Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко
Дарувати тепло тіням
Ульф Старк (1944-2017). «Маленька книжка про любов»
Я намагаюсь підтримувати зв'язок із дитиною в собі, це таке своєрідне самонавіювання.
Ульф Старк
Про що може мріяти сучасна дитина? Про новий ноутбук чи телефон, веселу подорож до парку розваг, іграшки й солодощі — чи про повну сім’ю та ситу мирну вечерю у колі рідних? Мрії різноманітні, і всі вони надзвичайно важливі для дітей. Але найзаповітніші мрії не вигадують — вони народжуються в серцях. Як легкі птахи, злітають вони у височину з надією, що десь там, нагорі, хтось-таки їх почує й обов’язково втілить. Не може не втілити...
Заповітні мрії — особливі. Вони теплі й беззахисні, мов щойно народжені мишенята. І хоч вони безтілесні, наче тіні, та кожна з них має свій запах! Одна пахне різдвяною ялинкою, інша — нагрітими на сонці яблуками, ще інша — рукавом татової військової форми. Відчути запахи мрій може лише той, хто зберіг дитину в собі на довгі роки, хто уміє дарувати тіням тепло й наповнювати ними власні твори. Саме таким знавцем дитячих мрій та сердець був шведський письменник Ульф Старк...
Знайомтеся, автор!
Повне ім’я: Ульф Старк.
Дата й місце народження: 1944 р., Стокгольм (Швеція).
Дата й місце смерті: 2017 р., Стокгольм (Швеція).
Освіта: вищої освіти не здобував.
Нагороди: премія Астрід Ліндгрен (1993), Nordik Children's Book Prize (1988), диплом Міжнародного журі Премії Андерсена (2000) та інші.
Найвідоміші твори: «Диваки і зануди», «Нехай танцюють білі ведмеді», «Чи вмієш ти свистати, Юганно?», «Моя сестричка — ангел», «Тоді я був просто Ульф», «Втікачі» та інші.
Ульф Старк
• Починав писати ще у школі — не без допомоги шкільного товариша — Пітера Курмана.
• Перші твори написані для дорослого читача. В інтерв'ю говорив: «Моя перша дитяча книжка — це прощання з дитинством».
• 1975 р. дебютував як дитячий письменник повістю «Петер і червоний птах».
• Прорив стався у 1984 р., коли Старк на конкурс дитячих творів подав повість «Диваки і зануди». Книга виграла конкурс, отримала кілька престижних нагород, а пізніше стала основою для телесеріалу і мюзиклу.
• З 2010 р. — почесний доктор Стокгольмського університету.
Одна з останніх фотографій У. Старка
УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
• У квітні 2016 р. відвідав Україну як почесний гість Дитячої програми «Книжкового Арсеналу».
• Львівське «Видавництво Старого Лева» видало низку творів Старка у перекладі Галини Кирпи.
КЛЮЧІ ДО ТЕКСТУ
Чудова пора — дитинство! Ростеш собі безтурботним, ходиш до школи, мрієш, жодного клопоту, хіба уроки. Тато й мама ще такі молоді, щасливі, дбають про тебе, і ти думаєш, що так буде завжди...
На жаль, трапляється, що усе раптом летить шкереберть! Як зараз у тебе й твоїх ровесників... Тато йде охороняти кордон, а мама залишається з тобою чи з усіма вами, дітьми. І час ніби зупиняється, і мрії згортаються... Ні, залишаються дві: аби той, хто приніс усім скільки горя, згинув і щоб скоріше повернувся тато!
О, тато! Як його не вистачає... Ти чекаєш на нього щодня, щохвилини! Ти пам’ятаєш його усмішку, кожну рисочку його обличчя, його запах, голос, розмови з тобою. Тобі дорога кожна його одежина, до якої можна доторкнутися!.. Й одного дня він обов’язково повернеться! І весь той затишок, і спокій, і безпека, і впевненість з’являться в тобі знову.
Так думав і Фред — герой повісті Ульфа Старка «Маленька книжка про любов», шведський хлопчина, який виглядав тата й таки діждався його на Різдво! Так думають усі діти на землі...
МАЛЕНЬКА КНИЖКА ПРО ЛЮБОВ
(скорочено)
Мама й тато назвали мене Фредом.
Але це не допомогло. Почалася війна. І татові довелося поїхати з дому і оберігати кордон десь далеко на півночі. Мама плела рукавиці та шкарпетки, щоб він не мерз, бо зима видалася дуже холодна.
