Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко

Крилатим ґрунту не треба

Річард Бах (нар. 1936). «Чайка Джонатан Лівінгстон»

Вчися літати з птахами, пізніше прийде уміння злітати і без присутності птахів. Зрештою, для того щоб літати, тобі вже нічого не буде не потрібно, крім неба і прагнення вгору до хмар.

Річард Бах

Небо... Тисячоліттями притягувало воно людські погляди, вабило шовковистою глибиною, кликало до себе. Вдивляючись біля нічного вогнища у розсипи зір чи спостерігаючи за грою хмаринок на блакитних просторах, наші предки сумували від неможливості здійнятися у височінь. Хіба що птахи й герої давніх міфів могли знайти між хмар опору для тіла.

Та Людина не здалася, відсутність крил компенсувала силою розуму. У 1903 р. брати Орвіл та Вілбер Райт підняли над землею перший літак. Небо стало місцем роботи мужніх і сильних людей. Вони зуміли піднятися над світом почуттів і пристрастей, побачити світ як на долоні. Дехто з них почав писати книги, щоб поділитися побаченим із нами. Так у літературі з’явилися Антуан де Сент-Екзюпері, Ромен Гарі, Роальд Дал, Річард Бах.

Знайомтеся, автор!

Повне ім'я: Річард Дейвіс Бах.

Дата і місце народження: 1936 р., Оук-Парк, Іллінойс (США).

Освіта: університет штату Каліфорнія, Лонґ-Біч.

Хобі: авіація.

Найвідоміші твори: «Чужий на Землі», «Чайка Джонатан Лівінгстон», «Міст через вічність», «Ілюзії: Пригоди месії мимохіть» та інші.

Річард Бах, 1999

• Пристрастю Річарда Баха були літаки: упродовж 1956-1959 років він працював пілотом у ВПС США, пізніше очолював Асоціацію старовинних літаків, був пілотом-каскадером, авіаконструктором, учасником розважальних польотів.

• Політ — провідна тема й головна філософська метафора майже всіх його творів.

• Зізнавався, що сюжет «Чайки Джонатана Лівінгстона» було продиктовано йому уві сні.

Новий зліт. Річард Бах

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

• Після того, як кіностудія «Paramount Pictures» спотворила сюжет твору в екранізації «Чайки», Бах через суд домігся, щоб його ім'я прибрали з титрів.

• У 2012 р., сидячи за штурвалом легкомоторного літака, під час посадки зачепив лінію електропередачі й отримав тяжкі поранення. Під впливом передсмертного стану надрукував четверту частину «Чайки», яку багато років тримав у шухляді письмового столу.

• Українською мовою «Чайку Джонатана Лівінгстона» перекладали Дарія Радієнко (2007), Андрій Євса (2015) та Дмитро Шостак (2016). Останній переклад називається «Джонатан Лівінгстон, мартин».

• До одного з видань цикл ілюстрацій створив відомий художник Владислав Єрко.

• Гурт «Мотор'ролла» записав дві пісні під назвою «Джонатан Лівінгстон» в альбомах «Забави патріотів» (1996) та «Тиск» (1999).

• Київський Вільний театр розпочав діяльність у 1997 р. спектаклем «Мартин на ім'я Джонатан», який став візитівкою колективу.

Сцена з вистави «Мартин на ім'я Джонатан»

Руйнівники міфів

Спростуйте чи доведіть міф

Образ чайки Джонатана Лівінгстона має прототип — славетного американського льотчика 30-х років XX ст. Упродовж 1928-1933 років Джон Лівінгстон посів 79 перших, 43 других та 15 третіх місць у 139 змаганнях по країні, більшість із них відбулося в Клівленді. У 1928 р. він отримав Гран-прі та мільйон доларів, здійснивши континентальний переліт країною з Нью-Йорка до Лос Анджелеса.

КЛЮЧІ ДО ТЕКСТУ

Комусь життя птахів видається безтурботним і веселим. Кружляють собі у високому небі чи перелітають із гілки на гілку, щебечуть пташиною мовою. Навіть Ісус Христос говорив учням: «Погляньте на птахів: вони не сіють, не жнуть, не збирають зерна до комори, але ж Отець Ваш Небесний годує їх». А чи таке вже й безтурботне їхнє життя?

