Зарубіжна література. 8 клас. Горобченко

Годі плакати даремно

Шота Руставелі (бл. 1172 - бл. 1216). «Витязь у тигровій шкурі»

Мудрий бореться з долею, нерозумний опускає руки.

Шота Руставелі

Грузія — країна гордих людей, які вміють дружити, кохати, бути вірними слову, цінувати обов’язок і водночас особисту свободу. Хто хоч раз пройде старовинними вуличками Мцхети, скуштує винограду в Кахетії, подихає гірським повітрям Кавказу чи просто прогуляється проспектом Руставелі у Тбілісі, той назавжди закохається в цю дивовижну країну. А ще Грузія — країна давня. Тут, згідно з міфами, багато століть тому орел шматував Прометея. Сюди, в легендарну Колхіду, пливли за золотим руном аргонавти. А в історичні часи тут зростали міста й формувалися держави. Грузини прийняли християнство на три століття раніше, ніж наші предки. А на межі ХІІ—ХІІІ ст. країною правила одна з найвідоміших жінок середньовіччя — цариця Тамара. Її скарбником був безнадійно закоханий у неї Шота Руставелі, на честь якого назвали столичний проспект. А кохання, як відомо, здатне творити дива! Зокрема — дива поезії...

Знайомтеся, автор!

Справжнє ім'я: Шота Руставелі (Руствелі). Руставелі не прізвище, а вказівка на місце народження.

Дата і місце народження: між 1160 і 1172 роками, Руставі (?), Грузія.

Освіта: академії при монастирях у Гелаті та Ікалто (Грузія) і на Афоні (Греція).

Дата і місце смерті: між 1216 і 1220 роками. Монастир Святого Хреста, Єрусалим (тоді — Мамелюцький султанат).

Найвідоміші твори: «Витязь у тигровій шкурі».

Шота Руставелі. Малюнок з «Літопису Грузії» Б. Есадзе, 1913 р.

• Достовірних даних про життя поета мало. Навіть його прізвище й місце народження нам достоту невідомі.

• «Витязя у тигровій шкурі» присвятив цариці Тамарі. Існує легенда, що Тамара замовила йому переклад поеми, подарованої їй одним із підкорених шахів. Поет буцімто завдання виконав, але від винагороди відмовився, за що був убитий.

• Насправді останні роки доживав у Єрусалимі, в монастирі Святого Хреста, де збереглася фреска із його зображенням.

• Після смерті цариці Тамари церква несподівано почала гоніння на твір Руставелі. Наприклад, у XVIII ст. патріарх Антоній публічно спалив кілька примірників першого видання 1712 р.

Портрети цариці Тамари та Руставелі на грузинських банкнотах

Руйнівники міфів

Спростуйте чи доведіть міф

Чи завжди тому, що ми читаємо в інтернеті, можна цілком довіряти? Об'єднайтеся в групи, прочитайте пост в «X» і зробіть висновок: чи вся інформація подана правдиво? Запишіть свої аргументи.

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

• Переклади «Витязя в тигровій шкурі» здійснили Микола Бажан (1937) та Микола Гулак із Григорієм Халимоненком (1991). Переклад Бажана в Україні вважається неперевершеним.

• У 1966 р. серію ілюстрацій до поеми створив український художник-авангардист Григорій Гавриленко.

• Іменем Руставелі названо вулиці і проспекти у Києві, Львові, Одесі, Луцьку, Харкові, Запоріжжі, Тернополі, Івано-Франківську, Сумах, Калуші, Маріуполі та інших містах України.

• У 2007 р. в центрі Києва було відкрито Парк кам'яних скульптур імені Шота Руставелі (автор проєкту і скульптор — Володимир Імерлішвілі, скульптор — Паата Гігаурі, архітектор — Давид Якобошвілі).

У парку Руставелі, Київ

КЛЮЧІ ДО ТЕКСТУ

Від чого можна плакати? Від болю, коли терпіти вже несила. Від кривди, образи, зради, безсилля — будь-яка сильна емоція може викликати в нас сльози. До речі, щастя, краса, зустріч із дорогою людиною — теж сильні емоції, до сліз... Можна мимоволі заплакати, якщо вражений рідним пейзажем, музикою, кіно, літературним твором. Такий стан — піднесення, очищення душі під впливом краси і співпереживань — греки називали катарсисом і вважали чи не найкращими ліками.