Я поставив тата на полиці кахляної груби, щоб він відчув тепло. Власне, не тата, а його фотографію. На голові в нього був негарний формений кашкет, а в роті — люлька. Здавалося, він намагався усміхнутися.
— Усе буде гаразд, — мовив я. — Скоро ти повернешся, ось побачиш.
Він не відповів. Але я все одно з ним говорив.
— До речі, я вже знаю, що подарую тобі на Різдво, — сказав я, щоб хоч трохи його підбадьорити.
Потім я поставив поруч з його фотографією мамину, аби тато не почувався самотнім. На фото мама усміхається, бо в неї в животі сиджу я.
Тоді мені здалося, що в тата трішки смикнувся кутик рота.
— Гляди, не загуби люльку, — сказав я.
— З ким ти говориш? — крикнула мама з передпокою.
— З татом, — відповів я.
— Чудово, — мовила вона. — Скажи йому, нехай швидше повертається додому.
Мама зайшла у велику кімнату й поцілувала мене в чоло. Вона вже була взута у високі чорні чоботи зі шнурками. І одягнена в уніформу з металевими ґудзиками. Бо тепер мама працювала кондуктором трамвая, щоб нам вистачало грошей.
— Не перестарайся, — сказала вона. — І не забудь вчасно піти до школи.
— Атож, — відповів я. — Мені лише треба ще дещо зробити.
Я пішов у гардеробну кімнату. Світла не запалював. А в дверях залишив невелику шпарину. Там мені було добре чути, як у вентиляторі шумить вітер. На підлозі стояли татові святкові черевики, готові закружляти в танці, щойно тато засуне у них ноги. Над черевиками висів гарний костюм, темно-синій, у вузеньку світлу смужку. А на полиці лежав капелюх, очікуючи, коли тато вдягне його на свій вимитий причесаний чуб.
Коли я в напівтемряві примружив очі, то ніби побачив його на повен зріст.
— Хочеш почути таємницю? — пошепки спитав я.
— Ну, звісно, старий, — прошумів тато з вентилятора.
— Я люблю Ельсу з нашого класу.
— О-о, — прошурхотів він. — Любов — це вагоме слово.
— Так, — сказав я. — Але ти нікому не скажеш? Бо ніхто про це не знає. Навіть Оскар. І вона також. Тобто Ельса.
— Та я й не писну, — відповів він.
— Обіцяєш?
— Є шведи, що вміють мовчати, — сказав він.
Між капелюхом і костюмом немовби зависла невидима усмішка. А це свідчило про те, що він і справді не збирався роздзвонювати новину про мою любов нікому, тим паче чужим людям.
— Бувай, — мовив я. — Мені треба бігти. У нас сьогодні іспит з математики. Тож краще не запізнюватися.
— Та певна річ. Щасти тобі, — прошуміло востаннє з вентилятора.
Як приємно було говорити з татом, навіть якщо тепер замість його голосу до мене долинав лише шум із вентилятора в гардеробній кімнаті. Він будь-чию любов сприймав усерйоз.
<На іспиті Фред вирішив допомогти Ельсі, але вчителька помітила його записку і насварила обох. Після уроків хлопчик пішов до знайомого продавця ялинок Гранфоша — допомогти йому і заробити трохи грошей, а потім допоміг багатій пані вибрати і віднести додому ялинку.>
ТАНЕЦЬ ЗІ ШВАБРОЮ
Дорогою додому я минав ринок і на тому місці, де стояв Ґранфош, набрав повен лантух гілля і трісок. Вулиці були темні, безрадісні, бо цієї зими ніде не горіли ліхтарі. І на вікнах висіли чорні маскувальні штори, щоб ніякі бомбардувальники не загледіли будинків із повітря.
Але в нашому будинку світилося. Мама вже була вдома.
У неї грав патефон. Сама вона танцювала по кімнаті зі шваброю.
Притискала її до себе й мовби пливла, перебуваючи у сні, з якого не хотіла прокидатися. Пісня називалася «Cheek to cheek», тобто «Щока до щоки».
Ілюстрація до твору Марії Фої, 2015
— «I’m in Heaven», — співав Фред Астер. Саме на його честь я й отримав своє ім’я.
