Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

Розділ II. Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

§ 7. Політика Австрійської імперії й соціально-економічне становище українських земель у її складі

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: проаналізувати зміст політики Австрійської імперії щодо українських територій і зміст Йосифінських реформ; дізнатися про соціальні протести в українських регіонах Австрійської імперії; визначити особливості соціально-економічного становища українських регіонів у складі монархії Габсбургів.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Яким був адміністративно-територіальний устрій українських територій у складі Австрійської імперії? 2. Наведіть основні характеристики кількості, соціального і національного складу цих територій. 3. Коли Закарпаття, Галичина і Буковина увійшли до складу Австрійської імперії?

  • Визначте прояви та особливості політики Австрійської імперії щодо українських територій.

1. Політика Австрійської імперії щодо українських територій. Йосифінські реформи. Входження українських земель до складу Російської та Австрійської імперій спричинило спільні зміни для їх населення. Ці території опинилися у складі імперської структури управління, прикметними рисами якої були перевага інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення регламентувати життя підданих розпорядженнями зі столиці.

Проте у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель також існували значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не заявляв, що українські землі є корінними імперськими землями. Він лише доводив своє право володіти ними, визнаючи, що ці землі населяють інші народи.

Імперія Габсбургів була об’єднанням різних народів, жоден із яких не мав абсолютної більшості. Тому австрійська влада не намагалася нав’язувати своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак у національному житті західних українців, що раніше потерпали від мадяризації в Закарпатті, румунізації в Північній Буковині та полонізації у Східній Галичині, під владою Габсбургів відчутним стало онімечування. У державних установах вживалася німецька мова, що значно посилило загрозу денаціоналізації українців.

Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі в досить збіднілому стані. Проте Габсбурги не збиралися утримувати ці території за рахунок інших провінцій. У 70—80-х рр. XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов’язаних із реформами, що здійснювалися в імперії імператрицею Марією-Терезією та її сином Йосифом II. Особливо активізувалося здійснення цих перетворень за останнього, що й обумовило використання щодо них терміну «Йосифінські реформи».

Денаціоналізація — втрата певним народом своїх національних рис й поступове його поглинання іншими культурами.

Йосиф II оре на полі. Друга половина XVIII ст.

В аграрній сфері відбувся перепис земель, якими володіли пани, і відповідно до нього визначено повинності селян і податки із землевласників. Після скасування кріпосного права селянство, звільнене від особистої залежності, почали спонукати до викупу своїх наділів. Проте панщина зберігалася. Було також заборонено застосувати до селянства тілесні покарання, панщину в неділі та свята, примусові роботи без згоди селян тощо. Йосиф II видав закон, за якими селянська панщина обмежувалася визначеною кількістю днів на рік. Одночасно з цим селянству дозволялося шукати собі заробітки поза межами свого села.

Складовою аграрної реформи стала так звана «Йосифінська колонізація» новоприєднаних Австрійською імперією земель Східної Галичини і Буковини з метою їх онімечування. Для здійснення колонізації відводилися колишні «королівщини» (державні землі) та володіння ліквідованих монастирів. У результаті на цих землях з’явилося понад 14 тис. німецьких колоністів.

Водночас звільненому від кріпосної залежності селянству надавалися мінімальні громадянські права: одружуватися без дозволу пана і посилати дітей навчатися до школи. Для того щоб судити, землевласник мав скласти суддівський іспит або найняти спеціального чиновника з відповідною освітою. Пізніше Йосиф II видав закон про скасування панщини та заміну її на грошовий податок. Проте після його смерті це рішення скасували.

Адміністративні реформи сприяли посиленню централізації системи управління й покращенню керованості імперією. Німецька мова на всій території Австрійської імперії отримала статус офіційної.

У релігійній сфері імператриця Марія-Терезія у першу чергу зрівняла в правах греко-католицьку та римо-католицьку церкви. Римо-католикам заборонялося примушувати греко-католиків змінювати віру. У своїх володіннях імператор Йосиф II пізніше надав рівні права як прихильникам всіх християнських церков, так і представникам єврейської спільноти. Некатолики отримали однакові з католиками права на державну службу.

Семінарія Святого Духу у Львові, яку було відкрито в 1783 р.

В освітній сфері імператриця Марія-Терезія за шкільною реформою 1777 р. визнала за всіма своїми підданими право навчати дітей у початковій школі їх «материнською» мовою. У Відні в 1774—1784 рр. при церкві Святої Барбари відкрили державну семінарію («Барбареум») для навчання греко-католицького духовенства. За правління Йосифа II її закрили, а натомість створили семінарії у Львові та Ужгороді. Із 1784 р. відновив діяльність Львівський університет, при якому для студентів-русинів створили «Студіум рутеніум» («Руський інститут»), де предмети викладалися церковнослов’янською мовою.