Якщо звернутися до біолога, він детально пояснить розподіл ролей і порядків у пташиній зграї. Та ви й самі не раз спостерігали, як птахам доводиться будувати гнізда, шукати поживу, дбати про пташеня. І в цьому вони дуже схожі на людей. А якщо зробити крок далі й припустити, що і проблеми пташині не дуже відрізняються від людських?..

ЧАЙКА ДЖОНАТАН ЛІВІНГСТОН

(скорочено)

Справжньому Джонатану-чайці, що живе в кожному з нас

ЧАСТИНА ПЕРША

Був ранок, і золоті промені сонця вигравали на легких хвилях тихого моря. Десь за милю від берега закинув сіті рибальський човен, і звістка про це вмить долетіла до Зграї, що чекала сніданку. Ще мить — і тисячі чайок злетілися до човна, щоб вибороти собі якусь поживу. Новий день приніс нові клопоти.

А далеко від усіх, далеко від рибальського човна і від берега, вправлявся в польоті самотній птах — чайка Джонатан Лівінгстон. Він злетів на сто футів угору, опустив свої перетинчасті лапи, задер дзьоба, випростав уперед зігнуті крила і, хоч як це було боляче, силувався втримати їх у такому положенні. Випростані крила обтяжували рух, і він летів усе повільніше, поки шепіт вітру не стих у його вухах, а океан унизу не застиг на місці. Тоді він примружив очі, затамував подих і весь наструнчився в болісному зусиллі — ще трохи... на один дюйм... зігнути крила... Пір’я в нього стало дибки, він закляк у повітрі і впав.

Чайки, як ви знаєте, ніколи не діють нерішуче і не зупиняються в польоті. Спинитися на льоту — це для чайки страшний сором, просто ганьба!

Але Джонатан Лівінгстон — який без тіні сорому знову й знову вигинав напружені крила, щоб летіти все повільніше, а потім спинитися на місці, — був незвичайним птахом.

Більшість чайок не завдають собі клопоту, аби дізнатися щось про політ, — хіба що найнеобхідніше: як долетіти від берега до їжі та повернутися назад. Для більшості чайок головне — їжа, а не політ. А для цієї чайки політ був важливішим за їжу. Джонатан Лівінгстон над усе любив літати.

Навіть його власні батьки дивилися скоса на те, як Джонатан з ранку до вечора літає десь сам-один, та ще й по сто разів шугає аж над водою — як то він казав, тренуючись у низькому польоті...

— Чому, Джоне, чому? — питала мати. — Чому ти не можеш поводитись, як усі? Оті низькі польоти — це забавка для пеліканів та альбатросів! Чому ти нічого не їси? Поглянь, синку, від тебе саме пір’я та кістки лишилися.

— Ну то й що, мамо? Нехай пір’я та кістки. Я хочу знати, що можу робити в повітрі і чого не можу. Я хочу знати, от і все.

— Бачиш, Джонатане, — мовив батько зовсім не сердито, — скоро зима. Рибальські човни будуть виходити в море нечасто, а риба, що зараз плаває мілко, піде вглиб. Коли вже ти хочеш чогось навчатись, то вчися краще, як здобувати їжу. Польоти — це дуже добре, та з них не проживеш. Не забувай, ти літаєш для того, щоб їсти.

Джонатан слухняно кивнув. Кілька днів по тому він намагався поводитись, як інші чайки; так, він справді дуже старався, і галасував щосили, коли бився за їжу біля рибальських човнів, і пірнав за шматками риби та хлібними крихтами... Та все було марно.

Після шторму. Чайки у призахідному сонці. Патрик Ремінг, репродукція з обкладинки журналу «Всесвіт», № 7-8, 2015 р.

«Яка дурість, — подумав він нарешті — і рішуче кинув насилу здобутого анчоуса голодній старій чайці, що летіла слідом. — Весь цей час я міг би вчитися літати! Адже мені ще стільки треба вивчити!..»

Підйом на тисячу футів. Стрімкий ривок уперед, потім — униз, відчайдушний змах крил, вертикальне падіння. А потім — і так щоразу — його ліве крило завмирало на підйомі, він хилився набік, припиняв махати правим крилом і, безладно перевертаючись у повітрі, кулею мчав униз.

Він ніяк не міг здолати цей підйом на великій швидкості. Він зробив десять спроб — і всі десять разів, коли швидкість перевищувала сімдесят миль за годину, втрачав рівновагу і стрімголов летів у воду.