— Привіт, — мовила мама, побачивши мене. — Я танцюю, щоб зігрітися. Але ні до чого доброго зі шваброю не дотанцюєшся.
— Не так, як із татом? — спитав я.
— Не так, — відповіла вона.
Мама любила танцювати з татом. То було тоді, як вони зустрічалися. Але тепер черевики, в яких тато танцював, стояли в гардеробній кімнаті і тужили за його ногами. Ми також тужили. Але ми тужили не лише за його ногами, а й за цілим татом.
— Дурна війна, — сказав я.
— Чорт забирай цю кляту війну, — мовила мама й пожбурила швабру в куток.
— Ти вилаялася, — зауважив я. — Так не можна.
— Якщо це стосується війни, то можна.
Мама подивилася на татову фотографію, що стояла на кахляній грубі. І на свою, яку я поставив поруч. На тій фотографії вона тримала руку на своєму круглому животі й усміхалася, бо в неї в животі був я. Тепер вона не усміхалася. Та однак тримала руку на животі.
— Як би мені хотілося, щоб він приїхав, — сказала вона й зітхнула. — Бодай на кілька годин.
— Від любові стільки туги, — сказав я і теж зітхнув.
— Атож, — мовила вона. — Коли любиш, то ніби радієш і сумуєш водночас.
— Саме так, — погодився я.
Я бризнув краплю парфумів з флакончика собі на вказівний палець і тицьнув їй під ніс.
— Понюхай, — сказав я. — Правда ж, гарно пахне?
— Дивовижно, — відповіла вона. — Де ти це взяв?
— Мені дала пані, яка купила ялинку, — відповів я. — Вона була схожа на фею. Тож тепер у нас усе владнається. А на ці гроші ти можеш купити щось на різдвяний стіл.
Я віддав мамі банкноту, яку отримав від тієї пані.
І мама мене обійняла.
— Ми матимемо на Різдво все, що треба. Навіть якщо вдома будемо тільки ти, я і мій живіт. Може, виймемо різдвяні ясла?
— Виймемо, — відповів я.
Ми поставили ясла з дерев’яними фігурками так, щоб тато міг дивитися на них зі свого місця на кахляній грубі. Як-не-як, а це він їх змайстрував. Так гарно вмів майструвати хіба що Ісусів тато.
Мама дивилася на дитину. А я дивився на двох корівок.
Потім мама сіла на канапу доплітати те, що почала, а я вдягнув піжаму, почистив зуби і шаснув у гардеробну кімнату, щоб погомоніти з вентилятором.
— Тебе, здається, щось гнітить? — прошуміло там. — У тебе був поганий день?
— І добрий, і поганий, — відповів я. — Сьогодні одна фея купила в мене ялинку. Це добре. Але сталося дещо страшенно погане.
— Що саме?
— Пам’ятаєш, я розповідав тобі вчора про дівчину?
— Це та, в яку ти трішки закоханий?
— Так. Я нечесним способом хотів допомогти їй на іспиті з математики. Нишком від неї. Аби тільки її розвеселити. Але все зірвалося.
— У любові завжди треба бути чесним, — сказав вентилятор.
— Ну, і що ж мені тепер робити?
— Поговори з нею.
— Я боюся.
Ілюстрації до твору Марії Фої, 2015
— В любові нема чого боятися. Ти маєш бути готовий чимось жертвувати.
— Можливо, — сказав я. — Коли ти приїдеш додому?
— За першої слушної нагоди. Як тільки той ідіот з чорними вусиками порачкує назад. Ти почистив зуби?
— Так.
— Тоді добраніч. Бувай.
І голос зник. Напевно, повернувся в Норланд. А мені треба було лягати спати. Я лежав і думав про те, що можна пожертвувати задля любові...
<Наступного дня Фред і його друг Оскар приклеїли вусики скелету — щоб було схоже на фюрера. Директор звелів винести догани обом бешкетникам. Однак у догані вчителька приписала: «На Вашому місці я б ним пишалася».>
ПАРИЖ МІСТИТЬСЯ ПРЯМІСІНЬКО НАД ЕЛЬСИНОЮ ГОЛОВОЮ
Директор перехопив мене, коли я наступного ранку підстрибцем ішов коридором. Я запізнювався. Річ у тім, що я довго дивився на закоцюблого снігура, який сидів на гілці, і роздумував про Ельсу...
— Яке щастя, що ти мені попався, — засопів директор.
