Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

§ 6. Польський національно-визвольний і російський опозиційний рухи на території України. Соціальні рухи

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: з’ясувати місце масонства в суспільному житті тогочасних українських земель; вплив тогочасного російського опозиційного руху декабристів на українські території; дізнатися про прояви польського національно-визвольного руху на українських землях у складі Російської імперії; аналізувати соціальні протести українського селянства.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Що таке масонство? Коли воно виникло і до чого закликало? 2. Які суспільно-політичні проблеми розвитку своїх країн мали, на вашу думку, хвилювати представників польського та російського рухів? 3. Назвіть особливості національного складу та соціального становища населення Правобережної України в цей період. 4. Визначте риси, притаманні становищу приватновласницьких селян на тогочасних українських землях.

  • Визначте факти, які характеризують місце і роль масонства в суспільному житті тогочасних українських земель.

1. Масонство на українських землях. На початку XIX ст. в суспільному житті українських земель помітну роль почало відігравати масонство, яке поширювалося на ці землі переважно через Польщу та Росію упродовж другої половини XVIII ст.

Оскільки до масонів належали найчастіше представники суспільних верхів, то їхні ложі (осередки діяльності) існували в містах, містечках і дворянських маєтках. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. вони діяли в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуці, Полтаві, Немирові тощо.

На Лівобережній і Слобідський Україні існували російські ложі, на Правобережній Україні — польські, у Південній Україні — представників європейських діаспор, які жили тут. Прагнення представників польської, російської та української спільнот, що входили до них, суттєво різнилися. Польські масони поєднували негативне ставлення до російської влади з прагненнями боротьби за відновлення Речі Посполитої. Російські масони виступали за вдосконалення імперських порядків відповідно до принципів масонства.

Для українського дворянства участь у діяльності масонських лож стала формою прояву власних опозиційних настроїв. Вони поступово еволюціонували від роздумів про шляхи морального вдосконалення людини до пошуку способів зміни існуючих політичних порядків.

Масонство — наднаціональний релігійно-етичний рух, що виник в Англії на початку XVIII ст. Його прихильники закликали людей до морального вдосконалення та об’єднання на принципах братерства, рівності та взаємодопомоги, незважаючи на релігійні та національні відмінності. Масони заявляли про невтручання в політичне життя, однак відігравали помітну роль у революційних подіях і національно-визвольних рухах.

Знак ложі «Озирис до пломеніючої зорі»

Український історик Сергій Єфремов у 20-х рр. XX ст., аналізуючи діяльність масонських лож на українських землях, зазначав, що вони виявляли тенденцію «перетворюватися на українське масонство й служити завданням українського громадянського руху», а найближчими до нього були полтавська ложа «Любов до істини» та київська «З’єднані слов’яни». У ті самі часи історик Дмитро Дорошенко писав, що масонство «мимоволі приймало на себе впливи місцевого українського ґрунту, мусило рахуватися з українськими особливостями і врешті висувати на порядок денний національну проблему. Діяльність масонських лож у Російській імперії заборонили спеціальними указами від 1822 та 1826 рр. Однією із причин цього стало те, що масонство стало політизуватися й перетворюватися на опозицію до влади. Через цю заборону й подальші переслідування масони перейшли до підпільної діяльності.

Із 1817 р. відомими масонськими ложами на українських землях стали «Понт Евксинський», «Три царства природи» в Одесі, «Мінерва» в селі Буцьківці на Поділлі, «З’єднані слов’яни» в Києві, «Любов до істини» в Полтаві, «Озирис до пломеніючої зорі» в Кам’янці-Подільському. До київської ложі «З’єднані слов’яни» належали поляки, росіяни та українці. І хоча більшість становили поляки, однак члени ложі висловлювали загальнослов’янські прагнення: звільнення всіх слов’ян із-під влади імперій та об’єднання їх у єдиний союз. Найбільше українців перебувало в полтавській ложі «Любов до істини». До неї входили І. Котляревський, В. Капніст, В. Тарновський, В. Лукашевич. Інтереси полтавських масонів відбивали світогляд лівобережних дворян-автономістів і насамперед поширювалися на дослідження минулого українських земель. Утім, коли про цю ложу дізналися в Петербурзі, Олександр І спеціальним указом 1819 р. заборонив її діяльність.

