Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська
Тема 10. Козацька Україна наприкінці 50–80-х рр. XVII ст.
Поняття і терміни
«Великий згін» — насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя на Лівобережну Україну, організоване гетьманом Іваном Самойловичем у 1678-1679 рр., щоб позбавити П. Дорошенка підтримки.
Руїна — період другої половини XVII ст., відзначений як час глибокої кризи Української держави, фактичної громадянської війни. Посилення тиску на Україну з боку Москви і Польщі поступово розділило Запорозьке військо на два табори, які розпочали боротьбу між собою. Правобережжя обрало одного гетьмана, Лівобережжя — іншого. У цей період господарство Правобережної України було повністю зруйноване, міста і села спорожніли. Уперше поняття «Руїна» вжив український історик М. Костомаров.
Чигиринські походи (1674-1678) — воєнні дії за участю Османської імперії, Московії, та українського козацтва право- і лівобережного Гетьманатів. Одним із головних завдань цих походів було оволодіння стратегічно важливим на той час містом Чигирином.
1. Гетьманські столиці
|
Місто |
Роки |
|
Чигирин |
1649-1678 рр. |
|
Гадяч |
1663-1668 рр. |
|
Батурин |
1669-1708 рр.; 1750-1764 рр. |
|
Глухі в |
1798-1722 рр.; 1727-1734 рр. |
2. Боротьба за владу в Україні у другій половині XVII ст. (Руїна)
3. Міжнародні угоди другої половини XVII ст. про територіальній розподіл України
|
Дата, назва угоди, між ким підписана |
Зміст угоди |
Наслідки |
|
1656 р. Віленське перемир'я (Польща та Московія) |
• Припинено воєнні дії між Польщею та Московією. Надіслана Хмельницьким для участі в переговорах делегація на вимогу московської сторони не була допущена |
• Російський цар порушив Березневі статті з Україною про спільну боротьбу проти Польщі |
|
1667 р. Андрусівське перемир'я (Польща та Московія) |
1. Московія повернула Смоленськ та Сіверщину. 2. Україну поділено по Дніпру на дві частини, підпорядковані відповідно королю і цареві. 3. Київ тимчасово лишався у складі Московії. 4. Запорозька Січ мала перебувати під опікою обох держав |
• Польща та Московія досягли між собою примирення за рахунок розподілу території України. • Юридично закріплювався розподіл території України на Ліво- і Правобережну |
|
1672 р. Бучацький мир (Польща та Туреччина) |
1. Польща визнала права Туреччини на Поділля. 2. Брацлавщину та південну Київщину передавали під владу Дорошенка |
• Панування турків в Україні призвело до масового знищення та вивезення українського населення. • Зростає невдоволення протурецьким курсом гетьмана Дорошенка |
|
1681 р. Бахчисарайський мир (Туреччина, Кримське ханство та Московія) |
1. Кордон між московськими та турецькими володіннями встановлювали по Дніпру, землі між Дністром і Бугом мусили лишатися незаселеними. 2. Туреччина приєднала південну Київщину, Брацлавщину, Поділля, а Московія — Лівобережну Україну та Київ |
• Договір завершив війни 70-х рр. XVII ст. між Московією та Туреччиною за володіння землями Правобережної України. • Українські землі знову були розподілені між сусідніми державами |
|
1686 р. Вічний мир (Московія та Польща) |
1. Польща визнала право Москви на Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверські землі. 2. Брацлавщина та південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь та Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини |
• Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що призвело до погіршення економічного, політичного та соціального становища українського народу. • Угода ще раз виявила зрадницький характер політики, що її проводив царизм щодо України |
|
1699 р. Карловицький мирний договір (Річ Посполита та Османська імперія) |
• Річ Посполита отримала частину Правобережної України, яка перебувала під владою Туреччини, Поділля з Кам'янець-Подільською фортецею |
• Повернення частини українських земель, захоплених Османською імперією, під владу Речі Посполитої |
Персоналії
Брюховецький Іван Мартинович (р. нар. невід. — 1668) — гетьман Лівобережної України у 1663-1668 рр. У 1663 р. на Чорній раді у Ніжині селяни, міщани та запорожці обрали його гетьманом Лівобережної України. Проводив відверто промосковську політику, уклавши Батуринські (1663 р.), а згодом Московські (1665 р.) статті, які посилювали адміністративну та фінансову залежність Гетьманщини від Московського царства. Збільшив кількість російських військ в українських містах, утримання яких здійснювалося за місцевий кошт; царські воєводи стали самі збирати кошти до царської казни; у 1666 р. було проведено перепис населення Лівобережжя з метою визначення розмірів оподаткування. Усе це, а також укладення між Польщею та Московською державою Андрусівського перемир'я призвело до виступів проти московських залог у містах. Брюховецький поділяв це невдоволення й у 1668 р. очолив повстання проти московської влади. Проти І. Брюховецького виступили лівобережні козаки, які схопили і стратили його.