Сам я не міг назвати щастям зустріч із ним...
— Добре, — сказав він. — Ти показував учора вдома догану?
— Так.
— Що сказали твої батьки?
— Тата вдома немає. А мама плакала.
Директор посміхнувся.
— Ось бачиш, як ти засмутив свою маму, — сказав він.
Але коли директор уже відійшов досить далеко, я крикнув:
— ВОНА ПЛАКАЛА ВІД ГОРДОСТІ! До речі, пане директоре, якщо ви відліпите вуса, це вам нічого не дасть. Однак усі, хто тільки гляне на скелет, щоразу їх згадуватимуть!
Тоді я щодуху помчав до свого класу.
Це був непоганий початок дня...
Учителька запалила з нагоди адвенту чотири свічки, що були в підсвічнику на столі. Якби все було, яку попередні роки, то вона прочитала б щось про Різдво, а тоді роздала б нам табелі.
Але тепер вона повісила на стіні карту Європи.
— Такий вигляд мала Європа перед війною, — сказала вона. — Я хочу, щоб ви це пам’ятали. Хоч би як воно все закінчилося.
Ми одне за одним показували на карті різні міста. Це чимось скидалося на церемонію похорону, коли люди поважно підходять до труни, в якій лежить бабуся.
Увесь час мені здавалося, що хтось дивиться на мене. Але щоразу, як я повертав голову, Ельса спокійно дивилася поперед себе.
Легко уявляти будь-що, коли тобі хтось подобається. Згодом надійшла черга виходити до карти Конрадові. Він мав показати Париж. Але замість цього став корчити з себе блазня. Вимахував туди-сюди указкою, ніби фехтував.
Урешті-решт він кінчиком указки тицьнув у Польщу.
— Мені хотілося б, щоб ви бодай трохи щось думали, — сказала вчителька. — Невже ти, Конраде, справді не знаєш, де Париж?
— Яке це має значення? — відповів він. — Фраєр його однак загарбає.
— Фюрер, — ледь чутно поправила його вчителька. — І сподіваюсь, цього не станеться. Сідай на місце. Ельсо, іди до карти й покажи Париж.
Ельса приставила указку до потрібної червоної крапки. Париж містився прямісінько над її кучерявою головою.
— Та це всі знають! — крикнув Конрад.
— Усі, крім тебе, — сказала Ельса.
Вона промовила це так голосно, що всі почули. Конрад почервонів як рак. А коли вона поверталася на своє місце мимо нього, то шепнула йому на вухо щось таке, від чого він почервонів ще дужче.
Вчителька трішки засмутилась, як засмучуються люди, коли виходить не те, що їм хотілося. Вона кивнула головою на купу конвертів.
— Певно, пора вже роздати табелі, щоб у вас нарешті почалися різдвяні канікули, — сказала вона. Учителька викликала нас до столу по черзі. І тисла нам руку. Ми брали табелі, кланялися або робили кніксен і виходили з класу.
Я бачив, як пішли Оскар та Ельса. Але мені треба було лишитися і подякувати за догану. Я це відчував.
— Дякую вам за те, що ви написали, — сказав я. — Мама була рада.
Фред і Ельса
— Це добре. Нині людям потрібно трішки радості.
— А ще я хочу сказати, що ви — найкраща вчителька, яка в мене будь-коли була.
— Дякую тобі, Фреде. Побачимося в новому році. Тепер іди. Мабуть, Ельса тебе чекає. Принаймні останні півуроку вона не зводила з тебе очей.
Я вже рушив до дверей.
— Щасливого Різдва, — сказала вчителька
— Щасливого Різдва, — відповів я...
<Фред вступився за подругу. За це Конрад розбив йому губу. Фред і Ельса порозумілися і пішли додому разом.>
ГУБНА ГАРМОШКА, КОВЗАНИ... І ЩЕ ДЕЩО
Наступного дня мама пішла на роботу ще о четвертій ранку. Та передусім вона мене обійняла — то були мої перші різдвяні обійми.
— А ти поспи, — сказала вона. — Я повернуся десь о третій.
Коли вхідні двері зачинилися, я підтягнув маскувальні штори. Надворі світив місяць і мерехтіли зірки, тож мені стало веселіше.
Я ліг на канапу, дивився на них і думав про обійми. Про те, як по-різному обіймаються мама та Ельса. Хоч мені подобалися обійми обидвох.
