§ 18. РОСІЯ (Продовження)

• Назвіть виробництва вторинного сектору економіки, що можуть розвиватися на базі покладів корисних копалин, якими забезпечена РФ.

ВТОРИННИЙ СЕКТОР. Основою промислового потенціалу Росії є виробничі фонди, створені ще у радянський період. Частину з них модернізовано, але переважна більшість лишилася на тому ж технологічному рівні й потерпає від зношеності. Чи не найголовнішою конкурентною перевагою російської промисловості є наявність власної потужної паливної та сировинної бази для розвитку виробництв. Найперше, це запаси енергоносіїв — нафти, природного газу і вугілля. Вони повністю забезпечують потреби електроенергетики. Найбільшу частку електроенергії генерують ТЕС (70 %). У розміщенні вони тяжіють як до сировинної бази, так і до районів споживання електроенергії (Сургутська, Костромська, Рефтинська та ін). Країна володіє величезними гідроенергетичними ресурсами, 90 % яких зосереджено в її азійській частині, тому саме там збудовано потужні ГЕС: на Єнісеї, Ангарі, Волзі. АЕС (всього 12, які генерують 10 % електроенергії) збудовано здебільшого в європейській частині РФ — Курська, Смоленська, Нововоронезька та ін. Є вони й на сході країни. Розвиток електроенергетики на основі відновлюваних джерел перебуває у зародковому стані.

Потужні запаси руд чорних і кольорових металів обумовили розвиток металургії. За винятком марганцевих руд, Росія забезпечена сировиною для чорної металургії. Завдяки вигідному територіальному поєднанню сировинних ресурсів у країні сформувалися три основні райони виробництва чорних металів — Уральський, Центральний і Сибірський. У кольоровій металургії одне з чільних місць посідає виробництво міді. Провідні його центри розташовані на Уралі, також ними є Москва і Санкт-Петербург. Важливу роль відіграє алюмінієва промисловість. Компанія «Русал» — один із найбільших у світі виробників глинозему та алюмінію. Райони виробництва глинозему — Північний Захід Росії, Урал, Східний Сибір. Центри виплавляння металічного алюмінію тяжіють до великих ГЕС (Волгоград, Братськ, Красноярськ) або ТЕС із низькою собівартістю електроенергії (Новокузнецьк, Кам’янськ-Уральський). Свинцево-цинкове виробництво розвинене на Кавказі, в Кузбасі, Забайкаллі та на Далекому Сході. Виплавляння нікелю і кобальту зосереджено на Кольському півострові, Уралі, у Східному Сибіру; олова — у Новосибірську і Подольську. Титано-магнієве виробництво тяжіє до родовищ сировини (ільменіту, магнезиту, соленосних товщ) на Уралі. У світовому рейтингу виробників золота (250 т на рік) Росія посідає 6—7-му позицію.

Мал.72. Металургійний комбінат «Норильський нікель» — однин з найбільших у світі з виробництва кольорових металів.

Росія має потужне і різноманітне машинобудування. Щоправда, воно за структурою та розвитком суттєво відрізняється від розвинених країн Європи. Найперше, ще з радянських часів головними були виробництва засобів виробництва (гірничо-шахтного устатковання, важкої техніки, промислового обладнання та ін.) та військово-промисловий комплекс як наслідок всеосяжної мілітаризації країни. Обидва ці напрями орієнтуються на вузькі сегменти ринку і не пов’язані з виробництвом товарів масового споживання. Відповідно, промислові товари масового вжитку російського виробництва мають нижчу (порівняно із закордонними) якість та рівень технологічності.

Підприємства важкого машинобудування виробляють обладнання для різних промислових виробництв, наприклад, енергетичне машинобудування — електросилове обладнання, парові й гідротурбіни, генератори, атомні реактори. Вони розміщені здебільшого поблизу металургійних баз. Нетиповим є осередок важкого машинобудування у Санкт-Петербурзі, віддаленому від сировини. Для верстатобудування є характерним практично повсюдне розміщення підприємств, але більшість виробленої продукції припадає на Центральну Росію та Урал.

