Українська література. Повторне видання. 8 клас. Авраменко (2025)
§ 39-41. Комедія Михайла Старицького «За двома зайцями»
Про що ви дізнаєтеся?
• Яким був Київ у другій половині XIX ст.?
• Чи можна бути закоханим одночасно у двох дівчат?
• Чим закінчиться афера шлюбного шахрая?
1. Про Михайла Старицького.
Михайло Старицький (1839-1904) народився в селі Кліщинцях Полтавської губернії (нині Черкащина).
Письменник, театральний діяч.
Найвідоміші твори: п’єси «За двома зайцями», «Не судилось», «Талан», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Михайло Старицький рано залишився без батьків, тому на виховання його забрав дядько В. Лисенко. Як людина інтелектуальна й обдарована, він дав Михалові освіту, прищепив інтерес до історії та народної творчості. Після здобуття початкової освіти хлопчика відправили на навчання до Полтавської гімназії, яка в ті часи була однією з найкращих.
1858 р. разом із троюрідним братом Миколою Лисенком юнак вступає до Харківського університету, згодом вони переводяться до Київського університету.
1861 р. М. Старицький повернувся в рідні Кліщинці та вступив у володіння батьківською спадщиною. Тоді він по-справжньому закохався в селянку Степаниду, якій присвятив рядки:
Ніч яка, Господи, місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Згодом ця пісня стала народною. Однак дівчина відмовила М. Старицькому, бо вже була зарученою. Це був великий удар для закоханого молодого чоловіка, його серце не витримало, і він захворів. Виходила його кароока Софія — сестра Миколи Лисенка. Дівчина була закохана в Михайла. Між молодими спалахнуло кохання, і вони побралися, незважаючи на незгоду родичів, адже дівчина доводилася Михайлові троюрідною сестрою. Шлюб виявився міцним, щасливим і багатим на дітей.
Софія Старицька
Михайло присвячує себе літературній творчості, публікує перші вірші під псевдонімом Гетьманець. Разом із М. Лисенком створює перший аматорський театральний гурток. Згодом М. Старицький долучається до організації однієї з перших українських професійних труп1 — колективу, відомого як «Театр корифеїв».
1 Першим професійним українським театром був Театр української бесіди (1864-1924), який іноді називають театром Стадника (Йосип Стадник — актор, режисер, перекладач, театральний діяч).
1893 р. через серйозну хворобу серця М. Старицький залишає трупу й займається літературною творчістю. Одна з найвідоміших його п’єс — комедія «За двома зайцями» (перероблена п’єса І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках»). Саме з нею ми й пропонуємо вам ознайомитися.
До речі...
Микола Лисенко — відомий український композитор, піаніст, диригент, педагог. Він автор музики гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», опер «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та ін. М. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору, а також поклав на музику багато творів Т. Шевченка.
М. Лисенко
2. «Якщо гнатися за двома зайцями, то ...»
Гнатися за двома зайцями — означає намагатись одночасно здобути успіх у двох справах. Які ж ці справи в художньому творі, що ви зараз розпочнете читати? Любовна й грошова... Чи вдасться київському франту Голохвостову спіймати двох зайців? Про це ви дізнаєтеся, прочитавши комедію М. Старицького.
ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ
Комедія з міщанського побуту зі співами та танцями в 4-х діях
(Скорочено)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Прокіп Свиридович Сірко — міщанин, має крамницю;
Євдокія Пилипівна — його дружина;
Проня — їхня дочка;
Секлета Пилипівна Лимариха — сестра Сірчихи, перекупка;
Галя — її дочка;
Свирид Петрович Голохвостий — промотаний цилюрник;
Настя, Наталка — подруги Пронині, манірні;
Химка — наймичка в Сірків;
Пидора — поденщиця в Лимарихи;
Степан Глейтюк — був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар;
Марта — бублейниця (гостя в Лимарихи);
Устя — черевичниця (гостя в Лимарихи);
Меронія — живе при монастирі;
Два баси;
Йоська — жид;
Квартальний, катеринщик, міщани та люд.
ДІЯ ПЕРША
Глибокий яр. Під горою наліво гарненький будинок Сірків із садком; за ним паркан і знову якийсь садок і будинок, направо — гора, паркан, а далі яр. На дальній горі видно Київ. Вечір.
Вихід I
(...) Прокіп Свиридович. Та так, так... А наградив-таки нас Господь дочкою — розумні!
Євдокія Пилипівна. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували ж на їх і грошей: у який кошт та наука ввійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона переплачено!
Прокіп Свиридович. А за який час? Довго там побула?
Євдокія Пилипівна. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину запакувати в науку — на муку, аж до загину!
Прокіп Свиридович. Я не про теє: мені ті пенціони й не до смаку, а коли гроші за рік заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти!
Євдокія Пилипівна. Грошей шкода було, а дитини то ні, що за три місяці змарніла та знівечилася, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла! (...)
Вихід II
Міщани, міщанки й хор.
Хор (за коном, але ближче).
