Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас

Козацькі війни (повстання) 1637-1638 рр.

Повстання під проводом Павла Бута (Павлюка) (1637 р.)

Повстання очолив гетьман нереєстрового козацтва П. Бут (Павлюк). До нього приєдналося багато селян, міщан. Повстанське військо становило 10 тис. осіб.

Повстання охопило Лівобережжя, Наддніпрянщину.

Проти повсталих була послана польська армія під керівництвом гетьмана Потоцького чисельністю 15 тис. вояків.

Козацько-селянське повстання було розгромлено під Кумейками поблизу Черкас (8 грудня 1637 р.). Павлюка та інших ватажків було видано полякам і страчено у Варшаві.

«Ординація Війська Запорозького»

У 1638 р. польський сейм прийняв «Ординацію Війська Запорозького реєстрового, що перебувало на службі Речі Посполитої», згідно з якою:

• козаки позбавлялися Самоврядування: очолював військо не гетьман, а спеціальний королівський комісар, полковниками могли стати тільки поляки;

• козаки повинні передати полякам артилерію та клейноди;

• обмежувалася територія розселення запорожців;

• проголошувалося скорочення реєстру до 6 тис. осіб;

• зменшувалися права козаків;

• не внесені до реєстру повинні повернутися до своїх власників;

• Запорозька Січ мала бути ліквідована.

Видання «Ординації Війська Запорозького» викликало нову хвилю обурення.

Повстання під проводом Якова Острянина (Остряниці) та Дмитра Гуні (1638 р.)

Запорозьким гетьманом було обрано Якова Острянина (Остряницю).

Під його хоругвами зібралося понад 5 тис. козаків. До цього руху приєдналося реєстрове козацтво. Повстання охопило Лівобережну Україну.

На придушення повстання вийшли польські війська на чолі з Потоцьким, які були вщент розгромлені повстанцями.

На допомогу Полоцькому прибув польський загін, очолюваний з Яремою Вишневецьким. Польським військам вдалося оточити повсталих. Тоді кілька тисяч козаків, яких очолював Я. Острянин прорвали облогу й перейшли на територію Московської держави.

Гетьманом було обрано козацького полковника Дмитра Гуню. Повстанці рушили до гирла Сули, де й отаборилися. Два місяці тривала облога повстанського табору польськими військами. Повстанці героїчно оборонялися, але, не маючи боєприпасів і продовольства, вирішили припинити боротьбу. Дмитро Гуня з частиною козаків відступив на Дон.

Наслідки селянсько-козацьких повстань:

• всі повстання зазнали поразки. Каральні загони безжально винищували не тільки безпосередніх учасників повстань, але й мирне населення — жінок, дітей, старих;

• повстання свідчили про наростання опору українського народу Речі Посполитої;

• поразка тимчасово послабила національно-визвольну боротьбу українського народу, але не припинила її;

• польському уряду не вдалося ліквідувати козацтво як стан;

• козаки здобули величезний досвід боротьби, загартувалися у численних збройних сутичках;

• повстання засвідчили можливість спільних дій козаків, селян, міщан, дрібної шляхти, серед яких козацтво перетворювалося на провідну силу соціальної та національно-визвольної боротьби;

• посилювалася феодальна експлуатація та національний гніт в Україні;

• зростала національна свідомість українського народу, здобувався досвід боротьби.

Причини поразки селянсько-козацьких повстань:

• стихійність повстань;

• їх неорганізованість і відсутність єдності;

• не визначена чітко мета повстань;

• погане озброєння повстанців;

• нечисленність лав повсталих;

• місцевий характер повстань, оскільки повстанці не хотіли воювати за межами своєї місцевості;

• соціально-економічні відмінності в середовищі козацтва спричинили непослідовність дій повсталих;

• суперечності між козацькою старшиною та рядовим козацтвом;

• неузгодженість дій реєстрового і нереєстрового козацтва;

• політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців.

Значення селянсько-козацьких повстань:

• повстання гальмували процеси ополячення та окатоличення українців;

• зменшували тиск феодального гніту;

• підвищували авторитет козацтва;

• сприяли накопиченню досвіду боротьби;

• сприяли зростанню національної самосвідомості;

• служили прикладом незламної волі, мужності й героїзму для майбутніх борців за визволення народу;

• козацтво перетворилося на велику суспільну силу, здатну боротися за свої права;

• підготували ґрунт для національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького.

1638-1648 рр. — десятиліття, яке шляхта називала «періодом золотого спокою».

В ці роки відбувається ще жорстокіше соціальне і національне гноблення українського населення з боку Речі Посполитої.

Національно-визвольний рух — будь-який суспільно-політичний рух, учасниками якого є представники певної етнічної спільноти (племені, народності, нації), що ставить за мету визволення своєї країни від чужоземного панування.