Зарубіжна література. 7 клас. Горобченко
Перлинки на долоні. Новела
Новела — молодша сестра балади. Дата її появи на світ кінець XII — початок XIV століття, тобто епоха Середньовіччя. Місце народження — Італія. З’явилася новела як легке розважальне чтиво, альтернатива біблійним притчам, лицарським романам і повчальним прикладам життя християнських святих. Досить швидко новела поширилася в усіх європейських літературах, проте жанром її ніхто не вважав, оскільки визначити її характерні риси доволі складно. Єдине, в чому одностайні дослідники новели, — це пуант — несподіваний поворот події зазвичай наприкінці твору.
Словом novella (італ. «nova») позначали переробки відомих сюжетів. Вчені припускають, що прабатьком новели був міський фольклор — фабльо (від лат. fabella — невелике оповідання) — незвичайні кумедні історії із життя містян. Новели писали не латиною, а «народними» романськими мовами, тобто автори їх орієнтувалися на тодішнього пересічного читача.
Джон Вотерхауз. Декамерон. 1916
Справжню популярність новелі приніс італієць Джованні Боккаччо книжкою «Декамерон» (1350). Троє шляхетних юнаків та семеро дам, рятуючись від чуми, вирушають на віддалену віллу. Там, щоб якось розважитися, вони розповідають один одному десять новел протягом десяти днів. «Декамерон» надав новелі певних рис — дотепності, іронічності, концентрації на кмітливих та хитрих персонажах, які можуть гідно вийти з будь-якої ситуації.
Необхідність дивувати, вражати, шокувати, викликати захоплення чи жах спокушала вигадувати новели багатьох письменників, і незабаром герої і героїні новел перетворилися із винахідливих простих містян на складних персонажів, які перебувають у розладі зі світом і з собою. Таку особистість не можна розкрити в одній пригоді, тому сюжет новели ускладнюється, в ньому з’являються фантастичні й навіть детективні елементи.
У XVIII столітті популярними були новели з елементами містики, фантастики та казки. Їх писали німець Ернст Гофман, американець Едгар По та ін. А в XIX столітті відомі французькі новелісти Проснер Меріме та Гі де Мопассан, навпаки, почали створювати реалістичні історії з несподіваним фіналом. У другій половині XIX — XX столітті цю традицію продовжили О. Генрі, Герберт Веллс, Артур Конан Дойл, інші європейські та американські автори, а також письменники Японії та Китаю.
Майстри української новели — Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко, Григір Тютюнник, Євген Гуцало та ін.
Жорстокість породжує жорстокість
Едгар Аллан По. «Жабка»
Немає самотності страшнішої, ніж самотність у натовпі.
Едгар По
Едгар Аллан По
Чи легко бути «білою вороною»? Вирізнятися зовнішністю, думками, мовою, кольором шкіри? Від природи ми всі різні, і той, хто цього не розуміє, проводить неіснуючі кордони між нами, кордони, що не лише розділяють людей на групи, а й припускають перевагу однієї групи над іншою. Так з’являються постраждалі від обмежень, невдахи, чиєю виною стають фізичні порушення, етнічна приналежність, зовнішність... Такі люди завжди почуваються відштовхнутими, приниженими і намагаються довести своє право на рівність навіть через конфлікт.
Як часто ми задумуємося, що відчуває зневажена людина? Її серце стискається від болю та образ. Чи може воно залишатися добрим, чи здатне ділитися своїм теплом? На ці питання шукатимемо відповіді разом зі всесвітньо відомим письменником — американцем Едгаром Алланом По.
Знайомтеся, автор!
