Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська

Тема 17. Українські землі на початку XX ст.

Поняття і терміни

Відруб — земельна ділянка, яку виділяли селянинові на правах особистої власності без перенесення садиби.

Загальне виборче право — принцип виборчого права, який визначає право особи (громадян) обирати й бути обраним на виборах до представницьких органів або на виборні посади. Цей принцип стосується громадян країни незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, які досягли повноліття.

Монополія (від грецьк. — один, продаю) — 1) виключне право однієї особи чи групи осіб, держави на землю, виробництво будь-якої продукції, торгівлю певними товарами, на зовнішню торгівлю; 2) найбільші кампанії (картелі, синдикати, трести, концерни), що виникають внаслідок високого рівня концентрації виробництва і капіталу.

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства з метою домогтися виконання певних вимог.

Хутір — вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею. Подібними до хуторів були відруби, у яких угіддя і частина забудов скупчувалися разом, а сама селянська садиба лишалася в селі. Столипінська аграрна реформа сприяла творенню хуторських господарств. У восьми українських губерніях на хутори і відруби припадало 2,7 млн десятин, якими володіли 400 тис. (14 %) селянських дворів.

Чорносотенці — учасники бойових організацій монархічного спрямування в Росії в 1905-1907 рр., створених за підтримки уряду, які здійснювали в контакті з поліцією погроми проти євреїв та напади на членів революційних і демократичних організацій.

1. Виникнення українських партій на початку XX ст.

Партія	Дата	Провідники	Програма	Діяльність
Революційна українська партія (РУП) Харків	1900-1905 рр.	Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов	Автономна Україна у складі федеративної Російської республіки. Ліквідація поміщицького землеволодіння	М. Міхновський написав програму «Самостійна Україна». Створено організації у Петербурзі, Києві, Харкові, Львові. Нелегально видають 4 газети
Українська народна партія (УНП)	1902 р.	О. Степаненко, М. Міхновський, брати Шемети, брати Макаренки	«10 заповідей»: єдина, нероздільна самостійна демократична республіка Україна; Україна для українців	Захист української мови. Підготовка акцій на знак протесту. Видання українських газет, у Львові виходить журнал «Самостійна Україна»
Українська соціал-демократична «Спілка»	1905 р.	М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський	Захист інтересів робітників незалежно від національності	У 1905 р. приєдналися до російських меншовиків
Українська демократична партія (УДП)	1904 р.	Б. Грінченко, О. Лотоцький, В. Чехівський, М. Левицький, Є. Чикаленко	Проголошення конституції, скликання парламенту в Росії. Надання Україні автономії	1904 р. — Б. Грінченко, Є. Єфремов і М. Левицький утворюють Українську радикальну партію. 1907 р. — початок видання газети «Слово»
Українська радикальна партія (УРП)	1904 р.	Б. Грінченко, С. Єфремов	Автономна Україна у складі федеративної Росії	У 1906 р. об'єднується з УДП
Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)	1905 р.	Д. Антонович, М. Порш, В. Винниченко	Автономія України, поєднання марксизму із націоналізмом
Українська радикально-демократична партія (УРДП)	1906 р.	С. Єфремов, Є. Чикаленко, І. Шраг, Д. Дорошенко	Встановлення в Росії конституційної монархії, надання автономії Україні	3 1908 р. УРДП увійшла до складу Товариства українських поступовців (ТУП)
Товариство українських поступовців (ТУП)	1908-1917 рр.	М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко	Нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, створена для координації українського національного руху в період наростання реакції в Російській імперії

2. Піднесення українського національного руху під час Першої російської революції

1905 р.

• Царський маніфест (17 жовтня) «Про удосконалення державного порядку», що обіцяв громадянські свободи: слова, друку, особистості, зборів, профспілок, скликання законодавчої Державної Думи.

• Одеса. Засновано першу організацію товариства «Просвіта». До 1907 р. їхня кількість у Східній Україні зросла до 35.

• Починає виходити перша україномовна газета «Хлібороб», яку видавав М. Шемет у Лубнах.

• Скасовано Емський та Валуєвський укази. Дозволено друкувати періодичну літературу мовами народів Росії, скасовано попередню цензуру.

