Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська
Тема 11. Українські землі наприкінці XVII — у XVIII ст.
Поняття і терміни
Гайдамацький рух — український визвольний рух проти польського гніту на Правобережній Україні у XVIII ст. Охоплював Волинь, Західне Поділля, згодом охопив Київщину і Брацлавщину. Загони гайдамаків, які налічували 200-300 осіб, утворювалися у неприступних місцях, де вони будували табори для збереження зброї та провіанту. Гайдамаки несподівано нападали на маєтки польських магнатів і шляхти, захоплювали їхнє майно, нищили архіви та документи. Учасниками руху були переважно козаки, селяни та міщани. Перше гайдамацьке повстання відбулося у 1734-1738 рр., коли на Правобережну Україну вступило російське військо, щоб сприяти обранню на польський престол Августа III Фредеріка. Поширилися чутки, що російська імператриця видала грамоту із закликом нищити польську шляхту. Повстання, яке очолив козацький полковник Верлан, вдалося придушити лише спільними зусиллями Польщі та Росії. Новий виступ гайдамаків стався у 1750 р., але його було швидко придушено польськими та російськими військами. Найбільшого розмаху набуло повстання 1768 р., яке дістало назву Коліївщина. Очолювані запорожцем М. Залізняком разом з сотником І. Гонтою повстанці захопили Канів, Черкаси, Корсунь, Умань. Керівну роль у придушенні повстання взяла на себе російська армія. Під час перемовин підрозділи полковника Гур'єва підступно захопили керівників повстанців М. Залізняка й І. Гонту. Гайдамацький рух значно послабив польську владу, прискорив загибель Речі Посполитої.
Задунайська Січ — організація колишніх запорозьких козаків на території Османської імперії, яка існувала протягом 1775-1828 рр. Після ліквідації у 1775 р. за наказом Катерини II Запорозької Січі частина козаків, рятуючись від переслідувань, перебралася в турецькі володіння і прийняла турецьке підданство. Козаки заклали Січ у гирлі Дунаю і вели звичне життя. Коли розпочалася російсько-турецька війна у 1728 р., кошовий отаман Задунайської Січі Йосип Гладкий разом з 1500 козаками перейшов на бік Росії. З цих козаків по закінченні війни на узбережжі Азовського моря було створено Азовське козацьке військо.
Зимівник — назва хутора у запорозьких козаків (сиднюки або гніздюки), які із родиною вели господарство й забезпечували січових козаків продовольством. Виникають у XVI ст., згодом перетворились на міцні економічні осередки.
Змосковщення, зросійщення — сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в країнах, що опинилися у складі Росії або перебувають у сфері її впливу, шляхом переходу чи переведення осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру та їх подальшої асиміляції.
Козацьке бароко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII-XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.
Козацькі літописи — історико-літературні твори другої половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам.
Коліївщина (укр. — колій) — національно-визвольне гайдамацьке повстання на Правобережній Україні проти панування Речі Посполитої у 1768-1769 рр. Приводом для повстання стало видання Катериною II «Золотої грамоти» із закликом знищувати польську шляхту, яка руйнувала і грабувала православні храми, знущалася над українським населенням під гаслом захисту католицизму. У 1768 р. в урочищі Холодний Яр під Чигирином почали гуртуватися загони повстанців, яких очолив запорозький козак М. Залізняк. Невдовзі повстанці захопили Жаботин, Черкаси, Канів, обложили Умань. Висланий проти них поляками загін І. Гонти перейшов на бік повстанців. Наляканий поширенням повстання, російський уряд вирішив надати допомогу полякам. М. Залізняка та І. Гонти підступно захопили росіяни. І. Гонту видали полякам, які після жорстоких катувань стратили його. М. Залізняка засудили до каторги. Коліївщина поглибила кризу і прискорила занепад Речі Посполитої, яка після третього поділу у 1795 р. припинила своє існування.
