Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко

У магії не жіноче обличчя

Террі Пратчетт (1948-2005). «Право на чари»

Життєво важливий інгредієнт успіху — це не знати, що задумане вами неможливо виконати.

Террі Пратчетт

У безкрайніх просторах міжгалактичного океану неквапливо пливе Велика Черепаха А’Туїн. На його масивних лапах воднева паморозь, а величезний древній панцир вкритий кратерами від метеорів. На своєму панцирі А’Туїн несе Берилію, Тубула, Великого Т’Фона та Джеракіна, чотирьох гігантських слонів, що тримають на собі Дискосвіт — пласку землю, зверху вкриту ясно-блакитним куполом Неба...

Саме так міг би розпочати урок астрономії який-небудь професор середньовічної Європи. У ті часи Земля вважалася схожою на млинець і над нею нависав твердий небосхил, яким рухалися світила. Після досліджень Коперника ідею пласкої Землі швидко забули, вона стала синонімом наукової сліпоти й невігластва. Навіть у літературі ця тема вважалася неперспективною — пласких планет не уявляли собі ні реалісти, ні фантасти. Тому цілковитою несподіванкою для читачів став вихід у 1983 р. роману «Колір магії» маловідомого британця Террі Пратчетта — роману, який не лише прославив свого автора, а й започаткував один із найвідоміших на сьогодні книжкових циклів — «Дискосвіт».

Знайомтеся, автор!

Повне ім'я: Теренс Девід Джон Пратчетт.

Дата й місце народження: 1948 р., Біконсфілд, Бакінгемшир (Велика Британія).

Дата й місце смерті: 2005 р., Брод Кейл, Вілтшир (Велика Британія).

Освіта: Вища технічна школа Вікомба (не закінчив).

Хобі: астроном-любитель, геймер.

Нагороди: Премії Г’юґо (2005), Неб’юла (тричі), Локус (5 разів), Прометей (2003); медаль Карнегі (2001); Всесвітня премія фентезі (2010), почесне звання «Гуманіст року» (2013).

Найвідоміші твори: «Добрі передвісники», «Кіт без дурнів», трилогія «Нескінченна земля»; цикл творів «Дискосвіт» (41 роман та інше).

Teppi Пратчетт

• До 10 років Террі не любив і не хотів читати. Усе змінила книга Кеннета Грема «Вітер у вербах» — вона змогла розвинути затятого читача у ньому.

• Уроки в школі здавалися хлопцю нудними, а контакту з учителями не виникло, тому, не закінчивши освіту, Террі пішов працювати в журналістику. Під час інтерв'ю з видавцем Пітером Вандером ван Дюреном заявив, що написав роман і хотів би його надрукувати. Так у 1971 р. вийшла його перша книга «Люди Килиму».

• Пратчетт міг писати декілька романів одночасно.

• У 2009 р. був посвячений у лицарі. Щоб зробити собі лицарського меча, знайшов руду біля дому, власноруч виплавив із неї метал і викував залізні прути, які професійний коваль поєднав із метеоритним залізом.

• За кілька місяців до смерті закінчив останній роман «Дискосвіту». Тисячі фанатів зберігають його на полицях непрочитаним — як пам'ять про автора.

Королева Єлизавета II висвячує Террі Пратчетта у лицарі

Дискосвіт

Руйнівники міфів

Спростуйте чи доведіть міфи

Міф 1. Террі Пратчетт майже завжди носив чорний капелюх, схожий на той, який носять відьми. Він казав, що це допомагає йому «виглядати як письменник» і відчувати себе частиною свого вигаданого світу. Він писав книги за допомогою диктофона, прогулюючись своїм садом. Нові ідеї часто виникали спонтанно, коли він слухав спів птахів або шум дерев.

Міф 2. У заповіті Террі Пратчетт попросив знищити всі незавершені рукописи, які залишилися на його комп'ютері. І їх дійсно знищили — важким котком, що розчавив жорсткий диск! Це рішення викликало великий резонанс серед фанатів.

