Історія України. Повторне видання. 9 клас. Хлібовська (2026)

§ 33. Література. Театральне й музичне мистецтво

• Згадайте, яке значення мала творчість Івана Котляревського, Тараса Шевченка та Григорія Квітки-Основ’яненка для розвитку української літератури.

• Як ви розумієте значення понять: «аматорський театр», «професійний театр»?

• Чи пам’ятаєте ви, що кобзарі, бандуристи, лірники оберігали культурні традиції української минувшини? Що вам про це відомо?

Упродовж уроку дослідіть, які літературні твори були покладені на музику та / або виконувалися на театральній сцені. Створіть міні каталог цих творів за алгоритмом: назва твору, ім’я автора, жанр (поема, повість), форма адаптації (вистава, опера), ім’я композитора / драматурга, де і коли був представлений твір на публіці.

1. Українська література, преса та видавнича справа

Головним напрямком в українській літературі другої половини XIX століття став реалізм — художній метод, що прагне до максимально правдивого й об’єктивного відображення дійсності без ідеалізації чи спотворення. Цей період означений творчістю Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), Марка Вовчка («Народні оповідання»), Івана Нечуя-Левицького («Микола Джеря», «Кайдашева сім’я»), Івана Франка («Захар Беркут», «Борислав сміється»). До цього періоду належить і творчість Юрія Федьковича, якого називали «буковинським солов’єм». Він писав різножанрові літературні твори з елементами реалізму, але переважно у руслі романтизму («Люба-згуба», «Довбуш»). На зламі XIX — XX століть з’явився модернізм — напрям, що характеризується відмовою від традиційних форм і прийомів, експериментами з оповіддю, зануренням у внутрішній світ людини, пошуком нових засобів вираження, часто через символізм. Прояви модернізму були найпомітнішими у творчості Михайла Коцюбинського («Intermezzo», «Тіні забутих предків»), Лесі Українки, котра здобула світове визнання як драматург-новатор («Лісова пісня», «Бояриня»), Василя Стефаника («Катруся», «Камінний хрест»). Яскравим прикладом модернізму є поема Івана Франка «Мойсей». Ольга Кобилянська в новелі «Некультурна», повісті «Земля» вдало відтворила злам у суспільній свідомості, пов’язаний зі зміною становища жінки.

Збільшення кількості освічених людей та розвиток української літератури сприяли поширенню видавничої справи. У Російській імперії українські видання страждали від цензури через Валуєвський циркуляр та Емський указ, але уряд так і не зміг повністю заборонити їх друк. Виданням навчальних посібників для недільних шкіл, освітньої та художньої літератури займалися Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Олена Пчілка і багато інших. З 1890-х років в Україні почали з’являтися власні видавництва. Наприклад, видавництво «Вік» друкувало зібрання творів українських письменників, а також серії книг, як-от «Українська бібліотека» та «Сільська бібліотека». Запрацювали й нові друкарні, що мали сучасне технічне обладнання, зокрема, друкарні Стефана Кульженка в Києві та Єроніма Фесенка в Одесі. Почали з’являтися українські періодичні видання, серед яких були російськомовні часописи «Основа» та «Киевськая старина», а також перші газети українською мовою — «Хлібороб» і «Рада».

Кращі умови для розвитку української друкарської справи склалися на західноукраїнських землях. Видавничою діяльністю там займалися «Просвіти», громадські організації, політичні партії та греко-католицька церква. Наприкінці першого десятиліття XX століття на цих територіях функціонувало 30 українських видавництв, тоді як у Наддніпрянщині їх було лише 17. Цей період також позначився розквітом тематичної періодики для різних суспільних груп. Серед інтелігенції був популярний «Літературно-науковий вісник», який редагував Михайло Грушевський. Для селян розповсюджували видання, що популяризували агротехнічні знання. Отже, у другій половині XIX — на початку XX століття українська література, преса та видавнича справа, активно розвивалися попри політичні перешкоди. Це відобразилося у збільшенні кількості видань та періодики як у Наддніпрянщині, так і на західноукраїнських землях.

1. Якими творами представлені реалізм та модернізм в українській літературі другої половини XIX століття?
2. Хто займався виданням підручників і художньої літератури в Україні?
3. У чому полягала головна відмінність розвитку української видавничої справи на західноукраїнських землях порівняно з Наддніпрянщиною?