Малоросійська колегія — орган державної структури Російської імперії, заснований указом Петра І у 1722 р. для управління Гетьманщиною. Усіх членів Малоросійської колегії призначав імператор; у її складі було шість офіцерів російських полків, прокурор на чолі з бригадиром С. Вельяміновим-Зерновим. У цивільних справах підпорядковувалася сенатові, у військових — головнокомандувачеві російських військ в Україні М. Голіцину. Перебувала в Глухові. Діяльність цього органу започаткувала ліквідацію української державності. Після смерті Петра І припинила свою діяльність у 1727 р.
Малоросія — назва України в офіційних актах царської Росії в дореволюційній історіографії. Походить від терміна «Мала Русь», який з'явився на початку XIV ст. у Візантії для визначення Галицько-Волинської держави з церковно-адміністративного погляду у зв'язку з утворенням у 1393 р. галицької митрополії. Офіційного значення цей термін набув після Переяславського договору 1654 р. і поширився на Подніпров'я. Від часу Андрусівської угоди (1667 р.) до кінця XVIII ст. Малоросією називалося головним чином Лівобережжя з Києвом і невеликою територією навколо нього.
Нова Січ, Підпільненська Січ, Краснокутська Січ — остання Запорозька Січ. Заснована козаками 1734 року, проіснувала до 1775 р. Знищена за наказом Катерини II російськими військами під командуванням генерала П. Текелія. Частина козаків знищеної Січі перебралася в турецькі володіння, де заснувала Задунайську Січ.
Опришки (від лат. — нищівник) — учасники національно-визвольної боротьби в Західній Україні проти польської, угорської й австрійської шляхти у XVI-XIX ст. Вперше про них згадують 1529 р. Загони опришків налічували 10-30 осіб, за часів Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького близько 2 тис. опришків брали участь у його походах.
Паланка (від грецьк. — стовбур, брус) — адміністративно-територіальна та військова одиниця Запорозької Січі XVI-XVIII ст. Напередодні ліквідації Січі їх налічувалося вісім. Населення паланок поділялося на козаків і посполитих. Кожна така соціальна група утворювала в межах слободи (селища) громаду з виборним отаманом. Очолював паланку призначений кошем полковник, що виконував військово-адміністративні та судові функції.
1. «Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика 5 квітня 1710 р.
|
Зміст документа |
Значення |
|
1. Визначено кордони України згідно зі Зборівською угодою 1649 року. 2. Проголошено незалежність України від Московії та Речі Посполитої. 3. Гарантом збереження прав і привілеїв Війська Запорозького й незалежних Лівобережжя та Правобережжя виступав король Швеції. 4. Козакам повертались їхні традиційні території в Подніпров'ї. 5. Відносини між гетьманом і козацтвом, що виступало від імені українського народу, регулювали офіційною угодою. 6. Вища законодавча влада належала Генеральній раді (козацькому парламенту), що була утворена з генеральної старшини, полковників всіх полків, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Парламент збирався тричі на рік. 7. Гетьман не втручався у справи генерального суду. 8. Державна скарбниця підпорядковувалася лише генеральному підскарбію; на утримання гетьмана призначали окремі землі. 9. Передбачалося регулярне переобрання всіх полковників і сотників з подальшим затвердженням гетьманом. 10. Спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, контролювати й захищати від надмірних податків і повинностей малозабезпечені прошарки населення. 11. Православ'я — панівна релігія в державі |
• Було узагальнено попередній досвід українського державотворення, визначено шляхи розбудови й подальшого розвитку незалежної України. • В основу управління державою покладено республіканську форму правління, передбачено виборність всіх посад. • Наслідуючи ідею західноєвропейського парламентаризму, Генеральна рада обмежувала й контролювала діяльність гетьмана. • Уперше було запропоновано принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. • Уперше Конституція ставала на захист малозабезпечених. • Конституція, хоча й не набула чинності, стала визначним досягненням української правничої та суспільно-політичної думки початку XVIII ст. |
2. Наступ Російської імперії на автономні права України у другій половині XVII — XVIII ст.
