Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

§ 4. Соціально-економічне становище

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: визначати особливості розвитку сільського господарства українських земель у цей період; аналізувати перебіг першого етапу індустріальної революції; характеризувати розвиток сіл, міст і торгівлі; з’ясувати, у чому полягала нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими були особливості економічного становища українських земель у другій половині XVIII ст.? 2. Що таке індустріальна революція? Де і коли вона розпочалася в Європі? 3. Які зміни в європейському суспільстві спричинило розгортання індустріальної революції? 4. Назвіть нові міста, засновані на українських землях у другій половині XVIII ст. 5. Як розвивалася торгівля в Україні у XVIII ст.? 6. Які товари вивозили з українських земель до інших країн, а які — завозили?

• Які явища характеризували стан сільського господарства та аграрних відносин у цей період?

1. Розвиток сільського господарства та аграрних відносин. У першій половині XIX ст. економіка українських земель зберігала аграрний характер. У її сільському господарстві на початку століття працювало близько 95 % населення, а в середині століття — 89 %. Близько 75 % усієї оброблюваної землі належало поміщикам. Головний виробник сільськогосподарської продукції — селянство — відрізнялося за своїм становищем. Його основними групами були:

• приватновласницьке селянство, або кріпаки (перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. Приватновласницькі селяни кількісно переважали на Правобережжі);
• державне селянство (належало державній скарбниці й офіційно називалися «вільними сільськими обивателями». Вони були особисто вільними й вели власне господарство. Державні селяни переважали на Півдні та Лівобережжі).

Приватновласницьке селянство було зобов’язане виконувати панщину, або відробіткову ренту. Державні селяни сплачували грошову ренту, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі. Російський уряд у 1797 р. офіційно обмежив панщину трьома днями на тиждень. Проте землевласники обходили закон за допомогою урочної системи: на один день панщини давалося таке завдання («урок»), яке можна було виконати лише за два-три дні. Вони також запроваджували «місячину», і селянство за постійну панщину отримувало місячне утримання натурою (тобто продуктами).

КІЛЬКІСТЬ ПРИВАТНОВЛАСНИЦЬКОГО І ДЕРЖАВНОГО СЕЛЯНСТВА У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Яку інформацію про кількість приватновласницького і державного селянства у складі населення регіонів українських земель можна отримати за схемою?

Витяг із журналу Київського губернського правління про вжиття заходів для припинення поширення чуток щодо наміру уряду звільнити селянство з кріпосного стану (1830 р.)

Відповідно до указу його імператорської величності... велено суворо переслідувати всіх тих, хто буде поширювати чутки про намір уряду надати селянству свободу й здійснити найдіяльніші заходи з припинення найменших ознак непослуху селянства до їх поміщиків... До відома його імператорської величності дійшло, що з певного часу неблагонадійні або розбещені особи почали..., поширювати чутки, як уже бувало раніше, про намір уряду надати свободу селянству.

[У зв’язку з цим] необхідно оголосити повсюдно:

1. Будь-які розмови про свободу наземних поселян (державних селян — Авт.) від сплати податків і поміщицьких селян й дворових людей від покори їхнім панам є чутками неправдивими, вигаданими й поширюваними особами з поганими намірами..., щоб через ці чутки збагатитися за рахунок селянства... 4. Підтверджується необхідність керівникам губерній здійснювати неухильний нагляд, щоб поширювачі таких чуток без відволікань піддавалися суду для покарання їх за всією суворістю законів.

Яким було ставлення російської влади до питання можливості скасування кріпосного права в країні.

Кріпосне право, кріпацтво — система аграрних відносин, коли селянин за право господарювати на землі її власника втрачав особисту свободу, право вільно залишати земельну ділянку («прикріплювався» до неї), підлягав судовій і адміністративній владі її власника.

Товаризація — процес, за якого продукти праці виробляються для потреб ринку.

Потерпало селянство й від обезземелення. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спричиняло те, що власники маєтків збільшували кількість своєї землі як джерела прибутків і постійно зменшували розміри селянських наділів.

Посилюючи визиск селянства, поміщики на невеликий період збільшували свої прибутки. Однак наступний занепад селянських господарств, відсутність стимулів для кращої праці, неможливість використання нової техніки робили неминучим занепад поміщицьких маєтків. У 30—40-х рр. XIX ст. після нетривалого періоду розквіту такі господарства опинилися в стані кризи. Її головною причиною стало збереження в сільському господарстві Російської імперії кріпосного права, або кріпацтва.