  • Визначте події руху декабристів, пов’язані з українськими територіями у складі Російської імперії.

2. Прояви російського опозиційного руху декабристів на українських землях. У перші десятиліття XIX ст. на українських землях діяли таємні опозиційні організації офіцерів російської армії — декабристів.

У 1815 р. в Кам’янці-Подільську виникла таємна організація «Залізні персні», очолювана Володимиром Раєвським. Метою її діяльності стало запровадження республіканського ладу й ліквідація кріпацтва. Через рік під загрозою викриття товариство саморозпустилося. У 1821 р. на Правобережжі, у Тульчині, утворилася організація декабристів «Південне товариство» (керівник П. Пестель), а роком пізніше в Петербурзі утворилося «Північне товариство» (керівник Μ. Муравйов).

Усі таємні товариства декабристів мали програми перебудови Російської імперії. Програма «Південного товариства» передбачала перетворення імперії на унітарну республіку з однопалатним парламентом. При цьому надавати народам, які населяли імперію, право на окреме державне існування не передбачалося. За українськими землями, якими вважали лише Малоросію (Чернігівська і Полтавська губернії), ніяких державних прав не визнавалося.

За програмою «Північного товариства» Росія мала стати конституційною монархією із федеративним устроєм на зразок США. Країна поділялася на 14 федеративних штатів. Українські землі входили до складу чотирьох штатів: Дніпровського (столиця — Смоленськ), Бузького (Київ), Чорноморського (Одеса) та Українського (Харків). Усі питання внутрішнього життя штати мали розв’язувати самостійно. За центром зберігалося право випуску грошей, створення єдиних збройних сил і здійснення зовнішньої політики. Однак держави, які передбачалося створити на українських землях, мали штучний характер, не охоплювали всі території, заселені українцями, і розділяли її між різними державними утвореннями.

Програмовими документами «Товариства об’єднаних слов’ян», утвореного в 1823 р. в Новограді-Волинському, передбачалося визволення всіх слов’янських народів від імперського самовладдя та об’єднання їх у федерацію слов’янських республік. Цей союз мав охопити слов’ян, які жили «між чотирма морями — Чорним, Балтійським, Адріатичним і Льодовитим». До його складу мали входити Росія, Польща, Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Далмація, Кроація, Угорщина та Трансільванія. Верховна влада у федерації мала належати загальним зборам. Проте створення Української держави як окремого члена слов’янського союзу учасники товариства (хоча серед них були й українці) не передбачали.

У середині 14 грудня 1825 р. під час присяги новому імператору Миколі І, який зійшов на престол після смерті Олександра І, декабристи спробували захопити владу. Проте зазнали поразки.

Декабристи — учасники російського опозиційного руху, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства. 14 грудня 1825 р. в Петербурзі відбулася невдала спроба його здійснення. Саме місяць (російською мовою — декабрь), у який відбувся виступ опозиціонерів, дав назву руху, але вже після його придушення.

Уривок із «Записок» І. Горбачевського про програмові засади «Товариства об’єднаних слов’ян»

Товариство мало головною метою увільнення всіх слов’янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті та возз’єднання всіх населених ними земель у федеративний союз.

Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представницького управління, утворити конгрес для управління справами Союзу і для зміни у разі потреби основних законів, надаючи кожній державі [права] розробити внутрішній устрій та бути незалежною у складенні окремих своїх узаконень.

Робота в парах. Обговоріть наведений уривок і дайте відповіді на запитання: 1. Якою була мета «Товариства об’єднаних слов’ян»? 2. Якими мали бути форми державного устрою членів майбутнього слов’янського союзу?

Меморіальна дошка на будинку по вул. Гусовського 8/10 у Києві з написом «На цьому місці знаходився будинок, де в 1822—1825 рр. відбувалися таємні з’їзди Південного товариства декабристів. Тут була прийнята “Руська Правда”»

Українські історики під час дискусії про декабристський рух у 20-х рр. XX ст. звертали увагу, що серед декабристів було досить багато представників тогочасного українського дворянства. Проте за висловом тогочасного українського історика Юліана Охримовича надмірне захоплення західноєвропейськими революціями «відвернуло їхні очі від рідної землі».

