Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Штучний добір, його форми

Штучний добір — вибір людиною найцінніших у господарському плані особин тварин і рослин певного виду, породи або сорту для отримання від них потомства з бажаними властивостями. Основи теорії штучного добору заклав Ч. Дарвін. У своїх працях «Про походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за життя» (1859) та «Зміни свійських тварин і культурних рослин» (1868) він обґрунтував та виділив три форми добору, які трапляються в культурних рослин і домашніх тварин: природний добір, несвідомий добір, методичний добір.

Природний добір створив ті форми рослин і тварин, які потім були введені людиною в культуру та одомашнені. Природний добір продовжує діяти на них і після їх одомашнення; ця дія відбувається незалежно від волі чи бажання людини, викликаючи зміни, пов’язані з пристосуванням до нових умов. Багато особливостей сортів рослин і порід тварин, створені такою дією, іноді цілком небажані для людини..

Несвідомий добір творився людиною давно і виражався в збереженні на плем’я кращих екземплярів і знищенні (вживання в їжу) гірших без свідомого наміру вивести поліпшену породу.

Методичний добір відрізняється від несвідомого насамперед тим, що людина свідомо й систематично прямує до зміни породи (сорту) в бік відомого і заздалегідь установленого ідеалу.

У період середньовіччя іспанці, французи, англійці, китайці, корінні жителі Америки та інших країн методичний добір застосовували в порівняно складних і досконалих формах. Найбільш широке поширення і досконалу форму методичний добір отримав після проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство спочатку в Голландії, а потім — в Англії і в деяких інших країнах Західної Європи. Виведення нових порід і сортів стало дуже вигідною справою, проводилось у широких масштабах багатьма заводами й фірмами та набуло промислового характеру. В результаті за порівняно короткий строк (менше 100 років) були досягнуті видатні успіхи в справі покращення якостей культурних рослин і тварин. Проте селекція як наука ще не існувала. В цей час селекція мала скоріше характер ремесла або мистецтва. Ч. Дарвін старанно збирав розрізнені й уривчасті матеріали про методи та досягнення окремих селекціонерів, установив особисті контакти з багатьма селекціонерами в Англії та за кордоном, використав особистий досвід і спостереження та в результаті створив цілісну теорію селекції — штучний добір. Усе це призвело до перетворення селекції із мистецтва в науку. У вченні про штучний добір Ч. Дарвін довів, що головна рушійна сила селекції — це добір найкращих форм, які створює селекціонер. Він виявив умови, які забезпечують максимальну ефективність штучного добору. Першою умовою Дарвін вважав вибір вихідного матеріалу для селекції, що забезпечує доволі високу пластичність і мінливість, які необхідні для ефективності добору. Другою умовою він вважав правильне і чітке формулювання мети селекції — того ідеалу, до якого прагне селекціонер у процесі своєї роботи. Третя умова — проведення селекції в широких масштабах та жорстке вибраковування матеріалу на всіх її етапах. Четвертою умовою успіху є проведення добору лише за одною основною властивістю, а не відразу за багатьма різними ознаками, тому що прагнення досягти покращення відразу за багатьма ознаками зазвичай призводить до відсутності серйозного покращення будь-якої з ознак об’єктів добору. Крім цих правил, які мають універсальне значення, Дарвін вказує ще на деякі селекційні прийоми, менш універсального значення. Він відзначав, що доволі часто добір потрібно проводити на основі не зовнішніх особливостей самих організмів, а якості їх потомства.