У середовищі державних селян Лівобережної і Південної України в результаті товаризації виробництва відбувалося майнове розшарування селянства. Зокрема, у Катеринославській губернії селяни-власники зосередили у своїх руках 18 % усієї приватної землі. З’являлися окремі заможні селяни, які володіли або орендували 100 і більше десятин землі. Імперський уряд підтримував державних селян. Їх було зрівняно в правах із міщанами щодо придбання землі, дозволено створювати фабрики й заводи.

Процеси розшарування розгорталися також серед приватновласницьких селян. Їм дозволялося купувати землю на ім’я власника маєтку, використовувати найманих працівників, засновувати підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Проте їхнє правове становище залишалося незмінним, і власник маєтку міг у будь-який час забрати все їхнє майно.

Погіршення умов існування приватновласницьких селян перетворювало їх на джерело соціальної нестабільності. Проте, намагаючись розв’язати селянське питання, імперський уряд побоювався невдоволення дворян-землевласників, які вважали такі дії посяганням на їхні інтереси.

• Визначте зміни, які відбувалися на українських землях у складі Російської імперії на початку індустріальної революції.

2. Початок індустріальної революції. У 30-х рр. XIX ст. на українських землях у складі Російської імперії розпочалась індустріальна революція. Мануфактури, що існували тут раніше, базувалися на ручній примусовій праці кріпаків. Тому перехід до фабрично-заводської промисловості з машинним виробництвом, заснованим на вільнонайманій праці, спричинив тут поступову руйнацію кріпосницьких порядків.

Кількість мануфактур зменшувалася, а фабрик і заводів — зростала. Якщо в 1825 р. на українських землях існувало близько 650 підприємств фабрично-заводської промисловості, то в 1861 р. їх уже налічувалося 2330. Особливо швидко нові підприємства з’являлися в суконній промисловості. Протягом 1805—1859 рр. кількість суконних підприємств зросла з 27 до 160. Основним центром суконної промисловості стало село Клинці на Чернігівщині, де в 1860 р. діяло дев’ять суконних фабрик. У 1789 р. виник ливарний завод у Херсоні, де виготовляли гармати для морського флоту. Суднобудівні заводи існували в Миколаєві та Херсоні. У 1824 р. перший цукровий завод збудували в Київській губернії. Швидкими темпами розвивалася кам’яновугільна промисловість. На середину XIX ст. Донбас став другим за розмірами (після Сілезького басейну в Польщі) у Російській імперії центром кам’яновугільної промисловості. Нові підприємства виникали також у цукровій галузі. На середину XIX ст. українські землі забезпечували понад 80 % загальноімперського виробництва цукру. Першими українськими цукрозаводчиками були брати Яхненки та Ф. Симиренко.

Індустріальна революція — процес розвитку продуктивних сил суспільства, під час якого відбувається перехід від мануфактур, де застосовувалася ручна праця, до фабрик і заводів, на яких використовували машини і верстати.

Будівля Катеринославської суконної фабрики — однієї з найстаріших будівель міста Дніпро. Побудована в 1794 р.

Спочатку верстати для фабрично-заводських підприємств завозилися з-за кордону, переважно через порт Одеси. У 40—50-х рр. XIX ст. підприємства з виробництва промислового устаткування виникли в Києві, Катеринославі, Ромнах, поблизу Луганська та інших міст. У 1861 р. на українських землях діяло близько 20 механічних заводів.

Разом зі становленням фабрично-заводської промисловості утворювалися нові суспільні верстви: підприємці й наймані промислові робітники. Серед власників фабрик і заводів переважали росіяни. Формуванню прошарку промислових робітників перешкоджало існування кріпацтва.

Становище робітників більшості фабрик і заводів було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав до 15 годин, заробітна платня була досить низькою, а умови життя — важкими. Чимало робітників отримували каліцтва або гинули через недотримання техніки безпеки та низький рівень медичної допомоги.

• Визначте явища і характеристики, притаманні розвитку українських сіл і міст у цей період.

3. Села й міста. Життя українського селянства цього періоду зберігало традиції попередніх часів. Села, як і раніше, закладалися поблизу річок, доріг, озер, намагаючись якомога більше пристосувати їх до існуючого навколишнього середовища. Особливості побуту й праці українського селянства описано у творах Μ. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського та Т. Шевченка (із ними ви познайомитеся в курсі української літератури).

Під впливом початку індустріальної революції у житті селянства відбулися певні зміни. Деякі з них вирушали на тимчасові заробітки, працювали на фабриках або займалися промислами. Частину свого заробітку вони віддавали власнику мастка як грошову ренту. Деяким вдавалося накопичити кошти, щоб викупитися з кріпацтва й відкрити власну справу.