Твоя пісня дуже гарна,
Гарно ти співаєш:
Ти щасливий, спарувався
І гніздечко маєш.
Через кін переходить кілька пар — дівчата з хлопцями й самі дівчата; за останніми йде Голохвостий у циліндрі, піджаці, рукавичках. Позалицявшись, одскакує до інших.
Голохвостий (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистое амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив, — дак нема, а вона, здається, із цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ax! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть... Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета — Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо.)
Хлопці, хор (входять на передній кін).
А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати;
Не довелось мені в світі
Весело співати!
Здалеку чути, що другий гурт співає цю ж пісню.
1-й бас. А в нас баси кращі... у них як побиті горшки!
2-й бас. Або як старі циганські решета!
Усі (сміються). А справді!
Хлопець. А який тепер хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?
1-й бас. Звичайно, братський.
2-й бас. А я кажу — семінарський.
1-й бас. Ба брешеш!
2-й бас. Ба не брешу! У семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!
1-й бас. А в братському Кирило чого варт!
2-й бас. Ну, що ж? Кирило, та й годі.
1-й бас. Ет!
Степан. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?
Хлопець. Голохвостий!
Степан (регоче). Ото ушкварив!
1-й бас. Попав пальцем у небо!
Дехто. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!
Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить по-ученому, що й не второпаєш!
Степан. Чи ти часом не загубив якої клепки?
Хлопець. Чого ти присікався?
Степан. Дивіться, люди добрі, якщо по-свинячому хрюкає, то й розумніший, значить!
Другі. Чого ж, справді, сміятися? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений; таки паном діло, і ходить, і говорить по-панському!
Степан. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палац здався!
Дехто. Та годі вам за чортзна-що змагатися!
Степан. І то правда, пху!
Дехто. Од міщан одстав, а до панів не пристав.
Степан. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюх, і дметься, як шкурат на огні! Які були в батька гроші — процвиндрив, а тепер що на ньому, то й при ньому!
1-й бас. А так: батько його, було, на базарі голив і кров пускав, банки ставив, то й копійка водилася, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому...
Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — то так!
1-й бас. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!
2-й бас. Та то ж через теє Степан на нього й гори верне.
Дехто. Боїться, значить, щоб не відбив дівчини.
Степан. Одбив би я йому печінки!
Другі. О! Він хваткий!
1-й бас. А в тебе вже є коханка?
Степан. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!
Дехто. Єсть, єсть...
1-й бас. А хто?
Хлопець. Галя Лимаришина.
1-й бас. Гарна?
Хлопець. Чудо, яка!
Степан. Ти мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!
Хлопець. Що ж я сказав? От напасть!
Другі. Цитьте! Он Голохвостий їде!
Вихід ІІІ
Ті ж і Голохвостий.
Дехто. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували...
Голохвостий. А, хорошо, добре...
Степан (набік). Шкода, що не чув!
Голохвостий (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Міня таки везде споминають: значить, моя парсона у шику!
Степан (набік). Як свиня в дощ! (...)
Кадр із кінофільму «За двома зайцями» (реж. В. Іванов, 1961 р.)
Голохвостий. Тепьор, следственно, міня по всех усюдах первим хвисоном принімають. А почому? Потому што я умєю соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!
Степан (уголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?
Дехто сміється.
Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!
Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтеся!
Голохвостий (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!
Степан. Цур дурня та масла грудку!
Другі. Та годі вам! (...)
Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!
Голохвостий. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди й загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття — первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.
Степан (до других). А по уму виряджають! (...)
Вихід IV
Голохвостий сам.
Голохвостий. (...) Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії... так і пре! А вот у міня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігде нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, єй пондравился... Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а денег по скринях! Старого Сірка струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, єй-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я то і візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіє імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову в Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав’ю такі моди алад’ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба... Та якби запустить пазури в її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасье, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!
Вихід V
Голохвостий, Проня, Настя і Наталка.
Голохвостий (побачивши). А ось і вони з кумпанією. Ну, Голохвостий, держись!
Проня, Настя і Наталка повільно йдуть і прощаються з якимсь кавалером.
Голохвостий. Як би ето підойти похвисоніще, щоб зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятися.) Ні, не... (Обсмикує одежу на собі.)
Проня (наближається; за нею — подруги.) Галахвастов, здається?
Голохвостий (підлітає). Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
Проня (манірно). Мерси, мусью! (До подруг.) Таки дожидався: я нарочито проманіжила.
Голохвостий. Рикомендуйте міня, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
Проня. Разумєється. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
Настя. Мені здається, що ми десь зустрічалися.
Голохвостий. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Наталка. Невже?
Голохвостий. Рішительно. Міня вездє принімают как сваво, значить, без хвисона!
Проня. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.
Голохвостий. Што мне краса? Натирально, нерве дєло — ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
Проня. Разумєється, не мужицькі: фе! Мове жар!
Наталка (до Насті). Який він гарний!
Настя. Нічого собі; тільки штукований!
Наталка. А я вас сьогодні десь бачила.
Голохвостий. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови...
