Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

§ 5. Початок українського національного відродження

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися про те, як розпочалося формування української національної ідеї; з’ясувати, у чому полягало несприйняття частиною нащадків козацької старшини Лівобережжя асиміляторської політики Російської імперії; визначити прояви першого початку формування української національної самосвідомості на українських етнічних територіях у складі Російської імперії; аналізувати утворення й діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Як козацька старшина боролася за відновлення державних прав України у XVIII ст.? 2. Яким був національний склад населення Наддніпрянської України? 3. Що таке національне відродження? На які етапи його поділяють? 4. Що вам відомо про «Історію Русів» та її значення для української культури цього часу? 5. Використовуючи набуті з української літератури знання про «Енеїду» І. Котляревського, розкрийте роль творів нової української літератури для національного самоусвідомлення української спільноти.

1. Початок формування української національної ідеї. Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. на українських землях у складі Російської імперії в їх суспільному житті співіснували декілька рухів.

Польський національно-визвольний рух об’єднував польських патріотів, які боролися за відродження своєї державності, знищеної наприкінці XVIII ст. Своєю метою вони вважали відновлення Речі Посполитої в кордонах від Балтійського до Чорного морів. Прибічники цих поглядів переважали в середовищі нащадків польської шляхти на Правобережжі. Українське населення краю майже не підтримувало його.

Російський опозиційний рух ототожнювався з тими представниками російського дворянства, які домагалися лібералізації імперських порядків. Переважну більшість членів таємних організацій, утворених на українських землях, становили офіцери розташованих тут частин російської армії. Серед них були й українці, що вступали до цих товариств із власних патріотичних почуттів. Однак представники російського напрямку, як правило, не визнавали за народами, що населяли імперію, права на окреме державне існування.

Український національний рух об’єднував прихильників ідеї боротьби проти імперського панування за права українського народу. На його розвиток впливали тогочасні європейські суспільно-політичні ідеї, діяльність представників польських та російських визвольних рухів, а також історична пам’ять українців. На цьому підґрунті формувалися основи національної ідеї української спільноти.

Упродовж кінця XVIII — першої половини XIX ст. українська національна ідея еволюціонувала від намагання відновити автономію українських земель частиною нащадків козацької старшини до першої спроби висунути програму національного визволення українського народу, здійсненої представниками Кирило-Мефодіївського братства.

Історична пам’ять — сукупність уявлень про спільне минуле, які передаються з покоління в покоління у вигляді узагальнених образів.

Національна ідея — сукупність найзагальніших уявлень про сучасний розвиток і перспективи на майбутнє певної спільноти.

2. Перші спроби опору нащадків козацької старшини асиміляторській політиці Російської імперії. На Лівобережжі чимало нащадків козацької старшини, невдоволених проявами асиміляції українців у політиці Російської імперії, прагнули зберегти і відновити традиції козацтва й Гетьманщини. Після того як у 1785 р. імператриця Катерина II поширила на нащадків козацької старшини права й привілеї російського дворянства, опозиційні настрої серед них пішли на спад. Проте залишалися також ті, кого за їхні погляди називали автономістами.

Асиміляція — соціально-культурний процес втрати певним народом усвідомлення себе частиною своєї національної спільноти й прийняття ним рис іншої спільноти.

Автономіст — той, хто виступає за самоуправління певної частини держави, її право на самостійне вирішення внутрішніх питань у межах, передбачених загальнодержавними законами.

Аналізуючи початок українського національного відродження на Лівобережній Україні, український історик Кирило Галушко зазначав: «Саме тут зосереджувалася соціальна еліта українського суспільства — нащадки козацької старшини, малоросійське дворянство, у свідомості якої була ще свіжою пам’ять про автономний статус цих земель у складі імперії. Саме на Лівобережжі виникла і плекалася ідеологія автономізму, зміст якої полягав у прагненні відновити автономний статус свого краю в межах Російської держави».

Існує думка, що до гуртківців належав або був пов’язаний з ними невідомий автор «Історії Русів», створеної між 1760—1820 рр.