|
Дата, документ |
Зміст |
|
1654 р. Березневі статті Богдан Хмельницький |
1. Гетьмана й старшину обирала козацька рада. 2. На території Гетьманщини діють власні закони і суд. 3. Податки збирає Генеральна скарбниця. 4. Цар лише затверджує обраного радою гетьмана. 5. Міжнародні відносини обмежені лише з Туреччиною та Польщею |
|
1659 р. Переяславська угода Юрій Хмельницький |
1. Обрання гетьмана за згодою російського царя. 2. Гетьман не має права призначати старшину на адміністративні посади. 3. Гетьману заборонено відносини з іноземними державами. 4. Російські війська розташовуються в Києві, Ніжині, Переяславі, Брацлаві, Умані |
|
1665 р. Московські статті Іван Брюховецький |
1. Російським воєводам надано право збирати податки в Україні. 2. Гетьмана обирають у присутності московського представника, після чого його кандидатуру затверджує цар. 3. Призначення митрополита за згодою з Москвою. 4. Проведення перепису населення для впорядкування податкової системи |
|
1672 р. Конотопські статті Іван Самойлович |
Гетьман позбавлений права усувати з посад старшину, карати без згоди старшинської ради або вироку військового суду |
|
1687 р. Коломацькі статті Іван Мазепа |
1. Гетьман без згоди з царем не міг позбавити старшину керівних посад. 2. Обмежено права гетьмана на управління військовими землями. 3. Накладено обмеження на вживання слова «Гетьманщина» |
|
1709 р. Решетилівські статті Іван Скоропадський |
Для контролю за діяльністю гетьмана та української адміністрації цар призначив свого постійного резидента, який доповідав царю про порушення і міг навіть приймати іноземних послів |
|
1720 р. |
1. Петро I позбавив Генеральну військову канцелярію судових та фінансових прав. 2. У державних установах запроваджували російську мову, забороняли видання церковної літератури українською мовою |
|
1722-1727 рр. |
Діяльність першої Малоросійської колегії на чолі з бригадиром С. Вельяміновим для управління Лівобережною Україною: • наглядала за роботою гетьмана, старшини; • встановлювала і стягувала податки до царської казни; • виконувала роль апеляційного суду у справах, що розглядав Генеральний військовий суд |
|
1723 р. |
На посади полковників цар Петро I призначив російських офіцерів, а козацьке військо перейшло під командування російського фельдмаршала Голіцина |
|
1728 р. Рішительні пункти Данило Апостол |
1. До складу Генерального суду уведено 3 російських офіцерів. 2. Генеральну старшину та полковників призначали царським указом. 3. Гетьману було дозволено лише обговорювати прикордонні справи з Польщею та Кримом. 4. Під час війни гетьман мав підпорядковуватися наказам російського фельдмаршала. 5. Російським дворянам надано право купувати українські землі |
|
1734-1750 рр. |
Діяльність Правління гетьманського уряду у складі трьох росіян і трьох українців, яке перебрало на себе всі повноваження з управління Лівобережною Україною |
|
10 листопада 1764 р. |
Указ Катерини II про остаточну ліквідацію гетьманства |
|
1764-1786 рр. |
Діяльність другої Малоросійської колегії на чолі з П. Рум'янцевим, яка здійснювала управління Лівобережною Україною |
|
28 липня 1665 рр. |
Ліквідація полкового устрою на Слобожанщині. Утворення Слобідсько-Української губернії |
|
3 серпня 1775 р. |
Царський маніфест про знищення Запорозької Січі |
|
16—18 вересня 1781 р. |
Царський указ про ліквідацію полково-сотенного устрою та утворення Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв |
|
3 травня 1783 р. |
Царський указ про закріпачення селян у Лівобережній і Слобідській Україні |
|
28 червня 1783 р. |
Указ Воєнної колегії про перетворення Лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії |
3. Культура України в XVII—XVIII ст.