Від чого плачуть герої? — «А хіба герої плачуть?» — запитаєте ви. Так, вони ж люди, і здатні на почуття. Вони кохають, страждають від нерозділених почуттів, переймаються бідами своїх близьких і друзів. У поемі Руставелі героям доводиться інколи лити не лише кров, а й гіркі сльози. Не сприймайте це за прояв слабкості. Утім, давайте про все послідовно...

ВИТЯЗЬ У ТИГРОВІЙ ШКУРІ

(уривок)

ПРО ТЕ, ЯК АВТЛНДІЛ ШУКАВ ТАРІЕЛА

Цар Аравії Ростеван передає престол своїй доньці Тінатін. Того самого дня на полюванні він зустрічає сумного незнайомця у шкурі тигра (Таріела). Розгадати таємницю його суму цар Ростеван і Тінатін доручають відважному і закоханому в принцесу воєначальнику Автанділу. Три роки тривають пошуки незнайомця. Нарешті Автанділ знаходить Таріела і допомагає йому повернути причину його суму — наречену Нестан-Дареджан. Поема закінчується весіллями Автанділа і Тінатін, а потім Таріела і Нестан.

...Автанділ промчав те поле за чотири перегони,

В край чужий в’їздить, минає він Аравії кордони;

З Тінатін розставшись, в тузі серце витязя холоне:

«Був би з нею — не ридав би, на життя б не слав прокльони»...

Він по всій землі проїхав, край одвідав не один,

Звідав всі шляхи під небом до чудних чужих країн,

Та про зниклого тужливця не почув ніде новин.

Без трьох місяців три роки вже пробув у мандрах він.

Він добрався до верхівлі височезних диких гір, —

Перед ним розкрились доли, на сім день ходьби завшир.

Під горою бігла річка, між бескед крутивши вир,

І з обох боків до неї підступив похмурий бір.

Зупинивсь і думу думав він, страждаючи з одчаю:

«Повертати? Та невже я стільки років марно згаю?

Чим красуню сонцелику я порадувати маю,

Якщо зниклого тужливця так ніде й не розшукаю?»

Автанділ до гір лісистих перебрався крізь потік,

їхав чвалом і вслухався у тужливий шум осик.

Він зморився, бездоріжжям не один блукавши рік,

І вже вкрила чорна прорість кришталеве поле щік...

Скакуна пустивши пастись, м’ясо пік, підклавши хмизу.

Раптом бачить: мчать до нього шість комонників ізнизу.

«Це — розбійники! — подумав. — Тут привілля лиш харцизу!

В цих місцях кому бувати, як не злому горлорізу?»

Лука взявши, він подався їм назустріч у завзятті.

Юнака блідого везли два мужчини бородаті, —

В нього кров текла по лобі, скроні раною розтяті;

Він конав уже — й ридали невтоленно провожаті...

Автанділу розповіли — і слова їх мчали в леті, —

Про своє життя, про лихо і дістали рани де ті:

«Ми утрьох брати. І кожен — володар на рівній треті

Міста дужого й значного в славних землях, в Хатаеті.

Чули ми, що добрі лови в цих місцях. Тож підготовчі

Закінчивши справи, вийшли, а за нами — військо й ловчі.

Місяць нищили тут зграї і оленячі, і вовчі,

На полях, на скелях, в пущі наточили крові й жовчі.

Печальний Таріел на березі річки. Художник Ладо Гудіашвілі

Печальний Таріел на березі річки. Художник Северіан Майсашвілі

...Раптом тут з’явився витязь. Вид його вгорнула мла,

Кінь під ним — Мерані чорний, перло блискало сідла;

Шкуру тигрову накинув він на плечі й круг чола.

Жодна мрія отакої красоти ще не сягла.

Я, найстарший, того левня попросив мені віддать,

Похвалив коня середній, румакову масть і стать,

Захотів лише молодший в герці лицаря здолать, —

Так погодившись, до нього ми наблизились на п’ядь.

Губи левня, як троянди, прикрашали блиск алмазу, —

Він в замисленості гордій нас оглянув, і відразу

Ми в очах його узріли і зневагу, і відразу.

Вчувши крик, провів рукою по бичу-залізов’язу.

Наймолодшого пустили, най би сам устряв до січі.

