Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №95—96

Тема. Утвердження диктатури Й. Сталіна. Сталінська індустріалізація України.

Мета: розкрити причини згортання нової економічної політики та переходу до форсованої індустріалізації; визначити мету й характер індустріалізації, з'ясувати її джерела; пояснити зміст основних термінів і понять; розвивати в учнів навички критичного мислення, позитивного розв'язання суперечливих питань.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінні карти «Радянська модернізація України», атлас.

Основні терміни та поняття: індустріалізація, імпортозамінна індустріалізація, надіндустріалізація, п'ятирічний план, директивне планування.

Основні дати: 1925 р. — XIV з'їзд ВКП(б), прийняття рішення про індустріалізацію; 1928—1932 рр. — Перша п'ятирічка; 1929 р. — рік «великого перелому», установлення одноосібної влади Й. Сталіна; 1933—1937 рр. — Друга п'ятирічка; 1935 р. — початок стахановського руху; 1938—1942 рр. — Третя п'ятирічка (не завершена).

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про те, що вони розпочинають вивчення теми «Соціально-економічні та політичні перетворення (1929—1938 рр.)», оголошує тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Запитання та завдання

1. Коли в Україні остаточно утвердилася радянська влада?

2. Які є основні здобутки непу для економічного розвитку?

3. Визначте особливості суспільно-політичного життя в 1920-ті рр.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Становлення сталінського режиму.

• Розповідь учителя

У період непу відбулися зміни в політичній системі суспільства, зокрема: збереження та зміцнення авторитарної диктатури; завершення розгрому опозиційних політичних партій, фракцій; політичні процеси над опозицією.

(Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

Утвердження сталінської диктатури

Роки	Лідери угруповань (партійних фракцій), що вели боротьбу		Політичні питання, які маскували боротьбу за владу
1923—1924 рр.	Й. Сталін, Г. Зинов'єв, Л. Каменєв	Л. Троцький («Ліва опозиція»)	«Платформа» Л. Троцького: дрібнобуржуазне селянство потрібно «утримувати пролетарською диктатурою»; для успіху соціалістичного будівництва у відсталій селянській країні необхідна підтримка з боку світового пролетаріату та світової революції; потрібно розвивати важку промисловість, установити її «диктатуру» в економіці; іде бюрократизація партії, не можна допускати підміну диктатури пролетаріату диктатурою партії, потрібно «перетрусити» апарат, «омолодити» кадри, допустити свободу фракцій
1925 р.	Й. Сталін, М. Бухарін, А. Риков	Г. Зинов'єв, Л. Каменєв («Нова опозиція»)	«Наш генеральний секретар не є тією фігурою, яка може об'єднати навколо себе старий більшовицький штаб» (Л. Каменєв)
1927 р.	Й. Сталін, М. Бухарін, А. Риков	Г. Зинов'єв, Л. Каменєв, Л. Троцький («Об'єднана опозиція»)	Платформа «блоку»: потрібні високі темпи індустріалізації — «надіндустріалізація», значне підвищення податків на селян; триває бюрократизація партії й переродження держави, таким чином, треба відновити внутрішньопартійну демократію. Почалося створення підпільної партії
1928—1929 рр.	Й. Сталін	М. Бухарін, А. Риков, М. Томський («Правий ухил»)	Опозиція виступає проти згортання непу та застосування надзвичайних методів в економіці, проти теорії «загострення класової боротьби у міру просування до соціалізму»

1929 р. став періодом остаточної перемоги Й. Сталіна в боротьбі проти ленінських соратників за владу, початку утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

Причини встановлення режиму особистої влади Й. Сталіна:

• відсутність традицій політичної демократії в країні та реальних демократичних свобод;

• низький рівень політичної культури населення СРСР;

• зосередження політичної влади в руках однієї партії;

• невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП(б), обмеженість його політичної культури, низький освітній рівень низових керівників і рядових членів ВКП(б);

• сакральний характер менталітету суспільства (наповнення релігійним змістом громадських інститутів);

• внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла в диктатуру партії та не заперечувала можливості диктатури однієї особи;

• наявність численного бюрократичного апарату, добробут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи. Основним методом установлення й підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством і постійний терор проти всіх його верств. Таким чином, у СРСР, як і в низці європейських держав, затверджувався тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою силою радянської тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологією визнавала марксизм-ленінізм.

