Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська

Тема 7. Руські удільні князівства у складі іноземних держав у другій половині XIV — на початку XVI ст. Кримське ханство

Поняття і терміни

Дике поле — історична назва незаселеної території південного українського степу, обмежена середньою та нижньою течією Дністра на заході, нижньою течією Дону та Сіверським Дінцем на сході. Утворилося в XIV-XV ст., під час колонізації цього регіону козацтвом після монголо-татарської навали. Рятуючись від покріпачення, на Дике поле втікали тисячі селян, де вони заводили власні господарства й оголошували себе вільними людьми — козаками.

Козак — козацтво (від тюрк. — ходити, блукати) — первісно вільні, незалежні озброєні люди. У розумінні «вільна людина, не залежна від феодала й уряду» це слово закріпилося в Україні наприкінці XV ст., коли козаки почали оселятися у Подніпров'ї, нижче від порогів. У період, коли тривало протистояння з турками й татарами, жили за рахунок військової здобичі. У першій половині XVI ст. відбулося формування військової організації, адміністративного устрою, законів і звичаїв козаків, Запорозька Січ перетворилася на столицю незалежної козацької республіки. На початку XVII ст. українське козацтво формувалося із запорозького, реєстрового, городового. Воно перебрало на себе роль провідної сили українського народу і склало основу його держави, що постала у 1648 р., коли розпочалася Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, і проіснувала до кінця XVIII ст. Військові формування козаків були скасовані в першій половині XIX ст.

Литовські статути — збірник правових актів і документів Великого князівства Литовського. Відомі три Литовські статути: «Старий» (1529 р.) — «Волинський» (1566 р.) і «Новий» (1588 р.). Містять правові документи державного, земельного, кримінального, процесуального права. Джерелами для укладачів статутів були: «Руська Правда», місцеві правові акти, римське, польське та німецьке право. Чинність Литовських статутів поширювалася на всі землі, що належали до Великого князівства Литовського. В Україні статути діяли упродовж кількох століть, на польській частині — до 1781 р., на підросійській — до 1840 р.

Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду великих землевласників і створювали органи місцевого самоврядування. В Україні було поширене протягом XIV — першої половини XIX ст. Свою назву дістало від німецького м. Магдебург, де воно оформилося в XIII ст. Відповідно до жалуваних грамот на магдебурзьке право, які надавали українським містам польські королі, великі князі литовські, а підтверджували українські гетьмани, австрійські імператори, російські царі, запроваджували становий суд присяжних (лава) та адміністративно-розпорядчий орган (рада).

Магістрат (від лат. — глава, начальник і нім. — рада) — загальна назва органів станового міщанського самоврядування і суду за магдебурзьким правом. Відав адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими справами. В Україні головою самоврядування фактично був війт, якого не обирали, а призначали державною владою або феодальним власником міста. Йому допомагали бурмістри, райці (радники) і лавники (засідателі).

Цех (від. нім. через польськ. — об'єднання людей одного стану) — об'єднання ремісників однієї чи суміжних спеціальностей, торговців чи ремісників. На території Київської Русі вони називалися «дружинами». В Україні з'явилися у XIV ст., їхню діяльність регламентували законодавством і цеховими статутами. Члени цеху — майстри — обирали старшину, скарбника, який відав скарбницею, що поповнювалася за рахунок коштів за навчання підмайстрів. Основне завдання цеху полягало в захисті прав його членів, взаємодопомозі, визначенні кількості та якості виробів тощо. Найбільшого розвитку в Україні досягли у XVI-XVII ст. і проіснували до XIX ст.; взагалі будь-яка замкнена організація.

Шляхта (від польськ.) — дворянський стан у Польщі, Литві, Україні в XIV-XVII ст. Походить від лицарства, яке мало станові права на носіння зброї та наслідування власності. Вищим прошарком шляхти були т. зв. можновладці — магнати, пани, князі, бояри. Головним обов'язком їх було відбувати військову повинність в обмін на різноманітні привілеї. Після анексії Правобережної України Російською імперією в кінці XVII ст. шляхту було зрівняно в правах з російським дворянством.

Шляхтич — представник шляхти.

