Українська література. Повторне видання. 8 клас. Авраменко (2025)

Література козацької України

§ 15. Народні думи

Про що ви дізнаєтеся?

• Якою була Україна в XIV—XVII ст.?

• Що таке народна дума як жанр фольклору?

• Чим прославилася Маруся Богуславка?

1. Україна в добу Ренесансу та Бароко.

У XIV—XV ст. українські землі були спустошені турецькими й татарськими ордами, унаслідок чого ослаблена країна легко була поділена сусідами: Галичину захопили поляки, Закарпаття — угорці. Для захисту своїх земель наш народ створив збройні сили — козацтво, яке прославилося на всю Європу.

У середині XVII ст. український народ піднявся проти феодального, національного й релігійного гніту. На чолі з Б. Хмельницьким козаки розгромили польське військо та магнатів. 1654 року було укладено Переяславську угоду (військово-політичний союз), але вже через два роки Б. Хмельницький розірвав її через зраду московитів. Запровадження кріпосного права та русифікація призвели до повної втрати державності.

Незважаючи на складні умови, українці творили свою культуру, науку й освіту.

Братства. Наприкінці XVI ст. в Україні виникають численні громадсько-політичні й освітні організації, відомі як братства. Їх засновували, як правило, при православних церквах. Отже, до певної міри вони були й релігійними організаціями, хоча їхня діяльність мала переважно світський характер. До братств належали купці, священники, ремісники та простолюд. Ці організації мали суд, скарбницю, вони відкривали й утримували школи та друкарні, опікувалися хворими й нужденними, будували лікарні й притулки для бідних. Важливі питання братчики обговорювали на загальних зборах, де обирали чотирьох старших братів, які керували братством до наступних виборів. Найдавнішим в Україні було Львівське Успенське братство, яке в 1585 р. організувало школу, де навчалися і викладали відомі діячі. Важливу роль у громадському житті відігравали братства, що виникли в Дрогобичі, Києві, Луцьку, Перемишлі. До Київського братства вступив гетьман П. Сагайдачний разом із Військом Запорозьким.

Освіта. Заснуванням шкіл в Україні уславився князь Костянтин Острозький, котрий створив кілька шкіл на Волині, з-поміж яких найвідоміша — Острозька академія. В академії викладали філософію, богослов’я, математику, астрономію, церковнослов’янську й грецьку мови, латину та польську; лекції тут читали як українські вчені, так і іноземні (здебільшого поляки й греки). Серед усіх братських шкіл найбільше значення мала Київська, заснована 1632 р. в статусі колегії. Опікувався колегією митрополит П. Могила, після смерті якого заклад було перейменовано на його честь. У Києво-Могилянському колегіумі (з початку XVIII ст. — академія) викладання вели латиною, загальноприйнятою мовою в тогочасній Європі, отже, студенти цього закладу мали безпосередній доступ до досягнень європейської науки й мистецтва. У XVII ст. подібні заклади виникають у Переяславі, Чернігові, Харкові, 1661 р. у Львові було відкрито університет. Про високий рівень освіти в Україні залишив спогад сирійський мандрівник П. Алепський: «По всій землі козаків, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок уміють читати, не залишають сиріт напризволяще, а навчають їх грамоти».

2. Український народний героїчний ліро-епос. Народні думи.

Народні думи. Кожен народ пишається своїм героїчним ліро-епосом: греки — «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера, ісландці — своїми сагами, французи — «Піснею про Роланда», а ми, українці, — «Словом про похід Ігорів» і народними думами.

Ліро-епос — проміжний рід літератури, що поєднує ознаки епічного твору (зображення подій, характерів героїв, наявність сюжету) і ліричного (віршована форма, емоційність, ставлення автора до зображеного). Жанри народного героїчного ліро-епосу: народна дума й історична пісня.

Українські народні думи з’явилися в XV ст. — у час виникнення козацтва. У цей період виникли й історичні пісні.

Думи створювали здебільшого після важливих історичних подій. Через жорстокі напади турецько-татарських орд з’явилися думи, названі кобзарями невільничими плачами. У них оспівано страждання полонених, їхні муки на каторгах. Саме тоді й виникли думи про боротьбу українців проти турецько-татарських загарбників і неволю — «Козак Голота», «Маруся Богуславка», «Утеча трьох братів із города Азова», «Самійло Кішка» та ін. До нашого часу дійшло чимало дум про боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського поневолення — «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога», у яких уславлено подвиги народних героїв, зокрема гетьмана Б. Хмельницького. Думи про героїчну боротьбу українців із нападниками називаємо історико-героїчними.

Також відомі соціально-побутові думи, у них оспівано родинні взаємини («Дума про сестру та брата», «Бідна мати і три сини» та ін.).

