Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас
Розвиток культури у першій половині XVII ст.
Початок XVII ст. — період пробудження національної свідомості українського народу, його духовного відродження, яке було пов’язане з:
• внутрішніми соціально-економічними змінами;
• політичною, ідеологічною, релігійною боротьбою;
• політичними й культурними процесами в Європі, які отримали назву Відродження.
Потреби часу надали українському Відродженню високого громадянського змісту та патріотичного спрямування.
Набули розвитку:
• ідеї поширення освіти і знань серед населення;
• відродження національної мови і традицій;
• захист віри батьків;
• боротьба за незалежне і вільне існування українського народу.
Після тривалого занепаду Київ знову стає культурним центром українських земель, і їхній розвиток набуває характеру національного відродження.
Трьома основними осередками культури стали Львів, Київ, Острог, за короткий термін ми. отримали культурні цінності, яких не дали попередні століття.
Духовне піднесення цього періоду було підґрунтям Національно-визвольної війни.
Києво-Могилянський колегіум
1631 р. в Києві виникла Лаврська школа, яку заснував П. Могила.
У 1632 р. Братську школу і Лаврський колегіум було об’єднано в Києво-Могилянський колегіум (1659 р. перейменовано в академію), що став у рівень із західноєвропейськими університетами.
До «семи вільних наук» додавалися філософія та богослов’я. Навчання в колегіумі будувалося на ідеях гуманізму і раннього просвітництва. Колегіум справляв величезний вплив на розвиток української культури.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Викладалися слов’янська, грецька, латинська і польська мови.
Колегіум мав сім класів: один підготовчий, три молодших і три вищих.
До Києво-Могилянського колегіуму приймали вихідців з усіх станів, але переважно з козацької старшини, шляхти, духовенства й багатих міщан.
У Києво-Могилянському колегіумі щороку навчалося близько тисячі учнів як із України, так і з Московії, Білорусі, Молдови, Сербії, Болгарії, Греції та інших країн.
Навчальний заклад утримувався на кошти митрополита Петра Могили. Він подарував йому власне село Позняківку, надавав допомогу вчителям і учням. Викладачі та учні мали змогу постійно користуватися бібліотекою Петра Могили, однією з найбагатших на той час. Згодом свою бібліотеку Петро Могила заповів колегії.
Зі стін Києво-Могилянського колегіуму вийшли:
• 14 українських гетьманів (Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Іван Брюховецький, Павло Полуботок, Данило Апостол та ін.);
• композитори М. Березовський, А. Ведель;
• козацькі літописці С. Величко, Г. Граб’янка;
• видатні вчені Ф. Прокопович, М. Бантиш-Каменський та ін.
У Києво-Могилянському колегіумі навчалися, а потім викладали визначні вчені й письменники:
• Л. Баранович (написав збірник проповідей «Меч духовний»);
• Й. Галятовський, один із найталановитіших українських вчених другої половини XVII ст. Його публіцистичні твори та підручники з риторики відіграли важливу роль у навчанні й вихованні студентів Києво-Могилянського колегіуму;
• І. Гізель — колишній учень колегіуму, і згодом став її професором і ректором, відомий як письменник. Написав книгу «Мир с Богом человеку» (1669 р.), яка пройнята гуманістичними тенденціями, любов’ю до простої людини. Чимало випускників колегіуму працювали в Московській державі.
Розквіт колегіуму тривав до 60-х рр. XVIII ст. Пізніше цей навчальний заклад було перетворено на вищу духовну школу.
У 1992 р. Києво-Могилянську академію було відроджено, сьогодні це могутній науковий заклад та один із найкращих навчальних закладів України.
Полемічна література
У 80-ті роки XVI ст. почала видаватися полемічна література.
Полеміка — дискусія, сперечання, що мала особливе значення в боротьбі з католицькою церквою.
Розгортається релігійна полеміка. Відомо близько 60 полемічних творів.
Ідейний зміст полемічної літератури був направлений проти полонізації (ополячення) українського народу, насадження католицизму.