У цьому творі подається тогочасне бачення історії України від найдавніших часів до 1768 р. Автор прагне показати наступність у князівсько-гетьманських традиціях у Русі-Україні, звертає увагу на порушення правителями Речі Посполитої і Московської (Російської) держави козацьких прав і свобод, виправдовує всі дії козацтва, як такі, що відповідали тогочасним уявленням про мораль і справедливість.

У 70—90-х рр. XVIII ст. на Лівобережжі діяв створений місцевими патріотами-автономістами Новгород-Сіверський гурток. Його учасниками стали декілька десятків українських діячів. Гуртківці прагнули до повернення часів існування Гетьманщини. Вони виступали за її широку адміністративно-територіальну, культурну й церковну автономію у складі Російської імперії. При цьому не виключалася можливість їх виходу з-під її влади. Із цією метою в 1791 р. учасник Новгород-Сіверського автономістського гуртка Василь Капніст їздив до Берліна, щоб дізнатися у прусського короля Фрідріха-Вільгельма II, чи підтримає він збройне повстання, підняте автономістами проти влади Російської імперії на Лівобережжі. Однозначної відповіді в Берліні В. Капніст не отримав.

Серед членів гуртка обговорювалися думки про необхідність укладання рівноправних міждержавних союзів відновленої Гетьманщини з Росією та Польщею, наголошувалося на порушенні Москвою козацьких прав і свобод після підписання «Березневих статей» 1654 р.

Обмеженість поглядів учасників Новгород-Сіверського автономістського гуртка сучасні українські історики вбачають у тому, що вони торкалися лише культурно-освітніх проєктів й прагнули знайти політичний компроміс із російською владою.

Патріотично-автономістські погляди Новгород-Сіверських гуртківців мали досить помітний вплив на наступні покоління діячів українського національного руху Лівобережної України.

• Визначте події, які були пов’язані з розгортанням українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині.

3. Поширення українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині. Відповідно до вимог імперської влади нащадки козацької старшини змушені були шукати документи, які могли підтвердити їхні претензії на отримання російського дворянства. Вони знаходили в родинних архівах грамоти литовських князів, укази королів Речі Посполитої, універсали українських гетьманів тощо.

Українські дворяни-автономісти В. Полетика, Р. Маркович, А. Чепа, Μ. Милорадович, Т. Калинський, В. Черниш та інші не мали потреби підтверджувати власне походження, але «по усердію й любові до своєї нації» охоче допомагали в цьому іншим.

Боротьба нащадків лівобережної шляхти й козацької старшини за визнання за ними прав на російське дворянство, що тривала до 1835 р., мала далекосяжні наслідки. Необхідність звернення до власної історії сприяла пробудженню національної самосвідомості серед значної частини українського населення Лівобережжя. У цей час почали з’являтися перші етнографічні та історичні праці, написані дослідниками-аматорами.

Національна свідомість — сукупність поглядів, оцінок і думок, що відображають рівень уявлень представників певного народу про свою історію, сучасність, перспективи розвитку й відносини з іншими народами.

Відтворенню минулого українського народу сприяли праці Олександра Рігельмана «Літописна оповідь про Малу Росію, її народ і козаків узагалі», Якова Марковича «Записки про Малоросію, її мешканців і твори», Дмитра Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії», Миколи Маркевича «Історія Малоросії». Першим написав літературний твір народною мовою українців Іван Котляревський, використавши сюжет поеми «Енеїда» (була надрукована в 1798 р.). Мовознавець Олексій Павловський у своїй «Граматиці малоросійського наречія» першим розробив граматичну будову української мови, принципи її розмовного та літературного використання.

Першим дослідником-аматором українського фольклору став грузинський князь Микола Цертелєв, що видав у Санкт-Петербурзі зібрані ним українські історичні пісні. Три збірки народних пісень українців створив та опублікував перший ректор Київського університету Михайло Максимович.

Наведені досягнення дослідників-аматорів, стали основою для подальшого розвитку українського національного відродження.