Через два тижні після цих подій підняв повстання Чернігівський піхотний полк, розташований на Київщині. Уряд направив проти нього каральні частини, які придушили виступ.

Рух декабристів мав проросійський характер й обмежувався переважно офіцерами армії. Політична байдужість декабристів до майбутнього інших народів, які перебували під владою імперії, стала однією з причин їхньої поразки.

  • Укажіть прояви впливу польського повстання 1830—1831 рр. на ситуацію у Правобережній Україні.

3. Польське повстання 1830—1831 рр. У листопаді 1830 р. у Варшаві перемогло національно-визвольне повстання проти російського панування. Створений повстанцями Національний уряд висунув програму боротьби за відродження Речі Посполитої в кордонах 1772 р.

Розуміючи, що сил для боротьби з імперією недостатньо, вони звернулися із закликом: «За нашу і вашу свободу!» до росіян, українців, білорусів і литовців. Польський сейм закликав населення Правобережжя приєднатися до повстання. У відповідь на це в лютому 1831 р. на Київщині відбулася нарада представників польського населення краю, де було прийнято рішення готуватися до збройного виступу.

У квітні-травні 1831 р. російські війська завдали поразки польським повстанським загонам на Волині, Житомирщині, Поділлі й Київщині.

Місцеве українське селянство сприймало Польське повстання як чужу для себе «панську справу». Це ставлення посилювалося обіцянкою російського уряду, що ті селяни, які видадуть владі власників маєтків повстанців, більше не будуть перебувати в залежності від них.

У середині червня 1831 р. російські каральні війська остаточно розгромили загони повстанців на Правобережжі. Усього на Правобережній Україні в повстанні взяло участь близько 5,6 тис. осіб.

Російський уряд добре розумів, що результат Польського повстання на Правобережжі залежить від його підтримки місцевим селянством. Головнокомандувач російських каральних військ фельдмаршал Ф. Остен-Сакен звернувся до українських селян Правобережжя. «Не вірте їм [полякам], — закликав він, — і тих, хто буде намовляти й силувати до бунту, намагайтеся схопити й доправити начальству. Ви вже ніколи не будете належати тим поміщикам, які повстануть проти законної влади». Зміст цієї відозви селянство зрозуміло як можливість звільнитися від своїх панів-гнобителів. Вони хапали бунтівників і передавали їх російській владі. Після придушення повстання селянство дійсно не повернулося під владу заарештованих за участь у повстанні поміщиків, проте замість них до маєтків прийшли нові господарі, які отримали їх від влади.

Масонство, російський опозиційний та польський національно-визвольний рухи на українських землях у складі Російської імперії були складовими процесів боротьби проти реакції й абсолютизму, за права людини і демократію, що розгорталися в цей час у Європі. Вони спонукали небайдужих до долі Батьківщини українських діячів замислитися над шляхами її розвитку й сприяли цим розвитку українського національного відродження. Тогочасна європейська громадська думка із симпатією поставилася до виступу російських декабристів і боротьби польських повстанців з російською імперською владою. Зросла також увага правлячих кіл деяких європейських держав до українського руху.

Для придушення повстання царський уряд звернувся по допомогу до козацтва Полтавської та Чернігівської губерній. Цим кроком планувалося посилити боєздатність російської армії, а також отримати лояльність українського козацтва. Згідно із царським маніфестом від 6 травня 1831 р. було сформовано вісім полків, які налічували 6900 козаків та офіцерів. Проте на театр бойових дій відправили лише 4800 козаків (було мобілізовано 1,3 % дорослого чоловічого населення козацького стану). Козаки з Полтавської губернії становили 63 % від загальної кількості мобілізованих.

Полки прибули на територію Білорусі в той момент, коли польські повстанці вже були оточені у Варшаві, тому в активних бойових діях українські козаки участі не брали. Вони здійснювали облави, розшуки, допити, вилучали зброю в місцевого населення, розшукували дезертирів, карали тих, хто не сплачував податки та ухилявся від виконання повинностей, тобто виконували каральні й поліцейські функції. У 1831—1832 рр. частину полків було розпущено, а частину відправлено для служби на Кавказ або на кордон у Бессарабію.

