Українська література. Повторне видання. 8 клас. Авраменко (2025)
§ 12-14. Біблія та українська література
Про що ви дізнаєтеся?
• Хто такий цар Давид і чим він прославився?
• Хто такі Варвара Великомучениця та Варвара Ханенко?
• Що таке Barbarazweig?
1. Коротко про Ліну Костенко.
Ліна Костенко (1930 р.) народилася в м. Ржищеві, що на Київщині.
Поетеса.
Найвідоміші твори: романи у віршах «Берестечко» й «Маруся Чурай»; збірки поезій «Проміння землі», «Вітрила», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур».
Яким було дитинство відомої української поетеси? Про це якнайкраще розповідають її вірші. Коли Ліні було шість років, вона з родиною переїхала до Києва, де навчалася в школі на Трухановому острові. Навесні острів часто затоплювало, тож згодом поетеса назвала це місце Київською Венецією:
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації...
Наприкінці цієї ж поезії Л. Костенко згадує про своє воєнне дитинство й про спалені війною будинки на цьому ж острові:
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв1 обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев’яної Венеції.
1 Кроква — два бруси, на яких тримається дах будівлі.
Про своє «дитинство, вбите на війні» поетеса згадує в іншому вірші. Сьогодні її рядки про війну, на жаль, звучать актуально:
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Чому люди розпочинають війни? Чому вони готові нехтувати одну з основних заповідей Біблії «Не вбий!»? Як добро може протистояти злу? Чому важливо не піддаватися спокусі гріха? На ці й інші запитання дають відповіді Святе Письмо й сучасні поетичні твори з біблійними мотивами.
Довідка
Цар Давид (бл. 1010-970 рр. до н. е.) — русявий, гарний із виду, сильний, красномовний, добре грав на лірі (його часто зображають із цим музичним інструментом). Був пастухом. Він показав себе людиною надійною і сміливою, перемагаючи лева й ведмедя, захищав своїх овець. Бог послав пророка помазати Давида на майбутнього царя. З помазанням на Давида зійшов Дух Божий із того дня і на майбутнє. Найбільше він відомий своїми натхненними віршами-псалмами, які й досі вважають узірцем віри та молитви.
Скульптура царя Давида поряд із його гробницею
2. Біблійні мотиви в поезії Ліни Костенко «Давидові псалми. Псалом 1».
Книга псалмів, або Псалтир, — одна з книг Старого Заповіту Біблії. Вона складається з псалмів (пісень), авторство яких приписують Давидові — цареві давнього Ізраїлю. Псалми призначалися для співу з музичним супроводом, вони виражали хвалу й поклоніння Богові. Давидові псалми перекладали Т. Шевченко й І. Франко. Своя поетична версія псалмів є і в Л. Костенко. Перший псалом розповідає про те, що праведник блажен (тобто щасливий), бо не має справи з нечестивими, грішними, губителями, а день і ніч навчається закону Господа. За це праведник уподобиться дереву — і свого часу матиме і листя, і плоди, і все, що потрібно для життя. Поетеса порівнює праведного з плодючим «древом над потоком». А душа грішника, «сіра й напівмертва», буде горобцем, і «дощі розмиють слід його сандалій».
ДАВИДОВІ ПСАЛМИ
ПСАЛОМ 1
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем,
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, —
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда, — він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить на пів метра, —
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан1,
той хоч умре з набитим гаманцем, —
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій,
Бо так воно у Господа ведеться —
дорога ницих в землю западеться!
1 Кадити ладан (фіміам) — занадто вихваляти когось, лестити комусь.
Гра «Так — ні».
- 1. На дитячі роки Л. Костенко припадає воєнне лихоліття.
- 2. Л. Костенко народилася в Києві.
- 3. Псалом — один із жанрів біблійних творів.
- 4. Ліричний герой Л. Костенко стверджує, що блажен той, хто посадив дерево.
- 5. Ліричний герой наділяє людину, яка відступає від правди, епітетами сіра й напівмертва.
- 6. Ліричний герой Л. Костенко навчає читачів «кадити херувимський ладан».
