Зарубіжна література. 7 клас. Горобченко
Підліток у вирі часу. Роман і повість
Життя, насичене подіями, потребувало осмислення і відтворення його в нових художніх формах. Коротенька новела для цього не годилася. Виникають жанри роману і повісті.
Роман (від франц. roman) — великий епічний жанр літератури, який пропонує читачеві не один епізод чи яскравий момент із життя героїв, а розгорнутий сюжет з багатьма епізодами. Основне місце в романі відведено зображенню життя людей на фоні складних соціальних, історичних чи психологічних проблем.
Мрія годинникаря. Художник: Оана Рінальді
Як жанр, роман з’явився ще у Давньому Римі. А термін роман набагато молодший: він народжений епохою середньовіччя, коли найбільш поширеною мовою була латина. У ХІІ—ХІІІ ст. поряд із латиномовними творами для еліти1, стали з’являтися повісті та оповідання, написані романськими2 мовами для тих, хто не знав латинської. Ці твори називалися conte roman — романська оповідь (повість); згодом прикметник набув самостійного значення. Романом стали називати розважальну літературу, протиставлену літературі духовного змісту. Тематика романів була різноманітною — від сімейно-побутової до філософської, від соціальної до пригодницької.
1 Романські мови — італійська, іспанська, французька, португальська та ін.
2 Еліта — найактивніша, найосвіченіша частина суспільства.
У XVIII—XIX ст. роман став провідним жанром літератури. Особливої популярності в цей час набув жанр історичного роману. Історичний роман — це прозовий жанр великої форми, в якому на тлі історичних подій поряд з реальними особистостями діють вигадані персонажі. Неперевершеним майстром таких романів визнано англійця Вальтера Скотта, який змалював цілі періоди із середньовічної історії Шотландії, Англії та Франції.
Занурення в атмосферу епохи, прагнення зрозуміти перебіг певного періоду історії, уявити особливості взаємин між людьми, які жили задовго до нас, відчути їхні страхи, сподівання, зрозуміти помилки та прозріння завжди захоплювали письменників і письменниць, читачів і читачок. Тож не дивно, що історичні романи не втрачають популярності і в наш час. І хоча майже всі романи про лицарів належать до історичних, проте не всі історичні романи — про лицарів. Їхніми героями часто є ваші однолітки, як, наприклад, селянський хлопець Пітер Браунріг, герой роману англійця Джефрі Тріза, який, втікаючи від переслідувань сера Філіппа, стає актором і, діставшись Лондона, отримує роботу в театрі самого Вільяма Шекспіра!
А от історія дев’ятирічного Бруно, сина німецького коменданта часів Другої світової війни — трагічна. Пошук причини, через яку його батько, високопоставлений офіцер, змінив затишний триповерховий будинок в Берліні на похмуре помешкання з видом на огорожу з колючого дроту, коштував йому життя.
Якщо ми спробуємо виділити серед прозових жанрів найпопулярніший, то переможцем доведеться визнати не роман, а повість. Саме повісті, такі, як «Пенні Довгапанчоха», «Книга Джунглів», «Різдвяна пісня у прозі», «Маленький принц» та ін. формують нас як читачів і впливають на нашу культуру упродовж життя.
Повість — епічний прозовий жанр, який займає проміжне місце між оповіданням і романом. Як і інші прозові жанри, повість має своїх фольклорних «предків» — насамперед казку і легенду, від яких вона успадкувала увагу до долі людей і їхніх цінностей.
Поняття повість у нинішньому розумінні почало використовуватися лише у II пол. XIX ст. До цього повістю називали все, крім роману, навіть нотатки про конкретні історичні події (наприклад, «Повість минулих літ»). В англійській мові жанр повісті більш популярний і має назву short story (короткий роман).
Чимало повістей зробили своїх авторів відомими, знаменитими або навіть вписаними в історію. Наприклад, Ернест Гемінгвей, автор багатьох знаних романів, Нобелівську премію отримав за повість «Старий і море»; Антуана де Сент-Екзюпері знають навіть ті, хто не читає, завдяки його повісті «Маленький принц», яка стала справжнім культурним брендом.
Крім розміру, є й інші фактори, які відділяють повість і від оповідання, і від роману.
Якщо в оповіданні зазвичай зображено одну подію із життя героя, в романі — ціле життя, то в повісті — кілька подій.