Її шлях — її сила

Леся Українка (Лариса Косач)

(1871-1913)

Лариса Косач росла дуже жвавою дівчинкою. Її виховання відбувалося в інтелектуальному середовищі, де великий вплив на неї мали мати, Олена Пчілка, і дядько, Михайло Драгоманов. Уже в шість років вона опанувала вишивку, а в дев’ять — написала свій перший вірш. Крім того, вона знала багато іноземних мов і чудово грала на фортепіано. Однак, її життя було затьмарене невиліковною на той час хворобою — туберкульозом кісток.

З 13 років вона почала друкуватись у львівському часописі «Зоря», підписуючи свої поезії «Леся Українка». Цей літературний псевдонім став символом незламності духу. Іван Франко захоплено висловився про її творчість: «З часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини».

Попри постійні болі та необхідність частих подорожей для лікування, Леся Українка продовжувала плідно працювати. Тематика її творів — різноманітна: від глибоких роздумів над призначенням поета («Не поет, хто забуває про страшні народні рани...») до інтимної лірики («Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами») та безмежної любові до Вітчизни («Для нас у ріднім краю навіть дим / солодкий і коханий...»). Вона також майстерно передавала передчуття великого народного гніву («Ще сонячні промені сплять, — / Досвітні огні вже горять. / То світять їх люди робочі»). Окрім поезії, Леся Українка писала драми, зокрема «Бояриня», «В катакомбах», «Кассандра», «Камінний господар», створивши шедеври, що й досі вражають своєю глибиною та актуальністю.

1. Яким чином життя Лесі Українки може надихати нас на формування власної стійкості та цінності здоров’я у сучасному світі?

2. Як творчість Лесі Українки формує любов до Вітчизни та відповідальне ставлення до культурної спадщини? За допомогою інтернет ресурсів відшукайте відповідні цитати з її творів.

Відлуння минулого

Уривок з новели Василя Стефаника «Камінний хрест»

«Гостей у Івана повна хата, ґазди і ґаздині. Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, а старий мусив у кінці податися. ...То як часом якась ...хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний. ...Блимає той камінь, мертвими блисками, і кам’яними очима глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від віків. Глядить на воду, як на утрачене щастя. Отак Іван дивився на людей, як той камінь на воду...».

Українські переселенці в Канаді. Світлина початку XX століття

1. Назвіть, яке явище суспільного життя змальовують автор у новелі та світлина поруч?

2. Що, на вашу думку, змусило Івана «спродати усе, що мав», і чому для нього від'їзд є не просто зміною місця проживання, а «утраченим щастям»?

3. Як порівняння головного героя з каменем розкриває його внутрішній стан перед від’їздом до Канади? Які емоції передає цей художній образ?

Життєтека

Юрій Федькович

(1834-1888)

Ім’я (повне). Осип Домінік Гординський де Федькович.

Народження. Народився в селі Сторонець-Путилів (нині містечко Путила Чернівецької області).

Походження. З полонізованого шляхетського роду. 1863 року прийняв православ’я під ім’ям Юрій.

Освіта. Закінчив Чернівецьку німецькомовну нижчу реальну школу. Опанував професії землеміра та аптекаря в Молдові.

Особистість і суспільно-політичне і творче життя. Юрій Федькович служив у австрійському війську, а потім працював шкільним інспектором у Вижницькому повіті на Буковині. Свої власні твори він опублікував у збірці «Співанка для господарських діточок». У 1872 році переїхав до Львова, де редагував видання товариства «Просвіта» та працював у театрі «Руська бесіда». Був обраний членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Після того, як помер його батько, він повернувся до Чернівців. З 1885 по 1888 рік обіймав посаду редактора першої української газети на Буковині — «Буковина». Його творчий доробок включає поезії («Дезертир», «Дикі думи», «Святий вечір»), прозові твори («Люба-згуба») та драми («Довбуш», «Лук’ян Кобилиця», «Шипітські берези»). Нині Чернівецький національний університет названий на честь Юрія Федьковича.

Результати діяльності. «Такі поети, як Шевченко і Федькович, мислили піснею, і то піснею в народному стилі» (Максим Рильський).

1. Дослідіть, чому Юрія Федьковича називають «буковинським солов’єм».