1. Розподіл українських земель

Велике князівство Литовське (ВКЛ)

Польське королівство

1321-1322 рр. — князь Гедимін приєднав Берестя і Дорогочин. 1357-1358 рр. — князь Ольгерд увів до складу ВКЛ Чернігово-Сіверщину. 1362-1363 рр. — литовський князь Ольгерд розгромив ординців біля Синіх Вод. Приєднання Київщини, Переяславщини і частини Чернігово-Сіверщини до ВКЛ. 1397-1398 рр. — князь Вітовт завоював Північне Причорномор'я. 1452 р. — по смерті князя Свидригайла ліквідовано Волинське удільне князівство. 1471 р. — по смерті князя Семена Олельковича ліквідовано Київське удільне князівство.

1340 р. — Казимир Великий вперше захопив Галич. 1340 р. — похід князя Казимира на Львів. 1344-1349 рр. — приєднані Перемишль, Сян. 1349 р. — захоплення Казимиром III більшості земель Галицько-Волинського князівства. 1393 р. — Польща заволоділа Поділлям. 1434 р. — у межах Польщі створено Руське, Подільське та Белзьке воєводства.

Зближення ВКЛ та Польщі

1385 р. — Кревська унія. Великий князь Литви Ягайло став польським королем. Литва разом з руськими землями об'єдналася з Польщею; виникли умови для поширення католицизму.

1387 р. — Галицько-Волинська держава припинила своє існування.

1392 р. — Острівська угода між Ягайлом та Вітовтом, якого було визнано довічним правителем ВКЛ.

1410 р. — об'єднане військо поляків, литовців, українців та білорусів під Грюнвальдом розгромило остаточно Тевтонський орден.

1413 р. — Городельська унія поширила автономію Литви, зрівняла в правах польську та литовську знать.

1435 р. — розгром князя Свидригайла, що виступив проти посилення впливу Польщі, за відновлення незалежності ВКЛ

Угорщина	Московська держава	Османська імперія	Молдавське князівство
XI ст. — Угорщина захопила Ужгород, Мукачево, Хуст. XIII ст. — Закарпаття, Придунайські землі остаточно увійшли до складу Угорщини. 1377 р. — Угорщина приєднала Холм	1503 р. — унаслідок невдачі у Лівонській війні Литва поступається Москві Черніговом, Новгород-Сіверськом, Стародубом, Путивлем, Любечем, всього 319 містами та 70 волостями	1443 р. — Кримське ханство виділилося із Золотої Орди в окрему державу. 1475 р. — Крим визнав себе васалом Туреччини. 1482 р. — військо Кримського ханства зруйнувало Київ. 1514 р. — Молдова визнала залежність від Туреччини	1359 р. — утворення Молдавського князівства. Приєднання Шипинської землі (Буковини). 1514 р. — Молдова вимушена визнати зверхність Туреччини

2. Литовсько-Руська держава. Династія Гедиміновичів

Гедимін

1316-1341 рр. — великий князь литовський

Ольгерд		Кейстут		Коріят-Михайло	Любарт-Дмитро
1345-1347 рр. — великий князь литовський		1345-1377 рр. — великий князь литовський
				Учасник литовсько-польської боротьби за Галичину і Волинь	1340-1385 рр. — князював на Волині
Ягайло-Владислав	Свидригайло- Лев-Болеслав	Вітовт-Олександр	Сигізмунд
1377-1392 рр. — великий князь литовський; 1386-1434 рр. — король Польщі	1430-1432 рр. — великий князь руський; 1435-1452 рр. — волинський князь	1392-1430 рр. — за Острівською угодою був визнаний пожиттєвим великим князем литовським	1432-1440 рр. — великий князь литовський

3. Унії Великого князівства Литовського з Польщею та їхній вплив на становище українських земель

Кревська унія	Городельська унія	Люблінська унія
4 серпня 1385 р.	2 жовтня 1413 р.	1 липня 1569 р.
1. Об'єднання Польщі та Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги та великого князя Литовського Ягайла, який посів польський престол під ім'ям Владислава II. 2. Католицизм стає державною релігією	1. У Литві запроваджували польський адміністративний поділ. 2. Литовські бояри-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою. 3. Литовські князі мали коритися польському королю	1. Об'єднання Литви та Польщі й утворення Речі Посполитої на чолі із королем. Спільні: міжнародна політика, сейм, скарбниця, монета. 2. Литва зберегла права лише на місцеву автономію. 3. Українські землі уведено до складу Польщі
Наслідки
• Почалося переслідування православних, яких позбавили права обіймати державні посади. • Створено умови для подальшого загарбання поляками українських земель. • У 1410 р. було завдано нищівного удару Тевтонському ордену й припинено його подальшу агресію на Схід	• Унія заперечувала положення Кревської унії, підтверджувала існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. • Відбулося подальше зміцнення союзу Литви та Польщі у війнах з Тевтонським орденом.	• Поширилася польська експансія на українські землі. • Зазнає утисків православ'я. • Розпочався процес полонізації української еліти. • Зросла соціальна напруженість. • Більшість українських земель опинилася в межах однієї держави

4. Соціальна структура українського населення в XIV—XV ст.