Наталка (до Насті). Який він розумний та гострий як бритва!
Проня (до подруг). А я ж вам не казала, що первий кавалер! (...)
Голохвостий. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Виймає з кишені в піджаку.)
Настя (дo Наталки). Ач, який увічливий!
Наталка. Настоящий хрант.
Беруть конфети.
Проня (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...
Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний вкус!
Настя (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою1 трощить, а тут — пальцини.
1 Урда — макуха з насіння маку.
Наталка. Це на нас критика.
Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Міня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струне! Дак уже всє вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасьє, мигдалу... Я вже просто одпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, трєснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають... Дак я вам целий воз...
Проня (ображено). Того, што на смєтник викидають?
Голохвостий. Што ви, Проню Прокоповно? I в думцє не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство... Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у частє, на замку!
Проня. Ви так і понімайте!
Голохвостий. Ах, ах! Да я з своєй сторони при полном акордє, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
Проня. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млинє, так што-небудь і ляпне!
Настя (до Наталки). Ходімо додому, бо ця витрішкувата чапля почала зі своїм пенціоном, як дурень із торбою...
Наталка (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Настя. Приндя чортова! (До Проні.) Добраніч вам!
Наталка. Ходімо вже!
Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!
Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
Наталка (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
Наталка. Нічого, ваш кавалер позбирає... докласти вам воза!
Пішли.
Вихід VI
Проня та Голохвостий.
Проня (услід). А дулі не скушаете? Ач, копилять як губи! З міня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без мила голите.
Проня. Якби мінє модніща публика, то я б сєбя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, — Мусатов і хранцюзька помада.
Проня. Мерси.
Голохвостий. А в тіятрі любите?
Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я, було, как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Голохвостий. Так ви б у таком разє гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло... ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Голохвостий. А ви які читали?
Проня. «Єруслана Лазаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»...
Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман... вот раман, так раман... «Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або «Матильда — чилі хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!
Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!
Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!
Проня. Ах, ето ужасно жорстоко...
Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От только, Проню Прокоповно, про любов би лучче самим рамана завить.
Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка...
Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?
Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня. (Набік.) Ага! Дочекалась-таки!
Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!
Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію...
Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!
Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю... Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно...
Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться, все равно прийдьоться...
Проня. Ах, не говоріть мінє про любов... I я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...
Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
Проня. Мерси! Только тут ноччю... при мєсяцє... так моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається... Ви завтра приходьте до нас предложеніє делать...
Голохвостий (цілує руку). Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол...
Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно...
Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує.)
Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикомендую, а ви і предложеніє зробите...
Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого й біжить до хвіртки.) Ламур! (Вибігає.)
Вихід VII
Голохвостий сам.
Голохвостий. Бон-бон! (Підскакує.) Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показує кулак.) Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочкє у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще й лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи... Але зате ж все моє! От уджигну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, — буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп’яточок... хр-р-р... Хап — і єсть! Хап — і єсть!
Вихід VIII
Голохвостий і Галя.
Галя (іде з кошиком, придивляється). От як ми запізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку... Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Наближається, щоб трохи роздивитися.)
Голохвостий (зустрівши). А, на ловця і звір біжить. (Підлітає.) Ціп-ціп, куріпочко!
Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступає дорогу.)
Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї.) Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з’їм?
Галя. От, їй-богу, коли не пустите, то калавур закричу й будошника покличу.
Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.
Галя. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Галя. А справді, це той самий... Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому немає, а ще панич!
Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, хоч візьміть у руки піштолета та простреліть тут грудь мою!
Галя. Так і повірили! Шукайте собі панночок!
Голохвостий. Да ви луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!
Галя. Хороша пороша, та не для вас!
Голохвостий (розпалюючись). Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями, да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...
Галя. Обсипайте когось іншого, а мені вашого золота не треба.
Голохвостий. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Галя. Та що — що гарні!
Голохвостий (бере її за руки). Серденько, куколько моя! Улюбись у мене, бо, їй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Галя. Ой, що ви кажете?
Голохвостий. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить...
Галя. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо...
Голохвостий. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обнімає.)
Галя. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, кричатиму!
Голохвостий (притискає ще більше). У-ух! Пропав я! Пожар!
Вихід IX
Ті ж і Секлета.
Секлета (побачивши). А то що, Галько? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалася, каторжна! От і встерегла! Ах ти, подла! (Підскакує до Галі.)
Галя (плачучи). Мамо! Причепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака...
Секлета. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі відвести? Так і повірили!
Тим часом Голохвостий, оправившись, хоче тікати.
Секлета (хапає його за поли). А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!
Голохвостий (замішавшись). Хіба це ваша дочка?
Секлета. А то ж чия?
Голохвостий. На вас анітрішечки не похожа. У неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!
Секлета. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
Голохвостий. Та не зіпайте так, бо всіх кожум’яцьких собак збентежите!
Галя. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Їй-богу, причепився вперше!
Секлета. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патли, сибірна!
Галя (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?
Голохвостий (набік). Як би його вирватися від цієї відьми? От влопався!