Тоді я заплющив очі. І знову заснув.
Прокинувся я вже тоді, як розвиднілось.
Я приніс із горища хрестовину й картонну коробку, де було написано: «Різдвяні ялинкові прикраси». Я закріпив ялинку в хрестовині й повісив на неї прапорці, кошички з горішками, барвисті скляні кулі, паперових ангелів, яких сам витинав, солом’яну зірку на верхівку і багато різдвяних свічок.
Після цього я загорнув у папір флакончик парфумів для мами. І подарунок для тата, який він отримає, коли приїде додому. Якщо це справді станеться.
Далі я вже не знав, що робити. Тож подався до гардеробної кімнати, щоб побажати щасливого Різдва у вентилятор.
Я став перед черевиками, в яких тато танцював.
— Без тебе буде нелегке Різдво, — сказав я. — Сподіваюся, тобі там усе-таки добре. Еге ж?
Ілюстрація до твору Марії Фої, 2015
Ніхто не відповів. Але тато завжди казав, що мовчання — знак згоди, тож я повів далі:
— Чудово. Мене обняла та дівчина. Ну, ти знаєш яка. І подарувала мені люстерко, щоб я дивився на себе. Це добре?
Вентилятор усе ще мовчав, либонь, погоджувався.
— А от мама плаче іноді, коли думає, що я не бачу, — розповідав я. — І тоді вона ще більше сердиться. Та це від любові. Бо вона тужить за тобою. Ще б пак!
У вентиляторі зашуміло. І зашурхотіло. Начебто осіннє листя застрягло в решітці вентилятора й тріпотіло на протязі.
Я чекав. Але відповіді знов не було.
— Я просто хотів побажати тобі щасливого Різдва, — мовив я. — Щасливого Різдва!
Про всяк випадок я проказав ті слова тричі. Три — щасливе число.
Мама перевдяглася. На ній була червона сукня з лискучої тканини. Я теж причепурився — в білу сорочку й краватку-метелик, схожу на пропелер. Та ще й гарно пахнув. Бо причесався, бризнувши на голову татової туалетної води для волосся з синьої пляшечки, що стоїть у шафці у ванній кімнаті.
Свічки горіли на ялинці та в підсвічнику, якого я змайстрував на уроці праці.
Біля різдвяних ясел стояв пряниковий будиночок, якого ми з мамою спекли вчора ввечері. Він був зовсім крихітний, бо майже всі продукти видавали за картками, щоб під час війни вистачило всім.
— Ісус може там гратися, як трішки підросте, — сказав я.
Мені здалося, що тато з фотографії, яка стояла на кахляній грубі, усміхнувся.
Ми вже поїли кашу і попили різдвяний напій з чорної смородини та виноградного соку.
— До ковбаси приступимо зараз чи згодом? — спитала мама.
— Напевно, почекаємо, — відповів я. — Щоб не луснути.
— Твоя правда, — згодилася мама і погладила свій живіт.
Від цих слів стало легше на душі. Наче перед нами стояла гора лагоминок, і ми могли вибирати, що завгодно. Та насправді в нас більше не було нічого. Через цю чортову війну багато чого не вистачало.
— Може, розберемо подарунки? — спитав я.
— Ану ж.
Я отримав темно-синій светрик з білими зірками — мама сама його сплела. Він нагадував нічне безхмарне зимове небо. Також мені дісталися ковзани й губна гармошка, про яку я мріяв.
— І є ще один подарунок, — мовила мама.
Вона хвильку помовчала, щоб мене взяв нетерпець.
— У тебе буде братик або сестричка. Але це ти отримаєш трохи згодом... Від мене й від тата. Хоч тато ще нічого не знає.
Тоді я схилився до мами і побажав щасливого Різдва створіннячку, яке жило в неї всередині.
Я приклав вухо до живота, намагаючись почути яку-небудь відповідь. Але я її не почув. Напевно, це був не найкращий день для того, щоб отримувати відповіді від найближчих родичів.
Мама мовчки погладила мене по голові. У кахляній грубі тріщали поліна.
Потім настав час вручити мамі подарунки, що я наготував. У першому пакетику лежав браслет, якого я зробив зі шматини шнурка та хтозна-скількох гаєчок, що ми з Оскаром познаходили в купі металобрухту і відтерли до блиску за допомогою знаменитого засобу для чищення «Відьма на мітлі».
— О, дякую, — мовила мама і вдруге за цей день обійняла мене.