Брюховецький Іван
Виговський Іван Остапович (р. нар. невід. — 1664) — видатний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман Війська Запорозького у 1657-1659 рр. Народився у шляхетській родині на Київщині, закінчив Києво-Могилянський колегіум. Служив юристом, намісником старости Луцька, у польському війську. У 1648 р. під час битви під Жовтими Водами потрапив у полон до татар, з якого його викупив гетьман Б. Хмельницький. Невдовзі Виговського було призначено генеральним писарем, він стає довіреною особою гетьмана у міжнародних справах. По смерті Б. Хмельницького у 1657 р. Виговського обирають гетьманом. Продовжуючи політику Б. Хмельницького, він відстоював державну незалежність Гетьманщини. Уклав угоди зі Швецією, відновив союз із Кримом. Московський уряд, не вдоволений незалежною політикою гетьмана, спровокував проти нього виступ селян, козаків на чолі з полтавським полковником М. Пушкарем і запорозьким кошовим Я. Барабашем. Боротьба із заколотниками, загроза агресії з боку Московщини змусили Виговського в 1658 р. укласти Гадяцький договір з Польщею. У відповідь 150-тисячна армія росіян під керівництвом Трубецького рушила на Україну. У 1659 р. під Конотопом українська армія під проводом Виговського повністю знищила російські війська. Промосковська козацька старшина виступила проти гетьмана, їй на підтримку знову прийшла російська армія. За цих умов Виговський склав булаву і виїхав до Польщі, де був призначений Київським воєводою і отримав Барське та Люблінське воєводства.
Виговський Іван
Дорошенко Петро Дорофійович (1627-1698) — гетьман України у 1665-1676 рр. Народився в Чигирині в козацькій родині. Активний учасник Визвольної війни українського народу, один із найближчих соратників Б. Хмельницького і продовжувач його справи. Ставши гетьманом на Правобережжі, рішуче виступав проти умов Андрусівського договору, який зафіксував розподіл України на Правобережну та Лівобережну. У 1668 р. домігся обрання гетьманом «обох берегів Дніпра». В умовах спровокованої Запорожжям і сусідніми з Україною державами політичної боротьби пішов у березні 1669 р. на прийняття турецького протекторату. Улітку 1672 р. взяв участь у поході турецької армії проти Польщі, але, не вдоволений укладеним між Туреччиною і Польщею Бучацьким договором, який перекреслив його політичні плани, переорієнтовується на Росію і Польщу. Склав гетьманські повноваження на користь І. Самойловича у 1675 р. Протягом 1679-1692 рр. був воєводою у В'ятці.
Дорошенко Петро
Многогрішний Дем'ян Гнатович (бл. 1630 — р. см. невід.) — гетьман Лівобережної України у 1668-1672 рр. Походив з родини посполитих селян. Активний учасник Визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького. Учасник повстання гетьмана І. Брюховецького проти Московщини у 1668 р. Того ж року на козацькій раді був обраний гетьманом Лівобережної України. Домагався виведення московських воєвод з українських міст, уклав Глухівські статті з царем Олексієм. Вів боротьбу проти П. Дорошенка, але згодом пішов на зближення з ним. У 1670 р. брав участь у придушенні козацько-селянського повстання І. Дзиковського на Слобожанщині. У 1672 р. внаслідок старшинської змови усунений з посади гетьмана та ув'язнений в Іркутській тюрмі. Через 16 років звільнений, перебував на військовій службі у Забайкаллі. У 1696 р. постригся в ченці.
