Українська література. 6 клас. Борзенко
Микола Вороний
(1871-1938)
Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині (нині — Дніпропетровська область). Від матері перейняв любов до рідного слова. Навчався у Харківському та Ростовському реальному училищах (навчальні заклади з переважанням математики та природничих предметів). За участь у громадській організації потрапив під нагляд російської поліції, виїхав за кордон, здобував освіту у Віденському та Львівському університетах (на той час українська Галичина входила до складу Австрії).
Микола Вороний. (Михайло Жук, початок XX ст.)
У Львові заприятелював з Іваном Франком. «Вплив його особи на мене був колосальний. Це був велетень, таких людей я в життю більше не стрічав», — зізнавався Микола Вороний. Під впливом Івана Франка він вирішив стати поетом, а ще не на жарт захопився театром, навіть виступав як актор у різних театральних колективах.
Проголошення Української Народної Республіки Микола Вороний зустрів із великим піднесенням, а після її поразки емігрував до Польщі. Туга за рідним краєм зрештою змусила поета повернутися додому. На той час уже перемогла антиукраїнська радянська влада — Миколи Вороного спочатку відправили на заслання, а потім за фальшивим обвинуваченням засудили до смертної кари.
Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки
1. Чим зацікавила вам постать Миколи Вороного? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість?
2. Складіть план статті про житті й творчість Миколи Вороного. За планом підготуйте розповідь про поета.
Про патріотичне почуття («Євшан-зілля»)
У житті Миколи Вороного найвищими цінностями були не матеріальні блага, а краса й патріотизм. Недарма Іван Франко назвав його «ідеалістом непоправним». Ідеалом патріотизму митець не поступився навіть перед смертю.
Духовні цінності важко виміряти й обчислити, однак вони наповнюють наше життя сенсом. Сказане повною мірою стосується почуття патріотизму, тобто любові до Батьківщини. У творчості Миколи Вороного патріотична тема відіграє дуже важливу роль. Їй він присвятив поему «Євшан-зілля» (1899).
За основу свого твору автор узяв давню половецьку легенду, подану в Галицько-Волинському літописі під 1201 роком. Поет оновив її зміст і перетворив на повчальну історію про невидимий духовний зв’язок, що єднає людину з батьківщиною.
У легенді згадано про дуже давні часи, а саме — правління князя Володимира Мономаха, який переміг плем’я половців і вигнав їхнього хана Отрока з рідних земель. Аби повернути Отрока додому, інший хан — Сирчан — надіслав по нього співця Ора, але намарно: навіть рідне слово й пісні предків не подіяли на втікача. Дивним чином усе змінив запах простої трави з половецького степу: «І дав Ор йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І прийшов він у землю свою».
Микола Вороний переосмислив цей давній літописний матеріал: у його версії посланець має покликати не ханського брата, а сина, який ще дитиною потрапив у полон і виріс на чужині при дворі київського князя. Хлопець звик до забезпеченого життя в неволі, і лише запах євшану (полину) відродив його спогади про рідні степи і змусив згадати, хто він і якого роду.
Працюємо з різними видами інформації
Знайдіть інформацію про євшан-зілля й поміркуйте, чому наші предки вважали, що ця рослина має магічні властивості.
Між епосом і лірикою
Епос розповідає нам про певні події, а в ліриці виявляються авторські почуття й переживання. А як же тоді бути з літературними гібридами, що містять одночасно як епічні, так і ліричні складники?
Ліро-епічний твір — літературний твір, у якому поєдналися зображально-виражальні засоби лірики й епосу.
Наука про літературу давно дала відповідь: такі твори одержали назву ліро-епічних. Насправді їх дуже багато й вони поєднують художні можливості епосу (наприклад, сюжетність) та лірики (авторські роздуми, повчання, емоційні оцінки). Напевно, найбільше було написано ліро-епічних поем, адже такі твори надають їхнім авторам значні можливості для втілення художніх задумів.
Поема — ліро-епічний чи епічний твір, у якому зображено значні події та яскраві характери.
Ліро-епічна поема — це великий за обсягом віршований твір, що порушує важливі проблеми, розповідає про життєві події, розкриває різні людські характери, містить авторські коментарі й оцінки.
У ліро-епічній поемі зазвичай чітко виражена авторська позиція — можна легко визначити його ставлення до зображених подій. Ті частини твору, які містять безпосередні авторські роздуми та емоційні оцінки, називають ліричними (авторськими) відступами.
Ліричний відступ — прийом у літературному творі, коли автор безпосередньо висловлює свої думки й почуття про події чи героїв твору.
«Євшан-зілля» як ліро-епічний твір
У творі Миколи Вороного поєдналися як епічний (розповідний), так і ліричний (емоційний) компоненти. За цією ознакою, а також за обсягом і тематичною складністю «Євшан-зілля» є ліро-епічною поемою. У ній авторські ліричні відступи розпочинають і завершують виклад. На початку авторське слово пояснює, з якою саме метою подано давнє «оповідання» («Між рядками слів таїться / В нім якесь пророкування»). А підсумовують твір емоційні роздуми — уболівання поета за долю рідного українського народу.
