Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко
Зазирнути за обрій
Мігель Сервантес де Сааведра (1547-1616). «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі»
Ніколи не пізно піти з натовпу. Йди за своєю мрією, рухайся до своєї мети.
Джордж Бернард Шоу
Іспанський письменник доби Відродження Мігель де Сервантес та його Дон Кіхот — одна з тих літературних пар, де герой набув більшої популярності, ніж його творець. У сучасному світі Дон Кіхота знають усі, чого не можна сказати про його автора. Іноді навіть знавці літератури забувають, що Сервантес написав далеко не один твір. Нічого дивного, адже саме «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» набув визнання в усьому світі і навіть визнаний «найкращою книгою усіх часів і народів»! Його екранізували понад п’ятдесят разів, він став прообразом сотні інших персонажів у світовій художній культурі.
Існує думка, що Дон Кіхота Сервантес писав із себе. Він, як і його герой, народився в сім’ї збіднілих дворян, але аристократичний статус зберіг. Як і його герой, письменник багато подорожував, воював і мріяв-мріяв-мріяв. А ще Сервантес, як і Дон Кіхот, був лицарем. В Іспанії XVI ст., що стала головною твердинею християнства в Європі, почесною й престижною була кар’єра військового, тож Мігель став військовим моряком.
7 жовтня 1571 р. корабель, на якому служив Сервантес, брав участь у знаменитій морській битві з Османською флотилією під Лепанто. Хоробрий Мігель отримав три вогнепальні поранення і в наступні роки служив у Неаполі, брав участь у різних експедиціях. У 1575 р. Сервантес потрапив у полон до алжирських корсарів і провів там п’ять років. Після звільнення служив у Португалії, займався справами іспанського флоту в Севільї і навіть хотів вирушити до Америки. Його не надто вдале життя й кар’єра здаються боєм із вітряками. Утім, послідовно...
Знайомтеся, автор!
Справжнє ім'я: Мігель де Сервантес Сааведра.
Дата й місце народження: 1547 р., Алькала-де-Енарес (Іспанія).
Дата й місце смерті: 1616 р., Мадрид (Іспанія).
Освіта: Саламанкський університет (імовірно) та I'Estudio de la Villa (Мадрид).
Найвідоміші твори: «Галатея» та інші новели; роман «Дон Кіхот» (два томи); драматичні твори.
Портрет Мігеля Сервантеса. Луїс де Мадрасо-і-Кунцт. Офорт. Др. пол. XIX ст.
• У біографії письменника є чимало незрозумілого, тому що довгий час після смерті Сервантеса ніхто не займався її дослідженням. Навіть місце народження генія ми знаємо не точно.
• Покинув Іспанію (можливо, через участь у дуелі). В Італії служив секретарем у кардинала Джуліо Аквавіви. У вільний час вивчав італійське мистецтво доби Відродження.
• Брав участь у війні з турками у Середземному морі. Повертаючись додому, потрапив у полон до алжирських корсарів, де пробув 5 років. Удома не зміг влаштуватися на пристойну посаду, перебивався короткочасними заробітками. Писати почав через безгрошів'я. Жив у бідності.
• Роботу над «Дон Кіхотом» розпочав, коли сидів у Севільській королівській в'язниці (1597), безпідставно звинувачений у приховуванні державних коштів.
• «Дон Кіхот» став останнім у Європі лицарським і першим реалістичним романом.
• У 2015 р. на честь письменника була названа зірка в сузір'ї Ара, раніше відома як μ Arae (мю Ари), або HD 160691. Навколо зірки обертаються 4 планети: Кіхот, Дульсінея, Росинант і Санчо.
Сервантес при Лепанто. Аугусто Феррер-Дальмау Нієто, 2016 р.
Фрагмент карти зоряного неба із сузір'ям Ара. Робота Торстена Бронгера
УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
• Перший українськомовний переклад (точніше — скорочений переспів І частини) роману про Дон Кіхота зробив у 1891 р. Іван Франко. Скорочені переклади твору друкували Антін Лотоцький (1924-1925), Микола Іванов (1927), Богдан Лет (2011).
• На початку XX ст. над повним перекладом роману працював Володимир Самійленко (рукопис утрачено). Свій варіант перекладу готував і Микола Лукаш, але не встиг закінчити другий том, і його роботу продовжили незалежно один від одного Анатолій Перепадя (1995) і Євген Тарнавський (2017).