Річ у тім — зрозумів він нарешті, коли вже був мокрий як хлющ, — річ у тім, що на великій швидкості слід тримати крила непорушно... Тоді він злетів на дві тисячі футів угору і спробував іще раз, — стрімко прямуючи вниз, витягнув дзьоба, розпростав крила, а коли швидкість сягнула п’ятдесяти миль за годину, припинив ними рухати. Це було дуже важко, але ж спрацювало! Десять секунд він мчав зі швидкістю дев’яносто миль за годину. Джонатан установив світовий рекорд швидкості для морських чайок!

Але ця перемога була скороминущою. Щойно він почав виходити з піке та змінив положення крил, невідома і нездоланна сила знову заволоділа ним і помчала його за собою зі швидкістю дев’яносто миль за годину. Джонатан почувався так, наче його тіло от-от вибухне, розлетиться на друзки. Стрімко, наче від вибуху, падаючи вниз, він уже не відчув страшного удару об тверду, мов камінь, воду.

Коли він нарешті опритомнів — а це вже була ніч, — він гойдався на хвилях у місячному сяйві. Понівечені крила були немов налиті свинцем, та ще тяжче тиснув на спину тягар поразки.

Та коли він уже почав занурюватись у воду, якийсь дивний голос ледь чутно озвався до нього зсередини: «Тут нічого не вдієш. Я чайка. Проти своєї натури не підеш. Якби я справді міг навчитися швидко літати, то мав би короткі крила, як у сокола, і полював мишей, а не рибу. Треба повернутися додому, до зграї, і вдовольнитися тим, що я такий, як є, — жалюгідна, нікчемна чайка».

... Джонатан Лівінгстон примружив очі. І біль, і роздуми — все зникло безслідно.

Короткі крила. Короткі крила сокола!

Ось тобі й відповідь! «Який я був дурний! Усе, що мені треба, — це маленьке, крихітне крило; все, що мені треба, — це скласти крила, так, щоб у польоті ворушити самими кінчиками! Короткі крила!»

Він піднявся на дві тисячі футів над чорною безоднею моря і, ані хвилі не думаючи про поразку, про загибель, щільно притиснув до тіла широкі частини крил, а самі кінчики, вузькі, мов кинджали, виставив назустріч вітру — і стрімко кинувся вниз.

Вітер грізно ревів у нього над головою. Сімдесят миль за годину, дев’яносто, сто двадцять, іще швидше... Тепер, при ста сорока милях за годину, йому було не так важко долати вітер, як при сімдесяти; один легенький порух кінчиками крил — і він вийшов із піке та промчав над хвилями, мов сіре гарматне ядро в польоті до місяця.

І, дивлячись примруженими очима в лице пітьмі та вітру, він відчув шалену радість. «Сто сорок миль за годину! І все під контролем! Якщо я почну піке з п’яти тисяч футів, а не з двох, — цікаво, з якою швидкістю?..»

Недавні роздуми та обіцянки було забуто, ніби їх звіяв могутній стрімкий вітер. Але він не картав себе за те, що порушив слово. Ці клятви — для чайок, що згодні бути звичайними чайками. А той, хто хоч раз торкнувся вершини пізнання, не може зв’язувати себе такими обітницями...

Він почав виходити з піке на висоті тисячу футів, і кінчики його крил залопотіли й зігнулися під шаленим вітром, а рибальський човен і зграя чайок кудись зникли — і раптом виросли просто в нього перед очима, затуливши собою шлях.

Він не міг зупинитися; навіть не знав, як повернути на такій швидкості.

Зіткнення — це смерть.

І тому він заплющив очі.

І сталося так, що того ранку, на світанні, чайка Джонатан Лівінгстон врізався просто у Зграю, що спокійно снідала, — влетів як вихор, на швидкості двісті чотирнадцять миль, із заплющеними очима! Та, мабуть, Чайка Долі йому всміхнулася — ніхто не загинув.

Коли ж він знову підвів голову до неба, то все ще мчав зі швидкістю сто шістдесят миль за годину. А коли зменшив швидкість до двадцяти миль і нарешті зміг випростати крила, рибальський човен уже здавався малою цяткою в морі — за чотири тисячі футів від нього!

Перше, що він подумав: це тріумф! Гранична швидкість! Двісті чотирнадцять миль за годину — для чайки! Це прорив, це велика, вирішальна мить в історії Зграї, а для чайки на ім’я Джонатан — це початок нового життя.