Міф 3. Террі Пратчетт надихався настільними рольовими іграми, такими як Dungeons & Dragons, для створення книг. Його світи сповнені пародій на типові фентезійні стереотипи, які часто трапляються в цих іграх.

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

• З 2017 р. львівське «Видавництво Старого Лева» повністю видає серію «Дискосвіт».

КЛЮЧІ ДО ТЕКСТУ

Чи легко бути жінкою в чоловічому світі? Чи легко щодня доводити, що ти не меншовартісна, не нікчемна і можеш впоратися з усіма викликами долі не гірше, ніж представники «сильної» статі? І чому, власне, чоловіча стать «сильна», а жіноча — «слабка»? У наш час вже нікого не дивують політикині, науковиці, спортсменки. Здавалося б, час і здоровий глузд розставили все по місцях. Але факти — річ уперта. У 1967 р. американці Кетрін Швітцер відверто заважали бігти Бостонський марафон, а після фінішу її просто дискваліфікували. У 1999 р. жінки нарешті отримали виборче право на всій території Швейцарії. У 2018 р. велика PR-компанія відмовила в роботі іспанці Карлі Форкада. Причина такого зверхнього ставлення та сама — стать.

Боротися проти такої несправедливості треба у будь-який спосіб. Не можуть права жінки бути обмеженими. Навіть якщо ми перебуваємо у казковому всесвіті... Навіть якщо йдеться про право на чари...

ПРАВО НА ЧАРИ

(Уривки)

Він ішов крізь грозу, і в ньому одразу можна було впізнати чарівника — почасти через довгу мантію та різьблений костур, але головно тому, що дощові краплі спинялися і випаровувалися за кілька футів над його головою... Кілька кіз спостерігали за ним із певним зацікавленням у щілястих зіницях. Кіз зацікавити нескладно.

Часом чарівник спинявся і підкидав у повітря свого важкого костура. Той завжди падав, вказуючи один і той же напрямок, а власник зітхав, підбирав його і продовжував свій вкритий грязюкою шлях.

Гроза крокувала пагорбами на ногах із блискавок, гуркоту й грому. Чарівник зник за поворотом, і кози повернулися до своєї мокрої трапези. Аж раптом щось змусило їх знову підвести морди. Вони напружились, їхні очі розширились, ніздрі роздулись. Це було дивно, бо на стежці не було нікого й нічого.

У вузькій долині між крутими схилами ховалося село. Воно не було великим, і його важко було б знайти на мапі гір. Його було ледве помітно навіть на мапі самого села.

Коли чарівник перетнув вузьким містком розбурханий струмок і рушив до сільської кузні, поміж будинками клубочився туман. Утім, ці два факти не мають між собою нічого спільного: туман клубочився б у будь-якому разі. Це був досвідчений туман, і клубочіння він звів у ранг високого мистецтва.

В кузні, звісно ж, яблуку було ніде впасти. Кузня — це таке місце, де точно можна добре погрітися й перекинутися з ким-небудь слівцем. Кілька поселян вільготно прилаштувалися в теплому напівмороці, але коли чарівник увійшов, очікувально випростались і без особливого успіху спробували набрати інтелігентного вигляду.

Коваль кивнув чарівникові, але це було вітання рівного з рівним — принаймні, наскільки це можна було сказати про коваля. Кожен хоч трохи вартісний коваль більш-менш знайомий з чарами, або принаймні так думає.

Чарівник вклонився. Біла кішка, що спала біля горнила, прокинулась і стала пильно на нього дивитися.

— Як зветься це місце, добродію? — спитав чарівник.

Коваль знизав плечима.

— Міцні Горішки.

— Міцні...

— Горішки, — повторив коваль тоном, здатним змусити будь-кого відмовитися від будь-яких можливих жартів.

Чарівник поміркував над цим.

— Гадаю, за цією назвою приховується ціла історія, — нарешті сказав він. — І за інших обставин я б залюбки її вислухав. Але я хотів би поговорити з вами, ковалю, про вашого сина.

