Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська

Тема 14. Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст.

Поняття і терміни

Громади — напівлегальні національно-культурні та громадсько-політичні організації української інтелігенції другої половини XIX — початку XX ст., які відіграли значну роль у поширенні освіти та пробудженні національної свідомості українського народу. Перші громади виникли в кінці 50-х рр. у Петербурзі, Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та ін., навколо них згуртувалися свідомі українські інтелігенти, серед яких були М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, В. Антонович, Т. Рильський, М. Лисенко, П. Чубинський. Громадівці опікувалися проблемами просвітництва, культури, засновували недільні школи. У 1861-1862 рр. видавали журнал «Основа». Валуєвський циркуляр (1863) практично заборонив діяльність громад. У 70-х рр. громадівський рух відновив свою діяльність під назвою «Стара громада». У межах Південно-Західного відділення Російського географічного товариства громадівці видавали газету «Киевский телеграф». Після прийняття у 1876 р. Емського указу почалася нова хвиля репресій проти громад, частина їхніх представників на чолі з М. Драгомановим виїхала за кордон, де почала видавати збірник — «Громада». У 80-х рр. громадівці видають журнал «Київська старовина», який дозволив об'єднати громадівські організації. У 1897 р. у Києві з ініціативи В. Антоновича й О. Кониського було засновано Загальну українську безпартійну демократичну організацію, яка об'єднала у своїх лавах 20 громад України.

Земства — органи місцевого самоврядування, створені згідно із земською реформою 1864 р. На Правобережній Україні земства були впроваджені лише у 1911 р. Юридично земства були загальностановими виборними органами з розпорядчими функціями, рішення земств могли скасувати міністерство внутрішніх справ і губернатори. Опікувалися питаннями місцевого господарства (розвиток хліборобства, торгівлі, промисловості, утримання й будівництво місцевих шляхів), медицини, частково народної освіти, ветеринарної служби, місцевого зв'язку, страхування, статистики тощо. Земські діячі серйозно ставилися до своїх обов'язків і зробили помітний внесок у розвиток соціальної сфери. Земства були скасовані у 1918 р.

«Київська козаччина» — селянський рух на Київщині у 1855 р. під час Кримської війни (1853-1856). У народі поширювалися чутки про те, що ті, хто запишеться у козаки і піде на війну, буде звільнений з кріпацтва. Рух набув соціального та національного спрямування. Був придушений царськими військами.

1. Реформи 1860—1890-х років XIX ст. у Росії та їхній вплив на українські землі

Час прийняття

Основний зміст реформи

Наслідки

Аграрна: скасування кріпацтва

19 лютого 1861 р.

Царський маніфест «Загальне положення про селян, звільнених з кріпацтва»

1. Скасовано особисту залежність селян (5,3 млн осіб) від поміщика.

2. Селяни отримували визначені нормою наділи, земельні надлишки (відрізки) вилучали на користь поміщика.

3. За одержану землю селяни сплачували викупні платежі протягом 49 років.

4. Селяни дістали право на вільну торгівлю, власність.

5. Для управління й суду, збирання податків запроваджували систему самоуправління — селянські громади

• Зберігалося поміщицьке землеволодіння, селяни отримали земельних наділів на 15 % менше, ніж вони володіли до реформи.

• Протягом 2 років селяни перебували в залежності від панів, виконуючи всі повинності (тимчасово зобов'язані).

• Дворові селяни та місячники (220 тис. осіб) землі не одержали.

• На малоземельних (до 5 дес.) перетворилися 94 % поміщицьких селян.

• Селяни стали суттєвим джерелом робочої сили для промислових підприємств у містах.

• Селяни дістали право на самостійну господарську діяльність

13 червня 1863 р.

Правобережна Україна

1. Селяни одержували наділи більші, ніж до реформи.

2. Викупні платежі встановлено на 20 % менше

У 1863 р. українське селянство не підтримали польських повстанців у боротьбі проти російського самодержавства

18 січня 1866 р.