... Коли Джонатан підлетів до Зграї на березі, вже давно була ніч. Голова в нього йшла обертом, він страшенно втомився. І все-таки із задоволенням зробив іще одну мертву петлю, а тоді вже пішов на посадку. «Коли вони про це почують, — думав він про свій Прорив, — вони ж просто очманіють з радощів! Скільки цікавого в нас попереду! Не товктись на місці поміж рибальських човнів — а знати, нащо ти живеш у цім світі! Ми подолаємо свою неміч, ми станемо іншими — сильними, розумними! Ми будемо вільні! Ми навчимося літати!»

Тим часом Зграя збиралася на Велику Раду; та коли він приземлився, то побачив, що всі нібито чогось чекають. Так воно й було — чекали на нього.

— Чайко Джонатане Лівінгстон! Стань у середину!

Слова Старійшини звучали дуже врочисто. Виклик у середину кола означав чи страшну ганьбу, чи то найвищу шану. Коло Пошани — це честь, якої зазнали хіба що найславніші з ватажків. «Так, звісно, — подумав Джонатан, — сьогодні вранці вони бачили мій Прорив! Та мені не треба ніякої пошани. Я не хочу бути ватажком. Я тільки хочу поділитися тим, що відкрив, показати, який простір відкривається перед нами!» Він ступив уперед.

— Джонатане Лівінгстон, — мовив Старійшина, — стань перед очі твоїх товаришів, у Коло Ганьби!

Виклик у Коло Ганьби означав, що його виженуть зі Зграї, засудять до самотнього життя на Далеких Скелях.

— ...Настане день, Джонатане Лівінгстон, і ти зрозумієш, що легкодумство тебе занапастило. Життя — це незбагненна таємниця, і нам досить знати одне: ми вкинуті до цього світу, щоб їсти і лишатися живими, поки зможемо.

Чайки ніколи не суперечать Великій Раді, та Джонатан усе-таки насмілився подати голос.

— Легкодумство? Браття мої! — вигукнув він. — Хто думає серйозніше, ніж чайка, що осягає сенс життя, його найвищу ціль? Ми тисячу років животіли заради того, щоб шукати риб’ячі голови, але ж тепер нам справді є для чого жити — щоб учитися, відкривати нове, бути вільними! Дайте мені тільки спробувати, дозвольте показати вам, чого я навчився...

Зграя наче скам’яніла.

...Вони прилетіли якось надвечір, коли Джонатан спокійно ніжився у своєму любому небі. Дві чайки, що з’явилися біля його крил, осяяли темну небесну височінь, мов дві чисті зорі. Та ще більшим дивом було їхнє мистецтво польоту: вони ледь не торкалися Джонатана кінчиками крил, проте весь час лишалися на відстані рівно один дюйм.

Не озвавшись ні словом, Джонатан загадав їм випробування, яке було не під силу жодній чайці. Він зігнув крила і зменшив швидкість до тієї межі, за якою настає неминуче падіння. Два осяйні птахи плавно рушили за ним. Вони знали, що таке повільний політ.

Тоді він склав крила, нахилився вбік і ринув у піке зі швидкістю сто дев’яносто миль за годину. Вони помчали слідом, ні на мить не втративши рівноваги.

Насамкінець він на тій самій швидкості зробив довгий вертикальний переворот. Вони, всміхнувшись, зробили те саме.

Він повернувся в горизонтальний політ і довго мовчав, перш ніж заговорити. — Непогано, — нарешті мовив він. — Хто ви?

— Ми з твоєї Зграї, Джонатане. Ми твої брати.

Сила та спокій вчувалися в кожному слові.

— Ми прилетіли, щоб забрати тебе у височінь, щоб забрати тебе додому.

— Ні дому, ні Зграї немає в мене. Я Вигнанець. І ми зараз летимо на вершину Великої Гори Вітрів. На кількасот футів я ще підніму своє старе немічне тіло — та вище злетіти не можу.

— Можеш, Джонатане. Ти ж навчився. Одне навчання скінчено, і настав час починати інше.

ЧАСТИНА ДРУГА

...Уже за кілька днів він зрозумів, що тут йому належить дізнатися про політ іще більше, ніж у попередньому житті. Проте існувала певна різниця. Чайки, що мешкали тут, були близькі йому по духу. Всі вони жили заради того, щоб досягати нових висот у головній справі свого життя — у польоті.