— Про котрого? — спитав коваль, і навколишні улесливо захихотіли. Чарівник усміхнувся.

— У вас же семеро синів, чи не так? А самі ви були восьмим сином?

Обличчя коваля застигло. Він обернувся до решти присутніх.

— Так, дощ майже скінчився. Вимітайтеся звідси, ви всі. Нам із паном... — він поглянув на чарівника, запитально звівши брови.

— Стукк Біллет, — сказав той.

— Нам з паном Біллетом треба дещо обговорити.

Він гойднув молотом, і присутні один по одному вийшли, озираючись на випадок, якщо чарівник утне щось цікаве.

Коваль витягнув з-під лави пару табуреток. З буфета біля металевої діжки з водою він дістав пляшку й наповнив дві малесенькі скляночки прозорою рідиною.

Обоє сиділи й споглядали дощ та туман, що стелився над мостом. Раптом коваль сказав:

— Я знаю, про котрого ви сина. Бабуня Дощевіск зараз нагорі, біля моєї дружини. Восьмий син восьмого сина, авжеж. Чаклун у Міцних Горішках, га?

— Можливо, можливо, — сказав Біллет. — Звичайно, спершу йому доведеться вступити до Академії.

Коваль всебічно обдумав цю ідею і вирішив, що вона йому дуже до смаку. Раптом йому сяйнуло.

— Чекайте, — мовив він. — Пригадую, батько мені щось розповідав. Якщо чаклун знає, що скоро помре, він може, типу, передати своє чаклунство певному, типу, спадкоємцю?

— Так, хоча ніколи не чув цього в такій стислій формі, — сказав чарівник.

— То ви, типу, вмираєте?

— Саме так.

Чарівник почухав кішку за вухом, і та замуркотіла. На обличчі коваля відбилося збентеження.

— Коли?

Чарівник на мить замислився.

— Десь за шість хвилин.

— Ох.

— Не хвилюйтеся, — сказав чарівник. — Правду кажучи, я дуже цього чекаю. Я чув, це практично не боляче.

«Право на чари» (обкладинка; дизайн — Романа Романишин і Андрій Лесів)

Обкладинка першого видання твору «Право на чари»

Коваль підняв погляд до стелі. Крізь плюскіт дощу він розрізнив звук пари новеньких легень, що працювали на повну потужність. Чарівник усміхнувся.

— Скажіть, нехай його принесуть сюди, — мовив він.

На сходах з’явилася висока сива жінка, несучи в руках загорнутий у ковдру оберемок. Коваль поспіхом підвів її до чарівника.

— Але... — почала вона.

— Це дуже важливо, — з апломбом урвав коваль. — Що тепер, вельмишановний?

Чарівник підняв костур. Той був висотою в людський зріст, з чарівникове зап’ястя завтовшки, й укритий різьбленими візерунками, які, здавалося, змінювались, якщо на них поглянути — достоту ніби не хотіли, щоб їх можна було роздивитись.

— Дитина має взятися за нього, — сказав Стукк Біллет. Коваль кивнув, і, понишпоривши в згортку, віднайшов крихітне рожеве рученя. Він обережно скерував його до костура. Рука міцно схопилася за дерево.

— Але... — почала повитуха.

— Бабуню, все в порядку. Я знаю, що роблю. Вельмишановний, не звертайте уваги, просто вона відьма. Гаразд, — продовжив коваль. — Що тепер?

Чарівник мовчав.

— Що нам робити теп... — знову почав коваль і затнувся. Він нахилився і поглянув у обличчя старого. Біллет усміхався, але ніхто вже не зміг би сказати чому.

Коваль сунув дитину назад до рук стурбованої повитухи. Потому, настільки обережно, наскільки міг, розігнув тонкі бліді пальчики.

— Задоволений? — спитала повитуха.

— Що? А. Так. По правді кажучи, так. Чому ж ні?

Вона відкинула ковдру. Коваль поглянув і сковтнув.