2. Яким чином його життєвий шлях ілюструє важливість саморозвитку та постійного навчання?

2. Український професійний театр

Тривалий час після Валуєвського указу та Емського циркуляра забороняли ставити вистави українською мовою. Заборону порушували окремі поміщицькі театри та приватні гуртки. В Києві за сприяння Михайла Старицького та Миколи Лисенка театральний гурток діяв у будинку сім’ї Ліндфорс (Пригадайте, що ви знаєте про Софію Ліндфорс). На початку 1880-х років заборона на українські вистави була знята, за винятком Правобережної України.

Провідним центром театрального життя другої половини XIX століття був Єлисаветград (нині — Кропивницький). Саме тут у 1882 році було створено професійну театральну трупу під назвою «Товариство українських акторів». Засновники та ключові діячі цього колективу увійшли в історію як «корифеї українського театру». Це — Марко Кропивницький, очільник трупи, і брати й сестра Тобілевичі, котрі діяли під різними псевдонімами: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Марія Садовська-Барілотті. Згодом до них долучилися найвидатніша українська актриса Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький. Саме вони створили класичний репертуар українського театру. До кінця XIX століття у Наддніпрянській Україні діяло понад 30 мандрівних театрів. Тільки в 1907 році український професійний театр отримав своє перше постійне приміщення — у місті Києві. Тут театральну трупу очолив один із «корифеїв» — Микола Садовський.

На західноукраїнських землях український професійний театр утворило в 1864 році львівське товариство «Руська бесіда». Його першим керівником, режисером і актором став Омелян Бачинський. Основу репертуару західноукраїнських театрів становили п’єси Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого. Театральні колективи ставили п’єси Лесі Українки, Івана Франка, Гната Хоткевича, західноєвропейських класиків.

1. Що впливало на розвиток театру в 1860-1870-х роках?
2. Яка культурна подія пов’язана з Єлисаветградом (Кропивницьким)?
3. Коли на західноукраїнських землях виник професійний театр?

Її шлях — її сила

Марія Заньковецька

(1854-1934)

Народилася Марія Адасовська в сім’ї збіднілого дворянина, судді в селі Заньки на Чернігівщині. Як і батько, мала дуже гарний мелодійний голос, тож часто співали разом на сімейних концертах. Виступала в хоровому ансамблі, створеному із селян у родинному маєтку. Марія мріяла стати професійною співачкою, навіть брала уроки співу в Петербурзькій консерваторії. Але несподівана хвороба (дифтерія) суттєво вплинула на її голос. Тож порятунком для дівчини стала сцена. З 1876 року грала в аматорських виставах у Ніжині. 1882 року отримала запрошення Миколи Садовського та Марка Кропивницького вступити до української трупи, сформованої в Єлисаветграді. Дебютувала в ролі Наталки Полтавки в однойменній виставі. Марко Кропивницький був до сліз зворушений її грою, він зняв свій перстень і мовив: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми!» Так і носила Марія все життя ту обручку зі сценою. Вона взяла собі псевдонім, утворений від назви рідного села Заньки, — Заньковецька. Почалися гастролі, переїзди з одного міста в інше і чудова гра Марії Заньковецької у виставах. У її репертуарі було понад 30 ролей, і кожну з них вона «проживала» на сцені. Марія була закохана в мистецтво, любов до сцени стала її життям.

1. Який факт з життя Марії Заньковецької відображає важливість адаптації до непередбачуваних обставин та пошуку нових шляхів для самореалізації?

2. Російський режисер Костянтин Станіславський писав: «Її гра потрясаючої сили. Талант винятковий, національний, істинно народний». Як ви думаєте, у чому секрет успіху Марії Заньковецької?

PRO історію

Чи знаєте ви...

що феномен родини Тобілевичів — це історія про потужність таланту і національну самоповагу? У час, коли імперські укази закреслювали українську літературу, пресу та освіту, стверджуючи, що української мови не існує, три рідні брати — Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич), Микола Садовський (Микола Тобілевич) та Панас Саксаганський (Панас Тобілевич) — разом зі своєю сестрою, видатною актрисою і співачкою Марією Садовською-Барілотті, обрали театр як єдину можливість голосно заявити про існування самобутнього українського народу. Вибір дітей знайшов підтримку у матері, колишньої кріпачки Євдокії Садовської, яку закоханий Карпо Тобілевич викупив у пана. Вона прищепила дітям любов до народних пісень, віршів Тараса Шевченка та читала напам’ять «Наталку Полтавку». Батько ж, попри скромні статки, дав усім дітям пристойну освіту, мріючи про їхню службу, проте згодом серце взяло гору над поміркованістю.

