Захист України. Профільний рівень. 10 клас. Фука

Тема 5. Українські військові формування у XVIII-XIX ст.

§ 25. Україна у війнах Російської імперії у XVIII ст. та на початку XX ст. Українські військові формування в складі Австрійської та Османської імперій

У якому статусі були українці в складі іноземних армій?

• Українське військо в складі російської армії. Північна війна • Протягом XVIII ст. відбулись важливі зміни на геополітичній карті Європи. У результаті перемоги в Північній війні 1700-1721 рр. Московське царство здобуло вихід до Балтійського моря, увійшло в коло великих європейських держав і перетворилось на Російську імперію. У 1783 р. Росія захопила Кримський ханат і включила його землі до складу імперії. Наприкінці XVIII ст. була ліквідована Річ Посполита і більша частина її земель, зокрема й Правобережна Україна відійшла до Росії, а західноукраїнські землі — до Австрії.

Для Лівобережної України XVIII ст. стало періодом обмеження і зрештою ліквідації автономії Гетьманщини. Цей процес набрав розмаху під час Північної війни, коли московські й українські війська зіткнулись з відмінно організованою регулярною армією Шведського королівства. На першому етапі війни московити зазнали кілька важких поразок.

З початком бойових дій гетьманські, слобідські й запорозькі козаки були задіяні на фронтах у Ліфляндії, Естляндії, Литві, Карелії, Польщі та Пруссії. Козацькі полки під час походів були підпорядковані московським генералам. Козаки виконували спеціальні служби (аванпостну, розвідувальну, поштову, сторожову), а також супроводжували обози.

Козацькі підрозділи, які перебували в складі московських з’єднань, вивчали стрій і тактику регулярних військ. У 1705 р. два гетьманські козацькі полки, що перебували в Пруссії, було перетворено на регулярні драгунські полки російської армії.

На початку Північної війни слобідські полки підпорядкували особливому бригадиру московської армії, а з 1716 р. всі українські полки входили до складу Української дивізії. Після закінчення Північної війни козацькі полки переважно розподілялися між окремими з’єднаннями тоді вже російської армії і вже рідко виступали як організоване ціле. Таким чином відбувався процес безпосередньої служби українців у російській армії.

Із самого початку війни цар Петро І та його найближче оточення планували ліквідацію української автономії. У відповідь гетьман І. Мазепа підняв антимосковське повстання (іл. 25.1). Він вступив у союз зі шведським королем проти Росії, щоб врятувати Гетьманщину. На початку жовтня 1708 р. шведи зайняли територію північних полків Гетьманщини. На цей час усі гетьманські полки, крім Миргородського, Прилуцького і Лубенського та шести найманих компанійських і сердюцьких полків, перебували в складі московської армії. Тому І. Мазепу підтримала лише частина козацтва і запорожці під командуванням кошового Костя Гордієнка.

Іл. 25.1. Гетьман І. Мазепа

Цар Петро І негайно захопив і зруйнував гетьманську столицю Батурин. Сердюцькі полки гетьмана І. Мазепи, захищаючи столицю, загинули. Навесні 1709 р. була зруйнована Запорізька Січ. Зосередивши всі сили для вирішального удару, Петро І улітку 1709 р. під час тривалої і запеклої битви під Полтавою розгромив шведську армію і козаків І. Мазепи. Царське військо переважало як за кількістю людей (42 тис. осіб проти 25 тис. шведів), так і за кількістю гармат (72 проти 32 шведських, з яких через брак пороху вела вогонь лише батарея з 4 гармат). Залишки шведської армії і гетьманські козаки відступили на територію Молдови, яка була частиною Турецької імперії.

Поразка під Полтавою стала не лише особистою трагедією І. Мазепи, а й бідою для козацької України. Автономія Гетьманщини крок за кроком руйнувалась.

• Козацькі формування після знищення Запорізької Січі • Козацьке військо в Україні під командуванням своєї старшини було одним з головних елементів державності. Тому російський уряд цілеспрямовано зменшував його кількісний склад. Упродовж другої половини XVIII ст. одне за одним були ліквідовані українські козацькі війська на Слобожанщині та Лівобережжі. Дванадцять полків Лівобережної і Слобідської України реформували у полки легкої кавалерії російської армії. У відомому Італійському поході О. Суворова 1799 р. брали участь Сумський, Ізюмський та Охтирський гусарські полки. На 1812 рік вже існували гусарські полки: Єлизаветградський, Ізюмський, Сумський, Олександрійський, Охтирський, Маріупольський, Лубенський, Ольвіопольський, Павлоградський, що принесли бойову славу російській армії.