Ліричні відступи немов обрамлюють епічну частину — саму розповідь про повернення половецького юнака до рідних степів. Вони увиразнюють непрямий (алегоричний) сенс літописної історії: погоджують її з непростим шляхом багатьох українців до національного самоусвідомлення.
Читацький практикум
Працюємо з електронним додатком
Скористайтеся електронним додатком й послухайте поему Миколи Вороного «Євшан-зілля». Потім прочитайте із зупинками поданий в підручнику текст твору.
Євшан-зілля
(Поема)
Да лучче єсть на своей земли костю лечи,
ине ли на чюже славну быти.
(Літопис, за Іпатським списком)
В давніх літописах наших
Єсть одно оповідання,
Що зворушує у серці
Найсвятіші почування.
Не блищить воно красою
Слів гучних і мальовничих,
Не вихвалює героїв
Та їх вчинків войовничих.
Ні, про інше щось говорить
Те старе оповідання.
Між рядками слів таїться
В нім якесь пророкування.
І воно живить надію,
Певну віру в ідеали
Тим, котрі вже край свій рідний
Зацурали, занедбали...
***
Жив у Києві в неволі
Ханський син, малий хлопчина,
Половецького б то хана
Найулюблена дитина.
Мономах, князь Володимир,
Взяв його під час походу
З ясирем20 в полон і потім
При собі лишив за вроду.
Оточив його почотом
І розкошами догідно —
І жилось тому хлоп’яті
І безпечно, і вигідно.
Час минав, і став помалу
Рідний степ він забувати,
Край чужий, чужі звичаї
Як за рідні уважати.
20 Ясир — бранець, поневоленний, раб.
Читаємо із зупинками, міркуємо, передбачаємо подальші події
1. Як син половецького хана потрапив до Києва? Як йому там жилося? Знайдіть у тексті слова, які характеризують життя сина половецького хана у Володимира Мономаха.
2. Які зміни сталися у свідомості хлопчика за час перебування в полоні? Якими словами-антонімами поет стисло, але чітко окреслює ці зміни?
3. Поясніть схему.
4. Як ви вважаєте, про що далі йтиметься у творі?
Та не так жилося хану
Без коханої дитини.
Тяжко віку доживати
Під вагою самотини.
Зажурився, засмутився...
Вдень не їсть, а серед ночі
Плаче, бідний, та зітхає,
Сну не знають його очі.
Ні від кого він не має
Ні утіхи, ні поради.
Світ увесь йому здається
Без краси і без принади.
Кличе він гудця21 до себе
І таку держить промову,
Що мов кров’ю з його серця
Слово точиться по слову:
«Слухай, старче, ти шугаєш
Ясним соколом у хмарах,
Сірим вовком в полі скачеш,
Розумієшся на чарах.
Божий дар ти маєш з неба
Людям долю віщувати,
Словом, піснею своєю
Всіх до себе привертати.
Ти піди у землю Руську —
Ворогів наших країну, —
Відшукай там мого сина,
Мою любую дитину.
Розкажи, як побиваюсь
Я за ним і дні, і ночі,
Як давно вже виглядають
Його звідтіль мої очі.
Заспівай ти йому пісню
Нашу, рідну, половецьку,
Про життя привільне наше,
Нашу вдачу молодецьку.
А як все те не поможе,
Дай йому євшана-зілля,
Щоб, понюхавши, згадав він
Степу вільного привілля».
І пішов гудець в дорогу.
Йде він три дні і три ночі,
На четвертий день приходить
В місто Київ опівночі.
Крадькома пройшов, мов злодій,
Він до сина свого пана
І почав казати стиха
Мову зрадженого хана.
Улещає, намовляє...
Та слова його хлопчину
Не вражають, бо забув вже
Він і батька, і родину.
І гудець по струнах вдарив!
Наче вітер у негоду,
Загула невпинна пісня —
Пісня вільного народу.
Про славетнії події —
Ті події половецькі,
Про лицарськії походи —
Ті походи молодецькі!
Мов скажена хуртовина,
Мов страшні Перуна громи,
Так ревли-стогнали струни
І той спів гудця-сіроми!
Але ось вже затихає
Бренькіт дужий акордовий
І намісто його чути
Спів народний, колисковий.
То гудець співає тихо
Пісню тую, що співала
Мати синові своєму,
Як маленьким колисала.
Наче лагідна молитва,
Журно пісня та лунає.
Ось її акорд останній
В пітьмі ночі потопає...
Але спів цей ніжний, любий,
Ані перший, сильний, дужий,
Не вразив юнацьке серце, —
Він сидить німий, байдужий.
І схилилася стареча
Голова гудця на груди —
Там, де пустка замість серця,
Порятунку вже не буде!..
Але ні! Ще є надія
Тут, на грудях в сповиточку!..
І тремтячими руками
Роздирає він сорочку,
Із грудей своїх знімає
Той євшан, чарівне зілля,
І понюхать юнакові
Подає оте бадилля.
Що ж це враз з юнаком сталось?
Твар22 поблідна у небоги,
Затремтів, очима блиснув
І зірвавсь на рівні ноги.