За службу малоросійським козакам було скасовано недоїмки на суму 2 345 792 рублів, зменшено оброчний податок із 8 до 4 рублів. Уряд також закріпив землю в довічне користування з правом продажу, але тільки представникам свого стану. Узаконювалося право торгівлі спиртними напоями, військова служба в рекрутських рядах залишалася терміном на 15 років.

Після придушення Польського повстання 1830—1831 рр. імперський уряд посилив політику русифікації Правобережної України, викорінюючи там прояви польської культури. Спеціально створена в 1831 р. Комісія у справах західних губерній за наказом Миколи І мала «привести всі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя».

На Правобережжі російська мова стала єдиною офіційною мовою, протягом кількох місяців на неї перейшли всі школи й судочинство. Кременецький ліцей, що був центром польської освіти та культури, ліквідували. За звинуваченнями в участі в повстанні зі 100 тис. польських дворян Правобережжя позбавили маєтків і вивели із дворянського стану 64 тис. осіб. У краї було закрито 61 католицький монастир і більшість костьолів. Населенню заборонялося відзначати католицькі свята й було запроваджено порядок, за яким усю парафію перетворювали на православну, якщо був хоч один бажаючий стати православним. У 1839 р. греко-католицьку церкву на Правобережжі заборонили й об’єднали з православною. Закриття греко-католицьких церков у краї відбувалося примусово, незважаючи на протести вірян.

  • Визначте основні форми соціальних протестів населення цього періоду.

4. Соціальні протести. Головними причинами соціальних протестів приватновласницького селянства в першій половині XIX ст. стали посилення експлуатації власниками маєтків та зловживання імперських чиновників.

Військові поселення — система утримання армії в Російській імперії в 1817—1857 рр., за якою військова служба поєднувалася із сільськогосподарською працею.

У Волинській губернії селяни пані Закашевської чинили опір своїй господарці протягом 1811—1847 рр. Масові екзекуції (тілесні покарання), здійснювані військовими на прохання поміщиці, не змогли їх заспокоїти. Визнавши свою поразку, Закашевська продала маєток. Проте селяни відмовлялися коритися і новому господарю — пану Загрязькому. Він довго не витримав і того ж року звернувся з проханням до російського уряду викупити в нього маєток у власність держави. Загрязький писав, що в селян укоренилися думки про волю, «і я не бачу ніяких засобів, щоб їх приборкати».

Утікач. Художник К. Трутовський. 1860 р.

Звільнитися від особистої залежності, отримати землю й стати вільними виробниками — ось те, чого хотіли досягти вони своєю боротьбою. Протести відбувалися в різних формах: псування панських знарядь праці, відмова відробляти панщину й виконувати повинності, підпали садиб господарів маєтків.

Селяни намагалися вирішити суперечки законним шляхом й подавали скарги до місцевої адміністрації про зловживання власників маєтків. Проте імперський уряд відповів на це забороною приватновласницьким селянам скаржитися на своїх господарів під загрозою покарання. Безвихідне становище спричиняло спалахи люті з боку селян та розправи з управителями і господарями маєтків. У відповідь на це влада стала приборкувати бунтівні села військами, а винних у заворушеннях селян тисячами відправляти на заслання й каторгу. Лише в 1822—1833 рр. з українських земель до Сибіру заслали понад 12 тис. селян-бунтівників.

У першій половині XIX ст. набули поширення масові втечі приватновласницьких селян із Лівобережжя та Правобережжя. Тікали поодинці, сім’ями, групами й навіть селами. Більшість із них вирушали на Південь або землі Донського й Чорноморського козацького війська. Уряд вживав заходи щодо розшуку, повернення й покарання втікачів. Проте зупинити хвилю втеч, не ліквідувавши їх причин, було неможливо.