Жанрові особливості думи

1. Це твори героїчного або соціально-побутового змісту.
2. За обсягом думи більші від історичних пісень, вони складаються з трьох частин: заспів, або зачин («заплачка»), основна розповідь і закінчення («славословіє»).
3. У думах немає поділу на строфи, як в історичних піснях; рядки найчастіше поєднані дієслівною римою.
4. Думи виконують речитати́вом — протяжним проказуванням, подібним до співу, супроводжуючи грою на бандурі, кобзі чи лірі.
5. Урочистий стиль посилюється прийомом ретардації — хаотичним повторенням частин тексту з метою уповільнення розповіді.

Дума — це ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконують речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри.

На відміну від балади, у думі немає фантастичних елементів. Виконання дум вимагало від кобзарів неабиякої майстерності, тому вони збереглися в репертуарі тільки професійних співців.

Кобзарське мистецтво. Велику роль у становленні й розвитку дум відіграли народні професійні співці — кобзарі, які виконували пісні та думи в супроводі кобзи, бандури чи ліри. Вони передавали наступним поколінням знання про минуле й світогляд предків у доступній формі, що легко запам’ятовується. Такі співці існували в усіх народів: у вікінгів Скандинавії — скальди; у Стародавній Греції — поети-кіфареди; у середньовічній Франції — трубадури. У ті часи народні співці виконували роль новинарів (тоді ще не було газет, журналів та інтернету). Постійно подорожуючи, кобзарі знали найсвіжіші новини, вони ділилися ними, попереджали людей про небезпеку, можливий напад чужинців. Бувало й так, що влада намагалася обмежити їхній вплив, аби тримати під контролем інформацію на своїх територіях.

О. Сластіон. Портрет кобзаря М. Кравченка. 1902 р.

З покоління в покоління кобзарі своєю творчістю виховували високу духовність, почуття національної гідності та патріотизм. Т. Шевченко зростав на кобзарських піснях і думах, з поваги до цих народних співців він назвав збірку своїх творів «Кобзар», а в одній зі своїх повістей зауважив: коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоча б одну думу у виконанні українського сліпого співця, то «розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до найбіднішого нашого лірника». Тяжкі умови кобзарського життя змушували цих незрячих сліпців об’єднуватися в братства, у яких передавали свій досвід учням. Вони не були жебраками, а заробляли собі на життя професійною грою на бандурі та співом. Одні з них виконували думи так, як їх навчили, інші імпровізували, уносячи свої зміни у виконуваний твір. А були й такі, що самі створювали пісні та думи. До нас дійшли імена лише кількох таких творців, а саме: Михайла Кравченка, Петра Ткаченка, Євгена Мовчана, Павла Носача, Євгена Адамцевича.

Неперевершеним бандуристом, якого високо цінувала Леся Українка, був Гнат Гончаренко. Поетеса залишила про нього спогад: «Гончаренко грає ліпше, ніж співає: у музиці він віртуоз межи простими бандуристами». Улюблена бандура Г. Гончаренка нині зберігається в Музеї Миколи Лисенка (м. Київ).

Бандура. Поч. XX ст.

Блискучим імпровізатором був Остап Вересай. Яскравою гранню індивідуальності цього співця було виконання гумористичних і сатиричних пісень. Неймовірного ефекту він досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, своєрідною мімікою та пританцьовуванням у такт пісні. Він був ніби театром одного актора. Понад 70 років мандрував від села до села — і його ім’я стало легендою. Співом «українського Гомера» захоплювався композитор М. Лисенко. Професор Л. Леже під впливом виконаних О. Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. У Сокиринцях, що на Чернігівщині, створено музей-кімнату О. Вересая, а з 1988 р. проводять фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаєве свято».

Остап Вересай. Світлина. 1873 р.

Нині кобзарські традиції продовжують різні творчі колективи. Основне завдання сучасних співців-бандуристів — популяризація словесно-музичної культури українців. Один із найвідоміших професійних музичних колективів нашої країни — Національна заслужена академічна капела¹ бандуристів України імені Г. Майбороди, створена ще в 1918 р. У колективі працює понад 50 співаків-музикантів. Сучасні кобзарі Василь і Микола Литвини створили Кобзарську школу в с. Стрітівці, що на Київщині. Тут учні навчаються мистецтва гри та співу. Одним із професійних кобзарів сучасності є Василь Нечепа, він нині єдиний представник чернігівської кобзарської школи. Вражає дивовижне виконання ним народних пісень і старовинний репертуар митця.

¹ Капела (з іт. каплиця) — хор церковних півчих; хор узагалі.

До речі...