Той, на витязя помчавши, «Стій-но! Стій-но!» — крикнув двічі.

За меча не взявся витязь. Ми спинились на узбіччі.

Раптом — бич упав на брата, кров скипіла на обличчі.

Брату голову розкраяв канчука єдиним змахом,

Повалив у прах зухвальця, кров його змішавши з прахом,

Кинув долі, наче трупа, нам, завмерлим бідолахам;

Сам же, гордий і суворий, вільно далі їхав шляхом.

Тихо, повагом поїхав у тигринім убранні...

«Он, поглянь, — неначе сонце, витязь їде на коні!» —

Показали Автанділу подорожники сумні:

Там виднівся чорний огир проти сонця вдалині.

Він сказав: «Братове! В мандрах я по різних землях був,

Того витязя шукавши, батьківщину занебув, —

Лиш од вас почув я звістку, що ніде досіль не чув!

Хай вам дасть Господь ласкавий, щоб ваш розпач проминув»...

Перебрівши річку, витязь простував крізь верболіз.

Автанділ, коня припнувши, сам на дерево поліз

І, з найвищої гілляки пильно глянувши униз,

Бачив: витязь до печери йшов, ллючи потоки сліз.

Лицар, вбраний в шкуру тигра, чагарі рясні продер.

В чорне хутро заповита, вийшла дівчина з печер,

Гірко плачучи, спинилась, стогін на вустах завмер.

Підійшов до неї витязь, пригорнув її тепер.

Він сказав: «Асмато, сестро! Всі мости упали в море!

Не змогли знайти ми тої, що за неї терпим горе!»

Бив себе у груди й слізьми вкрив лице своє прозоре,

Обіймав зомлілу діву, мов дитя кохане й хворе.

Витязь переночував, а на ранок плачучи поїхав далі. Автанділ зліз із дерева і сам під’їхав до печери. Дівчина злякалася, але юнак пообіцяв, що нічого лихого їй не зробить. Він просить її відкрити таємницю незнайомця, але дівчина опирається. Втім, коли він признається, що закоханий, дівчина лагіднішає.

...І приємніші, ніж перші, він почув слова дівиці:

«Ти знайшов найліпший засіб допитатись таємниці.

Спершу тільки лють збудили у душі загрози ниці,

Та тепер здобув ти друга і сестру над всі сестриці...

Докладніш тобі про нього не повість ніхто в природі, —

Якщо сам він не розкаже, то й повірить іншим годі!

Почекай, щоб він вернувся, і спитай при цій нагоді;

Жди, — нехай троянд не миють сліз потоки повноводі.

Я скажу, якщо почути хочеш наші імена ти:

Таріел — так зветься витязь, в шалі змушений страждати,

А мене, вогнем пойняту, ти Асмат повинен звати, —

Не один, а сотні зойків починають серце рвати.

Прошу я: зажди на нього, не відходь звідсіль нікуди.

Може, я його вблагаю, як додому він прибуде.

Може, жаль і милосердя западе до нього в груди, —

Втішиш ти тоді кохану, все почувши без облуди».

Витязь дівчини послухав, з нею мисль свою погодив.

Раптом шум вони почули: хтось крізь річку перебродив, —

То, засяявши, як місяць, Таріел на гору сходив.

Заховались вдвох — не в силі Автанділ стаїти подив...

Тільки, вбігши до печери, Автанділ у тьмі зника, —

Таріел уже підходить, відкидає канчука,

Обіймає діву, плаче, сльози ллються, як ріка;

Автанділ же поглядає на обох із тайника.

Стала діва розкладати тихе вогнище з гілок,

Бо гадала, що шаленець з’їсть печеного шматок, —

Подала найліпший кусень без прожилля, без кісток,

Але виплюнув, не з’ївши, — сил забракло й на ковток.

Він схилився, задрімавши, та прокинувся за мить,

Раптом скочив, гучно скрикнув, мов злякавсь яких страхіть,

І забивсь грудьми об камінь, аж по тілу кров струмить.

Геть роздряпавши обличчя, діва в розпачі сидить.

Мовить так: «Скажи, що сталось? Спам’ятайся, схаменись!»

Витязь каже: «Пригадав я, як давно іще колись

Стрів царя якогось з військом, що виходило з узлісь.

Полював він, і мисливці по долинах мчали скрізь.

Спалахнув я, бо людину тяжко бачити для мене.