• У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків зберігаються гобелени за ілюстраціями Шарля Куапеля та плафон, розписаний Барбудо Санчесом, на сюжети з «Дон Кіхота».
КЛЮЧІ ДО ТЕКСТУ
Восени 1585 р. Сервантес став постачальником для «Непереможної Армади». Але там, де спритні торговці за лічені місяці наживали величезні статки, благородний і чесний гідальго час від часу потрапляв до буцегарні за неправдивими звинуваченнями.
Одного разу, скориставшись таким «дозвіллям», він почав писати роман про лицаря-невдаху. З-під його пера поступово «виростав» незграбний довготелесий вояк, який, начитавшись лицарських романів, вирішив і сам випробувати свою сміливість і доблесть. Один за одним з’являються обладунки, «бойовий» кінь, вірний зброєносець Санчо Панса і, звичайно ж, володарка серця — Дульсінея. І ось уже славний гідальго Дон Кіхот із Ламанчі мандрує стежками Іспанії у пошуках славних подвигів...
Роман був виданий у 1605 р. й мав шалений успіх. Книжку буквально змели з прилавків. Карикатура на лицаря, блазень, — а саме так сприймали героя Сервантеса його сучасники, — обігнав у славі всіх тих книжкових лицарів, яких він так невміло і смішно наслідував. «Дон Кіхот» став настільки популярним, що невдовзі з’явилося його продовження, написане якимсь Авельянедою, — зараз цей текст називають «Лже-Кіхотом». І Сервантесу не було іншої ради, як написати своє справжнє продовження роману. Так з’явився «Дон Кіхот 1615 року», й тепер ці два романи публікують разом.
І в наш час Дон Кіхот — мандрівний лицар і благородний мрійник, шанувальник лицарських романів і захисник усіх знедолених — продовжує подорож дорогами світової літератури. Його образ став вічним, а численні інтерпретації на тему пригод премудрого гідальго з’являються й досі.
Руйнівники міфів
Спростуйте чи доведіть міфи
Міф 1. У XX ст. в одній латиноамериканській країні (за деякими джерелами, це була Венесуела) одна політична партія використовувала ім'я Санчо Панси як «фальшивого» кандидата, протестуючи у такий спосіб проти бюрократії та корупції в політичній системі. Ідея полягала в тому, щоб висміяти несерйозність виборчої кампанії, однак ім'я Санчо Панси отримало значну кількість голосів, оскільки багато виборців підтримали його на знак протесту.
Міф 2. Роман «Дон Кіхот» набув найбільшої кількості перекладів, і його іноді перекладали різними мовами, зберігаючи навіть «комічні» елементи. Напри клад, у Японії назва твору звучала як «Кіккійото-сан», що імітує звучання «Дон Кіхот» на японський взір. Така адаптація зберігає комічний ефект та робить персонажа зрозумілим для японської аудиторії.
Міф 3. У місті Ентерпрайз, штат Алабама, є курйозна статуя, яка поєднує образи Дон Кіхота і звичайного комбайнера. Статую встановили на честь тих, хто «бореться з вітряками», тобто фермерів, які намагаються вижити у складних умовах. Такий незвичний образ Дон Кіхота став символом надії та стійкості в американському селі.
ПРЕМУДРИЙ ГІДАЛЬГО ДОН КІХОТ З ЛАМАНЧІ
(частина І, уривки)
РОЗДІЛ І,
де оповідається, хто такий був преславний гідальго Дон Кіхот з Ламанчі та як він жив
В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не скажу — жив собі не з-так давно гідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна. Душенина на щодень (частіше яловичина, ніж баранина), на вечерю здебільшого салатка м’ясна, суботами «бите-різане» (тобто яєшня з салом), п’ятницями сочевиця, неділями ще якесь голуб’ятко на додачу, — все це поглинало три чверті його прибутків. Решта йшла на камізелю з дорогої саєти, оксамитні штани й пантофлі про свято; про будень малась одежа з сукна домашнього роблива — і то незгірша... Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні. На прізвище йому було, кажуть, Кіготь чи Віхоть (про се, бачите, одні автори пишуть так, а другі інак), хоча в нас є певні підстави гадати, що насправді він звався Кикоть. Проте для нашої повісті воно байдуже — аби ми тільки, оповідаючи, од правди ані руш не одбігали.
Так от, щоб ви знали, гідальго той гулящого часу — тобто замалим не цілий рік — водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання.