- 7. У творі душу блаженної людини порівняно з горобцем.
- 8. Ліричний герой стверджує, що грішні люди не залишають своїх слідів в історії.
- 9. Образ вужа в «Псалмі 1» Л. Костенко має негативний відтінок.
- 10. «Псалом 1» Л. Костенко написано у віршованій формі.
3. Коротко про Дзвінку Матіяш.
Дзвінка Матіяш (1978 р.) народилася в м. Києві.
Письменниця. Перекладачка.
Найвідоміші твори: романи «Реквієм для листопаду» та «Роман про батьківщину»; збірка оповідань «Історії про троянди, дощ і сіль», повість «Мене звати Варвара».
Дзвінка Матіяш пише художні твори як для дорослих, так і для дітей. Перекладає вірші польських і білоруських поетів. Любить подорожувати не лише Україною чи Західною Європою, а й у далеке минуле. У Дзвінки це добре виходить. Якщо ви хочете сісти в машину часу та здійснити мандрівку в минуле, то мерщій починайте читати повість «Мене звати Варвара».
4. «Мене звати Варвара».
Це захоплива й тепла історія. У ній — чудеса, що можуть трапитися в житті кожного, хто вірить у магію та відкритий для нових вражень. Головна героїня Варвара отримує в школі завдання підготувати коротке, але цікаве повідомлення про своє ім’я. Власне, із цього й розпочинається подорож героїні, яка фіксує все, що з нею стається, у щоденник.
• Прочитайте повість Дз. Матіяш «Мене звати Варвара» та виконайте завдання.
МЕНЕ ЗВАТИ ВАРВАРА
Повість
(Скорочено)
Бувають у житті такі події, після яких життя цілковито змінюється. Раз і назавжди. Так, ніби вас розвернули на сто вісімдесят градусів — і ввечері все вже зовсім інакше, ніж було зранку.
Ніколи й не думала, що таке може статися зі мною. Наче я героїня фільму чи книжки. Але саме такі змінювальні події відбулися зі мною двадцять першого листопада 20... року. (...)
Того листопадового вечора, точніше листопадової ночі, я почала вести щоденник: вирішила записувати нові думки, відчуття, емоції та здогади, щоб їх не забути. А ще — щоб упорядкувати й зберегти для самої себе. Можливо, я перечитаю ці записи, коли мені буде багато років — наприклад, сорок. (...)
Отож усі наступні дні те, що наповнювало мене й вихлюпувалося фонтаном, я записувала в щоденник. Ніколи раніше не думала, що стану людиною, яка веде щоденник, бо досі не відчувала такого бажання та потреби. У мене занять і так більше, ніж досить: школа, басейн двічі на тиждень, спортивні танці — раз або два на тиждень, залежно від настрою.
А коли хочеться просто зайнятися нічого неробінням і розслабленням, ми з Маргаритою (це моя найліпша подруга, з першого класу сиджу з нею за однією партою) гуляємо вулицями найкращого міста у світі, їмо морозиво в теплу пору року й вафельні трубочки — у холодну. Гріємося в торговельних центрах, розглядаючи вітрини бутиків. Одним словом, не до щоденника.
Найкраще місто у світі — це Київ, бо ж, напевно, ви не знаєте, про яке місто йдеться. Ми з Маргаритою живемо в Києві й дуже цим пишаємося. Нам дуже пощастило. Якщо ви також кияни чи киянки — пощастило й вам.
Вечорами мені тим паче аж ніяк не до щоденника. Я роблю уроки, а потім читаю все, що написав сер Конан Дойл про Шерлока Голмса. І самотужки опановую дедуктивний метод. А на це потрібно, хочу вам сказати, чимало часу.
Між іншим, забула представитися. Мене звати Варвара, я живу в Києві та навчаюся в школі номер... Зрештою, навіщо вам номер? Та ні, я не боюся, що ви вирішите відвідати нашу школу. І дізнаєтеся щось про мене, чого вам знати не треба. Зрештою, ви мене не впізнаєте, якщо випадково побачите в шкільному коридорі, бо моя зовнішність середньостатистична — нещодавно я дійшла такого висновку. Це ні добре, ні погано. Просто факт.
