Історія України. Повторне видання. 9 клас. Хлібовська (2026)

§ 20. Ідейна боротьба: русофіли / москвофіли та народовці / українофіли

• Згадайте, як і чому виникла Головна Руська Рада.

• Як ви розумієте значення понять: «автономія», «сейм»?

• Чи пам’ятаєте ви, що П’ємонт — регіон в Італії, навколо якого у другій половині XIX століття відбулось об’єднання розрізнених італійських територій в одну державу? Що вам про це відомо?

Упродовж уроку з’ясуйте особливості світоглядних позицій русофілів/москвофілів і народовців/українофілів. Складіть порівняльну таблицю за критеріями: ключові діячі, переконання, мета діяльності, соціальна база, напрямки діяльності, наслідки діяльності.

1. Австро-Угорський компроміс 1867 року та його наслідки для українців

Після воєнних невдач 1859 року (проти П’ємонту й Франції) та 1866 року (проти Пруссії й Італії) Австрія зіткнулася з внутрішньою нестабільністю та загрозою повстань. Щоб запобігти цьому, імператор та його уряд вирішили піти на поступки народам, котрі населяли країну. У 1867 році в результаті підписаної угоди Австрія та Угорщина утворили двоєдину (дуалістичну) Австро-Угорську імперію. На чолі держави стояв цісар (імператор) із династії Габсбургів, котрий одночасно був королем Угорщини. Після утворення Австро-Угорщини влада проголосила рівні права для всіх народів у державних органах, судах та освітніх закладах. Також повноваження імператора тепер обмежувалися виборними радами в обох частинах імперії: Рейхсратом (Імперською Радою) в Австрії та Сеймом в Угорщині. Отже, Австро-Угорщина стала конституційною монархією.

У 1867 році, в результаті адміністративної реформи, західноукраїнські землі були поділені. Галичина та Буковина відійшли до складу Австрії, тоді як Закарпаття стало частиною Угорщини. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, але й цього разу уряд відмовився поділити її на Східну (українську) і Західну (польську). Краєм управляв намісник, котрого уряд призначав переважно з поляків. Вони ж домінували і в Галицькому сеймі (органі місцевого самоврядування), що діяв у Львові. Буковина також мала внутрішнє самоврядування, проте українці не становили більшості в її сеймі у Чернівцях, де домінували румуни та австрійці. Закарпаття перебувало під прямою владою Угорщини і не мало жодних прав на самоврядування.

У другій половині XIX століття на західноукраїнських землях вирізнялися два основних суспільно-політичних рухи. Перший — русофіли/москвофіли, які вважали, що українці є частиною російського народу і їхнє майбутнє можливе лише у складі Російської імперії. Другий, і більш помітний, — народовці/українофіли, які наполягали на тому, що українці — це окремий народ, і прагнули захищати його інтереси, покращити його економічне і соціальне становище в Австро-Угорській державі.

1. До яких внутрішніх змін призвели воєнні невдачі Австрійської імперії?
2. Які ключові зміни відбулися на західноукраїнських землях після 1867 року?
3. Які дві течії виокремилися в українському суспільно-політичному русі регіону?

Барвограй ідей

Австрійська імперія, ослаблена військовими поразками та внутрішніми протиріччями, була змушена шукати нові шляхи для збереження своєї цілісності. Саме тому в 1867 році вона підписала дуалістичну угоду з Угорщиною. Ця угода не просто перетворила імперію на Австро-Угорщину, а й суттєво вплинула на життя всіх її народів, зокрема й українців.

Попрацюйте в парах та виконайте завдання 1-2.

1. Складіть історичну довідку про дуалістичну угоду 1867 року за алгоритмом: причини угоди; зміст угоди; наслідки угоди для українців.

2. Підготуйте короткий виступ (до 1-2 хвилини) або лист-звернення, де ви, з одного боку, висловлюєте своє ставлення до дуалістичної угоди, а з іншого — аргументуєте необхідність боротьби за подальше розширення прав українців у цій новій державній системі. Ваш виступ/лист має містити конкретні вимоги або пропозиції щодо покращення становища українців, зважаючи на проголошену «рівноправність народів імперії».

Мовою цифр

Попрацюйте в парах та виконайте завдання 1-2.

1. Поміркуйте, яке значення мали газети як інструменти формування громадської думки та національної свідомості у другій половині XIX століття?

