Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко

Розділ 3. Що водить сонце і світила

Ідеал жінки в літературі доби Відродження

З кінця XIII ст. у Європі спостерігається пожвавлення культурного життя, яке поступово ґрунтовно змінить світогляд і морально-естетичні орієнтири тисяч європейців. Цей період увійшов в історію як доба Відродження (Ренесанс).

Відродження — культурно-філософський рух кінця XIV—XVI століть, заснований на ідеалах гуманізму та зорієнтований на античність.

Характерними ознаками культури Ренесансу були:

• відродження інтересу (саме це, до речі, і дало назву добі) до античної, переважно римської філософії, літератури, суспільної думки;
• зміна погляду на роль і місце людини у створеному Богом світі (людська особистість — унікальна, вона є центром світу і його основною цінністю);
• визнання права людини на пізнання законів розвитку світу, науково-технічний прогрес, на пошук і вчинок;
• відокремлення духовної культури й мистецтва від християнських обмежень, надання їм світського (нецерковного) характеру та інші.

Дух Відродження народився в Італії і поетапно охопив практично всі країни Європи. Він не змінював основ феодального устрою, проте в духовному сенсі став справжнім переворотом. Зокрема, багато що змінилося у царині людських почуттів і стосунків. Кохання перестали вважати гріхом, гуманісти бачили його радше великим даром. Новий погляд на стосунки чоловіка й жінки вплинув на формування ідеалу жіночності як єдності тілесної досконалості й глибокого внутрішнього світу.

Портрети жінок були чудовою нагодою для художників продемонструвати і суспільні ідеали, і стандарти жіночої краси. Тож вони із задоволенням підкреслювали пропорційність жіночих форм, бліду шкіру, тонкі брови, високе чоло, пишні світлі локони. З ренесансних полотен на нас дивляться піднесені та зворушливо-прекрасні жіночі обличчя. Кожне з них дивує одухотвореністю, неповторністю, пошуками «абсолютної» краси.

Жіночі образи оспівані на картинах Рафаеля, Тіціана, Леонардо да Вінчі та багатьох інших, у творах поетів та наукових діячів, філософів і письменників, але це було ототожнення радше зовнішніх якостей, соціального статусу жінки як берегині домашнього вогнища та матері, а не активної учасниці громадського життя. В епоху Ренесансу лише розпочався розвиток рівноправного становища жінки в суспільстві, яка заслуговує на справедливу оцінку внутрішніх якостей і рівня освіченості.

Жіночі портрети доби Відродження:

1. «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі (1503-1506).

2. «Портрет Ізабелли д'Есте» Тиціан (1534-1536).

3. «Донна Велата» Рафаеля Санті (1514-1515).

4. «Портрет молодої жінки в головному уборі» Рогіра ван дер Вейдена (бл. 1440).

5. «Портрет молодої жінки» Сандро Боттічеллі (1480-1485).

На межі XIV—XV століть на уявлення про жіночий ідеал у європейській культурі значно вплинула література, зокрема збірка сонетів і канцон Франческо Петрарки. Він створив нову європейську лірику, запропонувавши «новий солодкий стиль» — зразок поетичного опису жіночої краси. Так з’явилася донна Лаура — Муза, прекрасна і недосяжна, яка підтримує й надихає, пробуджує почуття й збагачує уяву. Відтоді поети традиційно описують своїх реальних і вигаданих коханих як утілення жіночої досконалості.

Шекспір у сонетах, навпаки, створює ідеал реальної земної жінки — Смаглявої Леді, не схожої на поетичних красунь, але й нічим не гіршої від них. Абсолютним ідеалом є його інша героїня — Джульєтта Капулетті, якій властива внутрішня краса, що вирізняє її серед подруг і загалом усіх дівчат. Понад те: вона є унікальним жіночим образом світової літератури.

Утім, ви самі в цьому зможете переконатися.