— Це так, дрібничка, — сказав я. — Далеко не золотий браслет. А от тепер — справдешній сюрприз.
То був кришталевий флакончик парфумів.
— Парфуми радості від феї, яку мені пощастило зустріти, — сказав я.
Настав момент для третіх обіймів!
— Я не знаю, що б я без тебе робила, — сказала мама.
— І я, — сказав я.
Тільки вона втерла по краплі за кожне вухо, як з подвір’я долинув якийсь страшенний гуркіт. Він прокотився луною між стінами будинків і з тріском припинився.
Тоді знов щось почало гудіти.
— Що це там за ідіот? — буркнула мама.
І рішуче підійшла до вікна.
МАЙОР БУДЬ ЛАСКА
Мама відсунула чорну штору й відчинила вікно.
— Ви з глузду з’їхали? — крикнула вона. — Як можна зчиняти такий гуркіт? Хіба не знаєте, що сьогодні Святвечір?
— Знаю! — долинув із подвір’я захриплий голос.
Там стояв військовий мотоцикл з коляскою. Гуркотів мотор. А голос належав водієві у шкіряній шапці та окулярах для їзди на мотоциклі.
— Фреде! Едіт! — гукнув він. — Допоможіть мені!
— Едвін! — скрикнула мама і похитнулася, ніби в неї запаморочилась голова.
— Тату! — загорлав я.
Бо то справді був тато.
Коли ми прошкребли йому окуляри, що взялися морозом, він моргнув. Я обійняв його. Здавалось, я обіймав сніговика. У колясці біля нього сидів якийсь бородань в офіцерській шапці. Він зовсім не ворушився.
— Любі мої, — мовив тато слабеньким, але радісним голосом. — Як добре, що я вже тут! Ану, Фреде, гайни до Ґранфоша й попроси, нехай прийде сюди і віднесе мене в хату. Бо сам я не здужаю й пальцем поворухнути...
Коли я привів Ґранфоша, тато все ще розтавав від маминих поцілунків та обіймів. У нього вже порожевіли щоки.
— А що з тим будемо робити? — спитав Ґранфош, кивнувши головою на бороданя в колясці і піднімаючи тата.
— З оцим майором? — перепитав тато. — Нехай поки що тут посидить.
Ґранфош завдав тата на плечі, як мішок картоплі.
Він майже не сопів, хоч сходити треба було на четвертий поверх.
Коли Ґранфош садовив тата в крісло перед кахляною грубою, тато вже міг згинати ноги. Мама відчинила втулки на кахляній грубі, щоб у кімнаті стало тепліше. Тато сидів, усміхався і розтавав.
— Я позичив мотоцикл, — сказав він. — На жаль, я зовсім на трішки, бо завтра мушу бути вже на місці.
— Але все-таки ти тут, — сказала мама. — Це просто якесь диво...
— А ти вся чогось сяєш, — сказав він мамі.
— Фред подарував мені парфуми радості, — усміхнулася мама.
Тоді татові заманулося їх понюхати. Вона підставила свою щоку йому до носа.
Обкладинка шведського видання. Художниця Іда Бьордс
І поки він удихав у себе ті приємні пахощі, вона влучила момент і похвалилася йому, що має для нього в животі різдвяний подарунок. І тут по татових щоках потекли сльози, наче в нього щось заболіло.
— Який я щасливий, — мовив він. — Які ми щасливі.
Тато підвівся з крісла, бо тепер його ноги по-справжньому нагрілися. Він пригорнув маму до грудей і кивнув мені, щоб і я підійшов. Потім заходився нас погойдувати туди-сюди, мовби на світі не було ніяких вусатих ідіотів.
Раптом мама здригнулася.
— Лишенько, ми ж забули про того дядька! — скрикнула вона.
— Про якого дядька? — запитав тато.
— У колясці, — відповіла мама. — Ми його навіть не запросили.
Дядько сидів так, як ми його й залишили. Сидів і ні мур-мур. Навіть не глянув на нас, коли ми підійшли. Він був закутаний, як мумія, в сіру армійську ковдру. Офіцерська шапка була міцно прив’язана під підборіддям, щоб її, бува, не здуло вітром. У нього були червоні щоки й довга біла борода.
— Хто це? — спитав я.
— Майор Будь Ласка, — відповів тато. — Я підібрав його, як заїхав до двоюрідного брата на хутір.