На Слобожанщині розгортання українського національного відродження пов’язують з відкриттям у 1805 р. Харківського університету. Він став першим вищим навчальним і науковим закладом європейського типу на українських землях, підвладних Російській імперії. Ініціатором його створення став слобідський дворянин, вчений, громадський діяч і просвітитель Василь Каразін.

У перше десятиліття діяльності Харківського університету тут працювали 29 професорів, яких було запрошено із різних країн Європи. Вони знайомили студентів із поширеними в той час в Європі суспільно-економічними та ідейно-політичними течіями. Із випускників Харківського університету сформувалося нове покоління патріотів, яке наприкінці 20-х рр. XIX ст. посіло чільне місце в українському національному русі. У місті завдяки ним з’явився так званий Харківський осередок українського руху.

Із кінця 20-х рр. XIX ст. до 1861 р. видання власних періодичних журналів на українських територіях перебувало під забороною. Тому у 20—30-х рр. XIX ст. у Харкові почали видавати українські альманахи і літературні збірки. У них розміщувалися твори й переклади українською мовою Петра Гулака-Артемовського. Українське народне життя описував у своїх повістях Григорій Квітка-Основ’яненко. Поетів Левка Боровиковського та Амвросія Метлинського називали «останніми бандуристами» за їх романтичні балади про славне минуле, написані українською мовою.

Василь Каразін

Губернаторський палац у Харкові. Кінець XIX ст. Стара будівля університету

У 30-х рр. XIX ст. українські літературні гуртки з’явилися в імперській столиці — Санкт-Петербурзі. Під впливом «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, який там жив і працював, українські народні пісні здобули багато прихильників серед місцевої еліти. У 1831—1845 рр. тут перебував також Тарас Шевченко. У 1840 р. в Санкт-Петербурзі вийшло перше видання його «Кобзаря». Велике значення мало видання в Санкт-Петербурзі у 1841 р. письменником Євгеном Гребінкою альманаху «Ластівка», у якому вперше всі твори було написано українською мовою. Відкриття в Києві університету Святого Володимира сприяло тому, що на початку 40-х рр. XIX ст. сюди перемістився центр українського національно-культурного життя. Навколо університету згуртувалися молоді українські патріоти, серед яких були Василь Білозерський, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак та інші.

У 1845 р. посаду викладача університету отримав Тарас Шевченко.

У 30-х рр. XIX ст. зростання інтересу до українського культурного життя на Слобожанщині пов’язується з діяльністю так званої «харківської трійці», яку представляли Ізмаїл Срезневський, Микола Костомаров та Амвросій Метлинський. Завдяки їхнім зусиллям з’явилися збірки «Український альманах», «Утренняя звезда», «Запорожская старина».

На думку дослідників, завдяки діячам Харківського осередку українського руху відбулася поступова заміна терміну «Малоросія» на «Україна», «малоросійський» на «український». Саме І. Срезневський став першим, хто назвав малоросійську мову «українською».

Наприкінці 1830 — на початку 1840-х рр. у Харкові виник літературно-науковий гурток «романтиків», очолюваний Μ. Костомаровим. Завдяки зусиллям слобідсько-української інтелігенції, яка до нього входила, з’явилися альманахи «Сніп» та «Молодик». Гуртківці підтримували зв’язки з діячами чеського національного руху і, як вважають дослідники, від них перейняли ідею створення загальнослов’янської федеративної держави.

• Визначте основні характеристики, притаманні діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

4. Утворення та діяльність Кирило-Мефодіївського братства. На початку 40-х рр. XIX ст. посилення русифікації Південно-Західного краю сприяло проявам протидії цьому серед української спільноти Лівобережжя і Правобережжя. У 1842—1843 рр. у Києві сформувався гурток, який очолив письменник, етнограф та історик Пантелеймон Куліш. Членів гуртка об’єднувала зацікавленість до минулого України та історії українського козацтва. Захоплення цим сприяло розвитку патріотичних почуттів гуртківців й прагнення докласти зусиль до зміни становища України.

