5.2.2 «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» Засудження антигуманної сутності Другої світової війни в оповіданні

У 1950 році була надрукована збірка оповідань Генріха Белля, де автор розповідав про страшну долю свого покоління. її заголовком стала назва одного з оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», що є обірваним рядком з епітафії давньогрецького поета Симоніда Кеоського:

Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту,

повідай там, що ти бачив.

Тут ми всі полягли, бо так звелів нам закон.

Ці слова були вирізьблені на кам’яній надмогильній плиті, що її греки спорудили біля Фермопіл, де в битві з персами загинуло 300 спартанців на чолі з царем Леонідом, урятувавши життя еллінів. Вони мужньо виконали наказ батьківщини — «стояти до смерті».

Нацисти поставили на службу своїй злочинній ідеології найвищі досягнення людства, починаючи з античності. Гіркою іронією до змісту оповідання звучать у його назві обірвані слова з давньогрецької епітафії.

Це коротке вражаюче оповідання, сповнене антивоєнного пафосу, немов «один суцільний крик, волання про даремно загублене життя», заклик ніколи не допустити більше того, що трапилося з його головним героєм.

В оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» ідеться про долю молодого солдата, який був на війні лише три місяці. І ось тепер його, тяжко пораненого, скаліченого, привезли до шпиталю. Юнака несуть коридорами, і він, тамуючи біль, з подивом бачить знайомі стіни своєї школи.

Письменник не дає імені героєві оповідання, не називає місто, де відбуваються події (хоч має на увазі Бендорф). Читач не знає, чи виживе юнак, який, провалюючись у небуття перед операцією, просить молока. А якщо залишиться живий, як буде жити далі, безрукий і безногий каліка. Як у дзеркалі, відбиваються в долі одного молодого солдата безліч доль, понівечених війною.

Головна тема твору — «людина на війні», людина звичайна, проста, пересічна. Герой оповідання — лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв, адже його відправили на фронт прямо від шкільної парти.

Служіння Третьому рейху освячувалося ідеєю справедливості воєн, до яких школа готувала німецьких юнаків. Вірш про битву під Фермопілами — давня формула подвигу у справедливій війні. Саме в такому дусі виховували німецьку молодь до та під час Другої світової війни.

Сальвадор Далі. Обличчя війни. 1940 р.

Оповідання побудоване у формі монологу, у якому перед читачем розкривається внутрішній світ головного героя. У ньому повністю відсутня авторська характеристика юного солдата, розповідь ведеться від першої особи. І при цьому читачеві весь час вчувається голос автора.

Глибокого психологізму її символічності надають оповіданню промовисті деталі (таблиця з іменами полеглих; не затертий до кінця хрест із часів, коли гімназія носила ім’я святого Хоми; запис на дошці; трупарня в підвалі школи, у якій готували учнів до «геройської» смерті тощо).

Кульмінація оповідання — це момент упізнання юнаком своєї гімназії, герой усвідомив нарешті, що з ним сталося: він каліка, у нього немає обох рук і правої ноги. Так символічно закінчилася система виховання, яку запровадили нацисти в гімназії Адольфа Гітлера, що була колись християнською гімназією святого Хоми.

Коротеньке оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» пронизане величезним антивоєнним пафосом. У ньому йдеться про заперечення не лише фашизму, а й будь-якої війни.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СПА...

(Уривок)

(...) Я знову заплющив очі й подумав: ти мусиш, мусиш вивідати, що в тебе за рана і чи ти справді у своїй школі. Усе тут було таке далеке мені та холодне, начеб мене принесли до якогось музею міста мертвих — у світ, глибоко чужий мені й байдужий, що його чомусь пізнавали мої очі, але самі тільки очі; ні, не могло бути, що лишень три місяці, як я сидів отут, малював вази й писав шрифти, а на перервах, узявши свій бутерброд із мармеладом, поволі сходив униз, — повз Ніцше, Гермеса, Того, повз Цицерона, Цезаря, Марка Аврелія у коридор, де висіла «Медея», і, минувши її, простував до сторожа Біргелера пити молоко — в ту малу, тьмяну комірчину, де я міг часом ризикнути і закурити сигарету, хоча на куріння в гімназії була сувора заборона. (...)