  • З’ясуйте основні характеристики стану господарства і характеру економічних відносин на українських землях у складі Австрійської імперії.

2. Стан господарства та характер економічних відносин на українських територіях у складі Австрійської імперії. За рівнем економічного розвитку українські землі значно поступалися іншим регіонам імперії Габсбургів. Основою економіки краю було сільське господарство. У Східній Галичині переважало землеробство. Упродовж першої половини XIX ст. в краї загострилося питання нестачі орної землі, якою користувалося селянство. За цей час середній розмір селянських наділів зменшився із 6 до 4 гектарів, а землеволодінь панів — зріс із 400 до 600 гектарів. Через бідність мало хто з селянства міг викупити свій наділ. Важким тягарем для нього залишалася панщина. Землеробство мало екстенсивний характер, а отже, врожаї були низькими. За таких умов стихійні лиха й неврожаї у 1805, 1817, 1829, 1844—1847 рр. спричинили на селі масовий голод. При цьому в ті самі роки власники маєтків вивозили зерно до інших провінцій імперії та за кордон на продаж.

ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ ПАНІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ у першій половині XIX ст.

Регіон

Частка від оброблюваної землі, яка належала панам (у %)

Східна Галичина

96

Північна Буковина

69

Закарпаття

90

На Закарпатті більшість оброблюваних земель використовувалася для промислового виноградарства, садівництва та землеробства. Переважна частина земель належала угорським та німецьким землевласникам, державі й монастирям. Дрібні селянські наділи не могли забезпечити тих, хто їх обробляв, достатньою кількістю продуктів харчування. Це змушувало селянство вирушати на заробітки до інших регіонів імперії. У господарстві гірських районів краю важливу роль відігравали тваринництво та лісорозробка. Закарпатські вовна та ліс надходили звідти до угорського та австрійського ринків. Селянство потерпало від малоземелля, а близько половини взагалі не мали землі. Більшість із нього періодично голодувала.

Винники. Художник К. Ауер. 1837 р.

На більшій частині Північної Буковини провідну роль у господарстві відігравало землеробство, а в гірських районах — тваринництво, лісорозробка й мисливство. Фактичними господарями в краї були великі землевласники, яким належали дві третини оброблюваної землі та більшість сіл.

Переважна частина західноукраїнського селянства перебувала в досить тяжкому становищі. Головною проблемою для нього стали нестача землі й збереження панщини. У складі останньої зберігалися данина натурою, різноманітні повинності на користь панів (літні допоміжні дні, нічна сторожа, толока тощо). Досить обтяжливими були повинності на користь держави — будівництво доріг, мостів, 14-річна військова служба та 12 % поземельний податок.

Промислове виробництво українських земель у складі Австрійської імперії відставало за рівнем розвитку від інших провінцій імперії. Традиційні галузі місцевої промисловості — шкіряна, соляна, текстильна, лісова, тютюнова, залізоробна — майже не розвивалися. Промисловість зберігала мануфактурний характер. У селах розташовувалася більшість мануфактур, які були власністю панів або держави. Працювало на них селянство.

У 30—40-х рр. XIX ст. під впливом індустріальної революції, яка охопила західні провінції імперії Габсбургів, у промисловості Східної Галичини розпочалося деяке пожвавлення. У 1843 р. на підприємствах краю з’явилися перші дві парові машини (на той час в інших частинах імперії працювало понад 200 машин). Однак праця вільнонайманих робітників використовувалася дуже мало. Попит на промислову продукцію задовольнявся переважно її ввезенням із західних провінцій імперії. Унаслідок цього фабрично-заводські товари, які були дешевшими за місцеві вироби, спричиняли занепад місцевих мануфактурних підприємств.

  • Що було притаманне розвитку міст і торгівлі на українських землях у складі Австрійської імперії?

3. Розвиток міст і торгівлі. Становленню міст на цих землях сприяв розвиток ремесла, торгівлі, промисловості й транспорту. Найбільше міст і містечок існувало у Східній Галичині, найменше — у Північній Буковині. Більшість міст були слаборозвинені промислово й зберігали аграрно-ремісничий характер. У Східній Галичині серед міст виділявся лише Львів, де на середину XIX ст. проживало 70 тис. осіб. Він був порівняно великим адміністративним, промисловим і торговельним центром, до якого економічно тяжіли інші регіони краю. Прав міського самоврядування до 1870 р. Львів, як і інші міста українських земель під австрійською владою, не мав. Українці у складі населення Львова становили меншість, близько 65 % налічували поляки. Численною була єврейська громада міста.