• Запитання на закріплення

1) Чому в партії більшовиків у 1922—1928 рр. розгорнулася боротьба за лідерство?

2) Які методи й засоби боротьби застосовували претенденти на лідерство в партії? Чому саме Й. Сталін переміг у цій боротьбі?

2. Протиріччя непу та його згортання.

Становлення тоталітарного режиму супроводжувалося не тільки встановленням однопартійної системи й одноосібної влади вождя, а й згортанням економічної свободи, одержавленням усього економічного життя суспільства. Від кінця 1920-х рр. відбувається згортання непу, через його протиріччя, а саме:

• монополія більшовиків на владу;

• плюралізм форм власності та господарського устрою;

• курс на будівництво соціалізму в одній окремо взятій країні;

• необхідність активізації зовнішньополітичної діяльності, посилення контактів із зовнішнім світом;

• необхідність здійснення індустріалізації, створення міцного військово-промислового комплексу;

• відсутність інвестицій у промисловість із вітчизняних і зарубіжних джерел;

• курс на побудову суспільства соціальної рівності й соціальної справедливості;

• посилення соціальної диференціації, формування «нової буржуазії» (непманів) і «нової аристократії» (партійно-радянська номенклатура).

Проявом ставлення правлячих кіл до непу були методи, якими розв’язувалися періодичні економічні (хлібні) кризи, що мали місце в другій половині 1920-х рр. Так, якщо в 1925, 1927—1928 рр. держава використовувала економічні методи регулювання, то вже під час кризи 1928—1929 рр. відбулося повернення до військовокомуністичних методів, насильницької експропріації хліба в селян.

• Запитання на закріплення

1) Які негативні прояви мала нова економічна політика?

2) Чим був зумовлений поворот від політики непу до її згортання? Чому неп не став, за висловом В. Леніна, «всерйоз і надовго»?

• Робота з термінами та поняттями

Хлібозаготівельна криза — небажання селянства здавати державі сільгосппродукцію за низькими закупівельними цінами. (За роки непу відбулося три кризи — 1925, 1927, 1928 р.)

3. Індустріалізація в Україні.

Індустріалізація стала однією зі складових радянської модернізації.

• Робота з термінами та поняттями

Індустріалізація — це процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості.

Імпортозамінна індустріалізація — формування промислової бази, яка створила умови для заміни імпортної промислової продукції власного.

Політика індустріалізації — політика, спрямована на створення важкої промисловості. (Уперше така політика була утверджена більшовиками на XIV партійній конференції в 1925 р. Вони вважали, що для побудови соціалізму необхідно формування якісно нових виробничих сил, важливою частиною яких має стати промисловість. Розвиток останньої розглядався ними як засіб подолання відсталості, ліквідації залежності від імпорту машин з ворожих капіталістичних країн і створення армії. Індустріалізація була головним завданням перших п’ятирічних планів. Акцент робився на розвитку гірничодобувної, металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості. До кінця 1930-х рр. СРСР завдяки індустріалізації перетворився на індустріально-аграрну країну, посівши друге місце у світі.)

Надіндустріалізація — метод здійснення індустріалізації в СРСР, який передбачає нереальні темпи зростання обсягів промислового будівництва і збільшення виробництва промислової продукції, що призводило до зриву передбачених планових показників.

• Робота з документом

Із резолюції XIV з’їзду ВКП(б) від 23 грудня 1925 р.

...Вести економічне будівництво під таким кутом зору, щоб СРСР із країни, що ввозить машини та обладнання, перетворився на країну, що виробляє машини та обладнання, аби таким чином СРСР в умовах капіталістичного оточення не міг перетворитися на економічний придаток капіталістичного світового господарства, а був самостійною економічною організацією...

...Поставити завдання повного забезпечення перемоги соціалістичних господарських форм над приватним капіталом, зміцнення монополії зовнішньої торгівлі, зростання соціалістичної держпромисловості та залучення під її керівництво і за допомогою кооперації дедалі більшої маси селянських господарств у русло соціалістичного будівництва...

1) З’ясуйте мету індустріалізації в СРСР, згідно з текстом документа.

