Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська
Тема 16. Культура України в другій половині XIX — на початку XX ст.
Поняття і терміни
Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв.
Модернізм — напрям у світовому мистецтві та літературі 1910-1930-х років, що набув найвищого розвитку після Першої світової війни.
Професійний театр — театральне мистецтво, заняття яким є головним для його учасників.
Реалізм — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили на меті правдиве відтворення реальності в її типових ознаках.
1. Розвиток культури в українських землях в другій половині XIX ст.
|
Галузь |
Події |
|
Освіта |
1865 р. — відкриття в Одесі Новоросійського університету. 1868 р. — Львів. Є. Партицький та А. Вахнянин заснували українську культурно-освітню організацію «Просвіта». 1873 р. — відкриття Харківського ветеринарного інституту. 1874 р. — відкриття у Глухові першого в Україні вчительського інституту. 1875 р. — у Чернівцях засновано університет. 1878 р. — у Києві відкрито перші Вищі жіночі курси. 1885 р. — заснування Харківського технологічного інституту. 1897 р. — Львів. Відкрито Академію ветеринарних наук. 1898 р. — заснування Київського політехнічного інституту. 1899 р. — відкрито вище гірниче училище в Катеринославі |
|
Наука |
1864 р. — М. Бекетов заснував у Харкові перше фізико-хімічне відділення. 1868 р. — інженер А. Власенко конструює першу у світі зернозбиральну машину. 1881 р. — М. Бенардос вперше у світі винайшов електрозварювання металів. 1883 р. — І. Пулюй вперше у світі відкрив рентгенівське випромінювання. 1886 р. — Одеса. І. Мечніков створює першу бактеріологічну станцію. 1892 р. — Д. Яворницький видав «Историю запорожских казаков». У Львові створено Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). 1894 р. — відкрито кафедру історії України при Львівському університеті. 1896 р. — В. Хвойко відкрив і дослідив пам'ятки трипільської культури. 1898 р. — М. Грушевський видав І том «Історії України-Руси» |
|
Архітектура, живопис |
1882 р. — у Києві споруджено Володи мирський собор (арх. О. Беретті). 1882 р. — збудовано резиденцію митрополита в Чернівцях. 1880 р. — І. Айвазовський заснував у Феодосії міську картинну галерею. 1887 р. — в Одесі побудовано оперний театр (арх. Г. Гельмер, Ф. Фельнер). 1888 р. — відкриття в Києві пам'ятника Б. Хмельницькому (авт. М. Микешин). 1901 р. — споруджено оперний театр у Києві (арх. В. Шретер). 1897 р. — розпочато зведення оперного театру у Львові. 1899 р. — у садибі X. Алчевської встановлено перший в Україні бюст Т. Шевченка |
|
Театр, музика |
1864 р. — заснування першого українського професійного театру О. Бачинського при товаристві «Руська бесіда». 1864 р. — П. Сокальський заснував в Одесі «Товариство аматорів музики». 1864 р. — у Петербурзі відбулася прем'єра опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». 1868 р. — у Києві відкрито музичну школу. 1874 р. — у Харкові відкрилася російська опера. 1880 р. — у Львові вікрито консерваторію. 1882 р. — М. Кропивницький заснував у Єлисаветграді український професійний театр. 1886 р. — відкриття в Одесі музичної школи |
|
Література |
1862 р. — П. Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», який було покладено в основу Державного Гімну незалежної України. 1863 р. — М. Кропивницький пише п'єсу «Дай серцю волю — заведе в неволю». 1869 р. — І. Руденко видав «Народные южнорусские сказки». 1871 р. — І. Пулюй, П. Куліш та І. Нечуй-Левицький здійснили переклад Біблії українською мовою. 1878 р. — вийшла гостросоціальна повість І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря». 1880 р. — Панас Мирний та І. Білик видали соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». 1880 р. — видано дослідження М. Петрова «Очерки из истории украинской литературы XVI—XVIII ст.». 1881-1882 рр. — І. Франко пише повість «Борислав сміється». 1893 р. — вийшла збірка поезій Лесі Українки «На крилах пісень». 1894 р. — вийшла збірка поезій П. Грабовського «Пролісок». 1899 р. — видано тритомник творів М. Коцюбинського |
2. Культура України на початку XX ст.