На відміну від роману, в повісті відібрано менший за обсягом матеріал, але відтворено його більш докладно; також більш яскраво висвітлено порушені проблеми. Для повісті характерна невелика кількість героїв: як правило, один головний і 2-3 другорядних.
У повісті та оповіданні більше, ніж у романі, відчутні «присутність» автора та його ставлення до зображуваних явищ і персонажів. Але у повісті більше можливостей, ніж в оповіданні: вона відображає і розвиток характеру героя, і його місце в суспільстві (згадаймо Скруджа із повісті Чарлза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»).
Роберт Сільверберг
Чому повість називають найзначнішим жанром літератури? Американський письменник Роберт Сілверберг так відповів на це запитання: «Повість — одна з найбагатших і найкорисніших літературних форм... вона дозволяє ширше розкривати тему й характер, ніж оповідання... Вона забезпечує ... як зосередженість оповідання, так і широкий погляд роману».
У наш час важливо мати можливість прочитати книжку за один-два рази. Тож завдяки повісті читач отримує концентрований сюжет, неповторну атмосферу твору й занурення у світ його героїв, не говорячи вже про можливість перечитувати улюблені книжки.
Чим пахнуть дорослі таємниці?
Джеффрі Тріз. «Слідами змови»
Він — той автор, який нам давно потрібен, «легкий» лівий письменник, непокірний, але людяний.
Джордж Орвелл
Джеффрі Тріз
Чи може одна людина впливати на хід історії? Чи можуть такими людьми бути підлітки, які волею долі стали свідками політичної гри дорослих? Джеффрі Тріз переконав мільйони читачів світу в тому, що не тільки хлопчики, а й дівчатка можуть бути відважними і кмітливими. І зовсім неважливо, у якому столітті вони живуть: у XXI чи XVI. Важливо тільки зрозуміти, що навіть невеликі вчинки та рішення можуть змінити життя суспільства та хід історії.
Знайомтеся, автор!
Дата і місце народження: 11 серпня 1909, Ноттінгем (Велика Британія)
Освіта: Оксфордський університет (покинув після першого курсу)
Кар’єра: учитель, письменник
Дата і місце смерті: 1998, Бат (Велика Британія)
Найвідоміші твори: романи «Ключ до таємниці / Слідами змови», «Луки проти баронів», «За Хартію!», «Фіалкова корона», «Пагорби Варни», «Розшукуються...» та інші
• Написав 113 книг, перекладених більш ніж на 20 мов. У першу чергу, відомий як автор історичних романів для підлітків.
• Ще в дитинстві вирішив не продовжувати справу батька — торгівця вином, а стати письменником. На таке рішення вплинув дід — відомий історик.
• У часи фінансової скрути неодноразово вчителював у британських школах.
• Вважав дитячу літературу серйозною справою. Завжди був прискіпливим до деталей. Переламав традиції свого часу і зобразив у ролі сильних і рішучих головних героїв не лише хлопчиків, а й дівчаток.
• У 1966 році отримав престижну книжкову премію New York Herald Tribune.
ПІЗНАЄМО СЕБЕ
Авторське право — це захист творчої праці людей. Воно гарантує, що наше творіння залишиться нашим і ніхто не може його використовувати без нашого дозволу. Проблема авторства хвилювала людство з давніх давен. А ви завжди вказуєте чиїми роботами користуєтеся? Як ви вважаєте, коли порушується авторське право? Чому важливо вказувати автора цитати, малюнка, презентації або відео?
У романі, з яким ви починаєте знайомитися, письменник теж порушує цю проблему. Пропонуємо вам під час читання довести або спростувати міф.
МІФ 1. Перехожий, який взяв почитати рукопис п’єси, — театральний пірат.
МІФ 2. Перехожий — поціновувач літератури і новий цікавий рукопис йому стало шкода повертати.
МІФ 3. Рукопис нового спектаклю — план змови проти королеви.
Ключі до тексту
Історичний роман приваблює читачів зображенням подій і фактів історії в живих картинах і обличчях, що створює враження реальності описаного. Для Дж. Тріза це було не складно, адже його дід був істориком і зумів прищепити внукові справжній інтерес до цієї науки. Роман «Слідами змови» переносить нас в Англію Єлизаветинської епохи (II пол. XVI — початок XVII ст.), названої на честь останньої представниці династії Тюдорів королеви Єлизавети І, правління якої тривало майже 45 років. Королівство стабільно розвивалось, і Єлизавету І досі вважають національною героїнею.