2) Які ще цілі індустріалізації ви можете назвати?

3) Чи були досягнуті цілі індустріалізації? Відповідь аргументуйте.

• Робота з підручником

Опрацюйте відповідний матеріал підручника та складіть і заповніть таблицю «Індустріалізація в СРСР», зазначивши: мету; характер; джерела; терміни здійснення; основні новобудови індустріалізації.

У результаті здійснення індустріалізації було створено «новий господарський механізм», який заступив неп. Він суперечив ринковій економіці, оскільки ґрунтувався на директивному плануванні, високому ступені централізації управління народним господарством, адміністративно-командних методах.

Його застосування супроводжувалося запровадженням карткової системи постачання робітників і службовців, утратою можливості стимулювання праці економічними засобами та заміною їх моральними стимулами, заміною трестівського госпрозрахунку госпрозрахунком безпосередньо в процесі виробництва. Загалом спостерігалося падіння життєвого рівня населення.

Фактично відбулося присвоєння державою засобів виробництва й робочої сили, було заборонено страйки, ліквідовано свободу праці, яка була замінена позаекономічним примусом; прокотилися репресії проти господарників і спеціалістів («Шахтинська справа»).

4. Друга п'ятирічка. Стахановський рух.

У 1933 р. було оголошено про дострокове виконання Першої п’ятирічки, і цей рік стали вважати першим у Другій п’ятирічці (1933—1937 рр.). На нову п’ятирічку були заплановані менш напружені плани темпів зростання — 16,5 % на рік, хоча передбачалося збудувати 4500 підприємств, із яких 1000 — в Україні. Це дещо пом’якшило диспропорцію в народному господарстві.

Від другої половини 1935 р. радянське керівництво, зрозумівши, що без матеріального стимулу робітник не є ефективним, і бажаючи показати, що «жити стало краще, жити стало веселіше», зняло всі обмеження в заробітку. Запроваджувався принцип: скільки виробив, стільки й заробив. А скасування карткової системи розподілу дало змогу витрачати зароблені кошти для покращення життєвого рівня.

Ці нові зміни дали поштовх появі нового явища в радянській економіці — стахановського руху.

• Робота з термінами та поняттями

Стахановський рух — форма соціалістичного змагання, започаткована О. Стахановим.

У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник кадіївської шахти «Централь-на-Ірміне» О. Стаханов протягом зміни видобув 102 т вугілля (норма — 7 т). (Весь видобуток записали на рахунок О. Стаханова, не врахувавши роботи кріпильників, які йому допомагали. Власне, і згодом під час установлення інших рекордів дійсна кількість гірників не зазначалася, а все видобуте вугілля записували тільки на рахунок вибійника.) У вересні 1935 р. О. Стаханов поновив своє досягнення, видобувши 175 т, а через кілька днів — 227 т. Спочатку стахановський рух дав поштовх до поліпшення виробничих показників. На шахтах розпочалося змагання вибійників за встановлення абсолютного рекорду. У лютому 1937 р. гірник М. Ізотов із допомогою 12 кріпильників нарубав відбійним молотком 607 т вугілля.

Заробіток стахановців складав від 700 до 2000 крб на місяць (середня зарплата робітника була 150—200 крб). їм також у першу чергу надавалися місця в будинках відпочинку, їх нагороджували орденами й медалями, запрошували на свята й урочисті засідання, обирали депутатами рад тощо.

Невдовзі правляча партійна верхівка почала використовувати почин О. Стаханова для поширення рекордоманії. Стахановський рух насаджували в усіх галузях народного господарства; рекорди стахановців були підставою для підвищення норм виробітку та планових завдань на 15—20 %.

Підвищення норм виробітку та планових завдань призводило до перенапруження виробничого процесу й неминучих зривів, які розглядалися як саботаж або шкідництво. Звинувачувані потрапляли до рук каральних органів. Таким чином, стахановський рух не сприяв підвищенню життєвого рівня робітників.

Друга п’ятирічка також позначилася вагомими здобутками. В Україні стали до ладу гіганти металургійної промисловості — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», а також Новокраматорський завод важкого машинобудування — один із найбільших у Європі.