— О ні, — прошепотів він. — Він же сказав...

— А він що міг про це знати? — глузливо спитала Бабуня.

— Але він сказав, що це буде син!

— Хлопче, як на мене, це не схоже на сина.

Коваль гепнувся на табурет і обхопив голову руками.

— Що ж я накоїв? — простогнав він.

— Подарував світові першу жінку-чаклуна, — відповіла повитуха.

<Бабуся Дощевіск і коваль вирішили чекати, що буде; костур чарівника заховали від гріха подалі.>

Протягом подальших семи років не відбувалося нічого цікавого, коли не рахувати того, що в садку біля кузні одна яблуня виросла значно вищою за решту, й саме на цю яблуню постійно видиралася дівчинка — шатенка з діркою між передніми зубами та з рисами обличчя, які обіцяли стати в майбутньому якщо не красивими, то, щонайменше, привабливими.

Ім’я їй було Ескарина, для чого не було особливих підстав, хіба що крім того, що її матері подобалося звучання цього слова. І хоча Бабуня Дощевіск уважно стежила за нею, вона так і не помітила аніякісінького сліду чародійства. Авжеж, дівчинка значно більше, ніж інші дівчатка, лазила по деревах та з галасом гасала двором — але дівчинці, яка живе поруч із чотирма старшими братами, багато чого можна пробачити. Врешті-решт відьма почала заспокоюватися, дедалі більше запевняючи себе, що чародійство до малої не приклеїлося.

От тільки чародійство — воно як граблі, що лежать у високій траві.

<Коли Ескарина підросла, бабуся взялася вчити її свого ремесла.>

І ось, коли минула середина зими й рік почав довгий та неохочий підйом до весни, Еск стала проводити цілі дні в Бабуні Дощевіск, вивчаючи відьомство. Уроки включали чимало практики. Наприклад, з основами травовідання поєднувалося прибирання кухонного столу, прибирання козячих стійл — із грибокористуванням, прання — із прикликанням Дрібних Божеств, і ніколи не обходилося без чищення великого мідного перегінного куба в літній кухні разом із теорією й практикою перегону.

На той час, коли з Крайгір’я повіяли теплі вітри, Еск уже знала, як приготувати цілу низку мазей, кілька видів спиртових мікстур, зо два десятки спеціальних настоянок — і кілька загадкових рецептів, призначення яких, як сказала Бабуня, вона дізнається у свій час.

Чого вона геть не практикувала — то це чародійства.

— На все свій час, — невизначено повторювала Бабуня.

— Але ж я маю бути відьмою!

— Ти ще не відьма. Назви-но мені три рослини, корисні для кишківника.

Еск заклала руки за спину, заплющила очі й перелічила:

— Цвіт із верхівок горошника, серцевина кореня трусятника, стебла лілії-кривавки, стручки...

— Добре. Де росте водяний корнішон?

— На торф’яних болотах та в застійних ставках, у пору року від...

— Чудово. Ти робиш успіхи.

— Але це не чародійство!

Бабуня присіла за кухонний стіл.

— Як і більша частина чародійства, — сказала вона. — Як правило, справа просто в знанні потрібних трав та вмінні спостерігати за погодою й тваринами. І за людьми.

— І все?! — нажахано скрикнула Еск.

— «І все»? Це таки чималеньке «і все», — промовила Бабуня. — Втім, ні, це не все. Є ще дещо.

— Можеш мене навчити?..

— Гаразд, — сказала Бабуня, вмощуючись зручніше. — Пам’ятаєш того капелюха, що висить на гачку при дверях? Принеси-но його.

Еск слухняно пішла до будиночка і зняла капелюха з гачка. Він був високим, гостроверхим і, ясна річ, чорного кольору.

Бабуня покрутила капелюха в руках, уважно його оглядаючи.

— Цей капелюх, — урочисто промовила відьма, — приховує в собі одну з таємниць відьомства. Якщо ти не зумієш сказати мені, в чому вона полягає, можемо припиняти навчання. Але коли ти дізнаєшся цю таємницю, шляху назад уже не буде. Що ти можеш сказати про цей капелюх?