2014 р. вийшов у прокат кінофільм «Поводир» режисера й сценариста Олеся Саніна, за основу сюжету якого взято мандри Україною американського хлопчика й українського кобзаря напередодні й під час Голодомору (1932-1933 рр.). Ця стрічка здобула гран-прі на Варшавському міжнародному кінофестивалі. Радимо вам переглянути цей кінофільм.

3. Дума «Маруся Богуславка».

Маруся Богуславна — цілком реальна особа, проте документальних свідчень про це немає. Літописи, легенди й перекази розповідають нам про українок-полонянок, які вимушені були стати дружинами турецьких багатіїв і навіть султанів. Дехто із цих жінок допомагав своїм землякам на чужині.

Пам’ятник Марусі Богуславці. м. Богуслав (Київська область)

З усних і писемних джерел вимальовується узагальнений образ дівчини-бранки, створений народною фантазією. Маруся Богуславка — дочка священника, яка жила десь у XVI—XVII ст. в м. Богуславі, що на Київщині. Її взяли в полон ординці й віддали до гарему турецького пана. Східний багатій настільки закохався в Марусю і шанував її, що довірив ключі від замку та темниці на час, поки поїхав до мечеті. Відважна українка, скориставшись такою можливістю, звільнила з тридцятирічного полону сімсот козаків-невільників — своїх дорогих земляків. Вона попросила їх передати батькам вітання та сказати, аби вони її вже не чекали, бо вона вже «потурчилася», «побусурменилася для розкоші турецької, для лакомства нещасного».

Ця смілива дівчина символізує тих українок, які з примусу залишили рідний край, але любили його всім серцем і дбали про своїх земляків, що потрапили в страшний полон. Маруся — один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття. Українські письменники М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, П. Куліш написали художні твори про Марусю Богуславку з однойменною назвою, а вдячні земляки в м. Богуславі встановили пам’ятник легендарній героїні.

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам’яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невільників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Приходжає,

Словами промовляє:

«Гей, козаки,

Ви, біднії невільники!

Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

Що тоді бідні невільники зачували,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

По річах познавали,

Словами промовляли:

«Гей, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко!

Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі пробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

То ми не можемо знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачуває,

До козаків словами промовляє:

«Ой козаки,

Ви, біднії невільники!

Що сьогодні у нашій землі християнській Великодняя субота,

А завтра святий празник, роковий день Великдень».

То тоді ті козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої землі припадали,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

Кляли-проклинали:

«Та бодай ти, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,

Як ти нам про святий празник, роковий день Великдень сказала!»

То тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачувала,

Словами промовляла:

«Ой козаки,

Ви, біднії невільники!

Та не лайте мене, не проклинайте,

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,

То буде мені, дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати;

То буду я до темниці приходжати,

Темницю відмикати,

Вас всіх, бідних невільників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від’їжджати,

Став дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає,

До темниці приходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невільників,

На волю випускає

І словами промовляє:

«Ой козаки,

Ви, біднії невільники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте.

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте.

Та нехай мій батько добре дбає,

Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невільників,

З тяжкої неволі,

З віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий,

У мир хрещений!

Вислухай, Боже, у просьбах щирих,

У нещасних молитвах

Нас, бідних невільників!

4. Завдання.

1. Дума «Маруся Богуславка» — твір

А епічний
Б ліричний
В ліро-епічний
Г драматичний

2. У думі «Маруся Богуславка» згадано свято

А Водохреще
Б Великдень
В Трійцю
Г Різдво

3. Прокльони «Та бодай ти... щастя й долі собі не мала» належать

А турецькому панові
Б попові з Богуслава
В Марусі Богуславці
Г козакам-невільникам

4. Гра «Так — ні» (за народною думою «Маруся Богуславка»).

1. Події думи розгортаються в XV ст.
2. Маруся Богуславка родом із Київщини.
3. Козаки перебували в турецькій неволі три роки.
4. Усього в турецькій неволі було сімсот козаків.
5. Маруся Богуславка до кінця життя залишалася християнкою.
6. Батько Марусі був священником.
7. Маруся залишила рідну Україну через кохання до турецького пана.
8. Думу виконують речитативом.
9. Дума складається із заспіву й основної частини.
10. Думу, як і народні пісні, поділено на строфи.

5. Чому Марусю Богуславку називають легендарною героїнею?

6. Доведіть на конкретних прикладах із тексту, що твір «Маруся Богуславка» за жанром — дума.

7. Прочитайте та прокоментуйте останні слова Марусі Богуславки про «розкіш турецьку» й «лакомства нещасні». У чому виявляється душевна роздвоєність героїні?

8. Поділіть текст думи на частини за змістом, доберіть до них заголовки й запишіть їх.

9. Як зображено Марусю Богуславку в скульптурі (с. 63)?

10. Домашнє завдання.