Секлета (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!
Галя відходить плачучи. (...)
Голохвостий заявляє, що дуже багатий і кохає Галю. Секлета змушує його поклястися перед церквою, що він не бреше.
ДІЯ ДРУГА
Виявляється, Секлета та мати Проні Євдокія — сестри. Вони сваряться через зверхнє ставлення Проні до своїх родичів із простого народу. Роздратована Секлета йде. Невдовзі в дім Сірків навідується Голохвостий.
Вихід XI
Проня сама.
Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіває.) Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, і те, і друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху, Господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало.) Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані.) Ей, Химко, проси!
Химка. Чого просити?
Проня. Панича клич!
Химка. Так би й казали! (Пішла.)
Вихід XII
Голохвостий і Проня.
Голохвостий (входить томно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, адрикомендуватись у собственнім вашім дому!
Проня мовчить.
Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює.) Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе.) Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче.) Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу...
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли... Мамонька, папонька, господин Галахвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий. Ви ж меня адрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж.
Вихід XIII
Ті ж, старі Сірки й Химка.
Сірчиха в кумедному чепчику й хустці. Сірко в довгому сюртуці та великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.
Проня. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Галахвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує.)
Євдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша Проня Прокоповна... Дуже раді, просимо!
Голохвостий. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича.) Честь імєю рикомендувать сєбя: Свирид Петрович Галахвастов!
Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує.) Дуже раді! Просимо, сідайте!
Проня (томно). От кресло; прошу, мусью!
Усі сідають; Голохвостий на кріслі біля неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визирає з пекарні; яка хвилина — тихо.
Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що цилюрню держав за Канаваю?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія — Галахвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
Проня. Разумєється.
Кадр із кінофільму «За двома зайцями» (реж. В. Іванов, 1961 р.)
Євдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули... Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Голохвостий (змішавшись). То єсть по натуре, значить, по телу, как водиться; но по душе, по образованності, дак ми уже не та хворма...
Проня. Авжеж, образованний человек: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Євдокія Пилипівна. Куди вже там?!
Прокіп Свиридович. Так, так...
Якусь хвилину тихо.
Xимкa (од дверей). Чи зараз давати вино й шклянки?
Проня (аж схопилася). Іди собі!
Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.
Прокіп Свиридович. Гм, гм... дак ви уже цилюрні не держите?
Проня. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Євдокія Пилипівна (докірливо йому кива). І як-таки!..
Прокіп Свиридович. Їй-богу, забув... стара вже пам’ять...
Голохвостий. Нічаво... ето трапляється, по простотє, значить. Я, відітє лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У міня етого дорогого делікатного товару — паровицями: пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Євдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!
Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!
Проня. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або серка!
Євдокія Пилипівна. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.
Проня. Пхе!
Голохвостий. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар ідьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава богу, у мінє етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мінє винен. Мінє уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли... што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мінє клопот? У міня єсть благородний матеріал, то пущай другі торгують!
Євдокія Пилипівна (до Прокопа Свиридовича). От багатий!
Прокіп Свиридович (до неї). Правда.
Проня. Ви очінно добрі.
Голохвостий. Мерсі! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, што Химцє будет бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будет цяця, то йому... пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
Проня. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм інчаго; вот і мінє тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Євдокія Пилипівна. О, то правда, що вчилася: не жаліли кошту — всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні... яких квіток позаводить...
Проня. Мамонько!
Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянєт оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! (...)
Вихід XIV
Ті ж без Голохвостого.
Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?
Євдокія Пилипівна. Та я ж мовчала...
Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!
Прокіп Свиридович. Не знаю вже, як з ученими...
Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мінє предложеніє робить.
Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені...
Євдокія Пилипівна. Може б, хоч двері відчинити?
Проня. Та ідіть, ідіть, кажу... от наказаніє!
Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Євдокія Пилипівна. По-модньому ж!
Виходять до кімнати, але всю сцену визирають із-за дверей, підслуховуючи, і Химка підслуховує з пекарні.
Вихід XV
Проня та Голохвостий.
Голохвостий. (...) То єсть тут у нутрє у міня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвостого.) Ах, ето ви кавалерські надсмєшки... Может, по кому другому; у вас столько баришень...
Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.
Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть міня, как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.
Проня. Чого ж погібший?
Голохвостий. Потому здесь у міня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
Проня. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов’янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив (...) та всьо б смотрєв би!
Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік.) Чого він навколішки не стає?
Голохвостий. Да пущай меня алад’ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік.) Ну, сміліще! (Стає навколішки.) В грудє моєй Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня, Ой, мамо моя! Я так стривожена... так сталось несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви міня не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі...
Голохвостий. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
Проня. Так дуже любите? (Схиляється до нього.)
Голохвостий. То єсть, говорю вам, — кип’яток!
Проня. Ой страшно!
Голохвостий. Не безпокойтесь... обхождєніє понімаю...
Проня. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку та цілує його.) Я согласна... буть вашою половиною. От только спросить благословенія... Папонько, мамонько!
Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.
Ні, стійте!
Вихід XVI
Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.
Старі Сірки, раді та здивовані, уважно виходять. Химка теж висовується з кухні з пляшками та склянками.
Проня. Свирид Петрович Галахвастов дєлаєт мінє предложеніє.
Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Євдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
Прокіп Свиридович. Як моя дочка Проня Прокоповна так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Євдокія Пилипівна. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.
Прокіп Свиридович. Тільки, тільки...
Голохвостий. Што? Может, я не ндравлюсь?
Прокіп Свиридович та Євдокія Пилипівна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.
Голохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі зі старим і старою.) Про другі вєщі позвольте мінє сватов прислать переговорить.
Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.
Євдокія Пилипівна. Усе, усе: аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, — по три карбованці за аршин сама платила; п’ять пар черевиків на таких високих закаблуках!
Проня. Годі вам, мамо!
Євдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.
Голохвостий (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки... (Голосно.) Придбали ви своєй дочцє, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.
Євдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили...
Голохвостий. А-а!
Проня. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.
Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні й золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали...
Євдокія Пилипівна. Де там нема? Ще позаторік купила!
Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й поміняйтеся, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимося вами.
Голохвостий. Чи разве нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я, здається-кажеться, вмру, как прийдеться ждать долго.
Проня. І я б хотіла, штоб швидче.
Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна й на цім тижні. Як думаєш, стара?
Євдокія Пилипівна. Про мене. (Дає перстень.) У мене все готове.
Проня наділа перстень на руку й міняється з Голохвостим.
Євдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватися можна, так годиться!
Молоді цілуються.
Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємося ладком.
Усі сідають. Пауза.
Химка (вибігає з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ллється). Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла, і на самоварі гріла... а це як лусне, так і потекло!
Прокіп Свиридович. Пропало п’ять рублів!
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
Невдовзі Голохвостий приходить у гості до Секлети, при цьому гидує її простим побутом. Секлета підозрює, чи не збрехав він біля церкви, та Голохвостий повторює, що кохає Галю. Сама Галя проти стосунків, але мати наполягає, що шлюб із таким багатим чоловіком тільки на краще. Того дня Секлета святкує іменини, тож до неї приходять гості. Вона вирішує відразу ж справити заручини Голохвостого зі своєю дочкою.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Світлиця в Сірків, та ж, що й у 2-й дії.
Вихід І
Химка сама.
Химка (прибирає хату). Другим людям неділя, а тобі немає ні неділі, ні свята в цих хазяїв! Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, і не чутно, щоб таке було хапане весілля: шити, мити, білити — завтра Великдень! Щось непевне... А тут через них і ніг під собою не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, велика пані поїде вінчатися! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою мастити, та ще кадить заставить... А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидше йшла до дідька в болото! (...)
Вихід III
Проня сама.
Проня (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто як огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки — тьох, тьох! Не знаю вже, чи й доживу до вечора... Як я пригорну його, як... Ой, ой, як подумаю... Когда б только скоріще! (Закрива очі рукою.) Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним і на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою панією сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому... (Пішла по хаті й стала перед дзеркалом.) (...)
Кадр із кінофільму «За двома зайцями» (реж. В. Іванов, 1961 р.)
Вихід IV
Химка й Устя.
Химка (входить зі смолкою). Уже повіялася, шелепа! От уїлась! Хоч би вже тебе викурити оцим куривом!
Устя (забігає з кошиком). Добридень вам, з неділею будьте здорові! А де старі Сірки?
Химка. Та там десь колотяться...
Устя. Чого ж то? А Проня де?
Химка. А, не питайтеся!
Устя. Чого це ваші до Секлети на іменини не прийшли? А там сватання було: просватали Галю за Голохвостого.
Химка. Тю на вас!
Устя. Ти, дівко, не тюкай, а слухай! Пропили ми навіки Галю, а Голохвостий найняв катеринку та аж сюртука скинув, так вибивав тропака.
Химка. Брехня!
Устя. Що ти мені брехню завдаєш? Стара вже я, дівко, щоб брехати; то, може, твоя мати брехала, як на лавці лежала!
Вихід V
Ті ж і Марта.
Марта (засапавшись). Добридень вам! А де ваші? (Глянувши на Устю.) Уже випередила: от довгонога чапля! (До Химки.) Чи ви знаєте, що Секлета Лимариха заручила Галю з Голохвостим?
Устя. А що, не казала? Брехня?
Химка. Та що це ви мелете? Про якого Голохвостого?
Устя. Про Голохвостого — цилюрника, сина того, що за Канавою був!
Марта. Та він же один на весь Подол; другого Голохвостого немає!
Химка. Так той же самий Голохвостий сьогодні вінчається з Пронею!
Устя і Марта (сплеснувши руками). Що ти? Невже?
Химка. Та хіба не бачите, які тут прибори йдуть до весілля... Через них уже мені хоч руки й ноги одкидай!
Устя. Матінко моя, оце штука!
Марта. Ну й бешкет!
Устя. Та чи ти часом не дуриш нас?
