопухіна — сусідка Лєрмонтова на Малій Молчанівці, у яку він закоханий. Почуття було взаємним, та батьки Варвари проти її шлюбу з Лєрмонтовим. Пізніше вона вийшла заміж за багатого поміщика Бахметєва. Лєрмонтов проніс через усе життя глибоке почуття до Варвари Лопухіної, присвятив їй багато творів, описав її в образі княгині Віри в романі «Герой нашого часу».

Е. Мартен. Варвара Лопухіна. 1833 р.

Михайло Лєрмонтов. Тархани. Пейзаж із двома березами. Акварель. 1822 р.

Під час навчання в університеті Лермонтов провадив світське життя: відвідував московські салони, бали, маскаради. Близькі знайомі поета були впевнені в його доброму серці й здатності до глибоких почуттів, але він вважав для себе принизливим постати добрим і люблячим перед «гордовитим блазнем» — «світом». Навпаки, він прагнув справляти враження людини насмішкуватої та жорстокої, будь-що здобути репутацію невблаганного тирана жіночих сердець.

У його ліриці цього часу з’явився жанр ліричного роздуму, схожого на уривки зі щоденника: сповідь про безмежну самотність тонко організованої особистості на тлі чужого й ворожого їй світу. Він уважно вивчав твори та біографію Джорджа Байрона, із яким порівнював свої духовні шукання («Ні, я не Байрон...»):

Ні, я не Байрон, інший я

Обранець, людям ще не знаний,

Як він, мандрівець, світом гнаний,

Та руська лиш душа моя.

Раніш почав, скінчу зарані,

Я встигну мало що зробить;

В душі моїй, як в океані,

Надій розбитих скарб лежить.

Хто може, океане, в шумі

Твої пізнати тайни? Хто

Юрбі мої розкаже думи?

Лиш я — чи Бог — або ніхто.

Переклад Миколи Терещенка

Лєрмонтов навчався в Московському університеті близько двох років. Він перевівся на відділення словесності, потім зовсім залишив навчання, плануючи продовжити освіту в столиці. Проте в Петербурзькому універ-

ситеті йому відмовилися зарахувати прослухані в Москві дисципліни її запропонували знову вступати на перший курс.

Таке довге студентство Лєрмонтова не влаштовувало, і під впливом петербурзьких родичів він не без вагань вирішив обрати військовий шлях, тим більше, про військову кар’єру для нього мріяла й бабуся. 4 листопада 1832 року Михайло Лєрмонтов склав іспити у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. У школі панувала суцільна муштра, про розумовий розвиток учнів ніхто не дбав, їм навіть «не дозволялося читати книги літературного змісту».

У 1835 році Лєрмонтов закінчив Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів і став корнетом у Лейб-гвардії Гусарського полку.

Того ж року він віддав до цензури першу редакцію «Маскараду» — своєї найвизначнішої драми, першого твору, який вважав гідним видання.

Досі поетичний талант Лєрмонтова був відомий лише в офіцерських і світських колах. Перший його друкований твір — «Хаджі Абрек» потрапив до «Бібліотеки для читання» без його відома. Після цього мимовільного, хоч і вдалого дебюту Лєрмонтов довго не хотів друкувати своїх віршів.

Звістка про смерть Пушкіна приголомшила Лєрмонтова. Біль і обурення охопили поета, і він вилив гіркі почуття на папір. Вірш «Смерть Поета» миттєво поширився у списках і зробив Лєрмонтова відомим.

У 1832 році в манежі Школи гвардійських підпрапорщиків кінь ударив Лєрмонтова в праву ногу й пошкодив її. Після цього Лєрмонтов став трохи накульгувати, чим нагадував сучасникам улюбленого поета Байрона.

Михайло Лермонтов. Автопортрет. 1837 р.

Петро Захаров. М. Ю. Лермонтов у віцмундирі Лейб-гвардії Гусарського полку. 1838 р.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У вищому світі вірш «Смерть Поета» викликав бурю й нові виправдання Дантеса. Один із родичів Лєрмонтова почав у вічі засуджувати його за «несправедливість щодо такого джентльмена, як Дантес». Лєрмонтов обурився, наказав гостю забиратися геть і, палаючи гнівом, написав заключні 16 рядків поезії, у яких прямо звинуватив вищу знать у загибелі поета.

При дворі вірш сприйняли як «заклик до революції». Лєрмонтова заарештували, розпочалася політична справа про «недозволен! вірші», за перебігом якої спостерігав сам імператор Микола І. За Лєрмонтова вступилися друзі Пушкіна, перш за все Василь Жуковський, близький до імператорської родини. Крім того, бабуся зробила все, щоб пом’якшити вирок онукові.