І так він до того діла прилюбився та присмоктався, що не один морг орної землі продав, аби книжок рицарських до читання собі накупити: де, було, яку зуздрить, так ізразу й тягне додому. Та найбільше, либонь, припали йому ті до смаку, що їх скомпонував славнозвісний Фелісіян де Сільва: його проза здавалась нашому гідальгові блискучою, його напушисті речення — правдивими перлами, особливо ж освідчення любовні та виклики на герць, де писалось, приміром, таке: «Ваша безпричинна жорстокість причинилась до того, що я став мов причинний і не без причини мушу нарікати на вашу злочинну ліпоту»... Бідний кавальєро, читаючи такії речі, аж у голову заходив, ночі не спав, щоб тільки додуматися та доглупатися, в чому їх сила, а воно хоч би сам Аристотель із домовини встав, то навряд би чого дорозумівся...
Дон Кіхот. Акварель С. Тусселя за гравюрою Г. Доре. 1894 р.
І так наш гідальго у те читання вкинувся, що знай читав, як день, так ніч, од рання до смеркання, а од смеркання знов до рання, і з того недосипу та з того перечиту мозок його до решти висох — ізсунувся бідаха з глузду. Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями, викликами та ранами, зітханнями та коханнями, розлуками та муками і всякими такими штуками. Всі ті несосвітенні вигадки так убились йому в тямку, що він мав їх за щирісіньку правду... Збожеволів він отак до послідку, і вроїлася йому в голову дивочна думка, яка жодному шаленцеві доти на ум не спливала: що йому випадає, мовляв, і подобає, собі на славу, а рідному краєві на пожиток, статися мандрованим рицарем, блукати світами кінно і оружно, шукати пригод і робити все те, що робили, як він читав, мандровані рицарі, — тобто поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення своє несмертельною славою. Неборака бачив уже в думці, як за правицю його потужну вінчають його, щонайменше, на цісаря; розкошуючи без міри цими принадними мріями, заходився він мерщій заміри свої до діла доводити.
Дон Кіхот. Оноре Дом'є, 1868 р.
Поперед усього вичистив прапрадідну збрую, що вже бозна відколи занедбана в кутку валялася і добре іржею та цвілизною взялася. Вичистив, вилагодив, як міг, аж бачить — щерб у ній великий: заборола бракує, є самий-но шишак. Однак же хитро зумів тому лихові зарадити: вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака — от тобі й шолом зуповний. Щоправда, як добув меча, щоб перевірити, чи кріпкий той шолом, чи витримає в разі чого удар, та рубонув раз і вдруге, то одним махом знівечив усе, над чим цілий тиждень морочився. А що легкість, із якою шолом на шмаття обернувся, була йому не до смаку, він вирішив забезпечити себе перед таким випадком і переробив його, вправивши всередину кілька залізних обручиків. Він лишився задоволений тією міцнотою, хоч і не хотів її більше на пробу ставити, і вважав, що має тепер знакомитого шолома.
Тоді огледів свою шкапу і, хоч вона в нього була куксовата й мала більше всякої ґанджі, ніж горезвісна Гонеллина коняка, що, кажуть, tantum pellis et ossa fuit*, визнав, що ні Олександрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка його коневі не рівня. Чотири дні над тим думав, як його назвати — бо де ж видано, щоб кінь такого зацного рицаря, та ще такий сам собою добрий, не мав якогось голосного імені? Отож і старався прибрати йому таке ймення, що ясно показувало б, чим був той кінь, поки не служив мандрованому рицареві, і чим тепер став — гадав, бачите, що як у пана стан змінився, то й кінь відповідно мав змінити ім’я на якесь нове, славне та гучне, гідне нового звання і нового покликання його пана. Крутив мізком туди й сюди, перебирав сотні ймень, вигадував і відкладував, подовжував і скорочував, перевертав на всі боки — і назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою. Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до того ще й промовистим: бувши передніше шкапою, перетворився б то його кінь у найпершого румака на світі.
* Була сама шкура та кості (лат.).