У грудні 1845 р. серед однодумців П. Куліша виникла думка про перетворення їхнього гуртка на таємне товариство з метою пропаганди ідей слов’янської єдності. Ініціаторами цього стали полтавський вчитель В. Білозерський, державний службовець П. Гулак, історик Μ. Костомаров, письменник П. Куліш, етнограф О. Маркович. Організаційне оформлення товариства відбулося на початку наступного року. Його назвали Кирило-Мефодіївським братством на честь братів Кирила і Мефодія — проповідників християнства серед слов’янських народів. Знаком братчиків, як називали себе члени товариства, став перстень із написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846 р.».

Використовуючи імена слов’янських просвітителів у назві, засновники організації підкреслювали, що головним для них є просвітницька діяльність і слов’янська єдність.

У квітні 1846 р. до братства, як припускають, після переїзду з Петербурга до Києва приєднався Т. Шевченко. Кількість членів організації в 1846 р. становила 12 осіб, а зв’язки з нею підтримували ще близько 100.

Члени братства здійснювали наукову діяльність, виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, поширюючи свої ідеї щодо майбутнього українців. Велику увагу кирило-мефодіївці приділяли просвітницькій діяльності, збирали кошти на відкриття народних шкіл, працювали над створенням підручників для них. Зокрема, П. Куліш написав перший підручник з історії України «Повість про український народ».

У розділі «Головні ідеї» «Статуту...» Кирило-Мефодіївського братства наголошувалось на повній самостійності кожного слов’янського «племені» за наявності спільного Слов’янського собору майбутньої співдружності слов’янських держав. Це суттєво відрізнялося від офіційної ідеології Російської імперії, яка проголосила себе покровителем усіх слов’янських народів. Кирило-мефодіївці виступали за те, щоб утворити демократичну слов’янську федерацію з рівними правами всіх її членів.

Пантелеймон Куліш

Василь Білозерський

Микола Костомаров

Із довідки III відділення про діяльність учасників Кирило-Мефодіївського братства

У 1847 р. виявлено, що слов’янофільство може набути злочинного напряму: у Києві кандидат Гулак, ад’юнкт-професор Костомаров і кандидат Білозерський заснували таємне товариство під назвою «Товариство Святих Кирила і Мефодія...».

Мета цього товариства спочатку полягала в тому, щоб відновлюючи народність, мову і літературу слов’янських племен, підготувати ці племена до об’єднання в одну державу, але оскільки всі члени товариства були з Малоросії, то незабаром слов’янофільство перетворилося на українофільство й вони перейшли до припущень про відновлення Малоросії у тому вигляді, як вони були до приєднання до Росії... У творах Куліша і частково Костомарова описувалися розпорядження імператора Петра І і його наступників у вигляді гноблення та придушення прав народних, а дух попереднього козацтва вони зображували із захопленим схваленням... славу часів Гетьманщини називали всесвітньою, наводили пісні українські, у яких оспівується любов до волі, натякаючи, що цей дух не зник і досі зберігається в малоросіянах. Шевченко у своїх віршах, окрім схвалення попередніх часів і лаяння існуючих порядків, із надзвичайною зухвалістю висловлював наклепи і жовч на все святе для Росії... Були знайдені статут товариства і рукопис «Закон божий» надзвичайно революційного змісту, і вони свідчать, що товариство могло набути напряму, небезпечного для державного спокою.

Робота в парах. Обговоріть зміст джерела і дайте відповіді на запитання: 1. Як російський уряд визначив мету діяльності Кирило-Мефодіївського братства? 2. У чому влада вбачала небезпеку товариства?

Уявлення про мету діяльності братства в його членів відрізнялися. Так, Μ. Костомаров головними вважав християнські ідеали й створення спілки слов’янських народів. Т. Шевченко наполягав на першочерговості знищення кріпацтва й визволення з-під російської влади. П. Куліш віддавав пріоритет ідеї національного визволення. Усі ці погляди знайшли відображення в «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов’янського братства Святих Кирила і Мефодія» — програмових документах братства, автором яких став Μ. Костомаров.