У РФ розвинено всі основні виробництва транспортного машинобудування. Автомобілебудування — галузь її спеціалізації ще з часів СРСР. Поширеним є виробництво легкових і вантажних автомобілів, автобусів, двигунів. Найбільшими центрами збирання автомобілів є Москва, Нижній Новгород, Іжевськ, Тольятті. У Росії також розміщено збиральні підприємства провідних ТНК; щоправда, внаслідок запровадження економічних санкцій країнами Європи та Америки у 2014 р. низка закордоннних автовиробників закрили їх. Традиційним є і виробництво рухомого складу залізниць, розвиток якого обумовлений масовим прокладанням залізниць у радянський час. Виробництво локомотивів і вагонів розміщене в Центральній Росії (Брянськ, Твер, Митищі), на Уралі (Нижній Тагіл), Північному Заході (Санкт-Петербург) та у Сибіру (Абакан, Новоалтайськ). Розвиток суднобудування так само обумовлений давніми традиціями морського й річкового судноплавства. Країна виробляє (а це понад 1000 підприємств) широкий спектр вантажних і пасажирських суден, зокрема криголами, танкери, суховантажні судна, військову надводну і підводну техніку тощо. Райони морського суднобудування — узбережжя Баренцового (Мурманськ), Японського (Владивосток) та Балтійського (Санкт-Петербург) морів, річкового — Поволжя, Західний Сибір, Далекий Схід. Величезна площа сільськогосподарських угідь обумовлює розвиток тракторобудування і сільськогосподарського машинобудування. Виробництво тракторів тяжіє до основних сільськогосподарських зон і одночасно орієнтується на металургійні бази. Виробництво зернозбиральних комбайнів налагоджене на Північному Кавказі, півдні Сибіру, Далекому Сході; льоно- та картоплезбиральних комбайнів — у Центральній Росії. Виробництво авіаракетної та космічної техніки зосереджено переважно в європейській частині Росії. Великим центром є Москва. Найбільшого розвитку набуло виробництво військової техніки — гелікоптерів, винищувачів, військово-транспортних літаків, стратегічних і тактичних ракет. Росія випускає ракетоносії та космічні літальні апарати. Водночас виробництво цивільних літаків не витримує конкуренції з країнами Європи та Америки.

Електроніка та електротехніка — порівняно слабка ланка російського машинобудування. Підприємства тяжіють до висококваліфікованих трудових ресурсів. Серед численних центрів найбільшими є Москва, Санкт-Петербург, Воронеж, Новосибірськ. Важливе значення у розвитку цих виробництв мають прямі іноземні інвестиції, завдяки яким у країну потрапляють нові технології та обладнання.

Нафтопереробну промисловість зосереджено переважно в європейській частині (Рязань, Нижній Новгород, Самара, Ярославль, Уфа та ін.). У межах азійської частини потужними нафтопереробними центрами є Омськ, Комсомольськ-на-Амурі, Хабаровськ.

Росія має надпотужну сировинну базу для розвитку хімічної промисловості. Основними є виробництва мінеральних добрив, пластмас, синтетичних волокон, штучного каучуку. Водночас найбільш технологічні напрями — фармацевтика та мікробіологія — суттєво відстають від таких у розвинених країнах світу. Виробництво пластмас і хімічних волокон сформувалося у Поволжі, Західному Сибіру, Центральній Росії, на Уралі.

Володіючи потужними лісовими ресурсами (ліси покривають 40 % території країни, переважну більшість запасів деревини зосереджено в лісах Сибіру і Далекого Сходу), Росія має розвинену лісопереробну та целюлозно-паперову промисловість, що охоплюють виробництва меблів, будівельних матеріалів, фанери, целюлози, паперу і картону. Повсюдно розміщені виробництва тканин, одягу, взуття, харчових продуктів. Особливого розвитку набула рибопереробна промисловість. Левову частку сировини забезпечують Тихий океан і його моря. Її перероблення здійснюють як у морі, так і на суходолі. Більше половини рибної продукції виробляють на Далекому Сході. У європейській частині потужними центрами рибоперероблення є Мурманськ і Калінінград.