Назвавши так собі до любості вірного свого коня, став наш гідальго думати-гадати, яке б уже самому собі ймення прибрати, і те думання взяло йому вже не чотири дні, а цілих вісім. Кінець кінцем він нарік себе Дон Кіхотом; звідси ж то й висновують автори сієї правдивої історії, що в дійсності його прізвище було Кикоть, а не Віхоть, як твердили деякі інші. Проте, згадавши, що одважний Амадіс не задовольнявся своїм голим іменням, а долучив до нього назву рідного королівства, щоб його прославити, і йменувався Амадісом Гальським, наш завзятий рицар поклав теж додати до свого імені назву отчизни своєї і величатися Дон Кіхотом з Ламанчі: так усякому буде розумно, звідки він родом і ходом, так гадалося йому, уславить він непомалу свою батьківщину. Підрихтувавши отак збрую, спорудивши як слід шолома, прибравши ймення коневі своєму і нарешті собі самому, вважав наш рицар, що тепер лише за одним діло стало — знайти собі даму до закохання, бо мандрований рицар без любові — то все одно, що дерево без листу й овочу або тіло без душі.
— Коли за гріхи мої, — мовив собі на думці, — або на моє щастя, випаде мені спіткатися з якимсь велетнем, що зазвичай трапляється мандрованим рицарям, і я повергну його в двобої, чи розпанахаю навпіл, чи ще яким чином поборю його й поконаю, то хіба не гоже буде мати якусь даму, щоб послати його до неї на поклін? Нехай увійде, впаде навколішки перед любою моєю сеньйорою і скаже смирно та покірно: «Я — велетень Каракульямбро, володар острова Маліндранії, мене переміг на герці ще не оцінений по заслузі рицар Дон Кіхот з Ламанчі і велів мені стати перед очі вашмості, аби ваша вельможність розпоряджала мною по своїй вольній волі».
О, як же радів наш добрий кавальєро, виголосивши в думці таку орацію, а надто, знайшовши нарешті ту, кого мав назвати своєю дамою! То була, як гадають, проста собі дівчина з сусіднього села, хороша на вроду, що він у неї був деякий час закоханий, хоч вона, здається, про те не знала й не дбала. Звали її Альдонса Лоренсо. Вона ж то й видалась йому гідною носити титул володарки його думок. Вишукуючи таке ім’я, щоб і на її власне було схоже, і личило принцесі чи якійсь панії високого коліна, він назвав її Дульсінеєю Тобоською (бо родом була з Тобоса). Це ім’я здавалось йому доброзвучним, витворним і значливим, до пари тим, що він приклав уже собі й коневі своєму...
РОЗДІЛ VII
Про другий виїзд нашого доброго рицаря Дон Кіхота з Ламанчі
Цілих два тижні по тому сидів наш гідальго тихо дома — не було й знаку, щоб він ізнову ті химороди гнати збирався. Всі ті дні мав він надзвичайно втішні бесіди з двома друзяками своїми, парохом та цилюрником; казав їм, що світові нині найбільше потрібні мандровані рицарі і що саме в його особі те мандроване рицарство відродиться й оновиться... Одночасно Дон Кіхот провадив перемовини з одним селянином, близьким своїм сусідом; був то чоловік добрий, хоч добра мав, сердега, не гурт, але, як то кажуть, без олії в голові. Так він уже його вговоряв, так надив, такого йому наобіцяв, що бідний селюк згодився нарешті стати йому за зброєносця і з ним посполу в мандри піти. Дон Кіхот радив йому, між іншим, не дуже огинатися, бо дуже можливо, що їм удасться за одним махом-пахом звоювати острів який-небудь, тоді він його зразу на губернатора настановить. Знадившись на ці обіцянки, Санчо Панса (так звали того селянина) покинув жінку і дітей і став до сусіда свого за джуру.
Наготувавши й нарихтувавши все як слід, Дон Кіхот і Санчо Панча виїхали одної ночі з села, так що ніхто й не бачив, не попрощались навіть із своїми. Немало ж за ту ніч і проїхали, освіли од села далеченько: хоч там їх тепер і кинуться, то вже не знайдуть.
Санчо Панса їхав на своїм ослі; не забув же він і сакви взяти, і бурдюга на вино. Йому не терпілося швидше стати губернатором того острова, що пан обіцяв. А Дон Кіхот і на цей раз побрався тим самим шляхом, що й перше...
РОЗДІЛ VIII
Про велику перемогу, здобуту премудрим Дон Кіхотом у страшенному й неуявленному бою з вітряками, та про інші вікопомні події
Тут перед ними заманячило тридцять чи сорок вітряків, що серед поля стояли; як побачив їх Дон Кіхот, то сказав своєму зброєноші:
— Фортуна сприяє нашим замірам понад усяке сподівання. Поглянь, друже мій Санчо, що там попереду бовваніє: то тридцять, якщо не більше, потворних велетнів, що з ними я наважився вой воювати і всіх до ноги перебити. Трофеї, що нам дістануться, зложать початки нашому багатству. А війна така справедлива, бо змітати з лиця землі лихе насіння — то річ спасенна і Богові мила.