2. Уважно проаналізуйте діаграму, що відображає динаміку накладів газет «Слово» (русофіли/москвофіли) та «Діло» (народовці/українофіли) у зазначений період. Про що свідчать зміни накладу примірників кожної з газет? Що це може розповісти про популярність та вплив русофільської та українофільської течій у різні періоди?

Наклад примірників провідних українських (руських) періодичних видань у Галичині

2. Напрямки діяльності русофілів/москвофілів

Після поразки революції 1848-1849 років значна частина українських діячів відчула розчарування в австрійській владі. Їхня недовіра зросла, коли австрійський уряд почав співпрацювати з польською та угорською політичною елітою. Ігнорування національних вимог українців підштовхнуло деяких представників української інтелігенції Галичини й Закарпаття до пошуку підтримки в Російській імперії. Представників цієї течії називали русофілами або москвофілами. Представники цієї течії відкидали ідею окремої української нації, натомість відстоювали тезу про «єдиний общєрускій народ» від Карпат до Камчатки, до котрого відносили населення Східної Галичини, Буковини й Закарпаття. Вважаючи Російську імперію захисницею західних українців, вони прагнули приєднати ці землі до її складу.

Русофіли / москвофіли — суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття в 50-х роках XIX — 30-х роках XX століття; обстоювали державно-політичну єдність із російським народом і Російською імперією.

Рух русофілів в основному підтримували стара інтелігенція та сільська буржуазія. Ідейними лідерами цього руху стали Денис Зубрицький і Михайло Качковський у Галичині, Касіян Богатирець на Буковині, Олександр Духнович і Адольф Добрянський на Закарпатті. Під впливом москвофілів діяли культурно-освітні товариства: «Ставропігійський інститут», «Галицько-руська матиця», Товариство імені Михайла Качковського, «Народний дім». Москвофіли видавали власні газети і журнали, серед яких головною, починаючи з 1861 року, була газета «Слово». Як літературну мову вони вживали так зване язичіє — поєднання церковнослов’янської, російської, польської, української мов. Натомість мову простого народу вважали говіркою. В 1870 році москвофіли заснували громадсько-політичну організацію «Руська Рада», проголосивши її наступницею «Головної Руської Ради» та єдиним представником усіх місцевих українців в імперії. Москвофіли займали провідні позиції в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у 60—80-х роках XIX століття. Вони пропагували російське православ’я на противагу греко-католицькому обряду, але така діяльність була рішуче зупинена австро-угорською владою.

На початку 1880-х років відбулася подія, що увійшла в історію як «Гнилицька справа». Жителі села Гнилички, що на Тернопільщині, прагнули мати власну церкву, але, не отримавши дозволу на відкриття греко-католицького храму, подали заяву про перехід у православ’я. Хоча цей вчинок був законним, його розцінили як визнання російської зверхності. Ще однією важливою подією стала «Справа Ольги Грабар і її друзів». Під час судового розгляду про державну зраду 21 особи було доведено, що москвофіли отримували фінансування від Російської імперії. І хоча підсудних виправдали, ці факти призвели до того, що русофіли втратили значну частину своїх прихильників у регіоні.

1. Що сприяло появі течії русофілів/москвофілів? Які їхні світоглядні ідеї?
2. Назвіть лідерів русофілів/москвофілів та їхні організації.
3. Що зумовило падіння авторитету русофілів/москвофілів?

3. Народовці/українофіли: їхні ідеї та діяльність

На початку 60-х років XIX століття носієм національної ідеї стало молоде покоління української інтелігенції — вчителі, письменники, журналісти, юристи, студенти. Вони не поділяли поглядів русофілів, а у своїй діяльності орієнтувалися на український народ. Відтак почали називатися народовцями або ж українофілами. Активними діячами цієї суспільно-політичної течії були брати Олександр і Володимир Барвінські, а також Юліан Романчук. Вони дотримувались ідеї, що українці — це слов’янський народ, який населяє територію від Карпат до Кавказу, і виступали за єдність українських земель, а також за розвиток мови і культури. Для поширення своїх ідей видавали часописи «Правда», «Вечорниці», «Нива»; створювали гуртки, товариства, клуби. Головним друкованим органом народовців була газета «Діло», що виходила від 1880 року.

Народовці / українофіли — це суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини, Закарпаття у другій половині XIX століття, представники якої обстоювали самобутність українського народу, розвиток української мови та культури, а також прагнули національного відродження.