Мал. 73. Кірово-Чепецький хімічний комбінат

ПЕРВИННИЙ СЕКТОР. На відміну від більшості розвинених країн, первинний сектор є визначальним для економічного добробуту Росії. Значна частина національного доходу формується за рахунок експорту сирої нафти, природного газу і нафтопродуктів. Тому таку важливу роль відіграє видобувна промисловість, особливо нафтова й газова. Розвиток нафтової промисловості спирається на нафтові бази країни, основними з яких є Західносибірська, Волго-Урaльська, Північний Кавказ, Тімано-Печорська з великими покладами на морському шельфі та шельфова зона Сахаліну. Попри зменшення видобування нафти в останні роки, Росія залишається провідною державою у світі за його обсягами. Основною базою для газової промисловості є Західний Сибір, де видобувають 85 % російського природного газу. Другою базою є Оренбурзько-Астраханська газоносна область. У перспективі зростатиме роль шельфової зони Баренцового моря. За видобуванням газу Росія посідає друге місце в світі і є великим його постачальником на ринки багатьох європейських держав. Вугільна промисловість продовжує відігравати важливу роль як постачальник енергетичної сировини для електроенергетики та металургії. За видобуванням вугілля Росія посідає третє місце в світі після Китаю та США. Основними вугільними базами є Кузнецький басейн (Кузбас), Кансько-Ачинський, Печорський. Більше половини всього вугілля в Росії видобувають відкритим способом, що спричиняє негативні екологічні наслідки.

Світ у просторі й часі

Газовий гігант

Найбільшою корпорацією Росії та однією з найбільших у світі є «газпром». На «газпром» припадає 11 % світового та 66 % російського видобутку природного газу. Компанія є монопольним його постачальником до восьми країн Європи. Її управління повністю координує уряд РФ.

Мал. 74. Нафтогазове родовище в Ямало-Ненецькому окрузі, Західний Сибір

Видобування руд чорних металів ведуть на Кольському півострові, у Карелії, Західному і Східному Сибіру, на Уралі, Далекому Сході. Найбільші родовища розташовано в районі Курської магнітної аномалії. Видобувають і руди кольорових металів: мідні — на Уралі; боксити — на Північному Заході Росії, Уралі та у Східному Сибіру; нікель-кобальтові — у Сибіру; поліметалічні — у Забайкаллі, та на Далекому Сході; золото — в Якутії, на Колимі й Чукотці.

Завдяки великим розмірам території та різноманіттю ґрунтових і кліматичних умов Росія має потужне сільське господарство. Її земельні ресурси величезні, проте продуктивні сільськогосподарські землі становлять лише 13 % загальної земельної площі. Основний масив орних земель припадає на європейську частину Росії, південь Уралу та Сибіру. Для його розвитку природні умови загалом малосприятливі: вегетаційний період короткий, поширена багаторічна мерзлота, природна родючість ґрунтів низька.

Частка тваринництва в сільському господарстві становить 65 % і продовжує збільшуватися. У його структурі переважає скотарство. За поголів’ям великої рогатої худоби Росія входить до десятки світових лідерів, так само як і з виробництва головної продукції — молока та м’яса. Високий рівень розвитку має і свинарство, що тяжіє до районів зернового господарства, картоплярства та великих міст. У напівпустельних та гірських районах переважає вівчарство тонкорунного й напівтонкорунного напрямів.