— Та де ж ті велетні? — спитав Санчо Панса.
— Он там, хіба не бачиш? — одказав Дон Кіхот. — Глянь, які в них довжелезні руки: у деяких будуть, мабуть, на дві милі завдовжки.
— Що-бо ви, пане, кажете? — заперечив Санчо. — То ж овсі не велетні, то вітряки, і не руки то в них, а крила: вони од вітру крутяться і жорна млиновії ворочають.
— Зразу видно, що ти ще рицарських пригод несвідомий, — сказав Дон Кіхот, — бо то таки велетні. Як боїшся, то ліпше стань осторонь і помолись, а я тим часом зітнуся з ними в запеклому й нерівному бою.
Дон Кіхот. Акварель С. Тусселя за гравюрою Г. Доре. 1894 р.
По сім слові стиснув коня острогами, не слухаючи криків свого зброєноші, який усе остерігав його, щоб не кидався битись, бо то не велетні, а вітряки. Та рицареві нашому так ті велетні в голові засіли, що він не зважав на Санчове гукання й не придивлявся до вітряків, хоч був уже од них недалеко, а летів уперед і волав дужим голосом:
— Не тікайте, боягузи, стійте, підлі тварюки! Адже на вас нападає один тільки рицар!
Тут саме звіявся легкий вітрець, і здоровенні крила вітрякові почали обертатись; як побачив те Дон Кіхот, закричав:
— Махайте, махайте руками! Хай їх у вас буде більше, ніж у гіганта Бріарея, і тоді не втечете кари!
Марсель Ніно Пажо. Ілюстрація до твору. Поч. XXI ст.
Сеє сказавши, припоручив душу свою володарці Дульсінеї, просячи її допомогти йому в такій притузі, затулився добре щитом і, пустивши Росинанта вчвал, угородив списа крайньому вітрякові в крило. Тут вітер шарпонув крило так рвучко, що спис миттю на друзки розлетівся, а крило підняло коня й вершника, а потім скинуло їх із розгону додолу. Санчо Панса прибіг рятувати свого пана; наблизившись, він побачив, що той і поворухнутись не може — так тяжко грьопнувся з Росинанта.
— Ах, Боже ж ти мій, Господи! — бідкався Санчо. — Чи не казав я вам, пане, щоб стереглися, бо то вітряки, воно ж усякому видно, хіба тому ні, в кого вітер у голові ганяє.
— Мовчи, друже Санчо, — одказав Дон Кіхот, — бойове щастя переходя живе. Я оце думаю, та так воно і є, що то мудрий Фрестон, навмисне перетворив тих велетнів на вітряки, щоб не дати мені слави перемоги, бо на мене дуже ворогує. Але кінець кінцем мій доблесний меч розіб’є ті зловорожі чари.
— Та дай Боже, — сказав Санчо Панса.
Він допоміг Дон Кіхотові встати й посадив його на Росинанта, що теж був ледве живий та теплий. Міркуючи так і сяк про недавню пригоду, вони рушили далі до Ляпіського перевалу, бо там, казав Дон Кіхот, на тих розиграх, чекають їх, без сумніву, численні й різнорідні пригоди. Одне тільки смутило нашого рицаря, що не було вже в нього списа; розповівши про те горе джурі своєму, він сказав:
— Раз якось читав я, що один гишпанський рицар на ймення Дієго Перес де Варгас, поламавши в бою меча, одчахнув од дуба здоровенну гілляку і того дня стільки подвигів учинив, стільки маврів нею перетовк, що йому дали прізвище Гілляка, а нащадки його й досі пишуться Варгас-і-Гілляка. Я до того річ веду, що й сам думаю собі дубця уломити з першого дуба чи падуба, що ми по дорозі вбачимо.
— То все в Божих руках, — одказав йому Санчо, — я вірю всьому, що ваша милость мені каже. Тільки сядьте-бо рівніше, а то ви якось аж перехнябились у сідлі — мабуть, таки добре забились, як упали.
— Правда твоя, — промовив Дон Кіхот, — але, як бачиш, я не кволюся, що те й те мені болить, бо мандрованим рицарям не подоба на рани скаржитись, хоч би з них і тельбухи вилазили.
