Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

Тема 3. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ ДУШІ, СВІДОМОСТІ І РОЗУМУ

УРОК 19

Душа та її розуміння

Мета: визначити сутність поняття «душа»; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв’язки.

Форма проведення: лекція з елементами дискусії та бесіди.

Епіграфи:

Прокинься, не погаси вогню,

душа сама знайде притулок...

Люби весь світ, люби себе,

Де люблять, там уже не брешуть!

Віддай людині крихітку себе.

За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні ми з вами поговоримо про душу людини і спробуємо дізнатися, чому люди такі різні. Чи можете ви вже зараз пояснити це?

Запалімо свічку.

Бесіда

1. Ми з вами запалюємо свічку. Про що вона вам нагадує?

2. Згадайте, які три частини становлять людину і яким частинам свічки їх можна уподібнити? (Тіло, душа і дух. Тіло — віск, душа — гніт, дух — вогонь.)

3. Що таке Дух? (Дух відрізняє нас від тварин, тому що Господь нас створив, вдихнувши в нас Свій Дух, найвищий прояв душі.)

4. Які прояви духу ви знаєте? (Любов, патріотизм, обов’язок.)

5. Які властивості та сили душі ви знаєте і для чого вони нам надані?

Завдяки почуттям ми відчуваємо наш стан і бажання, радість і біль іншого, можемо співчувати ближньому; завдяки розуму можемо думати, міркувати, чи правильно ми чинимо; воля допомагає нам робити вчинки, про які ми думаємо, тобто здійснювати наші бажання і думки.

Совість. У кожній людині закладений моральний закон, а зовнішній орієнтир, маяк, критерій правильності нашого внутрішнього закону — заповіді, дані нам Богом. Ми часто нехтуємо внутрішнім законом і врешті-решт стаємо нездатними ним скористатися.

Наша моральність повинна розвиватися під дією зовнішнього і внутрішнього закону.

Запитання

1. Що допомагає нам зрозуміти, правильно ми чинимо чи ні?

2. Звідки людина дізнається, що правильно, а що ні?

III. Вивчення нового матеріалу

• Душа людини

Одним із найважливіших понять людської культури є поняття «душа». Вислови типу: «зняти тягар із душі», «відпочити душею», «душа моя», «віддати Богу душу», «душа—дівчина» та інші давно увійшли в мовну культуру нашого народу. Що за цим стоїть? Якою є історія цього поняття? Ці питання дедалі частіше ставлять собі люди різного віку, професій і соціальних прошарків.

В українській і деяких інших мовах це поняття пов’язується зі словом «дихати». Жива людина дихає. Мертва — не дихає, а тому не живе. Прості спостереження над живими і мертвими людьми уже за первісних часів призвели до розуміння, що всередині живої людини є щось таке, що робить її живою. Це «щось» отримало назву «душа».

Рідна мова зберегла для нас перше, найдавніше уявлення про душу — як частинку повітряної стихії, про спорідненість душі і дихання (порівняйте: душа — дихати — дух — рос. воздух). Той самий зв’язок простежується у словах ψυχή («псюхе» — дихання), πνεύμα («пневма» — подих, вітер), якими душа позначалася в давньогрецькій мові, і в латинських словах anima (душа, повітря) і spiritus (віяння, вдих, дух, душа). Слово «душа» на Русі означало, за визначенням В. Даля, «живу істоту людини», що несе «безплотне тіло духу».

Поруч із поняттям «душа людини» у численних міфах і віруваннях присутнє близьке і споріднене йому поняття «дух» людини. Співвідношення цих двох понять може коливатися від їх повного розподібнення і до повного злиття. Давньогрецькі філософи Демокрит (V ст. до н. е.), Епікур (IV ст. до н. е.) і Лукрецій (І ст. до н. е.) вважали, що душа — це матеріально животворний орган, керований матеріальним началом — духом або, інакше, розумом. Платон (V ст. до н. е.) вважав, що саме душа є носієм розуму. Римський поет Ювенал (І-ІІ ст. н. е.) говорив, що творець дав тваринам тільки душу, а людям також і дух.

