Біологія. Довідник школяра та абітурієнта
Регулятори споживання їжі
Голод і насичення. Відчуття голоду та насичення відіграють вирішальну роль у регуляції споживання їжі. Зовнішнім проявом голоду є поведінкова реакція пошуку їжі, спрямована на ліквідацію цього відчуття. Суб’єктивне відчуття голоду за порожнього шлунку виникає періодично, кожні 1,5-2 год. Воно зникає у процесі їди й не відновлюється, доки в шлунку є шлунковий уміст. Слід диференціювати поняття голоду й апетиту. Якщо голод — це стан, для ліквідації якого потрібно спожити певну кількість їжі (він регулюється гіпоталамусом), то апетит виявляється вибірково до якості їжі й залежить від багатьох чинників (зокрема відчуття голоду).
Харчовий центр. У формуванні відчуття голоду беруть участь гіпоталамічні структури. Експериментально встановлено, що роль центру голоду відіграють бічні ядра середньої частини гіпоталамуса, а центру насичення — вентроприсередні (вентромедіальні). Подразнення бічних ядер викликає гіперфагію (підвищене споживання їжі), а їх руйнування — афагію (відмову від їжі). Вплив на центри насичення викликає протилежні реакції.
Механізм формування цих відчуттів і відповідних реакцій найбільш адекватно пояснює глюкостатична теорія, яка ґрунтується на експериментальному встановленні наявності глюкорецепторів у гіпоталамусі. Саме вони сприймають зміни концентрації глюкози в крові. При внутрішньовенному введенні глюкози знижується електрична активність нейронів бічного ядра гіпоталамуса і підвищується — вентроприсереднього ядра. Пізніше було встановлено, що у формуванні харчових відчуттів і відповідної поведінки беруть участь пептидні гормони. Так, β-енндорфін, окситоцин та інші гормони, діючи через харчові центри гіпоталамуса, збуджують відчуття голоду і посилюють споживання їжі твариною, тоді як нейропептид γ і холецистокінін гальмують харчову активність.
Травлення і гомеостаз. Сучасні відомості свідчать про існування живильного гомеостазу, що підтримує відносну сталість концентрації поживних речовин у внутрішньому середовищі організму (Ю. М. Гальперін). Кров транспортує їх до травних залоз і речовини, що всмокталися з травного каналу, знову виділяються в порожнину шлунку й дванадцятипалої кишки, тобто рециркулюють. Шлунок, кишки, печінка під час голодування здатні виділяти з травними соками значну кількість білка (альбуміни та глобуліни крові), який під впливом травних ферментів перетворюється на амінокислоти. Останні всмоктуються і поновлюють клітини і тканини. Біологічний зміст цього процесу полягає в тому, що під час голодування білки крові не можуть бути використані клітинами, які утилізують лише кінцеві продукти гідролізу білка — амінокислоти. Таким чином у середовищі, яке контактує з кров’ю через бар’єр травної системи, підтримується відносна сталість концентрацій не лише електролітів, а й транспортних форм основних поживних речовин. Регулярні ж зміни травлення і всмоктування підтримують сталість концентрації поживних речовин у внутрішньому середовищі.