Наприкінці XVIII ст. на українських землях у складі Австрійської імперії вели жваву торгівлю переважно єврейські, німецькі та вірменські купці. Вони привозили сюди товари із Сілезії, Польщі, Угорщини, Туреччини: хутрові й шкіряні вироби, залізні й мідні знаряддя, скло, хустки, полотно, сіль, вино, олію, цукор, каву, ізюм, інжир, солону рибу тощо. Водночас торговці скуповували за низькими цінами велику рогату худобу й коней, шкури, молочну продукцію, віск, мед, зерно тощо і продавали їх як у краї, так і за його межами.

Єврей Галичини (ліворуч) та єврей з Мукачева на Закарпатті (праворуч). Листівка 1821 р.

Населення всіх міст і містечок Закарпаття в 30-х рр. XIX ст. становило близько 50 тис. осіб. Найбільшим містом був Ужгород, де проживало близько 6 тис. осіб. У складі населення міст значну частину складали угорці та євреї.

Найбільшим економічним, культурним та адміністративним центром Північної Буковини стали Чернівці, де на середину XIX ст. проживало близько 20 тис. осіб. Українці у складі міського населення становили меншість. Серед міщан краю було багато румунів, євреїв, австрійців. У соціальному відношенні більшість міського населення належала до незаможних верств — ремісники, дрібні торговці тощо.

Певний розвиток ремесла, мануфактурного й промислового виробництва, а також сільського господарства в першій половині XIX ст. викликав деяке пожвавлення в торгівлі. Розвивалися торговельні зв’язки Східної Галичини (переважно через місто Броди) з українськими землями у складі Російської імперії. Звідти на галицькі ринки надходили худоба, промислові вироби тощо, а в зворотному напрямку вивозили деревину, полотно, сукно.

Місцеві сільськогосподарські продукти й сировина вивозилися також до центральних провінцій Австрійської імперії та деяких країн Західної Європи. Завдяки розвитку торгівлі купці нагромаджували великі капітали, поширювалося лихварство.

Внутрішня торгівля розвивалася на основі «розносної торгівлі» мандрівних торговців, традиційних ярмарків і недільних базарів. Найбільші місцеві центри ярмаркової торгівлі розташовувалися в Тернополі, Станіславі, Надвірній, Ужгороді, Чернівцях, Садгорі, Вижниці, Заліщиках.

  • Назвіть основні прояви соціальних протестів населення українських територій.

4. Соціальні протести. На підвладних Австрійській імперії українських землях у цей період часто відбувалися виступи селянства, спричинені посиленням його визиску землевласниками. Наприкінці XVIII ст. у зв’язку зі здійсненням аграрних реформ Йосифа II селянство активізувалося, оскільки сприйняло зміни як негайне й безумовне звільнення від влади панів. Опір селянства Східної Галичини став настільки сильним, що влада застосувала війська для його приборкання. Боротьба спалахнула також у Закарпатті й Північній Буковині.

Опришки — учасники українського селянського повстанського руху в Галичині, Буковині й на Закарпатті в XVI — першій половині XIX ст.

Лук’ян Кобилиця

Експозиція Івано-Франківського державного історико-меморіального музею Олекси Довбуша

На початку XIX ст., коли уряд скасував деякі з попередніх реформ, зокрема заборону тілесних покарань селянства, серед нього почало наростати невдоволення. Селяни чинили розправи над управителями й панами, підпалювали маєтки й підприємства своїх гнобителів. Подання колективних скарг до судів (у Російській імперії селянству заборонили скаржитися на власників маєтків) спричинило тривалі судові процеси селянських громад проти землевласників.

У гірських районах Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття тривав рух опришків. Він мав багато спільного з діями повстанців У. Кармелюка на Поділлі. Особливого розмаху рух набув у 1810—1825 рр. На Буковині тривалий час діяв загін із 30 опришків на чолі з Мироном Штолюком. Лише в 1830 р. загін розгромили, а його ватажка стратили.

Час від часу селянські заворушення виникали в різних районах Закарпаття.

Значний вплив на Закарпаття мало повстання селян сусідньої Східної Словаччини влітку 1831 р. Приводом до протестів стали запроваджені в краї карантинні обмеження через епідемію холери, що й обумовило їхню назву «холерні бунти». Уряду вдалося приборкати селянство, запровадивши надзвичайний стан і надіславши до охоплених заворушеннями сіл каральні загони. Пізніше влада пішла на поступки селянству і законом 1836 р. скасувала частину натуральних повинностей.

Улітку 1838 р. селянські виступи охопили майже всю Буковину. Приборкати їх вдалося ненадовго. У 1843—1844 рр. вони спалахнули з новою силою. Із-поміж багатьох селянських ватажків найбільш помітною постаттю став Лук’ян Кобилиця. Спочатку він разом з іншими представниками селянських громад звертався до урядових установ зі скаргами на дії панів. Проте переконавшись у марності цих дій, селянство почало нищити маєтки й відмовлялося виконувати повинності. Для приборкання повсталих влада застосувала війська. Кілька сотень селян заарештували, а 238 повстанців покарали киями й різками. Самого Л. Кобилицю ув’язнили.