|
Галузь |
Події |
|
Освіта |
1661 р. — відкрито Львівський університет. 1701 р. — Києво-Могилянський колегіум стає академією — першим у Східній Європі вищим навчальним закладом. 1727 р. — відкрито Харківський колегіум. 1737 р. — відкрито Переяславський колегіум. 1773 р. — у Львові засновано медичну колегію. 1774 р. — у Відні засновано уніатську семінарію. 1778 р. — у Полтаві засновано духовну семінарію. 1786 р. — на Наддніпрянщині запроваджено народні училища. 1787 р. — у Єлисаветграді відкрито першу медичну школу. 1790 р. — у Миколаєві створено першу в Росії сільськогосподарську школу. 1793 р. — в Ужгороді засновано першу учительську семінарію. 1798 р. — у Миколаєві відкрито штурманське училище |
|
Наукові знання, література |
1659 р. — надруковано роботу І. Ґалятовського «Ключ розуміння». 1661 р. — вийшов друком «Києво-Печерський патерик». 1666 р. — видано збірку проповідей Л. Барановича «Меч духовний». 1674 р. — вийшов перший підручник з історії Східної Європи «Синопсис». 1727 р. — В. Григорович-Барський пише замальовки «Каїр» та «Ліванська гора» про мандрівки Африкою та Передньою Азією. 1705 р. — вийшла драма Ф. Прокоповича «Володимир», присвячена І. Мазепі. 1710 р. — Г. Граб'янка пише літопис про події Визвольної війни на чолі з Б. Хмельницьким 1720 р. — царський указ про заборону друку й діловодства українською мовою. 20-ті роки XVIII ст. — С. Величко уклав літопис «Сказание о войне козацкой с поляками». 1747 р. — вийшла драма Г. Кониського «Воскресіння мертвих». 1762 р. — С. Дівович написав політичний діалог «Разговор Малоросії з Великоросією». 1769-1774 рр. — Г. Сковорода пише «Басні харківські». 1798 р. — у Петербурзі видано поему І. Котляревського «Енеїда», написану українською народною мовою |
|
Мистецтво |
1630-1680 рр. — роки життя композитора М. Дилецького, автора «Граматики музикальної». Середина XVII ст. — портрет Б. Хмельницького за авторством В. Гондіуса. Перша половина XVIII ст. — ікона «Покров Богородиці» з портретом Б. Хмельницького. 1706 р. — ікона Й. Кондзелевича «Вознесіння Христове» з іконостасу церкви Воздвижения Чесного Хреста монастиря Скит Манявський. 1706 р. — гравюра І. Мигури «Іван Мазепа серед своїх добрих справ». 1738 р. — у Глухові відкрито співацьку школу. 1745-1777 рр. — роки життя композитора М. Березовського. 1751-1825 рр. — роки життя композитора Д. Бортнянського. 1751 р. — у Глухові К. Розумовський організував придворний театр. 1757-1825 рр. — роки життя художника-іконописця, портретиста В. Боровиковського. 1768 р. — у Києві відкрито першу музичну школу. 1789 р. — у Харкові засновано перший стаціонарний театр |
|
Архітектура |
1655 р. — будівництво в Ніжині Миколаївського собору. 1656 р. — спорудження Харківської фортеці. 1679-1689 рр. — зведення Троїцького собору Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. 1684 р. — зведення Преображенського собору в Ізюмі. 1689 р. — спорудження в Харкові Покровського собору. 1692-1698 рр. — будівництво оборонної синагоги в Жовкві. 1693-1708 рр. — будівництво Миколаївського собору в Чернігові. 1695-1786 рр. — роки життя видатного українського архітектора С. Ковніра. 1696-1701 рр. — будівництво Георгіївської церкви Видубицького монастиря в Києві. 1703 р. — коштом І. Мазепи зведено навчальний корпус Могилянської академії. 1713-1785 рр. — роки життя архітектора І. Григоровича-Барського. 1732 р. — у с. Великі Сорочинці збудовано Преображенську церкву. 1770 р. — у Києві споруджено Андріївську церкву (арх. Растреллі). 1755 р. — у Києві зведено царський Маріїнський палац (арх. Растреллі). 1772 р. — у Львові споруджено собор Св. Юра |
Персоналії
Апостол Данило Павлович (1654-1734) — військовий та державний діяч, гетьман Лівобережної України протягом 1727-1734 рр. Обирали гадяцьким і миргородським полковником, наказним гетьманом. В умовах обмеження автономних прав України з боку російського уряду дбав про впорядкуванням державного життя Гетьманщини. Провів генеральне слідство з використання рангових земель; реорганізував фінансову систему; видав «Інструкцію українським судам» про встановлення порядку апеляції у судових справах, захищав інтереси українських купців; обмежив кількість росіян у своїй адміністрації та заборонив їм купувати землі в Україні; домігся заснування в 1734 р. Нової Січі та повернення козаків, які з 1708 р. мешкали на території Кримського ханства.