Більшість українських міст і містечок у цей час залишалися досить невеликими поселеннями, кількість населення яких не перевищувала 1—2 тис. осіб. У середині XIX ст. з 850 міст і містечок, що існували на українських землях лише 62 мали понад 10 тис. жителів, а населення більш ніж 50 тис. осіб налічували лише п’ять із них.

НАЙБІЛЬШІ УКРАЇНСЬКІ МІСТА В СЕРЕДИНІ XIX СТ.

Які зміни відбулися у складі п’ятірки найбільших українських міст у цей період, порівняно із XVII—XVIII ст.?

ЗРОСТАННЯ КІЛЬКОСТІ ПРОМИСЛОВИХ РОБІТНИКІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Як діаграма відображає зміни у складі працюючого населення українських земель під впливом розгортання індустріальної революції?

Новим явищем стала поява в містах українських земель промислових підприємств, де працювали вільнонаймані робітники. Поступово деякі міста суттєво змінювали свій вигляд і перетворювалися на центри фабрично-заводської промисловості. Поряд із підприємствами виникали робітничі поселення, де жили працівники фабрик і заводів. Інколи з робітничих поселень виникали нові населені пункти.

Кількість міських жителів за першу половину XIX ст. зросла втричі. Особливо швидко розвивалися міста Півдня, де за цей час кількість населення збільшилася в 4,5 разу. Найнаселенішим містом стала Одеса — головний порт Російської імперії з торгівлі зерном.

Національний склад населення Одеси відрізнявся строкатістю. Сучасники зазначали, що в місті розмовляють 12 мовами і сповідують десять віровчень. Представникам усіх національностей, які легально переселялися до Одеси, імперський уряд гарантував віротерпимість, будинок для сім’ї та позику для початку нового життя. На десять років вони звільнялися від усіх обов’язків і служб, а від військової повинності — назавжди. У місті було чимало нелегальних переселенців з інших губерній. На початку XIX ст. вони становили третину населення міста.

Під владою Російської імперії правове становище українських міст зазнало суттєвих змін. У 1831 р. влада скасувала дію магдебурзького права для всіх міст українських міст, крім Києва, а в 1835 р. його ліквідували й тут. Натомість створювалися міські думи на чолі з міськими головами, залежними від імперської адміністрації.

Більш вагоме місце у складі міського населення почали посідати російські чиновники й військові. Влада підтримувала переселення до українських міст російських купців. У такий спосіб українців поступово витісняли з провідних позицій у торгівлі. У містах і містечках Правобережжя в торгівлі першість належала представникам єврейського й польського населення. Особливістю міст Півдня був їх інтернаціональний склад населення.

4. Розвиток торгівлі. У першій половині XIX ст. загалом склалася сільськогосподарська спеціалізація регіонів українських земель. На Лівобережжі поруч із зерновими вирощували тютюн і коноплі. Правобережжя стало районом переважного вирощування озимої пшениці й цукрових буряків. На Півдні на початку освоєння краю розвивалося вівчарство, а пізніше — вирощування пшениці на експорт. Поглиблення сільськогосподарської спеціалізації сприяло розвитку торгівлі.

Оптова торгівля здійснювалася на великих ярмарках. Найбільші з них відбувалися в січні-лютому та червні—серпні, коли ґрунтові дороги ставали найбільш придатними для перевезення вантажів. У першій чверті XIX ст. на українських землях щорічно відбувалося понад 2 тис. ярмарків із 4 тис. в усій Російській імперії. Найбільші з них збиралися в Харкові, Сумах, Ромнах, Полтаві, Кролевці, Києві, Кременчуці, Ніжині, Стародубі, Бердичеві, Єлисаветграді, Катеринославі, Одесі. Існували як загальні, так і спеціалізовані ярмарки, де продавали зерно, коней, вовну тощо. На сільських ярмарках переважали селянські вироби й товари, необхідні для сільськогосподарської праці. Постійними учасниками ярмарків ставали торговці-скупники. Складовою внутрішньої торгівлі на українських землях були сільські та містечкові базари, де торгували промисловими й сільськогосподарськими товарами. Базари збиралися кілька разів на тиждень або щоденно.

Ярмарок. Художник В. Маковський

Що, на вашу думку, хотів передати своїм твором художник?

Чумаки — українські візники, які в XV — першій половині XIX ст. здійснювали торговельно-візницький промисел.

