3.2.4. «Золота доба» персько-таджицької лірики

Середньовіччя справедливо називають «золотою добою» персько-таджицької класичної літератури. Народи середньовічного Сходу залишили по собі поетичну спадщину, що й дотепер вражає читачів ліричними й філософськими шедеврами. Славнозвісні східні митці Сааді, Ібн Сіна, Гафіз, Рудакі, Нізамі, Омар Хайям, Фірдоусі та інші творили самобутні, оригінальні за формою зразки поетичного мистецтва, у яких прославляли звитяжність, волелюбність, духовну красу перського народу, розмірковували над сенсом життя, намагались збагнути таємниці Всесвіту, оспівували радість життя, кохання, жіночу красу.

Середньовічна персько-таджицька поезія, написана мовою фарсі, поділялася на ліричні й епічні твори. Ліричні жанри мали переважно арабське походження, епічна поезія пов’язана з давньою (доісламської доби) іранською культурною традицією.

В основу запозиченої в арабів системи віршування було покладено чергування довгих і коротких складів — характерну рису арабської фонетики. Основною одиницею віршування був двовірш — бейт, який поділявся на два піввірші з однаковою кількістю складів у кожному (від 10 до 14). Обсяг твору визначали за кількістю бейтів. У жанрових формах лірики римувалися закінчення кожного бейта і рима проходила через увесь твір.

Сааді у квітковому саду. Середньовічна маніатюра

Бейти, що містять закінчену думку, виділяють у творах будь-якого жанру персько-таджицької поезії. Афористичний за змістом, завершений бейт, що сприймається як самостійний поетичний вислів, називається фард.

Одна з найпоширеніших жанрових форм класичної поезії — рубаї, чотиривірш філософського або любовного змісту. У кожному рядку рубаї від 11 до 13 складів, римуються всі рядки, крім третього. Наприклад:

Довіку щастя з горем не подружить,

Ніякий хміль за сльози не відслужить.

Все щастя світу за сім тисяч років

Семи печальних днів не надолужить.

Гафіз, XIV ст., переклад В. Мисика

Іноді римували всі чотири рядки (хоча таку форму вважали недовершеною), наприклад:

Назавжди вийшов я з недоброго житла,

Де порохом стають усі людські діла.

Хай той потішиться, що смерть мене взяла,

Хто вигулькне живий із-під її крила.

Омар Хайям, XІ—XІІ ст., переклад В. Мисика

Форма рубаї сягає витоками давнього іранського фольклору доісламських часів. Уважають, що в писемну поезію її ввів саме Рудакі. Неперевершений віртуоз рубаї — Омар Хайям. Рубаї писали перською мовою Ібн Сіна, Гафіз та багато інших поетів.

У середньовічній поезії Сходу був популярним також жанр касиди — урочистого вірша-панегірика (хвали), у якому уславлювали покровителя поета чи важливу подію. Цей жанр виник в арабській поезії ще до появи ісламу (до VI ст. н. е.). Х—ХІ ст. в історії персько-таджицької класичної поезії називають періодом касиди, найпоширенішої у ті часи поетичної форми.

Бейт — традиційна в перській поезії дворядкова строфа, також властива арабській і тюркській поезії (бейтами написано касиди, газелі, поеми).

Рубаї — чотиривірш, філософського або любовного змісту, у якому римуються перший, другий і четвертий рядки.

Касида — великий за обсягом урочистий вірш, написаний на уславлення правителя або якоїсь події (налічував до 200 бейтів).

Газель — вірш, у якому оспівуються краса коханої та почуття до неї ліричного героя (налічував 7-10 бейтів).

Композиція касиди своєрідна, вона складається з чотирьох частин. У першій (ліричному вступі) описується краса природи або любовні почуття; у другій — перехід до хвали (панегірика); третя частина — основна; у четвертій, заключній, поет нагадує про себе (натякає на винагороду) і благословляє свого покровителя.

Гафіз читає свої вірші. Монгольска мініатюра, XVI ст.

Касиди були не тільки хвалебні (своєрідні оди), а й повчальні (релігійно-дидактичні), сатиричні, елегійні (у пам’ять покійного). Класичними зразками є касиди Рудакі: касида-ода «Мати вина», автобіографічна елегійна касида «Скарга на старість» і касида-оплакування «На смерть Шахіда Балхі».