А школа в нас непогана. Наша класна керівничка Ольга Миколаївна теж дуже навіть нічого. Вона трохи строга, але дозволяє нам те, про що в паралельних класах можуть лише мріяти. Ну, наприклад, нам можна приходити до школи в порваних джинсах і спідницях вище коліна на десять сантиметрів. Ну а в А-класі — тільки на п’ять, їм менше пощастило. (...)
М. Микитюк. Ілюстрація до повісті Дз. Матіяш «Мене звати Варвара»
Наша класна керівничка Ольга Миколаївна викладає українську мову та літературу. Вона фанатка диктантів (ми їх пишемо, здається, уже на кожному уроці). А ще вона любить, щоб ми розвивали творче мислення і пізнавали нове. Тому час від часу дає нам завдання на різні творчі теми — треба підготувати виступ хвилин на десять і розповідати так, щоб аудиторії, тобто решті однокласників, було цікаво.
Такі творчі заняття в нас відбуваються раз на місяць. Тоді замість мови й літератури маємо два уроки виступів підряд. Переважно на таких уроках весело та справді можна дізнатися про щось цікаве. (...)
А в листопаді була тема імен. Треба було дізнатися про значення свого імені й придумати, як цікаво про нього розповісти. Можна було розповідати про себе, а можна — про якихось видатних людей, що мали це ім’я і на яких хочеться бути трішечки схожими. Одним словом, варіантів багато.
Але — ви собі можете таке уявити! — я взагалі забула про це завдання. Навіть цікаво, як може щось отак вилетіти з голови? Адже власне ім’я — це дуже цікава тема. Я хотіла дізнатися щось важливе про ім’я Варвара, це точно. І зовсім про це забула. Ну, як таке може статися? (...)
Отож сиджу я поруч із Маргаритою, яка явно все підготувала про своє ім’я, і швиденько шукаю в гуглі потрібну мені інформацію. (...)
Ну от прочитала, що Варвара — ім’я грецького походження та означає чи то чужоземка, чи то щось пов’язане з варварами. А варвари, самі розумієте, не мій орієнтир. (...)
З видатних жінок, яких звали так само, як мене, першою на очі мені потрапила свята Варвара. (...) Історія цієї жінки доволі дивна й не надто мені сподобалася. Ну гаразд, Варвара жила в третьому столітті, тоді взагалі життя було зовсім не подібне до нашого, але те, що я прочитала, — то вже якось занадто.
Батько у Варвари був справжній деспот і садист. Він забороняв Варварі робити те, що їй подобається, і зачинив її в спеціально збудованій вежі. Начебто для того, щоб уберегти її від поганого товариства. (...)
Було тільки сказано, що Варварин батько дуже хотів видати дочку заміж за достойного, на його думку, кандидата. (...)
М. Микитюк. Ілюстрація до повісті Дз. Матіяш «Мене звати Варвара»
Християнські погляди Варвари чомусь страшенно розлютили її батька. І він захотів, щоб дочка від них відмовилася, щоб слухалася тільки його. А переконати її він вирішив у зовсім негуманний спосіб: бив дочку, знущався з неї, а це, як на мене, дуже страшно. (...) До того ж я вважаю, що це нормально, коли в людей різні погляди. Особливо, якщо йдеться про батьків і дітей.
От, наприклад, ми з татом багато що сприймаємо цілком по-різному. І це чудово. Мій тато, звісно, у шоці від болотяно-зеленого лаку для нігтів на лівій руці й від яскраво салатового на правій, але йому б і на думку не спало мене за це сварити. Так само, як і за погляди. Хоча поки що з поглядами в нас усе більш-менш одностайно.
А Варварі в ті далекі часи було дуже важко. Вона любила читати, а не цікавилася модами, коштовностями та всілякими дівчачими штучками. Проте її батько вважав, що дівчата мають цікавитися тільки цим. Дивний він був чоловік, дуже дивний. І за типом темпераменту — дуже неврівноважений холерик із садистичними нахилами. Він мені зовсім не сподобався. (...)