Державні селяни

Мали викупати свій наділ, а до того часу повинні були сплачувати щорічний державний податок

58 % державних селян (з 5,2 млн осіб) одержали наділи, менші за норму

Земська реформа

1 січня 1864 р.

1. Створювали виборні органи місцевого самоврядування на рівні повіту, губернії (земські управи).

2. У виборах до земств брали участь усі жителі, що мали земельну власність.

3. Діяльність земств фінансували за рахунок податків, які населення сплачувало в місцевий бюджет

• Земства контролювали економічне й культурне життя в повітах.

• Сільське населення здобувало якісну безкоштовну освіту, медичну допомогу.

• Діяльність ряду земств сприяла зростанню національної самосвідомості українського населення.

• На Правобережжі земства було запроваджено лише в 1911 р.

Судова реформа

1864 р.

1. Скасовано становий суд.

2. Запроваджено відкриті судові засідання, судочинство відбувалося за участі адвокатів, прокурора, суду присяжних.

3. Цивільні та кримінальні справи слухали окремі суди.

4. Створювали 3 ступені судів: мировий, окружний, судова палата. Касаційні функції покладали на сенат

• Скасовано становий суд.

• Судова реформа законодавчо закріпила громадянські права населення, рівність всіх громадян перед законом

Шкільна реформа

14 липня 1864 р., 19 листопада 1864 р.

1. Запроваджено єдину систему початкової освіти, навчання

у народних училищах.

2. Запроваджено спеціалізацію навчання за гуманітарним та технічним профілями.

3. Гімназії поділено на класичні та реальні, чоловічі та жіночі. Навчання в них було платним.

4. Створювали як державні, так і приватні навчальні заклади під контролем повітових та губернських шкільних рад

• Забезпечено безперервність шкільної та вищої освіти.

• Навчальні заклади опинилися під контролем повітових та губернських шкільних рад.

• Освіта стала доступною для всіх станів населення

Реформа вищої освіти

18 липня 1863 р.

Життям університету керувала рада професорів

Відновлено автономію університетів

Міська реформа

16 червня 1870 р.

Створення міської думи як органу самоврядування в містах

До місцевого самоуправління залучають широкі верстви населення

Фінансова реформа

1860-1864 рр.

1. Створювали податкову та кредитну системи.

2. 1860 р. — відкрито Держбанк

Створено умови для функціонування фінансового капіталу, інвестування промисловості

Військова реформа

1862-1874 рр.

1. Територію держави поділено на 10 військових округів.

2. Замість рекрутських наборів запроваджено військову повинність з 20 років для всіх громадян.

3. Термін служби обмежувався 6-7 роками.

4. Створювали мережу військових навчальних закладів для юнаків недворянського стану

• Принципи формування та управління армією було узгоджено з вимогами часу.

• Здійснено переозброєння армії.

• Створено систему підготовки офіцерських кадрів

Робітничі закони

1897 р.

Обмежено тривалість робочого дня 11,5 годинами, встановлено обов'язкові вихідні та святкові дні

За умов відсутності робочого законодавства закон обмежував сваволю підприємців

Наслідки

Загалом, реформи 1860-1890-х років, незважаючи на свою непослідовність та обмеженість, створили необхідні умови для переходу від феодально-станового устрою до парламентсько-представницького, сприяли подальшому розвитку капіталістичних відносин у суспільстві

2. Економічний розвиток Наддніпрянської України наприкінці XIX — на початку XX ст.

Промисловість

Напрями розвитку

Характеристика становища

Наслідки

Завершення технічного перевороту

Збудовано залізниць — 20 тис. км.

Видобуток сировини зріс:

• вугілля — у 115 разів;

• залізна руда — у 188 разів;

• чавун — у 160 разів

• Унаслідок бурхливого розвитку промисловості й завершення технічного перевороту на початку XX ст. Україна перетворюється на провідний індустріально розвинений регіон Російської імперії, що давав 21 % обсягу промислового виробництва.

• Найбільш розвинені були галузі промисловості — видобувна та переробна.

• Україна поступово стає сировинним додатком імперії.