— Можна його потримати?

— Ласкаво прошу.

Еск зазирнула всередину капелюха. Там були дротяна конструкція, що підтримувала його форму, та кілька шпильок — і все.

Взагалі, в капелюсі не було нічого дивного, хіба що більше ніхто в селі не мав такого. Але ж це ще не робило його чарівним. Еск закусила губу; вона ніби насправді побачила, як її з ганьбою відправляють додому.

Обмацування нічого не дало, потайних кишень теж не виявилося. Це був звичайний відьомський капелюх; Бабуня завжди вдягала його, коли йшла в село, хоча в лісі носила лише шкіряного ковпака.

Еск спробувала пригадати ті уривки знань, якими Бабуня неохоче ділилася під час уроків. Справа не в тому, що знаєш ти, справа в тому, чого не знають інші. Чарами може бути просто щось підходяще в непідходящому місці, або щось непідходяще — в підходящому. Ними може бути...

Ескарина Ковальчук. Малюнок Карли Сервантес

Бабуня завжди вдягала капелюха, коли йшла в село. Як і широкого чорного плаща, який однозначно не був чарівним, бо більшу частину зими був покривалом для кіз, і Бабуня прала його навесні.

Еск відчула, що в її голові вимальовується відповідь, і ця відповідь їй не дуже сподобалася. Вона була схожа на чимало Бабуниних відповідей: просто гра словами. Бабуня говорила те, що ви завжди знали й самі, але говорила це по-іншому, так, що це звучало поважно.

— По-моєму, я зрозуміла, — нарешті вимовила Еск.

— Анумо?

— Ця таємниця... Вона, ну, ніби складається з двох частин.

— Так?

— Це — відьомський капелюх, бо ти його носиш. Але ти — відьма, бо носиш його. Гм.

— Отже? — підбадьорила Бабуня.

— Отже, побачивши тебе в капелюсі та плащі, всі розуміють, що ти відьма — і саме тому твоє чародійство й працює? — припустила Еск.

— Саме так, — підтвердила Бабуня. — Це називається головознавством.

Вона поплескала себе по сивих косах, стягнутих у такий тугий вузол, що ним можна було колоти камінь.

— Але ж це не насправді! — запротестувала Еск. — Це не чародійство, це... це...

— Слухай, — сказала Бабуня, — коли ти даєш кому-небудь червоний настій від газів, він, звичайно, може подіяти, але якщо ти хочеш, щоб він точно подіяв, зроби так, щоб його змусив діяти розум хворого. Скажи, що це — місячне сяйво, розчинене у вині фей, чи щось таке... Якось я врятувала життя одному чоловікові, — мовила Бабуня. — Спеціальні ліки, приймати двічі на день. Це була кип’ячена вода з дещицею ягідного соку. Я сказала, що купила її у гномів. Насправді лікування здебільшого має саме такий вигляд. Більшість людей здатні перебороти більшість хвороб, якщо вірять у таку можливість. Твоя справа — просто дати їм віру.

<З часом неконтрольовані магічні здібності Ескарини почали проявлятися.>

...Бабуня намазувала маслом хліб. Дівчинка підтягла до столу свою табуретку, але відьма махнула на неї хлібним ножем:

— Спершу важливе. Встань. Повернися обличчям до мене.

Спантеличена, Еск підкорилася. Бабуня встромила ножа в дошку для нарізки хліба і похитала головою.

— Хай йому грець, — сказала вона у простір. — Уявлення не маю, як це робиться. Здається, є якась церемонія — наскільки я знаю чарівників, вічно їм треба все ускладнити...

— Про що ти?

Здавалося, Бабуня її не почула. Натомість відьма перетнула кімнату в напрямку темного кутка біля шафи.

— Можливо, тобі слід стати однією ногою у відро з холодною вівсянкою й одягти рукавичку на другу ногу, чи щось таке, — продовжила вона. — Не хотіла я цього, але ж Вони мене змушують.