Перебуваючи під арештом, Лєрмонтов написав ряд поезій, із яких потім виросли шедеври його «тюремної лірики» («В’язень», «Сусідка», «Ув’язнений рицар»).

Михайло Лєрмонтов. Воєнно-Грузинська дорога поблизу Мцхеті (Кавказький краєвид із саклею). 1837 р.

За деякий час корнета Лермонтова було переведено «у тому ж чині» до драгунського полку, що діяв на Кавказі. Поет вирушав у вигнання, супроводжуваний загальною увагою: тут були й пристрасне співчуття, і прихована ворожість.

У березні 1837 року Лєрмонтов виїхав із Петербурга на Кавказ. Прямуючи у своє перше заслання, він на місяць затримався в Москві, яка готувалася до великих урочистостей — 25-річчя Бородинської битви. Поет переробив «Кавказ» і ще один свій юнацький вірш — так з’явився твір «Бородино» про Бородинську битву під час війни з Наполеоном, опублікований у «Сучаснику» 1837 року.

На Кавказі Лєрмонтов познайомився з декабристами, які також відбували тут заслання, потоваришував із поетом А. Одоєвським.

Завдяки клопотанням бабусі та впливових знайомих уже в січні 1838 року Лєрмонтов повернувся до Петербурга. Його було переведено до Гродненського полку, розташованого неподалік Новгорода. Близько місяця прожив поет у Петербурзі, щодня буваючи в театрі, був також у Жуковського, якому віддав поему «Тамбовська казначейша», незабаром опубліковану в «Сучаснику». Унаслідок подальшого клопотання Лєрмонтов був переведений до свого колишнього гусарського полку, що стояв у Царському Селі. Тоді ж без імені автора, не пропущеного цензурою, з’явилася «Пісня про царя Івана Васильовича...»

Роки життя у столиці були часом літературної слави Лєрмонтова. Після вірша «Смерть Поета» він став одним із найпопулярніших письменників Росії, якого розглядали як поетичного спадкоємця Пушкіна. Нарешті поет почав друкуватися, майже кожне число журналу «Вітчизняні записки» виходило з його новими віршами.

Поет повернувся до петербурзького «світу», де його тепер сприймали зовсім по-іншому. Він був оточений увагою всіх любительок знаменитостей і героїв, перед якими знову грав роль світського лева.

Та одночасно Лєрмонтов обдумував могутні образи, які ще замолоду схвилювали його. Кавказ оновив давні мрії: у його уяві народжувалися «Демон» і «Мцирі».

Михайло Лєрмонтов. Вид Тифліса. 1837 р.

Майже все, що створив Лєрмонтов за час між двома засланнями, так чи інакше пов’язане з Кавказом. Кавказькі теми і образи знайшли широке відображення в його творчості: ліриці, поемах «Демон» і «Мцирі», романі «Герой нашого часу». Вони знайшли відбиток і в численних замальовках і картинах Лєрмонтова, обдарованого живописця.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Поема «Демон» (1829-1839) заснована на біблійній легенді про янгола, який повстав проти Бога. У ній ідеться про трагічну історію кохання Демона, вигнанця раю, до смертної дівчини. Стомлений від ненависті до всього сущого, злий дух зустрічає юну княжну Тамару. Покохавши її, Демон зрікається зла, він готовий розкаятися, примиритися з небом, повірити в добро. Та ця любов приречена: Тамара, піддавшись спокусникові, гине від його першого поцілунку.

В основі поеми «Мцирі» — трагічна історія хлопчика-горця, якого взяв у полон російський генерал. Юний Мцирі виріс у монастирі, що здавався йому в’язницею, далеко від вітчизни й сонячного світла. Коли йому виповнилося сімнадцять, Мцирі спробував утекти з монастиря й повернутися додому, та це йому не вдалося, тільки три дні провів він на волі. У фіналі поеми Мцирі помирає з думкою про рідний край.

Поеми Лєрмонтова «Демон» і «Мцирі» — шедеври романтичної поезії.

16 лютого 1840 року в домі графині Лаваль у розпал балу спалахнула сварка Лєрмонтова з сином французького посла де Варанта — Ернестом. Молодого француза повідомили, що Лєрмонтов буцімто написав на нього образливу епіграму (хоч її було написано ще в юнкерській школі на адресу зовсім іншої особи), ще й запевнили, що поет кепкував з нього в розмові з однією дамою. Варант підійшов до Лєрмонтова й зажадав пояснень. Дуель відбулася 18 лютого вранці за Чорною річкою, неподалік від місця, де Пушкін стрілявся з Дантесом. Варант стріляв першим і не влучив, а Лєрмонтов після цього розрядив пістолет, вистріливши вбік. Супротивники помирилися й роз’їхалися.