Химка (показує у вікно). Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!
Устя (глянувши). Ой ненько моя! Їй-богу, у білій сукні, ще й у квітках!
Марта (за нею). Справді, справді! І фату почепила!
Устя. Так побіжімо зараз до тітки Секлети сказати!
Марта. А побіжімо! От буде халепа!
Устя. А буде! (Стикається лобом із Меронією).
Химка (сміючись). Ну, тепер уже піде баталія.
Вихід VI
Ті ж і Меронія.
Меронія (спотикаючись і шкандибаючи). Оце летять! Так штовхонули, аж тім’ям об двері ударилася! Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!
Химка. Амінь!
Меронія. Чи чули? Галю просватали за Голохвостого!
Марта. Спізнилася!
Устя. Він, чуєте, сьогодні вінчається з Пронею!
Меронія. Ой, гріх який!
Марта й Устя. Ми йдемо до Секлети зараз звістити.
Меронія. І я з вами. Ой, не біжіть тільки так, бо я не зійду: у мене ноги покалічені! Ой, не біжіть-бо! (Вибігає за ними.)
Химка (сміючись у вікно). Та пождіть, бо впаде! Ну й оказія! От зух! На двох вінчатися хоче! Чистий салтан! Ха-ха-ха! (...)
Вихід X
Голохвостий і два митрополичі баси.
Голохвостий (входить у фраці, у циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й бас. О, Сірки не вбогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й бас. Наберете в кишені добра.
Голохвостий. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через нєдєлю ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам’яний дом первого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й бас. Тобі пощастило, брате, їй-богу! (...)
Вихід XI
Ті ж, Проня, Наталка, Настя. Проня входить манірно, за нею подруги.
Голохвостий (підлітає з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєйшого для меня дня подать вам пукета і поцеловать ручку?
Проня (соромливо бере). Ах, мерси? Бонджур!
Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку.)
Проня. Мерси! (Набік.) Який душка!
Голохвостий. Позвольте адрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило...
Проня (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі, ми й постоїмо.
Проня. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й у церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й бас. Для такої панни й потрудитись можна.
Проня. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!
1-й бас. Можна й припустить.
2-й бас. Стоїть.
Голохвостий. Обхожденіє понімають.
Проня. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим.) (...)
Вихід XIV
Ті ж і Секлета, Устя, Марта й Меронія, а потім і Галя.
Секлета (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлету Лимариху!
Усі завмерли.
Голохвостий (набік). Пропав я!
Проня. Тітка?
Сірко. Сестра?
Степан (з-за вікна). І-і! Тітка Секлета, ще поміша весіллю, треба сповістити жида.
Секлета (улітає несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!
Євдокія Пилипівна. Бог із тобою, сестро!
Прокіп Свиридович. Господь з вами!
Секлета. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете! Я вам доважу, що не вкрадете!
Сірки. Сестро, опам’ятайся, чи ти при собі?!
Проня. Що це за шкандаль! Якого жениха?
Секлета. Я при умі: Секлету Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!
Марта. Не пускайте, кумо, не пускайте!
Прокіп Свиридович. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!
Євдокія Пилипівна. Сестро! Секлето Пилипівно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми винні?
Секлета (кричить). Не винні? Одбили жениха в моєї дитини! Я на всі Кожум’яки кричатиму: розбій, розбій!
Проня. Ой, шкандаль! Шкандаль!
Біля вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!» Урешті верхня шибка луснула й брязнула на долівку.
Меронія, Марта, Устя шепчуть усім, що вони дуже раді бешкету.
(...) Євдокія Пилипівна. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (Плаче.)
Секлета. Сестро! У тебе дочка й у мене дочка! Нехай я буду й сяка і така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?
Проня. Свириде Петровичу, що вона каже?
Прокіп Свиридович та Євдокія Пилипівна. Як же це, Свириде Петровичу?
Голохвостий. Брехня, брехня! Я вам не позволю публіковать міня! Я вам! я... я...
Устя (до Секлети). Ще й брехню завдає?!
Секлета. Я тобі докажу брехню, перевертню чортовий, пройдисвіте, ланцю!
Голохвостий. Я такого шкандалю не попущу, не прощу нікаким разом! Я вам не хто! Я Свирид Петрович Галахвастов! Мінє гаваріть такого чортовиння? Да у міня всі будочники он де! (Показує кулак.) Да я вас у часть! Да я вас за брехню в рештанську і замкну трома замками!
Устя. Що, як замкне?
Усі. Під три замки?
Секлета. Ой люди добрі, що ж це! Мене в арештанську за правду? Секлету Лимариху, чесну хазяйку, під три замки? За те, що ти вчора заручився з моєю дочкою?!
Проня. Ай! То правда? Що ж це?..
Прокіп Свиридович та Євдокія Пилипівна. Господи, глум який! Попущеніє боже! (Плачуть.)
Меронія. Чисте скушеніє!