Родина Тобілевичів на відпочинку над Ворсклою. Зліва направо: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Юлія Росіна, Микола Садовський, Софія Тобілевич. Світлина

Іван Карпенко-Карий, якого Іван Франко назвав «батьком новочасного українського театру», став видатним драматургом, чиї п’єси, як-от «Мартин Боруля», виходили з-під пера навіть у засланні. Разом із братами він грав на сцені Театру корифеїв у місті Єлисаветграді (1882), чий блискучий репертуар здобув визнання навіть у Петербурзі, виборюючи право для українського слова. Микола Садовський, талановитий режисер, у 1907 році разом з Марією Заньковецькою створив перший український стаціонарний театр у Києві. Його сестра Марія Садовська-Барілотті, «соловейко української сцени», зачаровувала глядачів співом. Панас Саксаганський, який очолив власну трупу в 1890 році, зіграв понад 100 ролей та у 1918 році став директором Київського народного театру. Ці митці були голосом поневоленого народу, живучи театром і закладаючи основи української культури.

1. Доведіть або спростуйте твердження: «Родина Тобілевичів своїм життям і творчістю активно відстоювала українську громадянську позицію в надзвичайно складний для України історичний період.»

2. Проаналізуйте світлину поруч із рубрикою як історичне джерело.

3. Музичне мистецтво

У музичному мистецтві, як і загалом в українській культурі, тривало національне відродження. Композитори талановито поєднали італійський оперний стиль з елементами української народної творчості, забезпечивши театрам чудове музичне наповнення. Першопрохідцями в цій сфері були співак і композитор Семен Гулак-Артемовський, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» (1862 рік), Анатоль Вахнянин, автор опери «Купало» (1892 рік) — першої на західноукраїнських землях.

Основоположником української національної класичної музики став Микола Лисенко, якого називають Шевченком у музиці. Він поклав на ноти понад 80 творів Великого Кобзаря. Написав солоспіви та дуети до поезій Івана Франка й Лесі Українки. Щедро оздобив народними піснями опери «Енеїда», «Різдвяна ніч». Першим написав дитячі опери: «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна». В 1904 році він заснував першу в Україні музично-драматичну школу. Микола Леонтович створив музичні композиції на основі народного фольклору «Дударик», «Козака несуть», хорові поеми та опери. Світову славу композитору приніс «Щедрик» — музична обробка української пісні, яку виконують під час Різдвяних свят. Пісня стала популярною у США та Європі під назвою «Колядка дзвонів» («Carol of the Bells») з 1936 року. Саме тоді американець українського походження Петро Вільговський, котрий працював для радіо NBC, створив англійську версію слів до «Щедрика». Михайло Вербицький написав музику до слів Павла Чубинського «Ще не вмерла України...». Нині — це Державний Гімн України. Перше виконання твору як гімну відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі як заключний номер у концерті, присвяченому пам’яті Тараса Шевченка.

Рідкісним талантом і винятковими вокальними здібностями володіла Соломія Крушельницька, уродженка Тернопільщини та випускниця Львівської консерваторії, яка досягла вершин світового оперного мистецтва. Її виступи проходили на сценах найвідоміших театрів світу, зокрема у Львові, Відні, Кракові, Парижі, Римі та Мілані, де вона виконала партії у понад 60 операх. Світове визнання також здобули українські оперні співаки Олександр Мишуга та Модест Менцинський. Отже, протягом другої половини XIX — початку XX століття українська музика пережила національне відродження, поєднавши народну творчість із класичними стилями, що дало світу видатних композиторів та оперних виконавців.

1. Що об’єднує опери «Запорожець за Дунаєм» та «Купало»?
2. Який внесок Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича і Михайла Вербицького в розвиток української музики?
3. Назвіть імена українських оперних співаків, які здобули світове визнання.

Життєтека

Микола Лисенко

(1842-1912)

Ім’я (повне). Микола Віталійович Лисенко.