Про поєдинок стало відомо начальству. Лєрмонтова заарештували й засудили воєнним судом за «недонесення» про дуель. А молодому Варанту міністр іноземних справ у приватній бесіді порадив виїхати на деякий час за кордон.

За Лєрмонтова вступився Великий князь Михайло Павлович, що був головнокомандувачем усіма гвардійськими корпусами. Нарешті вирок було винесено й затверджено: цар розпорядився знову заслати Лєрмонтова на Кавказ, в армійський полк, що воював у найвіддаленішому й небезпечному пункті Кавказької лінії.

Олександр Клюндер. М. Ю. Лермонтов після повернення з першого заслання. 1838 р.

Костянтин Маковський. Тамара і Демон. 1889 р.

Леонід Пастернак. Сповідь Мцирі. XX ст.

За тих часів дуель була найпоширенішим способом з’ясування стосунків між чоловіками дворянського стану. Відмовитися від дуелі не дозволялося за законами честі. Водночас дуелянтів притягали до відповідальності.

За доблесть, проявлену в бою на річці Валерик, Лєрмонтова було представлено до нагороди, але Микола І особисто викреслив прізвище поета з нагородного листа.

Друге заслання Лєрмонтова на Кавказ кардинально відрізнялося від першого. Його прибуття супроводжувалось особистим наказом імператора не відпускати поета з першої лінії та задіювати у військових операціях. Лєрмонтов відразу занурився в бойове життя, він брав участь у військових діях, за офіційним донесенням, «виконуючи покладене на нього доручення з відмінною мужністю і холоднокровністю». Ні в своїх творах, ні в листах до друзів поет жодним словом не прохопився про свої подвиги.

Лєрмонтов переймався зовсім іншим, його думки давно вже були віддані новому твору — роману «Герой нашого часу». Задум роману виник під час першого перебування на Кавказі: княжна Мері, Грушницький, доктор Вернер були «списані» з оригіналів ще в 1837 році.

Спочатку роман «Герой нашого часу» існував у вигляді окремих частин, надрукованих як самостійні повісті в журналі «Вітчизняні записки». Проте невдовзі вийшов завершений роман, доповнений новими розділами.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Перше видання швидко розійшлося, і майже одразу з’явилися відгуки про нього. Майже всі критики зійшлися на думці, що образ Печоріна є втіленням самого автора і що такий герой не може бути героєм свого часу. Тому друге видання, що з’явилося майже одразу після першого, Лєрмонтов розпочав передмовою, де провів межу між собою та своїм героєм і позначив основну ідею свого роману: «портрет, але не однієї людини: це портрет, складений із пороків усього нашого покоління, у повному їхньому розвитку».

У 1840 році вийшло єдине прижиттєве видання творів Лєрмонтова, у яке він включив 26 віршів і дві поеми — «Мцирі» та «Пісня про купця Калашнікова».

На початку лютого 1841 року, отримавши двомісячну відпустку, Лєрмонтов приїхав до Петербурга, сподіваючись залишити військову службу та зайнятися літературною творчістю. Але так і не наважився подати прохання про відставку й повернувся на Кавказ.

Кирило Горбунов. Останній прижиттєвий портрет Лєрмонтова в сюртуці офіцера Тенгінського піхотного полку. 1841 р.

Пам’ятник на могилі М. Ю. Лєрмонтова в Тарханах

Поет прибув у П’ятигорськ, де отримав дозвіл затриматися для лікування мінеральними водами. Тут він зустрів давніх приятелів, серед яких був і його товариш по Школі юнкерів Микола Мартинов.

У нотатнику Лєрмонтов записав свої останні вірші: «Суперечка», «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «На дорогу йду я в самотині» та інші.

Лєрмонтов прожив у П’ятигорську два місяці. Вечорами він бував у будинку генеральші Верзіліної, де збиралася молодь. У неділю, 13 липня, ображений дошкульним жартом Лєрмонтова, який постійно піддражнював друзів, Мартинов викликав поета на дуель.

Дуель відбулася 15 липня 1841 року. Лєрмонтов був убитий пострілом у груди. Його поховали на П’ятигорському кладовищі. Через півроку бабуся Лєрмонтова Є. О. Арсеньева отримала дозвіл на перепоховання онука. Труну з прахом поета перевезли в Тархани і поховали в родинному склепі.