Королева Єлизавета І, художник Ісак Олівер (приблизно 1600)
Актор Річард Бербедж (невідомий автор, початок XIV)
Актор і драматург Вільям Шекспір (невідомий автор, початок XIV)
Правителька була шанувальницею мистецтва, поезії, музики і театру, якими всіляко опікувалась. Саме за її підтримки у 1582 році було створено Королівську трупу, до якої належав Вільям Шекспір. У Лондоні знаходилися декілька театрів, зокрема й знаменитий «Глобус» (1599), засновниками якого були талановитий актор Річард Бербедж та поет і драматург Вільям Шекспір. У 1613 році театр знищила пожежа. У 1997 році за 200 м від історичного місця розташування «Глобуса» відкрилась його точна копія.
Утім часи правління Єлизавети І не були безхмарними. Королева матеріально підтримувала дворян, однак великі державні витрати на боротьбу з Іспанією та підкорення Ірландії призвели до дефіциту грошей. Незадоволені скороченням виплат шляхтичі у 1601 році організували антидержавну змову, яку очолив граф Ессекс. І це лише один випадок! Проте в історичній прозі головне — не події та дати, а люди. Найкращий варіант — показати хід історії крізь призму цікавих особистостей. Персонажі можуть бути як вигаданими, так і цілком реальними. Автор захоплює читача подорожами чи втечами героїв, їхніми пригодами, несподіваними поворотами долі чи щасливими знайомствами.
Тож вперед, до Лондона, по сліду змовників-баронів!
Краєвид Лондона з театром «Глобус», 1616
СЛІДАМИ ЗМОВИ
Події твору відбуваються в Англії кінця XVI сторіччя: селяни виступили проти великого землевлас ника сера Філіпа, котрий незаконно привласнив пасовища громади. Сміливому селянському хлопцю Пітеру Браунрігу загрожує суворе покарання мстивого шляхтича, тому він змушений тікати. Під час мандрів країною Пітер знайомиться з мандрівними акторами, починає брати участь у виставах. До акторської трупи приєднується ще один юний втікач, яким виявляється переодягнена дівчина Кетрін, що її змушували вийти заміж за сера Філіпа. Підлітки затоваришували. У Лондоні Пітер та Кетрін потрапляють до знаменитого театру, співвласниками якого були Річард Бербедж та Вільям Шекспір.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ. ЗНОВУ НЕБЕЗПЕКА
З усіх людей, що їх мені доводилося стрічати на своєму віку, Віл Шекспір найкраще розумів людську душу.
Тоді йому ледве минуло тридцять років, і слава його ще була попереду, але нам, набагато молодшим, він здавався вщерть повним життєвої мудрості. Так само, як і я, він прибув до Лондона шукати долі, але це брехня, що йому теж довелося тікати з Стретфорда, рятуючись од слуг закону. Однак і він народився в селянській сім’ї, вмів стригти вівці й возити сіно. Бувало, він ззирався зі мною очима, коли я нудьгував за домівкою, і погляд його красномовно говорив: «Я тебе чудово розумію».
Ілюстрація Михайла Туровського
Того вечора він почастував нас доброю вечерею, бо, за його словами, щойно скінчив нову п’єсу і театр сплатив йому за неї шість фунтів. Мені ще й зараз стоїть перед очима його обличчя, схилене над заставленим стравами столом. Миготливе полум’я свічки поблискує в його очах і освітлює високе чоло з пасмами рідкого чорнявого волосся.
Він слухав наші розповіді про життя в Десмондовій трупі й сміявся, почувши, як погано нам гостювалося в його рідному Стретфорді-на-Евоні. Не так весело засміявся він, дізнавшись, що найпопулярніша п’єса була його власна комедія «Два веронці».
— Тепер усі вхопилися за мої п’єси, — сказав він, — але, крім нашої трупи, ніхто не платить мені за них ні шага. Аби змога, вони б крали мої п’єси ще в рукописах. Ці люди справжні пірати, театральні пірати.
