Підручник з Історії України (рівень стандарту). 11 клас. Даниленко - Нова програма

§ 16. Динаміка етносоціальних змін

1. Зміни в соціальній структурі населення

Суспільно-політичні та економічні трансформації в УРСР, що відбулися в повоєнні десятиліття, спричинили зміни в соціальній і національній структурі населення УРСР.

Соціальна структура населення - це система різноманітних видів спільностей - класових, майнових, професійних і стійких та впорядкованих зв’язків між ними.

Від 1959 до 1989 р. загальна чисельність мешканців УРСР збільшилася із 41 млн до 51 млн осіб. Натомість показники темпів приросту населення фіксували спад: у 1971-1975 рр. приріст складав близько 0,7 %; у 1976-1980 рр. - 0,4 %; у 1981-1985 рр. - 0,3 %. УРСР за природним приростом населення посідала 12-те місце серед 15 республік СРСР. В окремих областях зафіксовано процес депопуляції (перевищення смертності над народжуваністю).

Депопуляція відбувалася в сільській місцевості Полтавської (з 1969 р.), Сумської і Чернігівської (з 1970 р.), Кіровоградської (з 1972 р.) областей.

В. Степанов. Одна дитина - добре, дві - краще! (1968)

Про що, на вашу думку, інформує соціальний плакат? Які процеси в радянському суспільстві спонукали владу до означених у плакаті закликів?

Зміни у віковій структурі населення позначено такими характеристиками: 1) зменшувалася кількість молоді, особливо в сільській місцевості; 2) спостерігалися процеси загального старіння соціуму: у селах збільшувалася кількість людей похилого віку (1959 р. - 15 %; середина 1970-х рр. - 23 %).

Відбулися істотні трансформації в територіальній структурі. Україна стала міською нацією: у 1965 р. чисельність міського населення складала 51 %, у 1965 р. - 65 %. Основну роль у формуванні міського населення УРСР відігравали міграційні процеси, які мали як стихійний характер, так і державно-стимулювальний.

Використовуючи карти 4, 5 (с. 218, 219), порівняйте зміни у складі міського / сільського населення в області, де ви проживаєте. У яких областях України зафіксовано найвищий рівень урбанізації? Чому?

У кількісних показниках втрати сільського населення в 1959-1977 рр. становили 3,3 млн осіб. Це відбулося через зниження природного приросту, адміністративно-територіальні перетворення, міграцію до міст, організовані переселення селян із західних і східних областей у південні райони республіки та на цілинні землі Казахстану.

Реалізація радянським урядом плану побудови безкласового суспільства шляхом встановлення соціальної однорідності (вирівнювання освітнього рівня, уніфікація розмірів середньої заробітної плати суспільних груп тощо) виявилася недостатньо ефективною.

Американський дослідника. Інкелес спробував схарактеризувати радянське суспільство крізь призму його соціального устрою. Автор нарахував у радянському суспільстві 10 соціальних груп. До інтелігенції зарахував такі підгрупи: 1) правляча еліта (вищі партійні чиновники, урядовці, провідні вчені, окремі артисти та письменники), 2) вища інтелігенція (середня ланка вищезгаданих категорій, провідні технічні спеціалісти), 3) звичайна інтелігенція (більшість професійних груп, чиновники, управлінці малих підприємств, молодші військові офіцери тощо), 4) службовці. Робітничий клас складався з: 5) робітничої «аристократії» (робітники вищої кваліфікації), 6) середніх робітників, 7) малозабезпечених робітників, 8) робітників концентраційних таборів. Селяни теж мали свої відмінності: 9) багаті селяни та 10) звичайні селяни.

Який підхід застосовано у пропонованому поділі радянського суспільства на групи? Які суспільні групи перебували на верхніх щаблях, а які - на нижніх? До якої з груп зараховано радянську номенклатуру?

Міграція

2/3 переміщень у республіці - набір робітників для промисловості та будівництва

значний відсоток - переїзд молоді до міста на навчання, з наступним влаштуванням на роботу

найвища плинність населення: Дніпропетровська, Донецька, Луганська області; значний рух - Київ, Львівська, Одеська, Харківська, Кримська області

міграційні втрати республіки: обмін населенням із Західносибірським і Далекосхідним економічними регіонами

найбільш мобільні групи: переважно неодружені чоловіки, із середньою спеціальною та загальною середньою освітою; жінки-мігрантки: у разі пошуку роботи за спеціальністю та у зв’язку з одруженням

основний напрям географічної мобільності - міста: 33 % прибулих у міста були із сільської місцевості; решта - переїжджали з міста до міста, у село поверталася незначна частка

Сформулюйте висновок про міграційні процеси в республіці. Наведіть приклади, як міграції впливали на зміни в соціальному статусі населення.