|
Галузь |
Події |
|
Освіта |
На початку XX ст. рівень письменних українців не перевищував 30 %. У 19 вишах Наддніпрянщини навчалося 27 тис. студентів. 1901 р. — відкриття Народного дому в Полтаві. 1905 р. — скасування обмежень щодо українського слова. 1906 р. — створення культурно-освітніх організацій «Просвіта» в Наддніпрянській Україні. 1906 р. — заснування Всеукраїнської учительської спілки. 1907 р. — заснування в Харкові Вищих жіночих курсів. В Угорщині прийнято закон про мадяризацію шкіл у Закарпатті. 1910 р. — заснування у Харкові жіночого медичного інституту. 1910 р. — в Одесі відкрито Вищі жіночі медичні курси. 1912 р. — відкриття в Катеринославі гірничого інституту |
|
Наука та техніка |
1902 р. — за ініціативою О. Попова в Херсоні споруджено першу в Україні радіостанцію. 1905-1908 рр. — виходить тритомник А. Кримського «Українська граматика». 1907 р. — М. Грушевський засновує в Києві Українське наукове товариство. 1907-1909 рр. — виходить «Словник української мови» Б. Грінченка. 1908 р. — у Петербурзі українською мовою видано «Історію України-Руси» М. Аркаса. 1908 р. — в Одесі відкрито перший аероклуб, з яким пов'язані імена М. Єфімова, С. Уточкіна, П. Нестерова, І. Сікорського. 1910 р. — В. Вернадський зробив доповідь про дослідження радіоактивності. 1911 р. — Л. Латугін отримав золоту медаль на Всесвітній виставці за геологічну карту Донбасу. 1912 р. — перша операція офтальмолога В. Філатова в Одесі |
|
Література |
1900 р. — В. Стефаник написав «Кам'яний хрест». 1901 р. — Б. Грінченко видав бібліографічний покажчик «Література українського фольклору». 1905 р. — вийшла поема І. Франка «Мойсей». 1906 р. — почав виходити часопис української парламентської громади «Украинский вестник». 1906 р. — Є. Чикаленко видає щоденну українську газету «Громадська думка». 1907 р. — В. Винниченко створив драми «Великий Молох» та «Щаблі життя». 1907 р. — вихід першої поетичної збірки Олега Ольжича (Кандиби). 1909 р. — видання журналу «Українська хата». 1911 р. — М. Коцюбинський написав «Тіні забутих предків». 1912 р. — вийшла драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» |
|
Театр, музика, живопис |
1903 р. — відкрито пам'ятник І. Котляревському в Полтаві. 1903 р. — заснування у Львові Вищого музичного інституту. 1904 р. — М. Лисенко заснував першу музично-драматичну школу. 1904 р. — відкрито пам'ятник О. Пушкіну в Харкові. 1905 р. — художник І. Труш організував у Львові першу всеукраїнську художню виставку. 1905 р. — відкриття пам'ятника В. Каразіну, засновнику Харківського університету. 1907 р. — М. Садовський заснував у Києві перший стаціонарний театр. 1909 р. — початок перших фільмозйомок в Україні. 1913 р. — Київську музично-драматичну школу перетворено на консерваторію. 1916 р. — Л. Курбас заснував у Києві «Молодий театр» |
Персоналії
Безручко Марко Данилович (1883—1944) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Запоріжжі. Закінчив Миколаївську військову академію в Петербурзі. Воював і був поранений під час Першої світової війни. 1917 р. Безручко беззастережно підтримав Українську революцію і взяв активну участь у створенні української армії. Наприкінці 1918 р. Безручка призначають начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки, начальником штабу Корпусу січових стрільців. Протягом 1919 р. брав участь у важких боях на Поділлі, аж поки 7 грудня 1919 р. армію УНР не інтернували поляки. Брав участь у польсько-російській війні, здобув звання генерал-хорунжого. Після підписання Ризької угоди працював у складі українського уряду в екзилі на різних військових посадах, був військовим міністром. Протягом 1931—1935 рр. очолював Українське військово-історичне товариство у Варшаві, редагував і видавав військово-історичний мемуарний збірник «За Державність». Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».
Безручко Марко
Вербицький Михайло Михайлович (1815-1870) — український композитор, хоровий диригент, священик. Народився поблизу Перемишля, здобув музичну освіту, викладав співи, керував хором Ставропігійського інституту у Львові. Писав оперети, симфонії. У 1863 р. написав музику до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Цей музичний твір 15 січня 1992 р. офіційно визнано державним гімном України.
Вербицький Михайло
Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) — актриса, громадська діячка, народна артистка Республіки з 1923 р. Народилася у с. Заньки на Чернігівщині в родині збіднілих поміщиків Адасовських. Закінчила жіночій пансіон у Чернігові. Познайомившись з актором М. Тобілевичем (Садовським), пов'язує своє життя зі сценою і вступає до першого професійного театру під керівництвом М. Кропивницького. Найбільш яскравими її ролями були Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Христина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого), Оксана, Олена, Зінька («Поки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї» М. Кропивницького). У Львові М. Заньковецька разом із П. Саксаганським заснувала Український драматичний театр, який сьогодні названо її ім'ям.