Джонатан надовго забув той світ, звідки він був родом, — місце, де жили птахи, яким є незнаною радість польоту, птахи, яким крила служать лише для пошуків їжі та для боротьби за неї. Проте час від часу, на одну коротку мить, цей світ виринав у його пам’яті.

Така мить настала якось уранці, коли він удвох зі своїм учителем спочивав на березі, зробивши кілька швидких переворотів зі складеними крилами.

— А де інші, Салліване? — спитав він ледь чутно, бо вже призвичаївся передавати свої думки без слів, як усі тутешні чайки, що ніколи не здіймали галасу. — Чому нас тут так мало? Адже там, звідки я прилетів...

— ...були тисячі чайок. Я знаю. — Салліван кивнув. — Єдине, що я можу відповісти, Джонатане, — таких птахів, як ти, буває один із мільйона. Більшість з нас рухаються вперед дуже повільно. Ми прийшли з одного світу в інший, майже точно такий, і вже забули, звідки походимо; нам байдуже, куди нас ведуть, ми живемо одним днем. Уявляєш, скільки життів ми маємо прожити, перш ніж почнемо здогадуватися, що життя — це не тільки пожива, боротьба та влада у Зграї?.. Але ти, Джоне, ти зміг вивчити так багато за такий короткий час, що тобі не довелося прожити тисячу життів на дорозі до цього світу.

Ілюстрації Володимира Єрка

Якось увечері чайки, вільні від нічного польоту, стояли всі разом на піску і думали. Джонатан, набравшись духу, підійшов до Старійшини — який, подейкували, скоро мав покинути цей світ.

— Чіанге... — мовив він трохи схвильовано.

Старійшина лагідно позирнув на нього:

— Так, сину мій?

Замість того щоб з роками підупадати на силі, Старійшина лише зміцнів; він літав швидше, ніж будь-яка чайка у Зграї, і досконало володів такими прийомами, що їх інші тільки починали вивчати.

— Чіанге, цей світ — зовсім не небеса, так?

При світлі місяця було видно, що Старійшина всміхнувся.

— Ти знову вчишся, Джонатане.

— Ну, то що ж буде далі? Куди ми йдемо? Невже взагалі немає такого місця — небеса?

— Ні, Джонатане, такого місця немає. Небеса — не місце і не час. Небеса — це досконалість. — Він хвилю помовчав: — Ти дуже швидко літаєш, правда?

— Я... я люблю швидкість, — відповів Джонатан, приголомшений, але гордий, що Старійшина його помітив.

— Ти зможеш торкнутися небес, Джонатане, в ту мить, коли пізнаєш досконалу швидкість. Це не значить, що ти пролетиш тисячу миль за годину, чи мільйон, чи мусиш летіти зі швидкістю світла. Адже будь-яка цифра — це межа, а досконалість не має меж. Досконала швидкість, сину мій, — це значить, що ти опинився там.

— А ви можете навчити мене так літати? — Джонатан тремтів, уявляючи собі ще одну перемогу над невідомим.

— Звичайно, якщо ти хочеш навчитися.

Минув місяць — принаймні здавалося, що минув місяць, — і Джонатан досяг надзвичайного успіху... Та ось настав день, коли Чіанг зник. Він лагідно звернувся до чайок і закликав їх не кидати навчання, і тренуватись, і пізнавати досконалу невидиму сутність, що становить основу життя.

— Джонатане, — мовив він, і це були його останні слова, — ти маєш дізнатися, що є любов.

Коли чайки змогли подивитися на те місце, де стояв Чіанг, його там уже не було.

І що більше Джонатан учився доброті, то глибше він пізнавав сутність любові й чимдалі дужче хотів повернутися на Землю. Джонатан Лівінгстон, незважаючи на своє самотнє минуле, був природженим учителем, і найкращим виявом любові стала для нього можливість передати свої знання тій чайці, яка чекає слушної нагоди, аби пізнати щось нове.

Салліван, що також навчився літати зі швидкістю думки і тепер навчав цьому інших, був сповнений сумнівів щодо наміру Джонатана...

— Саллі, я мушу повернутися... Твої учні вже багато знають, вони допоможуть тобі з новачками...

Салліван мимоволі засміявся.

— Ти просто божевільний, — лагідно мовив він. — Якщо хтось і зможе навчити інших, як побачити тисячу миль одразу, це буде Джонатан Лівінгстон. — Він подивився на пісок. — До побачення, друже мій Джоне.

— До побачення, Саллі. До зустрічі.