— Коли так, то хай буде й так, — відповів Санчо, — але я був би радий, що Боже крий, якби ви, паночку, та жалілись мені, як вам що болітиме. А вже як у мене що заболить, хоч трішечки, то так стогнатиму, що ну! Чи, може, і джурам мандрованих рицарів не вільно на біль нарікати?
Дон Кіхот посміявся з простоти свого зброєноші і сказав, що він може собі стогнати й жалітися скільки влізе, чи є чого, чи нема, бо в рицарських законах про те нічого не написано. Тоді Санчо нагадав панові, що час би їм чогось і попоїсти. Дон Кіхот відповів, що йому поки що не хочеться, а Санчо нехай їсть, коли заманеться. Одержавши такий дозвіл, Санчо розташувався якнайзручніше на ослі, вийняв харч і заходився підживлятися, трюхикаючи звільна позад пана; час від часу він потягав винце з бурдюга, та так же смачно, що йому позаздрив би найзавзятіший не-минай-корчма з Малаги. Отак їдучи та частуючися потроху, він зовсім забув про панові обіцянки, а пошуки пригод, хоч би й небезпечних, здавались йому вже не тяжким трудом, а приємною розвагою.
Обночувались вони на якомусь узліссі; Дон Кіхот уломив собі з дерева суху гілляку і насадив на неї залізну клюгу, що од списа лишилась, — от тобі вже й ратище готове.
Цілісіньку ту ніч наш гідальго не змигнув і на хвильку, мріючи про свою володарку Дульсінею — він-бо у всьому вирішив наслідувати вчинки рицарів, у романах описані, а ті, як відомо, не спали ночей по лісах та пущах, усе до коханих своїх дам мислі зносячи. Інша річ Санчо Панса: добре напхавши собі кендюха, і то не якоюсь там цикорною водою, він проспав без прокиду до самого рана, і щоб Дон Кіхот був його не розбуркав, не пробудило б сонька ні проміння соняшне, що прямо в лице йому било, ані співоче птаство, що веселим гамором вітало новий день. Уставши, кинувся Санчо зразу ж до бурдюга і непомалу засмутився, як побачив, що той проти вчорашнього значно схуд, а по такій дорозі хтозна, чи швидко поповніє. Дон Кіхот не хотів снідати — був, певно, ситий своїми розкішними споминками. Знов рушили вони в путь, що вчора почали верстати, і так як у пізні обіди доїхали до Ляпіського перевалу...
Переклад Миколи Лукаша
Амадіс — герой популярного лицарського роману.
Аристотель — давньогрецький вчений і філософ.
Битий жак — бувала людина.
Бріарей — (міф.) сторукий велетень.
Бурдюг (бурдюк) — шкіряний мішок для вина.
Бігме — слово для запевнення («чесне слово»).
Віхоть — жмут соломи; ганчірка для миття.
Гойний — багатий, щедрий.
Голдувати — платити данину.
Гонеллина — від імені Гонелла: блазень герцога феррарського, їздив на шкапі.
Гідальго (ідальго) — в Іспанії: осо ба з благородної родини.
Джура — зброєносець.
Дульсінея — «солоденька» (від ісп. Dulce — «солодкий»).
Душенина — старовинна страва; м'ясо, тушковане з овочами.
Забороло — рухома частина шолома, що опускається на обличчя.
Збруя — тут: лицарський обладунок.
Зуповний — повний, повноцінний.
Камізеля — жилетка.
Кикоть — залишок відрізаного пальця чи руки; каліка.
Клюга — палиця із сучком, ковінька.
Кобіта — (діал.) жінка.
Куксовата — та, що має кукси — (тут) кістяні нарости на копитах.
Кіхот — деталь лицарського обладунку: набедреник.
Ліпота — краса.
Морг — міра площі землі (0,6-0,7 га).
Окульбачити — осідлати.
Парох — єпархіальний піп.
Пеня — тут: штраф.
Плаз — плоский бік клинка.
Ратище — держак списа.
Реал — срібна монета.
Риштунок — тут: спорядження.
Розпанахати — розрізати, розрубати.
Румак — породистий східний бойовий кінь, аргамак.
Сакви — дві з'єднані між собою торби, що перекидаються через спину коня чи через плече.
Саєта — дорога тонка тканина, рід сукна.
Сочевиця — рослина родини бобових.
Фрестон — чаклун, персонаж роману «Дон Бельяніс Грецький».
