Зарубіжна література. 7 клас. Горобченко
По цей і той бік колючого дроту
Джон Бойн. «Хлопчик у смугастій піжамі»
У світі, де ми живемо, найголовніше —
як виглядають наші вчинки.
Джон Бойн
Джон Бойн
Знайомтеся, автор!
Дата і місце народження: 30 квітня 1971 року, Дублін (Ірландія)
Освіта: Трініті Коледж (Дублін), Університет Східної Англії (Норідж)
Кар’єра: автор прозових творів для дорослих та дітей, викладач в Університеті Східної Англії (Норідж), координатор книгарні «Waterstone’s» (Дублін)
Найвідоміші твори: романи «Викрадач вічності» , «Хлопчик у смугастій піжамі», «Хлопчик на вершині гори», «Історія самотності», «Сходи на небо»
Нагороди: Irish Book Awards і Bisto Book of the Year за роман «Хлопчик у смугастій піжамі» (2006), Премія миру імені Густава Гайнемана у галузі дитячої та юнацької літератури (2007).
• У дитинстві Джон Бойн був затятим читачем. Улюблені книги: «Граф Монте-Крісто», «Робінзон Крузо» та «Острів скарбів».
• У 12 років вирішив, що стане письменником, і почав писати невеликі оповідання.
• Літературним «учителем» Бойна став британець Малкольм Бредбері. Саме від нього автор-початківець отримав важливу для себе пораду: писати треба кожен день, навіть у свята.
• Письменник приховує особисте життя від преси і вважає за правильне говорити лише про роботу. Відомо, що у вільний час він багато читає і ділиться книжковими відкриттями у Твіттері та Інстаграм, грає на гітарі і слухає записи улюбленої співачки Кейт Буш.
• Твори Джона Бойна перекладено 51 мовою, у тому числі й українською.
Ключі до тексту
Автор порушує тему трагедії Другої світової війни (1939-1945) та Голокосту — тотального винищення німецькими нацистами «неповноцінних чи недорозвинених», згідно з їх антигуманними теоріями, груп людей чи навіть цілих народів: безнадійно хворих, євреїв, ромів, слов’ян. В окупованих німцями країнах Європи з’являлись концентраційні табори смерті. Один із найстрашніших побудували поблизу польського міста Освенцима і назвали «Аушвіц-Біркенау». Утекти з нього було неможливо: через колючий дріт постійно проходив струм високої напруги, а тих, хто лише наближався до нього, розстрілювали вартові. Як стверджують історики, за шість років у таборі загинуло від 1,1 до 1,6 млн в’язнів.
У 1947 році в знак пам’яті знищених людей на території колишнього табору відкрито музей та меморіал.
Аушвіц. Автор: Джейсон М. Рамос
Діти Аушвіцу. Фото: Олександр Воронцов
Маленькими свідками великої трагедії ставали діти. Маленькі люди не здатні осягнути нелюдської жорстокості дорослих. Так, діти коменданта табору «Аушвіц-Біркенау» Рудольфа Гесса попросили швачку припасувати до їхнього одягу такі ж нашивки, які носять в’язні. Вона виконала це прохання. Звісно, Гесс з криками й погрозами зірвав їх з одягу власних дітей.
Широко відома історія Джозефа Янека Шляйфштайна, який опинився в концтаборі Бухенвальд разом із татом. Батько запевнив сина, що життя у таборі — це така гра і що треба гарненько сховатись, щоб його не знайшли. Хлопчик вижив, а згодом його історія стала основою фільму Роберто Беніньї «Життя прекрасне».
Книгу Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» критикують за порушення історичної правди, зокрема за те, що його персонажі досить вільно спілкуються через колючий дріт, однак автор, що впродовж багатьох років нагадував людству про трагедію Голокосту, вірно відтворив важливу думку: діти не мають упередженості, і злочинні нацистські теорії їм чужі. Усі ж перешкоди між сином коменданта Бруно і маленьким в’язнем Шмулем вигадані дорослими...