Ми жадібно слухали кожне його слово, бо щиро кохалися в театрі й хотіли знати якомога більше про лондонських акторів. Ми відчували, що все тепер буде гаразд. Шекспір дав нашим шлункам їжу, а серцям — надію. Нарешті, коли ми почали куняти за столом, він покликав господаря, домовився з ним, що ми переночуємо в корчмі безкоштовно, і загадав розшукати його завтра в театрі «Завіса».
Цього разу в театрі нас привітали зовсім інакше. Бербедж був ласкавий, як весняне сонечко, і зустрів нас так, ніби бачив уперше в житті.
— Котрий із них ваша пречудова Джульєта? — спитав він.
— Оцей, — відповів Шекспір, виштовхуючи Кіт наперед і даючи їй у руки п’єсу. — Послухайте-но.
Кіт почала читати:
Прощайте! Чи побачимось ми з вами —
Те знає бог... Якийсь холодний страх
Мені проймає млосно жили й наче
Морозом сковує гарячу кров...
Коли вона замовкла, Бербедж ляснув себе по нозі й захоплено вилаявся:
— Грім і блискавка! Крім того, він пасує до цієї ролі! — Потім він повернувся до мене і з сумнівом поглянув на моє подряпане лице. — А цей що вміє? Він начебто не дуже схожий на італійську красуню.
— Він комік з народження, — сказав Шекспір. — Аби ви почули, як він учора розказував про літні гастролі Десмондів, удаючи всіх, кого вони зустрічали. Пу ж бо, Пітере, прочитай роль Джульєтиної мамки, і хай це буде найсмішніша в світі стара плетуха.
Я старався, як міг, хоч і важко грати смішну роль перед двома-трьома глядачами. Все ж таки моя гра, здається, їх задовольнила, бо Бербедж погодився взяти в трупу й мене. Мамки грати мені не довелося — в них уже був для цієї ролі хлопець, але мені віддали інші невеликі ролі, наприклад леді Монтекі, й запропонували вивчити більші, щоб я зміг замінити основних акторів, коли який захворіє.
Ми з Кіт вважалися за Шекспірових учнів. Театр платив йому по чотири шилінги за кожного з нас, але він оддавав їх цілком у наші руки. Як більшість професійних акторів, він був співвласник театру й одержував певну частку прибутків. Якби ми були дорослі, то теж могли б стати пайовиками, сплативши деяку суму грошей, або вважалися б за найманих акторів й одержували щотижневу платню — від п’яти до восьми шилінгів. (...)
Для нас обох, а надто для Кіт, настала гаряча пора. Нам довелося вчити ролі. Слуги лорда-камергера повинні були показати безліч п’єс: до нашого репертуару входили комедії, історичні хроніки, трагедії, що їх написав не тільки Шекспір, а й Марло, і новий драматург Бен Джонсон, і десяток інших. Ледве не щодня ми виступали в іншій п’єсі, часом готували зовсім нову виставу, часом таку, що її вже ніхто не виконував місяцями або навіть роками. (...) Минуло багато тижнів, перш ніж Кіт випала нагода виступити в ролі Джульєти. (...)
В місті поширилася чутка про нового чудового актора, хлопчика з півночі, але Кіт ще не мала нагоди випростати свої крила на всю широчінь. «Ромео і Джульєта» давала їй таку нагоду. Всі казали, що це найкраща Шекспірова п’єса. Ромео грав сам Бербедж, і ми всі були переконані, що коли королева дізнається про нову виставу, ми відразу дістанемо наказ показати її в королівському палаці.
І от настав великий день.
— Хвилюєшся? — жартома спитав я, знаючи, що вона ніколи не хвилюється.
Кіт похитала головою.
— Я б тільки хотіла, щоб ти грав роль мамки, — сказала вона. — У тебе вона набагато смішніша, ніж у Мортімера; він як черствий пиріг. З тобою, Піте, я грала б краще.
— Дякую за комплімент. Ну що ж, може, Мортімер підсковзнеться на помаранчевій шкуринці й зламає собі ногу. Я знаю його роль напам’ять, так само, до речі, як і твою.
Я казав щиру правду. Буваючи день у день на репетиціях і слухаючи в себе на горищі, як Кіт товче роль, я вивчив її всю до слова. Воно й не дивно: кожен може завчити віршовані рядки. Але ні я, ні будь-хто інший серед наших хлопців не міг їх проказати так, як Кіт, не міг утілитися в роль так, щоб стати живою Джульєтою.
