Історія України. 8 клас. Галімов

§ 30. Церковне життя в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.

Тестові завдання

rnk.com.ua/109606

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які основні виклики постали перед православною церквою наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. на українських землях?
2. Як діяльність православних братств вплинула на розвиток церковного життя на українських землях у XVI — на початку XVII ст?
3. Яке значення мала діяльність Київського митрополита Петра Могили для зміцнення православної церкви та освіти на українських землях?

ОПРАЦЮВАВШИ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

як Українська православна церква була підпорядкована Московському патріархату;
що таке «Священний Синод Російської православної церкви»;
які засоби використовувала імперська влада для приборкання українського духовенства.

1. Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату

• Якими засобами Московська держава підпорядкувала Київську метрополію Московському патріархату?

Із моменту прийняття Української козацької держави під царський протекторат Московія не припиняла спроб підпорядкувати православну церкву на українських землях владі Московського патріархату. Під час укладення українсько-московського договору 1654 р. Московія вже пропонувала ідею підпорядкування Київської митрополії. Проте українська делегація рішуче її відкинула. Водночас Українська православна церква на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим, шість полковників, чотири полки, січовики відмовилися присягнути царю. Згодом у Москві митрополита змусили до цього за допомогою стрільців, що прибули до Києва, але потім за його життя не робили жодних спроб «підкорити Київ».

Смерть митрополита Сильвестра Косова в 1657 р. активізувала боротьбу за Київську митрополію. Проте новообраний митрополит Діонісій Балабан відхилив пропозиції Московії і в 1658 р. був затверджений Вселенським (Константинопольським) Патріархом. Діонісій підтримав гетьмана І. Виговського. Щоб позбутися московського впливу, Діонісій переїхав із Києва, де була московська залога, до Чигирина.

Навчальний фільм

rnk.com.ua/110356

Темне минуле Московського патріархату

Проте, скориставшись усуненням від влади І. Виговського, Московія домоглася включення до Переяславських статей, що були підписані з Ю. Хмельницьким, пункту про перехід Київської митрополії в підпорядкування Московського патріархату. Українське духовенство проігнорувало цей пункт. Тоді Московія, користуючись розколом на українських землях, створила паралельну промосковську церковну ієрархію. Місцеблюстителем (єпископ, який тимчасово виконує обов’язки патріарха) митрополичого престолу в Києві був проголошений Лазар Баранович. Однак він, усупереч сподіванням, дотримувався нейтралітету у відносинах між митрополитом Діонісієм та Московією. У 1661 р. Лазаря Барановича замінили на Мефодія. Діонісій не погодився із діями Московії. Він призначив на білоруську кафедру Йосипа Нелюбовича-Тукальського, а також домігся від Вселенського Патріарха анафеми для Мефодія. Дії Діонісія підтримав супротивний до царя Московський патріарх Никон, який не бажав сваритися зі Вселенським Патріархом.

Митрополит Сильвестр Косів (1647—1657 рр.). Ікона в Михайлівському Золотоверхому монастирі

Митрополит Діонісій Балабан (1657—1663 рр.). Невідомий художник. XVIII—XIX ст.

Після смерті митрополита Діонісія Московія знову спробувала домогтися свого. Однак у 1668 р. Вселенський Патріарх визнав єдиним Київським митрополитом Йосипа Нелюбовича-Тукальського. Митрополит став «правою рукою» гетьмана П. Дорошенка в боротьбі за об’єднання Гетьманщини й відкидав будь-які пропозиції Московії. У 1675 р. Йосип Нелюбович-Тукальський помер, і за Київську митрополію спалахнула нова боротьба. Розкол Гетьманщини позначився й на Київській митрополії. Лівобережжя тривалий час підпорядковувалося місцеблюстителю Лазарю Барановичу. А на Правобережжі були ставленики польського короля — єпископи Антоній Вінницький та з 1679 р. Йосиф Шумлянський. Також певний час на території, підконтрольній Османській імперії, перебував представник Вселенського Патріарха грек Панкратій.

Митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський (1663—1675 рр.). Невідомий художник. XVII ст.

Новий наступ Московського патріархату почався зі спроби підпорядкувати Києво-Печерську лавру. Скориставшись смертю настоятеля Інокентія Гізеля, Московський патріарх усупереч правилам домігся від Вселенського Патріарха вільних виборів наступника. Проте вибраний митрополит Варлаам Ясинський відмовився їхати до Москви та отримав благословення від місцеблюстителя Лазаря.

Саме в цей час польський король призначив Йосифа Шумлянського власником усіх володінь Києво-Печерської лаври, що робило владу обраного настоятеля непевною. Тоді Варлаам Ясинський у лютому 1685 р. підписав підтверджувальну грамоту з Москви. Таким чином, Києво-Печерську лавру було вилучено з-під влади Вселенського Патріарха й підпорядковано Московському.

Митрополит Гедеон. Невідомий художник. XVIII ст.

Московський уряд надіслав Вселенському Патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати Київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори Київського митрополита та відрядити його на висвячення до Москви. На соборі, на якому не було жодного єпископа (усі відмовилися брати участь у неканонічному дійстві), митрополитом Київським було обрано Луцького єпископа Гедеона (князь Григорій Святополк-Четвертинський). Для створення масовості на собор зігнали нижче духовенство та представників козацької старшини. У грудні 1685 р. Гедеон отримав дозвіл на митрополію, ставши «митрополитом Київським, Галицьким і Малої Русі», а традиційну частину титулу Київських митрополитів — «і всієї Русі» — вилучили. До травня 1686 р. Київська митрополія була під владою Вселенського Патріарха, поки її не перебрав на себе Московський патріарх. Найголовнішим наслідком цієї події стало те, що українська церква почала втрачати свою самобутність.

Лише в 2018 р. Синод Константинопольського патріархату скасував владу Московського патріархату над українськими землями.

Феофан Прокопович. Невідомий художник. Кінець XVIII — початок XIX ст.

• На с. 232-233 зображено митрополитів — захисників церковної автономії на українських землях, які не схвалювали союз із Москвою. Користуючись додатковими джерелами, складіть історичний портрет одного з них (на вибір).

2. Приборкання українського духовенства імперською владою

• Як відбувався процес втрати самостійності Українською православною церквою після підпорядкування Московському патріархату?

Через підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відокремлення від митрополії деяких єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерський), які увійшли в його підпорядкування. Єпархії, які розташовувалися на території Речі Посполитої, приєдналися до греко-католицької церкви (у 1691 р. до неї перейшла Перемишльська єпархія, в 1700 р. — Львівська, в 1702 р. — Луцько-Острозька). Лише ченці Манявського скиту зберегли зв’язок зі Вселенським Патріархом аж до закриття монастиря австрійською владою в 1785 р.

Словник

Священний Синод Російської православної церкви — орган управління, що діяв у Російській імперії в 1721—1917 рр., який замінив владу патріарха. Синод Російської православної церкви Московського патріархату мав статус вищої державної установи. Синод був підпорядкований імператору.

Московський патріарх Іоаким швидко виявив інтерес до внутрішніх справ митрополії. Уже в 1686 р. він закріпив за собою духовний нагляд (контроль вищих ієрархів над діяльністю нижчого духовенства), а згодом Москва почала втручатися в друкарство. Московські церковні собори 1689 та 1690 рр. засудили київське богослов’я за унійні хибні тлумачення, зауваживши, що Вселенські Патріархи не мали можливості стежити за твердістю віри: під заборону потрапили навіть твори чинного єпископа Лазаря Барановича. Поступово Київська митрополія була повністю ослаблена — у ній не залишилося жодного єпископа. У 1722 р. Київську митрополію понизили до архієпископства та скасували виборність її ієрарха.