У 1846 р. Східну Галичину охопила хвиля виступів селянства, пов’язана із поширенням сюди польського національно-визвольного повстання із Західної Галичини. Польські землевласники розпочали боротьбу проти австрійського панування. Проте галицьке селянство бачило в них лише своїх гнобителів. Підтримуючи боротьбу влади з польськими повстанцями, вони відмовлялися виконувати повинності, громили маєтки й намагалися силоміць захопити і поділити їхні землі. Це спонукало австрійську владу після придушення польського повстання направити військові загони більш ніж у 100 галицьких сіл і взяти під охорону місцеві маєтки.

Виступи селянства примушували владу шукати шляхи розв’язання соціальних проблем, що накопичилися. У 1839 р. угорський сейм надав селянству право вільного відходу від пана за умови виконання повинностей, сплати податків і відсутності боргів. Також було скасовано деякі другорядні повинності. У 40-х рр. XIX ст. проєкти нових аграрних реформ з ініціативи місцевої адміністрації почали обговорювати на

Із протоколу допиту слідчим Л. Кобилиці про причини виступу селян у 1844 р.

...Що ж стосується підбурювання підданих... то його треба приписати... головним чином Лук’янові Кобилиці, який поширив між підданими ідею, що вони вільні й мусять відібрати у дідичів (панів) ліси. Для обґрунтування цього твердження оповідав Кобилиця підданим, що він має цісарський патент, друкований золотими буквами, який забезпечує населенню Русько-Кимпулунзької округи всі свободи. Але під час детального допиту він сказав, що не мав такого патенту, що він тільки купив книжку про права і повинності гірських підданих, яка мала позолочену печатку, й через що прийшов до думки, що вона писана золотими буквами. Із цього патенту він сказав зробити багато копій для тутешніх підданих. Коли його допитано після арешту і обвинувачено в бунтарстві, то виявилося, що ця книжка, якої не знайдено в нього, є не що інше, як твір камерального радника Дрдацького про патенти панщини в Галичині та на Буковині...

Робота в парах. Обговоріть джерело і дайте відповіді на запитання: 1. Про які факти діяльності Л. Кобилиці повідомлено в документі? 2. Які риси селянської вдачі використав Л. Кобилиця, щоб підняти селян на повстання? 3. Яким є ваше ставлення до його вчинку?

Працюємо з хронологією

1810—1825 рр. — посилення руху опришків у гірських районах Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття.

1843—1844 рр. — селянські виступи під проводом Лук’яна Кобилиці на Буковині.

1846 р. — селянські виступи у Східній Галичині.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • політику Австрійської імперії щодо українських земель у її складі;
  • вплив «Йосифінських реформ» на життя населення українських земель;
  • становище господарства на українських землях у складі Австрійської імперії;
  • особливості тогочасних соціальних протестів населення українських земель у складі Австрійської імперії.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Ланцюжок». Правила гри. Учитель/учителька об’єднує учнів та учениць у три команди. Вони мають розкрити зміст визначеного питання, відповідаючи по черзі одним реченням. За зупинку понад 30 секунд і помилкове твердження нараховуються штрафні бали.

2. Визначте спільне й відмінне у політиці, яку здійснювали Російська та Австрійська імперії щодо підвладних українських земель. 3. Український історик канадського походження Орест Субтельний назвав західних українців «тірольцями Сходу» (Тіроль — австрійська провінція, населення якої вирізнялося прихильністю до влади. — Авт.) за їх ставлення до влади австрійських Габсбургів. Висловіть думку, як прихильність західних українців до австрійської влади пов’язана з «Йосифінськими реформами». 4. Чим розвиток господарства й характер економічних відносин на українських землях під владою Австрійської імперії відрізнявся від аналогічних процесів на українських землях у складі Російської імперії? 5. Як розвиток міст і торгівлі на українських землях у складі Австрійської імперії був пов’язаний зі станом їх господарства? Поясніть свою думку. 6. Чи можна стверджувати, що соціальні протести на українських землях у складі Австрійської імперії не були пов’язані з рівнем їх соціально-економічного розвитку? Поясніть свою думку.

7. Покажіть на карті місця, пов’язані з соціальними протестами населення українських земель, підвладних Австрійській імперії в цей період. 8. Заповніть таблицю «Політика Російської та Австрійської імперій щодо українських територій».

Держава

Політика щодо українських земель

Відмінне

Спільне

Російська імперія

Австрійська імперія

8. Напишіть листа від особи місцевого українця або українки з описом того, що змінилося в його/ії житті після того, як край перейшов під владу Австрійської імперії. 9. Робота в парах. Розподіліть ролі та розіграйте уявний діалог між представниками торговельних верств українських земель у складі Російської та Австрійської імперій про те, де їм краще займатися підприємництвом і чому.