У 1775 р. була знищена відбудована раніше остання Січ на території України. Частина запорожців перебрались на територію, підвладну Туреччині, й заснували там Задунайську Січ (1775-1828 рр.).

Населення Задунайської Січі нараховувало до 20 тис. осіб. Козаки не сплачували жодних податків і не виконували повинностей, окрім військової — воювати на боці Туреччини проти її ворогів. Під час російсько-турецької війни 1828-1829 рр. частина козаків на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким перейшла на бік російської армії й організувала її переправу через Дунай. Після закінчення війни царський уряд сформував із задунайців Азовське козацьке військо. Тих козаків, що залишились за Дунаєм, турки розселили по території Добруджі.

У зв’язку з російсько-турецькими війнами на Півдні України формувалися козацькі війська, що були тепер повністю підконтрольні російській військовій адміністрації регіону і поставлені в залежність від царської влади навіть щодо поземельного володіння. Це були Бузьке козацьке військо, що проіснувало з перервами з 1785 р. до 1817 р., Катеринославське козацьке військо(1787-1796 рр.), Чорно морське козацьке військо (1787-1860 рр.) — одне з найбільших козацьких формувань на території Південної України, переселене згодом на Кубань.

На початку XIX ст. в Україні за умов воєнного часу російським урядом додатково були сформовані Дунайське козацьке військо, що проіснувало з 1828 р. до 1868 р., та Азовське козацьке військо (1832-1866 рр.). Після того, як потреба у військовій допомозі зникла, уряд розформовував козацькі війська, переводив козаків у селянський стан, робив військовими поселенцями або переселяв на Кавказ, де йшла багатолітня війна з гірськими народами.

• Рекрутські набори й військові поселення • Російський уряд з 1797 р. поширив на українські землі загальноімперську систему примусових рекрутських наборів. До війська набирали селян, козаків, міську бідноту віком від 18-ти до 40-ка років. Кількість рекрутованих була різною: у воєнний час один від двадцяти, у мирний — двоє від 500 дорослих чоловіків.

З XVIII ст. в Україні почали створювати перші військові поселення, жителі яких зобов’язані були військову службу поєднувати з господарською діяльністю. Таким чином Російська держава, що постійно потребувала свіжих військ, намагалась економити кошти на підготовці резерву й утриманні армії. Військовими поселенцями ставали державні селяни і козаки, зливаючись в час війни з регулярними частинами. У першій чверті XIX ст. у східних губерніях України було створено 20 кавалерійських полків військових поселенців. Подвійний тягар — робота в полі й військова муштра — викликав їхній опір. У 1817 р. повстали бузькі військові поселенці, у 1819 р. вибухнуло повстання у Чугуєві, у 1829 р. — у Шебелинці. Військові поселення не виконали завдання створити військовий резерв, замість економії вони принесли збитки державному бюджету і в 1840-х рр. були ліквідовані.

• Участь українців у війнах на боці Росії в XIX ст. • Війна Наполеона проти Росії, похід на Москву у червні-грудні 1812 р., відкривала деякі перспективи для українського національного відродження, які, на жаль, не використала тогочасна українська еліта. Саме тоді було сформовано велику кількість українських військових частин для участі в бойових діях проти армії Наполеона. Невдовзі на території України були сформовані Українська кінно-козацька дивізія, Лівобережні регулярні кінно-козацькі бригади (15 полків) та інші військові частини.

Після закінчення війни на підставі спеціального указу імператора всі українські формування повернулися додому. Піші і кінні Полтавські і Чернігівські ополченські полки були негайно розформовані, і солдати знову стали кріпаками своїх поміщиків. А 15 Лівобережних кінно-козацьких полків загальною чисельністю 12,4 тис. козаків (з 18 тис., які пішли на війну) розформували 1816 року. Незадоволені своїм станом, вони в 1820-1825 рр. масово переселялися на Кубань.

Понад 50 тис. українських козаків стали основою Кубанського козачого війська.

• Кримська (Східна) війна 1853-1856 рр. • Російська влада в скрутні часи ще кілька разів зверталась до ідеї відновлення українського війська. Під час Кримської (Східної) війни в 1853-1856 рр. росіяни знову сформували з українців бойові частини. Зокрема Волинський, Житомирський, Кременчуцький, Одеський, Подільський, Полтавський і Чернігівський полки. Після завершення війни ці полки у квітні 1856 р. було розформовано.