ХЛОПЧИК У СМУГАСТІЙ ПІЖАМІ
Розділ четвертий. Що вони побачили у вікно
Треба почати з того, що вони не були дітьми. Не всі вони принаймні. Там були маленькі хлопчики й великі хлопці, їхні батьки й діди. Можливо, і кілька дядьків. І ще деякі, що всім трапляються, але, схоже, не мають ніяких родичів. Тобто там були чоловіки всіх різновидів.
— Хто вони? — запитала Гретель, роззявивши рота від подиву не менш широко, ніж роззявляв її брат свого в ці останні дні. — Що це за місце?
— Я не впевнений, — сказав Бруно, намагаючись відгадати істину, наскільки можливо. — Але вдома краще, це я напевне знаю.
— А де ж дівчата? — запитала вона. — І матері? І бабусі?
— Можливо, вони живуть десь-інде, — припустив Бруно.
Гретель погодилася з ним. Вона не хотіла дивитися далі, але їй було дуже важко відвести погляд. Досі вона бачила тільки ліс, відкритий із її віконця, який здавався трохи темним, але добрим місцем для пікніків, якщо далі в ньому були галявини. Але з цього боку будинку видовище було зовсім іншим.
Починалося воно досить приємно. Під самим віконцем Бруно був сад. Досить великий сад, наповнений квітами, що росли на впорядкованих клумбах у ґрунті, який ретельно доглядав хтось, хто знав, що вирощувати квіти в такому місці було вчинком так само добрим, як запалювати маленьку свічку у вікні замку на огорнутому туманом болоті в темну зимову ніч.
Біля квітів була дуже приємна доріжка з дерев’яною лавою, і Гретель могла уявити, як вона сидить на сонці й читає книжку. Над лавою була набита дошка з написом, але Гретель не могла прочитати його з такої відстані. Лава була повернута до будинку — це було б дивною річчю, але не за таких обставин.
Десь за двадцять футів далі від саду, квітів і лави з написом над нею все змінювалося. Там була висока загорожа з колючого дроту, що тяглася понад усім будинком і загиналася вгорі, простираючись далеко в обидва боки, далі, ніж сягав погляд. Загорожа була вищою, аніж дім, у якому вони стояли, і підтримували її величезні дерев’яні стовпи, схожі на телеграфні. На загорожі величезні мотки колючого дроту закручувалися у спіралі, і Гретель відчула несподіваний біль у тілі, коли побачила гостряки, що стриміли по всій довжині загорожі.
По той бік від неї не було трави; ніде вдалині не виднілося й жодної іншої зелені; натомість земля була утрамбована чимось схожим на дрібний пісок, і повсюди, куди досягав її зір, не було нічого, крім низеньких хатин, великих квадратних будівель і кількох далеких струменів диму. Вона розтулила рота, аби щось сказати, та коли зрозуміла, що не зможе знайти слова, щоб висловити свій подив, то зробила єдину розумну річ, про яку змогла подумати, і знову його стулила.
— Ти бачила? — сказав Бруно з кутка кімнати, почуваючись задоволеним, бо, хоч би що там зовні було — і ким би не були вони, — він побачив це першим і міг це бачити, коли йому хотілося, з віконечка своєї спальні, а вона нічого такого зі свого віконечка бачити не могла, а тому це видовище належало йому, й він буде володарем усього, що вони спостерігатимуть, а вона буде його підлеглою.
— Я не розумію, — сказала Гретель. — Хто міг збудувати щось таке бридке?
— А воно справді бридке, — погодився Бруно. — Я думаю, ці хатини мають лише один поверх. Поглянь, які вони низькі.
— Мабуть, це сучасні типи будинків, — сказала Гретель. — Але ж тато ненавидить усе сучасне.
— Тоді ці будівлі йому не сподобаються, — сказав Бруно.
— Ні, — відповіла Гретель.
Вона стояла досить довго, мовчки дивлячись у вікно.