Не схотів я з ним зустрітись, серце жалував палене,

Одвернувсь од них, поблідши; між гілля сховавсь зелене.

Розсвіло б — від них пішов би, та зухвальство їх шалене...»

В десять тисяч раз сильніші сльози діва ронить знову,

Мовить: «Тільки звіра бачиш, як на мандри йдеш в діброву.

Людську ти забув розвагу, людську ти забув розмову,

Їй же цим не допоможеш, згубиш юність повнокрову.

Перейшов ти гори й доли до межі, до виднокруга

І невже не міг нікого ти обрать собі за друга?

З ним в супроводі блукав би, — може, менша б стала туга.

Вмре вона, як ти загинеш. В чім тоді твоя заслуга?»

Каже він: «Цю раду, сестро, дух твій щирий підказав,

Та ніхто нікому ліків од душевних ран не дав.

Пі, ще той не народився, хто мені б за брата став!

Радість — вмерти, дух звільнити від земних турбот і справ».

...Діва вимовила: «Доки не складеш ти клятви, доти

Не введу сюди людини, котра з власної охоти

І піде з тобою, й зможе поділити всі турботи.

Поклянись, що не зачепиш, не заб’єш мечем його ти!»

Відповів він: «Я зрадію, як з таким зустрінусь мужем,

І клянусь найменням любим та своїм коханням дужим

Що я зла йому не вдію, що ми злюбимось і здружим,

Наші долі спільно зв’яжем, міць подвоїм і спотужим!»

...Витязь руку Автанділа міцно стиснув у долоні.

Проливали, сівши вкупі, сльози чисті та солоні.

Лиш Асмат ласкавим словом стала їм на перепоні:

«Не вбивайтеся, розвійте тьму на сонячному лоні!»

Сльози, наче іній, зникли з Таріелової квітки,

І сказав він Автанділу: «Хто ти? Йдеш куди і звідки?

Розкажи, не крийся — тайни тільки вдвох ми будем свідки.

Леле, навіть смерть од мене відцуралась навпослідки!»

Автанділ відмовив красно словом гарним, як єдваб:

«Таріеле! Леве дужий, повний милості й приваб!

У державі Аравійській мій маєток. Я — араб.

Я палаю від любові, що й забить мене могла б.

Єсть дочка в мого владики, — палко я її кохаю,

Та тепер вона царює над народом мого краю.

Хоч про мене і не чув ти, але ми стрічались, знаю, —

Пригадай, як ти понищив царську рать, що вийшла з гаю...

Зустріч Автанділа з Таріелом. Художник Серго Кобуладзе

Зустріч Автанділа з Таріелом. Художник Григорій Гавриленко

Цар печалився, примхливий, — примхи ж є у всіх владик, —

Та тебе ніхто не бачив ні зблизька, ні віддалік.

І тоді мене послала розшукати, де ти зник,

Діва, як ефір, тендітна, осяйна, як сонця лик».

Таріел сказав: «Я в тебе дружнє й вірне серце бачу,

Але як тебе відзначу за любов твою гарячу?

Є закон: хто став міджнуром, цінить той міджнура вдачу.

Якщо ти кохану кинеш, чим тобі за це віддячу?

Вірний службі господині, ти пішов мене шукать, —

От знайшов — бог милосердий до появлених завзять.

Як я зможу розказати, чом по світу став блукать?

Адже серце лиш від згадки спалахне, мов жар багать»...

Переклад Миколи Бажана

Бескед (бескид) — гора, скеля; урвище.

Ефір — тут: найтонша алхімічна стихія; невловима сутність.

Канчук, бич-залізов'яз — зброя: нагайка зі шкіри з металевими вставками.

Комонник — вершник.

Левень — могутній (схожий на лева) чоловік.

Міджнур (у Середній Азії — меджнун) — шалений від кохання; традиційний образ східної поезії.

Огир — жеребець, самець коня.

Румак — на Сході: породистий бойовий кінь.

Тужливець — сповнений туги.

Харциз, горлоріз — розбійник, убивця.

Шал — тут: стан надмірного збудження.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

1. Поміркуйте, чому Автанділ майже три роки шукав витязя у тигровій шкурі, хоча його найбільшим бажанням було бути поруч із коханою Тінатін?

2. За допомогою емограми опишіть емоційний стан Автанділа протягом його пошуків Таріела. Як змінюються його емоції?