Верстви		Характеристика
Привілейовані верстви
Шляхта	Князі	Найзаможніша частина шляхти, титулована знать. Після посилення польського впливу князі втрачали здатність вирішувати долю своєї батьківщини, утім, перебрали реальну владу на місцях, поділивши між собою українські землі. У їхніх володіннях було своє військо, діяло княже право, збирали власні податки, діяв свій суд
	Пани	Володіли невеликою власною вотчинною землею, мали певні привілеї, вирізнялися давністю роду
	Бояри	Тримали маєтки, надані великим князем за військову службу
	Зем'яни	Частина зем'ян володіла власними маєтками, інші користувалися землею на підставі виконання військової повинності. Служба у вищої шляхти була основним заняттям зем'ян. Утім, військове спорядження вони мали оновлювати самостійно, через що поволі починали зубожівати. Коли такий шляхтич втрачав землю, він потрапляв до розряду шляхти-голоти
Духовенство		Становило окремий привілейований стан, який не підлягав світському суду. Духовенство поділялося на верхівку — митрополит, єпископи, архієпископи та інші — та рядових священнослужителів, найчисленнішими з яких були парафіяльні священики
Непривілейовані верстви
Містячи		До них належали міська верхівка (патриціат) — багате купецтво, лихварі, цехові майстри; бюргерство — заможне міщанство, купці, майстри-ремісники, підмайстри; плебс — міська біднота
Селяни	Данники	Сплачували данину за користування землями та угіддями натурою або грошима. Саме до цієї групи належало найбільше особисто вільних селян
	Тяглі	Відбували панщину — працювали в господарстві свого володаря своєю робочою худобою та інвентарем
	Слуги	Ці селяни, окрім сільського господарства, відбували військову службу у прикордонних замках, брали участь у військових походах. У них було найбільш привілейоване становище серед селян

Діаграма соціальної структури українського суспільства XIV—XV ст.

5. Магдебурзьке право

Магістрат
Головний орган міського самоуправління, який здійснював адміністративні та судові функції. Його обирали заможні міщани з патриціату, цехові майстри, купецтво.
Війт	Бурмистр
Очолював лаву. Війт обов'язково походив зі шляхтичів та інколи міг передавати посаду у спадок	Керував діяльністю ради. Обирали з членів ради на 3 місяці
Лава	Рада
Колегія магістрату, яка виконувала функції суду у кримінальних справах. Була утворена з лавників	Колегія магістрату, яка виконувала функції адміністративного органу та суду з цивільних питань. Була утворена з райців

6. Культура України у XVI — на початку XVII ст.