До поетичної форми касиди зверталися у своїй творчості такі відомі митці, як Нізамі, Румі, Сааді та інші.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Рудакі називають «Адамом перських поетів», адже саме в його поезії сформувалися нові теми, мотиви й поетичні жанрові форми (рубаї, касида, газель), характерні для перської класичної поезії X—XV століть. Збереглася лише невелика частина творчого доробку Рудакі, та вона дає уявлення про його високий поетичний геній.

Рудакі

До нас повністю дійшла одна з найвідоміших касид Рудакі «Мати вина», де оспівано «матір вина» — виноградну лозу. Писав Рудакі й рубаї — філософські чотиривірші, роздуми про людську долю, сенс буття, кохання, і любовні вірші — газелі.

Українською мовою твори Рудакі перекладали А. Кримський і В. Мисик.

Газель вважають царицею персько-таджицької лірики. У цьому вірші любовного змісту уславлюється кохання, краса жінки, вино, квіти, весняна природа. У газелях нерідко йдеться про кохання нещасливе, про пов’язані з ним муки і страждання, часто звучать мотиви розлуки та викликаних нею суму й туги. Газелі виконували під музику.

Перший двовірш газелі був своєрідною візитівкою автора. У цих рядках згадувалося його ім’я, вони ніби нагадували, що настрій твору, висловлені в ньому переживання — це душевний біль конкретної людини-поета, а не просто віртуозно заримовані слова.

Завершення жанрова форма газелі дістала у класичних творах Гафіза. Гафіз розвивав у своїх газелях не одну, а кілька тем. До традиційних любовних мотивів він додав філософські та політичні.

Уславленими майстрами цієї поетичної форми були також Сааді, Ібн Сіна, Нізамі. Газелі цих поетів позначені високим рівнем художньої майстерності.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Ібн Сіна, відомий у Європі як Авіценна, — найбільш впливовий філософ-учений середньовічного ісламського світу, видатний лікар, автор багатьох праць з різних наук, зокрема з медицини.

Ібн Сіна

Під час поетичних турнірів поети демонстрували свою майстерність у мистецтві імпровізації, складаючи кита — невеликі вірші філософського або повчального змісту. Кита, арабська форма вірша за походженням, — найбільш вільна поетична форма, у якій поет міг висловити найпотаємніші думки й переживання.

Ліричні вірші одного автора (або групи авторів) об’єднувалися в поетичну збірку — диван, де кожна жанрова форма розташовувалася на своєму місці: спочатку йшли оди-касиди, потім — газелі, за ними — рубаї, далі кита й окремі бейти.

Диван. XVI ст.

Одна з центральних тем персько-таджицької класичної поезії — тема кохання. З темою кохання тісно переплітається тема вина. Проте не варто вважати поетів, які зверталися до цієї теми у своїй творчості, захисниками й проповідниками пияцтва. Для поета вино — символ звільнення від релігійних пут, а його оспівування — своєрідний бунт проти догматів Корану (у якому заборонено вживання вина), проти придушення релігійним законом природи й розуму. Тему вина яскраво втілено у творчості Омара Хайяма, зміст численних рубаї якого суперечить догмам ісламу.

Також у творах класичної східної поезії часто звучить тема знань і заклик примножувати їх. Поняття «знання» та «віра» не розділялися у ранньому ісламі, це вважалося по суті тим самим. З часом таке шанобливе ставлення було перенесено на будь-яку освіченість. Східний поет мав знати основи багатьох наук — математики, астрономії, географії, медицини, філософії. Крім того, що він мав бути вченим-енциклопедистом, він мусив володіти теорією поезії, бути чудово обізнаним з класичною перською та арабською літературами, мати музичну освіту.

Східна мініатюра

Персько-таджицьку класичну поезію вирізняє надмірна прикрашеність стилю — орнаменталізм, тобто вживання складних виразних засобів, найпоширенішими серед яких були порівняння й метафора. Канони східної середньовічної поезії суворо визначали рамки творчості митця. Поет не повинен був виходити за межі системи художніх засобів, яка існувала для кожної теми. Тому тільки освічена й витончена людина, справжній майстер слова, могла створити оригінальний образ, віднайти несподівані паралелі та асоціації.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