Заньковецька Марія
Кропивницький Марко Лукич (1840-1910) — драматург, актор, режисер, композитор. Народився у с. Бежбайраки Бобринецького повіту Херсонської губернії. Закінчивши 4-класне училище, почав працювати в повітовому суді. Після виходу у відставку переїхав до Одеси, де пішов актором у трупу народного російського театру графів Маркових і Чернишова. Згодом перейшов до Харківського театру Александрова. У 1882 р. заснував театральне товариство, до якого приєдналися кращі тогочасні українські актори. З 1890 р. оселився на хуторі Затишок під Харковом.
Кропивницький Марко
Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872-1952) — співачка, заслужений діяч мистецтв УРСР. Народилася в с. Білявинцях на Тернопільщині в родині священика. Закінчивши консерваторію, працювала у Львівському оперному театрі. Багато гастролювала, виступала на сцені оперних театрів у Кракові, Кремоні, Трієсті, Америці, Пармі, Варшаві, Петербурзі, Парижі, не раз співала вона у всесвітньо відомій міланській «Ла Скала». Виступала на сценах України. Друга світова війна застала її у Львові. З 1946 р. вона працювала професором у Львівській консерваторії.
Крушельницька Соломія
Лисенко Микола Віталійович (1842-1912) — видатний український композитор, етнограф, диригент, піаніст, громадський діяч. Народився у с. Гриньках на Полтавщині. Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. Навчався в Харківському та Київському університетах, мав звання кандидата природничих наук. Становлення Лисенка як громадського діяча відбувалося у Київській громаді. У 1869 р. завершив музичне навчання у Лейпцигу, а в 1874-1875 рр. вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова. Брав участь в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — у підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва. Організовував щорічні шевченківські концерти. Особливо важливе місце в його музичній спадщині посідають твори на тексти Т. Шевченка «Музика до Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Гайдамаки». Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», «Коза-дереза», «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва. Помер і похований у Києві.
Лисенко Микола
Мечніков Ілля Ілліч (1845-1916) — біолог, ембріолог, мікробіолог, імунолог, почесний член Петербурзької Академії наук, лауреат Нобелівської премії (1908 р.). Народився в с. Іванівка на Харківщині. Здобувши освіту в Харківському університеті, працював викладачем у Новоросійському університеті в Одесі. Разом з О. Ковалевським розробляв учення про загальні закономірності розвитку безхребетних і хребетних тварин. У 1886 р. разом з М. Гамалією заснував і очолив першу в Росії бактеріологічну станцію в Одесі, вивчав проблеми боротьби зі сказом, чумою та іншими інфекційними хворобами. Створив першу вітчизняну школу мікробіологів, імунологів, патологів. За відкриття фагоцитарної теорії імунітету І. Мечнікову було присуджено Нобелівську премію. Останні роки жив і працював у Франції в інституті Л. Пастера, де досліджував збудників інфекційних захворювань, проблеми довголіття.
Мечніков Ілля
Пулюй Іван (1845-1918) — видатний український фізик й електротехнік, учений-винахідник, громадський діяч. Народився в Тернопільській області. Навчався теології, філософії у Віденському університеті. Захистив дисертацію й здобув ступінь доктора філософії. Тривалий час працював на викладацькій роботі у вишах Відня, Праги, очолив перше в Європі електротехнічне товариство. Брав участь в українському громадсько-політичному житті. Доклав зусиль для відкриття українського університету у Львові. Виступав за відновлення української державності. На думку окремих дослідників, він був першим винахідником рентгенівської трубки, відкрив апарат для визначення механічного еквіваленту тепла, фосфоресційної лампи тощо. Спільно з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким працював над перекладом Псалтиря і Євангелія, вперше у Відні опублікував молитовник українською мовою.
Пулюй Іван
Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (1856-1933) — український актор, режисер, один із засновників українського професійного театру. Брат І. К. Карпенка-Карого та П. К. Саксаганського. У 1888 р. організував власну трупу, яка у 1898 р. об'єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського». У 1906 р. заснував перший український стаціонарний театр у Полтаві, а згодом у Києві.
Садовський Микола
Симиренко Василь Федорович (1835-1915) — український промисловець та інженер-конструктор у галузі цукроваріння. Видатний меценат української культури, відомий серед українського громадянства як «Великий Хорс». Навчався в Санкт-Петербурзькому технологічному інституті та у Паризькій вищій політехнічній школі. Сконструював кілька цукрових машин, використавши при цьому новітні досягнення фізики. Організував виробництво пастили «Українська» та мармеладу, які успішно експортували за кордон. Був членом Київської Старої громади, підтримував видавництво перших всеукраїнських газет «Рада», «Громадська думка», часописів « Україна» та «Літературно-науковий вісник». Допомагав М. Драгоманову в еміграції у Швейцарії, подарував 100 тис. крб золотом на будинок для Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Заповідав усе своє майно на українські справи.