Перед виставою ми вийшли на сцену й почали роздивлятися залу крізь дірки в завісі. Глядачі сунули юрбами. Біля дверей ішла жвава торгівля гарячими каштанами, підігрітим з прянощами елем та іншими наїдками й напоями, що ними люди рятувалися від холоду. Партер був повний. Джентльмени платили цілий шилінг за ослін на сцені, щоб роздивитися зблизька нову Джульєту. Ото ще бридкий звичай! Часом вони так заповнювали сцену, що акторам не було де грати. Та ще й без угаву перешіптувалися, штовхали один одного ліктями й пахкали нам у обличчя тютюновим димом. Як прикро, що Кіт доведеться грати за таких умов!
Я вже був надягнув своє важке вбрання адже мені належало з’явитися в ролі леді Монтекі, матері великого Бербеджа! — коли це до мене підскочила Кіт. В її широко розплющених очах світився жах. Вона вже вбралася була Джульєтою — на цю виставу їй купили розкішну нову сукню, — але зараз нестямно сіпала одіж, розстібаючи ґудзики.
— Що сталося? — спитав я.
— Я не можу, — затинаючись, промимрила вона, скинула широчезний кринолін із золотої парчі й хвицнула його ногою.
— Що не можеш?
Я не вірив власним вухам. Невже після стількох успішних виступів її пойняв страх перед публікою? Я гадав, що їй не властиве таке почуття.
— Тікаймо звідціля! — несамовито вигукнула вона й прожогом вибігла з кімнати в сорочці й штанях, не скинувши навіть золотих черевичків Джульєти. Я кинувся слідом за нею, та де вже мені було її наздогнати... (...)
Цю мить нагодився Бербедж.
— А де це Кіт? Чому його вбрання розкидане по підлозі?
Я все розповів йому. Бербедж вибухнув такими прокляттями, що я затремтів. (...)
— Одягай ці лахи! — звелів він. (...) — Ти ж знаєш роль?
— Так, сер, але...
— То, бога ради, прокажи її, прокажи, як зможеш! — Він з трагічним виглядом приклав до чола долоню. — Оце і все, що тобі належить зробити. Все загинуло. Якщо глядачі не спалять театру, вважай, то нам пощастило.
Хтось послужливо допоміг мені нап’ясти Джульєтине вбрання, приладнав на голову перуку, нафарбував губи та щоки й спробував зробити неможливе: перетворити мене на гарну дівчину. Крізь куліси було чути, що дія почалася й що все йде гаразд.
На моє плече лягла Шекспірова рука. Він приховував своє розчарування — тільки дуже зблід.
— Ні на що не зважай, — прошепотів він. — Адже грати ти вмієш. Місяць теж прикрашає небо, коли немає сонця.
— Я докладу всіх зусиль, щоб грати якомога краще, — відповів я.
І ось настав час виходити на сцену. Я почув, як мамка вигукнула:
— Де ж це моя дівчинка? Де ти, Джульєто?
Я підібрав спідницю, прошмигнув між лаштунками й почув свій дзвінкий писклявий голос:
— Я тут! Хто мене кличе?
Тієї ж миті розчарований театр відгукнувся здивованим шепотінням. Моє самолюбство було вражене. Гаразд, я доведу їм, що теж умію грати. Я підвів голову, щоб гордо озирнути джентльменів, що перешіптувалися на сцені, сидячи на своїх ослонах... і подивився просто в очі серові Філіпу Мортону!
Переклад Олександра Тереха
СЛОВНИЧОК ДО ТВОРУ
Шилінг — грошова одиниця декількох країн; в Англії як срібна монета карбувався з 1504 року, використовувався до 1971 року; 1 британський фунт дорівнював 20 шилінгам.
Ослін — переносна кімнатна лава для сидіння.
Риштак — жолоб, канава для стікання води.
Вікувати — жити, проживати свій вік.
Ордер — документ, що видається суддею від імені держави, який дозволяє арешт і утримання під вартою особи, обшук і вилучення майна.
Дюйм — одиниця вимірювання довжини; англійський дюйм в метричній системі дорівнює 2,54 см.
Мисник — полиця для посуду.
Кебетливий — здібний, умілий, розумний.