Апостол Данило
Ведель (Ведельський, Веделєв) Артемій Лук'янович (~1767 (1770) — 1808) — видатний український композитор, диригент. Народився в Києві, навчався в Київській академії. Працював регентом хорової капели московського генерал-губернатора, згодом — хору Київської академії, викладав музику в Харківському колегіумі. У 1798 р. Ведель став послушником Києво-Печерської лаври. Автор 29 церковних концертів. У 1799 р. був заарештований, оголошений божевільним.
Ведель Артемій
Гонта Іван (? — 1768) — ватажок гайдамацького повстання — Коліївщини у 1768 р. Походив з кріпацької родини, став козаком, згодом сотником пана Потоцького. Під час повстання 1768 р. став на бік повсталих, брав участь в оволодінні Уманню. Російські загони під командуванням полковника Гур'єва під час переговорів підступно захопили його в полон разом із М. Залізняком, видали полякам. Після жорстоких катувань І. Гонту стратили.
Гонта Іван
Гордієнко Кость Гордієвич (р. нар. невід. — 1733) — кошовий отаман Запорозької Січі, якого з перервами обирали у 1702-1728 рр. Закінчив Києво-Могилянську академію. Був в опозиції до проросійської політики, яку проводив І. Мазепа до 1708 р. Коли ж Мазепа підняв повстання проти Москви, Гордієнко на чолі 8 тисяч запорожців приєднався до гетьмана. Після поразки під Полтавою у 1709 р. разом зі шведським королем Карлом XII і гетьманом Мазепою знайшов притулок у турецьких володіннях. Згодом підтримав П. Орлика, разом з ним у 1711 р. брав участь у поході в Україну. Заснував у турецьких володіннях Олешківську Січ, якою керував до 1728 р.
Гордієнко Кость
Григорович-Барський Іван Григорович (1713-1785) — видатний архітектор, представник українського бароко. Навчався в Києво-Могилянській академії. Побудував міський водогін на київському Подолі з павільйоном-фонтаном «Феліціан», надбрамну церкву Кирилівського монастиря, церкви — Покровську та Миколи Набережного на Подолі, будинок бурси Києво-Могилянської академії. Разом з А. Квасовим споруджував Трьохсвятительський собор у Лемешах (Чернігівська область).
Григорович-Барський Іван
Довбуш Олекса Васильович (1700-1745) — керівник руху народних месників — опришків — у Західній Україні в 30-40-х рр. XVIII ст. Народився на Івано-Франківщині в сім'ї незаможного селянина. З 1738 р. виникають перші згадки про Довбуша як ватажка загону опришків, табір яких розміщувався на Чорногорі в Карпатах. У 1740 р. загін Довбуша здійснив похід на Галицьке Прикарпаття, Закарпаття, Буковину, оволодів Богородчанською фортецею. Захоплене у панів, лихварів роздавав бідним. Загинув від руки місцевого багатія в с. Космачах на Івано-Франківщині. Ім'я Довбуша увічнено в назві гори в Карпатах.