Окрім гострої потреби у війську, Росія переслідувала ще й політичну мету — не дати можливості використати українців своєму супротивникові — Туреччині. Остання активно сприяла творенню козацьких загонів на території колишньої Задунайської Січі — Добруджі під орудою Мехмет Садик-паші (Михайла Чайковського). Козацький полк (1400 воїнів) волинського шляхтича й турецького генерала М. Чайковського відіграв важливу роль у воєнних діях 1854 р.: з його допомогою звільнено фортецю Сілістра на Дунаї, оточену російським військом, полк першим вступив до Бухареста після відступу росіян, а М. Чайковський якийсь час був військовим губернатором столиці Волоського князівства (іл. 25.2). Наприкінці 1854 р. загони М. Чайковського досягли р. Прута, по якій проходив кордон із Росією. М. Чайковський у спогадах писав, що планував відновлення Гетьманщини під турецьким протекторатом, а себе бачив гетьманом.

Іл. 25.2. Генерал М. Чайковський

• Військові реформи в Росії • Поразка Росії в Кримській війні спонукала уряд пришвидшити проведення назрілих реформ, зокрема і військових. Основним їхнім завданням було підвищення боєздатності армії шляхом переоснащення її найновішими видами зброї та збільшення чисельності підготовленого до бойових дій військового резерву.

З 1874 р. замість рекрутських наборів ввели загальну військову повинність для чоловіків від 21 річного віку. 25-літня військова служба змінювалася 6-7-літньою. Військові реформи передбачали навчання солдат усьому тому, що необхідно було для ведення сучасного бою. Суттєво змінювали підготовку офіцерських кадрів. Збільшили кількість військових навчальних закладів, які поділяли на 4 групи; вищі (академії), середні спеціальні і юнкерські училища, середні загальноосвітні (військові гімназії, кадетські корпуси) та нижчі (військові школи). Розширився доступ до військових вишів представників усіх верств населення. Покращилося санітарне забезпечення війська. Створювали масову армію європейського типу.

Участь українців у війнах Росії кінця XIX - початку XX ст. Реформована армія здобула перемогу в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр., узявши реванш за ганебну поразку в Кримській війні. Серед військ, що воювали проти турків, були укомплектовані українцями піхотні полки.

Зіткнення імперських інтересів Росії та Японії на Далекому Сході й бажання царського уряду послабити внутрішньополітичну напругу призвели до російсько-японської війни 1904-1905 рр. У цій війні початку XX ст. почали широко застосовувати скорострільну нарізну артилерію, магазинні гвинтівки, кулемети, міномети, протикорабельні міни й торпеди та панцирні кораблі. Їхнє застосування вимагало належної логістики, яку не могла забезпечити єдина залізниця, що з’єднувала центр Російської імперії з Далеким Сходом. Японська армія і флот продемонстрували кращу мобільність та організацію, висадили десант у Кореї і блокували російську військово-морську базу Порт-Артур на території сучасного Китаю.

Більше 20 % загальноросійської кількості мобілізованих на війну солдатів становили українці. Роман Кондратенко, генерал-лейтенант російської армії українського походження, військовий інженер, створив нову систему оборони Порт-Артура і керував обороною фортеці (іл. 25.3). Загинув під час бойових дій.

Іл. 25.3. Роман Кондратенко, генерал-лейтенант російської армії

Знищення російського військового флоту в протоці Цусіма, поразка сухопутної армії під Мукденом і падіння Порт-Артура показали неготовність російської армії й вищого командного складу до організації та ведення сучасної війни. Далися взнаки також віддаленість театру бойових дій від центрів постачання армії та флоту.

• Українські збройні формування в Австрії • Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. західноукраїнські землі виявились частиною імперії Габсбургів.

В Австрії військо формувалось з найманців-добровольців і рекрутів, яких набирали з нижчих верств населення. Відомо, що під час Наполеонівських війн на початку XIX ст. в австрійській армії служили 54 тис. галичан.

Галичани в складі австрійської армії брали участь у війнах імперії проти Сардинського королівства (1859 р.). Особливо відзначився 9-й піхотний полк, який рекрутувався в окрузі неподалік Львова, та 58-й піхотний полк із Станіславова (нині — Івано-Франківськ). У війні з Пруссією 1866 р. австрійська армія, зокрема й галицькі полки в її складі, зазнала поразки. Після цього аж до Першої світової війни (1914-1918 рр.) Австро-Угорщина не брала участі у великих збройних конфліктах. Це не завадило уряду провести реформи щодо організації, комплектування й переозброєння своєї армії. Напередодні Першої світової війни в ній було 415 тис. солдатів, а серед них 25 тис. українців.

• 1. Пригадайте з курсу історії України причини й наслідки антимосковського повстання І. Мазепи.
• 2. Які козацькі військові формування діяли на Півдні України після ліквідації Запорізької Січі?
• 3. У чому різниця між рекрутством і загальною військовою повинністю?