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
1. Пітер Браунріг і Кетрін Расел (Кіт) стали мандрівними акторами мимоволі. Розкажіть, яким ви уявляєте їхнє життя з такою професією.
2. Яке враження справив Шекспір на Пітера і Кіт? Поміркуйте, чому зустріч із ним вселила у їхні серця надію.
ПРАЦЮЄМО В КОМАНДІ. ЖИВІ СТОРІНКИ
3. Виберіть із розділу 9 епізод (Бербердж прослуховує молодих акторів або Пітер у ролі Джульєтти) і розіграйте його перед однокласниками. Проаналізуйте свою роботу, виявивши її сильні і слабкі сторони. Яких умінь потребує акторська професія?
4. Хто такий Філіп Мортон? Яка його роль у долі Пітера й Кіт? А в сюжеті роману?
5. Ви вже знаєте про інтригу в художньому творі, яка створює напруженість дії і тримає інтерес читачів і читачок. Знайдіть такий епізод у розділі 11 й прокоментуйте його.
6. Розкажіть про театральне піратство за часів Шекспіра. З яким сучасним явищем можна його порівняти?
7. Схарактеризуйте образ Пітера Браунріга. Які риси цього героя вам подобаються найбільше?
8. Спробуйте розшифрувати таємний зміст сонету, скориставшись помилкою у 6 рядку, яка, можливо, була навмисною. Свою розгадку перевірте, прочитавши наступні розділи роману.
РОБОТА З ОРИГІНАЛОМ
9. Оригінальна назва твору — «Cue for Treason». Перекладіть її, порівняйте з варіантом перекладу від Олександра Тереха. Знайдіть аргументи на користь обох варіантів.
СТВОРЮЄМО УНІКАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
10. Створіть афішу вистави «Ромео і Джульєтта», прорекламувавши Кіт як виконавцю ролі Джульєтти.
11. Розгляньте варіанти обкладинки роману Тріза від видавництва Puffin Books. Яка з них, на вашу думку, найкраще презентує твір. Відповідь аргументуйте.
12. Скориставшись інформацією з роману та листівками з репродукціями картин Френка Мосса Беннетта, розкажіть про повсякденне життя Лондона кінця XVI століття.
13. Пітер рано долучився до боротьби селян проти утисків жорстоких землевласників. Зважаючи на цю обставину, створіть для хлопця плейлист з п’яти пісень українських виконавців. Вибір пісень обґрунтуйте.
Стаємо компетентними читачами й читачками
1. Узявши за взірець твір Дж. Тріза «Слідами змови», визначте основні риси історичного роману:
- форма — віршована, прозова;
- обсяг — невеликий, середній, великий;
- сюжет відтворює певну історичну епоху в поєднанні з художнім вимислом, ґрунтується лише на художньому вимислі;
- персонажами є тільки історичні особи, історичні особи у поєднанні з вигаданими.
2. Порівняйте своє визначення історичного роману з поданим у літературознавчому словнику підручника.
Твір у мистецькому просторі
• Для українського видання роману Дж. Тріза 1963 року художник Михайло Туровський створив цикл чорно-білих гравюр.
• Довгий час книга була зразком, на який орієнтувалися британські автори-початківці.
ОЦІНИ СЕБЕ
1. Зачитайте (запишіть) текст-кліше, заповнюючи прогалини:
Автор твору «Слідами змови» — письменник ... (0,5 бала) з ... (0.5 бала). За жанром це ... (0,5 бала).
У творі митець зобразив Британію ... ст. (0,5 бала), епоху правління королеви ... (0,5 бала). Разом з героями твору — Пітером ... (0,5 бала) та Кетрін ... (0,5 бала) — читач потрапляє у знаменитий лондонський театр, де працювали видатний актор ... (0,5 бала) та драматург ... (0,5 бала), розслідує державну змову, спрямовану проти ... (0,5 бала).
Юні Пітер та Кетрін проходять через багато випробувань, виявляючи такі риси як ... (2 бали). Твір спонукає читача ... (2 бали).
2. Поміркуйте, чи правильно вчинив народ, не підтримавши змовників (3 бали).
Ви закінчили вивчати тему. Наскільки ви були успішними? Оберіть відповідний стикер. За бажання, напишіть свої враження від уроків учителю у формі SMS, побажання або листа.
