Захист України. Профільний рівень. 10 клас. Фука

§ 24. Українське військо та його бойові дії в другій половині XVII ст.

Яку еволюцію в політичному плані пройшло козацьке військо в добу Руїни?

• Причини і наслідки війни Москви з Україною • Після смерті Б. Хмельницького в 1657 р. розпочалась жорстока боротьба за владу між колишніми товаришами по зброї з найближчого оточення покійного гетьмана. Період з кінця 50-х до кінця 70-х років XVII ст. — громадянська війна в Україні — залишився в пам’яті народу як «Руїна». Її наслідками стала втрата значної кількості надбань, здобутих у визвольній війні. Козацька держава була ослаблена, у 1663 р. поділилась на дві частини — Лівобережну і Правобережну й, зрештою, розчленована між сусідами, втратила незалежність. Руїна принесла величезні людські жертви і матеріальні руйнування.

Характерною ознакою громадянської війни було грубе втручання сусідніх держав в українські справи. Московське царство, Річ Посполита й Османська імперія брали активну участь у громадянській війні задля досягнення власних загарбницьких цілей.

Наступник Б. Хмельницького гетьман І. Виговський (1657-1659 рр.) з початку свого правління зіткнувся з опозицією, яку підтримувала Москва, що, по суті, спровокувала громадянську війну в Україні. І. Виговський розпочав переговори з Варшавою, які закінчились підписанням Гадяцького договору 1658 р., що мав на меті зберегти суверенітет України в умовах експансії Московської держави.

Царський уряд у 1659 р. направив на Лівобережну Україну 200-тисячну армію на чолі з князем О. Трубецьким. Невеликі українські заслони відійшли до м. Срібного й Конотопа (нинішня Чернігівська обл.). Успішна оборона Конотопа дала змогу гетьману І. Виговському виграти час і зібрати велике військо, яке разом з невеликими відділами поляків, молдаван, сербів тощо нараховувало майже 60 тис. До української армії долучилася 40-тисячна орда на чолі з кримським ханом Мухаммед-Ґіреєм IV. Як тільки військо Кримського ханату з’єдналося з українським, настав час для генеральної битви. 27 червня розпочалися перші сутички біля переправи через р. Сосницю під Конотопом. Українські війська почали навмисне відступати, затягуючи ворога в пастку. У момент, коли половина російського війська перейшла річку, а друга ще залишалася на конотопському її боці, козаки зруйнували міст, встигли загатити нижче річку, яка широко розлилася. Головні сили українського війська перейшли в контрнаступ, із засідки вдарила орда. Взята в кільце, російська армія опинилася в безнадійному становищі й була розгромлена. Лише частині московського війська вдалося вирватися з кільця і з’єднатися з тими своїми військами, які лишилися для утримання в блокаді Конотопа. Надвечір вони стали відходити з-під Конотопа під тиском українсько-кримських сил. Побачивши, що російські війська розпочали відступ, ніжинський полковник Г. Гуляницький вдарив йому в тил, здійснивши вдалу вилазку з-за стін Конотопа, і завдав ворогу нових дошкульних втрат, захопив частину артилерії та обозу.

Унаслідок битви російська армія втратила 40-50 тис. убитими, увесь цвіт своєї кінноти. Втрати ж союзників були значно меншими (10 тис., зокрема, українське військо — 4 тис., а ординці — 6 тис.). Виговський з ханом перейшли українсько-російський кордон і розпочали наступ на Москву, цар Олексій звелів уже зміцнювати укріплення, а сам із сім’єю готувався тікати на береги Волги.

Одначе в тилу у Виговського вибухнуло повстання, очолюване силами, що прагнули поставити гетьманом Юрія Хмельницького. Це змусило Виговського припинити наступ на Москву, вдатися до відсічі опозиції. З часом він змушений був піти у відставку.

Ці події поклали початок кривавій Руїні, спустошливій громадянській війні. Однак Конотопська битва 1659 р. залишилася одним із славних символів національно-визвольної боротьби українського народу, однією з найвидатніших перемог українського війська в усій його історії.

Польсько-турецькі війни та Чигиринські походи. У часи Руїни серед честолюбних, недалекоглядних претендентів на гетьманську булаву своїм патріотизмом і державницькою позицією відзначався П. Дорошенко, гетьман України у 1665-1676 рр. (іл. 24.1). Намагаючись об’єднати Правобережну й Лівобережну Гетьманщину, він у 1669 р. уклав союзний договір з Османською імперією. Разом з турками козаки воювали проти Речі Посполитої, яка не хотіла змиритись із втратою України.

Іл. 24.1. П. Дорошенко, гетьман України у 1665-1676 рр.

Турецька армія під командуванням султана вирушила в антипольський похід на початку червня 1672 р. 27 серпня після дев’ятиденної облоги капітулював польський гарнізон Кам’янця-Подільського. 16 жовтня в султанському таборі біля Бучача польські комісари були змушені підписати умови несприятливого для Речі Посполитої миру, за яким територія Подільського воєводства з Кам’янцем-Подільським відходила до Османської імперії, а Правобережна Україна — під владу П. Дорошенка.

Після капітуляції перед російським урядом і відмови від булави у 1676 р. правобережного гетьмана П. Дорошенка Туреччина, намагаючись за всяку ціну втримати Правобережжя у своїх руках, здійснила походи на гетьманську столицю.

Перший Чигиринський похід відбувся в серпні-вересні 1677 р. Під Чигирин підступила 120-тисячна турецько-татарська армія, в обозі якої знаходився і Ю. Хмельницький, проголошений турками гетьманом. Протягом трьох тижнів залога Чигирина (24 тис. російських стрільців і 5 тис. українських козаків) тримала облогу, доки на допомогу не прибули об’єднані російсько-українські сили під командуванням боярина Г. Ромодановського і лівобережного гетьмана І.Самойловича.