Вона мала дванадцять років і вважалася однією з найрозумніших дівчаток у своєму класі, тож стиснула губи, примружила очі й змусила свій мозок зрозуміти, на що вона тепер дивиться. Зрештою їй спало на думку лише одне пояснення.
— Це, мабуть, сільська місцевість, — сказала Гретель, обертаючись, аби поглянути на брата тріумфальним поглядом.
— Сільська місцевість?
— Так, це єдине пояснення, хіба ти не бачиш? Коли ми вдома в Берліні, ми живемо в місті. Ось чому там так багато людей, і так багато будинків, і школи переповнені, й ти не можеш перейти через центр міста пополудні в суботу, щоб тебе не штовхали від стовпа до стовпа.
— Атож... — сказав Бруно, киваючи головою й намагаючись устежити за плином її міркувань.
— Але нас навчали на уроці географії, що в сільській місцевості, де живуть фермери, а тварини й фермери створюють усю їжу, існують великі площі, як ця, де люди живуть, працюють і надсилають їжу, щоб годувати нас, — вона знову виглянула у вікно, й перед нею простяглася велика територія з чималими відстанями між хатинами...
— Оце ми й бачимо. Сільську місцевість. Можливо, це та територія, де ми маємо провести вакації, — сказала вона з надією в голосі.
Бруно подумав над її словами й похитав головою.
— Я так не думаю, — сказав він із глибокою переконаністю в голосі.
— Тобі лише дев’ять років, — нагадала йому Гретель. — Звідки ти можеш знати? Коли доростеш до мого віку, ти все розумітимеш набагато краще.
— Можливо, — погодився Бруно, який знав, що він молодший, але не міг погодитися з тим, що це робило його міркування менш слушними, — проте якщо це сільська місцевість, як ти запевняєш, то де тоді тварини, про яких ти кажеш?
Гретель розтулила рота, щоб відповісти йому, але не знайшла переконливої відповіді, тож знову виглянула у вікно, шукаючи поглядом тварин, але їх ніде не було видно.
— Там мають бути корови, свині, вівці та коні, — сказав Бруно. — Якщо це ферма. Не кажучи вже про курей і качок.
— А їх немає, — спокійно погодилася Гретель.
— І якби вони вирощували хліб, як ти припустила, — провадив Бруно, страшенно задоволений собою, — тоді, я думаю, ґрунт був би тут набагато кращим, ніж цей, ти так не думаєш? Я не бачу, що можна щось вирощувати на цьому бруді.
Гретель виглянула у віконце знову й кивнула головою, бо вона не була така дурна, щоб наполягати на своїй правоті, тоді як не випадало сумніватися, що дійсність їй суперечить.
— Можливо, тоді це не ферма, — сказала вона.
— Ні, не ферма, — погодився Бруно.
— Тобто це не сільська місцевість, — провадила вона.
— Думаю, що ні, — відповів він.
— Тобто ми перебуваємо не в нашому заміському домі, — зробила вона висновок.
— Думаю, що ні, — повторив він.
Він сів на ліжко й на мить побажав, щоб Гретель сіла поруч із ним, обняла його і сказала, що все налагодиться, і що раніше чи пізніше їм почне тут подобатися, і вони ніколи не захочуть повертатися в Берлін. Але вона досі виглядала з вікна й тепер дивилася не на квіти, не на вимощену доріжку, не на лаву й напис над нею, не на високу загорожу чи телеграфні стовпи, які підтримували її, не на мотки колючого дроту, не на твердий ґрунт по той бік загорожі, не на низенькі хатини й не на стовпи диму. Тепер вона дивилася на людей.
— Що це за люди? — запитала вона спокійним голосом, так, ніби запитувала не Бруно, а шукала відповіді в когось іншого. — І що вони тут роблять?
Бруно підвівся, й уперше вони стали поруч, плече до плеча, й дивилися на те, що відбувалося за п’ятдесят футів від їхнього нового дому.