У 1868 році народовці заснували культурно-освітнє товариство «Просвіта». Товариство займалося виданням популярних творів; у містах і селах воно створювало читальні (попередниці сучасних бібліотек), де люди могли ознайомитись як з художньою, так і з науковою, зокрема сільськогосподарською, літературою; також відкривало курси для неписьменних і проводило літературні вечори та лекції. Після появи кооперативів їхні кошти стали основним джерелом фінансування діяльності «Просвіти». Наприкінці XIX століття кількість осередків цього товариства досягла дев’ятнадцяти.

Із народовцями співпрацювали лідери українського руху з Наддніпрянщини, насамперед громадівці. Через значні перешкоди для розвитку національного руху в Російській імперії, громадівці й народовці прагнули перетворити Галичину на «український П’ємонт» — край, з якого могла б відродитись об’єднана Україна. Активну співпрацю між наддніпрянською та галицькою інтелігенцією ініціювали такі діячі, як Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Володимир Антонович, Михайло Грушевський, а також їхні галицькі колеги, серед яких Іван Франко, Михайло Павлик, Олександр Барвінський та інші. Зокрема, з ініціативи Олександра Кониського на кошти полтавської поміщиці Єлизавети Милорадович за активної участі галицьких народовців 1873 року у Львові створили Літературне товариство імені Тараса Шевченка. Згодом, у 1892 році, товариство було реформоване в Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ), ставши провідним науковим центром. Упродовж 1897-1913 років товариство очолював видатний історик Михайло Грушевський. Отже, народовці, як рушійна сила нової української інтелігенції, успішно поєднали культурно-просвітницьку роботу та політичні ідеї, заклавши підґрунтя для національного відродження та об’єднання українських земель навколо Галичини як «українського П’ємонту» за підтримки ініціатив з Наддніпрянщини.

1. Хто такі народовці та які були їхні ключові ідеї?
2. Коли засновано товариство «Просвіта»? Які напрямки його діяльності?
3. Які результати принесла спільна діяльність народовців і громадівців?

Життєтека

Олександр Григорович Барвінський

(1847-1926)

Народження. Народився в селі Шляхтинці на Тернопільщині.

Походження. Батько був греко-католицьким священником. Шляхетський рід Барвінських простежується від початку XVI століття. Батько був добрим до сім’ї, привітним до парафіян. Передплачував українські часописи. Вивчав і записував народні пісні. Барвінські свято шанували рідне слово, до чого привчали і дітей.

Освіта. Олександр Барвінський закінчив сільську школу, першу Тернопільську класичну гімназію, філософський факультет Львівського університету. Докторську дисертацію захистив у Віденському університеті.

Особистість і громадське життя. Ще студентом очолив осередок Громади у Львові. Був викладачем. Вважав своїм обов’язком дбати про український народ. Очолював «Руське Товариство Педагогічне». 1894 року ініціював відкриття у Львівському університеті кафедри східноєвропейської історії. Один з ініціаторів реорганізації Літературного товариства імені Тараса Шевченка в Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке очолював у 1892-1897 роках. Разом з тим, впроваджував у життя політику «нової ери». Заснував Католицький Руський Народний Союз (згодом — Християнсько-Суспільна партія). Був депутатом австрійського парламенту, послом Галицького сейму, урядовим радником, опісля — радник віденського двору.

1. Як виховання в родині греко-католицького священника та здобута освіта вплинули на формування громадянської позиції Олександра Барвінського та його прагнення активно діяти на користь українського народу? Наведіть приклади.

2. Олександр Барвінський був активним діячем у різних сферах: освіті, науці, політиці, громадському житті. Як його багатогранна діяльність ілюструє підприємливість та ініціативність українського діяча кінця XIX століття у прагненні розбудови національного життя?

Життєтека

Михайло Сергійович Грушевський

(1866-1834)

Народження. Народився в місті Холм (нині Хелм, Польща), яке тоді входило до складу Російської імперії.

Походження. Батько, Сергій Грушевський, був професором слов'янської філології та історії, а мати, Глафіра Опокова, походила з родини священника.

Освіта. Початкову освіту здобув удома, а потім закінчив Тифліську гімназію (нині Тбілісі, Грузія). Вищу освіту отримав на історико-філологічному факультеті Київського університету, де навчався у відомого історика Володимира Антоновича.