Голохвостий. Врьош, стара! Я її знать не знаю, вєдать не вєдаю! З її какоюсь дочкою! Вона сказилась! А ми, Проню, хадьом вінчатись. Прокопе Свиридовичу, когда почали дело, то надобно якось кончать. Невже нас буде держать одна брехлива баба?!
Секлета. Я брешу?! Я сказилася! А не діждеш ти з твоїм чортовим батьком, з твоєю поганою матір’ю! Не будеш вінчатися: не пущу попа в ризи, хоч роздеріть мене! Ой кумці-голубці, кажіть же ви, хай люде чують; заступіться хоч ви за Лимариху, — обпаскудив мою чесну сім’ю оцей ланець, шарлатан! А сестра рідна за ним руку тягне! (...)
Проня (кричить). Докажіть, докажіть!
Марта. Як же, учора заручився, сама власними очима бачила й оцими вухами чула! Щоб я луснула, коли ми не пропили Галю!
Устя. Та ще спочатку за столом, а далі й заручних пісень співали їм.
Меронія. Та ще цей раб божий і танцював без одіянія скусительно!
Проня. Ой! Підступило під серце! Рятуйте! (Переходить і припада до матері.)
Євдокія Пилипівна. Господи, Боже мій! Що ж з нею? Хоч згляньтеся!
Прокіп Свиридович. Що ви зробили з дитиною нашою?
Кинулися до Проні, розстібують плаття.
Секлета. А що, не вірили, який зух?
Голохвостий (з відчаєм до Проні). Не вірте їй: це заговор! Вона підпоїла, підкупила свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би таки я, Галахвастов, посватався на какой-небудь простой поганкє?
Секлета (з кулаками до Голохвостого). Моя дочка — поганка? Ах ти, каторжний, сибірний! Та я тобі очі видеру з лоба! (...)
Голохвостий (одступає). Та що ви їм вірите!
Проня. Чого ви ходили до мене? Нащо ви божилися, клялися, падали передо мною на коліна?
Голохвостий. Та стійте ж...
Проня. Не за ваші магазини йшла... я... вас любила... а ви познущалися... осоромили на весь Подол... На весь Київ!.. Гетьте! Ой, смерть моя! (Мліє.)
Прокіп Свиридович. Вон, вон з нашого двору, щоб і слід тут ваш не смердів!
Євдокія Пилипівна. Вон, вон! Не треба нам такого зятя!
Голохвостий. Ну, до свіданья!
Секлета (хапає його за поли). Ну, тепер я вже не пущу!
Голохвостий (вириваючись). Одчепіться!
Секлета. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!
Степан. Та який він багатий? Він банкрот!
Секлета й Сірки. Банкрот... Банкрот?!
Голохвостий (виступа наперед, із запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразованна! Авжеж, мінє ваших дєнєг тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібе в голову, що я на їхніх дочок задививсь. Антересно дуже! Не найшов би где? Поліз би на смітник! Да я, как первий кавалер, і в Липках би знайшов настоящих баришень з отакими куделями, а не сватався б на вашій дурній поторочі, поганій Проні!
Проня. Ай! (Зомліла.)
Секлета розвела руками.
Вихід XV
Ті ж, жид і квартальний.
Жид. Ай, гвулт! Ферфал! Беріть його — он тамечки шарлатан, мошенник!
Квартальний. Пожалуйте в часть!
Усі остовпіли, Голохвостий опустив циліндр.
Завіса.
До речі...
1961 р. Київська кіностудія імені Олександра Довженка екранізувала комедію М. Старицького «За двома зайцями» (реж. Віктор Іванов). Головні ролі зіграли Олег Борисов (Голохвостий) і Маргарита Криницина (Проня). У списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно ця кінопостановка посідає високу 17-ту позицію.
3. Історія написання п’єси «За двома зайцями».
На початку 1880-х років українська театральна та письменницька інтелігенція створила гурток, який мав за мету розширити та збагатити український репертуар. М. Старицький почав обробляти п’єсу І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках». Він звернувся до автора з листом, у якому зазначив: «...Драматичний комітет мені доручив переглянути Ваші “Кожум’яки” й виробити план, як би їх пририхтувати до сцени. Я зробив це й читав свій план, його дуже хвалили; отож тепер надсилаю його до Вас на санкцію...»
Сам твір вважали спільним, і перша його публікація містила прізвища обох письменників. У тому ж році перероблена п’єса була дозволена цензурним комітетом до постанови театральною трупою М. Старицького. Після київської прем’єри комедія здобула успіх і вже не сходила з репертуару українського театру. Відомо, що роль цирульника Голохвостого зіграв П. Саксаганський, Проні — М. Садовська, а Сірка — І. Карпенко-Карий.
4. Мова літературних персонажів як засіб творення комічного.