За вченням низки релігій, душа, як і дух, є також у тварин і рослин. Давні єгиптяни вірили, що душу мають і боги. Природні ж об’єкти — гори, озера, річки, ліси, поля, а також космічні тіла, зірки і планети — мають своїх двійників у вигляді духів. Це могутні і зазвичай невидимі істоти. Одні з них посилають людям блага, інші прагнуть завдати їм шкоди. Ще одна відмінність душі від духу полягає в тому, що дух може мати самостійне походження, а також з’являтися у вигляді міфологічної істоти, яка перебуває на більш низькому рівні міфологічної системи порівняно з божеством. Таким чином, тут поняття «дух» ширше, ніж поняття «душа».

Іноді ці поняття переходять одне в одне. Так, згідно з віруваннями деяких народів, душа після смерті людини стає духом. Наприклад, у слов’ян душа померлого перетворювалася на дух — «нав». Подібні уявлення сповідують послідовники однієї з найдавніших релігій Індії — джайнізму: за цим віруванням, у момент смерті людини її душа звільняється від пут будь-якої матерії і далі існує як дух.

У міру зростання продуктивності праці і соціального розшарування суспільства, духи перетворювалися на богів. В одній зі світових релігій — християнстві — дух перетворюється на бога, набуває титулу «Бога — Святого Духа» і стає поряд із Богом-Батьком і Богом-Сином повноправним членом Святої Трійці, що складає своєрідний християнський пантеон. У християнському вченні, окрім Бога-Духа, є й поняття про дух людини. Щоправда, воно доволі розпливчасте.

Водночас у християнстві і, зокрема, у православ’ї існує думка, що душа і дух — поняття різні. «Дух» став приписуватися людині деякими християнськими проповідниками під впливом язичницьких вірувань про існування в людини, окрім душі, особливого духу. Ще далі пішли теософи, наприклад, Є. П. Блаватська. Вона стверджувала, що крім душі, яку вона називала «астральним тілом», у людини є і «вищий, незмінний дух».

Якщо в людини є душа, то де вона знаходиться? Як і в інших питаннях, що стосуються душі, тут немає єдиної думки. Кожна релігія винаходила власну відповідь. Розташування душі в тілі людини визначалося багатством фантазії того чи іншого народу і рівнем його культурного розвитку.

Одні народи вважали, що душа знаходиться в голові, інші поміщали її в діафрагму, живіт, печінку, серце. Деякі вважали, що душа перебуває у волоссі. В обських угрів волосся вважалося місцем перебування однієї із чотирьох душ, від наявності якої залежать сила і мужність людини. Вмістилищем душі служили навіть... вуха. Так вважали, наприклад, жителі Стародавнього Вавилону.

А от давні євреї вірили, що душа людини перебуває в її крові: «...душа кожного тіла кров його» (Левіт, 17.14). Не відмовиш давнім євреям у логіці — адже разом із кров’ю людина втрачає і життя. Звідси висновок: значить, душа справді знаходиться в крові. Виходячи, мабуть, із тих самих міркувань важливості будь-якої частини тіла для збереження життя, деякі народи, зокрема, ескімоси, вважають вмістилищем душі шию, а точніше — шийний хребець.

Оригінальне і, мабуть, дуже давнє уявлення про місце перебування душі можна знайти в тибетців: душа може перебувати як у тілі людини, так і... поза ним — у деревах, горах, озерах, тілах птахів, тварин тощо. Відтворенням давніх уявлень про перебування душі людини поза її тілом є казки, наприклад, відома казка про Кащія Безсмертного, душа якого знаходиться на кінчику голки, а та в качиному яйці, яке в качці, і т. д.

IV. Підсумок уроку

Учитель. Для підбиття підсумків нашої сьогоднішньої розмови я хочу розповісти вам притчу «Про добру стареньку та її молоду душу».

В однієї доброї, мудрої старенької запитали:

— Бабусю! Ти прожила таке важке життя, а душею залишилася молодшою за всіх нас. Чи є в тебе якийсь секрет?

— Є, любі. Усе добре, що мені зробили, я записую у своєму серці, а все погане — на воді. Якщо б я робила навпаки, серце моє зараз було б усе у страшних рубцях, а так воно — рай запашний. Бог дав нам дві коштовні здатності: згадувати й забувати. Коли нам роблять добро, вдячність вимагає пам’ятати його, а коли роблять зло, любов спонукає забути його.

Запитання

— У чому головний секрет бабусиної душі?

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготуватися до дискусії «Чи є свідомість у тварин?»