Творчість Михайла Лєрмонтова поєднувала громадянські, філософські та особистісні мотиви, суттєво вплинула на найвизначніших російських письменників XIX і XX століть.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розкрийте, які життєві обставини та захоплення найбільше вплинули на формування Михайла Лєрмонтова.
• 2. Розгляньте автопортрети і портрети поета різних років на сторінках підручника. Визначте, які риси його характеру можна побачити на портретах.
• 3. Поясніть причини першого заслання поета. Якими обставинами воно викликане?
• 4. Розкажіть, які твори Лєрмонтова характеризують його як представника романтизму.
• 5. Пригадайте, які роки були періодом слави Лермонтова-поета, і поясніть чому.
• 6. Поміркуйте, чим вразила вашу уяву біографія поета.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтесь у групи, подивіться документальний фільм «Невідомий Лєрмонтов», знятий до 200-ліття митця. Підготуйте для однокласників повідомлення про найцікавіше з того, що ви дізналися.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією про вірш Лєрмонтова «Смерть Поета», використайте виконання поезії актором Олегом Далем.

3.3.2 «Сосна»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Відомий вірш Лєрмонтова «Сосна» («На півночі дикій...») написано в останній рік життя поета. Як вам уже відомо, це не авторський твір, а переклад поезії німецького романтика Генріха Гейне.

Іван Шишкін. На півночі дикій... XIX ст.

Як уже згадувалося раніше, у німецькій мові слово «сосна» чоловічого роду, тому головний мотив поезії Гейне «Стоїть сосна одиноко...» — роз’єднаність люблячих сердець. У Лєрмонтова вірш набуває філософського звучання, бо в російській мові (як і в українській) слово «сосна» жіночого роду, як і слово «пальма».

Почуття самотності було чи не найголовнішим для романтичного героя, проте переклад Лєрмонтова пронизує така щемлива самота, що виникає відчуття безнадії:

На півночі дикій стоїть в самотині

На голій вершині сосна...

Тут і далі переклад Миколи Упеника

Епітет «дика» посилює враження самотності, а порівняння її «одежі» («снігу сипучого») з ризою — святковим убранням священика — надає урочистості звучанню поезії. Стоїть сосна й «тихо дрімає».

Та вона не просто спить «в самотині» — вона бачить сон про прекрасну пальму, яка росте «в далекій пустині, де сонце встає золоте». Десь там, далеко на півдні, красується вона, «одна і сумна», «на камінні горючім». Епітет «горюче» асоціюється не тільки з нестерпною спекою, із вигорілим на пекучому сонці камінням, — «горючими» називають ще й сльози від горя.

І на півдні, і на півночі є хтось, хто почувається самотнім і тільки мріє розділити з кимось свою самоту. І це навіює сумні думки про всеохоплюючу роз’єднаність у масштабах планети, викликає нездоланну тугу та відчуття приреченості.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте вірш в оригіналі. Прочитайте переклад поезії Лєрмонтова «Сосна».

На севере диком стоит одиноко

На севере диком стоит одиноко

На голой вершине сосна

И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим

Одета, как ризой, она.

И снится ей всё, что в пустыне далёкой —

В том крае, где солнца восход,

Одна и грустна на утёсе горючем

Прекрасная пальма растёт.

Сосна

На півночі дикій стоїть в самотині

На голій вершині сосна,

І тихо дрімає, і снігом сипучим,

Як ризою вкрита вона.

І мариться їй, що в далекій пустині,

Де сонце встає золоте,

Одна і сумна на камінні горючім,

Красуючись, пальма росте.

Переклад Миколи Упеника

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Поміркуйте, чому переклад Лєрмонтовим вірша Гейне називають вільним.
• 2. Поясніть, що символізують образи сосни і пальми в поезії Лєрмонтова.
• 3. Розгляньте картину Івана Шишкіна. Чи можна сказати, що це ілюстрація до поезії Лєрмонтова? Відповідь обґрунтуйте.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Прослухайте виконання вірша Лєрмонтова «Сосна» в оригіналі.
• 2. Прослухайте виконання романсу на слова вірша Лєрмонтова «Сосна». Як музика передає настрій поезії?

3.3.3 «І нудно, і сумно...»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Поезію «І нудно, і сумно...» Лєрмонтов написав у 1840 році. У цьому творі поет висловив настрій провідних, мислячих людей епохи тридцятих років XIX століття, доби суспільного застою, кризи вічних цінностей. Основна тема поезії — роздуми про своє покоління й про ставлення до життя. Вірш побудовано у вигляді ліричного монологу, який нагадує елегію.

Ліричний герой зневірився в усьому: він страждає від самотності, бо «нікому руку подать», утомився від власних бажань, кохання більше не розраджує його душу. Проте зневіра викликана не запереченням високих поривань та ідеалів, а розчаруванням від того, що їх неможливо знайти в житті. Він змучений безкінечною боротьбою між бажанням долучитися до чогось прекрасного та розумінням того, що романтичний ідеал далекий від реальності, оспіване романтиками «життя духу» виявилося примарним:

У себе заглянеш — минулого й сліду нема:

Усе там — і радість, і мука — зрадливе...