І. Задорожний. Мої земляки (1963-1965)

Які групи населення сільського соціуму представив художник на репродукції картини? Чи є відмінності в соціальному статусі зображених осіб? Які тендерні, вікові, професійні характеристики сільського соціуму?

Упродовж другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. відбулися зміни в соціальній структурі українського села. Зменшилася кількість колгоспників у зв’язку з переходом частини населення в інші групи, що пов’язано: • з реорганізацією колгоспного виробництва в радгоспне (колгоспники автоматично ставали робітниками); • міграціями та змінами в розвитку інфраструктури (зменшення чисельності колгоспників призводило до зростання чисельності чоловіків-робітників та жінок-службовців).

Основні причини відтоку із села: важкі умови праці, її сезонний характер, ненормований робочий день, незабезпеченість облаштованим житлом, велика різниця в оплаті праці працівників промисловості та сільського господарства, відставання в торговому, медичному, культурно-побутовому обслуговуванні та благоустрої сільських населених пунктів.

Розвиток промисловості в 1950-1960-х рр. спричинив зростання чисельності робітників. Цей процес продовжувався і в наступні десятиліття.

Складаючи соціальний портрет робітників, слід ураховувати низку факторів. Поповнення рядів робітників відбувалося кількома шляхами: після навчання в системі ФЗН (молодь), за оргнаборами (найчастіше неодружені чоловіки); у результаті штучного перетворення колгоспів у радгоспи. Зміна статусу не означала отримання рівноцінних умов праці та її оплати. Одні робітники працювали в аграрному секторі економіки, інші - у промисловості. На соціальний статус впливали наявність у робітників кваліфікації та напрями його спеціалізації. Наявність рівноцінних умов також залежала від потреб і можливостей підприємств впроваджувати здобутки НТР. Оскільки більшість галузей розвивалася екстенсивним шляхом, збільшення продукції залежало від збільшення чисельності трудового ресурсу.

На прикладі робітничих професій можемо спостерігати таке явище, як фемінізація певних професій. Означену градацію варто враховувати, тому що жінок часто задіювали в тих галузях, де оплата праці була нижчою. До того ж чоловіки мали широкий доступ до сфери управління підприємствами (відсоток жінок у цій сфері був дуже низький).

Мізерні заходи з техніки безпеки та охорони здоров’я, за відсутності комплексного впровадження розробок з екологічного захисту, негативно позначалися на здоров’ї робітників. Промислові регіони швидкими темпами перетворювалися на зони екологічного лиха.

Зрівнялівка в оплаті праці була слабким стимулом для поліпшення ефективності праці робітників. Для виправлення ситуації використовували такі методи: партійні осередки підприємств активно залучали робітників до громадсько-політичної роботи, контролювали проведення соцзмагань, ініціювали приєднання до руху винахідників і раціоналізаторів.

За всіх суперечностей системи соціальний статус робітника був привабливий для населення. Мінімальний розмір пенсії робітника наприкінці 1970-х рр. був майже удвічі більший від середньої пенсії колгоспника. Матеріальна винагорода праці теж була в рази вищою. Робітники мали доступ до різноманітної інфраструктури міста та часто працювали на підприємствах, які надавали своїм працівникам різного роду соціальні послуги.

Приєднання до прошарку інтелігенції відбувалося кількома способами. По-перше, формувалися спадкові династії (лікарів, учителів, артистів тощо), по-друге, збільшувалася питома вага тих осіб, які мали вищу чи середню спеціальну освіту. Вища освіта була гарантом матеріальної забезпеченості та соціальної позиції: показники по середній спеціальній освіті - ґендерно нейтральні, у вищій - відчувалася чоловіча прерогатива. На 1 тис. осіб вищу освіту мали 47 чоловіків і 34 жінки. Отримання вищої освіти дозволяло молодим людям із селянських, робітничих родин вливатися до лав інтелігенції. На молодь, виховану на ідеях «загальнонародної держави», покладалося завдання в такому самому дусі формувати світогляд наступних поколінь. Проте тій частині інтелігенції, яка проявляла незгоду з офіційною доктриною партії, зокрема в питанні асиміляції, зросійщення України, порушенні прав і свобод громадян, довелося зазнати дискредитації, ув’язнень, ідеологічного тиску.

Особливий привілейований статус мала радянська номенклатура. Характерною ознакою управлінців державно-партійних органів була станова замкненість, що призвело до утворення міцних номенклатурних груп. Соціальний престиж партійно-радянської номенклатури визначався близькістю до влади та системи розподілу дефіцитних товарів і підкріплювався матеріальними статками.