— Про що ти, Бабуню?

Відьма висмикнула костура з тіней і невпевнено махнула ним у бік Еск.

— Ось. Це твоє. Візьми. Сподіваюся, я роблю те, що треба.

Насправді вручення костура молодому чарівникові — це зазвичай пишна церемонія, надто якщо костур успадковано від старшого чарівника; за стародавнім звичаєм, учень проходить довге, моторошне й важке випробування. Церемонія передбачає також довгу промову. Зовсім випадково Бабуня виклала її суть кількома словами.

Еск узяла костур і придивилась до нього.

— Гарний, — невпевнено сказала вона. — Різьблення красиве. А для чого він?

— Сядь. І хоч раз у житті послухай мене уважно. В день, коли ти народилася...

— ...отак, загалом, усе було.

Еск поглянула на костур, а потім — на Бабуню.

— То я маю стати чарівником?

— Так. Ні. Не знаю.

— Це не відповідь, Бабуню, — із докором сказала Еск. — Маю чи ні?

— Жінки не можуть бути чарівниками. — відрізала відьма. — Це неприродно. З тим же успіхом жінка може стати ковалем.

— Насправді я ж бачила, як працює татко, і не розумію, чому б...

— Слухай, — поспішно урвала Бабуня, — жінка може стати чарівником не більше, ніж чоловік може стати відьмою, тому що...

— А я чула про чоловіків-відьмаків, — сумирно вставила Еск.

— Про чорнокнижників!

— Думаю, так.

— Не буває чоловіків-відьмаків, бувають чоловіки-телепні! — палко вигукнула Бабуня. — Якби чоловік був відьмаком, то насправді він був би чарівником. Вся справа, — вона поплескала себе по голові, — в головознавстві. В тому, як працює твій розум. Бач, чоловічий розум працює не так, як наш. Їхні чари — то самі числа, кути, фігури та спостереження за зірками, ніби це має якесь значення! Це все Сила. Це все, — Бабуня подумала і витягла на світ слово, яким любила описувати все те, що зневажала в чарівниках, — гемеметрія.

— Ну то чудово, — з полегшенням сказала Еск. — Я лишуся тут і вчитимуся відьомства.

— Ех, — похмуро відповіла Бабуня, — сказати це неважко. От тільки не думаю я, що так само легко буде зробити.

— Але ж ти сама казала, що чоловіки бувають чарівниками, жінки — відьмами, а навпаки не буває.

— Казала.

— Тоді, — тріумфально сказала Еск, — усе вирішено, правильно ж? Я просто не можу не стати відьмою.

Бабуня вказала на костур. Еск знизала плечима.

— Це просто стара палиця.

Бабуня заперечно похитала головою. Еск кліпнула.

— Ні?

— Ні.

— І мені не бути відьмою?

— Не знаю я. ким тобі бути. Візьми костур.

— Навіщо?

— Візьми костур. Тепер дивись: я вже поклала дрова в камін. Запали його.

— Кресало лежить на... — почала Еск.

— Якось ти сказала мені, що є кращий спосіб розвести вогонь. Покажи.

Бабуня підвелася. У напівмороці кухні здавалося, що вона виросла, заповнивши кімнату пронизаними загрозою хиткими рваними тінями. Її погляд увіп’явся в Еск.

— Покажи, — звеліла вона, і в голосі її був лід.

— Але... — розпачливо вимовила Еск, притискаючи до себе важкого костура і перекинувши табуретку в поспішній спробі відступити.

— Покажи!

Скрикнувши, Еск крутнулась на місці. З її пучок злетіло полум’я і дугою перетнуло кухню. Дрова вибухнули з такою силою, що меблі розлетілись навсібіч; у вогнищі зашипіла куля яскраво-зеленого вогню. По кулі побігли мерехтливі візерунки, вона зі шкварчанням закрутилася на каменях, які почали тріскатись, а потім і плавитись. Залізна задня загородка відважно протрималась аж кілька секунд, перш ніж розтанути, як віск. Востаннє вона показалася у вигляді багряної плями на поверхні вогненної кулі, після чого зникла остаточно. Ще за мить та ж доля спіткала чайник.