• Розвиток промисловості відбувається досить нерівномірно, охоплюючи переважно східні та південні регіони

Посилення

концентрування виробництва і капіталів

1887 р. — створено синдикат цукрозаводчиків, першу монополію в Росії.

1901 р. — синдикат «Продпаровоз».

1902 р. — синдикат «Продамет».

1903 р. — товариство взаємного кредиту гірничо-підприємців Півдня Росії.

1904 р. — синдикат «Продвугілля»

Зростання ролі іноземного капіталу

1900 р. — іноземним підприємцям належало 90 % акціонерних капіталів. Панівне становище вони посідали у вугільній, металургійній промисловості

Формування промислових регіонів

Прискореними темпами розвивалась промисловість лише у східних та південних регіонах:

• Донецький (вугільно-металургійна);

• Криворізький (залізорудна);

• Нікопольський (марганцева);

• Південно-Західний (цукробурякова)

Соціальні зміни

1. 3 23,4 млн осіб населення — робітників 2,4 млн осіб.

2. Україна посідає перше місце в Європі за рівнем концентрування робочої сили.

3. На донбаських шахтах 73,3%, а на металургійних підприємствах 69 % робітників — росіяни.

4. Надмірна експлуатація робочої сили (низька зарплата, відсутність робочого законодавства, заборона діяльності профспілок, тривалість робочого дня — 11,5 год.)

З кінця XIX ст. промисловість періодично зазнає криз.

1873—1876 рр. — перша промислова криза.

1881—1882 рр. — друга промислова криза.

1900—1903 рр. — загальна економічна криза в Росії.

У результаті занепало виробництво, розорилися дрібні підприємства; посилилася монополізація виробництва, тривало масове безробіття; зменшилася зарплата, подовжився робочий день; зросла активність трудящих

Сільське господарство

Основні риси

Характеристика

Наслідки

Збереження залишків феодальних відносин

1. Поміщицьке землеволодіння (32 тис. поміщиків володіли 10,9 млн дес. землі).

2. Малоземелля (3 млн селянським господарствам належало 20 млн дес. землі).

3. Викупні платежі (на 50 % перевищували справжню вартість отриманих наділів).

4. Збереження сільської общини, черезполосиці, кругової поруки.

5. Перенаселення (понад 6 млн робочих рук на селі були позбавлені засобів існування).

6. Загострення суперечностей на селі:

• 1900-1901 рр. — зареєстровано 670 селянських виступів.

• 1902 р. — масові селянські виступи в Харківській та Полтавській губерніях

• За переписом 1897 р., населення України становило 23,4 млн осіб;

з них — 17 млн українців, 93 % яких мешкали на селі; 13 % українців були неписьменними.

• На початку XX ст. темпи розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві значно відставали від промисловості. На заваді стояло збереження залишків феодальних відносин на селі, а саме: поміщицьке землеволодіння, малоземелля селян, викупні платежі.

• Зубожіння, безробіття спонукали селян переселятися в інші регіони Росії.

• Подальше розшарування села, розвиток товарно-грошових відносин, становлення кооперативного руху свідчили про невпинне проникнення капіталізму в сільське господарство

Розвиток капіталістичних відносин

1. Майнове розшарування селян:

• 16 % — заможних господарств;

• 30 % — середняцьких;

• 54 % — бідняцьких.

2. Розвиток товарно-грошових відносин:

• 43 % світового врожаю ячменю;

• 20 % пшениці;

• 10 % кукурудзи;

• 90 % загальноросійського цукру;

• 50 % тютюну виробляли в Україні

Кооперативний рух

1894 р. — за ініціативою М. Левитського на Херсонщині виникають перші землеробські артілі.

1904 р. — законодавство про кооперацію.

1905 р. — у Наддніпрянській Україні кооперативний рух охопив 820 організацій

3. Український визвольний рух

Організація

Представники

Мета

Діяльність

1859 р.

Громада Петербург

П. Куліш, М. Костомаров, Т. Шевченко

Поширення національної ідеї, захист українців від зросійщення

• Видання «Букваря южнорусского» Т. Шевченка.