• Полтава. Видання журналу «Рідний край»

1906 р.

• Київ. Виходить щоденна газета «Громадська думка» Є. Чикаленка. Протягом року створено 15 українських видавництв, виходять друком понад 20 видань.

• Почав виходити перший український сатиричний журнал «Шершень».

• Видання «Кобзаря» Т. Шевченка російською мовою.

• Харків. За визначні заслуги Наукова рада університету надала І. Франку почесний ступінь доктора російської словесності

1907 р.

• Вийшло повне видання Шевченкового «Кобзаря».

• Київ. М. Садовський створив перший в Україні український стаціонарний театр.

• Відбулося святкування 1000-річчя міста Чернігова.

• М. Грушевський приїхав до Києва, де заснував Українське наукове товариство (УНТ) і почав видавати «Літературно-науковий вісник».

• Київ. Розпочалося видання «Словаря української мови» Б. Грінченка

3. Національний рух у західноукраїнських землях на початку XX ст.

Дата	Подія
1894 р.	Створення мережі фізкультурно-спортивного товариства «Сокіл», яку невдовзі очолив І. Боберський
1900 р.	К. Трильовський створив перше українське спортивно-пожежне товариство «Січ»
1901 р.	Виступ українських студентів Львівського університету за створення окремого Українського університету
1900 р.	А. Шептицького обрано митрополитом УГКЦ
1902 р.	Відбувся загальний селянський страйк у Галичині
1903 р.	А. Волошин став редактором українського тижневика «Наука» в Ужгороді
1907 р.	Під тиском громадськості імперський уряд надав загальне й рівне виборче право чоловікам
1908 р.	М. Січинський убив намісника Галичини графа А. Потоцького через масове побиття українських селян у день виборів
1910 р.	Під час заворушень у Львівському університеті польські шовіністи вбили українського студента А. Коцка
1911 р.	Створення молодіжної організації «Пласт»
1913 р.	Засновано організацію «УСС»
1914 р.	Досягнення польсько-українського компромісу в Галичині

4. Діяльність Української громади в Першій та Другій Державній Думі

Термін діяльності

Представники

Діяльність

I Державна Дума

27.04-8.07 1906 р.

І. Шраг, В. Шемет, М. Біляшівський, П. Чижевський

40 депутатів від України утворили українську громаду на чолі з І. Шрагом.

1. 1906 р. — у Петрограді почалося видання часопису «Український вісник» — органу української парламентської громади.

2. Сформульовано вимоги:

• боротьба за автономію України;

• федеративний союз із Росією;

• аграрне питання — конфіскація поміщицької землі, націоналізація та розподіл землі поміж селянами за трудовою нормою;

• запровадження української мови у школах, суді, церкві

II Державна Дума

20.02-3.07 1907 р.

Ю. Сайко, С. Нечитайло, В. Хвост, А. Гриневич

Українська громада містила 47 депутатів.

1. Видавала часопис «Рідна справа» («Вісті з Думи») за участю М. Грушевського.

2. Депутат Ю. Сайко виступив з промовою про необхідність запровадження в Україні освіти рідною мовою, відкриття українських кафедр, надання автономії Україні в межах етнічних кордонів.

3 червня 1907 р., через 103 дні, II Державну Думу розпущено, змінено виборчий закон, що означало державний переворот і кінець революції

5. Наступ російської реакції на український національний рух у 1907—1914 рр.

Дата	Події
1907 р.	Після розгону II Державної Думи було прийнято новий виборчий закон, що обмежив права національних меншин та унеможливив створення української парламентської групи у III та IV Державній Думі
1909 р.	Для боротьби з польським та українським національним рухом у Києві створюється Клуб російських націоналістів, який домігся рішення про недопущення викладання української мови у школах
1910 р.	Циркуляр П. Столипіна про заборону реєструвати «инородческие» товариства і видавництва, зокрема українські. Було закрито «Просвіти», заборонено вживання слова «Україна» та продаж українських книжок
1911 р.	Київ. Замах есера Д. Богрова, який смертельно поранив П. Столипіна
1913 р.	Інспірований судовий процес над М. Бейлісом, на захист якого постали представники українського руху
1914 р.	Заборона урядом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка

6. Аграрна реформа П. Столипіна та її вплив на Україну

Причини реформи

Указ 9 листопада 1906 р. «Про вихід селян із громади»

Наслідки

1. Через 40 років після скасування кріпацтва селяни так і не дістали прав на землю, яка перебувала у власності сільської громади.