Повсюди, куди вони дивилися, бачили людей: високих, низеньких, старих, молодих, — людей, які ходили сюди-туди. Деякі стояли групами, опустивши руки по боках, намагаючись тримати голови прямо, коли їх проминав солдат і його рот швидко розтулявся і стулявся — либонь, він кричав на них. Деякі шикувалися в чергу й штовхали тачки з одного кінця табору в другий, іноді вони зникали, обминаючи ту або ту хатину. Деякі стояли біля хатин спокійними групами й дивилися в землю, ніби брали участь у якійсь грі й не хотіли впадати комусь у вічі. Деякі підтримували себе милицями, і в багатьох були забинтовані голови. Інші тримали в руках лопати, й солдати вели їх до якогось місця, де їх було вже не видно.
Бруно й Гретель бачили сотні людей, але перед ними було так багато хатин, і табір простягався в таку далечінь, що вони не бачили, де він закінчується, і виникало враження, що людей тут не сотні, а тисячі.
— І всі вони живуть так близько від нас, — сказала Гретель, спохмурнівши. — У Берліні на нашій гарній тихій вулиці було лише шість будинків. А тепер тут так багато осель. Чому тато погодився працювати в такому бридкому місці з такою кількістю сусідів? Не бачу в цьому жодного сенсу.
— Подивись отуди, — сказав Бруно, і Гретель подивилася туди, куди він показував пальцем, і побачила, як із далекої хатини вийшов гурт дітлахів, як вони збилися докупи та як на них кричали кілька солдатів. Чим більше на них кричали, тим тісніше вони збивалися, але потім один із солдатів підбіг до них, і вони розділилися й стали так, як він хотів, щоб вони стали, тобто вишикувалися в одну лінію. Коли діти утворили таку лінію, солдати зареготали й заплескали в долоні, дивлячись на них.
— Це має бути якась репетиція, — припустила Гретель, знехтувавши той факт, що деякі з дітей, навіть старшого віку, навіть завбільшки, як вона, мали такий вигляд, ніби вони плакали.
— Я ж тобі сказав, що тут є діти, — промовив Бруно.
— Це не ті діти, з якими я хотіла би погратися, — сказала Гретель рішучим голосом. — Вони здаються дуже брудними. Гільда, Ізабель і Луїза щоранку миються у ванні, як і я. Ці ж діти мають такий вигляд, ніби вони не бачили ванни у своєму житті.
— Там справді дуже брудно, — сказав Бруно. — Але, може, у них немає ванн?
— Не будь дурнем, — сказала Гретель, усупереч тому, що їй знову й знову забороняли називати свого брата дурнем. — Хіба є такі люди, що не мають ванн?
— Не знаю, — сказав Бруно. — Може, це ті люди, у яких нема гарячої води?
Гретель ще дивилася протягом якогось часу, потім затремтіла й відвернулася.
— Я піду до своєї кімнати розставляти ляльок, — сказала вона. — З мого віконця краєвид набагато кращий.
Зробивши це зауваження, вона пішла геть, повертаючись через коридор до своєї спальні й зачинивши за собою двері. Але вона не відразу повернулася до своїх ляльок. Натомість сіла на ліжко, й безліч думок пролетіло крізь її голову.
А одна з останніх думок спала її братові, коли він дивився, як сотні людей на відстані роблять якісь свої справи. Його здивувало, що всі вони — малі хлопчаки, їхні батьки й діди, їхні дядьки, люди, яких можна зустріти на кожній дорозі і які, схоже, зовсім не мають родичів, були вдягнені однаковісінько: у смугасті піжами вгорі та внизу й у смугасті шапочки на головах.
— Як дивно, — промурмотів він, перш ніж відвернутися від віконця.
Переклад Віктора Шовкуна
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ. ДО РОЗДІЛУ 4
1. Дев’ятирічний Бруно і його дванадцятирічна сестра Гретель досліджують вид із вікна заміського будинку, куди вони переїхали у зв’язку із новою роботою батька — високопоставленого німецького офіцера. Що саме із побаченого дітьми не відповідає їхньому уявленню про сільську місцевість?