Порто-франко — порт або його частина, у межах якої дозволяється вивезення та ввезення товарів без сплати мита.

Управитель Полтавської скарбничої палати М. Арандаренко про організацію чумацького промислу

Ті, що здійснюють візникування солі з Криму та Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться чумаками. Цей клас, що підкорив себе особливим умовам під час візникування, відрізняється цим від інших малоросіян...

Візникування своє чумаки провадять зазвичай валками (по-малоросійському фура), які складаються з кількох десятків возів (по-чумацькому паровиці). Валка, або фура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожному. Таке товариство називається в них артіллю. Кожний чумак у своїй артілі підкоряється в суворому розумінні всім умовам і в разі відходження від них карається і навіть виганяється з артілі. Отаман вирішує всі суперечки остаточно, він призначає кару, і вся артіль підкоряється йому безумовно...

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Чим повсякденне життя чумаків нагадувало козацькі звичаї? 2. Як був організований чумацький промисел? 3. Що свідчить про використання в чумацькому промислі вільнонайманої праці з винагородою відповідного внеску кожного робітника?

Перевезення товарів здійснювали селяни, що відбували гужову повинність або відправлялися на заробітки, яких називали чумаками. До появи залізниць вони відігравали основ_ ну роль у перевезенні всіх вантажів. Чумацькі валки доправляли зерно до чорноморських портів, а звідти везли сіль, рибу та інші товари. Заможні чумаки в майбутньому започаткували династії українських підприємців.

Українські землі посідали важливе місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Вони забезпечували 78 % експорту зерна та 55 % вивозу вовни. У першій половині XIX ст. азовсько-чорноморські порти за обсягами перевезень стали значно випереджати балтійські. Однією з причин цього була їхня наближеність до тих земель, де вироблялася продукція. Українська пшениця становила 81 % продукції землеробства, яка вивозилася через чорноморсько-азовські порти. Значну роль ці порти відігравали також у ввезенні (імпорті) закордонних товарів до імперії. До початку індустріальної революції в ньому переважали предмети розкоші й лише пізніше їх потіснили машини й технічне обладнання. Найбільшим серед чорноморсько-азовських портів стала Одеса, яка в 1817 р. отримала статус порто-франко (проіснував до 1858 р.).

5. Нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України. Розвиток Південної України мав важливе значення для імперії, оскільки тут уперше російська влада відверто визнала неефективність існуючої в державі кріпосницької системи. Своїм указом російська імператриця Катерина II оголосила, що тут не існуватиме кріпосницьких порядків, оскільки ці землі заселятимуться вільними поселенцями. Однак повністю кріпосне право на південноукраїнських землях скасовано не було. У 1861 р. десята частина земель у маєтках Півдня оброблялася кріпаками, решта — вільнонайманими працівниками.

Тенденція до зменшення кількості кріпаків серед працівників маєтків свідчила, що їх власники, зацікавлені у зростанні прибутковості своїх господарств, розуміли неефективність кріпацької праці й покладалися на вільнонайману.

Одеса. 1837 р. Розмальована гравюра

Сучасна американська дослідниця Патриція Герлігі є авторкою монографії «Одеса: історія міста, 1794—1914», яку вона присвятила як історії, так і розвитку Південної України в цей період. Саме в ній проаналізовано становлення й розвиток нової моделі розвитку Південної України в XIX ст. На думку П. Герлігі, «Одеса з повним правом може претендувати на одне із чільних місць серед великих міст світу». Тому вона й присвятила своє дослідження «досвіду міста, яке впродовж XIX ст. зросло... до рівня європейської метрополії». Жодне з європейських міст не могло зрівнятися з Одесою за темпами зростання в цей час. «Нині Одеса — великий морський порт незалежної України... залишається з’єднувальною ланкою між Сходом і Заходом, перехрестям між Європою та Азією».

До міста. Художник Г. Світлицький. 1907 р.

Важливе значення Півдня для економічного розвитку усіх українських земель у складі Російської імперії полягало також у тому, що він став чинником формування нових господарських зв’язків між регіонами. Якщо раніше Лівобережжя і Слобожанщина орієнтувалися на Російську імперію, а Правобережжя — на Польщу, то тепер Південь став центром економічного тяжіння й переорієнтації торговельних зв’язків цих регіонів. Відбувалося становлення нової економічної системи, пов’язаної через чорноморсько-азовські порти зі світовими ринками.