• Робота з документом

Із доповіді голови Раднаркому УСРР В. Чубаря

Ми маємо ряд індустріальних велетнів, що їх побудовано..., і першим найліпшим є Дніпрельстан... У нас пущено за ці роки 12 доменних печей, з яких сім печей відновлено під час реконструкції, а п’ять доменних печей збудовано нових, з них чотири печі великої потужності, яких ніколи не було ні на Україні, ні в Союзі. Наша машинобудівна промисловість зростає нечуваними кроками. Ми збудували Краматорський машинобудівний завод..., Луганський паровозобудівний завод... Треба відзначити побудову Харківського тракторного заводу... Все це переконує нас у тому, що боротьба за соціалізм захоплює нечуваним піднесенням мільйони ентузіастів.

1) На яких здобутках перших п’ятирічок наголошував В. Чубар?

2) Якими, на вашу думку, мають бути головні показники розвитку країни?

5. Особливості та підсумки індустріалізації.

Індустріалізації в Україні були притаманні такі самі тенденції, що й загалом у Союзі. Проте вона мала власні особливості, зумовлені широким спектром природних багатств, спеціалізацією промисловості республіки, структурою розміщення продуктивних сил:

1) Інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів. У 1926—1927 рр. капіталовкладення в індустрію СРСР становили майже 1 млрд крб, із них 269,4 млн крб припадало на промисловість УСРР. Загалом за роки Першої п’ятирічки на промислову модернізацію України виділено понад 20 % загальносоюзних капіталовкладень.

2) Побудова та реконструкція в Україні на початку індустріалізації великих промислових об’єктів. У період технічної реконструкції 1920—1930-х рр. у промисловості СРСР основними вважалися 35 об’єктів, серед них в Україні перебувало сім новобудов і п’ять докорінно реконструйованих підприємств. До новобудов належали три металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і ХТЗ. Гігантськими серед реконструйованих об’єктів були Луганський паровозобудівний і чотири металургійні заводи (у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську).

3) Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки. Якщо в роки Першої п’ятирічки з 1500 промислових підприємств, що споруджувалися в СРСР, 400 будувалося в УСРР, то в Другій п’ятирічці в Україні будується лише 1000 заводів із 4500, а в Третій — 600 із 3000 заводів. Очевидно, це пояснюється тим, що на початку індустріалізації необхідно було зміцнити базу для розгортання процесу модернізації. Робилося це, як правило, там, де були найсприятливіші для цього умови, а згодом зростаючі масштаби реконструкції, реальна загроза війни змусили союзне керівництво замислитися над індустріальним розвитком Уралу.

4) Поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей. Зокрема, у харчовій промисловості України виникли нові галузі: маргаринова, молочна, маслопереробна, комбікормова, хлібопекарська. Коли в 1932 р. став до ладу завод «Дніпроспецсталь», у республіці виникла електрометалургія як галузь металургійної промисловості. Після введення в дію Костянтинівського цинкового (1930 р.) і Дніпропетровського алюмінієвого (1933 р.) заводів в УСРР з’явилася також кольорова металургія.

5) Значне відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва та недостатньої сировинної бази. Відповідно до планів Першої п’ятирічки, у важку індустрію України передбачалося вкласти 87,5 % асигнованих коштів, а в легку та харчову — лише 12,5 %.

6) Вищі темпи витіснення приватного сектору в економіці України, ніж у СРСР загалом. Якщо в початковий період непу приватний сектор у республіці давав 25 % виробництва промислової продукції, то в 1928 р. на його частку припадало лише 12 % (по СРСР — 17 %).

Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п’ятирічок не була виконана в повному обсязі, усе ж таки індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства: зросла частка промисловості порівняно з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції самої промисловості дедалі більше домінує виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість витісняється великою індустрією.

Модернізація промислового потенціалу дала змогу Україні випередити за рівнем розвитку індустрії кілька західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі за виплавкою чавуну, третє — за виробництвом сталі, четверте — за видобутком вугілля. Модернізація промисловості сприяла посиленню процесу урбанізації. Якщо до індустріалізації в Україні в містах проживав лише кожний п’ятий житель України, то перед Другою світовою війною — уже кожний третій. Наслідком швидкого процесу урбанізації стала певна українізація міст. Саме в цей час активно формуються національний український робітничий клас та інтелігенція.