Одним із засобів творення комічного в п’єсі М. Старицького «За двома зайцями» стала мова персонажів. Емоційно-експресивна лексика надає мовленню персонажів яскраво вираженого комізму, допомагає глибоко охарактеризувати типи, породжені тогочасною дійсністю. Подібну функцію виконують вульгарно-образливі слова: проста мужва, свинота необразованна — у мовленні Голохвостого, якими він називає українських селян і бідних міщан. Комічний ефект таких слів виникає внаслідок того, що сам Голохвостий — людина безграмотна й нікчемна, «перевертень», як його влучно називає Секлета. Комічний ефект досягнуто також завдяки деформованим словам, які вживають як Голохвостий, так і Проня: «Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощів етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...» Рясніє п’єса й зниженою лексикою, використаною в порівняннях: «Проня погана, як жаба», у Голохвостого «долгів, як блох у курнику». Прагнення і Проні, і Голохвостого говорити «по-модньому» (тобто російською) призводить до мовної мішанки — суржику: «Авжеж, мінє ваших дєнєг тольки й нада било! Так і понімайте!» Одержиме прагнення говорити «по-модньому», з одного боку, викликає в читача / глядача сміх, а з іншого — викриває лицемірну двоїсту сутність «палікхмахера» та панянки, яка навчалася в «пенціоні».
Пам’ятник Проні Прокопівні та Голохвостову. м Київ (скульптори В. Щур, В. Сівко)
5. Завдання.
1. Комедія «За двома зайцями» є переробленням твору
- А Тараса Шевченка
- Б Івана Котляревського
- В Івана Нечуя-Левицького
- Г Григорія Квітки-Основ’яненка
2. Проні й Голохвостову за моральними принципами протиставлено
- А Прокопа Свиридовича та Євдокію Пилипівну
- Б Химку та квартального
- В Секлету та Йоська
- Г Степана та Галю
3. Визначте дійових осіб комедії за їхніми репліками.
|
Репліка |
Дійова особа |
|
1 «— Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...» 2 «— В грудє моєй Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!» 3 «— Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!» 4 «— Я не про теє: мені ті пенціони і не до смаку, а коли гроші за рік заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти!» |
А Прокіп Свиридович Б Євдокія Пилипівна В Голохвостий Г Секлета Д Проня |
4. Згадайте, що таке водевіль. Доведіть, що комедія М. Старицького «За двома зайцями» має ознаки водевілю.
5. Гра «Так — ні».
- 1. У театрах більш популярним є первинний варіант комедії, що має назву «На Кожум’яках».
- 2. Секлета — сестра Прокопа Свиридовича.
- 3. Голохвостий планував одружитися з двома сестрами — Галею і Пронею.
- 4. Суржиком розмовляють Проня та Голохвостий.
- 5. Родина Сірків заможніша, ніж родина Секлети Лимарихи.
- 6. Степан закоханий у Галю.
- 7. Події твору відбуваються в Києві.
- 8. Голохвостий успадкував цирульню від свого батька.
- 9. Голохвостий — заможний чоловік, який хоче збільшити свої статки завдяки шлюбу з Пронею.
- 10. Секлета — ніжна, спокійна й урівноважена жінка.
6. Вільний мікрофон. Наділіть персонажів комедії характеристиками, використавши прикметники, дієприкметники й словосполучення (усно).
Проня — ..., ..., ... .
Голохвостий — ..., ..., ... .
Галя — ..., ..., ... .
Степан — ..., ..., ... .
Секлета — ..., ..., ... .
Батьки Проні — ..., ..., ... .
7. Увідповідніть кожний сюжетний елемент комедії з прикладом.
|
Сюжетний елемент |
Приклад |
|
1 експозиція 2 зав’язка 3 розвиток дії 4 кульмінація 5 розв’язка |
А викриття афери Голохвостого Б прихід Секлети на весілля В розмова Сірків на початку твору Г зустріч і знайомство Проні з Голохвостим Д освідчення Голохвостого Проні й залицяння до Галі |
8. Кожну з наведених проблем, порушених у комедії «За двома зайцями», проілюструйте прикладами з твору (усно).
- Соціальна нерівність;
- батьки і діти;
- кохання і гроші;
- злочин і кара;
- освіченість і неосвіченість;
- моральна деградація особистості.
9. Інсценізація. Підготуйте в групах інсценізацію уривків із комедії М. Старицького «За двома зайцями».
10. Домашнє завдання.
- 1. Підготуйте цитатний диктант для впізнавання дійових осіб комедії «За двома зайцями» за їхніми репліками (не менше шести цитат).
- 2. Перегляньте на ютубі кіноверсію (або виставу) «За двома зайцями» й напишіть на неї відгук (7-10 речень).
- 3. Підготуйте мультимедійну презентацію про Київ другої половини XIX ст.: зображення Хрещатика, Андріївської церкви, Подолу, Андріївського узвозу; міського транспорту; громадських закладів — шкіл, перукарень, ресторанів та ін. (за бажанням).
- 4. Пригадайте, чим сатира відрізняється від гумору. Знайдіть у творі по два-три приклади гумору й сатири (усно).
Подумайте й розкажіть
• У чому, на вашу думку, секрет популярності комедії «За двома зайцями»?
• Якому персонажеві комедії ви найбільше симпатизуєте? Чому?
• Який фрагмент комедії «За двома зайцями» вам видався найсмішнішим?