Довбуш Олекса
Залізняк Максим (1740-?) — український національний герой, один із керівників гайдамацького повстання у Правобережній Україні в 1768 р. проти польського гніту, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина. Народився в сім'ї кріпака. З 13 років на Запорожжі. Деякий час наймитував в Очакові. На початку 1768 р. став послушником Мотронинського монастиря. Навесні 1768 р. у Холодному Яру очолив гайдамацький загін, який розпочав боротьбу проти польської шляхти. Об'єднавшись з козацьким загоном І. Гонти, оволодів Уманню. Російський уряд, наляканий розмахом повстання, наказав своїм військам допомогти Польщі. 1768 р. під Уманню М. Залізняка й І. Гонту під час переговорів підступно захопили в полон росіяни. М. Залізняк був засуджений до покарання батогами, таврування та заслання на довічну каторгу у Нерчинськ, але він утік звідти.
Залізняк Максим
Калнишевський Петро Іванович (1690-1803) — останній кошовий отаман Запорозької Січі. Походив з козацько-старшинського роду на Лубенщині. Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. був заарештований і засланий за наказом Катерини II у Соловецький монастир, де 25 років просидів в одиночній камері. Після звільнення у 1801 р. залишився в Соловецькому монастирі. Помер у 113 років.
Калнишевський Петро
Мазепа Іван Степанович (бл. 1640-1709) — видатний український державний, політичний, військовий діяч, гетьман України у 1687-1709 рр. Народився в с. Мазепинцях поблизу Білої Церкви в сім'ї шляхтича. Освіту здобув у Київському колегіумі та у варшавській єзуїтській школі, в університетах Західної Європи. Служив при дворі польського короля Яна Казимира. У 1663 р. був генеральним писарем у правобережного гетьмана П. Дорошенка, згодом перейшов на службу до гетьмана Лівобережної України І. Самойловича. Ставши гетьманом у 1687 р., проводив політику зі збереження української державності, постійно піклувався про розвиток освіти, науки, культури, через що відмовився від промосковського курсу. У 1705 р. встановив зв'язки з польським королем Ст. Лещинським, а пізніше — зі шведським королем. У жовтні 1708 р. перейшов на бік Карла XII. Між сторонами була укладена відповідна угода, що передбачала статус України як незалежної держави. Однак плани Мазепи не підтримала основна маса козацтва. Після поразки шведів у Полтавській битві у 1709 р. був змушений відступити в турецькі володіння. Помер у с. Варниці поблизу Бендер. Похований у кафедральній церкві святого Юрія у м. Галаці (Румунія).
Мазепа Іван
Орлик Пилип (1672-1742) — український козацький діяч, гетьман Правобережної України у 1710-1714 рр., з 1714 р. гетьман України в еміграції. Народився на Віленщині у шляхетській родині. Навчався в єзуїтській Віленській академії, у 1694 р. закінчив Києво-Могилянську академію. Після поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві обраний гетьманом Війська Запорозького. Уклав конституцію «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». У 1714 р. переїхав до Швеції, згодом — до Австрії, Чехії, Франції. Жив у Салоніках (Греція) — у Молдавії. Перебуваючи в політичній еміграції, шукав підтримки провідних європейських країн для відновлення самостійної Української держави. Помер у м. Яссах.
Орлик Пилип
Палій Семен (Гурко) — (бл. 1640-1710) — полковник білоцерківський (фастівський) — керівник національно-визвольної боротьби українського народу проти польської влади у Правобережній Україні в кінці XVII - на початку XVIII ст. Народився в Чернігівській обл. у козацькій родині. Вчився в Києво-Могилянській колегії. У 1638 р. загін козаків, очолюваний Палієм, брав участь у розгромі турків під Віднем. Унаслідок прийняття у 1699 р. польським сеймом ухвали про ліквідацію козаччини на Правобережній Україні розгорнулося національно-визвольне повстання, на чолі якого постав С. Палій. Виступив проти І. Мазепи. У 1705 р. С. Палій був заарештований і засланий до Сибіру. Згодом С. Палій був призначений полковником Білоцерківського полку. Помер у 1710 р.