Поштовхом до написання полемічних творів стала книга польського публіциста Петра Скарги «Про єдність церков божої» (1577 р.), у якій автор висловлював думку про необхідність унії та поглинання православної церкви католицькою. Видатними представниками полемічної літератури були:
• Герасим Смотрицький — написав твір «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому захищав основи православної віри. Це був перший український полемічний твір;
• Мелетій Смотрицький (син Герасима Смотрицького) — написав твір «Тренос, або плач», у якому показав занепад православної церкви і плач багатьох голосів за тими, хто перейшов до католицької віри;
• Йов Борецький — у творі «Пересторога» засуджував католицизм, утиски православної церкви, рішуче виступав проти уніатської церкви;
• Іван Вишенський — написав близько 20 «посланій», адресуючи їх князю Острозькому, братствам, владикам і всім українцям («Послання до збіглих від православної віри єпископів», «Короткословна відповідь Петру Скарзі» та ін.);
Іван Вишенський майже 40 років прожив ченцем у Греції на горі Атос (Афон). Його найбільш відомий полемічний твір «Порада», де автор дає поради, як очистити православну церкву від усякого зла та єресі. Вперше твори І. Вишенського були зібрані й частково опубліковані Миколою Костомаровим у 1815 р.
Наукову роботу про Івана Вишенського та його творчість написав І. Франко. У поемі «Іван Вишенський». Франко відтворив образ великого полеміста;
• Захарій Копистенський — архімадрит Києво-Печерської лаври. Його твір «Палінодія» (1622 р.) уславився обороною православної віри. Крім того, З. Копистенський виступав у різних виданнях як перекладач, редактор і видавець.
Висновок: полемічна література XVI — початку XVII ст. відіграла важливу роль у пробудженні національної та соціальної свідомості українського народу.
Архітектура
• Здійснюється активна забудова міст.
• Вплив на розвиток містобудування європейського Відродження (приклад ренесансного будівництва — будинок Корнякта і дзвіниця при Успенській церкві («вежа Корнякта») у Львові.
• Ведеться будівництво багатьох оборонних споруд. Будується багато фортець і замків, церков і монастирів, які прикрашають іконою, скульптурою, різьбленням по каменю й дереву.
Причини ведення масштабного фортечного будівництва:
• постійні напади турків і татар;
• козацькі війни;
• повстання городян і селян.
Архітектурні стилі:
• романський, готичний, ренесансний — переважно в Північно-Західній Україні;
• українське бароко — по всій території України. Цей стиль поєднував народні традиції з тогочасними найкращими зразками європейської культури.
Бароко (від італ. barocco — вишуканий, химерний, вигадливий) — визначальний напрям розвитку архітектури, образотворчого мистецтва кінця XVI — середини XVIII ст., що відзначається пишністю, химерністю й величністю форм.
Українське бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений на українських землях у XVII — середині XVIII ст., для якого характерне поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.
Провідне місце в архітектурі Відродження належить світським будівлям — ратушам, замкам-палацам, житлу міщан.
Потреби оборони враховувалися під час будівництва культових споруд. Великі монастирі й церкви подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами з вежами — бастіонами. Таким є Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом.
Розширюється реставраційний рух, особливо за Петра Могили, який відбудував:
• Софійський собор;
• церкву Спаса на Берестові;
• Михайлівську церкву Видубецького монастиря.
Образотворче мистецтво
• У XVII ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура. Про високий мистецький рівень у цьому виді мистецтва свідчить надгробок Костянтину Острозькому у Києво-Печерській лаврі.
• Майстри українського монументального фрескового мистецтва були знаними далеко за межами України.
• Поширюється малювання ікон та розпис іконостасів. Малювали переважно на липових дошках.
• Починає розвиватися світський живопис (портрети: В.-К. Острозького, С. Баторія, Р. Вишневецької та ін.). Церкви та палаци прикрашали настінним живописом.
• Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль. Уперше на картинах зустрічаються підписи малярів.
• У Львові виникає відома Львівська художня школа.
• Відомий український художник цього періоду М. Петрахнович, автор ікони «Христос перед Пілатом» із Успенської церкви у Львові.
• Плідно працювали в Україні художники-графіки. Вони майстерно оформляли книги.
• Розвиток гравюри та книжкової мініатюри пов’язаний із поширенням книгодрукування. Центрами граверного мистецтва стали Київ та Львів.
• У 1622 р. створено ілюстрації Касіяна Саковича «Вірші на жалобний потреб... гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного», серед яких було зображення гетьмана на коні.
• Митрополит П. Могила при бібліотеці Києво-Печерської лаври зібрав західноєвропейські зразки малярства, графіки, які були систематизовані та використовувалися українськими художниками.
• Розвивається народний живопис. Головним героєм народних картин є козак Мамай — узагальнений образ запорожця, оборонця рідної землі.
Гравюра — відбиток на папері вирізьбленого рисунка на дерев’яній дошці.
Висновки:
• після тривалого занепаду розвиток культури України початку XVII ст. набув характеру національного відродження;
• в українській культурі цього часу відчувався вплив європейських традицій та гуманізму;
• культурний розвиток України гальмувався чужоземним пануванням.