Харамаркати — бурмотіти.
Химороди — вигадки, дивацтва.
Цилюрник (цирульник) — лікар і перукар в одній особі.
Цісар (кесар) — імператор.
Шишак — верхня частина шолома.
Шкапа — нікчемна конячина.
Щерб — збиток.
Ятка — намет для торгівлі.
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
1. Яким ви уявляєте Дон Кіхота з перших сторінок роману? Чим він приваблює, дивує, розважає, смішить? Відповідно до тексту поясніть, чому Дон Кіхот вирішив стати мандрівним рицарем?
2. Виокремте епізод у підготовці героя до здійснення своєї мрії, який розсмішив вас найбільше. Зачитайте його перед однокласниками, дотримуючись відповідної інтонації.
3. Свій твір Сервантес задумав як легке чтиво — пародію на лицарський роман, найпопулярніший літературний жанр того часу. Пародія (з грец. — «переспів») — комічне наслідування художнього твору або групи творів. У чому комізм сцени посвяти Дон Кіхота в ли царі? Як показує письменник різне ставлення до цієї події Дон Кіхота й корчмаря? Опишіть ситуацію, в якій проходить церемонія посвяти, та поясніть її значення у творі.
4. Яка перша нагода випала Дон Кіхоту для випробування себе як лицаря? Які риси виявляє при цьому герой?
5. Поясніть, чому спроба Дон Кіхота захистити хлопчика виявилася не лише марною, а й плачевною. Які почуття викликає у вас ця сцена?
6. Поміркуйте, чому Дон Кіхот обирає собі в зброєносці бідного селянина Санчо Пансу?
7. Сформулюйте висновок про те, які два типи людей змалював Сервантес в образах Дон Кіхота й Санчо Панси. У чому сенс цієї літературної пари?
8. Вислів «битися з вітряками» став афоризмом. У яких випадках його вживають?
9. Роман Сервантеса написано за часів інквізиції, можливо, саме тому автор висловлює свої найзаповітніші думки устами лицаря дивака. Знайдіть у тексті і випишіть міркування про честь, справедливість, шляхетність, людяність та інші загальнолюдські цінності. Як вони впливають на наше життя?
https://tinyurl.com/bukrek-edu-ZAR-8-Migel-1
1. Вікторина за життям і творчістю Мігеля де Сервантеса
2. Розгадай кросворд
3. Доповни речення пропущеними словами
ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ
10. Підготуйте читання за ролями розділу 8 («Бій з вітряками»). Зіставте мову Дон Кіхота й Санчо Панси. Як характеризує вона кожного з героїв?
11. Візьміть участь у підготовці проєкту «Образ Дон Кіхота в поезії та образотворчому мистецтві». До виступів долучіть виразне читання віршів українських поетів, присвячених Дон Кіхоту: «Пригоди Дон Кіхота» І. Франка, «Балада моїх ночей» Л. Костенко та ін.
ДИСКУСІЯ
12. З роману Сервантеса з’явилося поняття «донкіхотство». Його тлумачать по різному. Дехто називає донкіхотством відсутність у людини почуття реальності, те, що оточенню здається наївним та смішним. Донкіхотство розуміють і як небажання пристосовуватися в житті, прагнення перетворювати життя, наполегливий шлях до мрії. У якому значенні, на вашу думку, краще вживати це поняття і чому?
ПІЗНАЄМО СЕБЕ
Об'єднайтеся в групи, обговоріть одну із ситуацій, поділіться міркуваннями з однокласниками/однокласницями.
Дон Кіхот іде шляхом лицаря, тому відмовляється від комфорту та побутових зручностей. Чи варта така жертва витраченого часу і сил? Чи були у вашому житті випадки, коли вам доводилося поступатися чимось важливим заради досягнення мети?
Санчо Панса обіцяє підтримувати Дон Кіхота у всіх його пригодах, але часто стикається з небезпекою і нерозумними вчинками свого пана. Чи повинен Санчо і далі залишатись із лицарем або варто покинути його заради власної безпеки?
Дон Кіхот бачить групу ув'язнених і ухвалює рішення їх звільнити. Чи варто йому діяти всупереч закону, дотримуючись винятково власних поглядів на справедливість? Що важливіше — дотриматися закону чи бути справедливим?
Дон Кіхот бореться з вітряками, бо вважає їх велетнями. Санчо говорить йому правду, але лицар наполягає на своїх ідеалах. Що краще — жити в ідеалізованому світі та бачити у всьому пригоди чи прийняти реальність такою, яка вона є?