3. Розкажіть, як воєначальник узяв слід Таріела. З якою метою подано опис короткого поєдинку витязя у тигровій шкурі з молодшим із трьох братів?

4. Зачитайте опис Таріела та його коня Мерані. Використайте можливості штучного інтелекту та створіть їхнє графічне зображення.

5. Інсценуйте діалог Автанділа й Асмат біля печери. Чому дівчина виявила прихильність до не знайомця?

6. Продовжте інсценізацію: розіграйте діалоги Асмат і Таріела та Автанділа і Таріела. Чому витязь у тигровій шкурі, який вважав, що «не народився той, хто б за брата став», побачив в Автанділові друга?

7. Поміркуйте, чому автор повсякчас зазначає, що обидва витязі гірко плачуть, адже така поведінка не відповідає уявленням про мужніх чоловіків. Знайдіть інші приклади гіпербол у прочитаному фрагменті поеми.

8. Усно або письмово перекажіть епізод «Про те, як Автанділ шукав Таріела», скориставшись текстом-кліше:

Майже ... роки розшукував Автанділ витязя ... . У незнайомій гірській місцевості, укритій ..., він зупинився на спочинок. Саме тут він зустрів трьох братів, які розповіли про те, як ... . Це була перша звістка про витязя, якого ... .

Незабаром Автанділ побачив сумного вершника, що спішився біля ... і заговорив із дівчиною на ім'я Асмат. Дочекавшись від'їзду витязя, Автанділ зумів здобути прихильність Асмат. Дівчина пообіцяла воєначальнику, що ... .

Коли витязь у ... повернувся до печери, Асмат запитала у нього, чому ... Таріел (так звали витязя), відповів: ... . Дізнавшись, що Автанділ розшукує його за наказом ..., Таріел відчув у ньому ... .

https://tinyurl.com/bukrek-edu-ZAR-8-Rustaveli-1

1. Увідповідни персонажів поеми «Витязь у тигровій шкурі» з їхнім описом

2. Упізнай персонажа за цитатою

3. Розгадай кросворд

ПІЗНАЄМО СЕБЕ

Уявіть, що ваш найкращий друг потрапив у біду через свої вчинки. Ви знаєте, що він помилився, але також знаєте, що він потребує вашої підтримки. Що ви будете робити: підтримаєте його, ризикуючи своєю репутацією, чи відвернетеся від нього? Обґрунтуйте свій вибір.

СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

Дошка вибору. Кожне виконане завдання — 1 соверен.

1. Подкаст

Створіть подкаст, у якому ви обговори те сюжет, персонажів, моральні дилеми, які постають перед Автанділом.

2. Мапа подорожі

Створіть мапу подорожі Автанділа, на якій кожне місце має бути підписане та містити короткий опис подій, що там відбулися.

3. Комікс

Створіть комікс за прочитаним уривком поеми. Включіть діалоги, ілюстрації та описи.

ТВІР У МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ

• У різні часи твір ілюстрували Мамука Тавакарашвілі, Уча Джапарідзе, Серго Кобуладзе, Натела Янкошвілі та інші. Угорець Михай Зічі за цикл робіт отримав у Грузії титул «національного художника».

• Грузинська композиторка Тамара Вахвахішвілі поклала на музику вірші Руставелі у своїй «Цитаті» (для голосу з оркестром).

• До початку XX ст. кожна наречена у Грузії отримувала примірник «Витязя» як обов'язковий подарунок від батьків.

ОЦІНЮЄМО СЕБЕ

Дайте усні (письмові) відповіді на запитання повними реченнями. Кожна правильна відповідь — 4 гайворони.

1. Чому провідною темою поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» є уславлення дружби і кохання, а не зображення пригод персонажів?
2. Чому автор «одягнув» Таріела у тигрову шкуру?
3. Чому Шота Руставелі детально, гіперболізовано зобразив у поемі почуття витязів?

https://tinyurl.com/bukrek-edu-ZAR-8-Svitlo-1

1. Правильно чи неправильно. Дай відповіді на запитання до розділу «Зі Сходу світло».

От і закінчилося наше знайомство із середньовічною поезією. Ви засвоїли нову частку цінної для вас інформації. Пропонуємо ще раз пригадати вивчені твори і поділитися тим, що стало для вас знахідкою або відкриттям.