Тут і далі переклад Миколи Терещенка

Ліричний герой усвідомлює всю марноту власного життя: «А роки минають, і їх не вернути!» У цьому вірші вчувається глухе страждання. Останні його рядки звучать напрочуд песимістично.

Поет глибоко й тонко розкриває психологію ліричного героя, його миттєві настрої й переживання. У вірші присутня й тема особистої долі, виразно звучить авторське «я». Це нещадний вирок собі, життю, висловлений в улюбленій формі Лєрмонтова — поетичній сповіді.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте вірш в оригіналі. Прочитайте переклад поезії Лєрмонтова «І нудно, і сумно...»

И скучно, и грустно...

И скучно, и грустно, и некому руку подать

В минуту душевной невзгоды...

Желанья!., что пользы напрасно и вечно желать?..

А годы проходят — все лучшие годы!

Любить... но кого же?., на время — не стоит труда,

А вечно любить невозможно.

В себя ли заглянешь? — там прошлого нет и следа:

И радость, и муки, и всё там ничтожно...

Что страсти? — ведь рано иль поздно их сладкий недуг

Исчезнет при слове рассудка;

И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг —

Такая пустая и глупая шутка...

I нудно, і сумно...

I нудно, і сумно, і нікому руку подать

В годину нестерпної скрути...

Бажання! Навіщо даремно і вічно бажать?..

А роки минають, і їх не вернути!

Любить... Та кого ж бо? На час лиш — кохати дарма,

Кохання ж навік — неможливе.

У себе заглянеш — минулого й сліду нема;

Усе там — і радість, і мука — зрадливе...

Що пристрасть? Солодку недугу розвієш умом,

Як примху, нічого не варту...

Життя ж, як подивишся оком холодним кругом,—

Це витвір пустого, безглуздого жарту...

Переклад Миколи Терещенка

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розкрийте тему й головну думку поезії «І нудно, і сумно...».
• 2. Визначте настрій вірша «І нудно, і сумно...».
• 3. Пригадайте, що таке елегія. Чи можна вважати, що вірш «І нудно, і сумно...» написано у формі елегії?
• 4. Простежте, якими поетичними засобами створює Лєрмонтов настрій вірша.
• 5. Поясніть, із якою метою автор користується обірваними реченнями, риторичними запитаннями, вигуками.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Прослухайте аудіозапис вірша Лєрмонтова «І нудно, і сумно...» в оригіналі у виконанні артиста Олега Даля або інших митців художнього слова.
• 2. Прослухайте романси композиторів О. Гурільова та О. Даргомижського на слова Лєрмонтова. Як передано в музиці настрій вірша? Який романс вам найбільше сподобався?

3.3.4 «На дорогу йду я в самотині...»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У нотатках Лєрмонтова вказано приблизну дату написання вірша «На дорогу йду я в самотині...» — літо 1841 року. Це один із його останніх творів, своєрідний заповіт поета.

Вірш розпочинається пейзажем, який вражає величчю й красою. Сила поетичного видіння дала змогу побачити, як «спить Земля в промінні голубім» (тут і далі переклад Максима Рильського). Ліричному героєві відкрита одухотвореність і краса Всесвіту: «Тихо. Бога слухає пустиня, і зоря з зорею гомонить».

Метафора поета знайшла підтвердження через півтора століття — людство побачило голубу Землю з космосу.

Проте куди веде його, самотнього, путь у тумані? Які переживання вивели його на нічну дорогу? Можливо, це сердечний біль, утрачені мрії й сподівання:

Мрією не тішусь я пустою,

Днів не жаль, що більш не розцвітуть.

Я жадаю волі та спокою!

Я б хотів забутись і заснуть!

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Вірш «На дорогу йду я в самотині...» пронизано асоціативними зв’язками з поезією самого Лєрмонтова і з творами інших поетів, насамперед із віршем Генріха Гейне «Смерть — це нічна прохолода...». Ключова тема — пошук волі та спокою — суголосна віршеві Пушкіна «Пора, мій друг, пора...», а також рядкам із листа Онєгіна до Тетяни («Євгеній Онєгін»):

Чужий усім, на самотині

Я думав: воля й супокій

Замінять щастя...

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

На дорогу йду я в самотині

На дорогу йду я в самотині;

Крем’яна в тумані путь блищить:

Тихо. Бога слухає пустиня,

І зоря з зорею гомонить.

Небеса прекрасні та безкраї!

Спить земля в промінні голубім...