Постать в історії

Паїсій Величковський — творець морально-етичних засад чернецтва XVIII ст. — започаткував аскетичну літературу. Він був засновником Іллінського скиту на Афоні, настоятелем монастирів у Драгомирні, Секулі та Нямецької лаври. Паїсій Величковський переклав найвідоміший твір ченців «Добротолюбіє». Фактично він відродив чернецтво, яке занепало після загибелі Русі-України. Паїсій Величковський був канонізований у 1988 р.

Військово-політичний виступ І. Мазепи позначився на українському духовенстві, яке здебільшого ще зберігало антимосковські настрої. Українське духовенство, усвідомивши, що Українська козацька держава вже не може бути йому опорою, швидко переорієнтовувалося на Москву. Восени 1708 р. Київський митрополит під тиском царя наклав анафему на гетьмана І. Мазепу, який дуже багато зробив для розвитку церков. Після Полтавської битви 1709 р. ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович виголосив довгу проповідь перед Петром І, у якій засуджував І. Мазепу й висловлював свою прихильність владі. Пізніше саме за пропозицією Феофана Прокоповича цар розпочав зміни щодо європеїзації Московії. Феофан Прокопович був автором «Духовного регламенту», що замінив патріарше правління в Російській православній церкві владою Священного Синоду під головуванням світського чиновника (охоронцем патріаршого престолу був екзарх Стефан Яворський, а згодом фактично правителем Синоду став Феофан). Так церква стала частиною державного апарату. Феофан Прокопович також висунув ідею проголошення Московського царства Російською імперією, яка начебто була наступницею Русі та батьківщиною «слов’яноруського» народу, до якого він зараховував і українців. Феофан Прокопович прислужився й російській науці, саме з його ініціативи було засновано Російську Академію наук. Успішне просування на службі Феофана Прокоповича в новій імперії відображало ширше явище — перехід на імперську службу переважної частини українського духовенства, яке було більше налаштованим на Захід. Українське духовенство активно залучали на різні церковні й державні посади.

Український священник Димитрій Туптало, призначений митрополитом Ростовським, навіть був канонізований як святий за боротьбу зі старообрядцями.

Поступово українські священники стали знаряддям імперської влади. Проте їхня кількість і вплив із часом почали лякати її. За наказом імператриці Катерини II було заборонено набирати українців на високі посади церковної та світської служби.

СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

процес підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату;
приборкання українського духовенства імперською владою.

Працюємо з хронологією

1686 p.

Підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату

Запитання і завдання

Знаємо і розуміємо

1. За яких обставин Українська православна церква втратила самостійність?

2. Коли та за яких умов Києво-Печерська лавра почала безпосередньо підпорядковуватися Московському патріархату?

3. Поясніть, чому для Москви рішення про приєднання української церкви було політичним, а не релігійним.

4. Чому за наказом імператриці Катерини II було заборонено набирати українців на високі посади церковної та світської служби?

Застосовуємо і аналізуємо

5. Працюємо разом. Метод «Мозковий штурм». Чому Москва втручалася саме в церковну друкарську справу? Які наслідки це мало для української церкви?

6. Працюємо в малих групах. Метод «Фішбоун». Як і чому антимосковські настрої в українському духовенстві змінилися після Полтавської битви?

7. Працюємо в малих групах. Метод «ПРЕС». Сформулюйте аргумент, який пояснює, чому в грудні 1685 р. Гедеон дістав дозвіл на митрополію, ставши «митрополитом Київським, Галицьким і Малої Русі», а традиційну частину титулу Київських митрополитів — «і всієї Русі» — було вилучено.

Оцінюємо і створюємо

8. Працюємо разом. Чому Московський патріархат прагнув підпорядкувати Київську митрополію?

9. Дослідіть життєвий шлях Феофана Прокоповича. Висловіть аргументовану думку щодо його ролі в переході українського духовенства на імперську службу.

10. Створіть інтерактивну лінію часу, розташуйте на ній інформацію (тексти, ілюстрації, відео тощо) про основні події, які призвели до втрати самостійності Українською православною церквою після підпорядкування Московському патріархату.

Зміст