Галузь	Події
Освіта	1546 р. — у Львові відкрито першу українську приватну школу. 1576-1612 рр. — діяльність Острозького колегіуму — першого вищого навчального закладу в Україні. 1586 р. — відкриття Львівської братської школи. Укладення статуту братської школи «Порядок шкільний». 1590-1611 рр. — діяльність у м. Панівці на Поділлі кальвіністської школи. 1608 р. — заснування єзуїтських колегіумів у Києві, Луцьку. 1615 р. — у маєтку Галшки Гулевичівни засновано Київську братську школу. 1631 р. — П. Могила організував школу при Лаврському монастирі. 1632 р. — унаслідок злиття Київської братської та Лаврської шкіл утворено Києво-Могилянський колегіум
Література, видавнича справа	1509 р. — П. Русин — український поет-гуманіст, професор Краківського університету, видав у Відні свої твори. 1517-1519 рр. — Франциск Скорина видав «Біблію руську». 1556-1561 рр. — на Волині у Троїцькому монастирі перекладають Пересопницьке Євангеліє. 1574 р. — І. Федоров видав у Львові перші в українських землях друковані книги «Апостол» та «Буквар». 1576-1577 рр. — князь К. Острозький засновує друкарню, школу, організовує літературно-науковий гурток. 1581 р. — І. Федоров у друкарні К. Острозького видав Біблію, перше повне видання українською мовою. 1584 р. — С. Кленович латинською мовою створив поему «Роксоланія», у якій оспівував природу України, звичаї її народу. 1587 р. — Г. Смотрицький видав в Острозі полемічний твір «Ключ царства небесного». 1596 р. — Л. Зизаній видав у віленській друкарні «Граматику словенску» 1598 р. — І. Вишенський видав полемічний твір «Послання єпископам». 1609 р. — Львівська братська друкарня видала збірку «О воспитанії чад». 1610 р. — М. Смотрицький видав у віленській братській друкарні твір «Тренос». 1615 р. — Початок діяльності друкарні Києво-Печерського монастиря. 1619 р. — М. Смотрицький випустив у Вільно «Граматику словенску»
Мистецтво, архітектура	XIII—XVI ст. — Будівництво Хотинської фортеці. XIV—XVI ст. — Будівництво Кам'янець-Подільської фортеці. II половина XIV — XV ст. — Будівництво замку Любарта (Луцький замок). 1363 р. — Зведення Вірменського собору у Львові. 1371-1469 рр. — Будівництво Генуезької фортеці в Судаку. 1392 р. — XV ст. — Зведення костелу Святого Варфоломія в Дрогобичі. Кінець XIV ст. — Ікона святого Юрія Змієборця у с. Станилі поблизу Дрогобича. XV ст. — Ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях. 1476 р. — Будівництво Покровської церкви-фортеці в с. Сутківці. 1503 р. — Перша письмова згадка про кобзарів. 1532-1764 рр. — Будівництво Ханського палацу в Бахчисараї. 1538-1540 рр. — Будівництво дерев'яного замку у м. Бар. 1547 р. — Ікона Олексія Горошковича «Успіння Богородиці». 1550 р. — Зведення Онуфріївської церкви у Львові. 1561-1571 рр. — Спорудження Острозького замку. 1572-1629 рр. — Зведення ансамблю Успенської церкви у Львові. 1589 р. — Будівництво у м. Шаргороді синагоги. 1595 р. — Спорудження у Львові костьолу бенедиктинок (арх. Римлянин). Кінець XVI — початок XVII ст. — Поява мандрівних народних музичних театрів — вертепів. 1600 р. — Початок зведення костьолу бернардинів у Львові (арх. Римлянин, Бемер). 1606-1615 рр. — Спорудження у Львові каплиці Боїмів (арх. Бемер). 1606-1610 рр. — У Луцьку триває будівництво Петропавлівського костелу (арх. Бріано). 1633-1647 рр. — Діяльність П. Могили з реставрування Софії Київської, організації розкопів на території Десятинної церкви

Персоналії

Вітовт (1350-1430) — великий князь литовський (1391-1420) — син Кейстута, онук Гедиміна. Виступав проти Кревської унії 1385 р. Боровся за політичну незалежність Литви від Польщі. За угодою, укладеною в Острозі, польський король Ягайло призначив Вітовта довічним правителем Литовського князівства. Ліквідував на Україні поділ на удільні князівства, перетворивши їх на литовські провінції, у яких правили призначені великим князем намісники. Зазнав поразки від татар у битві над р. Ворскла в 1399 р. Одночасно йому вдалося розширити свої володіння до узбережжя Чорного моря. Разом з польськими, литовськими й українськими військами, очолюваними Ягайлом, брав участь у Грюнвальдській битві 1410 р. У 1413 р. уклав з Польщею Городельську унію про обмеження привілеїв української шляхти у Великому князівстві Литовському.

Вітовт

Дрогобич Юрій (Юрій Котермак, Георгій з Русі, Юрій зі Львова) (бл. 1450-1494) — учений-енциклопедист, гуманіст, доктор медицини, ректор Болонського університету. Народився в Дрогобичі, навчався у Львові, згодом у Краківському університеті. У Болонському університеті завершив освіту і став доктором медицини і доктором філософії. У 1481-1482 рр. Ю. Дрогобич був ректором Болонського університету. Переїхавши до Кракова, читає в університеті астрономію, медицину. Ю. Дрогобич був першим українським автором, який видав друковану книгу «Прогностична оцінка 1483 року», написану латиною. Його перу належать також сім трактатів та ряд віршових промов і послань. Серед учнів Юрія Дрогобича були поет-гуманіст Конрад Цельтіс та польський астроном Миколай Коперник.