• 1861—1862 рр. — виходить перший у Росії український часопис «Основа»

1859 р.

«Хлопомани» Київський університет

В Антонович, Б. Познанський, Т. Рильський

Захист інтересів українців, скасування кріпацтва

• Вивчали життя народу, його традиції, опікувалися просвітництвом.

• Саморозпустилися на межі 1860-1861 рр., натомість створили українську громаду

1861-1863 рр.

Українська громада Київ, Чернігів, Полтава, Харків, Одеса

В. Антонович, Б. Познанський, П. Чубинський, Т. Рильський

Досягнення національно-культурної автономії для України, розв'язання національного питання шляхом широкої просвітницької діяльності серед народу

• Організація недільних шкіл для дорослих, збирання коштів на видання літератури.

• Валуєвський указ 1863 р. заборонив діяльність громад, недільних шкіл, друкування українською мовою наукових, релігійних та освітніх праць. Заарештовано та засуджено П. Чубинського та О. Кониського

70-ті роки XIX ст. — початок XX ст.

Стара Київська громада

В. Антонович, П. Куліш, П. Житецький, М. Старицький, П. Чубинський

Згуртування громадівських організацій. Обмежувалися культурницькою діяльністю, виявляли лояльне ставлення до уряду

• 3 1873 р. — відновлюється робота громад у складі відділення Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

• 1874 р. — обрання Ради федерації українських громад. Почалося видання національної газети «Киевский телеграф».

• 1875 р. — відбувся III Археологічний з'їзд за участі 120 українських вчених.

• Емський указ 1876 р. заборонив видання та ввезення україномовної літератури в Україну.

• 1882-1906 рр. — видання журналу «Киевская старина»

1874-1880 рр.

Молода громада

М. Зібер, Д. Антонович, М. Подолинський, П. Косач, В. Шемет

Зближення з революційними народниками, політична пропаганда серед населення

1897 р.

«Загальна українська безпартійна демократична організація» (ЗУО)

В. Антонович, О. Кониський

Згуртування всіх національних сил в одній політичній структурі (у складі було 20 громад)

• Діє видавництво «Вік», книгарня, влаштовують Шевченківські свята, ювілеї письменників, надають допомогу українським діячам, що зазнають переслідувань з боку уряду.

• У 1904 р. перетворилася на Українську демократичну партію

1891-1898 рр.

Братство тарасівців Полтава. Київ, Одеса, Харків

І. Липа, М. Байздренко, В. Боровик, О. Черняхівський

Самостійна суверенна Україна від Карпат до Кавказу, різка критика українофільства

• У Львові видано «Декларацію віри молодих українців».

• 1893 р. — розгром Харківської організації «братства».

• 1900 р. — під впливом ідей братчиків у Харкові створено Революційну українську партію

Персоналії

Антонович Володимир Боніфатійович (~1830 (1834)-1908) — видатний український історик, археолог, етнограф. Один з організаторів і голова Київської громади, належав до т. зв. хлопоманів. Майже півстоліття перебував на чолі українського громадсько-політичного життя: був головним редактором Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, очолював Історичне товариство Нестора-літописця при Київському університеті. Створив київську школу істориків, до складу якої належали Д. Багалій, М. Грушевський, П. Голубовський та ін.

Антонович Володимир

Гаспринський Ісмаїл (1851-1914) — кримськотатарський письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Засновник пантюркізму, організатор просвітницького руху, відомого як джадидизм. Був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар, модернізатор їхньої традиційної ісламської культури. З 1883 р. почав видавати та редагувати першу національну газету кримськотатарською та російською мовами «Терджиман» («Перекладач»), яка виходила друком майже 35 років. І. Гаспринський став засновником багатьох літературних та публіцистичних жанрів не тільки у кримських татар, а й серед інших тюркомовних народів.