Чом же серце з боллю завмирає?

Жду чого? Жалію я за чим?

Мрією не тішусь я пустою,

Днів не жаль, що більш не розцвітуть.

Я жадаю волі та спокою!

Я б хотів забутись і заснуть!

Та не тим холодним сном могили...

Я б навік заснути так хотів,

Щоб живі дрімали в серці сили,

Щоб у грудях віддих тріпотів;

Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене

Про кохання ніжний спів лунав,

Наді мною темний дуб зелений

Щоб схилявся й листям розмовляв.

Переклад Максима Рильського

Лермонтовські рядки настільки досконалі, що їх можна співати. Відомо більше двадцяти варіантів романсів і пісень «На дорогу йду я в самотині...» («Выхожу один я на дорогу...»). Найбільш відомий романс, написаний 1861 року Елизаветою Шашиною, композитором-любителем. Публіка сприймала романс Шашиної як народну пісню.

Ілюстрація А. Якимченка Туш. 1914 р.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Простежте, які романтичні мотиви наявні в поезії «На дорогу йду я в самотині...».
• 2. Розкрийте, які настрої ліричного героя передано в поезії.
• 3. Проаналізуйте, якими художніми засобами поет передає ці настрої.
• 4. Як вдалося українському поетові передати красу лермонтовських рядків?
• 5. Вивчіть напам’ять вірш М. Лєрмонтова «На дорогу йду я в самотині...».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Прослухайте вірш «На дорогу йду я в самотині...» в оригіналі.
• 2. Прослухайте романс «Выхожу один я на дорогу» у виконанні співачки Анни Герман або іншого виконавця. Поділіться враженнями з однокласниками.

3.3.5 «Герой нашого часу»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Своєрідним епіграфом до роману «Герой нашого часу» можна вважати одну з найбільш значущих поезій Лєрмонтова на громадянську тематику, написану ним у 1838 році, — вірш «Дума». У цьому вірші поет із сумом розмірковує про долю свого покоління, приреченого на трагічну бездіяльність у часи реакції:

Печально я дивлюсь на наше покоління!

Порожнє жде його чи темне майбуття.

Під темним тягарем зневіри й розуміння

Без дії відцвіте його життя.

Переклад Максима Рильського

Роман написано за часів жорстокого переслідування владою будь-якої волелюбної думки. Автор прагнув дати в романі розгорнуту характеристику свого покоління, простежити внутрішній стан неординарної людини, яка через різні обставини не змогла реалізувати себе.

Титульна сторінка першого видання роману. 1840 р.

У «Герої нашого часу» Лєрмонтов продовжує традиції Пушкіна в розкритті образу свого сучасника. Його Печорін, як і Онєгін, «зайва людина» у своєму середовищі.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Прізвище Печорін (від назви річки Печори) пов’язане з прізвищем Онєгін (від назви річки Онеги). Печорін є природним продовжувачем Онєгіна, але Лєрмонтов іде далі: як річка Печора на північ від річки Онега, так і характер Печоріна більш індивідуалістичний і суперечливий порівняно з характером Онєгіна.

Образ розчарованої, самотньої людини, яка не знаходить спільної мови з оточенням, проходить крізь усю творчість Лєрмонтова. У ліриці й у ранніх поемах цей образ подано в романтичній манері, поза соціальним середовищем і реальним життям. У «Герої нашого часу» проблему сильної особистості, яка не знає спокою і не знаходить застосування своїм силам, розв’язано реалістичними засобами письма.

У романтичних творах зазвичай причини розчарування героя пояснюються зіткненням його мрії з дійсністю. Слідом за Пушкіним Лєрмонтов створив реалістичний роман, де показав, як на характер людини впливає оточення, у якому вона живе. Не випадково Лєрмонтов зобразив «водяне товариство» П’ятигорська, яке змушує Печоріна згадувати про петербурзькі великосвітські салони. За жанром «Герой нашого часу» — морально-психологічний роман.

Образ Печоріна

Образ Печоріна — складної й неординарної особистості — одне з художніх відкриттів Лєрмонтова. З довершеною майстерністю автор досліджує душу свого героя, шукає причини його егоцентризму, що призводить до трагічних наслідків для всіх, хто оточує Печоріна, та для нього самого. Цим пояснюється і своєрідна композиція твору.

Роман складається з п’яти повістей: «Бела», «Максим Максимович», «Тамань», «Княжна Мері», «Фаталіст». Новели розташовано так, що вони поступово «наближають» Печоріна до читача. У перших двох частинах Лєрмонтов користується прийомом непрямої характеристики Печоріна: спочатку читач сприймає події очима інших героїв твору — Максима Максимовича (повість «Бела»), потім — очима оповідача («Максим Максимович»). Далі, у «Щоденнику» (повісті «Тамань», «Княжна Мері», «Фаталіст»), — події розкриваються через внутрішній монолог головного героя.