На початку заселення земель Південної України тут переважало тваринництво. Природні умови краю сприяли розведенню овець. Південноукраїнська вовна була високоякісною і набагато дешевшою, ніж привезена з інших районів імперії. У 1825 р. із чорноморських портів вивезли 40 тис. пудів місцевої вовни, а через 16 років її експорт за кордон зріс у шість разів і посів друге місце за обсягами після пшениці.

Природна родючість південноукраїнських чорноземів, велика кількість вільної землі й зростання попиту на пшеницю за кордоном спонукало до її вирощування. За тогочасними офіційними джерелами, у 1835 р. врожай зернових на Півдні «перевищував кількість посіяного зерна у 20 разів».

Одним із найпоширеніших занять жителів українського Півдня стало виноробство. Саме в першій половині XIX ст. на околицях Одеси й сонячних гірських схилах Південного Криму з’явилися виноградні плантації, які згодом принесли цьому краю світову славу. Щорічний продаж вин Криму на початку 30-х рр. XIX ст. досяг рекордної для Російської імперії кількості — 12 млн пляшок.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. головним портом України стала Одеса. Саме сюди звозили зерно на продаж із Правобережної і Лівобережної України чумаки. Обсяги торгівлі постійно зростали. У 1795 р. в порт Одеси по зерно увійшли 39 кораблів, а в 1815 р. — 1500.

Характерною рисою господарства українського Півдня стало переважання невеликих маєтків. Чимало з них належало місцевим міщанам і дрібним торговцям, що становили типовий середній прошарок, або дрібну буржуазію. Величезних маєтків із тисячами кріпаків, як в інших губерніях, тут не було. Землевласники Півдня покладалися на сезонну найману працю, а розміри їхніх володінь обмежувалися нестачею робочих рук.

Населення Південної України протягом першої половини XIX ст. внаслідок переселень зростало, як вам уже відомо, набагато швидше, ніж в інших регіонах українських земель. Переселенців, різних за національністю й походженням, об’єднувало бажання розпочати власну справу, своїми силами досягти успіху. Завдяки цьому в регіоні склалася своєрідна суспільна атмосфера, яка багато чим нагадувала часи освоєння Дикого Заходу в США.

Чумаки. Листівка. Кінець XIX — початок XX ст.

Працюємо з хронологією

30-ті рр. XIX ст. — початок індустріальної революції на українських етнічних територіях у складі Російської імперії.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

• характер змі у сільському господарстві та аграрних відносинах українських етнічних територій у складі Російської імперії;
• перетворення, що відбувалися на українських землях під час початкового етапу індустріальної революції;
• зміни, що відбувалися у тогочасних українських містах, селах та розвитку торгівлі;
• риси, притаманні тогочасній моделі розвитку Півдня України.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Асоціації». Правила гри. Учитель/учителька наводить терміни, поняття, словосполучення за розглянутим матеріалом. Учням та ученицям доручається навести асоціації, які вони в них викликають, і пояснити їх.

2. Які явища в розвитку сільського господарства свідчили про кризу старих порядків й зародження нових? 3. Порівняйте розгортання початкових етапів індустріальної революції на українських землях у складі Російської імперії та в країнах Західної та Центральної Європи. 4. Які зміни в розвитку українських сіл, міст і торгівлі ви вважаєте найважливішими? Поясніть свою думку. 5. Чи доцільно щодо розвитку тогочасної Південної України використовувати характеристику «нова модель соціально-економічного розвитку»?

6. Покажіть на карті регіони й назвіть особливості сільськогосподарської спеціалізації українських земель в цей період. 7. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за проблемою «Що і чим заважало соціально-економічному розвитку українських земель в першій половині XIX ст.? 8. Складіть таблицю «Нові явища в соціально-економічному розвитку українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст.».

9. Робота в парах. Розв’яжіть пізнавальну задачу. На суконній мануфактурі князя Б. Юсупова в селі Ряшків на Полтавщині більшість використовуваних механізмів та знарядь були ремісничими та ручними. Сам князь дотримувався думки, що витрати на закордонні машини, кожна з яких може замінити працю декількох робітників зайве марнотратство, оскільки в нього і так достатньо кріпаків для праці на мануфактурі. На підставі наведеного прикладу поясніть, як поширення на українських землях, внаслідок перебування в Російської імперії, кріпосного права, заважало розгортанню тут індустріальної революції. 10. Робота в малих групах. Проведіть конкурс на кращу інсценівку сценки із життя приватновласницьких або державних селян, чумаків, працівників фабрично-заводських підприємств на українських землях у першій половині XIX ст. Для досягнення більшої історичної достовірності під час підготовки зверніться до додаткових джерел інформації.

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України