Мовивши це, Джонатан уявив собі величезні зграї чайок на берегах іншого часу і з легкістю, до якої вже звик, усвідомив, що він — не просто кістки та пір’я, він — живий образ волі й польоту, для якого ніде й ні в чому немає межі.

Флетчер Лінд був ще дуже молодою чайкою, та вже знав, що жодний птах, крім нього, не натерпівся таких знущань од Зграї, не зазнав такої несправедливості!

«Мені байдуже, що там вони патякають, — люто думав він, і йому аж темніло в очах, поки він летів до Далеких Скель. — Літати — це щось більше, ніж просто лопотіти крилами, перелітаючи з місця на місце! Так і комар зможе! Один подвійний переворот навколо Старійшини, просто для сміху, — і от я Вигнанець! Та що вони — сліпі? Чи справді нічого не бачать? Чи не розуміють, як ми уславимо себе, коли навчимося літати по-справжньому? Байдуже, що вони про мене думають. Я покажу їм, що таке політ! Буду нещасним Вигнанцем — ну то нехай, коли вони так хочуть. Я ще змушу їх пошкодувати, та ще й як...»

Чайка. Акварель Шандора Берната, середина XX ст.

Голос зазвучав у нього в голові, і хоча голос був дуже тихий, Флетчер так перелякався, що закляк у повітрі.

— Не суди їх надто суворо, Флетчере! Вигнавши тебе, чайки зашкодили тільки собі, і настане день, коли вони це зрозуміють, коли вони побачать те, що ти бачиш зараз. Прости їх і допоможи їм зрозуміти.

На відстані дюйма від кінчика його правого крила летіла осяйна біла чайка, найпрекрасніша у світі, і пливла в повітрі напрочуд легко, не ворушачи жодним пером, хоча Флетчер тримався майже на своїй граничній швидкості.

Молодий птах на мить отетерів. «Що зі мною? Чи я вмер, чи збожеволів? Що це таке?»

Тихий спокійний голос ніби читав його думки і вимагав відповіді.

— Чайко Флетчере Лінд, ти хочеш літати?

— Тоді, Флетче, — заговорив осяйний птах, і його голос звучав дуже лагідно, — почнемо з горизонтального польоту...

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

<Джонатан передає свої знання про Політ Флетчеру та іншим вигнанцям. Коли вони стали тренуватися поруч зі Зграєю, до них стали приєднуватись інші чайки.>

На світанку близько тисячі чайок зібралися позаду учнів. Вони не зважали на те, чи бачать їх інші, і лише слухали слова Джонатана та намагалися бодай щось зрозуміти.

А він говорив дуже прості речі: що чайка має право літати, що свобода — це її істинна сутність, і все, що обмежує цю свободу, нічого не значить — усі забобонні звичаї, усі закони, хоч би які вони були.

— Нічого не значить? — вигукнув хтось у юрмі. — А якщо це Закон Зграї?

— Єдиний справедливий закон — це шлях до свободи, — відповів Джонатан. — Іншого закону немає.

— По-твоєму, ми здатні літати, як ти? — знову пролунав чийсь голос. — Ти незвичайний, у тебе Божий дар, не те що в нас!

— Погляньте на Флетчера! На Ловелла! На Чарльза-Роланда! На Джуді Лі! Чи вони теж незвичайні і мають Божий дар? Не більше, ніж ви, не більше, ніж я. Вони різняться від вас лише одним — що почали розуміти, хто вони є.

<Якось під час тренувань Флетчер на швидкості врізався у скелю, але не розбився, тому що зумів різко змінити рівень свідомості і перенестися на інший рівень.>

У Зграї зчинився страшенний галас, коли всі побачили, що він ворухнувся.

— Живий! Умер, а потім ожив!

— Торкнувся його крилом! Оживив! Син Великої Чайки!

— Ні! Він сам каже, що ні! Він диявол! ДИЯВОЛ! З’явився на погибель Зграї!

Чотири тисячі чайок, налякані тим, що побачили, закричали: «ДИЯВОЛ!» — і цей крик прокотився над юрмою, мов шалений вітер у бурю. Очі в них горіли, дзьоби були міцно стиснуті, і вони посунулися вперед, палаючи жагою вбивства.

— Може, нам краще покинути їх, Флетчере? — спитав Джонатан.

— Та я б не заперечував...

Мить — і вони вже були за півмилі звідси, а вбивчі дзьоби спіймали порожнє повітря.