Хронологічно ж події, пов’язані з героєм, відбуваються так: Печорін по дорозі на Кавказ зупиняється в Тамані («Тамань»); після участі у воєнній експедиції Печорін їде на води, де відбувається його дуель із Грушницьким («Княжна Мері»); за дуель Печоріна відправляють у заслання до фортеці, де він знайомиться з Максимом Максимовичем («Бела»); із фортеці герой їде в козачу станицю, де зустрічається з Вуличем («Фаталіст»), а за 5 років виходить у відставку і вирушає до Персії; по дорозі він зустрічається з колишнім товаришем по службі («Максим Максимович»); повертаючись із Персії, Печорін помирає («Передмова до журналу Печоріна»).

Поведінка Печоріна незрозуміла людям, які його оточують. Він міг би зробити блискучу військову кар’єру: він сміливий, не боїться небезпеки і смерті, у нього залізна воля. Однак Печорін не прагне військової слави, він витрачає сили й енергію на пусті вчинки. У нього немає мети, життя він перетворює на гру. Свою розчарованість у світському товаристві Печорін переносить на все навколишнє, відкидаючи сучасну дійсність, він захищає лише свою особисту свободу.

Морально-психологічний роман — різновид реалістичного роману, у якому основну увагу зосереджено на розв’язанні порушених письменником моральних проблем, що веде до глибокого психологічного аналізу дій та вчинків героїв.

Михай Зічі. Бела. 1902 р.

Михайло Врубель. Дуель Печоріна з Грушницьким

Печорін не тільки примушує страждати інших, він сам теж нещасний і самотній. Його холодний розум невпинно судить усіх і насамперед самого себе. Водночас у його душі живе потреба в коханні та співчутті. У ньому вирує енергія, йому хочеться активної дії, він розуміє, що в нього могло б бути «призначення високе».

Роман «Герой нашого часу» ілюстрували відомі художники, серед яких Михайло Врубель, Ілля Рєпін, Євген Лансере, Валентин Серов, Леонід Фейнберг (XIX ст.), Петро Боклевський, Дементій Шмаринов, Володимир Бехтєєв (XX ст.).

Печорін — це герой, який став в’язнем свого часу. Він усвідомлює, що перебуває під владою якихось загальних і позаособистісних закономірностей, за межі яких не може вирватися. Лєрмонтов порушив проблему зумовленості особистої поведінки суспільними законами, і саме в цьому полягає його важливе літературне відкриття.

Ставлення автора до свого героя неоднозначне. Лєрмонтов схвалює критичну думку Печоріна, яка руйнує традиційні погляди, визнає його ствердження права на свободу Але філософію крайнього індивідуалізму (свободи «для себе») Лєрмонтов не приймає.

Печорін від природи наділений гострим розумом і чуйним серцем. Він здатний і до благородних поривань, і до гуманних учинків. Він тяжко пережив трагічну загибель Бели, довго почувався нездоровим, схуд. Перед дуеллю з Грушницьким першим висловив готовність примиритися з противником, надав Грушницькому всі переваги, сподіваючись, що в душі того прокинеться іскра великодушності, і «тоді все владналося б на краще».

Щирим і пристрасним є його кохання до Віри. Як божевільний, мчить він на змиленому коні за нею, а коли загнаний кінь «грянув об землю», він «впав на мокру траву і, як дитина, заплакав». Отже, Печоріну не чужі глибокі людські почуття. Проте в усіх життєвих ситуаціях шляхетні поривання врешті-решт поступаються місцем жорстокості.

Печорін наче грає «роль сокири в руках долі»: занапащена Бела, ображений Максим Максимович, порушений спокій контрабандистів, убитий Грушницький, розбите серце Мері. Чому ж Печорін, людина з прекрасними задатками, став моральним калікою?

Обдарованій людині, Печоріну тяжко, як і Онєгіну, у суспільстві, де немає ні безкорисливої любові, ні справжньої дружби, ні справедливих стосунків між людьми, ні осмисленої діяльності. Розчарований у всьому, тільки в природі лермонтовський герой знаходить спокій і справжнє естетичне задоволення. Пейзажні замальовки в «Журналі Печоріна» посилюють мотив самотності, глибокої спустошеності Печоріна і водночас указують на те, що в глибині його душі живе мрія про прекрасне життя, гідне людини.