2. Періодичні перерозподіли землі, кругова порука під час сплачування податків давали змогу виживати найменш забезпеченим господарствам. Водночас общинна система стояла на перешкоді подальшому розвитку сільського господарства, стримуючи ініціативу селян-підприємців.

3. Масові селянські виступи 1902-1903 рр., подальше зростання активності селянства в роки революції свідчили про загострення суперечностей в аграрній сфері.

4. Зруйнування сільської общини мало призвести до створення міцного прошарку заможних господарств, опори держави на селі

1. За бажанням селяни могли виходити із громади на хутори, знищивши черезполосицю та об'єднавши відрізки землі в «отруб».

2. Там, де перерозподіл землі не відбувався 24 роки, селяни автоматично ставали власниками землі.

3. Не дозволяли купувати у селян понад 18 десятин землі.

4. Уряд заохочував переселення селян на вільні землі за Урал, де їм надавали 15 га землі на господаря і 45 га — на членів родини

• В Україні аграрна реформа досягла найбільшого успіху: на Правобережжі 50,7 %, у Південній Україні 34,2 % господарів вийшло з громади (в 40 губерніях європейської Росії — 24 %).

• Посилився процес диференціації села, зросла кількість середняків, на 29 % знизилися темпи розорення селянства.

• В українських губерніях майже на мільйон десятин збільшився обсяг посівних площ.

• На селі зберігалося два мільйони малоземельних низькопродуктивних господарств, водночас у руках поміщиків залишилось понад 10 млн десятин орної землі, що призводило до соціального напруження в суспільстві.

• Основної проблеми — скасування поміщицького землеволодіння — реформа не розв'язала

Столипін Петро

Селянська родина. Фотографія С. М. Прокудина-Горського

7. Еміграція українців наприкінці XIX — на початку XX ст.

Причини еміграції	Із Західної України	Із Наддніпрянської України
Причини еміграції	Важке соціально-економічне становище селянства й робітників: • безземелля і малоземелля, брак вільних земель; • надлишок робочих рук; • низька заробітна плата робітників
Напрямки еміграції	Сезонна — до країн Західної Європи; постійна — до Америки: до США — 1877 р. Бразилія — 1880-ті рр. Канада — 1891 року	Східні й південно-східні окраїни Російської імперії: Далекий Схід, Сибір, Поволжя і Північний Кавказ після скасування кріпосного права в 1861 р. та після революції 1905-1907 рр.
Чисельність емігрантів	На початку XX ст. до США емігрувало 350 тис. осіб, Канади — понад 100 тис. осіб, Південної Америки — понад 30 тис. осіб. На початку XX ст. зі Східної Галичини емігрувало понад 302 тис. українців, загалом у 1890-1914 рр. їхня кількість досягла 500 тис. осіб. У 1914 р., українська діаспора за океаном приблизно становила 700-750 тис. осіб: • у США — 500-550 тис. • у Канаді — понад 100 тис.; • у Бразилії — близько 50 тис; • в Аргентині — 15—20 тис.	Перед Першою світовою війною переселенський рух становив близько 20 тис. осіб щороку. Загалом до 1914 р. з України виселилося понад 2 млн осіб. Протягом 1906-1910 рр. кількість переселенців щорічно становила 202 тис., а в 1909 р. — 290 тис. осіб. Кількість «поверненців» у 1890-1914 рр. становила 400 тис. осіб. Загалом чисельність української діаспори в Росії становила 3,5 млн. осіб: • до 1914 р. в Азії оселилося близько 2 млн. українців; • у Сибіру і на Далекому Сході — близько 900 тис. осіб; • у Казахстані й Середній Азії — 790 тис. осіб

Персоналії

Боберський Іван (1873-1947) — педагог, перший популяризатор української фізичної культури як засобу пробудження національної свідомості народу. Народився в селі Доброгостів (сучасна Львівська область). Закінчив Львівський університет, продовжив навчання в Австрії. Із 1900 р. — учитель Академічної гімназії у Львові, у 1908-1914 рр. — голова спортивного товариства «Сокіл». У роки Першої світової війни — скарбник легіону Українських січових стрільців, 1918 р. — голова відділу преси Державного секретаріату ЗУНР, 1920 р. — на дипломатичній роботі у США та Канаді. Із 1932 р. жив у Югославії.