Ольга Миколаївна вичікувально дивиться на мене. Починаю з того, що ім’я Варвара — дуже таємниче й загадкове. І що я коротко прочитала про життя святої Варвари, і є в ньому багато незрозумілого для мене, тож маю це обміркувати. Але почну з того, що означає це ім’я — а із цим також не все однозначно. (...)
Увечері спитала маму, чому мене назвали Варварою. Мама відповіла, що із цим питанням до тата, бо це він має розповісти мені всю історію. Гм, цікаво. Уся історія — значить, вона є і вона довга.
— Знаєш, Варусю, я завжди хотів мати доньку, — починає тато, відсьорбнувши ковток кави й відламавши шматок пекучого чорного шоколаду. — Хоча здебільшого чоловіки мріють про сина. Хлопці — це добре. Але вони такі шалапути. А от дівчинка... Принцеса. Мені бракувало в домі маленької принцеси, бо твоя мама — велика принцеса. А дві принцеси — завжди краще, ніж одна. Тож, хоч у нас було двоє синів, а багато хто зупиняється на двох дітях, мені хотілося, щоб у нас із твоєю мамою була третя дитина — дівчинка.
Ну так, мої старші брати-близнюки — справді шалапути. Добре, що вони зараз уже дорослі й навчилися менше шалапутити. (...) Ось і зараз вони поїхали на чергові баскетбольні змагання до Хорватії. А коли мої братики не грають у баскетбол, то їздять у географічні експедиції, бо вони географи. А ще обидва вчаться в аспірантурі й пишуть дисертацію на якісь географічні теми. Не одну дисертацію, а дві, ясна річ. (...)
М. Микитюк. Ілюстрація до повісті Дз. Матіяш «Мене звати Варвара»
А коли мої брати були такого віку, як я зараз, батькам увесь час доводилося стикатися з багатьма цікавими проблемами: наприклад, розбите м’ячем сусідське вікно чи яскраво-зелена ванна як наслідок невдалого експерименту з фарбуванням волосся. А ще на балконі в нас постійно відбувалися рок-концерти — це травмувало наших сусідів усерйоз і надовго. Ну й ще багато всякого.
— Я дуже зрадів, коли народилися хлопці. Двоє синів за один раз — таке не часто буває. Я був дуже щасливий тато, але все одно чекав дівчинку. Я знав, що в мене ще має бути принцеса. Точніше, у нас із мамою. (...)
Одного вересневого вечора ми з мамою вирішили залишити твоїх непосидючих братів дідусеві та бабусі й махнути на тиждень у маленьку відпустку до Відня. Нам захотілося віденської кави, віденського шоколаду, віденської опери, віденських музеїв і погоди. І ще багато чого, що можна знайти у Відні.
А привід поїхати до Відня був — нас уже давно запрошували мої друзі, які туди перебралися. Коли ми їм зателефонували, вони сказали, що чекають нас на Різдво, бо ж немає кращого часу, щоб побачити Відень, ніж кінець грудня. Адже якщо ми приїдемо числа двадцятого, то встигнемо насолодитися Weihnachtsmärkte, тобто різдвяними ярмарками, й останніми днями передріздвяного часу, який зветься Адвент (що в перекладі з латини означає «прихід»), і всіма іншими дивами, що передують Різдву, а потім і самим Різдвом. (...)
Отож ми (...) купили квитки на потяг до Варшави, а звідти — на літак до Відня, і вже двадцять першого грудня, у найкоротший день року, із самого ранку гуляли в центрі столиці Австрії, слухали мелодії її вулиць і кам’яниць.
А різдвяного ранку, коли ми снідали за святково прикрашеним столом, наша гостинна господиня Ілона поставила посеред столу склянку з розквітлою гілочкою черешні й сказала, що розцвіла Barbarazweig і що це віщує нам щасливий наступний рік.
— Що таке Barbarazweig? — спитав я, бо ж ніколи не чув такого. Гілочка Варвари? Чи я щось не те зрозумів?
— Ти все правильно, зрозумів, Олексію. Barbarazweig справді означає гілочка Варвари, але це не звичайна гілочка.