Найбільше виступів приватновласницьких селян відбувалося на Правобережжі. Спочатку вони страждали тут від сваволі польських панів, а після придушення повстання 1830—1831 рр. і конфіскації маєтків його учасників — через визиск нових орендарів маєтків і примусове утворення тут військових поселень. В окремих районах боротьба набула запеклого і тривалого характеру.

Крім приватновласницьких селян, у протестах брали участь інші групи населення. Зокрема, під час неврожаю 1832—1833 рр. протестували державні селяни Лівобережжя й Південь. Хвилю невдоволення викликало на українських землях запровадження тут військових поселень. У 1817 р. першими повстали колишні бузькі козаки, очолювані сотником Федором Барвінським на Херсонщині. Виступ жорстоко придушили. Повстання спалахнуло серед іншої частини бузьких козаків, розселених у районі міста Чугуєва на Харківщині. Виступи військових поселенців відбулися також у селищах Базилівка (1817—1818 рр.) та Шебелинка (1829 р.).

Особливо запеклого характеру в цей період набула боротьба приватновласницьких селян на Поділлі, очолюваних Устимом Кармелюком. Протягом 1813—1835 рр. повстанські загони під його керівництвом здійснили понад тисячу нападів на окремі маєтки та урядові установи, розправилися з тими, на кого мали образу селяни.

Для боротьби з повстанцями російський уряд створив спеціальну комісію. Водночас власники маєтків, не покладаючись на владу, організовували власні загони. Два роки вони полювали на У. Кармелюка, поки він випадково не загинув від кулі, випущеної із засідки польським паном. Після того владі знадобилося ще п’ять років, щоб остаточно придушити повстанський рух. Українське населення Поділля зберегло пам’ять про У. Кармелюка, присвятивши йому численні пісні, перекази й легенди.

Працюємо з хронологією

Грудень 1825 р. — січень 1826 р. — виступи учасників російського руху декабристів на Київщині.

Березень-травень 1831 р. — дії учасників Польського повстання 1830—1831 рр. на Правобережній Україні.

1813—1835 рр. — повстанський рух під проводом У. Кармелюка на Поділлі.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • роль масонства в поширенні опозиційних настроїв на українських землях;
  • зв’язок російського опозиційного руху декабристів з українськими землями;
  • значення Польського повстання 1830—1831 рр. для Правобережної України;
  • роль соціальних протестів у тогочасному суспільному житті українських земель.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Аукціон». Правила гри. На аукціоні учасники й учасниці можуть «придбати» бали за свої знання як розрахункову одиницю. Для цього треба давати правильні відповіді на запитання ведучого/ведучої, який/яка визначає, скільки балів за кожне запитання можна отримати. Повторення відповідей не враховується.

2. Висловіть обґрунтоване судження про те, чи був корисним масонський рух для українського національного відродження. 3. На думку українського історика першої половини XX ст. С. Єфремова, «провідне значення в декабристському русі відігравали саме організації, які діяли на українських землях». Висловіть свою думку щодо цього твердження. 4. Які зміни відбулися в політиці Російської імперії щодо Правобережної України після придушення нею Польського повстання 1830—1831 рр. 5. Чи можна вважати соціальні протести несуттєвим чинником життя тогочасних українських земель? Поясніть свою думку. 6. Проаналізуйте розбіжності в цілях українського, російського і польського рухів на українських землях. 7. Покажіть на карті місця, пов’язані з розгортанням масонства, російського й польського рухів, соціальних протестів на українських землях. 8. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за проблемою «Роль загальноросійського і польського визвольних рухів в історії України».

9. Робота в малих групах. Проведіть конкурс на краще виконання завдання. За додатковим джерелами інформації ознайомтеся з перебігом подій на Правобережній Україні під час Польського повстання 1830—1831 рр. Представте класу, як би їх описали і яке враження вони би справили на; 1) польський повстанець; 2) місцевий український селянин; 3) військовий російської армії, який брав участь у придушенні повстання; 4) український дворянин з Лівобережної України; 5) французький журналіст, що перебував тут у цей час; 6) представник місцевої єврейської спільноти.

Практичне заняття за розділом І

rnk.com.ua/100851

Узагальнення за розділом І

rnk.com.ua/100851

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом І

rnk.com.ua/100851