Многогрішний Дем'ян
Немирич Юрій (1612-1659) — український магнат, державний діяч та дипломат. Один із творців концепції Великого Князівства Руського, автор проекту Гадяцького договору, очолював українську делегацію на сейм 1659 р., на якому договір було ратифіковано.
Немирич Юрій
Самойлович Іван Самійлович (р. нар. невід. — 1690) — гетьман Лівобережної України. Народився на Житомирщині, походив із духівництва. Навчався у Київському колегіумі. Служив писарем у козацькому війську, був сотником, чернігівським полковником. У 1669 р. був обраний генеральним суддею лівобережного козацького війська, у 1672 р. — гетьманом Лівобережної України, вів боротьбу з П. Дорошенком, керував козацькими полками у війні проти Туреччини. У 1674 р. обраний гетьманом Лівобережної і Правобережної України. Відстоював державні інтереси України у взаємовідносинах з Московщиною. За його гетьманування налагодилося господарське життя, він сприяв розвиткові культури, піклувався церковними справами. У 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському поході і був звинувачений у його невдачі. Засланий до Тобольська, де й скінчив життя.
Самойлович Іван
Сірко Іван Дмитрович (між 1605 і 1610-1680) — кошовий отаман Запорозької Січі. Родом з м. Мерефа на Харківщині. Брав участь у Визвольній війні українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького. У 1658-1660 рр. був вінницьким полковником, виступив проти І. Виговського. З 1663 р. вісім разів обирали кошовим отаманом Запорозької Січі, був також полковником Ніжинського та Харківського полків. Успішно керував численними походами проти турків і татар. До підписання Андрусівського договору 1667 р. вів промосковську політику, потім посів виразну антимосковську позицію. Безуспішно претендував на обрання гетьманом України. У 1672 р. заарештований царською владою і засланий у Сибір, але на прохання козаків і польського уряду через кілька місяців звільнений. Обстоював автономію Запорозької Січі. Похований неподалік Чортомлицької Січі.
Сірко Іван
Тетеря (Моржковський, Мошковський) Павло Іванович (р. нар. невід. — 1670) — український державний діяч, гетьман України. Народився на Переяславщині, походив з реєстрових козаків. Навчався у Києво-Могилянській академії. Служив писарем міського суду, полковим писарем, у 1653 р. був обраний переяславським полковником. Брав участь у підписанні Березневих статей у Москві в 1654 р. Згодом став генеральним писарем, брав безпосередню участь у підготовці Гадяцької угоди та Слободищенського трактату. У 1663 р. був обраний гетьманом Правобережної України. Зазнавши поразки під час придушення народного повстання на Правобережжі, утік до Польщі, прийняв католицизм. Невдовзі через непорозуміння з польським урядом перейшов на бік Туреччини.
Тетеря Павло
Хмельницький Юрій Богданович (1641-1685) — молодший син Б. Хмельницького, гетьман України у 1657, 1659-1663, 1677-1681, 1685 рр. Народився в Суботові, виховувався при батькові, за характером був людиною нерішучою і слабкодухою, перебував під впливом старшинського оточення. По смерті батька у 1657 р. шістнадцятирічного Ю. Хмельницького обрали гетьманом, але вже через місяць він передав владу І. Виговському та поїхав на навчання до Київського колегіуму. У 1659 р. його знову обирають гетьманом, під тиском російського уряду підписав Переяславські статті, за якими значно обмежували автономні права Гетьманщини. Підписання Слободищенської угоди призвело до спалаху громадянської війни в Україні. Ю. Хмельницький у 1663 р. склав булаву й постригся в ченці, але поляки заарештували та ув'язнили його в Марієнбурзькій фортеці. Вийшовши на волю, жив у монастирі. Під час нападу татар у 1673 р. потрапив до них у полон. Турецький султан, прагнучи завоювати Україну, проголосив Ю. Хмельницького гетьманом у 1677 р. Його союз із султаном не мав популярності в народі, і у 1681 р. турки позбавляють його булави і відправляють до Царьграда. У 1685 р. турки знову поставили Ю. Хмельницького гетьманом, а наприкінці того ж року стратили його в Кам'янці.
Хмельницький Юрій