Рідний степ — широкий, вільний,
Пишнобарвний і квітчастий —
Раптом став перед очима,
З ним і батенько нещасний!..
Воля, воленька кохана!
Рідні шатра, рідні люди...
Все це разом промайнуло,
Стисло серце, сперло груди.
«Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!» —
Так він скрикнув, і в дорогу
В нічку темну та пригожу
Подались вони обоє,
Обминаючи сторожу.
Байраками та ярами
Неутомно проходжали —
В рідний степ, у край веселий
Простували, поспішали.
21 Гудець — співак-пророк.
22 Твар — обличчя.
Читаємо із зупинками, міркуємо, передбачаємо подальші події
1. Як поставився юнак до вмовлянь гудця? Прочитайте виразно ці рядки.
2. Яке враження справляє на читачів опис співу гудця? Які яскраві епітети, порівняння використовує поет для опису цього співу?
3. На яку пісню гудець покладав останню надію?
4. Яке враження справив на юнака спів гудця?
5. Поясніть, якого сенсу набувають слова:
Там, де пустка замість серця,
Порятунку вже не буде!..
6. Коли юнак згадав свою батьківщину? Що саме він згадав? Прочитайте виразно ці рядки.
***
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не відцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
І кохання у серденьку?
Марна річ! Були і в тебе
Кобзарі — гудці народні,
Що співали-віщували
Заповіти благородні,
А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях
направить, —
Шлях у край свій повороту?!
1899 р.
Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки
1. Яке враження справив останній фрагмент твору?
2. До кого звертається ліричний герой поеми? Як він називає Україну? Як називає українців?
3. Кого поет уважає українськими гудцями? Хто такі кобзарі?
Розмірковуємо над текстом твору
1. Поміркуйте, чому автор, звертаючись до України, використав окличні речення.
2. Знайдіть у тексті питальні речення. Поміркуйте, кому ці питання адресовані. З-поміж наведених варіантів оберіть і обґрунтуйте відповідь. Автор адресує запитання
- А собі
- Б читачам
- В собі й читачам
3. Як би ви відповіли на поставлені запитання?
4. Як автор характеризує своїх сучасників? Обґрунтуйте відповідь цитатами з тексту твору.
5. Чому поема завершується питальним реченням ? Як ви зрозуміли останнє запитання автора?
Шукаємо відповіді разом
Об’єднайтеся в групи або пари. Виконайте завдання.
• Поміркуйте, якого символічного значення набуває у творі євшан-зілля. У зручній для вас формі (схеми, таблиці, тексту з ілюстраціями, плакату тощо) узагальніть свої міркування й презентуйте однокласникам та однокласницям.
Працюємо з різними видами інформації
Давня половецька легенда з Галицько-Волинського літопису надихнула художника Юрія Логвина створити графічну новелу. Розгляньте малюнки, поміркуйте, чи можна дібрати до них цитати з твору.
Наприклад:
«..Божий дар ти маєш з неба
Людям долю віщувати,
Словом, піснею своєю
Всіх до себе привертати...»
Виявляємо творчі здібності
Євшан-зілля в поемі Миколи Вороного допомогло героєві усвідомити свій нерозривний зв’язок з батьківщиною. А яка рослина для вас є символом рідного села, міста, Батьківщини? Вигадайте цікаву форму презентації цих рослин і запропонуйте її однокласницям й однокласникам.
Слово і музика
А ви знали, що в Давній Греції поетичні твори виконували з музичним супроводом? Найчастіше використовували ліру: від назви цього струнного інструмента й походить сучасне слово «лірика».
Лірична поезія взагалі дуже близька до музики, бо так само емоційна. Не випадково лірику іноді образно визначають як музику в слові. На основі поєднання поетичного й музичного компонентів постала лірична пісня.
Лірична пісня — це словесно-музичний твір, призначений для співу. У народній творчості дуже багато різних пісень, деякі з них вам уже знайомі.
Пісенну традицію нашого народу розвивають і збагачують новими творчими знахідками талановиті автори — поети й композитори.
Муза з лірою. Деталь картина, що зображує змагання Аполлона і Марсія (червонофігурний вазопис, художник Мелеагра, прибл. 400-380 роки до нашої ери)
Шукаємо відповіді разом
1. Яких авторів сучасних пісень ви знаєте?
2. Чи знаєте ви, які пісні слухали і співали у вашому віці ваші батьки, бабусі, дідусі? Чи чули ви коли-небудь ці пісні? Чи хотіли б послухати?
3. Скористайтеся електронним додатком до підручника й послухайте легендарні пісні разом із рідними. Яка із цих пісень сподобалася вам? Поміркуйте, чому сучасні виконавці звертаються до цих творів.
Особливості побудови пісенно-ліричного твору
На композицію пісенно-ліричного твору впливає його залежність від музики та особливостей виконання. Щоб пісня «прозвучала», варто надати тексту чіткої строфічної будови, а образам твору — простоти та яскравості. Звісно, слід подбати і про ритміку: наприклад, у пісні важливу роль відіграють різноманітні повторення: рими (звукові повторення наприкінці віршових рядків), а ще рефрени (приспіви) та анафори.