Аж ось санітари знову війшли до зали, тепер вони підняли мене й понесли туди, за дошку. Я вдруге поплив повз двері і, пропливаючи, заглядів ще одну прикмету: тут, над дверима, висів колись хрест, тоді, як ця гімназія звалася ще школою святого Хоми; хреста вони потім зняли, але на тому місці на стіні зостався свіжий темно-жовтий слід од нього, — такий виразний, що його було, мабуть, ще краще видно, аніж самого того старого, маленького, ветхого хреста, якого вони зняли; на диво помітний і гарно відбитий, виступав той знак на злинялому просторі стіни; тоді, розлютившись, вони перефарбували всю стіну, але все марно, бо маляр не потрапив як треба добрати фарби, і хрест знову виступив, брунатний і чіткий на рожевому полі стіни. Вони злостилися, але нічого не помоглося: темний і виразний, хрест, як і перше, виділявся на ясній стіні, і, я гадаю, вони вбили усі свої гроші на ті фарби, та не могли нічого вдіяти: хрест було видно, і, як приглянутись пильніше, можна було розгледіти навіть нерівний слід на його правому кінці, там, де роками висіла букова галузка, що її чіпляв сторож Біргелер, коли ще було вільно мати по школах хрести.

Усе це промайнуло мені в голові за ту коротку мить, коли мене несли за дошку, де горіло ясне світло. (...)

Мене поклали на операційний стіл, і я добре побачив самого себе, тільки маленького, ніби вкороченого, угорі, в ясному світлі лампочки, — такий куценький, білий, вузький сувій марлі, немов якийсь химерний небувалий кокон.

Лікар повернувся до мене спиною і, нахилившись над столом, порпався в інструментах, старий, обважнілий пожежник стояв навпроти дошки і всміхався мені; він усміхався втомлено й скорботно, і заросле бородою, невмиване його обличчя було таке, ніби він спав; і враз поза його плечима, на зашмарованому другому боці дошки я вздрів щось, від чого вперше, відколи я опинився в цьому мертвому домі, обізвалося моє серце: десь у якомусь потаємному його куточку народився переляк, глибокий і страшний, і воно закалатало мені в грудях — на дошці стояв напис моєю рукою. Угорі, в найвищому рядку. Я знаю свою руку: побачити своє письмо — гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі: куди більше ймовірності. Я вже ніяк не міг узяти під сумнів ідентичність власного письма. Усе інше не було ще доказом: ані «Медея» чи Ніцше, ні профіль верховинця з кінофільму, ні навіть слід хреста над дверима; усе це могло бути по всіх інших школах. Та годі було сподіватися, що по всіх інших школах писали на дошках моєю рукою. Ось він, ще й досі стоїть там, той вислів, що його нам звеліли тоді писати, в тому безнадійному житті, яке скінчилося лишень три місяці тому: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»

О, я пам’ятаю, мені не вистачило дошки, і вчитель малювання розкричався, що я не так як слід розрахував, узяв завеликі літери, — а потім він сам, похитуючи головою, написав тим-таки шрифтом нижче: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»

Сім разів стояло там — моїм письмом, латинським шрифтом, готичним, курсивом, італійським і рондо: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»

На тихий лікарів поклик пожежник одступив від дошки, і я побачив увесь вислів, тільки трохи зіпсований, тим що я не розрахував як слід, вибрав завеликі літери.

Я весь стенувся, почувши укол у стегно, я хотів підвестися на лікті й не зміг, а проте встиг поглянути на себе і побачив, — вони мене розмотали, — що в мене не було обох рук, не було правої ноги, тому-то я одразу впав на спину, бо не мав тепер на що спертися; я закричав; лікар з пожежником злякано подивились на мене; потому лікар тільки знизав плечима і знову натиснув на поршень шприца, що поволі й твердо пішов донизу; я хотів ще раз подивитись на дошку, одначе пожежник стояв тепер зовсім близенько біля мене й заступав її; він міцно тримав мене за плечі, і я чув лише дух смалятини й бруду, що йшов від його мундира, і бачив тільки його втомлений, скорботний вид — і раптом я пізнав його: то був Біргелер.

— Молока, — тихо сказав я...

Переклад Євгенії Горевої

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Простежте, як побудовано сюжет оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».
2. Проаналізуйте, про яку систему виховання свідчить детально змальований в оповіданні реквізит гімназії тогочасної нацистської Німеччини.
3. Поясніть, чому юнак попросив молока перед операцією.
4. Поміркуйте, що символізує напис на дошці, винесений у назву оповідання.
5. Розкрийте образ головного героя оповідання. Які зміни відбулися з ним.
6. Сформулюйте головну думку оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1. Об’єднайтеся у групи й доберіть відеоряд та музичний супровід до оповідання Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».
2. Об’єднайтеся в пари і уважно розгляньте схему «Особливості творчості Генріха Белля» (с.166). Знайдіть у ній ті особливості, які притаманні оповіданню «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», та проілюструйте їх прикладами з тексту.

Зміст