Коли здавалося, що вслід за ними ось-ось зникне й димар, старезна кладка провалилася, й вогненна куля зі шкварчанням зникла в отворі.

Еск сиділа, з подивом дивлячись на власну руку.

— Це були справжні чари, — нарешті сказала вона. — І їх створила я.

— Один з видів справжніх чарів, — уточнила Бабуня. — Не забувай про це. І ти не маєш постійно викидати такі коники. Якщо вже в тобі є ця Сила, навчися нею керувати.

— А ти можеш мене навчити?

— Ти повинна вирушити туди, де є ті, хто можуть. До школи чарівників.

— Але ж ти казала...

Бабуня на мить припинила наливати воду з відра у глечик.

— Так, так, — різко урвала вона. — Забудь про те, що я казала, про здоровий глузд і таке інше. Часом доводиться йти туди, куди тебе веде життя. Гадаю, ти так чи інакше потрапиш до школи чарівників.

Тієї ночі, коли Еск уже давно було відправлено в ліжко, Бабуня вдягла капелюха, запалила нову свічку, розчистила стіл і дістала з потаємного місця в кухонній шафі маленьку дерев’яну скриньку. В ній містилися пляшечка чорнил, старезне гусяче перо та кілька аркушів паперу.

Бабуня ніколи не почувалася зручно, стикаючись зі світом літер. Вона вирячила очі, висолопила язика, на її лобі виступили краплини поту — але перо продовжувало з рипінням рухатися по сторінці під супровід тихих уривчастих «а щоб тебе» та «хай йому грець». Лист мав такий вигляд (хоча цьому варіантові бракує свічкового воску, виправлень і чорнильних та масних плям):

«Головному чарівникові

Не видна Академія

Вітаня, сподіваюся у вас вседобре, направлюю довас таку Ескаріну Ковальчук, вона має таланти чарівника, але шо з нею робити далі я незнаю, вона хорошій робітник і чістюля і вміє різномонітні господарські діла, я пошлю з нею грошив, довгих вам років і спочити вмирі, щироваша, дівиця Есмєральда Дошчевіск, відьма».

Бабуня піднесла листа до свічки й критично його проглянула. Лист таки вдався. Слово «різномонітний» вона запозичила з «Альманаку», що його перечитувала щовечора. Бабуня не мала твердої впевненості в тому, що це значить, але все одно цс було з біса гарне слово. Вона скріпила листа свічковим воском і поклала на шафу. Завтра вона віддасть його листоноші — все одно йти в село по нового чайника.

<З академії не відповіли. Про те, як бабуня і Ескарина добиралися до столиці; як їх зустріли і з ким і чим довелося боротися дівчинці, — читайте у повній версії твору.>

Переклад Олександра Міхельсона

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

1. Уявіть себе літературознавцем/літературознавицею: які б характеристики для стилю оповіді Террі Пратчетта ви запропонували (таємничість та іронія; вигадливість і гра словами; використання відомих сюжетів на свій лад). Чим саме автор утримує увагу читача упродовж усього твору?

2. Висловіть власне враження про те, як з'явилася на світ «перша чаклунка». Чому вона отримала ім’я Ескарина?

3. Розкажіть, як бабуся Дощевіск вчила Ескарину відьомства. Які головні премудрості мала засвоїти внучка?

4. У який спосіб бабуся Дощевіск пропонує Еск розв'язати гендерне питання — стати чарівницею? Прокоментуйте щодо цього її вислови: «Якщо вже в тобі є ця Сила, навчися нею керувати» і «Часом доводиться йти туди, куди тебе веде життя».

5. Оцініть супровідний лист, який написала бабуся до Академії чарівників. Сформулюйте висновок про те, чому важливо вміти писати грамотно. Чому не можна замінити грамотність «до біса гарними словами», значення яких не розумієш?