Дата і місце народження: 19 січня 1809, Бостон (США)
Освіта: Університет Вірджинії (покинув); Військова академія США у Вест-Пойнті (відрахований)
Фах: не здобув
Кар’єра: журналіст, солдат, поет, драматург, прозаїк, літературний критик
Дата і місце смерті: 1849, Балтимор (США)
Найвідоміші твори: вірш «Ворон»; оповідання «Золотий жук», «Убивство на вулиці Морг», «Падіння дому Ашерів», «Жабка», «Маска Червоної Смерті»
Пам'ятник По у Бостоні. Автор: Стєфіні Рокнак. 2014
• Першу свою книгу — поетичну збірку «Тамерлан» — По видав у кількості 50 примірників під псевдонімом Бостонець. Книга успіху не мала. Сьогодні кожна з 12 існуючих книжок коштує більш ніж півмільйона доларів.
• Е. По був першим американцем, який намагався заробляти на життя виключно літературою. Він вважається не лише «батьком» детективу, а й першопрохідцем у світі наукової фантастики, жахів (горору).
• У вірші «Еврика» поет за 80 років до офіційної науки пояснив появу Всесвіту внаслідок вибуху і його розширення.
• Ім’я Едгара По носить одна з малих планет Сонячної системи, а на честь його персонажа ворона названо балтиморську команду з американського футболу.
• На 67-ому Конкурсі пісні Євробачення (2023) австрійський дует Тея і Салена вразив глядачів присвяченою письменнику піснею «Who is Hell is Edgar?».
ПІЗНАЄМО СЕБЕ
Подумайте, як можна зробити світ кращим і добрішим. Оберіть у таблиці роль, що подобається вам найбільше. Уважно прочитайте тему. Сформулюйте та запишіть коротке повідомлення, з яким би ви хотіли звернутися до людей.
|
Роль (хто пише) |
Отримувач, аудиторія (хто отримує) |
Формат (у якій формі) |
Тема (про що це) |
|
Я (учень / учениця) |
Однокласники |
Пост у блозі |
«Коли ти маєш вчинити щось погане, сім разів подумай — і не вчини, а добро роби не думаючи». М. Рильський |
|
Читач / читачка |
Сучасне людство |
Лист |
«Доброта — це те, що може почути глухий і побачити сліпий». Марк Твен |
Ключі до тексту
У пошуках захопливих сюжетів письменники часто використовують найрізноманітнішу інформацію з різних джерел, домислюють її, приправляють вигадкою, пригодою, вплітають різних неймовірних персонажів, аж поки самі не дивуються, що з того вийшло. Приблизно так сталося з Едгаром По, коли він прочитав середньовічну хроніку про жахливу подію, що трапилась 28 січня 1393 року при дворі короля Франції Карла VI.
Жорж-Антуан Рошгросс. Бал, охоплений полум’ям. 1889
Щоб розважити монарха, його дружина Ізабелла влаштувала бал-маскарад на честь весілля своєї подруги. Король та п’ятеро придворних одяглись у костюми дикунів, виготовлені з грубої тканини, просякнутої смолою, щоб прикріпити хутро та пір’я. Поводились вони грубо й непристойно, чим неприємно вражали гостей.
Від вогню смолоскипів костюми «дикунів» миттєво запалали. Карла VI врятувала придворна дама, закривши його від іскор своїм вбранням. Один із придворних здогадався пірнути у чан з напоєм, а четверо загинули від опіків.
Ця дика витівка французького короля і його слуг наскільки вразила уяву Едгара По, що він вигадав страшну помсту. Кому? Про це ви дізнаєтеся, прочитавши його твір «Жабка».
ЖАБКА
Ніколи не доводилося мені зустрічати такого любителя жартів, як наш король. Здавалося, що задля них він тільки й живе. Розповісти, до того ж майстерно, дотепну історію було найпевнішим засобом здобути собі королівську милість. Тому, власне, й склалося так, що всі його семеро міністрів були уславленими жартівниками. Вони і подобою своєю скидались на короля — такі ж гладкі, огрядні й дебелі, та ще й до того — неперевершені жартівники...
На той час, про який я веду мову, придворні блазні ще не вийшли з моди. Паш король, звичайно, також мав «дурня». (...) Однак його «дурень», тобто придворний блазень, був не просто дурнем. В королевих очах цінність його потроювалася тією обставиною, що він був ще й карликом, до того ж калікою. На ті часи карлики при дворах були такими ж звичними, як і блазні, і багато монархів просто не уявляли собі, як перебути день (дні при дворах довші, ніж деінде), не маючи напохваті дурня, щоб посміятися з ним, і карлика, щоб посміятися з нього... І тому наш король вельми тішився, що його Жабка (так звали дурня) — потрійний скарб в одній особі.
Я гадаю, що карлика назвали Жабкою не хрещені батьки, — семеро міністрів одноголосною ухвалою нарекли його так за неспроможність ходити, як інші люди. Жабка й справді міг пересуватися лише якоюсь конвульсивною ходою — не то вистрибом, не то вихилясом. Рух цей викликав нестримний сміх і, звичайно, втішав короля. (...)
Але хоча Жабка через каліцтво ніг пересувався по вулиці або в приміщенні з великими труднощами, неймовірна сила м’язів, якою природа обдарувала його руки, можливо, щоб відшкодувати недолугість нижніх кінцівок, дозволяла йому показувати чудеса дивовижної вправності, коли треба було вилізти на дерево, або піднятись по линві, або просто кудись видряпатися. Під час таких вправ він, звісно, більше нагадував білку або мавпочку, ніж жабку.
Не скажу достеменно, звідки походив Жабка. Либонь то була варварська, страшенно далека від двору нашого короля країна, про яку ніхто ніколи не чував. Жабка і молоденька дівчина, ростом трішечки вища за нього (а втім, прекрасно збудована й чудова танцюристка), були силоміць відірвані від своїх домівок у сусідніх провінціях і переслані в подарунок королю одним із його всепереможних генералів.
Чи слід було дивуватися, що за таких обставин між двома маленькими бранцями виникла взаємна приязнь? Зрозуміло, що незабаром вони стали друзями до загину. Жабка, хоч і докладав величезних зусиль у штукарстві, прихильності при дворі не завоював, а тому не міг чимось прислужитися Тріпетті. Але вона, завдяки своїй люб’язності та бездоганній красі (хоч і карлиця) здобула одностайну прихильність і ласку всього двору, так що мала великий вплив і не проминала нагоди скористатись ним у зручний для цього момент на користь Жабки.
З нагоди події великої державної ваги (я вже забув, якої саме) королеві заманулося влаштувати бал-маскарад, — а коли маскарад або щось подібне траплялося при нашому дворі, то, ясна річ, тут уже без талантів Тріпетти і Жабки не можна було обійтися. Жабка був такий вигадливий на всілякі видовиська, створення масок і добір маскарадних костюмів, що без його допомоги, здавалося, ніщо не вигорить.
Настав вечір (...). Під наглядом Тріпетти був опоряджений пишний зал, де не шкодували нічого, що мало б надати блиску балу-маскарадові. Багато придворних ще за тиждень, а то й за місяць наперед вирішили, в яких ролях вони виступатимуть, і, зрештою, крім короля і його семи міністрів, ніхто вже не вагався, на кого йому перебратись. Чому саме вони зволікали, я не можу сказати... Хай там як, але час минав, і, вдаючись до останнього засобу, вони послали по Жабку і Тріпетту.
З’явившись на поклик, маленькі друзі застали короля за келихом вина в компанії семи членів державної ради і помітили, що в монарха дуже поганий настрій. Король знав, що Жабка не любить вина, бо воно доводило бідного каліку майже до нестями. Але король кохався у своїх витівках і тому тішився, примушуючи Жабку випити, щоб той, як він це казав, звеселився.
— Ходи-но сюди. Жабко, — сказав він, коли блазень із своєю подругою зайшли до зали. — Ковтни-но з цього келиха за здоров’я своїх відсутніх друзів (тут Жабка зітхнув), а потім потіш нас своєю винахідливістю! (...)
Ілюстрація Макса Йєрро (2009)
Жабка, як завжди, у відповідь на королеву вимогу, попробував відбутися жартом, але не варто було йому марнувати зусиль. Так сталося, що був якраз день народження нещасного карлика, і повеління пити за здоров’я відсутніх друзів навернуло йому на очі сльози. Кілька великих гірких краплин скотилося в келих, який він покірно взяв з рук свого тирана.
— Га-га-га! — реготав той, коли карлик через силу допивав келих. — Бачите, що може зробити чарка доброго вина! Ого, вже й очиці твої засвітилися!
Бідолашний! Тремтячою рукою він поставив келих на стіл і обвів присутніх напівбожевільним поглядом. Очевидно, всіх дуже розважало, що королівська витівка мала успіх.
— А тепер до роботи, — сказав надто вже огрядний перший міністр. (...)
— Я намагаюся вигадати щось небуденне, — відповів карлик мов не своїм голосом, бо вино зовсім замакітрило йому голову.
— Намагається! — люто гаркнув тиран. — Що ти хочеш цим сказати? Ага! Здогадуюся. Ти не в гуморі, ти ще хочеш вина! На, пий! — І він знову налив келих по вінця й простягнув його каліці, який лише отупіло дивився на нього, насилу переводячи дух.
— Пий, кажу тобі! — репетував нелюд. — Або ж клянусь усім лихим!..
Карлик вагався... Король почервонів від люті. Придворні підхихикували. Тріпетта, бліда як смерть, підступила до королевого крісла, впавши навколішки, почала благати пощади для свого друга.
Тиран деякий час дивився на неї, вочевидь уражений її зухвалістю. (...) Нарешті, не промовивши ні звуку, він з силою відштовхнув Тріпетту від себе і вихлюпнув повний по вінця келих просто їй в обличчя.
Бідна дівчина заледве підвелася і, не сміючи навіть зітхнути, повернулася на своє місце в кінці столу.
З півхвилини тривала така мертва тиша, що було б чути, як падає листочок або пір’їна. Тишу цю обірвав неголосний, але пронизливий скрегіт, який, здавалося, пролунав з усіх кутків водночас.
— Ти-ти-ти навіщо так? — запитав король, розлючено повернувшись до карлика.
Той, уже трохи оговтавшись від вина, пильно, хоча й сумирно подивився тиранові просто у вічі і вигукнув:
— Я? Хіба я можу таке зробити?
— Звук, здається, долітав іззовні, — зауважив хтось із придворних. — Гадаю, це папуга в клітці біля вікна треться дзьобом об пруття.
— Ай справді, — відповів монарх так, ніби той здогад заспокоїв його. — Але я міг би присягнути честю лицаря, що то скрипів зубами оцей волоцюга.
Тут карлик розсміявся (король був надто завзятим дотепником, щоб не дати людині посміятись) і виставив напоказ свої великі, міцні й дуже потворні зуби. Ба більше, він виявив бажання випити стільки вина, скільки йому можуть піднести. Тоді монарх утихомирився, а Жабка, вицідивши ще один келих без надто помітних лихих наслідків, одразу жваво почав ділитися своїми маскарадними планами.
— Не можу пояснити, як мені спало на думку, — зауважив він так спокійно, ніби ніколи в житті не куштував вина, — але одразу ж після того, коли ваша величність ударили дівчисько і хлюпнули їй в обличчя вином, (...) — я пригадав чудову розвагу — жарт ще з моєї батьківщини... Лише, на жаль, потрібна компанія у вісім чоловік, отже...
— Так ось ми, — вигукнув король, радіючи з того, як миттю він зауважив такий збіг, — якраз вісім. Я і мої семеро міністрів. Викладай! Що ж то за розвага?
— У нас називалася вона, — відповів каліка, — «вісім скутих орангутангів». Якщо зробити все до ладу, то це справді чудова розвага. (...)
— Прекрасно! — хором проревіли монарх і його міністри.
— Я повбираю вас орангутангами, — вів далі карлик, — тут уже покладіться на мене. Схожість буде такою разючою, що всі маски вважатимуть вас за справжніх звірів, і, зрозуміло, переляк буде не меншим, ніж подив.
— Ох! Це буде славно! — вигукнув король. — Жабко! Я з тебе зроблю людину.
— Ланцюги потрібні для того, щоб посилити розгардіяш іще й брязкотом. Гадатимуть, ніби ви дременули від своїх сторожів. Ваша величність не може собі уявити, яке враження справить на маскараді вісімка скутих орангутангів, яких майже всі запрошені вважатимуть за справжніх, коли вони з диким лементом увірвуться в натовп вишукано й пишно вбраних кавалерів і дам.
— Отож так і зробимо! — сказав король, і раду поспішно завершили (було вже поночі), щоб здійснити задум Жабки. (...)
Орангутан. Фото: Giuseppe Mazza
Король і його міністри спочатку одягнули сорочки і панталони, які щільно прилягали до тіла. Потім їх обмастили дьогтем. Тут хтось із учасників запропонував пташине пір’я, але карлик одразу ж відхилив таку пропозицію і швидко переконав усю вісімку, що волосся такого звіра, як орангутанг, набагато доцільніше імітувати лляним клоччям. Отже, грубий шар клоччя наліпили на дьоготь. Потім роздобули довгий ланцюг. Спочатку ним оперезали короля і зав’язали ланцюг на вузол, потім — одного з міністрів і також зробили вузол, а далі таким же чином — решту. Коли з цим упорались, учасники витівки утворили коло, ставши якомога далі один від одного, а щоб усе виглядало переконливіше, Жабка пропустив кінці ланцюга навхрест через середину кола, як це роблять у наші дні ловці шимпанзе та інших великих мавп на Борнео.
Маскарад мав відбутися у величезній круглій дуже високій залі, куди сонячне проміння потрапляло через єдине вікно посеред стелі. А вечорами її, головним чином, освітлювала велика люстра на ланцюгу, що звисав з середини вікна. Люстру опускали або підіймали, як звичайно, за допомогою противаги, прив’язаної до другого кінця ланцюга...
Оздобленням зали мала опікуватись Трінетта, яка однак у деяких дрібницях керувалася розважливішою думкою свого приятеля-карлика. Саме він запропонував на цей вечір прибрати люстру геть. Краплі воску з неї завдали б значної шкоди пишним уборам гостей. (...)
На пропозицію Жабки вісімка орангутангів перед тим як з’явитися на люди, терпеливо чекала до півночі, поки в залу не зберуться всі запрошені на маскарад. І не встигло ще відлунати бамкання дзиґарів, як орангутанги увірвалися в залу, точніше, вкотилися клубком, адже ланцюги заважали, й майже всі перечіплялися і падали.
Переляк і збентеження гостей були такі неймовірні, що королеве серце сповнилося захватом... Багато жінок від страху знепритомніли, і якби король передбачливо не заборонив мати при собі в залі зброю, то він і його міністри могли б розплатитися за свою витівку кров’ю. А так — усі метнулися до дверей, але король наперед звелів позамикати їх одразу ж після того, як він увійде, а ключі віддати карликові, що сам і підказав таке зробити.
Коли переполох став найдужчим, і кожен думав тільки про свою власну безпеку (хоча більшою була небезпека, що тебе задушить нажахане юрмище), можна було помітити, що ланцюг, на якому висіла люстра і який тепер підняли догори, поволі опускався донизу, аж поки кінець з гаком не зупинився за три фути над підлогою.
Незабаром король і семеро його друзяк, погасавши по залі в усіх напрямках, врешті опинилися в її центрі і, звісно, просто під ланцюгом. Поки вони так стояли, карлик, який нечутно ходив за ними по п’ятах і підбивав їх на ще більший гармидер, підхопив їхній ланцюг на перехресті двох кінців, що перетинали коло під прямим кутом.
Із швидкістю, яка дорівнювала швидкості думки, він зачепив ланцюг за гак, на якому завжди висіла люстра. Якась невидима сила вмить підтягнула ланцюг від люстри якраз на таку висоту, щоб ніхто не міг дотягнутися до гака, і, як неминучий наслідок, орангутанги попритягалися докупи, впритул обличчям до обличчя.
Тим часом, коли гості трохи отямилися від переляку і зміркували, що увесь переполох — старанно задумана витівка, вони голосно розреготалися над скрутним становищем, у яке потрапили мавпи.
— А дайте-но їх мені — крикнув тут Жабка, перекриваючи шум різким і пронизливим голосом. — Залиште їх мені! Здається, я їх знаю! Дайте лишень мені гаразд до них придивитися, і я вам одразу скажу, хто це такі!
По головах натовпу він спромігся дістатись до стіни, вихопив смолоскип, повернувся на середину зали, з мавпячою спритністю вистрибнув на голову королеві, а звідти видряпався на кілька футів вгору по ланцюгу, опустив смолоскип донизу, розглядаючи орангутангів, і все не вгавав:
— Зараз я дізнаюся, що вони за одні!
І поки всі присутні (і мавпи теж) корчилися від сміху, блазень раптом пронизливо свиснув, ланцюг різко рвонувся догори футів на тридцять, тягнучи за собою ошелешених орангутангів, що безпорадно борсались між підлогою і вікном у стелі. (...)
Ілюстрації Девіда Гарсії Форреса. 2013
Присутні при цьому остовпіли настільки, що на якусь хвилину запала мертва тиша. Обірвав її той самий неголосний, пронизливий скрегіт, який привернув увагу короля... Але тепер не могло бути жодного сумніву, звідки походить звук. Його створювали великі, мов ікла, зуби карлика, який з піною на вустах скрипів і скреготів ними, вп’явшись несамовитим поглядом у неприродно задерті обличчя короля і його семи супутників.
— Ага! — вимовив нарешті розлючений блазень. — Ага! Тепер я починаю тямити, що це за люди!
Тут, прикидаючись, ніби він пильніше хоче придивитися до короля, карлик ближче підніс смолоскип до клоччя, що обліплювало короля, і воно вмить спалахнуло яскравим полум’ям. Менш ніж за півхвилини всі вісім орангутангів уже палали під зойки охопленого жахом натовпу, який дивився на них знизу, безсилий хоч чимось допомогти.
Ще через хвилю язики полум’я, набираючи шалу, змусили блазня видряпатися ще вище по ланцюгу, і натовп, стежачи за його рухами, на коротку мить запав у мовчанку. Карлик скористався цією нагодою і заговорив знову.
— Ось тепер я виразно бачу, — сказав він, — що за люди ці перебрані. Це всемогутній король і семеро його довірених радників. Той самий король, якому не забракло сумління ударити беззахисну дівчину, і сім тих самих його радників, які підохочували його до такої наруги. А щодо мене, то я лише Жабка, блазень — і це мій останній жарт.
Завдяки високій займистості клоччя й дьогтю, на який воно було наліплено, помста завершилась чи не раніше, як карлик устиг договорити. Вісім трупів висіли на ланцюгах обвугленою, огидною і розпливчатою масою. Каліка кинув у них смолоскипом, неквапно додряпався до стелі і зник у вікні.
Гадають, що Тріпетта, чатуючи на даху, була спільницею свого друга в його вогненній помсті і що вони разом подалися до себе на батьківщину, бо ніхто їх більше не бачив.
Переклад Анатолія Онишка
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
1. Які почуття викликала у вас новела Едгара По «Жабка»? Що вас особливо вразило?
2. Використовуючи цитати з твору, доведіть або спростуйте твердження: письменник зображає короля та міністрів з іронією (прихованою насмішкою).
3. А як автор змальовує Жабку і Тріпетту? Який мандрівний сюжет, використаний Е. По в доборі цих персонажів, ви впізнали?
4. Поясніть, чому Жабка став для короля «потрійним скарбом».
ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ
5. Попрацюйте в парі. Пригадайте ключові моменти новели. За допомогою вибраних смайликів покажіть на лінії сюжету, як змінювалися почуття Жабки. Знайдіть цитати-підтвердження вашої думки. Створіть емограму — графічне зображення змін у настрої головного героя новели — і словничок емоцій.
6. Об’єднайтеся в групи. На аркуші паперу намалюйте серце Жабки. Як, на вашу думку, він почувався? Чому? На малюнку серця позначте лінією кожну образу від короля і придворних. Як на нього вплинуло таке ставлення день у день? Чи змінився малюнок? Чи могло це стати причиною страшної помсти?
ЧИТАЄМО ТВОРЧО
7. Прочитайте вголос і прокоментуйте ключовий (кульмінаційний) фрагмент твору від слів Король знав, що Жабка не любить вина до слів Не можу пояснити. Оцініть «жарт» правителя, який змушував блазня пити вино. Що насправді спонукало Жабку помститися?
8. Зверніть увагу на художній прийом протиставлення зовнішності Жабки його внутрішнім якостям. Яка роль цієї антитези?
9. Поясніть, чому Жабка запропонував королю й міністрам одягнутись орангутанами.
10. Прослідкуйте за поведінкою блазня у сцені помсти. Про що вона свідчить?
11. Поділіться здогадкою, чому ніхто не сміявся над «жартом» Жабки.
ДИСКУСІЯ
12. Чи було переможене зло вчинком блазня? Де проходить межа між красою і потворністю, жартом і знущанням, справедливою помстою і жорстоким вбивством?
13. Сформулюйте ідею новели Е. По «Жабка».
РОБОТА З ОРИГІНАЛОМ
14. Новела По в оригіналі називається «Hop-Frog; Or, the Eight Chained Ourangoutangs». Виконайте дослівний переклад назви та поміркуйте, чому перекладач залишив тільки одне слово з неї.
Стаємо компетентними читачами й читачками
1. За твором Е. По «Жабка» визначте основні риси новели:
- форма — віршована, прозова;
- обсяг — невеликий, середній, великий;
- сюжет — звичайний, захоплюючий, мандрівний;
- фінал — очікуваний, несподіваний.
2. Порівняйте своє визначення новели з поданим у літературознавчому словничку підручника; внесіть необхідні правки.
3. Знайдіть спільне та відмінне між жанрами балади й новели.
Твір у мистецькому просторі
• Уперше новелу Е. По екранізував у 1910 році французький режисер Анрі Дефонтен, створивши короткометражний німий (з титрами) чорно-білий фільм.
• Режисер Роджер Корман (США) включив її сюжет у стрічку «Маска червоної смерті» (1964).• У 2013 р. твір екранізовано в Італії режисером Росо Фіорентіно.
• Для альбому Лу Ріда «The Raven» (2003) пісню «Жабка» виконав Девід Боуї. А в 2020 році текст новели використав на своїй платівці рок-гурт «Black Midi».
• Комікси на основі твору створили художники Анжело Торрес та Рік Крендалл.
Обкладинка коміксу (1954)
ОЦІНИ СЕБЕ
1. Зачитайте (запишіть) текст-кліше, заповнюючи прогалини:
Твір «Жабка» написав ... (0,5 бала), письменник із ... (0,5 бала). За жанром це ... (0,5 бала), ознаками якої є ... (1,5 бала). Автор зобразив конфлікт, що виник між ... (1 бал). Сцена жорстокої помсти за образу викликає почуття ... (1 бал). Письменник поставив перед читачами проблеми, які складно вирішити: ... (2 бали). Я оцінюю вчинки персонажів твору так: ... (2 бали).
2. Придумайте назву для розповіді, складеної за текстом-кліше (1 бал).
3. Поміркуйте, як склалися долі Жабки і Тріпетти після втечі з палацу (2 бали). Оцініть свої успіхи у вивченні теми. Запишіть свої думки щодо кожної позиції.
• Досвід — висловіть своє враження про аналіз художнього тексту за допомогою емограми.
• Рефлексія — чи знайшли ви відповіді на запитання, які виникли після першого прочитання новели?
• Інформація — яка інформація, подана в параграфі, виявилася для вас особливо корисною?
• Дії — як будете діяти в конфліктній ситуації?