2. Опишіть їхні враження від споглядання «ферми», добираючи слова із дужок (зачарованість, подив, розчарування, спокій, розгубленість, зацікавленість, огида, непевність, допитливість, несподіваний біль, замисленість, ворожнеча).
3. Чи було щось приємне для ока з вікна дитячої спальні? Прокоментуйте значення пейзажу за вікном для розуміння ідеї твору. Поясніть, чому дерев’яна лава в саду була повернута до будинку?
4. Висловіть припущення про те, як Бруно та Гретель розкриватимуть секрет дивної ферми. Перевірте його в ході самостійного читання наступних розділів роману.
ДО РОЗДІЛІВ 12, 15
5. Зауважте, що Бруно, мріючи стати дослідником, змушений досліджувати життя навколо себе. З чим це пов’язано? Поясніть, чому хлопчикові не кажуть правди.
6. Відзначте для себе, про що говорять Шмуль і Бруно. Що між ними спільного, незважаючи на те, що вони не завжди розуміють один одного і живуть по різні боки загорожі?
7. Як ви розумієте репліку Шмуля: Ти перебуваєш на неправильному боці загорожі.
8. Чому Бруно, якому так хотілося розповісти вдома про свого нового друга, передумав?
9. Сформулюйте висновок про те, як дорослішає Бруно, які нові риси з’являються в його характері. Доберіть найбільш доречні слова до його характеристики з наведених у дужках (настирливість, допитливість, впевненість, співчуття, відповідальність, делікатність, сміливість, впертість, доброзичливість, розсудливість, чесність).
10. Як сталося, що Бруно зрадив Шмуля? Чи була якась причина цього ганебного вчинку? Аргументуйте свою думку, посилаючись на текст.
Кадр із фільму «Хлопчик у смугастій піжамі»
ДИСКУСІЯ
11. Яку провину ви готові пробачити другові (подрузі)?
12. Твір у медіапросторі. Подивіться з батьками чи друзями однойменний художній фільм «Хлопчик у смугастій піжамі» (The Boy in the Striped Pyjamas), реж. Марк Герман (Велика Британія, 2008). Який текст — художній чи медіа — справив на вас сильніше враження? Чому?
ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ
13. Створіть карти родин Шмуля і Бруно. Прикрасьте середню клітинку квадрата іменами членів родини і, можливо, малюнками, які б їх зображували. Решта 8 клітин призначені для опису (словами чи малюнками) речей, важливих для родини. Об’єднайтеся в групи і складіть порівняльну характеристику родин, у яких росли хлопчики.
РОБОТА З ОРИГІНАЛОМ
14. Зображаючи концентраційний табір Аушвіц-Біркенау (Освенцим), Дж. Бойн дає йому назву Геть-Звідси (англ. Get out of here). Поміркуйте над значенням цього авторського прийому.
ОЦІНИ СЕБЕ
1. Зачитайте (запишіть) текст-кліше, заповнюючи прогалини:
Джон Бойн — це сучасний письменник з ... (0,5 бала). Його твір «Хлопчик у смугастій піжамі» за жанром ... (1 бал).
Автор зобразив події періоду ... (1 бал), коли у Європі ... (1 бал), в яких масово знищували ... (0,5 бала). Головними героями твору є німецький хлопчик ... (0,5 бала) та єврейський хлопчик ... (0,5 бала). Діти випадково познайомились біля ... (1 бал) та почали спілкуватись.
Хлопчики не поділяли ідей дорослих про ... (2 бали), тому щиро затоваришували. На жаль, діти ... (1 бал).
2. Сформулюйте моральні уроки та застереження людству, які містить твір Дж. Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» (З бали).
Намалюйте в зошиті шкалу за зразком. Як ви вважаєте, наскільки успішно засвоїли тему? Поставте над шкалою смайлик (учитель поставить свою позначку під шкалою) напроти заслуженого балу. Тепер наберіться терпіння і дочекайтеся підтвердження від учителя.