— Чому, — задумано мовив Джонатан, — чому найважче у світі — це переконати птаха, що він вільний, адже він сам може пересвідчитись у цьому, досить лише докласти трохи зусиль! Чому це так важко?..

— Джонатане, пам’ятаєш, ти колись казав, що треба любити Зграю настільки, аби повернутися до неї й ділитися знаннями?

— Так, звісно.

— Я не розумію, як можна любити збіговисько розлючених птахів, що ледь не вбили тебе.

— О Флетче, ти й не мусиш це любити! Звичайно, не треба любити ненависть і зло. Ти просто повинен бачити кожну чайку такою, яка вона є насправді, бачити в усіх добро і допомагати їм, аби вони й самі змогли побачити свою істинну сутність. Ось що я називаю любов’ю. І коли ти цього навчишся, ти збагнеш, яка то цікава річ!.. Тобі я більше не потрібний. Усе, що тобі треба, — це і далі пізнавати самого себе, з кожним днем усе ясніше бачити справжнього Флетчера, для якого не існує межі. Він — твій учитель. Ти мусиш його розуміти і коритись йому, от і все.

А наступної миті тіло Джонатана заясніло тріпотливим блиском і почало танути в осяйному мареві.

— Не дозволяй їм вигадувати про мене дурні байки та робити з мене бога. Обіцяєш, Флетче? Я — чайка. Я люблю літати, може...

Марево зникло. Джонатан розтанув у повітрі.

Трохи згодом Флетчер змусив себе злетіти у небо і зустрівся з групою учнів-новачків, які з нетерпінням чекали першого уроку...

«Межі немає, Джонатане? — подумав він. — Ну то що ж, скоро настане час, коли я вирину з повітря на твоєму березі і зможу тебе дечому навчити!»

І хоча Флетчер намагався дивитись на своїх учнів з належною суворістю, він на мить побачив їх такими, якими вони є насправді, і вони не просто сподобалися йому — в цю мить він їх полюбив. «Межі немає, Джонатане?» — подумав він і всміхнувся. І рушив у свій політ до знання.

Переклад Дарії Радієнко

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

1. Річард Бах стверджував, що твір про чайку Джонатана Лівінгстона надиктував загадковий голос і йому самому у творі не належить жоден рядок. Дослідіть значення слова «скриптор» і визначте, чи можна назвати Річарда Баха скриптором.

2. Чому чайка отримав прізвище Лівінгстон? Чи можлива паралель із Девідом Лівінгстоном (1813-1873) — шотландським місіонером та дослідником Афри-ки, національним героєм Британії, який пропагував християнство там, де раніше не ступала нога європейця, та здійснив багато наукових відкриттів?

3. На Сході існує повір'я, що птахи не вміють сумувати, бо отримали як нагороду вічну свободу. Коли вони чомусь розчаровуються, то надовго здіймаються в небо. Що вище, то краще. Летять із переконанням у тому, що під поривами вітру висохнуть сльози, а стрімкий політ наблизить їх до нового щастя. Як ви розумієте ці слова? Чи дотичні вони до твору Річарда Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон»? Аргументуйте власну думку.

4. Сформулюйте запитання, на які наполегливо шукав відповіді чайка Джонатан.

5. Порівняйте духовні відкриття Джонатана Лівінгстона з ідеями, відображеними у поезіях Ліни Костенко та Івана Драча «Крила».

6. Випишіть із тексту повісті притчі афористичні висловлювання, поясніть їхнє значення.

7. Створіть «Піраміду твору» за поданою схемою:

Ім'я героя твору

2 слова, що описують героя
3 слова, що описують місце події
4 слова, що описують проблему
5 слів що описують подію, яка відбувається з героєм упродовж сюжету
6 слів, що описують подію, яка сприяє переосмисленню проблеми
7 слів, що описують подію, яка відбувається задля розв'язання проблеми
8 слів, що описують розв'язання проблеми

8. Перегляньте фільм «Чайка Джонатан Лівінгстон». Порівняйте фільм із літературним твором. Що спричинило розбіжності? Яку мету ставив письменник? А яку режисер? Заповніть таблицю.