Незважаючи на декларовані емансипаторські проекти, радянська влада не намагалась послідовно втілювати в життя принципи ґендерної рівності. Жінка, жіноча праця - усе це було ресурсом, який влада використовувала по-різному в різні періоди історії. Більш того, влада ніколи не була насправді зацікавленою в залученні жінок до політики. Депутатки, стахановки, директорки тільки прикрашали фасади і слугували візерунками на будівлі «нового суспільства». Влада, що створила умови для працевлаштування жінок, насправді вирішувала власні проблеми. Контракт «матері, що працює» не змінював патріархальності радянської держави... жінки ставали тими самими людьми, яким були делеговані функції організації повсякдення. У цьому «делегуванні» дивним чином поєднувались як традиційні практики (жінка - «берегиня домашнього вогнища»), так і практики радянської квазіемансипації (жінка - постачальниця, годувальниця тощо).

О. Стяжкіна, історикиня

Висловте власне розуміння місця жінки в радянському суспільстві. Чи можна говорити про наявність ґендерної рівності?

1. Знайдіть у мережі Інтернет проект «Сильні українки» та ознайомтеся з біографіями жінок, що змінювали світ навколо себе. 2. Напишіть есе про жінок - ваших землячок, які гідні того, щоб їх пам’ятали. Критерії вибору можуть бути різними: родина / громада / робочий колектив / країна / діаспора / світ. 3. Зробіть висновок про те, які особисті риси притаманні людям, що змінюють світ.

2. Зміни в національній структурі

За складом мешканців УРСР була багатонаціональною республікою, у якій основу всіх суспільних верств населення складали українці. Абсолютна чисельність переважання українців простежувалася на всій території України, за винятком Криму. Найвищі показники відносної чисельності українців були в західному регіоні.

Упродовж 1960-1980-х рр. відбувалися зміни, що позначилися на структурі населення республіки. Партійно-радянське керівництво, реалізовуючи низку економічних проектів (індустріалізація, урбанізація, міграції), цілеспрямовано використовувало їхні можливості для здійснення етнодемографічних змін у республіці.

Мільйони українців, які виїхали за межі республіки на постійну або тимчасову роботу, русифікувалися. Мільйони росіян, які приїжджали в Україну, полегшували компартії зросійщення республіки. Асиміляційний тиск на українців набув масштабності й став всепроникним у 1960-1980-ті рр.

Перебування росіян в Україні не складало для них якихось проблем. Вони завжди залишалися «першими серед рівних», відчуваючи себе не національністю, національною меншиною, а нацією, носіями високої історичної місії. У силу свого домінуючого становища у них не було відчуття іншонаціонального середовища. Для них взагалі була характерна слабка адаптація до мови і культури національної більшості. Та в дійсності вона була й не потрібною: національно-російська двомовність (як перехідний етап до російської одномовності), престижність «російської» освіти, переваги у всіх сферах російської мови знімали проблему знання української.

В. Даниленко, історик

Формуємо компетентності

Хронологічну. Синхронізуйте економічну політику радянської держави та демографічні зміни у структурі суспільства.

Просторову. Ознайомтеся з картою 3 (с. 217). Сформулюйте висновок про наслідки для України радянської політики зросійщення. Схарактеризуйте динаміку за роками, порівняйте її в різних областях.

Логічну. Чим відрізняється поділ на соціальні групи в радянські часи від сучасної структури українського суспільства? До якої групи належите ви? Схарактеризуйте групу, до якої належали ваші однолітки у другій половині 1960-х - першій половині 1980-х рр.

Аксіологічну. «Поява на Україні великих мас російського населення (відставні офіцери, відставні працівники КГБ та інші привілейовані категорії громадян), які селяться в містах і захоплюють усі вигідні посади, роботи і професії, призводить до того, що корінне українське населення відтискається на низькооплачувані роботи чорноробів, санітарів, двірників, грузчиків, будівельних та сільгоспробітників. Таке безцеремонне заселення відвічних українських земель не обіцяє нічого, крім національної ворожнечі» (С. Караванський, дисидент, 1967). Сформулюйте висновок: «Я схиляюся до думки, що в період другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. в Українській РСР відбувалися штучні (або природні) процеси зросійщення населення». Аргументуйте.

Мовленнєву. Назвіть, на які групи поділялося українське радянське суспільство в 1960-1980-х рр. Схарактеризуйте одну з груп (на вибір). Для ілюстрації розповіді дізнайтеся про життя в радянський час у близьких чи знайомих.