Провідним у рослинництві є зернове господарство, в якому домінує вирощування пшениці — до 50 % всього збору зернових. Більшість посівних площ (Поволжя, південні райони Уралу й Сибіру, нечорноземна зона) займають ярові. Урожайність і якість озимої пшениці значно вища, але вона не витримує російських морозів, і її висівають лише на Північному Кавказі. Сіють також жито і ячмінь. За обсягами валових зборів зернових Росія входить до п’ятірки найбільших світових виробників. Незважаючи на це, країна ввозить велику кількість зерна зі США, Канади, Казахстану й України. Технічні культури вирощують окремими ареалами: соняшник — у Чорноземній зоні та на Північному Кавказі; льон — на північному заході європейської частини; цукрові буряки — у Чорноземній зоні, Поволжі, на Північному Кавказі. Потреби промисловості й населення у продукції, що її забезпечують технічні культури, здебільшого не задовольняються. Картоплю висаджують у Центральній Росії. Там само вирощують майже всі овочі. Садівництво і виноградарство мають товарне значення лише на півдні європейської частини країни.

Подорож у слово

Нечорноземна зона (Нечорнозем'я) — величезна територія, що простягається від берегів Північного Льодовитого океану до лісостепової зони і від Балтійського моря до Західного Сибіру (охоплює 25 % сільськогосподарських угідь країни).

Чорнозем’я — Бєлгородська, Воронезька, Курська, Липецька й Тамбовська області Росії.

ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ. Зовнішні економічні зв’язки Росії мають важливе значення для її економічного розвитку. Експорт забезпечує близько 20 % ВВП країни. Більше половини його припадає на нафту і нафтопродукти. Також важливе значення мають чорні і кольорові метали, зерно, мінеральні добрива, риба і рибопродукти, руди металів, продукція органічної та неорганічної хімії.

Імпорт охоплює промислове устаткування, верстати, транспортні засоби, фармацевтичну продукцію, оптичне та медичне обладнання, сталь, пластмаси, продукцію металооброблення, м’ясо, фрукти. Російська Федерація тривалий час була провідним зовнішньоекономічним партнером України. Це обумовлювалось тісними виробничо-збутовими і технологічними зв’язками між українською та російською промисловістю, що склалися ще у радянський період. Взаємна залежність ринків України та Росії посилювалася сумісністю стандартів якості споживчих товарів, що істотно відрізнялися від прийнятих у країнах Заходу. Важливе значення відігравали постачання з Росії газу, нафти і нафтопродуктів, промислового і транспортного обладнання, автомобілів, споживчих товарів. Україна постачала на ринок РФ широкий асортимент промислової та сільськогосподарської продукції. Проте економічні відносини різко погіршилися внаслідок окупації Росією АР Крим та збройної агресії на Сході України. Обсяги українського експорту й імпорту з Росії суттєво скоротилися. Так само скоротилася й інвестиційна активність між країнами.

Мал. 75. Структура та спрямування зовнішньої торгівлі товарами Росії (2017 р.)

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, чому потужні ГЕС зосереджено в азійській частині Росії, а АЕС — в європейській.

2. На яких виробництвах спеціалізується кольорова металургія Росії? На чому грунтується їх розвиток?

3. У чому полягають особливості та розвитку російського машинобудування?

4. Які корисні копалини слугують сировиною хімічної промисловості? Які виробництва, пов’язані з їх використанням, набули розвитку?

5. Чому видобувна промисловість є визначальною для економіки Росії? Видобування яких копалин відіграє особливо важливу роль?

6. Якою є спеціалізація тваринництва та рослинництва в Росії? Які чинники на це вплинули?

ТЕМА ДЛЯ ДИСКУСІЇ

Якими були і як змінилися в останні роки економічні відносини між Росією та Україною? Що стало причиною змін? Яку політику, на вашу думку, у зовнішніх економічних зв’язках з Росією має проводити Україна? Об’єднайтеся у дві чи більше групи, які аргументовано обстоювали б різні позиції.

ПОПРАЦЮЙТЕ В ГРУПІ

Охарактеризуйте особливості розвитку та розміщення основних виробництв транспортного машинобудування: група 1 — автомобілебудування; група 2 — суднобудування; група 3 — виробництво рухомого складу залізниць.

ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

Структура і просторова організація виробництва чорних металів у країнах Європи