Епізод	Повість-притча Річарда Баха (1970)	Фільм Голла Бартлетта (1973)
...	...	...

https://tinyurl.com/bukrek-edu-ZAR-8-Chayka-1

1. Увідповідни символи у творі «Чайка Джонатан Лівінгстон»
2. Віднови афоризми
3. Розгадай кросворд за твором «Чайка Джонатан Лівінгстон»
4. Правильно чи неправильно

ПІЗНАЄМО СЕБЕ

Що означає бути вірним собі? Чи завжди варто йти проти течії? Як знайти баланс між індивідуальними прагненнями та інтересами спільноти? Ці та багато інших питань постають перед нами, коли ми читаємо історію чайки Джонатана Лівінгстона. Уявіть себе на місці героїв цієї історії. Ваше завдання — написати послання, яке стало б відображенням їхніх думок, почуттів і прагнень. Дозвольте уяві відкрити для вас нові грані цього натхненного твору.

Роль	Отримувач	Формат	Тема
Джонатан	Флетчеру	Поради	Повір, що ти знаєш усі відповіді, — і ти знаєш усі відповіді. Повір, що ти майстер, і ти — майстер
Джонатан	Сучасному людству	Послання у пляшці	Небеса — це не місце і не час. Небеса — це досягнення досконалості
Салліван	Джонатану	Настанови	Мета нашого життя — досягти цієї вершини і передати свої знання іншим

ТВІР У МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ

• У 1973 р. «Чайку Джонатана Лівінгстона» екранізував режисер Голл Бартлетт. Фільм номінувався на «Оскар» за найкращу операторську роботу й монтаж. Сам письменник вважав фільм невдалим, тому що між ним і книгою було багато розбіжностей.

• Саундтрек до фільму написав Ніл Даймонд. У 1974 р. музичне оформлення здобуло премію «Греммі» і було широко тиражоване.

• Книга стала поштовхом для створення багатьох пісень, зокрема «Eagle» гурту «АВВА», «Jonathan» гурту Barclay James Harvest, «Ride the Wind» рок-гурту «James Gang», «Marti» Яшара Курта та інших.

• На твір було створено кілька пародій, таких як «Голуб Марвіна Стенлі» Томаса Міхана, «Курка Джонатан Сігал» Сола Вайнштейна, «Людвіг фон Вольфганг Вультур» Дольфа Шарпа та ін.

• Цикл фотоілюстрацій до твору створив відомий фотограф Жорді Олаварієтта.

• На честь «Чайки» названо благодійний дитячий мистецький проєкт «The Flying Seagull Project» (творче мистецтво для дітей з обмеженими можливостями та ін.).

Режисер за роботою

Постер до фільму Голла Бартлетта

СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

Виконайте завдання на вибір. Вартість виконаного завдання — 1 соверен.

Створіть колаж «Крила мрії», використовуючи зображення крил, неба, чайок, інших символів із твору. Додайте цитати з тексту для пояснення.

Створіть карту життя Джонатана, позначте ключові етапи його розвитку. Використайте символи (море, сонце, чайка) та короткі підписи.

Намалюйте мінікомікс «Один день із життя Джонатана»: його тренування, роздуми та перший вдалий трюк у польоті. Додайте діалоги чи короткі репліки.

Прочитайте інформацію про інсоляре. Перегляньте зразок і скористайтеся запропонованими цитатами для створення власного відео.

Інформація, цитати

Приклад інсоляре

СТАЄМО КОМПЕТЕНТНИМИ ЧИТАЧАМИ Й ЧИТАЧКАМИ

1. Визначте основні риси притчі, дослідивши твір Річарда Баха «Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон»:

форма: віршована, прозова;
наявність алегорій, відсутність алегорій;
наявність моралі; відсутність моралі;
самостійний твір, контекст іншого твору.

2. Запишіть визначення притчі, порівняйте його з поданим у словнику підручника, внесіть необхідні правки.

ОЦІНЮЄМО СЕБЕ

Дайте усні (письмові) відповіді на запитання. Кожна правильна відповідь — 2 гайворони.

1. Чому Річард Бах зробив провідним героєм твору «Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон» саме птаха?
2. Чому Джонатан не сприйняв мораль Зграї: «Ми вкинуті до цього світу, щоб їсти і лишатися живими, поки зможемо»?
3. Чому, навчившись вільного польоту, чайка Джонатан Лівінгстон розпочав навчатися Любові?
4. Чому Джонатан повернувся до Зграї, яка його прогнала?
5. Чому сюжет повісті-притчі асоціюється з біблійними історіями?
6. Чому, на думку автора, чайка Джонатан Лівінгстон живе у кожному з нас?

5 запитань до себе