ПРАЦЮЄМО З ОРИГІНАЛОМ
1. Скористайтеся онлайн перекладачем та з'ясуйте значення імен персонажів роману Сервантеса:
- Дон Кіхот (ісп. Don Quijote, у середньовічній ісп. орфографії — Don Quixote);
- Росинант (ісп. — Rocinante);
- Санчо Панса (ісп. — Sancho Panza);
- •ульсінея Тобоська (ісп. — Dulcinea del Toboso).
2. Обґрунтуйте вибір імен персонажів автором.
СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
1. Уявіть, як би Дон Кіхот поводився у сучасному світі. Наприклад, ким би він був — блогером чи політиком? Як би він «боровся» з «вітряками»? Напишіть ко ротку історію або створіть ескіз на тему, де Дон Кіхот потрапляє у сьогоднішній світ. Вартість завдання — 1 соверен.
2. Оберіть одного сучасного супергероя або героїчного персонажа та порівняйте його з Дон Кіхотом. Що у них спільного? Як би Дон Кіхот поводився в його ролі? Як би вони боролися зі «злом» разом? Створіть короткий комікс або опишіть уявну пригоду цих двох персонажів. Вартість завдання — 1 соверен.
ТВІР У МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ
• Уперше на кіноекрані Дон Кіхот з'явився у 1903 р. в однойменній стрічці француза Люсьєна Нонга. За понад століття випустили орієнтовно 100 екранізацій і адаптацій, найвідомішими з яких є:
→ 1972 — «Людина з Ламанчі» (США; реж. Артур Гіллер).
→ 1988 — «Житіє Дон Кіхота і Санчо» (Іспанія, СРСР, серіал; реж. Резо Чхеїдзе).
→ 2000 — «Останній лицар» (США, реж. Пітер Єйтс).
→ 2002 — «Дон Кіхот» (Іспанія, реж. Мануель Гутьєррес Арагон).
→ 2018 — «Людина, що вбила Дон Кіхота» (Велика Британія, реж. Террі Ґілліам).
• За твором написано кілька опер (зокрема, Джованні Паїзієлло, Жуля Массне, в наші дні — Августина Кастілья-Авіли), мюзикл Джо Деріона й Мітча Лі, балети Йозефа Старцера, Людвіга Мінкуса, Гоффредо Петрассі, Лео Шпіса, Ярослава Доубрави та інші.
• У світі популярної музики чимало гуртів присвятили пісні іспанському героєві, зокрема «Сигнал» (Болгарія), «Seventeen» (Південна Корея), «Neoton Familia» (Угорщина), «Hexagram» (Сербія), Дана Інтернешнл (Ізраїль) та багато інших. Альбоми за мотивами роману записали іспанці «Маgo de Oz» (1998, «The Legend of La Mancha») та француз Жак Брель (1970, «L'Homme de la Mancha»).
• Художники створили тисячі ілюстрацій, картин, малюнків, графіті, мальописів за романом Сервантеса.
• У вересні 2010 р. відеопортал YouTube у співпраці з Королівською іспанською академією запустив проєкт колективного читання твору: загалом 2149 осіб читали роман протягом 4298 хвилин, або майже трьох діб.
• У квітні 2015 р. Університет Франциско Маррокіна у Гватемалі розпочав перший масовий відкритий онлайн-курс за «Дон Кіхотом». Курс іспанською та англійською мовами, безкоштовний і відкритий для всіх аудиторій у світі, проводить відомий американський спеціаліст Ерік Кліффорд Граф.
Сучасне графіті на площі Іспанії, в Мадриді
ОЦІНЮЄМО СЕБЕ
Дайте усні (письмові) відповіді на запитання. Кожна правильна відповідь — 2 гайворони.
- 1. Чому Сервантес написав саме пародію на лицарський роман?
- 2. Чому Дон Кіхот захопився читанням лицарських романів?
- 3. Чому автор протиставив Дон Кіхота та Санчо Пансу за портретними описами і рисами характеру?
- 4. Чому прізвисько Дон Кіхота — Лицар Сумного Образу — набуло значення «наївний даремний мрійник»?
- 5. Чому ім'я літературного персонажа — донкіхот — стало називним?
- 6. Чому вислів «битися з вітряками» вживають у значенні «безрезультатно боротися з перешкодами», «займатися безнадійною справою»?