Коли ми зняли з майора шапку і маску гнома та розкутали ковдру, то побачили, хто то такий. Власне, то всього-на-всього був мішок, повен найдивовижніших лагоминок: хліба, масла, сиру, свіжої шинки, яблук і всіляких ковбас.
— Тепер ходімо додому святкувати Різдво, — сказав тато.
Ми в цілковитій тиші пили і їли все, чим пригостив нас той майор.
Час од часу тато підводився і нюхав мамині парфуми. Раз по раз мама сміялася і гладила себе по животу, хоч ніхто не казав нічого дуже смішного. А я виглядав з-за різдвяної ковбаси, аби впевнитися, що тато сидить за столом, на своєму звичайному місці.
Потім мама дала йому мій табель, скручений у трубочку і обв’язаний червоною стрічкою.
— Що це таке? — спитав він і тицьнув пальцем на оцінку з дисципліни.
Тоді мама розповіла про вуса, які я приліпив на скелет. І як розлютився директор. І що їй написала вчителька.
Тато засміявся і пригорнув мене до себе.
— Оце так подарунок! Оце так Різдво! — вигукнув він.
Ілюстрація до твору Марії Фої, 2015
Потім він приніс свої черевики, у яких завжди танцював, почистив їх і завів патефон. Коли Фред Лстер почав співати, тато запросив маму на танець.
Я ліг на канапі і вийняв з кишені люстерко, що мені подарувала Ельса.
Тільки-но я глянув у нього, як задзвонив телефон.
— Візьмеш слухавку? — спитала мама, бо їй не хотілося відривати свою щоку від татової. — Хто це може телефонувати в такий час на Святвечір?
Тримаючи в руці люстерко, я взяв слухавку.
То була Ельса.
— Привіт, — сказала вона. — Знаєш, що я роблю?
— Ні.
— Я їм шоколад. Найсмачніший у світі шоколад. Я просто хочу подякувати. А ти що робиш?
— Дивлюся на себе в люстерко.
— Тоді ти бачиш там того, хто мені подобається, — сказала вона.
І тут сталося щось дивне. Якщо не зважати на ніс, то я побачив когось такого, хто мав дуже непоганий вигляд. До того ж він усміхався так, що мені відібрало мову. Здалека я чув, як Фред Астер співав «I’m in Heaven». — Агов? Де ти? — спитала вона.
— I’m in Heaven, — відповів я. — Це означає: «Я в небі».
— Та я знаю, — відповіла Ельса. — Побачимося завтра?
— А чом би й ні, — відповів я, а тато й мама все танцювали й танцювали біля ялинки.
Переклад Галини Кирпи
Адвент — у католиків і протестантів: дні перед Різдвом.
Банкнота — паперовий грошовий знак.
Кніксен — легке присідання з шанобливим уклоном як привітання між жінками (наприклад, учениці до вчительки).
Лагоминки — солодощі; смаколики.
Норланд — регіон у Північній Швеції.
Патефон — програвач для музичних платівок.
Уніформа — професійний одяг.
Фраєр — (тут) пуста, нікчемна людина.
Фред Астер — американський актор, танцюрист і співак (1899-1987).
Фред — шведське ім'я «Fred» у перекладі означає «мир».
Фюрер — нім. «вождь» (зазвичай так називали Гітлера).
ПІЗНАЄМО СЕБЕ
Повість Ульфа Старка «Маленька книжка про любов» — це не лише зворушлива історія про перше кохання, а й глибокі роздуми про стосунки в сім'ї, силу любові та сміливість бути собою. Обміркуйте кожну ситуацію, висловіть та обґрунтуйте думку. Пам'ятайте: у цьому завданні важливо не знайти правильну відповідь, а поділитися думками й зрозуміти погляди інших.
СИТУАЦІЯ 1. Фред закоханий в Ельсу, але боїться, що вона знехтує його. Його страх втратити дружбу заважає йому зробити крок уперед. Чи варто ризикувати дружбою заради можливості відкрити свої почуття? Що важливіше: залишити все, як є, чи зізнатися, навіть якщо наслідки непередбачувані? Чому важливо бути чесним із собою та іншими?