6. Напишіть лист від імені Ескарини Ковальчук до викладачів Невидної Академії, у якому вона пояснює, чому дівчата повинні мати право навчатися магії. Які аргументи вона могла б використати? Як би переконала строгих магів?

7. Як би виглядав світ Дискосвіту, якби всі традиції магії були змінені?

8. Як ви думаєте, чи могли б маги і відьми об'єднати сили для створення чогось нового? Як би це виглядало?

9. Чому, на вашу думку, люди часто бояться змін? Як це проявляється в романі?

10. Які цінності, на вашу думку, хотів передати Террі Пратчетт людству? Поясніть, чому важливо мати свободу вибору?

11. Що вас надихнуло найбільше в історії Ескарини? Чому?

12. Розгляньте обкладинки кількох видань роману «Право на чари». Які з них і чим більше відповідають духу та настрою твору? Яка з них вам подобається найбільше? Запропонуйте свій варіант обкладинки.

Обкладинки видань роману різними мовами

https://tinyurl.com/bukrek-edu-ZAR-8-Pratchett-1

1. Упізнай персонажа твору «Право на чари» за описом

2. Філворд

ЖИВІ СТОРІНКИ

13. Об'єднайтесь у пари і поставте діалоги бабусі й онучки в класі. Поміркуйте, які риси «вчительки» й «учениці» варто підкреслити в цих діалогах.

ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ

14. Організуйте «рекламну кампанію» на підтримку магів або відьом. Створіть плакат, слоган і короткий текст, який переконує молодь обрати одну зі сторін. Наприклад: «Магія — це шлях до великих відкриттів!» або «Відьми ближчі до людей: твори дива щодня!».

СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

1. Придумайте новий епізод роману, де Ескарина демонструє свої здібності й змушує магів переглянути свої переконання. Вартість завдання — 1 соверен.

2. Зануртеся у магію Дискосвіту. Досліджуйте, створюйте, уявляйте — і дайте волю фантазії, щоб показати, як виглядає ваша магія. Готові до чарівної подо рожі? Вартість кожного виконаного завдання — 1 соверен.

Створіть рекламну афішу, яка запрошує учнів вступити до Невидної Академії. Додайте девіз Академії, вигадані курси й візуальні елементи.

Створіть «альбом спогадів» Ескарини. Додайте малюнки її подорожей, портрети знайомих персонажів і записи про важливі події.

Вигадайте герб для Ескарини Ковальчук як майбутнього мага або відьми. Додайте символи, які відображають її характер, здібності та вибір.

Придумайте і зобразіть нові магічні предмети, які могли б з'явитися в романі. Додайте короткий опис функцій.

Створіть сторінку з книги заклинань Ескарини (текст заклинання, малюнок, нотатки про наслідки використання).

Укладіть «Жартівливий словник відьом»: 10 нових магічних термінів сучасних відьом чи магів із тлумаченням.

ТВІР У МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ

У 2023 р. пошта Великої Британії випустила серію поштових марок, присвячених Террі Пратчетту і його персонажам.

ОЦІНЮЄМО СЕБЕ

Дайте усні (письмові) відповіді на запитання. Кожна правильна відповідь — 2 гайворони.

1. Чому перекладач змінив оригінальну назву «Equal Rites» («Рівні обряди») на «Право на чари»?
2. Чому дівчинка, незважаючи на чарівний костур, не мала «права на чари»?
3. Чому, на думку бабусі Дощевіск, чародійство «як граблі, що лежать у високій траві»?
4. Чому бабуся називала чоловічий розум гемеметрією?
5. Чому будь-якими чарами (талантами) треба навчитися керувати?
6. Чому роман Пратчетта зараховують до сатиричного фентезі?

У Дискосвіті магічні ліхтарі освітлюють важливі події. Запаліть «ліхтарі», які освітлюють ваші досягнення і «світлом думок» створюють чарівну атмосферу світу творів Террі Пратчетта.

Розкажіть чи запишіть: