Зарубіжна література. 7 клас. Горобченко

Про усіх живих створінь — різних і дивовижних

Джеральд Даррелл. «Моя сім'я та інші звірі»

За рослин і тварин нікому заступитися, крім нас, людей, які разом з ними населяють цю планету, але не є її власниками.

Джеральд Даррелл

Джеральд Даррелл

Він любив усіх тварин і навчав цьому людей через свої книги та фільми. У шість років Джеррі Даррелл сказав матері, що має намір створити власний зоопарк, — і його мрія здійснилася кілька десятиліть по тому.

У 1959 р. він попросив у видавця кредит, купив зоопарк у маєтку Огр на острові Джерсі й витрачав на нього всі свої гонорари. Поступово його зоопарк став притулком для багатьох рідкісних видів тварин з усіх куточків Землі та всесвітньо відомим туристичним об’єктом.

Емблемою зоопарку став дронт, винищений ще в XVII ст. Цей великий голуб, або додо, з острова Маврикій був розміром з індика і важив до 20 кг. Емблема із зображенням дронта, з одного боку, нагадує про сумну долю вимерлого птаха, а з іншого — символізує можливість порятунку для тваринного світу.

В одному з останніх своїх виступів письменник залишив своєрідний заповіт: «Швидкість, з якою люди спустошують нашу дивовижно прекрасну планету, зростає. Обов’язок кожного — спробувати запобігти жахливому оскверненню нашого світу, і в цю боротьбу кожен може зробити свій, нехай маленький, внесок».

Знайомтеся, автор!

Дата і місце народження: 7 січня 1925, Джамшедпур (Британська Індія)

Освіта: домашня

Кар’єра: робітник зоопарку, натураліст, письменник

Дата й місце смерті: 1995, Джерсі

Нагороди: орден Золотого Ковчега (1981), орден Британської імперії (1982), медаль Річарда Хупера (1988)

Найвідоміші твори: романи «Перевантажений ковчег», «Три квитки до Пригоди», «Моя сім’я та інші звірі», «Зоопарк у моєму багажі», «Ковчег на острові», «Пересмішник», «Ай-ай і я» та інші

Даррелл на Корфу

• Дитячі роки разом з родиною провів на грецькому острові Корфу, де і сформувався як невтомний дослідник живої природи.

• Не закінчив жодного навчального закладу, однак це не завадило йому стати почесним професором декількох університетів і написати майже 40 чудових книг.

• Був чудовим кухарем і майстерно готував їжу за екзотичними рецептами.

• За 20 років до Міжнародної Червоної книги почав збирати досьє про рідкісних та зникаючих тварин.

• У 1959 році відкрив приватний зоопарк на острові Джерсі, створив фонд охорони та відновлення диких звірів.

• Завдяки Джерсійському фонду збереження тварин від повного зникнення були врятовані рожевий голуб, маврикійський боривітер, мавпи золотиста левова ігрунка і мармозетка, австралійська жаба корроборі, промениста черепаха з Мадагаскару та інші види.

Тварини, збережені в Джерсійському зоопарку

Український контекст

• Українською мовою твори Даррелла з’явилися майже одночасно з оригінальними виданнями; перший з відомих перекладів — «Моя сім’я та інші звірі» (переклад Людмили Гончар, 1955).

• У 1985 році письменник відвідав Україну, побував у заповіднику «Асканія-Нова» і високо оцінив роботу українських спеціалістів зі збереження рідкісних видів тварин.

Даррелл в заповіднику «Асканія-Нова». 1985

ПІЗНАЄМО СЕБЕ

Екологічна грамотність — одна з проблем, порушених у повісті «Моя сім’я та інші звірі», — є частиною культурного саморозвитку сучасної людини. Кожен з нас може долучитися до збереження цієї планети і це не так важко, як здається на перший погляд. Запропонуйте 7 способів, які можуть допомогти зберегти довкілля.

Ключі до тексту

Мальовничий острів Корфу в Греції — найяскравіший спогад дитинства письменника. Сюди Даррелли приїхали в 1935 р., втікаючи від вологого британського клімату. «Я почувався так, ніби зі скель Борнмуту¹мене перенесли на небеса», — згадував Джеральд. На острові не було ні газу, ні електрики, зате живності — хоч греблю гати. Під кожним камінчиком, у кожній тріщині. Справжній подарунок долі!

¹Борнмут — місто у Великій Британії.

Джеррі досить швидко «розширив» родинне коло улюбленими тваринами: на віллі Дарреллів поселилися собаки Роджер, В’юн, Нехлюй і Додо, чайка Алеко, черепаха Ахілл і цілий гурт сорок, геконів, мурашиних левів, крабів-павуків, скорпіонів... Якось уночі, коли Джеральд спустився до моря скупатися, він несподівано опинився посеред зграї дельфінів. Вони пищали, співали, пірнали та гралися один з одним. Хлопчика охопило дивне почуття єднання з ними, з островом, з усім живим, що є на Землі. Пізніше він напише, що саме тієї ночі зрозумів: людина не має влади ткати павутину життя. Вона — лише її ниточка.

Як пам’ять про квітучий острів через багато років з’явилася знаменита «грецька трилогія»: «Моя сім’я та інші звірі» (1956), «Птахи, звірі та родичі» (1969) та «Сад богів» (1978). Перша книжка стала бестселером: у Великій Британії вона перевидавалася 30 разів і була включена до шкільної програми.

МОЯ СІМ’Я ТА ІНШІ ЗВІРІ

Слово на свій захист

А іноді перед сніданком цілих шість разів я встигала повірити у неможливе.

БІЛА КОРОЛЕВА

Л. Керролл, «Аліса в Задзеркаллі»

Це розповідь про те, як наша родина прожила п’ять років на грецькому острові Корфу. Спочатку я хотів описати світ живої природи острова з краплиною смутку за далеким дитинством, але зробив серйозну помилку, впустивши свою рідню на перші сторінки книги. З’явившись на папері, мої родичі зручно влаштувалися самі та ще й позапрошували різноманітних друзів у всі розділи. І тільки завдяки величезним зусиллям та неабиякій спритності мені пощастило присвятити декілька поодиноких сторінок виключно тваринам.

Я намагався змалювати мою сім’ю точно й правдиво, саме такими, якими я їх бачив. Однак, щоб пояснити їхні найбільш чудернацькі вчинки, треба сказати, що тоді, на Корфу, всі ми були дуже молоді: Ларрі, найстаршому, виповнилося двадцять три; Леслі — дев’ятнадцять; Марго — вісімнадцять; а я, найменший, перебував у юному і вразливому віці десяти літ. Ми ніколи не знали напевне, скільки років нашій мамі, з тієї причини, що вона завжди забувала про дні свого народження. Скажу лише — мама була достатньо дорослою, щоб мати чотирьох дітей. На її прохання пояснюю також, що мама — вдова, бо, як передбачливо зауважила вона, люди можуть подумати бозна-що.

Навряд чи мені вдалося б написати цю книжку без допомоги й дружнього сприяння декотрих осіб. Говорю це для того, щоб відповідальність за неї поділити на всіх порівно.

Отже, моя найщиріша подяка:

Докторові Теодору Стефанідесу. З властивою йому великодушністю він дозволив мені скористатися матеріалами своєї неопублікованої праці про острів Корфу. (...)

Моїм рідним. Врешті-решт це вони мимоволі стали основними героями повісті і в значній мірі допомогли мені під час роботи над книгою, шалено сперечаючись з приводу кожного епізоду, який я з ними обговорював.

Моїй дружині — за те, що вона голосно сміялася, читаючи рукопис, і цим надзвичайно тішила мене. Потім, правда, вона пояснила, що її смішила моя орфографія. (...)

Особливу вдячність я хотів би висловити нашій матері. Їй і присвячую цю книгу.

Як ніжний, самовідданий і чуйний Ной, мама сміливо вела свій ковчег із кумедними нащадками крізь бурхливе житейське море, завжди готова до бунту, раз у раз долаючи фінансові мілини, ніколи не певна того, що команда схвалить її дії, і завжди готова нести відповідальність за будь-які неполадки на кораблі. Неймовірно, що мама знаходила сили переносити це плавання, проте вона його переносила і навіть залишалась при здоровому розумі. Як твердить мій брат Ларрі, і не без рації, ми можемо пишатися тим, як ми виховали нашу маму. (...)

Ось, наприклад, недавно, в кінці тижня, коли мама зосталася вдома сама, їй несподівано привезли кілька кліток. В них було: двійко пеліканів, ясно-червоний ібіс, яструб та вісім мавпочок. Хтось слабший, можливо, і розгубився б від такої притичини, але тільки не мама. В понеділок уранці я побачив її в гаражі, — там за нею ганявся роздратований пелікан, якого вона пробувала годувати сардинами з бляшанки.

— Нарешті ти прийшов, синку, — ледве дихаючи, сказала вона. — Цей пелікан завдав мені трохи клопоту.

Я спитав, звідки вона знає, що це мої тварини.

— Ну, звісно, твої, любий. Хто ще міг би надіслати мені пеліканів?

Це доказує, як добре мама розуміє принаймні одного зі своїх дітей.

Насамкінець я волів би підкреслити, що все написане тут про острів та його жителів — чистісінька правда. (...)

Світ у мурі (скорочено)

Старий мур навколо запустілого саду став для мене розкішним мисливським угіддям. Це був давній цегляний мур, колись тинькований, а тепер позеленілий від моху. (...)

На мурі гніздилися найрозмаїтіші мешканці; вони ділилися на мисливців та здобич, на денних і нічних трудяг. Нічними мисливцями були жаби, що жили в густому ожиннику, та гекони, бліді, майже прозорі створіння з вибалушеними очима — мешканці горішньої частини муру.(...)

Коли останній світляк забирав свій холодний смарагдовий ліхтарик у мохову постіль і над землею сходило сонце, на стіну виходила друга зміна. Вдень було важче відрізнити жертву од хижака; здавалося, все тут поїдає одне одного без розбору. Так, хижі оси полювали на гусінь і павуків, павуки ловили мух, великі крихкі бабки пожирали павуків та мух, а прудкі, в’юнкі різнокольорові ящірки знищували їх усіх гамузом.

Проте найнебезпечніші були полохливі, скромні співмешканці садового муру. Вони рідко потрапляли вам на очі. однак у шпаринах муру їх аж кишіло. Якщо обережно підчепити лезом ножа шмат здутого тиньку і відділити його від цеглини, під ним виявиться маленький чорний скорпіон, лискучий, немовби зроблений із шоколаду. Ці чудернацькі істоти мають приплюснуті овальні тільця завдовжки з дюйм, акуратні вигнуті ніжки і непропорційно великі краб’ячі клешні, на яких виділяються зчленування, мов на скафандрі. Хвіст, схожий на низку брунатного намиста, закінчується жалом-шипом. (...)

Скорпіон

Я щиро, щиро захопився цими членистоногими. Вони здавались мені славними, скромними створіннями з лагідною загалом вдачею. Не робіть нічого безглуздого або нетактовного (не чіпайте їх руками, скажімо), і скорпіони шануватимуть вас, лише весь час пориватимуться чимскоріше втекти й десь заховатись. Завдяки моїм раптовим, несподіваним наскокам на садовий мур я довідався чимало цікавого про скорпіонів.(...)

Виявляється, живляться вони трупними мухами (і досі не можу збагнути, як вони їх ловлять), кониками, метеликами та золотоочками. Декілька разів я спостерігав, як скорпіони пожирають один одного — вельми прикра звичка, на мій погляд, для таких бездоганних в усіх інших відношеннях створінь. (...)

Я мріяв тримати кількох з них у себе (...), проте мені суворо заборонили приносити скорпіонів у дім, незважаючи на моє палке заступництво.

Одного разу я знайшов на стіні жирну скорпіониху, вдягнуту, як здалося на перший погляд, у світло-руде хутряне пальто. Придивившись пильніше, я виявив, що це дивне убрання є не що інше, як маса крихітних скорпіончиків, прилиплих до материної спини. Мене зачарувало це сімейство, і я вирішив тихцем пронести його нагору, до моєї спальні, щоб спостерігати за розвитком малят. Дуже обережно я помістив матусю з її виводком у сірникову коробку і майнув додому. На моє лихо саме в ту мить, коли я ступив на поріг, наша сім’я сідала до столу. Тоді я лишив коробку на каміні у вітальні (нехай вони тим часом подихають повітрям!) і приєднався до родинної трапези.

Довго вовтузячись з їжею, крадькома переправляючи Роджеру ласі шматки під стіл, я слухав розмови старших і мимоволі випустив з уваги моїх оригінальних нових підопічних. А в цей час Ларрі приніс із вітальні сигарети й сірники, відкинувся на спинку стільця і взяв до рота сигарету. Не знаючи про навислу наді мною небезпеку, я з інтересом дослухався до його жвавої розповіді, а він відкрив сірникову коробку.

Навіть зараз я твердо переконаний, що скорпіониха не замишляла нічого лихого. Просто вона була збуджена і роздратована тривалим ув’язненням, отож і скористалася першою ж нагодою, щоб утекти. Вискочивши з коробки разом з намертво прилиплими до неї дітками, вона побігла по руці Ларрі. Нараз розгублено спинилася і ледь-ледь підняла своє жало. Відчувши, що по його руці щось повзе, Ларрі зиркнув туди і... о леле! — що тут закрутилось!

Нажаханий Ларрі ревнув на все горло, від чого Роджер вискочив з-під столу і несамовито загавкав. Ларрі стріпнув рукою, і безталанна скорпіониха гепнулась на стіл між приборами Марго і Леслі, розсипаючи, мов конфетті, своїх діток. Розгнівана такою неґречністю, вона метнулася до Леслі, вигнувши своє тремтяче від образи жало. Леслі скочив на ноги, перекинувши стільця, і різко змахнув серветкою. Скорпіониха покотилась по скатертині прямо на Марго, яка з переляку загула, наче паровоз.

Мама, спантеличена раптовою бучею, вдягла окуляри і закліпала очима, а в цю мить Марго плеснула на скорпіониху склянку води. Промахнувшись, замість скорпіонихи вона облила маму, яка абсолютно не виносила холодної води. Безсило хапаючи ротом повітря, мама не могла навіть протестувати. Скорпіониха сховалася під тарілкою Леслі, а її малята дико метались по столі. Збитий з пантелику Роджер (...) гасав по кімнаті з шаленим гавканням.

— Знову цей клятий хлопчисько!.. — ревів Ларрі.

— Дивіться! Вони повзуть сюди! — верещала Марго.

— Принесіть мені книгу! — кричав Леслі. — Не панікуйте, бийте їх книгою!

— Що з вами всіма відбувається? — допитувалась мама, протираючи окуляри.

— Триклятий хлопчисько... він погубить нас... Гляньте на стіл... Там по коліно скорпіонів... (...)

— Обережно... ось іще один... Швидше... Ґвалт!.. (...)

— Але, любі мої, як могли скорпіони опинитися на столі?

— Цей клятий хлопчисько... В кожній сірниковій коробці в домі чаїться небезпека...

— Ой, він повзе прямо на мене... Ґвалт! Рятуйте! (...)

Коли все так-сяк угамувалось, ми побачили, що маленькі скорпіончики встигли заховатися під тарілками, виделками й ножами. Після моїх палких благань і маминого прохання пропозицію Леслі знищити сімейство скорпіонів було відхилено, і товариство, ще не оговтавшись від переляку й роздратування, перейшло до вітальні. Доброї півгодини я збирав чайною ложкою малят і саджав їх на спину матері, а потім виніс на блюдечку надвір і з жалем випустив на садовий мур. У той день ми з Роджером допізна гуляли на узгір’ях, бо я передчував, що родині слід дати перепочинок і не навертатися їм на очі.(...)

11. Зачарований архіпелаг (скорочено)

(...) Мені раптом сяйнула думка: адже скоро день мого народження, і якщо зараз виявити кмітливість, то можна одержати не лише човен, але й силу-силенну іншого спорядження.

Притьмом я роз’яснив усім, що не варто безсистемно вибирати для мене подарунки, нехай краще я сам скажу, в чому відчуваю нагальну потребу. Отоді, напевно, ніхто з них не розчарує мене. Заскочені зненацька, родичі дали згоду, проте одразу ж з деякою підозрою поспитали, що саме хотів би я отримати. З простодушним виглядом я заявив, що, мовляв, не дуже замислювався над цим, але неодмінно складу для кожного список, і тоді вони вибиратимуть з нього підходящий пункт.

На складання списків пішло чимало часу, довелося враховувати психологічні особливості кожного члена родини. Мама, зрозуміло, купить мені все, що я скажу, тому до її списку я включив найнеобхідніші, найцінніші речі: п’ять дерев’яних ящиків зі скляними накривками і корковою підкладкою (для моєї колекції комах), дві дюжини пробірок, п’ять пінт метилового спирту, п’ять пінт формаліну та мікроскоп.

З Марго було дещо важче, — тут я мав діяти з таким розрахунком, щоб дати сестрі можливість обійти її улюблені крамниці. Від неї я вимагав десять ярдів марлі, десять ярдів білого коленкору, шість великих пачок шпильок, два пакети вати, дві пінти ефіру, пінцет та два стержні для авторучки.

Шкода й заходу, міркував я сумирно, просити у Ларрі щось на зразок формаліну або шпильок, але якщо своїм списком я продемонструю певну літературну спрямованість, то шанси на успіх зростуть. І спеціально для нього я склав довжелезний список, куди ввійшли назви, прізвища авторів, видавців та ціни всіх потрібних мені книг з природничої історії, позначивши зірочками ті з них, які буде прийнято з особливою вдячністю.

Тепер у мене зосталась тільки одна заявка, і я вирішив шукати до Леслі підхід усно, а для цього слід було обрати слушний момент. Кілька днів я очікував сприятливої для себе хвилини. (...)

Леслі проводив небезпечний експеримент зі зброєю.

Ми заходилися збирати рештки рушниці, і от саме в цей час я спитав ніби ненароком, що він збирається подарувати мені на день народження.

— Не думав іще про це, — неуважно відповів Леслі, з явним задоволенням розглядаючи викривлений шматок металу. — Мені однаково... все що хочеш... вибери сам.

Я сказав, що хочу човна. Збагнувши, як він упіймався, Леслі обурено заявив, що човен — занадто цінний презент до дня народження, принаймні йому не по кишені. Я теж обурився і нагадав, що він сам запропонував мені вибрати подарунок. Так, запропонував, згодився брат, але він зовсім не мав на увазі човен, бо всі човни збіса дорогі. Я сказав: коли людина говорить «все, що хочеш», то це і означає все, в тому числі й човни. Крім того, йдеться не про купівлю. Я сподівався, що Леслі зможе мені його змайструвати власноруч, адже він так добре знається на човнах. Втім, якщо це для нього важко...

— Та ні, зовсім не важко, — необачно зронив Леслі і квапливо додав: — Тобто... не так вже страшенно важко. Але ж час! Для цього потрібна ціла вічність. (...)

Проте я був невблаганний. Мені конче потрібен човен, і я готовий почекати.

— Ну гаразд, гаразд, — розсердився Леслі. — Зроблю тобі човна. Але щоб не крутився мені під руками, ясно? Тримайся якомога далі. Побачиш його тільки в готовому вигляді.

Я радо пристав на такі умови. І от протягом двох тижнів (...) з задньої веранди долинало дзижчання пилки й грюкіт молотка впереміж з гучними прокляттями. Весь дім було засипано стружками, а Леслі скрізь лишав за собою сліди тирси. (...)

Напередодні моїх іменин вся сім’я зробила вилазку в місто. По-перше, всі хотіли купити мені подарунки. По-друге, треба було поповнити запаси харчів. Ми давно вже домовились, що не будемо запрошувати багато гостей на вечірку. Навіщо нам товкотнеча? Найбільше — десятеро гостей, старанно дібраних. Це буде невеличке, але вишукане товариство наймиліших нашому серцю людей.

І кожен член сім’ї подався запрошувати десятьох гостей. На жаль, запрошено було зовсім не одних і тих самих людей, за винятком хіба Теодора, котрий отримав п’ять окремих запрошень. І от напередодні вечірки мама несподівано виявила, що в нас збереться не десять гостей, а сорок п’ять. (...)

Ранок був насичений подіями. (...) Я з вдячністю прийняв святкові дарунки від близьких, помилувався ними, і ми з Леслі пішли до задньої веранди, де лежала таємнича громіздка споруда, вкрита брезентом.

З виглядом фокусника Леслі відкинув брезент, і — о чудо! — там був мій човен! Я дивився на нього закоханими очима. Далебі, ліпшого човна ніколи ні в кого не було. Він виблискував свіжою фарбою — мій баский кінь до зачарованого архіпелагу.

Округлий човен мав приблизно сім футів у довжину. Леслі поспішив роз’яснити (на випадок, я подумаю, що така незвична округла форма — результат невисокої майстерності будівничого), — мовляв, дошки виявились закороткі для каркаса.

Я рішуче заявив, що човен має напрочуд елегантну конструкцію, та я і справді так думав. Хоча йому дещо бракувало витонченості, він не скидався на хижого птаха, як більшість човнів, а справляв завдяки своїй компактності враження мирного, спокійного й затишного. (...) Загалом же човен нагадав мені заклопотаного скарабея — жука, якого я дуже поважав.

Леслі запитав, чи до вподоби мені колористичне вирішення, сам він у ньому дещо сумнівався. На мою думку, саме оригінальне сполучення барв робило човен просто-таки унікальним мистецьким витвором. Усередині наш красень був зелений і білий, а його опуклі борти розфарбовано білими, чорними та ще й пломінкими жовтогарячими смугами. Я вважав таку колористичну гаму надзвичайно артистичною і заспокійливою водночас.

Потім Леслі розтлумачив мені, що довгу стрімку кипарисову жердину, призначену для щогли, можна буде встановити лише після спуску судна на воду. Я з ентузіазмом запропонував зробити це відразу ж, негайно. Леслі (...) зауважив, що не годиться спускати на воду безіменний корабель. Може, я вже придумав для нього якусь назву? Це було нелегке завдання, тож довелося прикликати на допомогу решту сім’ї. Всі обступили човен колом, наче гігантську квітку, і почали метикувати.

Члени родини пропонували різні назви, але ті не пасували човну.

Кадри із серіалу «Моя сім’я та інші звірі» (1987)

— «Ковчег», — зронив Леслі, але я хитнув головою.

Знову запала мовчанка, всі уп’ялися очима в човен. І раптом мені сяйнуло! «Бутл» — ось так я його охрещу. На честь портового міста в Англії.

Коли ми нарешті нарекли новонародженого, настав час спускати його на воду. Марго, Пітер, Леслі та Ларрі знесли плоскодонку вниз, до пристані, а ми з мамою чимчикували позаду зі щоглою. (...)

Розмахнувшись щосили, всі гуртом нарешті скинули човна з пристані, і той з гарматним пострілом упав на своє пласке дно, здійнявши фонтани солоних бризок, а тоді впевнено, розмірено застрибав на легких хвилях. (...)

— Нумо, ворушіться! — командував Леслі. — Прилаштуємо щоглу... Марго, тримай прову... отак... Пітере, гайда на корму, а ми з Ларрі передамо вам щоглу... Треба тільки встромити її он у той паз.

Марго лягла на живіт, утримуючи прову човна, а Пітер спритно плигнув на корму і, розчепіривши ноги, наладнався прийняти щоглу з рук моїх братів.

— Знаєш, Лес, ця щогла, по-моєму, трохи задовга, — зауважив Ларрі, озираючи її критичним поглядом.

— Дурниці! — відказав Леслі. — Коли припасуємо, буде якраз. Ну що, Пітере, ви готові?

Той кивнув головою, міцно вхопив щоглу обома руками і встромив у гніздо. «Бутл» з блискавичною швидкістю, дивовижною для його габаритів, перекинувся догори дном. Пітер у своєму єдиному вихідному костюмі зник під водою майже без сплеску. На поверхні лишились тільки його капелюх, щогла та осяйне жовтогаряче днище «Бутла».

— Він потоне! Потоне! — заверещала Марго, схильна все бачити в похмурому світлі.

— Ет, дурниці! Тут зовсім неглибоко, — заперечив Леслі.

— Я ж казав, ця щогла задовга, — протуркотів Ларрі.

— Вона цілком нормальна, — сердито відрубав Леслі. (...)

— Ти б іще довшу тичку пришпандьорив до цього корита! — кепкував Ларрі.

— Якщо ти такий збіса розумний, чому ж тоді сам не зробив човна?

— Мене ніхто не просив... Крім того, це ти в нас вважаєшся фахівцем, хоча навряд чи тебе візьмуть на корабельні Клайд сайда.

— Ха-ха, як смішно! Критикувати найлегше... (...)

— Ну годі-бо, діти, не сваріться, — умовляла мама. (...)

— Слава богу! Він виплив, — радісно скрикнула Марго, коли забрьоханий, мокрий мов хлющ Пітер з’явився на поверхні.

Кадри із серіалу «Моя сім’я та інші звірі» (1987)

Ми витягли його з води, і вони з Марго рвонули додому, щоб устигнути просушити костюм на вечір. Решта посунули слідом, досварюючись на ходу. Леслі, вражений дошкульною критикою Ларрі, надягнув плавки, озброївся грубезним посібником з конструювання яхт, прихопив рулетку і подався рятувати своє чадо. Півдня він відпилював од щогли фут за футом, аж доки від неї залишився тільки куций обрубок, зате сам човен набув рівноваги. Леслі, збитий з пантелику, обіцяв зробити нову щоглу, скоро він оволодіє деякими технічними премудростями. «Бутла» припнули до пристані, і він пишався там у всій своїй красі, нагадуючи строкате пухке кошеня без хвоста. (...)

Вранці я спакував спорядження, прихопив харчів і в товаристві Роджера вирушив в експедицію на «Бутлі». Сонце сяяло на синьому, як тирлич, небі, віяв легенький бриз, — словом, день видався ідеальний. «Бутл» ішов уперед повагом, з благородною стриманістю. (...)

Острів Корфу

Яка незрівнянна радість мати власного човна! Приємно усвідомлювати свою силу, коли сидиш на веслах, а човен пливе вперед, розсікаючи воду з тихим шелестінням так, ніби рветься шовк; сонце лагідно гріє спину й запалює на гладіні моря сотні райдужних вогників; серце тріпоче, коли продираєшся крізь лабіринт вкритих водоростями рифів, що ряхтіють майже біля самої поверхні води. Я навіть із задоволенням розглядав у себе на долонях пухирі, від яких руки стали геть неслухняні.

Опісля я провів на «Бутлі» чимало прекрасних годин, звідав безліч пригод, і все ж ту найпершу мандрівку не можу ні з чим порівняти. Море тоді було блакитніше й прозоріше, ніж завжди; залиті сонцем острови здавались загадковішими; і морські тварини немовби спеціально зібралися в маленьких бухтах і протоках, щоб віншувати мене й мій новий човен. (...)

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

1. У передмові до твору «Моя сім'я та інші звірі» автор зазначає, що написав «чистісіньку правду». Висловіть свою думку щодо цього твердження, зважаючи на тон авторської оповіді.

2. Змалюйте колективний портрет родини Дарреллів. Кого й чому виділив серед рідних письменник?

3. Оцініть порівняння Луїзи Даррелл (матері автора) з біблійним Ноєм, а родинний дім — з ковчегом.

4. Слідом за автором здійсніть дослідження «світу у мурі». Які відкриття на вас чекали?

5. Укладіть список екзотичних тварин, описаних у повісті, та створіть візуалізацію їх, дібравши фото з Інтернет-ресурсів.

6. Прочитайте в особах розповідь про пригоду зі скорпіонихою за обіднім столом. Що у ній розвеселило вас найбільше?

7. Складіть перелік дарунків, що їх забажав отримати десятирічний хлопчик. Як характеризує Джеральда цей список?

8. Поясніть, чому «Бутл» не зміг без пригод вирушити у перше плавання. Що б ви порадили Леслі Дарреллу?

ЖИВІ СТОРІНКИ

9. «Розділіть» із Джеррі «незрівнянну радість мати свого човна»: опишіть уявну морську прогулянку поблизу грецького острова Корфу. Створіть аудіозапис або плейкаст за цим описом і продемонструйте його в класі.

10. Прокоментуйте назву повісті «Моя сім’я та інші звірі», використавши подані в тексті «пояснення» автора щодо свого твору.

Твір у мистецькому просторі

Постери екранізацій твору

• Уперше мінісеріал за книгою «Моя сім’я та інші звірі» у 1987 році відзняв британець Пітер Барбер-Флемінг.

• У 2005 році свою версію книги на широкі екрани випустив ще один британець, Шері Фолксон. За роль мами Імельда Стентон була номінована на премію «Еммі» як краща акторка.

• У 2016-2019 роках фрагменти твору були використані у зйомці серіалу «Даррелли» (в Україні серіал вперше почав транслюватися 2021 року під назвою «Моя сім’я та інші звірі»).

СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

11. Створіть скрапбук Джеральда Даррелла.

Скрапбукінг (англ. Scrapbooking, від англ. Scrapbook: scrap — вирізка, book — книга, букв. «книга з вирізок») — виготовлення та оформлення спеціальним чином декорованого фотоальбому. Кожен аркуш такого альбому представляє закінчену думку, виражену фотоколажем. Матеріали для оформлення скрапбукінгу: фотографії, вирізки з газет і журналів, малюнки, записи, яскраві кольорові етикетки тощо.

ОЦІНИ СЕБЕ

1. Зачитайте (запишіть) текст-кліше, заповнюючи прогалини:

Джеральд Даррелл — це відомий ... та ... (1 бал) з ... (0,5 бала). З дитинства він ... (1 бал).

1. Дарреллу пощастило прожити разом з родиною 5 щасливих років на острові ... (0,5 бала), який знаходиться у ... морі (0,5). Спогади про них стали основою книги ... (0,5 бала), що за жанром є ... (1 бал).

Зі сторінок постають образи рідних письменника — ... (1,5 бала), котрих він змальовує з величезним почуттям ... (0,5 бала), та світ дивовижних представників живої природи — ... (2 бала).

2. У зоопарках тварин утримують в неволі, що викликає осуд зоозахисників. Дайте розгорнуту відповідь на запитання: чому Джеральд Даррелл вважав створення приватного зоопарку на о. Джерсі благородною справою? (3 бали)

3. Уявіть, що у вас з’явилася можливість поговорити з письменником. Які б 5 запитань ви поставили Джеральду Дарреллу? Напишіть sms, у якому викладіть свої враження та найважливіше, що зрозуміли під час читання повісті.

Виберіть із кожного списку результатів ті, які вважаєте для себе досягнутими, й оцініть себе як знавця життєвих історій і жанру автобіографічної повісті. Позначте на шкалі рівень вашого успіху.

Ще один розділ залишився позаду, а значить, час традиційної самоперевірки знань. Кому тут треба додаткові гайворони?

КВІЗ

Ходом шахового коня

Роблячи ходи шаховим конем, прочитайте висловлювання Алана Маршала. Вартість завдання — 3 гайворони.

Квіти Корфу

Коли родині Дарреллів показали будиночок, у якому вони можуть оселитися на Корфу, малого Джеррі вразила неймовірна кількість квітів біля нього. Однак хлопчик знав їх назви.

А чи знаєте їх ви? Правильно названа рослина — 1 гайворон.

Ми мчали дорогою, білою від шовковистого пилу; обабіч тягнулися зарості опунції, ніби паркан із зелених тарілок, поцяткованих кульками ясно-червоних плодів. Пагорб і долини потопали в ніжній зелені олив. Посеред схилу, облямований високими стрункими кипарисами, притулився будиночок сунично-рожевого кольору...

У садку буяли квітники. Троянди сипали додолу гладенькі шовковисті пелюстки-блюдця — вогнисто-червоні, сріблясто білі. Нагідки маленькими сонечками поривались угору до сонця, неначе діти до матері. Долі стелилися оксамитові скромні братки, з-під серцеподібних листочків зорили сумні фіалки. На розкішній бугенвілеї над балкончиком висіли, ніби до карнавалу, рубінові ліхтарики. Квіти фуксії тремтливо застигли на кущах, немов тисячі граційних балеринок. З першого погляду ми прикипіли серцем до цього будинку; він стояв і ніби чекав на наш приїзд.

Ви вже знаєте, що фізичні порушення й обмеження не завадили багатьом людям стати успішними. Перед вами — фото кількох таких людей, а у ребусах — інформація про рід їх діяльності. Спробуйте її розшифрувати й, за допомогою інтернету, впізнайте цих людей.

Вартість завдання: 1 гайворон за розгаданий ребус + 1 гайворон за ім’я.

Сьогодні вам треба переграти самого Знайка. Про письменників він знає все, але ми віримо, що ви теж розумні і кмітливі.

Вартість правильної відповіді — 2 гайворони.

Бажання багатих людей інколи бувають досить дивними. Якось Джеральду Дарреллу вдалося випросити грошей у найзаможнішого мешканця Джерсі. Натомість шанолюбний багатій попросив натураліста про певну послугу — і Дарреллу довелося виконати його бажання.

Що зробив Даррелл, на прохання багатія, з найбільшою горилою в зоопарку?

• Полічіть разом з учителем / учителькою зароблені кошти, збережіть їх на картці або обміняйте на оцінки.