СИТУАЦІЯ 2. Фред бачить, як мама хвилюється за батька, який охороняє кордон, і хоче допомогти їй, але не знає, як саме це зробити. Він розуміє, що її тривоги важко угамувати. Як знайти спосіб підтримати близьку людину, яка переживає стрес? Чи варто приховувати свої переживання, щоб не додавати мамі клопоту? Чому важливо бути поряд із близькими під час випробувань? Як Фред зміг допомогти мамі відчути себе сильнішою?
СИТУАЦІЯ 3. Фред створює свій світ. Як ви вважаєте, чому це так важливо для нього? Як фантазії можуть підтримати у складний період? Чи може вигаданий світ заважати бачити реальність? Які інші способи можна використовувати, щоб відволіктися від проблем і зберегти позитивний настрій?
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
1. Головного героя повісті «Маленька книжка про любов» назвали Фредом, що шведською означає «мир», проте, як і ви, він живе в часи війни. Чим приваблює вас цей хлопчина?
2. Розкажіть про його ставлення до родини. Що особливо зворушує вас у його поведінці?
3. Складіть асоціативний ряд до слова «любов». Які нові відтінки цього поняття відкрила для вас повість?
4. Створіть детальний психологічний портрет Фреда. Які риси його характеру найбільше вас вразили? Як змінювався герой протягом роману?
5. Перечитайте мовчки розділ «Танець зі шваб рою»: поміркуйте, яка атмосфера була в сім'ї хлопчика? Щоб краще зрозуміти героїв, їхні переживання та ваші почуття, заповніть щоденник подвійних нотаток. Для виконання роботи використайте шаблон з електронного додатка.
https://tinyurl.com/bukrek-edu-ZAR-8-Stark-1
1. Словникова робота за твором
2. Розгадай кросворд
3-5. Вікторина
ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ
6. Об'єднайтеся в пари й відтворіть діалог Фреда «з татом із вентилятора». Підберіть потрібну інтонацію для реплік героїв.
7. Об'єднайтесь у групи: проаналізуйте розділи «Париж міститься прямісінько над Ельсиною головою» і «Губна гармошка, ковзани... і ще дещо». Обговоріть, як дорослі й діти переживають дні війни: про що говорять у школі й вдома, як виявляють ставлення до подій і одне до одного тощо. Сформулюйте висновки про те, як можна підтримати близьких людей.
ЖИВІ СТОРІНКИ
8. Намалюйте або зробіть інсталяцію «майора Будь Ласка» і продемонструйте його перед однокласниками/однокласницями.
9. Прослухайте пісню Фреда Астера «I’m in Heaven». Поясніть, чому ця пісня є лейтмотивом повісті Ульфа Старка «Маленька книжка про любов».
СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
1. Скринька скарбів
Створіть скриньку скарбів Фреда. Намалюйте речі, які могли б там бути, і поясніть, чому саме ці предмети важливі.
2. Подкаст
Запишіть подкаст, у якому обговоріть книгу, візьміть інтерв'ю в персонажів або створіть звукові ефекти до різних сцен.
3. Колаж емоцій
Створіть колаж емоцій героїв у ключових моментах твору. Використовуйте малюнки, вирізки з журналів або цифрові інструменти.
4. Плейлист
Створіть плейлист із 5-7 пісень, які, на вашу думку, могли б стати саундтреком до твору. Поясніть свій вибір.
5. Логотип
Розробіть емблему або логотип, який символізує основні теми та ідеї книги. Поясніть свій вибір.
6. Комікс
Створіть комікс, який розповідає про один день із життя Фреда після описаних подій.
ОЦІНЮЄМО СЕБЕ
Дайте усні (письмові) відповіді на запитання. Кожна правильна відповідь — 2 гайворони.
- 1. Чому для головного героя автор обрав ім'я Фред?
- 2. Чому учителька хотіла, щоб діти запам'ятали карту довоєнної Європи?
- 3. Чому улюбленою для батьків Фреда стала пісня ««I’m in Heaven» («Я на небесах»)?
- 4. Чому Фред зробив висновок, що від любові буває багато туги?
- 5. Чому «батьків голос» радив хлопчику бути чесним у любові та нічого не боятися?
- 6. Чому Ульфа Старка, який народився 1944 р., можна вважати одним із персонажів повісті?
Мої відкриття
- Я зрозумів/зрозуміла, що...
- «Секрети любові» з тексту
- Мій рецепт любові
- Оберіть 5 подій із твору та розставте їх за ступенем важливості (1 — найважливіша, 5 — менш значуща). Обґрунтуйте свій вибір
