Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко

Розділ 1. Час у пошуку героя

Ідеал чоловіка в античному та середньовічному героїчних епосах

Ви, мабуть, не раз чули, що література народжується життям і згодом на нього й впливає. Кожен письменник чи письменниця прагне відтворити власні думки, почуття, фантазії, що водночас зумовлені часом, у якому він/вона живе, місцем у просторі і соціальній піраміді, побутовими умовами, рівнем освіченості й виховання, політичними й релігійними поглядами і ще багатьма чинниками, які врешті-решт і є самим життям. І місія будь-якого твору — наповнити цей світ своєю музикою, викликати у душі читачів ураган чи зігріти їхні серця любов’ю. Якщо твір знайшов свого читача, бодай одного, — він свою місію виконав.

Кожен автор знайомить читача або читачку зі своїм ідеалом героя. Хтось — відкрито й однозначно, хтось — приховано, завуальовано, через авторську симпатію чи мову твору. Вдумливий читач розуміє: письменник прагнув, щоб нам сподобався персонаж Ікс, отже, він і є виразником авторського ідеалу. Якщо авторські погляди зачепили вас — зустріч із книгою відбулася. Якщо ні — покладіть її на полицю: або час цієї книги ще не настав, або вона — не для вас.

Водночас є просто час і є Час — історична епоха, система світобачення мільйонів людей. Цей Час висуває вимоги до будь-кого: чи то продавця морозива, чи то вчителя, чи то письменника. Саме письменник певної історичної епохи створює такого Героя, який відповідає духові цього періоду, йде в ногу із Часом, відповідає його запитам. Про таких кажуть «сучасний» або «герой свого часу».

В історії кожного народу настає момент, коли спільноти родів чи племен стають єдиним народом. У такий період важливо знайти ту силу, яка об’єднує всіх. Такою силою можуть стати спільна релігія, чи ідея, чи історична постать, чи літературний персонаж, навіть попри те, що він не створений життям, а вигаданий. Мета такого Героя — дати молоді приклад для наслідування, показати, чого треба прагнути, щоб бути справжнім сином/донькою свого народу. Так на межі фольклору й літератури виникали героїчні народні епоси.

Епос (грец. epos — розповідь, слово) — розповідь про героїчні чи побутові події, які відбувалися в далекому минулому. Сюжетом епосу були важливі для народу події — битва, поєдинок із ворогом, який завершується перемогою героя; мандри героя, пов’язані з фантастикою, уславленням праці тощо. Зрозуміло, що переважно це були оповідки про війни і битви — Час був неспокійним.

Герой епосу — воїн, богатир, у якому втілено найкращі риси народного характеру, надзвичайно сильний і мужній. До речі, гіперболи (поетичні перебільшення) для епосу — звична річ. Як правило, герой епосу не мав знатного походження, а був звичайною людиною, проте сильною духом. Образ героя розкривається через його вчинки, а його мета — бути корисним своєму народу чи (згодом) своїй державі і своєму володарю.

Нагадаємо: буремний Час потребував героя-воїна. І такий герой прийшов. У Давній Греції — богорівний відчайдух Ахілл (Гомерова «Іліада»), велемудрий шукач пригод Одіссей (знову ж Гомерова «Одіссея»), обранець богів і їхній покірний слуга Еней («Енеїда» Вергілія), переможець дракона Сіґурд (ісландська «Старша Едда»), у континентальній Європі — Зіґфрід (персонаж «Пісні про Нібелунгів»), зразковий васал Роланд («Пісня про Роланда»). А ще — розсудливий Ілько Муровець і його побратими з київських билин; велетень Калевіпоеґ з однойменного естонського епосу; лицарі Камелоту — герої легенд про британського короля Артура. На півдні Азії, за Гімалаями, — бездоганний царевич Рама («Рамаяна»)... Перелік можна продовжувати. Ці герої жили в різний час, хтось із них мав реальних історичних прототипів, хтось був вигадкою (історична наука ще точно не встановила їхнього походження; водночас майже три тисячоліття Троянську війну вважали вигадкою, а сьогодні доведено, що вона відбулася у XII ст. до н. е.).

Герої народних епосів різних країн: 1. Давньоруський богатир; 2. Принц Рама з дружиною; 3. Король Артур

Серед придуманих народом героїв давніх часів зазвичай не було жінок, адже, як вважалося, розмахувати мечем — не жіноча справа. Утім, у давньому Чернігові розповідали про Василісу Микулівну, яка свого чоловіка визволила із в’язниці князя Володимира. Але ця історія радше виняток.

Важливо знати: героям довіряли, на них взорувалися, вони й після смерті надихали на перемогу. За це ми цінуємо їх і досі.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