Симиренко Василь
Українка Леся (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871-1913) — видатна українська поетеса, письменниця, перекладач, культурний діяч. Народилася 25 лютого 1871 р. у м. Новоград-Волинський. Батько, Петро Антонович Косач, був високоосвіченим поміщиком, мати, Ольга Петрівна, — письменницею, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. 1881 р. дівчина тяжко захворіла на туберкульоз кісток, вимушена була самостійно здобувати освіту. Леся вивчила багато європейських мов, а також давньогрецьку та латинську. 1893 р. у Львові вийшла перша збірка її віршів «На крилах пісень». Після цього Леся написала ще понад сто віршів, з яких більшість не надрукували за її життя. У другій половині 1890-х рр. вона звертається до драматургії («Блакитна троянда»), розвиває жанр драматичної поеми («Одержима», 1901 р.; «Кассандра», 1907 р. та інші). До найвизначніших творів Лесі Українки належать драма-феєрія «Лісова пісня» (1911 р.) та драматична поема «Камінний господар» (1912 р.). Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. у грузинському містечку Сурамі.
Українка Леся
Ханенко Богдан Іванович (1849-1917) — колекціонер творів мистецтва і старожитностей, музейний діяч, меценат, підприємець, громадський діяч. Походив із відомого козацько-старшинського роду. Народився в маєтку Лотоки на Чернігівщині (зараз Брянська обл. РФ). Працював у Санкт-Петербурзі при департаменті міністерства юстиції, був обраний мировим суддею. 1874 р. одружився з Варварою Миколаївною Терещенко. Протягом 1876-1881 рр. був членом Варшавського окружного суду. Вийшовши у відставку з державної служби, став помітною фігурою в діловому і громадському житті Києва. Був спочатку заступником, а потім головою Київського товариства старожитностей і мистецтв, одним з організаторів заснування 1899 р. Київського художньо-промислового і наукового музею (нині Національний художній музей України). Подружжя Ханенків зробило значний внесок у культурну спадщину України як колекціонери творів, які вони збирали понад 40 років. Це найрізноманітніші види художньої творчості європейських та східних народів. До їхнього зібрання увійшли кращі полотна західноєвропейських художників — Рембрандта ван Рейна, Дієго Веласкеса, Антоніса Ван Дейка, Пауля Рубенса та інших, скіфські, слов'янські та давньоруські артефакти, ікони. За неповними даними, зібрання налічувало понад 400 живописних робіт, більш ніж 8 тис. гравюр, близько 700 творів мистецтва країн зарубіжного Сходу, понад 300 виробів із золота та срібла.
Ханенко Богдан
Ханенко Варвара Ніколівна (1852-1922) — меценатка та колекціонерка. Народилася у Глухові в родинному маєтку Терещенків. Здобула домашню освіту, від батька перейняла щире зацікавлення мистецтвом. Вийшла заміж за Б. Ханенка, активно допомагала йому колекціонувати предмети мистецтва. 1904 р. організувала у своєму маєтку в с. Оленівці ремісничу школу для дітей. Після смерті Б. Ханенка 1917 р. колекція перейшла у власність Варвари Ніколівни, яка мала впорядкувати її та перетворити на музей, однак найважливішим у цей час було просто зберегти її. Варвара Ханенко звернулася до Української академії наук, щоб та прийняла в дар усі мистецькі багатства. Варвара Ніколівна поставила єдину умову: зібрання мусило називатися «Музей Богдана Івановича та Варвари Ніколівни Ханенків», як бажав її чоловік. Утім, науковий комітет Головосвіти відмовив їй через «відсутність за Ханенком революційних заслуг». Однак компромісу досягли, і колекція набула назви «Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук імені Б. І. та В. Н. Ханенків».
Ханенко Варвара
Яворницький Дмитро Іванович (1855-1940) — український історик, археолог, етнограф, академік АН УРСР. Народився на Харківщині. Закінчивши Харківський університет, працював викладачем у чоловічій гімназії. Досліджував історію запорозького козацтва, результати якого виклав у тритомній однойменній праці. Майже тридцять років очолював Катеринославський історико-краєзнавчий музей. Брав участь у численних розкопах на Запоріжжі. Опублікував праці «Сборник материалов по истории запорожских Козаков», «До історії степової України», «На порогах Дніпра» та ін.
Яворницький Дмитро