Українською мовою роман Лєрмонтова «Герой нашого часу» переклав Олексій Леонардович Кундзіч.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте історію написання роману «Герой нашого часу».
• 2. Дайте визначення жанру твору. Поясніть його особливості.
• 3. Поясніть особливості композиції роману.
• 4. Простежте вплив Байрона і Пушкіна в романі «Герой нашого часу».
• 5. Проаналізуйте образ головного героя твору.
• 6. Поміркуйте, чому «Герой нашого часу» — реалістичний роман.
• 7. Складіть порівняльну характеристику Онєгіна і Печоріна.

Україна і світ

Кадр із фільму «Лєрмонтов». 2014 р.

Лєрмонтов з любов’ю ставився до України (називав «сумною вітчизною») та її народу (вірш «На світські окови»). 3 його творчістю був добре ознайомлений і високо цінував її Тарас Шевченко (згадки в листах, щоденнику, вірш «Мені здається, я не знаю»). Іван Франко вважав Лєрмонтова корифеєм російської поезії.

П’єси Лєрмонтова було поставлено в багатьох театрах України, а мотиви його поезії знайшли втілення в українській музиці (романси «Бескет» М. Жербіна, «О. О. Смирновій» Ф. Надененка, «Сонце» Б. Лятошинського, «Ні, не тебе так палко я люблю» Ю. Мейтуса, «Сумний я...» В. Косенка та інші).

Перші українські переклади та переспіви поезій Лєрмонтова з’явилися в 60-х рр. XIX ст. Твори поета перекладали М. Старицький, І. Франко, Олена Пчілка, П. Грабовський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, М. Терещенко, В. Сосюра, Л. Первомайський, А. Малишко, Р. Лубківський, В. Колодій та інші.

Діалог культур

Творчість Лєрмонтова широко відобразилась у музиці. За його творами написано 14 опер і 7 балетів: за драмою «Маскарад» — чотири опери й один балет; «Демон» — опера і балет; опера і балет «Бела»; балет «Мцирі» і багато інших.

На основі віршів Лєрмонтова також написано багато чудових романсів і вальсів.

Існує багато екранізацій творів Лермонтова, а також художніх і документальних фільмів про його життя. За творами поета знято близько двадцяти стрічок (найбільше екранізували роман «Герой нашого часу», повністю або окремі частини — 11 екранізацій). Образ Лєрмонтова створений у восьми художніх кінострічках різних років (перша — 1943 р., остання — 2014 р.). Життю, творчості й загибелі поета присвячено чотири документальні фільми.

Творче життя Лєрмонтова тривало всього тринадцять років. За цей час він устиг посісти одне з чільних місць у літературі, завершивши розвиток романтичної поеми, створивши неперевершені ліричні шедеври та заклавши основи реалістичного роману XIX ст.

Творчість М. Лєрмонтова стала новим етапом у розвитку російської громадської думки. Художні відкриття Лєрмонтова проклали дорогу поезії М. Некрасова, О. Блока, В. Маяковського, прозі І. Тургенева, Л. Толстого, Ф. Достоєвського.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Перегляньте один із фільмів за романом Лєрмонтова «Герой нашого часу» й поділіться враженнями з однокласниками.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи за інтересами й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Поезія М. Лєрмонтова і музика.
• Образи «зайвих людей» — Онєгіна і Печоріна.
• Українські переклади поезії М. Лєрмонтова «І нудно, і сумно...».

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

У російській літературі першої третини XIX ст. чітко простежуються романтичні та реалістичні тенденції. Для романтиків у творчості головним завданням є не стільки точне відтворення реальності, скільки створення «ідеалу», риси якого зазвичай надані головному герою й відбивають ставлення автора до дійсності. Тому інакше, як романтичними, не можна назвати ранні твори Олександра Пушкіна та Михайла Лєрмонтова. Водночас Пушкіна вважають засновником російського реалізму, а його роман у віршах «Євгеній Онєгін» називають «енциклопедією російського життя». Як і його великий попередник, поєднав у своїй творчості романтизм і реалізм чудовий поет Михайло Лєрмонтов. Вершиною лермонтовського реалізму вважають прозовий роман «Герой нашого часу».

Олександр Пушкін — видатний російський поет, письменник і драматург. Автор роману у віршах «Євгеній Онєгін», поетичних шедеврів «Я пам’ятаю мить чудову...», «Я вас кохав...», «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...».

Михайло Лєрмонтов — російський поет, автор романтичних поем «Мцирі» та «Демон», роману «Герой нашого часу». У поезіях «Сосна», «І нудно, і сумно...», «На дорогу йду я в самотині...» він відобразив самотність і розчарування кращих представників свого покоління.

Ключові слова:

взаємодія романтизму і реалізму, «зайва людина», «байронічні мотиви», «герой свого часу».