Особистість і громадське життя. У 1894 році його запросили очолити кафедру східноєвропейської історії Львівського університету, де він працював професором до 1914 року. Впродовж 1897-1913 років очолював Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ) у Львові, перетворивши його на провідний науковий центр. 1907 року з його ініціативи і під його головуванням у Києві було утворено Українське наукове товариство (УНТ) з метою організації наукових досліджень і їх популяризацію українською мовою. Написав фундаментальну 10-томну працю «Історія України-Руси». В політичному житті Галичини був тісно пов’язаний з народовським рухом. Згодом, уже в Наддніпрянській Україні, став одним із співзасновників і лідерів Товариства українських поступовців (ТУП) у 1908 році, яке об’єднувало представників української інтелігенції з різними політичними поглядами на ідеї боротьби за національно-культурні права українців. Після Лютневої революції 1917 року в Російській імперії очолив Українську Центральну Раду. У квітні 1917 року обраний Головою Центральної Ради. Його діяльність була спрямована на розбудову української державності. Після поразки визвольних змагань працював за кордоном, а згодом повернувся до України, де продовжував наукову діяльність в умовах радянської влади до своєї смерті.

1. Проаналізуйте, як життєвий шлях Михайла Грушевського — його походження, освіта в різних містах та багатогранна діяльність — допомогли йому стати ключовою постаттю у розбудові української науки та держави.

2. Які його дії та досягнення, на вашу думку, були найважливішими для формування національної свідомості українців?

Її шлях — її сила

Єлизавета Скоропадська-Милорадович

(1832-1890)

Донька полтавського губернського маршала Івана Скоропадського, зростала в атмосфері залюбленості українською минувшиною. Її дитячі та юнацькі роки минули в маєтку в Тростянці на Чернігівщині. Вийшовши заміж, переїхала до Полтави, де її називали гетьманшею. І не лише тому, що була правнучкою гетьмана Івана Скоропадського. Вона — непересічна особистість, активна діячка полтавської Громади, Допомагала коштами українським виданням, недільним школам, жіночій гімназії в Полтаві. Опікувалася полтавським аматорським театром. З її допомогою організовано бібліотеку для міщан. Після Валуєвського циркуляра Єлизавета Скоропадська-Милорадович фінансувала діяльність львівської «Просвіти». В 1873 році стала фундаторкою Літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові, виділивши 9 тисяч гульденів на його заснування. Очолювала Полтавське філантропічне товариство («філантропія» в перекладі з грецької — «любов до людей»).

1. Яким чином діяльність Єлизавети Скоропадської-Милорадович відображає початок зміни ролі жінок у суспільстві?

2. Історик Омелян Пріцак зазначив: «Кожна українська акція знаходить у ній (Єлизаветі Скоропадській-Милорадович) щедрого мецената й опікуна-покровителя». Наведіть докази на підтвердження цієї тези.

У той час, коли... на теренах України

було створено культурно-освітнє товариство «Просвіта», ...

Тоді... у світі

в Японії молодий імператор Муцухіто прийняв ім’я Мейдзі та розпочав комплекс реформ (реставрація Мейдзі), які перетворили відсталу країну на одну з провідних держав світу.

На лінії часу

Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними. Висловте думку, як ці події сприяли збереженню та розвитку української культури та національної свідомості в другій половині XIX століття.

Творча майстерня

Об’єднайтеся в міні групи та виконайте мультимедійний проєкт «Українське відродження на історичній карті». Мета проєкту — дослідити особливості українського національного відродження у другій половині XIX століття на західноукраїнських землях. Результатом вашого дослідження має стати інтерактивна карта, яка візуалізує ключові осередки національного руху та їхній внесок у розбудову української ідентичності. Для реалізації проєкту дотримуйтеся алгоритму: 1. Оберіть 3 міста, які були центрами українського національного відродження в Галичині, Буковині, Закарпатті. Для кожного з них зберіть інформацію про ключові події, організації та видатних діячів, які там працювали. 2. Знайдіть візуальні матеріали: фотографії, портрети, гравюри чи схеми, що ілюструють життя та діяльність цих осередків. Переконайтеся, що джерела інформації та зображень є достовірними. 3. Створіть інтерактивну карту, використавши онлайн-інструменти або презентацію, щоб розмістити обрані осередки на карті. Кожна позначка на карті має бути «клікабельною» і відкривати зібрану вами інформацію та зображення про цей осередок. 4. Презентуйте свій проєкт у класі.

Навчання в дії

Перейдіть за покликанням https://cutt.ly/Sr1TKBu7 або за QR-кодом і виконайте інтерактивну вправу.