Ілона розповіла нам, що в Австрії, а також у Німеччині подекуди ще збереглася давня традиція в День святої Варвари (його тут відзначають четвертого грудня, за три тижні до Різдва) ставити у воду гілочку черешні. Можна яблуневу, вишневу, абрикосову або навіть гілочки форзиції — тоді на Різдво можна милуватися золотим букетом. Але черешнева Ілоні подобалася найбільше. І якщо ця гілочка розцвіте на Різдво, то це дуже добра прикмета: наступний рік буде вдалий і щасливий, усі плани будуть реалізовані, а мрії — здійснені. (...)
За рік, четвертого грудня, у День святої Варвари за західним календарем, ми з мамою поставили у склянку з водою черешневу гілочку. (...) І знаєш, ми навіть не сумнівалися, що двадцять п’ятого грудня наша Barbarazweig зацвіте.
(...) Ми знали: настане день, коли я розповім тобі цю історію, яка розпочалася колись давно в різдвяному Відні. І, можливо, ти захочеш сама поставити гілочку святої Варвари. Адже ти Варвара. А що може бути кращого за гілочку святої Варвари від Варвари?
Тут на мене чекало багато дивного й незрозумілого. Ну от, наприклад, чому її вважали в Україні (і не тільки) покровителькою жінок? Чому саме вона? І кому першому спало таке на думку? Точніше, першій, бо це явно була жінка з дуже багатою фантазією. (...)
Ще я довідалася, що в Україні також був звичай ставити у воду вишневу гілочку у Варварин день (...). Але робили це тільки дівчата. І чия гілочка на Різдво розквітне — та дівчина вийде заміж наступного року. Усе-таки це явно дохристиянський звичай. І, мабуть, пов’язаний із сонцестоянням. Але чомусь наш звичай мені значно менше сподобався, ніж віденська Barbarazweig, яка розцвітала для всіх і приносила щастя всім: дорослим і дітям, чоловікам і жінкам, тим, хто вже вийшов заміж, і тим, хто не збирався одружуватися. (...)
Я активно вивчаю все, що можу знайти, про святу Варвару.
Усі зображення святої Варвари, які можна знайти в інтернеті, я також переглянула. Ікони у візантійському стилі — суворі, народні українські ікони — трохи кумедні. Ікони західні більше подібні до картин, а скульптури — то найцікавіше: Варвара зображена біля вежі, у яку її посадив батько. І вежа лише трішечки вища за саму Варвару. (...)
Мої пошуки захоплюють мене все більше... ось зараз навіть не можу згадати, як саме я знайшла свою Варвару. Усе було так швидко й не те що нелогічно — просто дивно. Заходиш на один сайт, читаєш там щось про когось, переходиш на наступний сайт, довідуєшся щось нове про рідне місто та людей, що жили в ньому сто років тому. І раптом чомусь від усього, що читаєш, перехоплює подих. І ніби починаєш читати між словами й над рядками — не знаю, чи ви розумієте, що я маю на увазі. Коли читаєш над рядками, відчуваєш, що зір став гостріший. Бачиш значно більше деталей навколо. І деталі розсипаного пазла починають складатися в яскраву картину.
Ну от що такого неймовірного, що в Києві — ще до комуністичного перевороту, який відбувся 1917 року, — можна було побачити в музеї Ханенків, у якому ми з батьками не раз бували, картину «Адам і Єва» (...).
М. Неврєв. Портрет Варвари Ханенко
Мене вразило ще й інше: музей Ханенків — це ж музей, створений подружжям. І звали цих чоловіка й дружину Богдан і Варвара. Розумієте, до чого я веду? (...)
Я знайшла видатну, незвичайну жінку з моїм іменем — дуже реальну та сучасну. І вона жила в Києві! Ходила вулицями, якими ходжу я! Уявляєте?
Може, і дивно так казати — сучасну, адже Варвара Ханенко померла 1922 року, себто століття тому. Але я чомусь сприймаю її як свою сучасницю. Сама не знаю, як так може бути. Адже Київ сто років тому був зовсім інакший. Багато вулиць мали інші назви. Люди були інакші. Носили інший одяг, інші зачіски, слухали іншу музику. Не знали, що таке інтернет, смартфони, метро...
Тож повертаюся до моєї тезки Варвари Ханенко — вона відразу стала моєю улюбленицею, незважаючи на те, що я про неї практично нічого ще не довідалася. Але вікіпедія нам у поміч, як завжди. Моя Варвара (сподіваюся, вона не образиться, що я так її називаю) була дочкою відомого всім киянам власника цукрових заводів, мецената й колекціонера Миколи Терещенка. І народилася в Глухові, бо там її батько мав маєток. (...) У Глухові вчилися Григорій Сковорода та композитори Березовський і Бортнянський. Не чули про таких? А я чула, бо мої батьки цікавляться класичною музикою. Звісно, я поняття не мала, що вони вчилися в Глухові. І що Сковорода гарно співав. Якось це мені не спадало на думку. Шкода, що з тих часів немає жодних записів. Було б цікаво послухати. (...)
Знаєш, дорогий щоденнику, я трохи розчарована, що так мало збереглося фотографій Варвари Ханенко, бо ті знімки, що є, зроблені на основі портретів. А портрет — це все-таки не фотографія, тому на всіх тих зображеннях Варвара виглядає по-різному. Скажу лише, що вона зовсім не схожа на Афродіту. І це плюс, а не мінус. Може, через це вона мені ще більше подобається. У неї гарний погляд. З нею було б цікаво порозмовляти. Наприклад, про її подорожі Європою. (...)
Здається, Варвара Ханенко завжди мандрувала разом зі своїм чоловіком Богданом. Вона вийшла заміж у двадцять із хвостиком років, тобто коли вирішила одружитися, їй було приблизно стільки, як зараз моїм братам-шалапутам.
Поки що все це здається мені таким далеким — одруження, зустріч із людиною, з якою захочеш жити разом. Як зрозуміти, що це саме та людина? (...)
Ще мені цікаво, чи вела Варвара щоденник? Побачила в неті фото її листа до сестри — ох, який у неї нерозбірливий почерк! Я взагалі нічого не змогла прочитати.
Про щоденник ніде нічого не згадано. А саме в щоденниках люди пишуть усіляке дуже важливе. Може, Варварі Ханенко теж було цікаво, чому її назвали Варварою, і як жили інші Варвари, і як вони житимуть, коли вже її не буде? (...)
А ось зараз уявляю: житиме собі дівчинка Варвара в Києві 2200 року — літатиме до школи на повітромобілі. Якщо тоді ще треба буде відвідувати школу особисто. Можливо, вона буде на дистанційному навчанні й паралельно вчитиметься в школі в Києві, десь в Австралії і Канаді. Може, у чотирнадцять років вона побуває на Марсі й на дні океану, їй здаватиметься, що вона ще нічого в житті не бачила. Вона вважатиме, що колись життя було повільне та нецікаве, бо як люди могли жити без польотів на Марс і повітромобілів? Як їм не було нудно? (...)
Чи почує вона щось про Варвару Сабадаш, тобто про мене, худорляву дівчинку, що жила у двадцять першому столітті, складно сказати, бо ж моя історія тільки починається і я не знаю, чи будуть у мене якісь досягнення, чи напишуть про мене у вікіпедії. Зрештою, це не має аж такого великого значення. Про моїх батьків нічого у вікіпедії не сказано, але вони — мегакруті батьки, і я ними пишаюся. Тому можу сказати: якщо Варвара із 2200 року якимось дивом довідається про черешневу гілочку святої Варвари, вона навіть не здогадається, як їй пощастило. Адже її чекають після цього великі зміни. А зміни — це завжди цікаво. Виявляється, я фанатка змін — здається, я цього ще не записувала в щоденнику. (...)
М. Микитюк. Ілюстрація до повісті Дз. Матіяш «Мене звати Варвара»
На другому творчому занятті, присвяченому іменам, яке відбулося наприкінці грудня, я продовжила свій попередній виступ. Ольга Миколаївна відвела мені останні десять хвилин другого уроку й попросила бути лаконічною. У результаті мій виступ тривав пів години. Добре, що це вже був останній урок. І я ще навіть не встигла всього розповісти.