Викладена в них програма стала першою спробою поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та соціальною ідеєю. Реалізація національної ідеї українців пов’язувалася зі створенням слов’янської спілки християнських республік. Україна, на думку Μ. Костомарова, могла стати вільною лише в «союзі слов’янськім».

Християнська ідея знайшла відображення в проголошенні необхідності перебудови всього суспільного життя на основі християнських ідеалів. Із цим також пов’язувалася ідея українського месіанства (особливої ролі): визволяючи слов’янські народи, українці виконують Божу волю. Реалізація соціальної ідеї пов’язувалася насамперед із ліквідацією кріпацтва та станової нерівності.

Програмові ідеї братства в скороченому вигляді містилися також у відозвах «До братів українців» та «До братів великоросів і поляків».

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало близько 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора його членів заарештували. Слідство тривало протягом трьох місяців. Більш за все імперських урядовців збентежили ідеї, викладені в документах братства. За вироком, затвердженим імператором Миколою І, усіх 12 братчиків покарали засланням до різних місць імперії. Найбільше постраждав Т. Шевченко, якого відправили солдатом окремого Оренбурзького корпусу до Орської фортеці (сучасне м. Орськ, Росія) із забороною писати й малювати.

Суворе покарання кирило-мефодіївців загальмувало розвиток українського національного відродження, однак не змогла його зупинити.

Багато зусиль для того, щоб визволити Т. Шевченка, докладала княгиня Варвара Рєпніна-Волконська, яку поет називав своїм «добрим ангелом». Проте шеф жандармів граф О. Орлов відмовив їй і попередив, що подальші «клопотання» матимуть неприємні для неї наслідки.

На думку українського історика Миколи Варварцева, на формування програмових засад Кирило-Мефодіївського братства впливала ідеологія й політика італійської організації «Молода Італія». Також на його засновників мали вплив, на думку дослідників, «визвольні ідеї Заходу періоду назрівання “Весни народів” й активізація загальнослов’янського національного руху (зокрема його чеської і польської течій)».

Працюємо з хронологією

70—90 рр. XVIII ст. — діяльність Новгород-Сіверського автономістського гуртка.

Грудень 1845 — березень 1847 р. — діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

• особливості перших спроб опору нащадків козацької старшини асиміляторській політиці російської влади на Лівобережжі;
• розвиток українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині;
• значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства для розгортання українського національного руху.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Відгадай героя/героїню». Правила гри. Учитель/учителька записує на картку прізвище історичного діяча/діячки та кладе її до конверта. Учні та учениці мають за допомогою заздалегідь визначених кількості запитань (наприклад, десяти) і часу відгадати, про кого йдеться. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні», «частково». Гру можна проводити з учнівськими парами, малими групами або всім класом.

2. Висловіть обґрунтовану думку про важливість історичної пам’яті та національної ідеї для розвитку української спільноти. 3. Поясніть, як у діяльності Новгород-Сіверського гуртка втілювалися патріотично-автономістські традиції. 4. Наведіть факти, на підставі яких можна стверджувати, що на українських етнічних територіях у складі Російської імперії відбулася перша стадія українського національного відродження. 5. Український історик Рем Симоненко вбачав історичне значення Кирило-Мефодіївського братства в тому, що воно стало першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Наведіть факти, на підставі яких можна дати таку оцінку товариства.

6. Розпочніть складання таблиці «Стадії українського національного відродження».

7. Розв’яжіть пізнавальну задачу. На думку українського історика канадського походження, Кирило-Мефодіївське братство своєю діяльністю привернуло увагу російського уряду до потенційної небезпеки зростання національної свідомості української спільноти. Чи згодні ви з наведеним твердженням? Чому? 8. Застосуйте набуте з української літератури уявлення про літературу українського романтизму й поясніть, як ви розумієте зв’язок між ідеями Просвітництва, романтизмом та діяльністю осередків національного відродження на українських землях у складі Російської імперії.

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України