Водночас форсована індустріалізація стимулювала негативні тенденції в господарстві України. Привілейоване, домінуюче становище групи «А» (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів споживання) в умовах фактичної ліквідації ринкових зв’язків вело до відриву підприємств групи «А» від кінцевого споживача, що зумовлювало втрату стимулів розвитку, диктувало необхідність створення державою для неї сприятливих умов.

У перші п’ятирічки ставку було зроблено на побудову й реконструкцію підприємств-монополістів. Так, модернізація запорізького заводу «Комунар» перетворила його на найбільше у світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому у світі заводу компанії «Америкен локомотив». Підприємства-монополісти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично зосередили у своїх руках усю економіку країни.

Форсований розвиток індустрії вів до збільшення кількості об’єктів, що мали будуватися чи реконструйовуватися, але планові цифри не завжди були обґрунтованими. Так, в Україні в цукровій промисловості планом п’ятирічки передбачалося побудувати 11 нових підприємств. Однак із часом виявилося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною таку кількість потужностей, і було побудовано лише три цукрові заводи. Будівництво сотень об’єктів залишилося незавершеним через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили. Промисловий потенціал України формувався диспропорційно: посилювалися й розширювалися традиційно індустріальні райони — Донбас і Придніпров’я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала в темпах розвитку.

Протягом перших п’ятирічок остаточно було зламано механізм саморегуляції економіки. Наростаюча централізація економічного життя привела до формування командно-адміністративної системи. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації центром управління промисловістю республіки. Уже в 1927—1928 рр. важка промисловість України (група «А») на 89 % була в загальносоюзному підпорядкуванні, а група «Б» — на 50 %. Командні методи управління економікою зумовлювала відчуженість робітничого класу від засобів виробництва, зниження життєвого рівня народу.

Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, прогресивні зміни у структурі господарювання на користь промисловості, досягнення промисловістю республіки за головними індустріальними показниками європейського та світового рівня, урбанізація, швидке формування національного робітничого класу та ін. З іншого — форсована індустріалізація стимулювала появу багатьох негативних тенденцій: переважаючий розвиток виробництва засобів виробництва (група «А»); побудова й реконструкція підприємств-монополістів; заморожування значних коштів у незавершених об’єктах; диспропорційне та нерівномірне формування промислового потенціалу республіки; наростаюча централізація економічного життя; повернення до командних методів управління; посилення експлуатації трудящих; поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва; підрив розвитку сільського господарства, легкої й харчової промисловості; ігнорування економічних механізмів розвитку економіки; зниження життєвого рівня населення. Виконання перших п’ятирічок потребувало надзвичайних зусиль народів СРСР. П’ятирічки не були розраховані на підвищення матеріального добробуту. Більше того, голод 1932—1933 рр. знищив мільйони людей, село занепало, міста й новобудови поновлювалися дешевою малокваліфікованою робочою силою. «Шахтинська справа» в Донбасі — суд над старими спеціалістами вугільної промисловості — започаткувала організоване цькування фахівців із дореволюційними дипломами.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Творче завдання

Визначте позитивні та негативні прояви індустріалізації.

• Фронтальне опитування

1. Що таке індустріалізація?

2. Коли було схвалено рішення про її здійснення?

3. Які темпи розвитку були передбачені Першим п’ятирічним планом?

4. Скільки промислових підприємств передбачалося збудувати в УСРР у роки Першої та Другої п’ятирічок?

5. Які джерела індустріалізації були головними: внутрішні чи зовнішні?

6. Коли було започатковано стахановський рух?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Індустріалізація поклала початок інтенсивного розвитку промисловості. Збільшилася питома вага великої промисловості. Україна стала головною промисловою базою СРСР. В Україні промисловість розвивалася переважно в містах Донецько-Придніпровського району, що обмежувало можливості розвитку інших регіонів. Індустріалізація здійснювалася коштом селян через «ножиці цін». І хоча вона привела до великих зрушень, але практично не позначилася на добробуті людей, оскільки результати праці стимулювалися здебільшого позаекономічними методами.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйте реферат за однією з тем: «Перша п’ятирічка й УСРР», «Джерела індустріалізації», «Новобудови п’ятирічок», «Наслідки індустріалізації для України», «Соціалістичні змагання. Стахановський рух».