Дрогобич Юрій

Ольгерд (бл. 1269-1377) — великий князь литовський з 1345 р., син Гедиміна. Приєднав до князівства величезні обшири колишньої давньоруської території: частину Смоленщини, Київське князівство, землі Чернігово-Сіверщини та Поділля. Здійснив успішний похід проти ординців у 1362 р., завдав їм поразки під час битви на р. Сині Води.

Ольгерд

Острозький Костянтин Іванович (1460-1530) — князь, великий гетьман литовський у 1497-1500 та 1507-1530 рр., луцький староста та маршалок Волинської землі у 1507-1530 рр., батько Костянтина (Василя) Острозького. Брав участь в успішних війнах проти татар та Московської держави, за що не раз був обдарований величезними земельними наділами, ставши наприкінці життя одним із найбільших землевласників Великого князівства Литовського. 1500 р. литовсько-польське військо під його керівництвом зазнало поразки від московського війська, а князь потрапив у полон, і лише 1507 р. йому вдалося втекти до Литви. Опікувався справами православної церкви, жалував на храми і монастирі.

Острозький Костянтин

Свидригайло, Свидригайло-Болеслав Ольгердович (р. нар. невід. — приблизно 1452) — великий князь литовський у 1430-1432 рр. Син великого литовського князя Ольгерда. 1386 р. разом з братом Ягайлом охрестився за католицьким обрядом, узявши ім'я Болеслав. У 1400-1402 рр. був князем подільським, 1408 р. — емігрував до Великого князівства Московського. 1409 р. повернувся до Великого князівства Литовського (ВКЛ), де був схоплений та ув'язнений у Кременці, у якому провів 9 років. 1431 р. виступив проти короля польського й верховного князя литовського Владислава II Ягайла. Воєнні дії розгорнулися на Волині та завершилися укладенням дворічного перемир'я. 1432 р. його усунув від влади Сигізмунд Кейстутович. Сигізмунда підтримали князі руських земель. Але у битві під Вількомиром 1435 р. Свидригайло зазнав поразки. Протягом 1440-1452 рр. був Волинським князем.

Свидригайло

7. Кримське ханство

Поняття і терміни

Бей (бек) (від тур. — володар) — загальнотюркський титул, військове та адміністративне звання.

Бейлик — у тюркській традиції округ чи країна на чолі з беєм.

Візир — у мусульманських монархіях титул сановника вищого рангу (аналог міністра), політичного або релігійного радника султана або халіфа.

Диван — державна рада Кримського ханства, вищий орган влади, який об'єднував функції виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. До його складу належали хан, муфтій, калга, нуреддин, беї, візир, кадіаскер, казнадар-баші, дефтердар-баші й інші високопосадовці.

Калга — перша посадова особа після хана в ієрархії Кримського ханства.

Муфтій — мусульманський богослов-правознавець, якому надано право давати фетву (висновок) з різних релігійно-юридичних питань, спираючись на прецеденти з практики каді (судді).

Нуреддин — титул третьої після хана й калги особи в ієрархії Кримського ханства. Нуреддином призначали другого спадкоємця хана.

Хан (від тюрк. — хакан, хаган, каган) — назва володаря держави у східних народів. Титул хана мали вожді гунів, аварів, монголів, кримських татар та ін.

Соціально-політичний устрій Кримського ханства

Персоналії

Гіреї — династія кримських ханів XV-XVIII ст. Бічна гілка татарського роду Чингізидів.

Іслам III Гірей (1604-1654) — кримський хан у 1644-1654 рр. Під час свого правління спромігся встановити мир між бейськими родами та забезпечити їхню згоду між собою. 1648 р. встановив військовий союз з гетьманом Б. Хмельницьким, спрямований проти Речі Посполитої.

Менглі І Гірей (1445-1515) — кримський хан у 1466 р., 1469-1475 рр., 1478-1515 рр. з династії Гіреїв. За його правління відбулося остаточне відокремлення Кримського ханства від Золотої Орди. 1478 р. прийняв протекторат Османської імперії, під яким Кримське ханство перебувало до кінця XVIII ст.

Хаджі Гірей (р. нар. невід. — 1466) — татарський хан, родоначальник династії Гіреїв. Посів престол Кримського уділу Золотої Орди і, скориставшись її розпадом, 1449 року проголосив незалежність, внаслідок чого сформувалася нова держава — Кримське ханство.