Народження. Село Гриньки на Полтавщині.

Походження. Батько був полковником й походив зі старовинного козацько-старшинського роду. Мати розмовляла з Миколкою лише французькою, розвивала у хлопчика музичні здібності — так вона хотіла виховати справжнього аристократа. Справжню любов до української пісні та мови прищепили йому двоюрідні дідусь і бабуся, котрі володіли Гриньками.

Освіта. Приватний пансіон міста Києва. Приватні уроки гри на фортепіано. Друга Харківська гімназія. Природничий факультет Харківського, а згодом — Київського університетів. Консерваторії в містах Лейпцигу (Німеччина), Петербурзі.

Особистість та культурне життя. Під час навчання в Київському університеті познайомився з Павлом Чубинським, після чого захопився збиранням народних пісень. У Петербурзі Лисенко організував кілька концертів, де звучала українська музика, а в Лейпцигу вперше зробив обробку пісень для фортепіано. Композитор створив кілька хорових колективів, а також заснував у Києві музичну школу. Автор опер «Утоплена» і «Наталка Полтавка», він писав оперети, музично-театральні, хорові й камерно-вокальні твори, останні — переважно на вірші Тараса Шевченка. Першим видав нотні тексти дум та здійснив музичну обробку понад 500 народних пісень. Окрім того, композитор був активним учасником київської Старої Громади та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, а також одним з організаторів недільних шкіл для робітників. Брав активну участь у ювілейних заходах, присвячених Івану Котляревському і Тарасу Шевченку.

1. Миколу Лисенка деякі дослідники називають «Тарасом Шевченком у музиці». На основі тексту рубрики доведіть або спростуйте це твердження.

2. Які фактори, на вашу думку, спонукали Миколу Лисенка поєднувати музичну творчість із громадською діяльністю?

Її шлях — її сила

Соломія Крушельницька

(1872-1952)

Дитинство Соломії Крушельницької минуло в мальовничому селі Білявинці на Тернопільщині. Вона здобула світове визнання, але перші кроки на великій сцені зробила 1893 року у Львівському оперному театрі. Її дивовижне сопрано стало результатом наполегливого навчання в італійських майстрів оперного співу. Її партнерами на сцені були славетні Енріко Карузо і Тітто Руффо. Дивовижний голос Соломії Крушельницької підкорив Європу й Америку, проте її найзаповітнішій мрії не судилося здійснитися: виступити в Києві співачці заборонив царський уряд. Її називали «незабутньою Аїдою», «єдиною в світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-Сан», «ідеальною Брунгільдою». Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував талановитій співачці свій портрет із написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

1. Соломія Крушельницька якось зазначила: «Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому — строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам».

2. Завдяки чому співачка досягла вершин світової слави? На основі імен, якими називали Соломію Крушельницьку, за допомогою інтернет-ресурсів дізнайтеся, в яких операх вона зіграла.

Творча майстерня

Леся Українка, Марія Заньковецька та Соломія Крушельницька — три видатні українки, чиє життя стало взірцем незламності духу та самовідданого служіння мистецтву й Україні. Їхній шлях був сповнений випробувань, але завдяки своїй стійкості вони досягли світового визнання та залишили по собі неоціненну спадщину.

Об’єднайтесь у міні групи та виконайте завдання 1-2.

1. Дослідіть життєвий і творчий шлях (за вибором) Лесі Українки, Марії Заньковецької чи Соломії Крушельницької, зосереджуючись на тому, як вони долали особисті та суспільні виклики.

2. Розробіть та презентуйте лепбук «Життя як боротьба» за алгоритмом: 1) основні випробування та способи їх подолання; 2) основні досягнення та інновації в їхній творчості, всупереч обставинам; 3) оцінка впливу їхньої діяльності на розвиток української культури, національної ідентичності та боротьбі за права.

У той час, коли... на теренах України

Семен Гулак-Артемовський дописав оперу «Запорожець за Дунаєм» ...

Тоді... у світі

у Пруссії прем’єр-міністром призначили Отто фон Бісмарка, який поставив за мету «об’єднати Німеччину залізом і кров’ю».

Навчання в дії

Перейдіть за покликанням https://cutt.ly/4r8a1fNx або за QR-кодом і виконайте інтерактивну вправу.