Палій Семен
Полуботок Павло Леонтійович (1660-1723) — наказний гетьман України. Родом з Чернігівщини. Навчався в Київській академії. У 1706-1722 рр. — чернігівський полковник, у 1722 р. обраний наказним гетьманом Лівобережної України. Домагався відновлення виборів гетьмана України, ліквідації Малоросійської колегії, виступав проти зловживань російської адміністрації в Україні. Викликаний до Петербурга разом з іншими старшинами, був ув'язнений у Петропавловській в'язниці, де незабаром і помер.
Полуботок Павло
Прокопович Феофан (1681-1736) — видатний український церковний і громадський діяч, письменник, учений-енциклопедист. Народився в Києві, закінчив Києво-Могилянську академію. Здобував освіту також у Римському єзуїтському колегіумі. У 1702 р. прийняв православ'я і постригся в ченці. Викладав у Києво-Могилянській академії. На честь І. Мазепи написав драму «Володимир». Протягом 1711-1716 рр. був ректором академії. За наказом царя Петра І переїхав до Петербурга, ставши радником царя з питань церковної реформи. Написав низку творів, розвиваючи ідею освіченого абсолютизму: «Слово про власть і честь царську», «Правда волі монаршої». Сприяв створенню в Росії Академії наук.
Прокопович Феофан
Розумовський Кирило Григорович (1728-1803) — останній гетьман України у 1750-1764 рр., граф з 1744 р. Брат Олексія Розумовського — фаворита цариці Єлизавети Петрівни. У 1746 р. у 18-річному віці стає президентом Петербурзької Академії наук. У 1750 р., у зв'язку з відновленням в Україні гетьманства, обраний гетьманом. Проводив судову реформу, намагався обмежити вплив російської адміністрації на збирання податків в Україні, прагнув вести самостійну закордонну політику, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей, планував відкрити університет у Батурині. Брав участь у підготовці державного перевороту в Росії, що привів до влади Катерину II. Із 1764 р., після скасування Катериною II посади гетьмана, К. Розумовський жив у Петербурзі та за кордоном. Помер у своїй резиденції в Батурині.
Розумовський Кирило
Сковорода Григорій Савич (1722-1794) — видатний український просвітитель, філософ і поет. Народився на Полтавщині в сім'ї козака. Закінчив полкову школу, Києво-Могилянську академію. Перервавши навчання, співав у придворній капелі в Петербурзі. Побував у кількох європейських країнах. Викладав поетику й етику в колегіумах Переяслава та Харкова. Залишив педагогічну діяльність і з 1769 р. і до кінця життя мандрував Україною і проповідував свої філософські погляди. Саме на цей час припадає створення ним найголовніших філософських праць і поезій. Серед літературних творів найпопулярнішими були збірка «Сад божественних пісень» і «Байки Харківські», що були створені переважно у 60-70-х рр. XVIII ст. Похований у с. Сковородинівка на Харківщині.
Сковорода Григорій
Скоропадський Іван Ілліч (1646-1722) — гетьман Лівобережної України. Родом з Умані, зі старшинської сім'ї. З 1675 р. служив військовим канцеляристом у гетьмана І. Самойловича, був писарем Чернігівського полку, з 1698 р. — генеральний бунчужний, з 1701 р. — генеральний осавул. Очолював дипломатичні місії до Польщі, Росії та інших країн. У 1706 р. призначений стародубським полковником. Після усунення від влади гетьмана І. Мазепи у 1708 р. на старшинській раді в Глухові за рекомендацією царя Петра І був обраний гетьманом. За його правління були значно обмежені права Гетьманщини, збільшена присутність російських військ на її території. У 1720 р. за розпорядженням Петра І заборонено друкувати книжки українською мовою. У 1722 р. запроваджено Малоросійську колегію, якій підпорядковувалися адміністративні та судові органи Гетьманщини. Похований у Глухові.
Скоропадський Іван