Боберський Іван

Липинський В'ячеслав Казимирович (1882-1931) — політичний діяч, історик та історіософ, соціолог, теоретик українського консерватизму. Народився в родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських у с. Затурці (нині Волинська обл.). Навчався в Ягеллонському та Женевському університетах, де вивчав агрономію, історію, філософію, соціологію. Був активним діячем групи «Вільна Україна» у Львові (1911 р.). У 1912 р. виступив з ініціативою створення Українського інформаційного комітету, метою якого мало стати поширення ідеї про необхідність створити незалежну державу за кордоном. У 1914 р. став одним з ініціаторів створення «Союзу визволення України». У 1917 р. взяв участь у створенні Української демократично-хліборобської партії, став автором її програми. На початку червня 1918 р. став українським послом у Відні. З 1919 р. — в еміграції. В. Липинський є основоположником теорії еліт в українській політичній думці. Він обстоював, що невід'ємним атрибутом суспільства є наявність вищого прошарку, який має долати деструктивні тенденції, захищати національну державу.

Липинський В'ячеслав

Міхновський Микола Іванович (1873-1924) — видатний діяч українського національно-визвольного руху. Народився в с. Турівка на Київщині. Навчався в Київському університеті. Став одним з ініціаторів створення таємного гуртка Братство тарасівців (1892 р.). Його брошура «Самостійна Україна», виголошена у 1900 р., стала програмою Революційної української партії в перший період її діяльності. Був одним з організаторів і лідерів створеної у 1901-1902 рр. Української народної партії, для якої написав «Десять заповідей» та «Програму», що обстоювала ідею самостійності української держави. Після Лютневої революції 1917 р. — ініціатор створення українського національного війська. Під час Гетьманщини зблизився з Українською демократично-хліборобською партією, але після проголошення гетьманом П. Скоропадським федерації з Росією взяв активну участь у поваленні його режиму. Після встановлення більшовицької влади зазнав переслідувань.

Міхновський Микола

Трильовський Кирило Йосипович (1864-1941) — громадсько-політичний діяч, основоположник і один із засновників Української радикальної партії, засновник спортивно-пожежно-руханкового товариства «Січ», голова Бойової управи УСС, член Національної Ради ЗУНР.

Трильовський Кирило

Чикаленко Євген Харламович (1861-1929) — український громадський діяч, меценат. Народився на Херсонщині, закінчив Харківський університет, де вступив до української студентської «Громади». Був одним із провідних членів Старої громади, Загальної української позапартійної демократичної організації й Української демократично-радикальної партії, засновником і фактичним головою Товариства українських поступовців. За його фінансової підтримки вийшов словник М. Костомарова, видавали газету «Селянин» у Львові. Він підтримував видання єдиної україномовної газети в Російській імперії «Громадська думка». У 1919 р. виїхав до Галичини, з 1920 р. мешкав за кордоном.

Чикаленко Євген

Шептицький Андрей (1865-1944) — громадсько-політичний, церковний діяч, просвітник, митрополит Української греко-католицької церкви протягом 1901-1944 рр., доктор теології. Освіту здобув у Краківському університеті, там же закінчив єзуїтську семінарію. Відстоював ідею незалежної України. Підтримував розвиток освітньо-культурного життя в західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості населення. Заснував церковний музей, поклав початок збиранню іконописних творів, відкрив на власні кошти художню школу, шпиталь. Засуджував політику польського уряду, вимагаючи припинення «пацифікацій», видав послання, де звинуватив більшовиків в організації штучного голоду в Україні. Вітаючи прагнення ОУН УПА вибороти незалежність України, засуджував крайні форми боротьби. Був засновником національного музею у Львові, Богословського наукового товариства, релігійних видань. Похований у соборі Святого Юра у Львові.

Шептицький Андрей

Зміст