Біологія. Довідник школяра та абітурієнта
Сприймання простору
Гострота зору — це здатність ока розрізняти роздільно дві точки за мінімальної відстані між ними. Мірою гостроти зору служить кут, утворений променями, що йдуть від цих точок. Що менший цей кут, то вища гострота зору. Нормальне око розрізняє дві точки під кутом 1' (гостроту зору прийнято рахувати за одиницю), що відповідає відстані між зображеннями двох точок на сітківці — близько 3 мкм (таким є діаметр фоторецепторів ссавців). Найвища гострота зору забезпечується лише областю центральної ямки сітківки, а по обидва боки від неї вона швидко знижується й уже на відстані більше 10 ° становить усього 0,2.
Бінокулярний зір (бачення обома очима) зумовлює сприймання ширини (поле зору) та глибини простору, оцінку відстані до предметів та їхні розміри.
Поле зору — це простір, що сприймаються оком за фіксації зору на одну точку. У цьому випадку центр поля зору проектується на жовту пляму й людина сприймає його центральним зором, а решта сприймається периферією сітківки, переважно паличковими фоторецепторами, а тому бачиться нечітко. Поле зору обох очей частково перекриваються, що значною мірою залежить від положення очей. У хребетних поле зору кожного ока становить близько 170°.
Сприймання глибини простору залежить від наявності на сітківці обох очей кореспондуючих (ідентичних) точок, тобто точок, на які падає зображення тієї самої точки предмета. Зображення від обох очей зливаються (фузія), і виникає відчуття плоскої фігури. Коли зображення однієї точки об’єкта падає на диспарантні (неідентичні) точки обох очей, інформація про зображення, яка передається до кори великого мозку від обох очей, не зовсім однакова, злиття зображень є неповним, і виникає об’ємне, тобто стереоскопічне, бачення. Що ближче предмет до очей, то більша відмінність (диспаратність) між зображеннями, і врешті зображення починає двоїтись. У зображенні на сітківці правого ока більш помітний правий бік предмета, а лівого — лівий. Два плоскі малюнки можна сумістити за допомогою дзеркал і призм, розташованих таким чином, що кожне око бачитиме лише один з цих малюнків. Унаслідок цього виникає об’ємне сприйняття. Якщо ж розглядати у стереоскоп два ідентичних малюнки, ефект глибини не виникає.
Оцінка відстані до предмета відбувається, коли зображення точки одного предмета потрапляє на диспарантні (неідентичні) точки сітківки обох очей. Елементи об’єктів, які потрапляють на ці точки й зміщені до скроневої частини сітківки, сприймаються як такі, що розташовані ближче, а ті елементи, що зміщені на сітківці ближче до її носової частини, — як такі, що містяться далі. Елементи, що потрапляють на ідентичні точки сітківки обох очей, сприймаються як такі, що розташовані в одній площині. Відстань між предметами можна оцінити і одним оком (монокулярний зір) за допомогою акомодації ока, але така оцінка дуже неточна.
Оцінка розмірів предметів досягається завдяки автоматичному (неусвідомлюваному) аналізу розмірів зображення предмета на сітківці, знанню його реальних розмірів та інформації про відстань щодо цього предмета або інших предметів, які перебувають у полі зору разом з ним (для порівняння).
Сприймання форми. Якщо безпосередньо перед очима людини розмістити освітлену внутрішню поверхню напівсфери (напр., половину целулоїдної кульки), то людина бачить лише слабке світло без сприйняття форми предмета. Для того щоб виникло зорове сприйняття форми, об’єкт повинен мати певну організацію і структуру. Відсутність розчленування може викликати галюцинації, наприклад, міраж, який можна побачити на плоских рівнинах чи в пустелі з однотонністю ландшафту й неба. Сприймання форм і структур є природженою властивістю, хоча важливу роль відіграють також елементи, набуті в процесі навчання.
Сприймання руху ґрунтується на переробці інформації у нейронах зорової зони кори, які є вибірково чутливими до руху. Відбувається аналіз не лише зображення на сітківці, а й враховуються рухи голови, очей і всього тіла. Надійно розрізняти малоконтрастні об’єкти, що рухаються вліво чи вправо, можна лише в діапазоні середніх швидкостей (2-64° за 1 с). Рух зорового об’єкта краще розпізнавати на структурованому фоні, ніж на гомогенному.