У червні 1678 р. турецька армія вдруге облягла Чигирин, підвела шанці до міста і протягом місяця безперервно його штурмувала. 20 серпня 1678 р. російсько-українське військо відступило за Дніпро. Турецький візир наказав зруйнувати залишки Чигирина.

Трагічний кінець боротьби за Чигирин сприймався сучасниками як символ загибелі правобережної козаччини. I все ж Туреччина змушена була назавжди припинити завойовницькі походи в Україну.

• Кримські й Азовсько-Дніпровські походи •

У 1686 р. між Польщею і Росією був укладений «Вічний мир», який остаточно закріпив насильницьке розчленування України. Приєднання Лівобережної України до Московського царства зміцнило його в економічному та військовому відношенні.

Уклавши «Вічний мир», Росія вступила в «Священну лігу» — антиосманську коаліцію Австрії, Венеції та Польщі й розпочала боротьбу за землі Північного Причорномор’я і Приазов’я.

У травні 1687 р. стотисячна російська армія під командуванням князя В. Голіцина вирушила в похід. Між річками Оріль і Самара (притоки Дніпра) до неї приєдналося 50-тисячна українське козацьке військо під проводом гетьмана I. Самойловича. Об’єднані війська дійшли до Великого Лугу неподалік Хортиці. Подальше просування ускладнювалося степовою пожежею (татари підпалили висушену пекучим сонцем траву), нестачею продовольства, води, фуражу. Армія змушена була припинити похід. Вину за невдалий похід російські воєводи звалили на І.Самойловича, закинувши йому таємні зв’язки з татарами. Його арештували, відправили до Москви, а потім заслали до Сибіру. Скликана 25 липня вузька рада старшини обрала гетьманом генерального осавула I. Мазепу, вибір якого підтримав князь В. Голіцин.

Прагнучи реваншу, 112-тисячна російська армія, до складу якої входили і слобідські козацькі полки, під командуванням князя В. Голіцина виступила в березні 1689 р. в похід. Наприкінці квітня до неї приєдналися гетьманські війська під проводом I. Мазепи. Цього разу об’єднані сили дійшли до Перекопа, де в той час уже діяв загін запорозьких козаків на чолі з отаманом Лугівським, але подолати опір татар і здобути місто не змогли. Велика спека, нестача води, масовий падіж коней, значна відстань від баз постачання та нездатність великих російських військових з’єднань вести бойові дії в незвичних для них степових умовах змусили князя В. Голіцина відмовитися від облоги і штурму Перекопа. Армія почала відступати і за два тижні була вже на берегах р. Самари.

Обидва Кримські походи не принесли бажаних результатів для Росії, але, відволікаючи сили Кримського ханату, сприяли союзним військам у здобутті низки перемог над турецькими силами в Угорщині, Далмації та Греції.

Під час російсько-турецької війни 1696-1699 рр. російські війська та українські козацькі полки здійснили походи на турецьку фортецю Азов, щоб здобути вихід в Азовське море, а також у пониззя Дніпра, щоб пробитися до Чорного моря. Оскільки Україна постійно зазнавала нападів Османської імперії та Кримського ханату, то козаки проявили велике завзяття в цих походах. У результаті успішного штурму гарнізон турецької твердині Азов в гирлі Дону капітулював.

• Військово-територіальні формування українців у другій половині XVII ст • З часів Визвольної війни територія Гетьманщини поділялась на полки та сотні. На території полку формувалось основне тактичне з’єднання козацького війська, яке також називалось полк. Після поділу Гетьманщини на дві частини та повернення Правобережжя під владу Польщі польський уряд дав змогу відновити тут 4 полки — Фастівський, Богуславський, Брацлавський і Корсунський. Остаточно полково-сотенний устрій на Правобережній Україні був ліквідований поляками в 1714 р.

На Лівобережній Україні з часів гетьманування І. Самойловича (16721687 рр.) збройні сили Гетьманщини складалися з десяти полків: Київського, Чернігівського, Переяславського, Ніжинського, Прилуцького, Стародубського, Лубенського, Миргородського, Гадяцького і Полтавського.

Загалом структура збройних сил Гетьманщини, що склалася під час Визвольної війни, мало змінилася. Армія складалася з козацького ополчення, найманого війська, фінансованого державою, та корпусу артилерії, котрий утримувався частково центральним, частково місцевим бюджетами.

Козацьке військо Гетьманщини складалося з городових полків і охотницького війська. Охотницькі полки формувалися з найманців безстроково. Вони поділялися на охочекомонні кінні (компанійські) й піші (сердюцькі). Крім поліцейських функцій, охотницькі полки також брали участь у воєнних походах городового козацького війська.

Наприкінці XVII ст. на військові дії українського козацтва наклала свій відбиток тісна взаємодія з московськими військами, а згодом і підпорядкування козацької старшини російському командуванню. Це призвело до втрати генеральною старшиною можливості керуватись власною стратегією ведення війни. Тому під час подальших російсько-турецьких війн гетьман був позбавлений самостійної ролі, власної ініціативи і виступав як радник царських воєвод. Українські козацькі підрозділи все частіше ставали додатком до російських військових частин і з’єднань.

• 1. Охарактеризуйте Конотопську битву з воєнної і політичної точок зору.
• 2. Яку мету переслідували Чигиринські походи?
• 3. Якими були наслідки походів Москви на Крим у 1687 р. і 1689 р.?
• 4. Про що можна дізнатись із назв козацьких полків?