Фото черешневої гілочки, розквітлої і прекрасної, стало справжньою сенсацією в моєму класі. Слово Barbarazweig — також. Тепер у нас його всі вживають. Воно означає щось настільки дивовижне, аж важко уявити, що таке буває. Між іншим, історія моїх романтичних стосунків із цього й почалася. Уже ніхто не вигукує, що я з племені диких варварів і що Варварам відривають носа в торговельних центрах. Я стала Варварою — черешневою гілочкою. Виходить, що я — це щось настільки дивовижне, аж важко уявити, що таке буває. Але я є. Чи я така ж прекрасна, як Афродіта, народжена з морської піни? Звісно, ні, бо мені кажуть, що я ще прекрасніша.))) Отож тепер я Barbarazweig — і мені це подобається. (...)
Більшість таємниць святої Варвари все одно ще не розгадано. Але якщо вона хоче залишатися загадкою — хто ж може їй у цьому перешкодити? До мого дня народження залишається трішки більше місяця. Надворі вже справжня весна, сніг уже майже розтав. Якщо в мій день народження буде гарна погода, садитимемо з дідусем черешню, а якщо ні — на цей день у нас є багато інших планів.
А знаєте, що означає April, April der weiß nicht was er will? А я знаю.))))
Якщо ви ще не розгадали таємницю свого імені — саме час цим зайнятися. Адже мої дослідження виявилися дуже успішними й корисними. Зокрема, для особистого життя. Бажаю вам таких самих і ще більших успіхів!
Р. S. Ми з дідусем посадили аж дві черешні святої Варвари. І уявляєте — вони прийнялися.
5. Завдання.
1. Прочитайте уривок.
Блажен той муж, воістину блажен,
Котрий не був ні блазнем, ні вужем,
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
Не піде на збіговиська облудні.
У цих рядках НЕМАЄ
- А епітета
- Б інверсії
- В антонімів
- Г гіперболи
2. Блаженного в «Давидових псалмах» Л. Костенко стосується рядок
- А «душа його у Бога на плечі»
- Б «душа у нього буде горобцем»
- В «дощі розмиють слід його сандалій»
- Г «дорога ницих в землю западеться»
3. НЕПРАВИЛЬНИМ є твердження (про повість «Мене звати Варвара»)
- A Barbarazweig — це гілочка Варвари
- Б розповідь ведеться від першої особи
- В історію вибору імені Варвара розповів тато
- Г тато Варвари написав дисертацію з географії
4. Чого навчає «Псалом 1» Л. Костенко?
5. Як ви розумієте образ дерева, саду й плодів у творі Л. Костенко?
6. Охарактеризуйте головну героїню Варвару з повісті Дз. Матіяш як дівчину, дочку й ученицю. На підтвердження своїх думок використайте цитати з твору.
7. Що ви знаєте про Варвару Великомученицю? Як до неї ставиться головна героїня повісті Дз. Матіяш?
8. Хто така Варвара Ханенко? Чи згодні ви з думкою, що дощі не «розмили слідів її сандалій»? Аргументуйте свою позицію.
9. Напишіть цікаву історію про своє ім’я (розкрийте його походження; розкажіть про вибір імені батьками; про відомих людей із таким самим ім’ям).
10. Домашнє завдання.
1. Вивчіть «Давидові псалми. Псалом 1» Л. Костенко напам’ять.
2. Прочитавши повість Дз. Матіяш «Мене звати Варвара» (скорочено), створіть до неї буктрейлер або напишіть рекламний допис у соцмережі.
3. Підготуйте мультимедійну презентацію на одну з тем (за бажанням):
- «Варвара Ханенко як особистість»;
- «Варвара Великомучениця — заступниця простих людей»;
- «Архітектурні християнські пам’ятки мого міста / обласного центру».
Подумайте й розкажіть
• Які образи «Давидових псалмів» Л. Костенко вам найбільше запам’яталися? Чим саме?
• До чого мотивує повість Дз. Матіяш «Мене звати Варвара»?
• Чим підкуповує читачів / читачок літературна героїня Варвара Сабадаш?