Гаспринський Ісмаїл

Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) — видатний український письменник, громадсько-політичний діяч, учений-мовознавець. Народився в родині дрібного поміщика на Харківщині. Після закінчення реального училища працював учителем. У 1892 р. взяв участь у заснуванні Братства тарасівців, у 1904 р. був серед організаторів Української радикальної партії, стояв на чолі київської «Просвіти». У 1907-1909 рр. упорядкував і видав «Словарь української мови», у його письменницькій спадщині близько 50 оповідань. Написав шкільні підручники: «Українська граматика», «Рідне слово».

Грінченко Борис

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) — український громадсько-політичний діяч, літературознавець, історик, письменник, драматург, публіцист, фольклорист, економіст, філософ. Походив зі збіднілої дворянської родини. За незалежні погляди був виключений з Полтавської гімназії. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1870 р. захистив дисертацію. Одночасно був одним із найбільш активних діячів Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, Старої громади. У 1875 р. був звільнений з університету. З метою уникнення арешту виїхав за кордон для організації видання журналу «Громада». У Женеві він ознайомився із соціалістичним ученням, заснував перший український гурток соціалістичного спрямування. Невдовзі Драгоманов пориває з громадівським рухом, члени якого були не задоволені його надто радикальними поглядами. Виїхав до Софійського університету, де став професором кафедри загальної історії та продовжував активну громадсько-політичну діяльність. Драгоманов вважав себе соціалістом, але його соціалізм мав етичний характер. Він був прихильником ідей демократизму та федералізму й намагався поєднати завдання українського визвольного руху із сучасним йому західноєвропейським ліберально-демократичним і соціалістичним рухом. Майбутнє України бачив у складі федеративної держави, де національне питання можна було б розв'язати в межах культурної-національної автономії. Ідеалом у розв'язанні цих проблем вважав Швейцарію, США, Англію. Наголошував, що втрата Україною своєї державності негативно вплинула на подальшу долю її народу, одночасно не вірив у можливість відновлення національної державності. Вважав за необхідне спрямувати український суспільний рух на боротьбу за демократизацію та федералізацію в рамках Російської та Австро-Угорської імперій. Драгоманов виступав проти українського регіонального сепаратизму і наголошовував на необхідності об'єднання українського народу від Закарпаття до Кубані. Автор понад 2 тис. творів з історії та літературознавства. Доводився дядьком Лесі Українці і суттєво вплинув на становлення світогляду і погляди мисткині. Помер і похований у Софії.

Драгоманов Михайло

Кониський Олександр Якович (1836-1900) — громадсько-політичний діяч, письменник, педагог. Походив з Чернігівщини. Здобувши освіту в Ніжині, поринув у громадівський рух, заходився організовувати недільні та вечірні школи, бібліотеки для народу. Створив низку підручників для початкової освіти з правопису, арифметики, граматики. Після виходу Емського указу був засланий у вологодський край. Повернувшись до Києва, у 1872 р. разом М. Драгомановим, В. Антоновичем, М. Лисенком, П. Чубинським брав участь у діяльності Київської громади, а також у виданні «Киевского Телеграфа». За безпосередньої участі О. Кониського було створене літературне Товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Написав оповідання «Млин», «Спокуслива нива» та ін., дослідження про життя і творчість І. Срезневського, М. Костомарова, М. Максимовича. О. Я. Кониський — автор гімну «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Кониський Олександр

Чубинський Павло Платонович (1839-1884) — етнограф, поет. Народився в Борисполі, закінчив гімназію в Києві. Навчався в Петербурзькому університеті. У 1861 р. повернувшись до України, став членом Київської громади, працював у журналі «Основа». За звинуваченням в антидержавній діяльності засланий царським урядом до Архангельської губ. Там взявся за наукову працю, вивчав історію та побут північних народів. Написав низку наукових праць. Російська Академія наук визнала П. Чубинського найкращим тогочасним етнографом і народознавцем. У 1870-ті рр. брав участь у дослідженні народного життя на Правобережжі. У 1863 р. у журналі «Зоря» опублікував вірш «Ще не вмерла Україна», який згодом М. Вербицький поклав на музику. Цей твір став державним гімном незалежної України.

Чубинський Павло


buymeacoffee